0 124
Всесвітня література в школах України. – 2019. – № 9 Вересень 9th, 2019 dolorian

Олександр Первак. Орієнтовне планування уроків зарубіжної літератури. 11 клас

До уроку 5

Історико-культурний екскурс. З погляду людини нашого часу минуле ХХ ст. – вже історія. Історія, відзначена найглибшими соціальними потрясіннями: дві світові війни, безліч «локальних» воєн, революції, правління тоталітарних режимів, злочини гітлеризму й сталінізму, геноцид цілих народів, масове знищення людей у концтаборах, створення атомної та водневої зброї, смуга «холодної війни», політичних репресій, виснажливої гонки озброєнь; розпад імперій, вихід на політичну арену нових незалежних держав, поразка соціалістичної системи в протиборстві з «вільним світом».

Криза гуманізму, що означилася  на межі століть і далі поглиблювалася внаслідок соціально-історичних катаклізмів, спричинила формування нового світогляду. Естетичним вираженням духовного перевороту став модернізм, який домінував протягом майже усього XX ст. На його виникнення і розвиток великий вплив справили філософські теорії А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона, З. Фрейда.

Артур Шопенгауер вважав, що світ неможливо пізнати за допомогою законів розуму, тому виходом за межі «світової волі» може бути лише заглиблення в інтелект, споглядання волі, тобто «уявлення». Філософ утверджував пріоритет творчої інтуїції, естетизм «уявлень» замість реалістичного мистецтва.

Фрідріх Ніцше, творець «філософії життя», оспівав культ «надлюдини», якій повинні підкоритися земля, природа та суспільство. Модерністи сприйняли його ідеї про особистість як центр і мету Всесвіту, її здатність «творити нові світи», про необхідність відмови від раціоналізму й пошуку нових форм пізнання буття.

Анрі Бергсон проголосив найвищим знанням індивідуальне переживання та інтуїцію, а мистецтво — формою такого пізнання світу, оскільки джерело художньої уяви — неповторна й унікальна душа людини.

Австрійський лікар Зигмунд Фрейд розглядав психіку як самостійну категорію, що існує незалежно від матеріальних умов і керується особливими законами, які знаходяться за межами розуміння людини. Мистецтво, на думку філософа, відображає приховані внутрішні конфлікти, глибинні процеси людської психіки. Він розглядав мистецтво як засіб пізнання та психічного лікування особистості й суспільства. Теорія Фрейда позначилася на естетичних пошуках багатьох письменників-модерністів.

∙Повідомлення учнів.

 Модерністські явища в літературі на початку ХХ ст. У модернізмі вирізняють ранній та зрілий періоди.

Ранній модернізм – це умовна назва течій, що виникли спочатку у французькій поезії в останній третині XIX ст. (Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо), згодом поширилися в інших європейських країнах, і сприяли становленню нового мистецького напряму. Головними модерністськими течіями цього періоду були імпресіонізм і символізм.

Зрілий модернізм складається на початку XX ст. До зрілого модернізму належать такі течії, як імажизм та імажинізм, експресіонізм, акмеїзм і екзистенціалізм.

Модернізм оголосив себе сучасним мистецтвом, що використовує нові форми й засоби вираження на противагу «старомодному» мистецтву, орієнтованому на реалізм. Модернізм відобразив кризові явища в житті сучасного суспільства, процес його глибокої дегуманізації, передав відчуття безсилля людини перед обличчям незрозумілих і ворожих їй сил, протистояння людини й середовища, її «відчуження», приреченість і самотність. Модернізму притаманний загалом песимістичний світогляд, невір’я в людину. У зрілому модернізмі простежувався відхід від зневажливого заперечення дійсності, до її освоєння, пошук нових форм одухотворення дійсності, поетика синтезу.

Література модернізму заперечувала художні принципи реалізму й натуралізму з їхнім зверненням до реальної дійсності, життєподібністю. На зміну реалістичній об´єктивності приходить модерністська художня суб´єктивність. Модерністів не цікавить предметний світ – він завжди ними деформується та абсурдизуєгься. І ця «нова дійсність» є для митців-модерністів абсолютно реальною. Що неправдоподібнішою є картина світу, то вірогіднішою вона стає для модерністів. Одним з основних художніх прийомів літератури модернізму є «потік свідомості». Класичними зразками застосування потоку свідомості в модерністській літературі є романи «Улісс» Джеймса Джойса, «У пошуках втраченого часу» Марселя Пруста. «Потік свідомості» безпосередньо відтворює процес внутрішнього мовлення персонажа (його також називають «внутрішнім монологом»), словесними засобами зображаються його переживання, роздуми, спогади. Цей прийом застосували й реалісти XIX століття (Стендаль, Достоєвський, Толстой), але саме в модернізмі «потік свідомості» перетворився на провідний стильовий прийом. Іншим популярним художнім прийомом модернізму є монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва. Він заснований на поєднанні різнорідних тем, фрагментів, образів. Монтаж виступає як засіб створення абсурдного образу, він наочно показує обрис безглуздого світу.

У модерністській літературі простежуються два магістральних шляхи побудови нової художньої реальності. Спираючись на наявний міфопоетичний або літературний матеріал, митці використовували його як «другий» (символічний) план власних сюжетів і персонажів, інший шлях – створення власних, індивідуально-«авторських» міфів.

Евристична бесіда про проблему відчуження.

Чим займався Грегор до перевтілення? Прочитайте.

(«О Боже, — подумав він, — який важкий фах я собі вибрав! День у день дорога. I так доводиться хвилюватись набагато більше, ніж на тій самій роботі дома, а тут ще ця жахлива їзда, морока з пересадками, нерегулярна, погана їжа, щораз нові, чужі, байдужі люди. А хай йому чорт!»)

- Як він сприймає свою роботу, чому виконує її, чи подобається вона йому?

(«Отак щодня вставати вдосвіта, то можна зовсім отупіти,— подумав він.— Людині треба висиплятися. Інші комівояжери живуть, як жінки в гаремі. Коли я, наприклад, десь перед обідом повертаюсь до готелю, щоб переписати укладені угоди, ці панове ще тільки снідають. Хай би я спробував так у свого шефа: миттю вилетів би з роботи. А втім, хтозна, може, мені було б краще. Якби я не тримався місця через батьків, то давно б кинув його; пішов би просто до шефа й сказав би йому геть усе, що думаю. Він би, певно, упав із своєї конторки! Дивна звичка — розмовляти зі службовцем згори вниз, сидячи на високій конторці. А підійти треба впритул, бо шеф недочуває. Ну, ще не все втрачено; як тільки я зберу грошей, щоб сплатити йому батьків борг — на це треба п’ять або й шість років, — то неодмінно так і зроблю. I буде по всьому. А поки що треба вставати, бо мій поїзд відходить о п’ятій»).

Чи цінує начальство старання Грегора, чи підтримують його співробітники?

(I якби він навіть устиг на поїзд, все одно шеф буде лаятись, бо їхній кур’єр чекав на п’ятигодинний і давно вже повідомив про його прогул. Бо то такий шефів підлабузник, що нізащо не промовчить. А чи не зголоситися хворим? Ні, дуже незручно, та й підозріло, бо Грегор за свою п’ятирічну службу ще ні разу не хворів. Шеф неодмінно привів би лікаря із лікарняної каси, почав би дорікати батькам ледачим сином, не слухав би ніяких заперечень і послався б на лікаря, який узагалі всіх людей вважає за цілком здорових, тільки лінивих»).

Яку психологічну обстановку для працівників у фірмі створив керуючий, як він ставиться до помилок співробітників?

(«I чому Грегору судилося служити у фірмі, де найменший промах викликав найтяжчі підозри? Хіба її службовці були всі як один негідники, хіба серед них не стане надійного й чесного чоловіка, який, хоча й не віддав справі декілька ранкових годин, зовсім з’їхав з глузду від докорів совісті й просто неспроможний залишити постіль? Невже недостатньо було послати учня, — якщо такі розпитування взагалі потрібні, — невже обов’язково повинен був прийти сам керуючий і тим показати всій ні в чім не винній сім’ї, що розслідування цієї підозрілої справи під силу тільки йому?»)

- Чи співчуває хворому Грегору керівник? За що він переживає?

(«Ви зачинилися у своїй кімнаті, відповідаєте лише “так” і “ні”, завдаєте своїм батькам тяжких, непотрібних хвилювань і ухиляєтесь — нагадаю про це лише побіжно — від виконання своїх службових обов’язків воістину нечувано. Я здивований, я вражений! Я вважав вас спокійним, розважливим чоловіком, а ви, очевидно, здатні на чудернацькі вибрики. Господар, щоправда, натякнув мені сьогодні вранці на можливе пояснення вашого прогулу — воно стосувалося нещодавно довіреного вам інкасо, — але я, далебі, готовий був дати чесне слово, що це пояснення не відповідає дійсності. Проте зараз, при вашій незрозумілій упертості, у мене пропадає всіляке бажання в якій би то не було мірі за вас заступатися. А становище ваше далеко не міцне»).

Чи спостерігаємо ми ознаки відчуження у професійній діяльності Грегора? Які саме?

Як мати пояснює причину невиходу Грегора на роботу?

(«Повірте мені, пане керуючий справами, він нездужає. Хіба б Грегор запізнився на поїзд! Хлопчик тільки й думає що про фірму. Я навіть трохи сердита на те, що він нікуди не ходить вечорами; він пробув вісім днів у місті, але всі вечори провів дома. Сидить собі за столом і мовчки читає газету чи вивчає розклад поїздів. Єдина розвага, котру він дозволяє собі, — це випилювання. За якихось два-три вечори він зробив, наприклад, рамочку; така красива рамочка, просто диво; вона висить там у кімнаті, ви зараз її побачите, коли Грегор відчинить. Справді, я щаслива, що ви прийшли, пане керуючий; без вас ми б не примусили Грегора відчинити двері; він такий упертий; і напевне він нездужає, хоч він це й заперечував уранці»).

- Як ви гадаєте, чи потрібно так запобігати перед управляючим? Чому прихід керуючого так лякає родину Замз?

(«Тому що він не вставав і не впускав керуючого, тому що він ризикував загубити місце і тому що тоді господар знову стане переслідувати батьків старими вимогами»).

- Чи хвилює родину в цьому епізоді становище Грегора, чи переживають вони, що він захворів?

- Як батьки сприйняли Грегора у його новому вигляді?

Як автор описує становище і місце Грегора в родині?

(«Єдиною в ту пору турботою Грегора було зробити все, щоб сім’я якомога скоріше забула банкрутство, що привело всіх до стану повної безнадії. Тому він почав тоді працювати з особливим запалом і ледве не відразу зробився з маленького прикажчика вояжером, у котрого були, звичайно, зовсім інші заробітки, та чиї ділові успіхи відразу ж, у вигляді комісійних, перетворювалися в готівку, котру й можна було покласти дома на стіл перед здивованою й щасливою сім’єю. То були хороші часи, і потім вони вже ніколи, у крайньому випадку в минулій величі, не повторювалися, хоча Грегор і пізніше заробляв стільки, що міг утримувати й дійсно утримував сім’ю. До цього всі звикли — і сім’я, і сам Грегор; гроші в нього з вдячністю приймали, а він їх охоче давав, але особливої теплоти більше не виникало. Тільки сестра залишилась усе-таки близькою Грегору; і оскільки вона на відміну від нього дуже любила музику й вразливо грала на скрипці, у Грегора була потаємна думка віддати її на майбутній рік до консерваторії, незважаючи на великі витрати, які це викличе і які доведеться покрити за рахунок чогось іншого…»).

- Чи можна зробити висновок, що у родину Замз об’єднує лише те, що вони живуть коштом Грегора? На вашу думку, Грегор виконував синівський обов’язок, взявши на себе утримання сім’ї, чи він купує родинну любов і вдячність, якої йому не вистачало?

- Які ознаки відчуження Грегора і родини ми побачили?

- Чи пробує Грегор боротися з відчуженням, як саме? Чому його спроби є марними?

(Випилювання лобзиком рамки і розміщення у ній портрета журнальної красуні – аж ніяк не можна вважати заняттям творчістю, це її профанація. Спроба героя налагодити стосунки з дівчиною, з якою він познайомився у магазині, терпить крах – на заваді стають і часті відрядження,  і те, що він віддає усі гроші батькам. У нього не залишається грошей на себе, на своє приватне життя: зводити дівчину в кіно, пригостити її кавою, солодощами, зробити якийсь невеличкий подарунок як знак уваги. Він планує долю Грети, але не свою. Фанатична відданість родині позбавляє Грегора індивідуальності).

 

До уроку 8

∙Учнівські повідомлення.

Булгаков і Україна. 15 травня 1891 року в родині професора київської духовної академії Опанаса Булгакова та Варвари Покровської народився первісток, якого вони назвали Михайлом на честь архангела Михаїла, заступника Києва.

Коріння Булгакових – з Орловщини, колись місто Орел входило до складу Київської губернії. Тож митець вважав своєю батьківщиною саме Україну, казав: «Які ж чудові зірки на Україні. Ось 8 років уже живу в Москві, а все-таки мене тягне на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді скочити в поїзд — і туди. Знову побачити кручі, занесені снігом, Дніпро… Немає красивішого міста на землі, ніж Київ».

Спочатку родина Опанаса Івановича Булгакова жила на Воздвиженській вулиці, в будинку Матвія Бутовського, священика Хрестовоздвиженської церкви. А потім переїхала до будинку №13 на Андріївському узвозі. Зараз тут музей Булгакова, який ще називають «Домом Турбіних» – за прізвищем героїв з «Білої гвардії». Проте персонажі твору «Біла гвардія» жили на Олексіївському узвозі, хоч і в схожому будинку.

По закінченні Першої київської гімназії Михайло обрав цілком свідомо професію лікаря. З шести братів матері троє були лікарями, лікарем був батьків брат Ферапонт Булгаков. У 1916 р. Михайло закінчив медичний факультет Київського університету, одержавши звання лікаря з відзнакою, а після випуску пішов добровільно працювати в лікарню Червоного Хреста, працював хірургом у військових госпіталях у Кам’янці-Подільському й Чернівцях разом з дружиною Тетяною, яка закінчила курси медсестер. Після призову в ополчення Булгаков одержав призначення до Смоленської губернії.

У березні 1918 р. Булгаков із дружиною повернувся до Києва, на Андріївський узвіз, де пережив десять військових переворотів, був мобілізований до білогвардійського війська Денікіна, дороги війни привели його до Владикавказа і Грозного, де, щоб не вмерти з голоду, писав революційні вистави для місцевих театрів.

1921 року, після двох років роботи в газетах і театрах Грозного та Владикавказа, Булгаков приїхав до Києва, на Андріївський узвіз, але за кілька днів зрозумів, що тут не зможе займитися ні медициною, ні письменством. Бути розстріляним чекістами за білогвардійське минуле він теж не бажав, тож перебрався до Москви, працював у газеті «Вісник». У Москві він написав свої основні художні твори, став видатним російським письменником-сатириком.

 Історія написання і видання роману.   Історія створення роману «Майстер і Маргарита» драматична. Булгаков приступив до роботи у 1929 році. У першій редакції роман мав варіанти назв «Чорний маг», «Копито інженера», «Жонглер з копитом», «Син В.», «Гастроль». Але першу редакцію твору автор знищив. Робота над «Майстром і Маргаритою» поновилася в 1931 р. До роману були зроблені чорнові нариси, причому тут вже фігурували Маргарита і її тоді безіменний супутник — майбутній Майстер, а Воланд набув своєї яскравої свити. Другу редакцію автор написав до 1936 р., вона мала підзаголовок «Фантастичний роман» та варіанти назв «Великий канцлер», «Сатана», «Ось і я», «Чорний маг», «Копито консультанта».

Третя редакція, почата в другій половині 1936 р., спочатку називалася «Князь темряви», але вже в 1937 р. з’явився добре відомий тепер заголовок «Майстер і Маргарита».

15 червня 1938 року він завершив начорно останню главу роману, повний текст вперше був передрукований. Ще майже два роки він продовжував правити і доповнювати рукопис, згасаючи від хвороби нирок. Булгаков припинив авторську правку на фразі Маргарити: «Так це, отже, літератори за труною йдуть?».

Роман дійшов до широкого читача лише в 1967 році завдяки старанням вдови Булгакова Олени Сергіївни, яка в сталінські часи зуміла зберегти рукопис роману, бо присяглась надрукувати книгу, що їй вдалось здійснити з шостої спроби в скороченому журнальному варіанті без опису польотів Маргарити-відьми та «Балу сатани». Повний текст роману вийшов окремим виданням лише в 1973 році. Українською мовою роман переклали Микола Білорус в 2005 році та Юрій Некрутенко в 2006 році.

∙Заповнення таблиці (або інформаційному колі за варіантами) «Джерела роману «Майстер і Маргарита».

Джерела роману «Майстер і Маргарита»
Історичні Згадки про історичних осіб (Маргарити Валуа, Маргарити Наварської). Гості балу Сатани – реальні історичні особистості: Жан ла Кере – алхімік, граф Роберт Дедлі, отруйник дружини, німецький імператор Рудольф ІІ – алхімік, злодії Калігула, Малюта Скуратов та ін.
Факти сучасності Події життя автора та його дружини.Історія кохання художника-декоратора МХАТа Топленінова і Катерини Кекушевої.

Події з історії СРСР 1920­1930-х рр. (репресії).

Філософські Філософські теорії Володимира Соловйова та Григорія Сковороди.
Літературні, музичні Й.В.Гете («Фауст»), Е.Т.А.Гофман («Золотий горщик»), М.Гоголь («Вечори на хуторі біля Диканьки, «Мертві душі»), Г.Сенкевич («Куди йдеш?»), Е.Ренанн («Життя Ісуса», «Антихрист»), А.Франс («Прокуратор Іудеї»), Ф.Достоєвський («Брати Карамазови», «Біси») та ін.Опера Шарля Гуно «Фауст».
Міфологічні Християнські міфи про демона пустелі Азазеля, біса Бегемота, демона війни Абадонну.Євангельські історії про Ісуса Христа, Понтія Пілата, Іуду.

Легенди про Понтія Пілата, його кару після страти Ісуса. Апокрифи.

Слов’янські міфи про відьом і демонів, вампірів.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *