0 731
Всесвітня література в школах України. – 2019. – № 1–2. Січень 22nd, 2019 dolorian

Тамара Кам’янецька, учитель-методист Хмельницького НВО № 5. Уроки 18–20 (варіативні).

Урок 18

Тема. Федір Михайлович Достоєвський (1821 – 1881). Значення творчості Ф. М. Достоєвського для розвитку соціально-філософського і психологічного роману. Наслідування митцем традицій М. В. Гоголя. Сюжет роману «Злочин і кара», зумовлений рухом свідомості головного героя.

Мета (розвиток компетентностей). Предметних: знання основних фактів життя та творчості Ф.Достоєвського, історії написання роману «Злочин і кара», його сюжету і жанрової специфіки; розуміння значення творчості письменника для розвитку романістики; вміння виявляти ознаки типовості образів у прочитаному романі, виокремлювати ознаки жанрових різновидів у романі; ціннісний компонент: вміння висловлювати судження щодо творчості Ф.Достоєвського; ключових компетентностей: (комунікативної) вміння пояснити суть поняття «роман»; читати текст (уривки) в оригіналі (за умови володіння мовою); (математичної) вміння установлювати причиново-наслідкові зв’язки між типовими характерами й типовими обставинами їх формування; (інформаційно-цифрової) навики створення презентацій про письменника; (уміння вчитися) навички самостійної роботи, використання різних джерел інформації для поглиблення знань про розвиток жанру роману; (ініціативність і підприємливість) уміння створювати обкладинку або рекламу улюбленого роману, коментувати свій задум;  (соціальної та громадянської) вміння аналізувати вплив соціуму на особистість; висловлювати власну думку щодо суспільних і моральних питань, порушених у творчості Ф.Достоєвського; (обізнаність та самовираження у сфері культури) вміння визначати особливості національної культури, які знайшли відбиток у романі; (екологічна грамотність і здорове життя) набуття знань (на основі прочитаного твору) про цілісну картину світу та місце людини в ній, уміння не шкодити своєю діяльністю собі та іншим людям.

Обладнання: портрети письменника, виставка книг, картки з висловами-афоризмами, презентація, ПК

Тип уроку: урок формування нових знань, умінь та навичок.

Він більшою мірою, ніж будь-хто інший є творцем сучасної прози.

Він вдихнув у прозу таку внутрішню напруженість, яка сягнула найвищої межі.

Джеймс Джойс, ірландський письменник ХХ ст.

Зміст уроку

І.  Актуалізація та корекція знань.

Конкурс анотацій до роману  «Злочин і кара».

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Презентація теми уроку.

Бесіда з учнями за крилатими висловами Ф.М. Достоєвського:

Свобода  проявляється  не  в  умінні стримувати себе, а в умінні собою володіти.
Життя задихається без мети.
Припинити читати книги ― значить перестати мислити.
Щастя не в комфорті, воно здобувається стражданням.
Потрібно зовсім мало, щоб знищити людину: варто лише її переконати, що справа, якою вона займається, нікому не потрібна.
Друже, пам’ятай, що мовчати добре, безпечно і гарно.
Людина він розумна, але для того, щоб чинити розумно, одного розуму замало.
Дивовижно, що може зробити з людською душею один промінь сонця!
Душа зцілюється дітьми.
Хто захоче приносити користь, зможе зробити це навіть із зв’язаними руками.
Краса врятує світ.
Не засмічуйте свою пам’ять образами, а то може статися, що там просто не залишиться місця для прекрасних миттєвостей.
Той, хто бажає побачити живого Бога, хай шукає його не в пустому небосхилі власного розуму, а в людській любові.
Кожна людина відповідальна перед усіма людьми, за всіх людей і за все.
Милосердя є найвища форма людського існування.
Головне в людині ― не розум, а те, що керує ним: характер, серце, добрі почуття, передові ідеї.
Хто легко втрачає повагу до інших, той передусім не поважає себе.
Я не можу уявити ситуацію, щоб коли-небудь не було чого робити.
Поганий знак, коли перестають розуміти іронію, алегорію, жарт.
Любов настільки всесильна, що перероджує й нас самих.
Учіться і читайте. Читайте книги серйозні. Життя зробить решту.
Нема щастя в бездіяльності.
  • Який з висловів Ф. М. Достоєвського вразив вас найбільше? Прокоментуйте.
  • Які моральні принципи й переконання, на вашу думку, були притаманні письменнику як особистості?
  • Які з них імпонують особисто вам? Свій вибір обґрунтуйте.
  • Чи хотіли б ви дізнатись про цю людину більше, познайомитись з її творами? Чому це варто зробити?

Вступне слово вчителя. Творча спадщина російського письменника ХІХ століття Федора Михайловича Достоєвського відома у всьому світі. Його твори традиційно включають до програм середньої та вищої школи в більшості країн світу, хоча за життя йцого не знали навіть європейські літератори. За природою свого індивідуального таланту митець увійшов в історію літератури як художник трагедійний, безмежно чутливий до найтонших людських переживань. Письменник часто говорив неприємні для росіян речі, показуючине лише добрі, але й темні сторони «російської душі», тож і на батьківщині він був далеко не на перших місцях серед письменства. Його сюжети вважали надуманими, а стилістику творів незграбно. Але трапилася перша світова війна, і майже кожен дорослий європеєць (українці та росіяни в тому числі) був призваний, узяв рушницю та вбив іншого європейця, такого  ж селянина чи робітника. І Достоєвський став мегапопулярним, бо його попередження про неможливість дозволу проливати кров «по совісті» стало реальністю.

Формувався це геніальний «жорстокий гуманіст» під впливом російської культури, але й українські традиції певною мірою вплинули на нього. Більше дізнатися про Достоєвського як особистість, романіста допоможе нам сьогоднішній урок.

ІІІ. Сприйняття і засвоєння матеріалу.

  1. Знайомство з письменником.

Розповідь учителя. Рід Достоєвських давній, дворянський, але бідний. Коли Федору було 16 років, умерла мати, а незабаром загинув батько. Закінчив він Головне військово-інженерне училище. Жодного покликання до військової служби Федір не відчував, проте в училищі зайнявся самоосвітою, проводив багато часу в бібліотеці.

Основні етапи становлення його світогляду:

1) 40-і роки ХІХ століття – близький до оточення Бєлінського, хоча не розділяє його ідеї атеїзму і революції;

2) захоплення ідеями соціалістів-утопістів Заходу в гуртку Петрашевського;

3) 1849 р. — роки каторги і солдатчини, з якої повернувся з ідеєю смирення.

Філософські ідеї Достоєвського викладені ним у журналах «Час» (1860) і «Епоха». Девіз цього напрямку – відновлення зв’язку духовного і громадського життя Росії із споконвічними народними витоками, з національним «ґрунтом».

Уся його творчість пройнята любов’ю до людини і болем за неї. Тонкий психолог, Достоєвський показав складність людської душі, що є полем споконвічного двобою: добра і зла, божественного і диявольського.

Портретна галерея. Розгляньте портрети митця. Яким зображений письменник?

Сторітеллінг (культурно-соціальний). Розповіді учнів про Ф.М.Достоєвського з подальшим обговоренням (або робота в групах по заявлених проблемних питаннях).

- Розповідь про дитинство і юність. Акцентуємо увагу: на сімейних стосунках – батько в житті Федора Михайловича, стосунки з братом Михайлом; виховання любові до книги  і християнської моралі - співчуття до «знедолених і ображених»; усвідомлення особливої суспільної ролі літератури, яке сформувалося в Достоєвського під час навчання в петербурзькому Інженерному училищі. «…Мене з братом Мішею відвезли до Петербурга, в Інженерне училище, 16-и років і зіпсували наше майбутнє. Як на мене, це була помилка», – писав майбутній письменник.

Рефлексія і висновки: наскільки важливо зрозуміти своє життєве призначення, іти за власним талантом,  а не за поняттями вигоди, кар’єри, престижу.

- Розповідь про перші літературні спроби та участь у гуртку Петрашевського. Першою вдалою спробою пера став переклад бальзаківської «Ежені Гранде» (1844). Перший роман – «Бідні люди», – надрукований 1846 року в альманасі «Петербурзький вісник», приніс йому славу і визнання. Це історія пробудження, піднесення й падіння, нарешті повного знищення людської душі через соціальні причини.  Гаданий провал (насправді – вияв неординарності художнього мислення) повістей «Двійник» (1846) і «Господиня» (1847). Ідея звільнення селян від кріпацтва та перебудови суспільного життя на соціалістичних засадах. Революційні погляди – юнацький максималізм чи усвідомлена позиція?

Рефлексія і висновки: чим спричинені два провали в житті (літературна і суспільна діяльності); наскільки важливо залишатися собою у кризових ситуаціях.

Розповідь про злочин та кару Достоєвського. Аналізуємо епізод інсценованої страти петрашевців. Роки каторги і солдатчини (можна порівняти з долею Т.Шевченка): в’язниця, каторга, сибірське заслання, солдатська служба в арештантських ротах забрали в письменника дев’ять років життя й підірвали не таке вже й міцне здоров’я. Моральні й фізичні страждання Федора Михайловича посилюються ще й тим, що на каторзі він змушений спілкуватися з карними злочинцями: вбивцями, гвалтівниками, злодіями.

Рефлексія і висновки: чи можна змінити людину і світ на краще за допомогою насильства, чи виправляється людина жорстоким покаранням, як сприймати спрямоване на тебе зло і агресію, щоб уникнути озлоблення на весь світ і вистояти в труднощах.

- Розповідь про «переродження переконань» митця. Завдяки клопотанням рідних і друзів наприкінці 1859 року Достоєвський повертається до Петербурга, де розпочинається новий період його творчої діяльності. Разом з братом Михайлом письменник започатковує видавництво часописів «Час» (186 – 1863) та «Епоха» (1864 – 1865). В цей час Федір Михайлович здійснює ряд закордонних поїздок: відвідує Францію, Англію, Італію, результатом яких стало «переродження переконань» митця. Незвичний уклад європейського життя довершує руйнування соціалістичних ілюзій юності, формує критичне сприйняття буржуазних цінностей і неприйняття Заходу. Розчарування в західних буржуазно-капіталістичних цінностях і вдумливе читання Біблії сформували його новий світогляд, що спирався не на революційне, а на релігійно-моральне удосконалення законів суспільного життя і людської особистості зокрема.

Рефлексія і висновки: Достоєвський зламався чи змінився; що значить залишатися собою – це стояти на своєму, чи розвиватися, змінюючись.

Культурологічний коментар. За життя Достоєвського в культурних шарах російського суспільства протиборствували дві політичні течії — слов’янофільство і західництво. Прихильники першої стверджували, що майбутнє Росії в народності, православ’ї і самодержавстві, прихильники другої вважали, що росіяни повинні в усьому брати приклад з європейців. У Достоєвського ж була своя ідея — «почвенництво». Він був і залишався російською людиною, нерозривно пов’язаним з народом, вважав необхідним розвиток суспільства на народно-релігійному грунті, але при цьому не заперечував досягнення культури Заходу. З часом він став переконаним монархістом. Імператор Олександр II 1878 р. навіть запросив до себе письменника і представив його своїй сім’ї.

 

Виставка-презентація книг Ф.Достоєвського.

Роман у листах  «Бідні люди» розгортає перед читачем літопис зворушливої дружби-любові літнього департаментського чиновника, скромного переписувача службових паперів Макара Дєвушкіна і бідної молодої швачки Вареньки Добросьолової. Уперше в російській літературі «маленька людина» була зображена не зневаженою та приниженою бідністю, а гордою, сповненою гідності й самоповаги особистістю.

У 1864 році Ф.М. Достоєвський пише повість «Записки з підпілля», що посідає особливе місце не лише у творчості письменника, а й у світовій літературі. Це повість-сповідь, монолог високого емоційного напруження, створений у стилі «потоку свідомості» героя. Вперше з такою силою в літературі було зображено антигероя (носія антиморальних принципів) – тип особистості, який став характерним для історичного життя Росії та Західної Європи ХІХ.

«Записки з підпілля» стали своєрідним прологом до «великого п’ятикнижжя» – романів «Злочин і кара» (1866), «Ідіот» (1869), «Біси» (1872), «Підліток» (1875), «Брати Карамазови» (1879 – 1880).

Роман «Злочин і кара» був новим у тогочасній світовій літературі типом ідеологічного роману, в якому всі сюжетні лінії ведуть до розкриття особистості злочинця і тих ідей, під впливом яких він діяв.

У романі «Ідіот» створено образ «позитивно прекрасної людини», морального ідеалу особистості.

Роман «Біси» є непримиренною критикою й засудженням політичного екстремізму, анархізму та вседозволеності. Ще до появи теорії Ніцше про «сильну людину», яка стоїть над суспільством і зневажає його закони, Достоєвський показав згубну силу таких ідей.

У романі «Підліток» зображено процес формування характеру, життєвого становлення особистості і духовного прозріння гімназиста Аркадія Долгорукого, що відбувається на тлі пристрастей, обману, лицемірства та корисливості світу дорослих.

У романі «Брати Карамазови» втілено близьку серцю Достоєвського тему «відновлення» загиблої людини, його роздуми над історичною долею Росії та всесвітніми шляхами людської цивілізації.

Творча спадщина Ф.М. Достоєвського складається з великої кількості геніальних    творів.  Крім згаданих раніше романів перу митця належать «Принижені і зневажені» (1861) і «Гравець» (1866), повісті та оповідання («Білі ночі» (1848), «Нєточка Нєзванова» (1848), «Село Стєпанчиково та його мешканці» (1859), «Записки з мертвого дому» (1860) та ін.), публіцистичні твори, щоденники, вірші.

Допитливим. Ф.М.Достоєвський був двічі одруженим.

Після повернення дворянських прав він служив у фортеці в Семипалатинську і дослужився до лейтенанта. Тут познайомився з Марією Ісаєвою, з якою одружився 1857 року. За три роки Достоєвський з дружиною і сином Павлом повернувся до Петербурга. Сімейне життя складалося важко, Марія була жінкою хворобливою та неврівноваженою, часто дорікала чоловіку через брак грошей. Він не припиняв постійні спроби заробити: яе не літературною працею, то марнотратно грав у рулетку. Дружина померла 1864 року.

У 1867 році Федір Михайлович Достоєвський одружився вдруге, його обраницею була стенографістка і секретар Ганна Сніткіна, яка стала не лише коханою дружиною, але й близьким і відданим другом. У Федора Михайловича і Ганни Григорівни народилось четверо дітей – Софія, Любов, Федір і Олексій. Двоє з них – Софія та Олексій – померли в дитячому віці. Син Федір продовжив справу батька і став письменником.

У 1867 році, щоб позбавитися насідань кредиторів, сім’я Достоєвських надовго виїхала до Західної Європи. Лише наприкінці 1871 року, після того, як письменникові вдалося частково сплатити борги, він з родиною зміг повернутися до Петербурга.

Багато років письменник страждав від трьох важких хвороб: епілепсії, емфіземи легень і, ймовірно, сухот. Далися взнаки і творчі перевантаження, і нелегка доля. Федір Достоєвський помер 28 січня (9 лютого) 1881 року від прогресуючої хвороби легенів через кілька місяців після свого полум’яного виступу в пам’ять О. Пушкіна.

За його труною йшов багатотисячний натовп.

Дружина Федора Михайловича, Ганна Григорівна Сніткіна, до кінця своїх днів зберігала вірність справі чоловіка: вона видала повне зібрання творів Достоєвського, відкрила школу його імені, публікувала свої спогади про нього, склала з друзями письменника детальну біографію митця.

Українське коріння Ф.М.Достоєвського. Відомо, що далекий предок письменника, литовський шляхтич Данило Іртищевич 1506 р. отримав у володіння село Достоєво на теренах Пінського повіту. Від назви цього села й пішла назва роду Достоєвських. Нині воно знаходиться у складі Іванівського району Брестської області Республіки Білорусь. Саме ж Достоєво знаходиться неподалік кордону України й Білорусії. У ньому нині організовано музей Достоєвського, також є пам’ятник митцю.

Однак, насправді, предки Достоєвського мешкали не стільки в Достоєві, скільки на Волині, якщо точніше – на Ковельщині. Саме тут у 70-х роках XVI століття мешкав якийсь Феодор Достоєвський, який служив у князя Андрія Курбського. У ХVIІ столітті Акіндій Достоєвський був ієромонахом Києво-Печерської лаври. Близько 1664 року в селі Секунь (неподалік Ковеля) згадується ще про одного Достоєвського.

1775 року Достоєвські продали свої маєтності на Ковельщині. Тоді прадід Федора Достоєвського, Григорій Гомерович, перебрався до Янушполя, де служив греко-католицьким священиком. Два його сини теж стали священиками. Один з них, Андрій, дід письменника, правив у селі Війтівці (поблизу міста Немирів Вінницької області), згодом перейшов з унії в православ’я. Його син Лев також був у Війтівцях священиком. Інший син, Михайло, батько письменника, теж готувався до священицької кар’єри, навчався в Подільській семінарії у Шаргороді. Але звідти його як одного з найкращих учнів відправили вчитися у Медико-хірургічну академію до Москви, де він і осів.

Допитливим. Хтось із предків, можливо це був його дід Андрій, займався складанням духовних віршів. Про це свідчить відома збірка «Богогласник», видана 1790 року у друкарні Почаївського монастиря. У «Богогласнику» зазначено авторів деяких пісень, серед них фігурує прізвище Достоєвський (ім’я автора не вказане). Він є автором 4-ї покаянної пісні, яка написана староукраїнською мовою, в якій давала про себе знати церковнослов’янська основа. Приблизно так писав свої твори і Григорій Сковорода.

Цікавинка. У 2008 році російські дослідники висунули припущення, що прапращур Достоєвського – Данило Іртищев може бути нащадком бідного татарського князя Аслана Челебі-мурзи, який зі своїми тридцятьма воїнами пристав на службу до князя Дмитра Донського, був хрещений як Прокопій, одружився, його син Лев мав прізвисько Широкий Рот, а внуків через те прозвали Ртищевими. Мотивується версія родовим гербом Іртищевих, де християнські символи сусідять зі східними, ісламськими, а так званий Малий Герб підтримують два озброєних татарини. (за Т.Полєжаєвою)

  1. Знайомство з твором.

Історія створення роману «Злочин і кара». Задум роману «Злочин і кара» виник у Достоєвського ще на каторзі. У своєму листі до брата 9 жовтня 1859 року він писав: «У грудні я почну роман … Усе серце моє з кров’ю покладається в цей роман. Я задумав його на каторзі, лежачи на нарах, у важку хвилину смутку і саморозкладу».

Збережені рукописи Достоєвського дають підставу припускати, що задум роману, його тема, сюжет, ідейна спрямованість склалися не відразу, у творі об’єдналися дві самостійні сюжетні лінії. Перша, задумана автором влітку 1865 року, стосується родини Мармеладових, на прикладі якої автор хотів дослідити проблему пияцтва як суспільного явища. У повісті з назвою «П’яненькі» автор хотів розповісти про те, що суспільство, де процвітає пияцтво, а ставлення до нього поблажливе, приречене на виродження. Але редактор відхилив задум письменника, тож історія чиновника Мармеладова пізніше увійшла в сюжетну канву роману «Злочин і кара».

Восени 1865 року гучні кримінальні справи (історія колишнього студента, який убив на великій дорозі поштаря й пограбував поштову карету; вбивство лихваря й служниці студентом Даниловим; справа П’єра-Франсуа Ласенера, французького вбивці-інтелектуала, який вважав, що в його діяннях винне суспільство…) підштовхнули Ф.М.Достоєвського до висвітлення теми вбивства заради ідеї. У другій половині 1865 він нарешті взявся до роботи над «психологічним звітом одного злочину»: «Дія сучасна, нинішнього року. Молодий чоловік, якого виключено зі студентів університету, міщанин за походженням і живе в крайній бідності … зважився убити одну стару,.. що дає гроші на відсотки. Стара дурна, глуха, хвора, жадібна … зла і заїдає чужий вік…»

Так у листі другу викладено сюжет роману.

Чим більше обмірковував Достоєвський план роману, тим більше розростався його задум і обсяг. Дві самостійні сюжетні лінії злилися, і художній твір став соціально-психологічним та філософським дослідженням надзвичайно складних і важливих проблем: що таке людина? що штовхає її на злочин? що є справжнім покаранням для злочинця? як ставитися до войовничого індивідуалізму? де шукати вихід, якщо життя зайшло в глухий кут?

Після повернення в Петербург у листопаді 1855 р. автор майже повністю знищив написане: «Я все спалив. Нова форма, новий план мене захопив, і я почав знову. Працюю дні й ночі, і все-таки працюю мало». Достоєвський тричі змінював форму оповіді, поки остаточно визначився, замінивши розповідь від першої особи розповіддю від автора.

Роман друкувався як серія з щомісячних випусків в часописі «Російський вісник» з січня по грудень 1866 року. Після закінчення роботи над твором письменник друкує його окремим виданням: «Роман в шести частинах з епілогом Ф.М.Достоєвського. Видання виправлене». Журнальний варіант роману було значно відкореговано автором: три частини було перетворено на шість, змінено його поділ на розділи. Роман «Злочин і кара», як для твору такого значного обсягу, був написаний досить швидко – лише за рік.

Перегляд буктрейлера книги «Злочин і кара» та його обговорення. Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=VbbVL6gOmoU

Скільки світових екранізацій роману «Злочин і кара» існує сьогодні? (23)

Коли і де в Україні було вперше опубліковано роман «Злочин і кара»? (У 1887 році у Львові в перекладі Сергія Андрійовича Подолинського)

У чому секрет такої популярності роману Ф. М. Достоєвського? (Емоції та  почуття людини, психологія людських стосунків не мають національності.)

Сюжет роману. Бідний студент Родіон Раскольников, підпавши під вплив певних дивних «незакінчених ідей», зважився вийти із свого злиденного становища – вбити й обікрасти стару лихварку. На її гроші Раскольников мріє зробити тисячі добрих справ, у першу чергу, врятувати від ганьби та злиднів матір і сестру. Заодно герой хоче перевірити, чи є він тією справжньою особистістю, якій дозволено переступити через інших. Раскольников вважає, що існують обранці, котрі «мають право», можуть дозволити собі переступити через моральні норми, написані для «нижчої» більшості. Свої думки Раскольников ще до вбивства виклав у статті «Про злочин…», яка й виведе слідчого Порфирія Петровича на справжнього вбивцю.

Символічним є сон Раскольникова напередодні вбивства. Йому сниться дитинство, він з батьком гуляє за містом та стає свідком знущання п’яного натовпу над конем, і він – хлопчик семи років – кидається на її захист. Це значить, що Раскольников готовий до бунту проти несправедливості, прагне стати на захист «знедолених та скривджених», але неспроможний нічим зарадити. Ситуація безвиході посилюється, коли Раскольніков знайомиться з колишнім чиновником Семеном Мармеладовим, безпросвітним пияком, який розповів про долю своєї родини. Тоді ж він отримує листа від рідних. Мати й сестра повідомляють, що незабаром приїдуть у Петербург, де збираються обговорити з Родіоном плани сестриного заміжжя. Родіон не хоче, щоб сестра пожертвувала собою заради родини, йшла заміж за самозакоханого нікчемного Лужина.

Раскольников не вважає злочином убивство «нікому не потрібної» лихварки, але мусить, замітаючи сліди, убити безвинну Лисавету.

Сюжет роману — це рух свідомості героя від злочину до покарання, від бунту до упокоєння. Роман складається з шести частин, про злочин ідеться тільки в першій частині, а наступні п’ять присвячені проблемі кари. У них досліджується душевний стан людини, яка насмілилась пролити кров. Після вбивства герой відчуває спустошеність, він не може бачити рідних, відчуває провину перед ними. Лише на каторзі завдяки Сониному коханню й турботі починається його духовне очищення й відродження. «Воскресіння душі» сталося коли він усвідомив свої ганебні вчинки та перестраждав їх.

Основні події твору розвиваються на фоні справжньої трагедії життя зневажених і скривджених «маленьких» людей. Ми дізнаємося про долю сестри Раскольникова Дуні, яку жорстоко образив Свидригайлов, домагаючись її кохання. Сповнена трагізму історія сім’ї колишнього чиновника Мармеладова, який пропив усе і врешті-решт загинув під колесами брички. Його дочка Соня змушена стати повією, а після смерті батька утримувати і його дружину з трьома маленькими дітьми, рятувати їх від голодної смерті.

Твір Достоєвського сповнений неочікуваними парадоксами. Так, тільки Соня, бо вона й сама «переступила», здатна зрозуміти муки Раскольникова після скоєння злочину. Більше того, саме вона читає Раскольникову Євангеліє і вказує шлях до спасіння.

Сюжет роману, на перший погляд, побудовано за законами кримінального жанру. Але Ф.М. Достоєвський відходить від загальноприйнятого висвітлення теми злочину: особа вбивці відома з початку, читач є свідком злочину, злочин є засобом вирішення морально-психологічної дилеми, втіленням якої є головний герой. І хоча розповідь у творі ведеться від імені автора, але складається враження, що всі події у творі описано в руслі світоглядних принципів Родіона Раскольнікова. Кожний сюжетний поворот роману висвітлено через його думки, судження та переживання, що дозволяє не лише дослідити внутрішній стан героя, але й здійснити повне й глибоке занурення у проблематику твору.

Цікавинка. За версією телерадіокорпорації Бі-бі-сі «Злочин і кара» належить до ста літературних сюжетів, які змінили історію людства.

ІV. Формування нових знань, умінь та навичок.

Робота з підручником. Опрацювання матеріалу про сюжет роману, створення «сюжетного ланцюжка». Бесіда:

– Скільки часу тривають події роману?

– Якого типу сюжет використовує автор: лінійний, циклічний чи концентричний?

Робота з таблицею «Внесок Ф.М.Достоєвського у розвиток психологічного і соціально-філософського роману».

Психологічний         роман        – різновид роману, в якому автор ставить за мету зображення й дослідження «внутрішнього стану людини» й «найтонших порухів її душі» Соціально – філософський роман – різновид роману, в якому автор ставить за мету відповісти на питання про те, що є суспільство і яке місце займає в ньому людина
«Фантастичний реалізм» – засіб  зображення гострих життєвих ситуацій, гротескних характерів і незвичайних станів особистості Висвітлення нових ідей, що тільки зароджуються у суспільстві
Прийом «двійництва» Критика буржуазно-капіталістичних  цінностей,      теорії         утопічного соціалізму
«Петербурзький міф» – культурно- міське середовище є ворожим людському єству і провокує тривожність Християнство – моральний орієнтир в житті людини й суспільства
Герой  – носій певної філософської ідеї Людина – активна особистість
Дослідження особистості злочинця «Маленька людина» горда, сповнена гідності й самоповаги
Створення       образу       героя,      який є втіленням морального ідеалу Заперечення    революційних форм  боротьби   й  діяльності  людини як проявів насилля і жорстокості
Дослідження внутрішнього  світу «сильної особистості» «Краса врятує світ»
Тема відновлення «загиблої людини» Гуманізм  і  демократизм  – основа

суспільного устрою

Проблема страждання і «ціни» щастя Єдність з народом – запорука душевного спокою непересічної особистості

 

«Мозковий штурм»

– Який  письменник започаткував зображення образу «маленької людини» в російській літературі?

Прочитавши рукопис повісті «Бідні люди», Дмитро Григорович та Микола Некрасов заявили критику і редактору Віссаріону Бєлінському, що «новий Гоголь народився». З тих пір цей літературний штамп міцно приріс до постаті Достоєвського, що його самого дратувало неймовірно, і сам він заперечував своє літературне учнівство у Гоголя, як колись Лермонтов заперечував: «Ні, я не Байрон..»

– Чи можна говорити, що Ф. М. Достоєвський наслідує традиції М. В. Гоголя? Свою думку обґрунтуйте.

Критичний погляд. Літературознавець О.Білецький у 1922 р. в Харкові опублікував свою наукову розвідку «Достоєвський і натуральна школа, 1846 рік», де стверджував, що «ані учнем, ані прямим послідовником Гоголя Достоєвський у своїй першій повісті не є». Доказом цього  є разюча різниця індивідуальних творчих стилів: лірико-епічного у Гоголя і лірико-драматичного у Достоєвського, «маленькі люди» у Гоголя безсловесні, за них говорить сам автор,  у Достоєвського вони мають власний голос, почуття власної гідності. Відмінність Макара Дєвушкіна від Башмачкіна Достоєвський показує несподіваним прийомом: Дєвушкін читає повість «Шинель».

– Чи можна однозначно стверджувати, що Гоголь ніяк не вплинув на творче становлення Достоєвського?

Літературознавчий коментар. Самобутня творча манера Ф.М.Достоєвського дійсно сформувалась під впливом М.В.Гоголя. Наслідування (навіть несвідоме) гоголівських традицій відчувається у багатьох його творах. Наприклад:

  • промовисті ім’я та прізвище героя: Башмачкін – Дєвушкін, Мишкін, Раскольников;
  • бідний чиновник програє в нерівній боротьбі багатому й знатному претенденту на руку і серце його коханої («Ніс» – «Бідні люди»);
  • протистояння героя та його двійника («Ніс» – «Двійник»);
  • погляд на героя очима самого героя («Записки божевільного» – «Записки з підпілля»);
  • зображення образу «маленької людини» («Шинель» – «Бідні люди», «Принижені й зневажені» тощо);
  • душевний розлад героя є наслідком соціальної, моральної деформації його особистості («Записки божевільного» – «Злочин і кара»);
  • дослідження темної сторони людської душі;
  • наявність «фантастичного» елементу в структурі реалістичного твору;
  • максималізм у вирішенні проблемних питань російської дійсності;
  • пропагування християнських цінностей тощо.
  1. Закріплення вивченого матеріалу та корекція знань.

Заповнення анкети письменника.

Дата і місце народження
Дані про родину
Освіта
Спеціальність, професія, рід занять
Покликання, улюблене заняття
Естетика, художня манера
Дата і місце смерті
Творча спадщина (найвідоміші книги)

 

Створіть «Кола Венна», порівнявши вклад митців у реалістичну літературу.

 

Заповніть опорну схему.

«Дерево рішень». Проаналізуйте зміни форми оповіді роману «Злочин у кара» у різних авторських редакціях.

ВАРІАНТИ ПЕРЕВАГИ НЕДОЛІКИ
Оповідь від першої особи –  Раскольникова (сповідь)
Спогади героя під час суду над ним
Авторська оповідь,  у яку вплетені голоси різних персонажів

 

VІ. Узагальнення.  Бесіда за змістом уроку.

– Чим вам запам’ятався Достоєвський як особистість?

– Які події життя найбільше вплинули на його становлення як письменника?

– Яким є «український слід» у біографії Достоєвського?

– Чому Достоєвський був визнаний вкрай небезпечним для влади і засуджений?

– Як і чому змінилися життєві погляди письменника на каторзі?

– Як би ви сформулювали девіз життя Достоєвського?

– Що спонукало митця написати роман «Злочин і кара»?

– Чим незвичний і особливий сюжет цього твору?

– Поясніть назву роману. Про які злочини та покарання йдеться у ньому?

– Чому Дж.Джойс визначив Достоєвського як творця роману ХХ століття?

Створення сенкану «Ф.М. Достоєвський»

Ф.М.Достоєвський

Геніальний, унікальний

Страждає, досліджує, повчає

Продовжує традиції Миколи Гоголя

Пророк

VІІ. Підведення підсумків уроку. Виставлення оцінок. Домашнє завдання.

  1. Прочитати матеріал підручника про роман Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара».
  2. Прочитати текст роману (за хрестоматією). Виписати основні положення теорії Раскольнікова.
  3. Дібрати цитати до характеристики образу Родіона Раскольнікова.

Творче завдання: створити власний буктрейлер (його сценарій) роману.

 

Урок 19

Тема. «Теорія» Раскольнікова, її сутність і проблемність.

Мета (розвиток компетентностей). Предметних: знання передумов і причин формування «теорії» Раскольникова; розуміння її сутності та проблемності; вміння розкрити етапи її реалізації героєм, причини поразки; ціннісний компонент: вміння дає оцінку викладеній у теорії Раскольникова ідеї «надлюдини» і «дозволу крові», використовуючи навички критичного мислення; ключових компетентностей: (комунікативної) вміння читати текст (уривки) в оригіналі (за умови володіння мовою),  висловлюватися за темою уроку; (математичної) вміння установлювати причиново-наслідкові зв’язки; (інформаційно-цифрової) навики створення схем і таблиць за прочитаним твором; (уміння вчитися) навички самостійної роботи; (ініціативність і підприємливість) готовність брати відповідальність за себе та інших; (соціальної та громадянської) вміння аналізувати вплив соціуму на особистість; висловлювати власну думку щодо суспільних і моральних питань, порушених у романі; (обізнаність та самовираження у сфері культури) вміння визначати особливості національної культури, які знайшли відбиток у романі; коментувати та аналізувати різні інтерпретації та оцінки критиків щодо роману; (екологічна грамотність і здорове життя) набуття знань (на основі прочитаного твору) про цілісну картину світу та місце людини в ній, уміння не шкодити своєю діяльністю собі та іншим людям.

Обладнання: презентація за темою уроку, роздаткові картки.

Тип уроку: урок формування нових знань, умінь та навичок.

Зміст уроку

І.  Актуалізація та корекція знань.

Бесіда за матеріалом підручника.

  • Яка історія створення роману «Злочин і кара»?
  • Які особливості композиції роману?

Бесіда-виявлення читацьких вражень учнів.

  • Чи зацікавив вас сюжет роману «Злочин і кара» Ф. М. Достоєвського? Чому?
  • Кому з персонажів твору ви співчували? Чому?
  • Чи були персонажі, які вам були неприємні, дратували? Чому?
  • Яку ідею, на ваш погляд, автор хотів донести до читачів?

Презентація учнівських буктрейлерів (сценаріїв) книги «Злочин і кара».

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Презентація теми уроку.

Вступне слово вчителя. Про себе Достоєвський сказав: «Я – дитя століття». Він дійсно ніколи не був пасивним спостерігачем життя. «Злочин і кара» створювався на грунті російської дійсності 50-х років XIX століття, журнальних і газетних спорів на філософські, політичні, юридичні та етичні теми. Книгу справедливо можна вважати художнім осмисленням автора жахливих реалій російського життя: зубожіння народу, пияцтво, ріст злочинності, егоїзм, безпорадність «принижених і зневажених», здатність до стихійного індивідуального бунту набули в цей час найбільшого прояву.

Родіон Раскольніков, головний герой роману, бунтує проти несправедливих законів суспільного життя. Але робить він це своєрідно ― вбиває стару лихварку Олену Іванівну. Чому юнак обирає саме такий шлях? Які життєві обставини його до цього підштовхнули? Чи отримав він моральне задоволення від скоєного? На ці та інші питання ми маємо дати відповіді в кінці уроку.

 

ІІІ. Сприйняття і засвоєння матеріалу.

Пояснення вчителя. Ф.М.Достоєвський у своєму романі «Злочин і кара» висловлює думку про те, що не тільки середовище та обставини життя формують характер особистості. Існує ще певна всепоглинаюча «ідея-пристрасть», «ідея-почуття», що панує над людиною і стає рушійною силою її вчинків у переломні моменти її існування. Одна з таких «ідей-пристрастей» оволоділа Раскольніковим. Як писав Г.А.Бялий, теорія панує над Раскольниковим, «підкорює його собі, стає його пристрастю, другою натурою, але саме другою; натура перша, первинна, їй не підкорюється, вступає з нею в боротьбу, і ареною цієї боротьби стає психологія людини».

Повідомлення учня. Основні положення «теорії Раскольнікова» (презентація).

  • «…люди, за законом природи, поділяються, взагалі, на два розряди: на нижчий (звичайних), тобто, так би мовити, на матеріал, який служить єдино для народження собі подібних, і власне на людей, тобто тих, що мають дар або талант сказати в середовищі своєму нове слово.»
  • «Перші зберігають і примножують світ чисельно; інші рухають світ і ведуть його до мети.»
  • «…перший розряд, тобто матеріал, беручи загалом, люди за особистістю своєю консервативні, добропристойні, живуть в слухняності і люблять бути слухняними. …вони й повинні бути слухняними, бо це їх призначення, і тут зовсім немає нічого для них принизливого.»
  • «…законодавці і установники людства, починаючи від найстародавніших, продовжуючи Лікургами, Солонами, Магометами, Наполеонами … всі до одного були злочинцями вже через саме те, що, даючи новий закон, порушували старий, перейнятий від батьків і свято шанований суспільством, і вже, звичайно, не спинялися і перед кров´ю, якщо тільки кров (іноді зовсім невинна і доблесно пролита за старий закон) могла їм допомогти.»
  • «… усі, не тільки великі, а й ті, хто хоч трохи виходять з колії, люди, тобто такі, що хоч трохи здатні сказати щось нове, мусять, з веління особистості своєї, бути неодмінно злочинцями…»
  • «…потрібно для своєї мети переступити бодай і через труп, через кров, …дозволити своєму сумлінню переступити через кров, – залежно, однак, від мети і від масштабів її…»
  • «…маса ніколи майже не  визнає  за  ними  цього  права,  карає  їх  і  вішає  (в більшості випадків) і тим, зрозуміло, виконує консервативне своє призначення, а проте, в наступних поколіннях ця ж маса ставить страчених на п’єдестал і їм поклоняється (в більшості випадків).»
  • «…помилка можлива тільки з боку першого розряду, тобто «звичайних» людей … дуже багато хто з них люблять вважати себе … «руйнівниками» і лізти в «нове слово»… тут не може виникнути значної небезпеки, і вам, далебі, нема чого турбуватись …вони самі себе покарають, бо дуже добропорядні…»

ІV. Формування нових знань, умінь та навичок.

Вправа «Займи позицію». Чи можуть вислови відомих філософів ХІХ століття охарактеризувати головного героя роману Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»? Які з цих висловів співзвучні «теорії» Раскольникова? Свою позицію обґрунтуйте.

  • Нещасною чи щасливою людину роблять тільки її думки, а не зовнішні обставини. Керуючи своїми   думками, вона   керує   своїм    щастям. (Фрідріх Ніцше)
  • Самотність показує кожному, ким і чим він є насправді. (Артур Шопенгауер)
  • Історія світу — це біографія великих людей. (Томас Карлейль)
  • Яке мені діло ― чи по-християнськи я думаю і дію?.. Нехай тільки те, що я роблю приведе мене до моєї мети і ця мета дозволить мені самоствердитися, можете називати мене за це, як завгодно: мені байдуже. (Макс Штірнер)

Культурологічний коментар. Основні положення філософських вчень саме цих мислителів ХІХ століття знайшли своє відображення у «теорії Раскольнікова». Зокрема: теорія британського письменника й філософа Томаса Карлейля про «героїв і героїчне» в історії, уявлення німецького філософа Макса Штірнера про «сильну особистість» і право «єдиного» на вседозволеність, концепція «надлюдини» Ніцше тощо.

Ф.М.Достоєвський зробив це свідомо. Таким чином, письменник попереджав своїх сучасників про небезпеку, що приховується, нехай і в популярних на той час, але вкрай антигуманних філософських вченнях.

Робота з художнім текстом (у творчих групах). Цитатна характеристика образу Родіона Раскольнікова.

І група

  • Опишіть зовнішність Раскольнікова.

– «…він був напрочуд гарний з себе, з прекрасними темними очима, темно-русий , стрункий, вище середнього зросту.»

  • Що нам відомо про його розумові здібності?

– «Вчився він посилено, не жаліючи себе, і за це його поважали, але ніхто не любив.»

  • Чому від Раскольнікова «…незабаром усі відвернулися»?

– «…він був … гордим відлюдником… Деяким товаришам його здавалося, що він дивиться на них усіх, мов на дітей, згорда, ніби він усіх їх випередив за переконаннями, знаннями та розвитком, і що на їх переконання та інтереси він дивиться як на щось несерйозне.»

  • Що робило головного героя дивним в очах оточуючих його людей?

– «Зрідка тільки бурмотів він щось сам до себе…»

– «…перебував у дратівливому напруженні, схожому на іпохондрію…»

– «..заглибився в себе і відцурався всіх, що боявся навіть будь-якої зустрічі…»

– «Про щоденні справи свої він зовсім перестав і не хотів думати.»

– «Ніколи досі не ходив він у пивниці…»

– «Важко було б більш опуститись і обрости брудом; але Раскольнікову це було навіть приємно в його теперішньому душевному стані…»

– «…зовсім замкнувся в собі, мов черепаха у своїй шкаралупі…»

– «…лежиш, як той лежень…» (служниця)

– «…перебуваючи в університеті, майже не мав товаришів, усіх цурався, ні до кого не ходив і у себе приймав неохоче.»

– «Ні в загальних сходках, ні в розмовах, ні в забавах, ні в чому він якось не брав участі.»

– «…він не помічав дороги, ішов, щось шепочучи, і навіть промовляв уголос до себе, чим дуже дивував зустрічних. Багато хто вважав його за п´яного.»

ІІ група

  • Як Родіон ставиться до оточуючих його людей?

– «..заборгував хазяйці і боявся з нею зустрічатись.»

– «…обличчя служниці, яка повинна була йому прислужувати і заглядала іноді в його кімнату, викликало в нього приплив жовчі і конвульсії.»

– «…коли доводилося зустрічатись з кимсь із знайомих або з колишніми товаришами, з якими взагалі він не любив зустрічатись…»

– «…перше ж звернене до нього слово раптом повернуло звичайне для нього неприємне і дратівливе почуття огиди до всякого чужого, хто торкався або хотів тільки торкнутись його особи.»

– «А матуся ж з якої речі гроші тринькає? З чим вона до Петербурга прибуде?.. На що ж жити в Петербурзі вона сподівається потім?»

– «Я колишній студент, бо тепер не можу утримати себе, але я одержу гроші… У мене мати і сестра в -й губернії… Мені вишлють, і я… сплачу»

– «….з самого початку я пообіцяв, що одружуся з її дочкою, обіцянка була словесна, цілком вільна… хазяйка мене тоді охоче кредитувала, і я провадив почасти таке життя… я дуже був легковажний…»

– «Люди розходились, поліцейські возилися ще з жінкою… Раскольніков дивився на все з чудним відчуттям бездумності й байдужості.»

– «Дозвольте ж мені тепер… сприяти… відданню останньої шани моєму покійному другові. Ось тут… двадцять карбованців, здається,— і якщо це може стати вам у пригоді, то… я… одно слово, я зайду,— я обов´язково зайду… я, може, ще завтра зайду…»

– «Дуню,… я проти цього шлюбу, а тому ти й повинна, завтра ж, з першого ж слова, відмовити Лужину, щоб і дух його не пах.», «І тому, на завтра, напиши листа… з відмовою… Вранці дай мені прочитати, і край!»

– «Не дослухує, що йому кажуть. Ніколи не цікавиться тим, чим усі в цей час цікавляться» (Разуміхін про Раскольнікова)

– «…який він фантастичний і, як би це сказати, капризний…» (Пульхерія Олександрівна про сина)

– «Ви думаєте,— палко говорила далі Пульхерія Олександрівна, – його б спинили тоді мої сльози, мої благання, моя хвороба, можливо моя смерть від туги або наші злидні? Спокійнісінько б переступив через усі перешкоди.» (Мати про одруження з донькою Зарніциної)

– «…чи ж думала я, що боятимусь зустрічі з сином…» (Пульхерія Олександрівна)

– «Я ж тільки вошу вбив, Соня, непотрібну, паскудну, зловредну.»

ІІІ група

  • Чому Раскольніков вирішив вбити стару лихварку Олену Іванівну?

– « – Я … для себе вбив, для себе самого… І не гроші … потрібні мені були, Соню, .. мені треба було узнати тоді, і якнайшвидше узнати, воша я, як усі, чи людина? Зможу я переступити чи не зможу? …Тремтяче я створіння, чи право маю…»

– «… я хотів Наполеоном зробитись, через те й убив…»

– «Воля і влада, а головне влада! Над усіма цими тремтячими створіннями і над усім мурашником!.. От мета!»

  • Що планував робити з грошима лихварки Раскольніков після того, як перевірить на собі власну «теорію»?

– «…я й надумав, заволодівши бабиними грошима, витратити їх на мої перші роки, щоб не тягти з матері на забезпечення себе в університеті, на перші кроки після університету, – і зробити все це широко, радикально, так щоб уже цілком нову кар´єру влаштувати і на новий, незалежний шлях стати…!»

  • Чи страждає від вчиненого злочину Раскольніков?

– «Він сів на дивані, – і тут усе пригадав! Раптом, враз усе пригадав! В першу мить він думав, що збожеволіє. Страшний холод охопив його…»

– «Дивна думка спала йому раптом: встати зараз, підійти до Никодима Хомича і розповісти йому все про вчорашнє, все до останньої дрібниці, потім піти разом з ним на квартиру і показати їм, де сховано речі в кутку, в дірці.»

– «Раскольников… був дуже блідий, неуважливий і похмурий. Зовні він скидався начебто на пораненого, або на людину, що терпіла якийсь сильний фізичний біль: брови його були нахмурені, губи стулені, очі запалені. Говорив він мало і неохоче, мовби через силу або виконуючи обов´язок, і в його рухах часом відчувалося якесь занепокоєння».

– «Знаєш, Соню, – сказав він зненацька з якимсь піднесенням, – знаєш, що я тобі скажу: коли б тільки я зарізав через те, що був голодний, – говорив він далі, напираючи на кожне слово і якось загадково, але дивлячись при цьому на неї так щиро, – то я б тепер… був щасливий! Знай це!»

ІV група

  • Які добрі справи зробив Раскольніков?

– «…під час свого перебування в університеті, останні свої гроші витрачав, щоб допомогти своєму бідному і сухотному університетському товаришеві і майже цілком утримував його протягом півроку.»

– «…піклувався про старого і хворого батька померлого товариша (який утримував і годував свого батька своєю працею мало не з тринадцятирічного віку), улаштував, нарешті, старого в лікарню, і коли той теж помер, поховав його.»

– «…під час пожежі, вночі, виніс з якоїсь квартири, що вже зайнялася, двох маленьких діток, сам же при цьому дістав серйозні опіки.»

– допоміг Семену Захаровичу Мармеладову, коли він потрапив під колеса карети;

– захистив від домагань п’ятнадцятирічну п’яну дівчину;

– пожертвував гроші на похорон Мармеладова.

IV група

  • Які висновки для себе зробив Раскольніков після скоєного вбивства?

– «…не мав я права туди ходити, бо я така ж самісінька воша, як і всі!»

– «О, як я ненавиджу тепер оте нікчемне бабисько! Здається б, вдруге вбив, коли б воскресла! Сердешна Лизавета! Навіщо вона тоді нагодилася!..»

– «Але ж він не каявся в тому, що вчинив…уже в тюрмі він знову переглянув і обміркував усі колишні свої вчинки, зовсім не визнавав їх такими дурними й огидними, якими вони здавалися йому в той фатальний час…»

– «Взагалі ж найбільш почала дивувати його та страшна, та непрохідна прірва, яка лежала між ним і всім цим людом.»

Допитливим. У Раскольникові поєднано риси кількох реально існуючих людей, але саме справа П’єра-Франсуа Ласнера допомогла створити психологічний портрет головного героя. За кілька років до цього Ф.М.Достоєвський писав статтю про Ласнера під враженням від його мемуарів, де злочинець виправдовував себе як жертву суспільства. Ласнер часто з’являється як епізодичний персонаж в різних творах: Гюго згадує його в романі «Знедолені», «Пісенька Ласнера» звучить в романі Бальзака «Провінційна муза».

Сам Ласнер народився в сім’ї торговця, навчався в декількох коледжах, де спершу відзначали його талант в літературі, а потім виключали за правопорушення. Залишившись без грошей, він став злодієм і закінчив життя на гільйотині за звинуваченням у вбивстві з метою грабежу. Його мемуари перечитували багато освічених людей того часу, навіть Пушкін зберігав їх у своїй бібліотеці.

 

  1. Закріплення вивченого матеріалу та корекція знань.

Заповнення таблиці «Ознаки роздвоєності (внутрішнього розколу) образу Родіона Раскольнікова».

Великодушна людина «Новий Наполеон»
Люблячий син і брат Мати боїться його, Дуня називає «тираном»
Картає себе за те, що живе коштом матері і сестри Нічого не робить, щоб змінити стан речей
Вірить в Бога Висміює своє бажання помолитися
Не прагне продовжити навчання в університеті Має гарні розумові здібності
Страждає від убогого існування Відмовляється від приватних уроків,

перекладів

Потребує спілкування з людьми Уникає зустрічі зі знайомими
Виявляв особливе ставлення до померлої доньки квартирної хазяйки Пояснює стосунки з дівчиною своєю легковажністю і необмеженою довірою її матері
Допомагає іншим людям виживати Забирає життя у Олени Іванівни та Єлизавети
Відмовляється здійснювати свій план вбивства, сама думка йому огидна Іде і вбиває
Ховає гроші під камінь і забуває про них Гроші потрібні для благої мети
Виявляє співчуття до ближнього Висміює свої благородні вчинки
Визнає Разуміхіна своїм товаришем Не прислухається до його порад
Зневажає            Свидригайлова за  аморальність і безпринципність Цікавиться ним і шукає зустрічі

 

Робота з текстом. Виразне читання і аналіз сну Раскольнікова на каторзі.

– Як алегорично автор показує вплив ідей на людство?

– Чому люди майбутнього у сні Раскольникова не можуть зрозуміти один одного?

– Чим страшна картина майбутнього світу, де панує індивідуаліастична ідея поділу людей згідно «теорії» Раскольнікова? Наслідки цієї ідеї змальовані в останньому сні Раскольникова: коли вона заволодіє всіма людьми, світ перетвориться на «світову виразку» і загине. Чи це не повне розвінчання теорії?

Створення ОС «Причини створення Раскольніковим «теорії» та її наслідки».

«…головне влада!»

«Створіння я

тремтяче чи                                                                                            Намір очистити

право маю?»                                                                                           світ від скверни

 

Трагедія самотності

Загибель невинних людей

Зла і скверни у світі стало більше

Страждання героя і його близьких

Висновок. Перевірка теорії на істинність призводить відразу до декількох трагедій: мимовільного вбивства Лизавети та її ненародженої дитини, бо сказано автором мимохідь, що вона постійно вагітна, смерті матері, яка дізналася після суду, що син – злочинець, і до глибокої кризи в душі Раскольникова («Я не стару вбив, я себе вбив!»). Це головне розвінчання теорії. Вся антилюдська сутність її розкрита Достоєвським у зіставленні злочину Раскольникова зі злочинами Лужина і Свидригайлова, вчинком Соні.

 

Мозковий штурм. Як у романі вирішується проблемність «теорії» Раскольнікова?

  • Жодна людина не має морального права вирішувати долю інших людей.
  • Неприпустимо будувати справедливе суспільство на стражданні й крові його громадян.
  • Мета не може виправдовувати засоби її досягнення.
  • «Надлюдина» має бути взірцем духовності та ідеї служіння людям.

Критична думка. Проаналізуйте висловлювання філософа С.Дацюка.

Зі школи не люблю роман Достоєвського «Злочин і кара». Навіть не через те, що він по суті був просуванням жорстокосердної імперії, де невідворотність покарання за злочин була однією з головних її підвалин, що насправді дійсності не відповідало. Цей роман мені не подобався через лінійну динаміку, яка зафіксована вже у назві, – є злочин і за нього буде кара, спостерігайте за тим, як це станеться зсередини злочинця як головного героя.

Процес злочину та покарання не є лінійним, як його зображує Достоєвський. По-перше, злочинці дуже рідко визнають себе злочинцями і зазнають тих душевних терзань, що зображені в романі, – як правило, вони вважають себе героями, що не просто керуються принципом “тварь я дрожащая или право имею”, а карають лохів та бидло, і це презирство до лохів та бидла значить часто набагато більше, ніж бонапартичне вивищення над ними. По-друге, злочинці в своїй масі не чекають покарання, а активно йому опираються. По-третє, для прикриття злочину здійснюється наступний злочин, а для прикриття другого злочину робиться третій злочин, тобто злочин, у якому не розкаюються, тягне за собою цілий ланцюг інших злочинів.

Достоєвський помилився в оцінці – злочинець не той, кого терзають муки совісті, а той, кого вони не терзають. Навіть якщо не покарати лиходія, якого терзають муки совісті, він сам себе покарає і набагато жорсткіше. Тому потрібно карати лише тих лиходіїв, хто намагається уникнути покарання і робити нові злочини.

(Джерело: https://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/5a17db1639b27/)

– Чи справді Достоєвський зображує «процес злочину та покарання» лінійно?

– Чи варто оцінювати героя роману і його злочин з позиції «злочинці в своїй масі»?

– Чи існують сьогодні Раскольнікови? Свою точку зору аргументуйте.

– Як можна оцінити випадки булінгу в підлітковому середовищі з позицій «теорії» Раскольнікова? Що керує булером: бажання вивищитися над жертвою і над своїм оточенням чи зневага до свого оточення? Булінг – це геройство чи злочин? А його приховування?..

– Чи згодні ви з висновком філософа про потрібність кари?

VІ. Узагальнення.  Бесіда за змістом уроку.

  • На які дві частини поділив людей Родіон Раскольников? До кого відніс себе?
  • Хто з персонажів належить до «звичайних людей», яких герой зневажає, а хто – до «незвичайних», у коло яких він прагне потрапити? У чому протиріччя цього бажання?
  • Які зовнішні та внутрішні причини виникнення «теорії», її соціальні та філософські витоки?
  • Як ми дізнаємося, що Раскольников має філософське обґрунтування «вчинку»?
  • Чи прагне Раскольніков повторити долю Наполеона в дійсності? (Ні. Влада потрібна йому, щоб врятувати знедолених від важкого життя.)
  • У чому виявляється месіанство Раскольнікова? (Він прагне врятувати людство, проголосивши «нове слово» і здійснивши «новий крок».)
  • Чим Раскольніков нагадує Гамлета, принца Данського?
  • Чому психологічний «експеримент» Раскольнікова завершився поразкою? (Насильство над «створіннями тремтячими», зневага моральних принципів обернулися для героя насильством над власною душею.)
  • Чому «теорія» Раскольнікова зазнала краху? (Розумна логіка «теорії» поступилася живому характеру й свободі особистості героя. Життя не вкладається у рамки «теорій».)
  • Яка роль родини Мармеладових у ствердженні чи спростуванні «теорії»?
  • Який посил (меседж) нам з вами від Достоєвського містить історія Родіона Раскольнікова? (Індивідуалістична ідея, основою якої є зневага моралі, егоцентризм, проповідь вседозволеності, є згубною і для самої людини, і для суспільства в цілому.)

Вправа «Вільне письмо». Запишіть свої думки з приводу «теорії Раскольнікова».

VІІ. Підведення підсумків уроку. Виставлення оцінок. Домашнє завдання.

Завдання для учнівських груп: порівняти образ Раскольнікова з образами Разуміхіна, Лужина, Свидригайлова, Соні Мармеладової на основі цитатного матеріалу роману.

Індивідуальне завдання: підготувати повідомлення «Біблійна основа роману «Злочин і кара».

Урок 20

Тема. Система персонажів роману «Злочин та кара». Біблійні мотиви. Особливості індивідуального стилю письменника. Поліфонізм твору.

 

Мета (розвиток компетентностей). Предметних: знання системи персонажів «Злочин і кара»; розуміння поняття поліфонії; вміння виявляти біблійні мотиви у прочитаному романі, виокремлювати ознаки індивідуального стилю митця; уміння характеризувати й порівнювати романні образи у зв’язках із дійсністю, середовищем, світоглядними шуканнями митця; ціннісний компонент: уміння давати оцінку героям, використовуючи навички критичного мислення, зіставляти образи героїв; ключових компетентностей: (комунікативної) вміння пояснити суть поняття поліфонії, розкрити роль біблійних мотивів у творі; (математичної) вміння установлювати причиново-наслідкові зв’язки між типовими характерами й типовими обставинами їх формування; (інформаційно-цифрової) навики створення презентацій про художній твір; (уміння вчитися) навички самостійної роботи, використання різних джерел інформації для поглиблення знань про роман; (ініціативність і підприємливість) готовність брати відповідальність за себе та інших; (соціальної та громадянської) вміння аналізувати вплив соціуму на особистість; висловлювати власну думку щодо суспільних і моральних питань, порушених у романі; (обізнаність та самовираження у сфері культури) вміння визначати особливості національної культури, які знайшли відбиток у романі; коментувати та аналізувати різні інтерпретації та оцінки критиків щодо роману, його інтерпретації у інших видах мистецтва; (екологічна грамотність і здорове життя) набуття знань (на основі прочитаного твору) про цілісну картину світу та місце людини в ній, уміння не шкодити своєю діяльністю собі та іншим людям.

Обладнання: репродукції ілюстрацій до роману різних художників, кадри фільмів, кіноплакати; інформаційні та роздаткові картки.

Тип уроку: урок формування нових знань, умінь та навичок.

 

Зміст уроку

І.  Актуалізація та корекція знань.

Бесіда з учнями за змістом домашнього завдання: визначте (у групах) жанрові ознаки роману «Злочин і кара».

Детективний Соціально-психологічний Соціально-побутовий Філософський
       

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Презентація теми уроку.

Вступне слово вчителя. «Злочин і кара» Федора Михайловича Достоєвського – це роман про незвичайних людей зі складною долею. Кожна особистість, введена в сюжет, є важливою частиною картини суспільства того часу. Крім того, більшість персонажів твору є носіями власної ідеї, яка або доповнює, або заперечує «теорію Раскольнікова», залишаючись унікальною та самодостатньою згідно жанрових принципів поліфонічного роману. Головним своїм творчим завданням Ф.М.Достоєвський вважав привести свого героя до усвідомлення власної помилки, доведення неправомірності теорії Раскольникова. Цій меті підпорядковано всю систему образів. Важливого значення при цьому набувають образи двійників головного героя. Тому, розглядаючи систему образів, ми не зможемо обійти питання художніх особливостей твору та індивідуального стилю митця.

 

ІІІ. Сприйняття і засвоєння матеріалу.

Учнівське повідомлення. Біблійна основа роману «Злочин і кара».

Християнський вплив так чи інакше можна простежити у творчості будь-якого письменника. Християнськими істинами і заповідями живиться і творчість Достоєвського, зокрема, його роман «Злочин і кара».

Поняття гріха і чесноти, гордині і смиренності, добра і зла – ось те, що цікавить Достоєвського. Гріх і гординю несе Раскольніков, ключовий герой роману. Причому гріх вбирає в себе не тільки прямі вчинки, а й затаєні помисли (герой несе покарання ще до злочину). Впустивши у себе свідомо потужну наполеонівську теорію про «тварей тремтячих», герой вбиває стареньку процентницю, але не стільки її, скільки себе. Пройшовши по шляху саморуйнування, Раскольников за допомогою Соні знаходить ключ до порятунку через страждання, очищення і любов. Як відомо, всі ці поняття – найголовніші і найважливіші в християнському світогляді. Люди, позбавлені покаяння і любові, що не пізнають світла, а побачать темний потойбічний світ, страшні за своєю суттю. Так, Свидригайлов вже за життя має чітке уявлення про загробний світ у вигляді «чорної лазні з павуками і мишами» – це його картина пекла для грішників, які не знають ні любові, ні покаяння. Свидригайлов приречений: навіть добро, яке він ось-ось вже готовий зробити, марне: його добро не приймається, занадто пізно. Страшна сатанинська сила, чорт, переслідує і Раскольникова, в кінці роману він скаже: «Чорт мене вів на злочин». Але якщо Свидригайлов кінчає життя самогубством (здійснює найстрашніший смертний гріх), то Раскольников очищується. Мотив молитви в романі постійний. Раскольников після сну про коня молиться, але його молитви не почуті, і він йде на злочин. Постійно моляться Соня, дочка квартирної хазяйки (готує себе в монастир), діти Катерини Іванівни. Молитва, невід’ємна частина християнина, стає частиною і роману.

Також присутні такі образи і символи, як хрест і Євангеліє. Соня дає Раскольникову Євангеліє, що належало Лизаветі, і, читаючи його, він відроджується до життя. Хрест Лизавети Раскольников спочатку від Соні не приймає, поки не готовий, але потім бере, і знову ж таки це пов’язано з духовним очищенням, відродженням від смерті до життя.

Християнське в романі посилюється від численних аналогій з біблійними сюжетами. Притчу про Лазаря Соня читає Раскольникову на четвертий день після злочину. При цьому, Лазар у притчі воскрес саме на четвертий день. Тобто Раскольников ці чотири дні духовно мертвий і, по суті, лежить в труні (труна – комірка героя), а Соня прийшла, щоб врятувати його. Зі Старого Завіту в романі присутня притча про Каїна, з Нового – притча про митаря і фарисея, притча про блудницю («якщо безгрішний, нехай першим кине в неї камінь»), притча про Марфу – жінцку, все життя якої націлене на суєту, тож пропускає найголовніше (Марфа Петрівна, дружина Свидригайлова, все життя метушиться).

Чітко простежуються євангельські мотиви в іменах. Капернаум – прізвище людини, у якої Соня знімала кімнату, а Марія-блудниця жила недалеко від міста Капернаума. Ім’я Лизавета означає «та, що шанує Бога». Ім’я Іллі Петровича поєднує в собі Іллю (Ілля-пророк, громовержець) і Петра (апостол, твердий як камінь). Зауважимо, що саме він найпершим запідозрив Раскольникова. Катерина – «чиста, світла». Софія – «мудрість».

Цифри, які є символічними в християнстві, символічні і в романі. Це числа три, сім і одинадцять. Соня виносить Мармеладову 30 копійок, перший раз вона ж приносить «з роботи» 30 карбованців; Марфа викуповує Свидригайлова також за 30, а він, як Юда, зраджує її. Свидригайлов пропонує Дуні «до тридцяти», Раскольников 3 рази дзвонить в дзвіночок і стільки ж разів б’є стару по голові. Відбувається три зустрічі з Порфирієм Петровичем. Число сім: о сьомій годині дізнається, що нема вдома Лизавети, скоює злочин «о сьомій годині». Але ж число 7 є символом союзу Бога з людиною; здійснюючи злочин, Раскольников хоче розірвати цей союз і тому терпить муки. В епілозі: залишилося 7 років каторги, Свидригайлов прожив з Марфою 7 років.

У романі присутня тема добровільного мучеництва заради покаяння, визнання своїх гріхів. Саме тому Миколка хоче взяти провину Раскольникова на себе. Але Раскольников, ведений Сонею, яка несе в собі християнську правду і любов, приходить (хоча через сумніви) до народного каяття, бо, на думку Соні, тільки народне, відкрите каяття при всіх є справжнім. Відтворюється головна думка Достоєвського в цьому романі: людина повинна жити в злагоді з собою і світом, вміти прощати і співчувати, а все це можливо тільки з набуттям істинної віри. В силу таланту і глибокого внутрішнього переконання Достоєвського християнська думка реалізується в повній мірі, справляє сильний вплив на читача і, як наслідок, доносить до кожного християнську ідею порятунку і любові.

(За матеріалами: http://um.co.ua/8/8-5/8-58635.html)

Пояснення вчителя.  Індивідуальний стиль Достоєвського обумовлений особливою природою реалізму письменника, який назвав свій реалізм фантастичним. Це визначення він пояснював індивідуальним баченням світу: те, що звичайно сприймалося як щось незвичайне, фантастичне, він бачив звичайним, природним, життєвим, і навпаки.

Достоєвський вважав, що у виняткових, незвичайних ситуаціях проявляється саме типове. Притому стверджував, що всі його історії не вигадані, а звідки-небудь взяті. Всі ці неймовірні факти – це факти з дійсності, з газетних хронік, з каторги, де він провів 9 років.

Детально і точно Достоєвський відтворює реалії міста, де живуть і страждають його герої. Бо автору було необхідно, щоб всі локації були впізнавані, щоб читача невідступно переслідувало відчуття: це відбувається тут і зараз, в цьому місті, на цій ось вулиці. І виникає приголомшливої сили ефект причетності до подій роману.

Але в той же час автор створює дивну атмосферу напівсну: втрачається відчуття реальності, її кордонів. Світ, зображений у романі, існує в запаленій свідомості героя, перед нами – вкрай суб’єктивна картина, пропущена через пригнічену свідомість і служить лише аргументом в суперечці, яку Раскольніков веде з усіма і з самим собою.

Геніально володіючи мистецтвом психологічного аналізу, письменник показав, як приниження людської гідності руйнує душу, роздвоює свідомість, у результаті чого, з одного боку, виникає відчуття власної нікчемності, а з іншого боку – потреба протесту.

Своєрідна авторська манера оповіді, де оповідач ніби захований від читача. Але читач відчуває його присутність, що між автором і подіями практично немає дистанції. Крім того, автор майже злився з героєм, намагається побачити світ його очима.

«Злочин і кара» – це роман нового типу в російській та у світовій літературі. У ньому, як ми бачимо, є елементи детективного, соціально-психологічного, соціально-побутового романів. Він побудований так, що кожен герой, кожен голос повноцінний і несе свою правду. Це – поліфонічний, ідеологічний роман, у якому рішення особистих питань героїв стягується в один вузол з обговоренням найважливіших філософських, соціальних і морально-психологічних питань часу.

Словник. Поліфонія (в музиці) – багатоголосся, засноване на гармонійному єднанні і розвитку самостійних мелодійних ліній, коли всі голоси рівноправно ведуть свої партії.

Літературознавчий словник. Поліфонічний роман – це різновид роману, де кожен з героїв стверджує свою ідею, має власний голос, незалежний від авторської думки.

ІV. Формування нових знань, умінь та навичок.

Презентація дослідницької роботи домашніх груп.

 І група. Цитатна характеристика образу Разуміхіна.

Ім’я, походження «Дмитро Прокопович»

«Я от, бачите, Вразуміхін; не Разуміхін, як мене всі величають, а Вразуміхін, студент, дворянський син…»

«Матері у мене немає, ну, а дядько щороку сюди приїздить і майже щороку мене не пізнає, навіть зовні, а людина розумна…»

Зовнішність «Зовнішність його привертала увагу, був він високий, худий, завжди погано голений, чорноволосий».
Соціальний статус «Був він дуже бідний і сам один утримував себе, добуваючи гроші різною роботою.»
Розумові здібності «Був він розумний…»
Фізичні дані «…мав славу силача», «Пити він міг хтозна-скільки…»
Риси характеру
Веселий, компанійський «… надзвичайно веселий і компанійський хлопець, добрий до простоти. Проте, за цією простотою ховались і глибина і гідність. Кращі з його товаришів бачили це, всі його любили.»
Простуватий «…часом дуже простуватий»
 

Бешкетник

«Іноді він буянив…», «…часом він бешкетував навіть надміру, але міг і зовсім не бешкетувати.»
 

Оптиміст

«…ніякі невдачі його ніколи не бентежили, і ніякі погані обставини, здавалося, не могли пригнітити його. Він міг квартирувати хоч на даху, зносити страшенний голод і незвичайний холод», «Якось він цілу зиму зовсім не топив своєї кімнати і твердив, що це навіть приємно, бо в холоді краще спиться»
Практичний «Він знав безліч джерел, де міг почерпнути хоч сякий-такий заробіток.»
 

Діловий

«Мене ж візьміть у друзі, в компаньйони, і вже будьте певні, що почнемо вигідне діло… Будемо і перекладати, і видавати, і вчитись, все разом. Тепер я можу бути корисним, бо маю досвід. От уже мало не два роки по видавцях швендяю і всю їх підноготну знаю… А вже щодо… друкарень там, паперу, продажу, це ви мені доручіть!..»
 

Делікатний

«.. Раз якось, місяців зо два тому, вони було зустрілися на вулиці, але Раскольников одвернувся і навіть перейшов на другий бік, щоб той його не помітив. А Разуміхін хоч і помітив, та пройшов мимо, не бажаючи тривожити приятеля.»
Ставлення до навчання «Тепер він теж був змушений вийти з університету, але ненадовго, і з усіх сил намагався виправити становище, щоб можна було продовжувати навчання.»
Ставлення до теорії утопічного соціалізму «…все у них через те, що «середовище заїло», і нічого більше!.. коли суспільство організувати нормально, то враз і всі злочини зникнуть, бо ні для чого буде протестувати і всі миттю зробляться праведними. На особистість не зважають, особистість заперечують, особистості не може бути! У них не людство, розвинувшись історичним, живим, шляхом до кінця, само собою перетворюється, врешті-решт, в нормальне суспільство, а навпаки, соціальна система, вийшовши з якої-небудь математичної голови, враз і приведе до порядку все людство і миттю зробить його праведним і безгрішним, раніше від усякого живого процесу, без усякого історичного і живого шляху! Через те вони  так  інстинктивно й не люблять історії: «неподобства самі  в ній та дурощі» — і все самою тільки дурістю пояснюється! Через те так і не люблять живого процесу життя: не треба живої душі! Жива душа життя вимагатиме, жива душа не послухається механіки, жива душа підозрілива, жива душа ретроградна!»
Ставлення            до злочинності          серед цивілізованої частини суспільства «…чим же пояснити цю в якійсь мірі розбещеність цивілізованої частини нашого суспільства?..

– Чим пояснити? – вчепився Разуміхін. – А от саме надто закоренілою неділовитістю і можна було б пояснити.»

«На всьому готовому звикли жити, чужим розумом перебуватися, жоване їсти. Ну, а прийшов час завітний, тут всяк і об’явився, чим він дихає…»

«Оголошую вам, що ви всі до одного марнославні фанфарони!…Немає у вас жодної ознаки життєвої самостійності!»

«Ідеї-то… бродять… і бажання добра є, хоча і дитяче; і чесність знайдеться…а діловитості немає!»

Разуміхін про себе «І хіба хоч трохи дозволена така мрія для нього, Разуміхіна? Хто він в порівнянні з такою дівчиною, – він, п’яний буян і хвалько?»

«Хіба можливе таке цинічне і смішне порівняння?» Разуміхін страшенно почервонів від цієї думки…»

«Але в усякому разі циніком і брудним нечупарою не можна лишатись…»

Ставлення інших героїв «Який меткий і…            відданий юнак! – вигукнула надзвичайно зраділа Пульхерія Олександрівна.

«– Здається, хороша людина, – навіть з деяким захопленням відповіла Євдокія Романівна…»

«Він діловий, працьовитий, чесний і здатний глибоко любити…» (Раскольников)

«…в цій людині відчувалася залізна воля.» (Дуня)

 

Очікуваний висновок. Дмитро Разуміхін, як і Родіон Раскольніков, є носієм власної ідеї. Але, на відміну від свого університетського товариша, його переконання життєстверджуючі. Він любить людей і прагне змінити оточуючу його дійсність ціною власних, а не чужих страждань. Позбавлений підтримки рідних, він голодує та мерзне в убогій квартирі, але при цьому не впадає в розпач і не шукає винних у своїх проблемах. Разуміхіна в житті підтримує почуття власної гідності, а Раскольнікова – непомірна гординя. Разуміхін критично оцінює основні положення теорії утопічного соціалізму. У цьому йому допомагає практичний життєвий досвід, якого бракує Раскольнікову.  Разуміхін поважає  людську  особистість,  а Раскольнікова захоплює «арифметика» життя. Ідея-мрія Разуміхіна – власна видавнича справа. Свої здібності  – освіченість, діловитість, вміння спілкуватися з різними людьми – юнак прагне застосувати з користю не тільки для себе, але й для інших: «Будемо і перекладати, і видавати, і вчитись, все разом». Світогляд,  стиль життя та вчинки Разуміхіна ще раз доводять, що «теорія «надлюдини» є результатом зарозумілості і «неділовитості» Раскольнікова.

ІІ група. Цитатна характеристика образу Лужина.

Зовнішність «…йому вже сорок п’ять років, але він досить непоганий на вроду і ще може подобатись жінкам…»

«…осанистий, з настороженою, бундючною фізіономією…»

«Обличчя його, дуже свіже і навіть гарне, і без того здавалося дуже молодим як на сорок п’ять років. Темні бакенбарди, у вигляді двох котлет, приємно прикрашали його, і дуже гарно згущалися коло щойно виголеного до блиску підборіддя. І навіть те, що його волосся, в якому, правда, де- не-де вже проступала сивизна, було розчесане й завите у перукаря, не надавало йому смішного або дурного вигляду, що звичайно буває завжди, коли завивають волосся, бо це неминуче робить мужчину схожим на німця, який іде під вінець. Коли ж і було щось у цій досить гарній і солідній фізіономії справді неприємне, відразливе…»

Соціальний

статус

«Петро Петрович,       пробившись          з дуже        маленьких людей…», «…не приховує, що вчився на мідні гроші, і навіть вихваляється, що сам собі дорогу проклав…»

«..він вирішив, нарешті, остаточно змінити кар’єру, щоб мати ширше коло діяльності, а разом з тим поступово перейти й у вище товариство, солодкі мрії про яке давно вже  не   залишали  його…  Одно  слово,  він наважився скуштувати Петербурга.»

«Він цілком … забезпечений, служить на двох посадах і вже має свій капітал. … та й взагалі людина він дуже солідна і пристойна…»

«…він хоче відкрити в Петербурзі публічну адвокатську контору. Він уже давно займається клопотанням по судах у позовах та інших справах і цими днями виграв один    великий    позов.    А    в    Петербург    йому   тим потрібніше, що там у нь ого одна велика справа в сенаті».

Риси характеру
Любить повчати «Говорив він і ще багато чого… і дуже любить, щоб його слухали…»
Манірний

 

Гордовитий

«Це був добродій … манірний…», «…бо трохи начебто

гонористий…», «…трохи тільки похмурий і немовби гордовитий.»

Неделікатний «…мені здався спочатку начебто різким…» (Пульхерія

Олександрівна)

Жадібний «Але більш за все на світі любив і цінив він, добуті працею і іншими засобами, свої гроші: вони рівняли його з усім, що було вище від нього.»

«Та й тут ота ділова людина їх обдурила трошки: адже вантаж коштує дешевше за їхній проїзд, а чого доброго, і задурно перевезеться.» (Раскольніков)

«Погань страшенна: бруд, сморід та й підозріле місце; історії траплялися; та й чорт зна, хто тільки там не живе!.. А втім, дешево.» (Квартира для Дуні і Пульхерії Олександрівни)

Байдужий «..тут-таки висловив і сумніви, мовляв, університетські заняття твої не залишать тобі часу для роботи в його конторі.» (Пульхерія Олексанрівна про Лужина і його бажання допомогти Раскольнікову)

«…він мав зустріти нас, як і обіцяв, в самому вокзалі. Замість того, у вокзал прибув висланий назустріч нам

якийсь лакей, з адресою цих номерів і щоб провести нас туди…»

Cамозакоханий «Зрозумійте, що коли ви не помиритесь, то я ж муситиму вибирати між вами: або ви, або він. Так поставлено питання і з вашого і з його боку». (Дуня)

«Любов до майбутнього чоловіка має бути сильнішою за любов до брата» (Лужин)

Прагне       бути благодійником «Він  із  захопленням  мріяв… про дівчину        порядну і бідну (неодмінно бідну), дуже молоденьку, дуже гарну з себе, благородну й освічену, дуже залякану, таку, що зазналадуже        багато           лиха   і зовсім би перед ним схилялася, яка б усе своє життя вважала його рятівником своїм, благоговіла перед ним, корилася, дивувалась йому, і тільки йому одному».

«…я зважився вас узяти, так би мовити, після міського поговору, який поширився по всій окрузі відносно репутації вашої. Знехтувавши для вас громадську думку і знімаючи ганьбу з вас, я, звичайно, міг вельми й вельми сподіватись, що ви це оціните, і навіть зажадати від вас вдячності…»

«…сватаючи тоді Дуню, він цілком уже був переконаний в безглуздості всіх цих пліток…»

Брехун

 

 

 

Мстивий

«…він сам, своїми власними руками віддав ці сто карбованців Софії Семенівні, – я бачив, я свідок, я присягу візьму! Він, він! – повторював Лєбєзятніков, звертаючись до всіх і кожного».

«Хай же буде вам, мадемуазель, оцей сором наукою на майбутнє, – звернувся він до Соні, – а я далі вже ні до яких заходів не вдаватимусь, хай уже буде так, не даватиму цьому ходу. Петро Петрович скоса подивився на Раскольнікова.»

Лицемір «Всі ці наші новини, реформи, ідеї – все це і нас торкнулося в провінції, але щоб бачити ясніше, і до того ж бачити все, треба бути в Петербурзі».

«Я ж залюбки зустрічаюся з молоддю, по ній бачиш, що в нас є нового», «…найбільше помітиш і дізнаєшся, спостерігаючи молоде покоління наше.»

«Йому було байдуже до всіх цих вчень, ідей, систем. Він мав власну мету… чи не можна якось під них підлаштуватись …щоб посприяти власній кар’єрі, якщо вони й справді в силі?»

Егоїст «Якщо мені… говорили: «возлюби» і я возлюбляв, то що з того виходило?.. виходило те, що я рвав каптан навпіл, ділився з ближнім, і обидва ми залишалися наполовину голі… Наука ж говорить: полюби, перш за всіх, одного себе, то й справи свої упораєш як слід, і капітал тій залишиться цілим… Чим більше в суспільстві влаштованих приватних справ і, так би мовити, цілих каптанів, тим більше влаштовується в ньому спільна й справа».
Ставлення          до себе «…до хворобливості звик милуватись собою, високо цінив свій розум і здібності і навіть іноді, наодинці, милувався своїм обличчям у дзеркалі».
Ставлення

Інших персонажів

 

«Негідна ви і зла людина, – сказала Дуня.»

«Петро Петрович негідний пліткар…» (Дуня)

«Безцеремонно           роздивившись пана        Лужина, Раскольніков злісно посміхнувся…»

«… він нишпорка і спекулянт; тому що жид і фігляр…» (Разуміхін)

«Це найбільш розбещений і пропащий серед людей, що потонули в розпусті!» (Свидригайлов)

 

 

Очікуваний висновок. Петро Петрович Лужин захоплений власною ідеєю-пристрастю – бажанням якнайшвидше збагатитися, щоб бути прийнятим у петербурзькому вищому товаристві. Та найстрашніше те, що він намагається виправдати власні меркантильні інтереси високою метою – «всесвітньою благом». Ділок вважає, що його власне збагачення є неодмінною умовою майбутнього облаштування заможного щасливого суспільства в цілому. Заради цієї «високої мети» він здатний на будь-які вчинки: «Доведіть до наслідків, які ви щойно проповідували, і вийде, що людей можна різати…» (Раскольніков). Раскольнікову неприємний Лужин, можливо, тому, що в ньому він бачить власне відзеркалення: торжество зарозумілості, самоствердження будь-якими засобами, нехтування інтересами інших людей.Проте, є те, що відрізняє цих двох персонажів: Петру Петровичу бракує «живої душі», що примушує «нового Наполеона» Раскольнікова співчувати, іншим та здійснювати благородні вчинки.

ІІІ група. Цитатна характеристика образу Свидригайлова

Ім’я, прізвище «Аркадій            Іванович Свидригайлов, дозвольте

відрекомендуватись…»

Зовнішність «…чоловік цей був уже немолодий, дебелий, і з густою,

світлою, майже білою бородою…»

Соціальний статус «…дворянин, служив два роки в кавалерії…»

«Ціла компанія нас була, найпристойніша, років вісім тому; проводили час; і все, знаєте, люди з манерами, поети були, грошовиті були…Це ж я, в селі живши, опустився».

«…по-перше, я хоч і небагатий, але ці десять тисяч карбованців у мене вільні, тобто зовсім, зовсім мені не потрібні».

Риси характеру
Розчарування життям «…я нудився! Та що! За кордон я раніше їздив, і завжди мені нудно бувало. Не те, щоб там щось, а от на світ благословляється, затока Неаполітанська, море, дивишся, і якось сумно. Найгірше те, що справді за чимсь сумуєш! Ні, на батьківщині краще: тут принаймні в усьому інших звинувачуєш, а себе виправдовуєш».

«Народ п’янствує, освічена молодь від бездіяльності перегорає в нездійсненних снах і мріях, спотворюється

в теоріях…»

Самовпевнений «… я нічиєю думкою особливо не цікавлюсь, – сухо і мовби навіть з відтінком гордовитості відповів Свидригайлов, – а тому чом же й не побути пошляком, коли це убрання в нашому кліматі так зручно носити

і… і особливо, коли і природний нахил до того маєш…»

Здатний на щирі почуття «Адже пропонуючи дівчині, яку я покохав, тікати зі мною в Америку або в Швейцарію, я, може, найщиріших почуттів тоді був сповнений, та ще думав взаємне щастя збудувати!..»

«…я справді завдав певних неприємностей і турбот шановній вашій сестриці; отже, щиро шкодуючи про це, сердечно бажаю, – не відкупитись, не заплатити за неприємності, а просто зробити для неї що-небудь корисне на тій підставі, що не заприсягався ж я справді

робити тільки лихе.»

Гарний психолог «…людина взагалі навіть дуже й дуже любить бути ображеною, чи помічали ви це? А що вже жінки – то особливо. Навіть можна сказати, що тим тільки й живуть».
Вміє          бути вдячним «…посадовили мене тоді у в’язницю за борги, грек один там ніжинський. Тут і нагодилася Марфа Петрівна, поторгувалась і викупила мене за тридцять тисяч сребреників».

«З нею він завжди був дуже терплячий, навіть ввічливий. У багатьох випадках навіть занадто був поблажливий до її характеру, аж сім років…( Марфа Петрівна)

«Коли виникали між нами сварки я, здебільшого, мовчав і не дратувався…»

Безпідставне звинувачення   у вбивстві дружини «…медичне слідство виявило апоплексію, що сталася від купання одразу ж після доброго обіду, за яким було випито мало не цілу пляшку вина, та й нічого іншого і

виявити воно не могло…»

Чесний «Ні, який я картяр. Шулер – не картяр.»

«Навіщо ж уникати жінок, коли я хоч до них охочий? Принаймні – заняття.»

«…заявити їй прямо, що вірним цілком їй бути не можу.» (Марфа Петрівна)

«…коли б тільки я захотів, то, звичайно, відписав би все її добро на себе ще за її життя».

Здатний  на благородні вчинки «Весь цей клопіт, тобто похорон та інше, я беру на себе. Знаєте, були б гроші, а я ж вам казав, що в мене є зайві. Цих двох пташенят і цю Поленьку я віддам в які-небудь сирітські заклади, які кращі, і покладу на кожного, до повноліття, по тисячі п’ятсот карбованців капіталу, щоб уже зовсім Софія Семенівна була спокійна. Та і її з багна витягну, бо хороша дівчина, правда ж?

«Ну, а як випаде Володимирка – він по ній, а ви ж за ним? Адже так? Ну, а коли так, то, виходить, гроші і знадобляться. Для нього ж знадобляться, розумієте? Даючи  вам, я все одно що йому даю».   (Соня)

«…наречена прийшла. Аркадій Іванович зразу ж сказав їй, що на якийсь час мусить в дуже важливій справі виїхати з Петербурга, а тому й приніс їй п’ятнадцять тисяч карбованців на срібло в різних білетах, і просить взяти їх від нього в подарунок, бо він давно мав намір подарувати їй цю дрібничку перед весіллям».

Інтерес    до Раскольнікова «Не гнівайтеся, Родіоне Романовичу, але ви мені самі чомусь здаєтеся страх яким дивним. Як хочете, а щось у вас є…»

«Мені весь час здається, що ви чимсь схожі на мене…»

«Ми з вами одного поля ягоди…»

«Ви маєте власну думку і не побоялися мати її. Тим ви й викликали в мене цікавість».

Про себе «…я людина похмура, нудна, … шкоди не роблю, а сиджу в кутку; деколи три дні розговорити не можуть».

«…я хазяїном неабияким зробився, в маєтку живши; мене в цілій окрузі знають. Книги теж передплачував. Марфа Петрівна спочатку схвалювала, а потім все побоювалась, що я заучуся».

«…я людина розпусна і бездіяльна».

«…ні до кого ніколи в мене не було ненависті, навіть бажання            помсти не виникало…сперечатися теж не любив і не гарячкував…»

«Діти мої лишились у тітки; вони багаті, а я їм особисто не потрібний. Та і який я батько! Собі я взяв тільки те, що подарувала мені       рік тому Марфа Петрівна. З мене досить».

Ставлення інших

персонажів

«Ви, може, навіть і зовсім не ведмідь… Мені здається

навіть, що ви людина хорошого товариства або принаймні вмієте при нагоді бути порядним». (Раскольніков)

«Я чув одначе, що у вас тут багато знайомих. Ви ж те, що називається «людина не без зв’язків».(Раскольніков)

«Бездушний, злий егоїст…» (Дуня)

 

Очікуваний висновок. Ідея-протест Аркадія Івановича Свидригайлова виражається у запереченні лицемірних і несправедливих законів суспільного життя. Розпусне життя в Петербурзі, подружнє життя з Марфою Петрівною, переслідування Дуні – неповний перелік вчинків, які він здійснює всупереч моралі. Оточуючі вважають його розпусником і вбивцею, що анітрохи його не турбує: «…я нічиєю думкою особливо не цікавлюсь…» Але, разом з тим, він забезпечує сиріт Мармеладових, допомагає Соні, пропонує Раскольнікову оплатити його втечу в Америку, а коли той відмовляється, дає гроші Соні на його підтримку у засланні. Така суперечливість його поведінки свідчить про роздвоєність особистості Свидригайлова. Переступивши межу дозволеного, він, на відміну від Раскольнікова, не страждає, а нудьгує: ««…я нудився! Та що! За кордон я раніше їздив, і завжди мені нудно бувало». Роздвоєність особистості Свидригайлова доводить його до самогубства, роздвоєність особистості Раскольнікова – до краху «теорії «надлюдини».

ІVгрупа. Цитатна характеристика образу Соні Мармеладової

Ім’я, прізвище Софія Семенівна Мармеладова
Вік «…незважаючи на свої вісімнадцять років, вона

здавалася ще майже дівчинкою, багато молодшою за свої роки, зовсім майже дитиною…»

Зовнішність «… худе, бліденьке і злякане личко з розкритим ротом і з нерухомими від жаху очима. Соня була мала на зріст,… худенька, але досить гарненька блондинка з чудовими блакитними очима».

«…скромно і навіть бідно одягнена дівчина…»

«Це було худеньке, зовсім худеньке і бліде личко, трохи неправильне, якесь гостреньке, з гостреньким маленьким носиком і підборіддям, її навіть не можна було назвати й гарненькою, але ж блакитні очі її були такі ясні, і коли вони пожвавлювались, обличчя її ставало таким добрим і простодушним..»

Освіта «…років чотири тому, географію і всесвітню історію проходити, та через те, що я сам був не дуже обізнаний, та й потрібних підручників бракувало, бо які й були книжки…їх уже тепер і немає… на тому й закінчилося все навчання. На Кірі Персидському спинились. Потім, уже зрілого віку дійшовши, прочитала вона кілька книжок змісту романтичного, та недавно ще, стараннями пана Лебезятникова, одну книжку – «Фізіологію» Льюїса… з великим інтересом прочитала… от і вся її освіта». (Мармеладов)
Риси характеру
Вірить в Бога «Що ж би я була без Бога? – швидко, енергійно прошептала вона, мигцем скинувши на нього очима, що враз заблискотіли, і міцно стиснула рукою його руку».

« – Та я ж Божої волі знати не можу… І нащо ви питаєте про те, чого не можна питати? Навіщо такі пусті запитання? Як може статися, щоб це від мого рішення залежало? І хто мене тут суддею поставив: кому жити, кому не жити?» (Раскольнікову)

«Ой, ні!.. Бог цього не допустить! – вихопилось, нарешті, у Соні із стиснених грудей». (Про смерть Катерини Іванівни, сиріт, хворобу Соні)

«Її Бог укриє, Бог!..» (Про Полю, яка може стати повією)

«Ви  Бога зреклися, і Бог вас покарав, дияволові

віддав!..» (Про «теорію Раскольнікова»)

Смиренна «…чого тільки натерпілася вона, дочка моя, від мачухи своєї, зростаючи, про те я і не казатиму».
Жаліслива «Бо, коли Соня не нагодувала, то… вже не знаю що! не знаю!»

«Та вона свою останню сорочку скине, продасть, боса піде, а вам віддасть, коли вам треба буде, от вона яка!» (Катерина Іванівна)

«Тридцять копійок винесла… останні, все, що було я сам бачив…» (Мармеладов)

Відповідальна «Адже чесніше, в тисячу раз чесніше і розумніше було б просто з мосту та в воду і враз усе кінчити!

– А з ними що ж буде? – тихо спитала Соня, підвівши на нього страдницький погляд, але разом з тим начебто зовсім і не здивувавшись його словам. Раскольников дивно глянув на неї».

Здатна        на

самопожертву заради ближніх

«Вона он і жовтий білет взяла через те, що мої ж діти  з голоду  пухли, себе за нас    продала!..» (Катерина Іванівна)
Скромна «…трималась вона       скромно і пристойно…»

«Побачивши несподівано повну кімнату людей, вона не те щоб зніяковіла, а й зовсім розгубилася, сторопіла, мов  маленька  дитина,  і  навіть  зробила рух, щоб піти назад».

Ставлення інших персонажів «… людей мимоволі вабило до неї».

«…моя Соня (покірлива вона, і голосок у неї такий лагідний… білявенька, личко завжди бліде, худеньке)…» (Мармеладов)

Нічого не сказала, тільки мовчки на мене подивилася… Так не на землі, а там…про людей сумують, плачуть, але не докоряють»  (Мармеладов)

«… ви ще не знаєте, яке це серце, яка це дівчина! (Катерина Іванівна)

«…я оце сказав одному кривдникові, що він не вартий одного твого мізинця… і що я моїй сестрі

зробив сьогодні честь, посадовивши її поруч з тобою». (Раскольніков)

 

Очікуваний висновок. Ідея-переконання Соні Мармеладової – християнська любов до Бога і ближнього. Дівчина не має ґрунтовної освіти, тому сприймає оточуючий її світ не розумом, а серцем. Соня заради порятунку рідних жертвує собою. Як подвиг самозречення розцінює її життя Раскольніков: «Я не тобі вклонився, я всьому стражданню людському вклонився», – говорить він, цілуючи дівчині ноги. Соня, на відміну від Раскольнікова, «переступила» не  через  іншу людину, не через християнську мораль, а через себе. Вісімнадцятирічна дівчина, схожа на дитину, з блідим і зляканим обличчям виявляється духовно багатшою  і  морально сильнішою за Раскольнікова. Віра в Бога, відданість людям дає їй сили протистояти жорстокому і несправедливому світу. «Тиха» Сонечка у своїй беззахисності та чистоті протиставляє антигуманній «теорії  Раскольнікова»  своє  розуміння  ідеї  перетворення світу – оновлення його через доброту, покірність, жертовність.

Міжмистецькі зв’язки. Перегляд ілюстрацій, фотокадрів фільмів за романом Достоєвського.Висловлення глядацьких вражень про інтерпретацію образу Раскольнікова та його двійників у живописі та кінематографі.

– Якими уявляли героїв Достоєвського художники?

– Яка кольорова гама ілюстрацій? Поясніть вибір кольорів художниками?

– Чи вдалось кіноакторам і режисерам передати авторське бачення образів роману?

– Чи збігається ваше бачення персонажів роману з їх інтерпретаціями?

 

  1. Закріплення вивченого матеріалу та корекція знань.

Формування системи образів героїв (у групах). Що стосується образів героїв, то роман побудований на системі двійників: у кожного персонажа є свого роду дзеркальне відображення, тож дві групи визначають двійників Раскольнікова і Соні Мармеладової.

Двійники Раскольнікова – головного героя роману.

1) Раскольніков — Лужин. У них в обох є своя теорія: «крові по совісті» у Раскольникова і «цілого капітана» у Лужина. Вони відразу відчувають це, тому ненавидять один одного. Але Лужин (він збирається одружитися на сестрі Раскольникова Дуні) досить мерзенний персонаж, він здатний на підлість.

2) Раскольников — Лебезятніков. Цей персонаж — цілком і повністю карикатура на принципи, які озвучував у своїх романах Н.Г. Чернишевський.

3) Раскольников — Свидригайлов. Він двійник, оскільки теж вимушений убивця, на його совісті кілька смертей. Але ще вони сходяться в тому, що обидва розуміють свої дії, то, що це недобре. У підсумку, Расколькніков здається поліції, а Свидригайлов кінчає життя самогубством.

4) Раскольников — Соня Мармеладова: найбільш різке протиставлення двох позицій. Порівняння їх засновано на тому, що Раскольников живе розумом, а Соня — вірою. І якщо мораль Раскольникова виявляється хворий через теорії, то Соня, незважаючи на торгівлю своїм тілом, чиста духовно.

Образ Соні — другий ідейний центр роману. Вона не сприймає теорію Раскольникова, не розуміє, як можна жертвувати іншими заради свого блага — їй властиво приносити в жертву себе, її душа пристосована до страждань. І завдяки цій рисі характеру у неї теж є двійники:

1) Соня — Лизавета. Вони обидві покірливо приймають страждання. Лизавета лагідно приймає смерть, а Соня, навпаки, допомагає врятуватися Раскольнікову.

2) Соня — Дуня. Зовні ці дівчата схожі мало: Дуня — рішуча людина, соціально активна і благополучна. Однак Дуня теж жертвує собою заради брата і матері (працює у Свидригайлова і погоджується на шлюб з Лужиним), теж живе вірою, а не розумом.

3) Соня — Миколка. Обидва вони бажають страждати. Миколка визнає, що скоїв чужий злочин, навіть не знаючи, хто винен насправді. Він весь час живе з думкою про бога, прагне очистити душу через страждання.

Висновок. Таким чином, у романі стикаються два світи: правда розуму і правда віри. Аж до епілогу невідомо, чим закінчиться боротьба. Але все-таки перемагає віра: коли Соня приїжджає до Раскольнікова на каторгу і привозить йому Євангеліє, він читає і розуміє, що дійсно необхідно каятися і стараждати.

Однак деякі герої не беруть участь у цій ідейній боротьбі. Наприклад, Порфирій Петрович і Разуміхін — вони прості обивателі. У Порфирія Петровича, слідчого, своя правда — громадянська. Він хоче, щоб у державі був порядок, а не хаос; на його думку, одній людині недозволено розпоряджатися долями інших. Разуміхін пробує реалізувати свою ідею чесного розумного підприємництва.

Отже, деякі двійники є різкою протилежністю героя, його антиподами.

 

Колективне створення ОС «Двійники Родіона Раскольнікова»

Родіон Раскольніков

«Воля і влада, а головне влада!»

  

Двійники

 

Лужин                                                             Свидригайлов

«…полюби, перш за всіх,                                                     «… я нічиєю думкою особливо

одного себе, то й справи                                                      не цікавлюсь…»

свої упораєш як слід…»                                                            «Ми з вами одного поля ягоди».

 

Колективне створення ОС «Антиподи Родіона Раскольнікова»

Родіон Раскольніков

                                 «… я хотів Наполеоном зробитись, через те й убив…»

  

Антиподи

 

Дмитро Разуміхін                                                      Соня  Мармеладова

«Жива  душа життя вимагатиме,                                 «І хто мене тут суддею поставив: жива душа не послухається                                     кому жити, кому не жити?» механіки…»

 

Аналіз образу Петербурга в романі.

– Якими кольорами Достоєвськийзмальовує це місто?

– На які думки підштовхує такий опис Петербурга? Яким є Петербург для бідняків?

– Петербург – це лише місце подій, чи повноцінна дійова особа твору?

– Чим зображення Петербурга Достоєвським схоже на його бачення Гоголем?

 

«Гронування».

 

Робота з текстом твору. Евристична бесіда.

  • У яких моментах розвитку сюжету письменник звертається до тексту Біблії?
  • Під час розмови Раскольнікова з Мармеладовим у трактирі: «… а пожаліє нас той, хто всіх пожалів і хто всіх і вся розумів, він єдиний, він і суддя…І скаже: «Прощаються… гріхи твої…за те, що возлюбив багато… І всіх розсудить і пробачить, і добрих і злих, і премудрих і покірних…»
  • В листі матері Пульхерії Олександрівни до сина: «Чи молишся ти Богові, Родя, як і раніше, і чи віриш ти благодать Творця і Спасителя нашого? Боюсь я…чи не захопило тебе сучасне модне безвір’я? Якщо так, то я за тебе молюся. Згадай… в дитинстві ти…промовляв свої молитви, сидячи у мене на колінах і якими ми були тоді щасливими!»
  • У першому сні Раскольнікова: «… кам’яна церква з зеленим куполом, до якої він два рази ходив з батьком і матір’ю… Він любив цю церкву і старовинні ікони… і старого священика…», «…релігійно і шанобливо хрестився…»
  • Перед вбивством у сні про Єгипет: «…він десь в Африці, в Єгипті, в якісь оазі. Караван відпочиває, спокійно лежать верблюди; кругом пальми… всі обідають. Він же п’є воду з джерела… Прохолодно, … блакитна вода, холодна, біжить по різнокольоровому камінню і… чистому з золотими блискітками піску…»
  • Перед викликом в поліцію після вбивства: «Господи, скоріше б уже!» Він опустився на коліна молитися, але… розсміявся, – не над молитвою, а над собою».
  • Раскольніков просить Полю Мармеладову помолитися за нього: «Полечка, моє ім’я Родіон; помоліться коли-небудь і про мене: « і раба Родіона» – більше нічого.»
  • Під час розмови Раскольнікова з Порфирієм Петровичем:

«- І в Бога віруєте?…

Вірую, ― повторив Раскольніков…

І воскресіння Лазаря віруєте?

Вірую… Буквально».

  • У розмові Раскольнікова з Сонею: «…діти – образ Христа: «Цих є Царство Боже». Він наказував їх поважати і любити, вони майбутнє людство.»
  • У розмові з Порфирія Петровича з Раскольніковим: «Подумайте, голубчик, помоліться-но Богу.»
  • Раскольніков у розмові з матір’ю, коли йде зізнаватися у вбивстві: «…ви встаньте на коліна і помоліться за мене Богу. Ваша молитва, може, і дійде». «Що Бог дасть… помоліться тільки за мене…»
  • Каторжники вважають Раскольнікова безбожником: «Він ніколи не говорив з ними про Бога і віру, але вони хотіли вбити його…» « – Ти безбожник! Ти в Бога не віруєш! – кричали йому. – Вбити тебе треба».

– Чому опис душевних мук Раскольнікова у романі постійно переплітається з біблійною тематикою? («Новий Наполеон» Раскольніков, у більшості випадків, уникає розмови про Бога і віру, але підсвідомо юнак повертається до цього питання кожного разу в найважчих періодах свого життя)

  • Яка з біблійних історій, що згадуються в романі, на вашу думку, є найбільш значимою для розкриття образу Раскольнікова? (Біблійна історія про Лазаря)
  • Які слова, на вашу думку, передають її головну думку? (Слова Ісуса: «Я єсмь воскресіння і життя; віруючий в Мене, якщо і помре, оживе. І всякий живий, хто вірує в Мене, не помре повік».)
  • Як цей вислів може допомогти охарактеризувати стан Раскольнікова? (Порушивши Заповідь  Божу:  «Не убий!»,  Раскольніков прирікає себе на моральну смерть і відчуження від інших «живих» душ. Воскресити його до «життя» може тільки розкаяння у скоєному і смиренне прийняття покарання.)
  • Після скоєного вбивства, на вулиці Раскольнікову купчиха з дівчинкою подає милостиню «ради Христа». Чи можна вважати це знаковою подією для Раскольнікова? (Милостиня (від старослав. милість – любов) – виявлення турботи до ближнього, знедоленого, жебрака, каліки. Раскольнікову подають милостиню як моральному каліці, людині духовно бідній, позбавленій духовного спокою.)
  • Що у Соні найбільше вражало Раскольнікова? (Як вона змогла залишитися чистою душею і не накласти на себе руки, маючи жовтий білет?)
  • Які слова Соні Мармеладової дають відповідь на це питання? («Що ж би я була без Бога…»)
  • Чого найбільше боявся Раскольніков на каторзі? (Що Соня розпочне нав’язувати йому вивчення Біблії.)
  • Через яку рису свого характеру зміги переступити Раскольніков, щоб відродитися до життя? (Через гординю. Саме ця риса характеру не дозволяла йому визнати свою вину і покаятися в скоєному.)
  • Які риси характеру Соні Мармеладової допомогли Раскольнікову це зробити? (Любов, терпіння, прощення, смирення.)
  • Який сон побачив Раскольніков на каторзі? Що він може символізувати? («…весь світ призначений в жертву якійсь страшній, нечуваній і небаченій моровиці, що йшли з далекої Азії в Європи… З’явились якісь нові тріхіни, мікроскопічні істоти, що вселялися в тіла людей. Ці істоти були духами, обдаровані розумом і волею. Люди, які прийняли їх в себе, ставали відразу ж біснуватими і божевільними. Але ніколи, ніколи люди не вважали себе такими розумними і непохитними в істині, якими вважали себе заражені…» Сон символізує внутрішній стан не лише Раскольнікова, але й стан російського суспільства у другій половині ХІХ століття. Раскольніков, створивши біснувату ідею «крові по совісті», поніс своє покарання, але, на думку Ф.М.Достоєвського, у світі існують ще й інші біснуваті ідеї, що тільки зароджувалися в головах революціонерів.)

VІ. Узагальнення. 

«Мозковий штурм».      Які Божі Заповіді, крім «Не убий!», на вашу думку, порушив Раскольніков? Свій вибір обґрунтуйте.

Інформаційна картка «Десять заповідей Закону Божого».

  1. Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене.
  2. Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, або на землі внизу, і що у воді під землею: не поклоняйся їм і не служи їм.
  3. Не згадуй імені Господа Бога твого даремно.
  4. Пам’ятай день суботній, щоб святити його: шість днів працюй і виконуй у них всю роботу свою, а день сьомий — для Господа Бога твого.
  5. Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі.
  6. Не вбивай.
  7. Не чини перелюбу.
  8. Не кради.
  9. Не свідчи неправдиво проти ближнього твого.
  10. Не жадай дому ближнього твого, не жадай жони ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані всякої худоби його, ані всього, що у ближнього твого.

Створення тез. «Особливості індивідуального стилю Ф. М. Достоєвського:

  • витончений психологічний аналіз внутрішнього світу особистості;
  • масштабність порушення загальнолюдських питань;
  • надія на відновлення людського навіть у пропащому індивідуумі;
  • висвітлення трагічної самотності людини, «розірваної», суперечливої свідомості;
  • новий герой – носій філософської ідеї чи цілісної філософської теорії, яку він перевіряє ціною усього свого життя;
  • зображення «маленької людини» як сповненої гідності й самоповаги особистості;
  • розкриття проблеми «двійництва» людської особистості;
  • Петербург – повноцінна дійова особа, що набула рис персоніфікованого образу;
  • сни персонажів рухають сюжет, мають складний підтекст і є засобом розкриття характеру та «ключем» до філософських мотивів твору;
  • чинник формування характеру особистості не лише «середовище», обставини життя, спадковість, але й ідея, яка панує над людиною, стає рушійною силою її вчинків.

Робота в парах. Обгрунтуйте, як наведені вище ознаки індивідуального стилю Достоєвського проявляються у романі «Злочин і кара».

VІІ. Підбиття підсумків уроку. Виставлення оцінок. Домашнє завдання.

  1. Напишіть твір-роздум (підготуйте дискусійні питання) за темами, запропонованими у підручнику.

Дослідницькі завдання. Підготуйте повідомлення про особистість і творчість О.Вайльда.

 

Література

  1. Баліна К. Н. «Злочин і кара» Ф. М. Достоєвського як утілення нового поліфонічного стилю художнього мислення. 10 клас // Зарубіжна література в школах України. – 2011. – № 2. – С. 39–41.
  2. Гаврилюк М.В. Розвивати творчу самостійність і пізнавальний інтерес учнів засобами інтерактивного навчання. Система уроків за романом Ф. М. Достоєвського «Злочин і кара»// Всесвітня літ-ра в середн. навч. закладах України. – 2004. – № 7. – С. 30–36.
  3. Ісаєва О. О. 000 Зарубіжна література. Рівень стандарту: підруч. для 10 кл. закладів загальної середньої освіти. / О. О. Ісаєва, Ж. В. Клименко, А. О. Мельник. — К.: УОВЦ «Оріон», 2018.
  4. Кадоб’янська Н.М. Удовиченко Л.М. Зарубіжна література (рівень стандарту): підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти. – Х.: Сиция, 2018.
  5. Ковбасенко Ю. І. Зарубіжна література (рівень стандарту): підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти – К.: Літера ЛТД, 2018.
  6. Ніколенко О. М. Зарубіжна література: підруч. для 10 кл. закл. загальн. серед. освіти (рівень стандарту) / О. М. Ніколенко, О. В. Орлова, Л. Л. Ковальова. — К.: Грамота, 2018.
  7. Сутула О., Тригуб І. Орієнтовне планування уроків зарубіжної літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 2010. – № 11-12. – С. 50-65.

Електронні ресурси

  1. Крученова В.М. Система уроків за романом Ф.Достоєвського «Злочин і кара». Режим доступу: https://kruchenova.wordpress.com/2011/04/11/система-уроків-за-романом-ф-достоєвсь/
  2. Ходоровська Х.С. Федір Достоєвський. «Злочин і кара». Режим доступу: https://zl.kiev.ua/fedir-dostoyevskyj-zlochyn-i-kara/
  3. Химинець А.А. Достоєвський «Злочин і кара». Допомога учню і вчителю. Режим доступу: http://svitliteraturu.com/load/dopomoga_uchnju_iz_zar_lit/10_klas/anketa_romanu_f_dostoevskogo_zlochin_i_kara/19-1-0-146

 

Наталія Тригуба, учитель Хмельницької СЗОШ № 18. Уроки 18–20 (варіативні).

 Урок 18 (варіативний)

Тема. Густав Флобер (1821 – 1880). Значення Г. Флобера для розвитку реалізму. Конфлікт романтичних ілюзій та дійсності в романі «Пані Боварі».

Мета (розвиток компетентностей). Предметних: знання основних фактів життя та творчості Флобера, історії написання роману «Пані Боварі», його сюжету і жанрової специфіки; розуміння значення Г.Флобера для розвитку реалізму; вміння визначати художній конфлікт прочитаного роману; ціннісний компонент: вміння висловлювати судження щодо творчості Флобера; ключових компетентностей: (комунікативної) вміння пояснити суть поняття «роман», розповісти про конфлікт романтичних ілюзій та дійсності в романі «Пані Боварі»; (математичної) вміння установлювати причиново-наслідкові зв’язки між типовими характерами й типовими обставинами їх формування; (інформаційно-цифрової) навики пошуку інформації про письменника; (уміння вчитися) навички самостійної роботи, використання різних джерел інформації для поглиблення знань про розвиток жанру роману; (ініціативність і підприємливість) уміння критично оцінювати ілюзорні уявлення про життя; (соціальної та громадянської) вміння аналізувати вплив соціуму на особистість; висловлювати власну думку щодо суспільних і моральних питань, порушених у творчості Флобера; (обізнаність та самовираження у сфері культури) вміння визначати особливості національної культури, які знайшли відбиток у романі; (екологічна грамотність і здорове життя) набуття знань (на основі прочитаного твору) про цілісну картину світу та місце людини в ній.

Обладнання: портрети митця, виставка книг, презентація, відеозапис, картки з висловлюваннями Флобера, ПК.

Тип уроку: урок формування нових знань, умінь та навичок.

Два почуття підтримують мене в житті –

любов до літератури та ненависть до буржуа.

Г. Флобер

З ним (Флобером) відбувалося те,

що й з Дон Кіхотом, якого він так шанував.

Анатоль Франс

 

Зміст уроку

І.  Актуалізація та корекція знань.

Конкурс анотацій до роману  «Пані Боварі».

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Презентація теми уроку.

Бесіда з учнями за крилатими висловами Стендаля:

Те, що розуміють погано, часто намагаються пояснити за допомогою слів, яких не розуміють взагалі.
Розчарування – властивість слабких. Не довіряйте розчарованим – це майже завжди безсилі.
Немає ідіота, який не думав би, що він велика людина, немає такого осла, який, споглядаючи себе в річці, не дивився б на себе з задоволенням і не знаходив би у себе рис коня.
Матеріальний успіх повинен бути результатом, аж ніяк не метою.
Високі почуття породжують високі творіння.
Мистецтво треба любити заради самого мистецтва, інакше треба зайнятися іншим ремеслом.
Головним достоїнством письменника є знання того, чого писати не потрібно.
У кожному революціонерові таїться жандарм.
Сміятися над життям корисно, а часом і прекрасно – тільки б жити.
Коли поважаєш свій талант, не станеш вдаватися до засобів, якими завойовують натовп.
Хто хоче гріти свої ноги біля сонця, впаде на землю.
Мене можна погубити, але мене не можна купити.
Літературна праця і плата за неї віддалені і несумірні. Ми створюємо предмети розкоші, й немає настільки багатих, щоб достойно оплатити нашу працю.
Щоб зберегти совість чистою, треба підняти її вище совісті всіх інших людей.
Пристрасть до пізнання – ось джерело високих радощів для благородних душ.
Не торкайтеся до ідолів. Їх позолота залишається у вас на пальцях.
Ніщо не вселяє мені такого презирства до успіху, як думка про те, якою ціною він досягається.
Майбутнє тривожить нас, а минуле нас тримає. Ось чому теперішнє вислизає від нас.
Почесті безчестять, високе звання принижує, посада отупляє.
Ідея щастя – майже єдина причина людських негараздів. Якщо ви шукаєте одночасно щастя і красу, ви не знайдете ні того, ні іншого.
  • Який з висловів вам сподобався найбільше, чому? Прокоментуйте його.
  • Чи є думки, які ви категорично не сприймаєте? Свій вибір обґрунтуйте.
  • Які моральні принципи й переконання, на вашу думку, притаманні цій людині?
  • Чи хотіли б ви дізнатись про письменника більше, познайомитись з його творами? Чому це варто зробити?

Вступне слово вчителя. Книга, з якою ми познайомимося, посідає 46-ту позицію у рейтингу 100 найкращих книг усіх часів за версією журналу Newsweek та 20-те місце за версією телерадіокорпорації Бі-бі-сі у списку ста літературних сюжетів, які змінили історію людства. Згідно опитування The Top Ten (визначник 10 найкращих представників у певній категорії) щодо довершеності літературних творів, «Пані Боварі» було визнано другим (після роману Льва Миколайовича Толстого «Анна Кареніна»).

Дійсно,  Г.Флобер – один з найкращих французьких реалістів другої половини ХІХ століття. Але його реалізм суттєво відрізняється від стендалівського чи бальзаківського. Чим особлива творчість метра літератури, як складався його життєвий і творчий шлях, ми прослідкуємо на нашому уроці.

ІІІ. Сприйняття і засвоєння матеріалу.

  1. Знайомство з особистістю митця.

Розповідь учителя. Життя письменника не багате на яскраві події. Народився він 12 грудня 1821 р. в родині відомого хірурга. В Руані (Нормандія) пройшли дитинство і юність майбутнього письменника. В дитинстві разом з сестрою вони спостерігали, як батько робив операції, одужували, страждали, чаасом помирали його пацієнти. Літературне обдаровання Густава проявилося дуже рано, у 9 років він складав сценки-жарти, у коледжі писав романтичні новели, повісті, п’єси, які, втім, не збирався друкувати. У 1839 році закінчив Руанський колеж, а за три роки вступив на юридичний факультет Сорбони, який покинув, захворівши на епілепсію. Батько, зібравши кошти, купив маєток на березі Сени в містечку Круассе поблизу Руана, і Флобер прожив там до кінця свого життя. Іноді відвідував Париж, щоб побачитись з літераторами, друзями, ходив у театри. Песимізм, бажання знайти внутрішній спокій у мистецтві, відраза до жадоби збагачення були його постійними супутниками. Відлюдне, замкнуте життя може здаватися дивним, але зрозумілим з огляду на репресії проти передової культури з боку буржуазних урядів тогочасної Франції. Флобер якось написав своєму другові Мопассанові: «І тебе посадять, мій любий друже, на одну лаву із злодіями. Ти теж відчуватимеш у себе за спиною всю жандармерію, всю армію…». Тож митець живе за прибутки від ренти, турбуючись про матір і племінницю, та служить Великому Мистецтву. В 1849 – 1850 роках мандрує країнами Близького Сходу та Грецією.

Повернувшись, Флобер жив усамітнено в своєму маєтку, наполегливо працюючи над сторінками своїх творів. Відвідувачі бували там рідко, слуги нечутно ступали по м’яких килимах, садівник вирощував квіти, тишу порушували тільки вигуки матросів на суднах, які проходили по річці. А коли вони вертались уночі додому, користувались його вікном як маяком, бо майже щоночі там було світло. Працював митець по 10 – 15 годин на добу, лягав о 4 ранку, а в 10 вже знову сидів за письмовим столом у своєму зручному кабінеті. Було чути голос господаря, який декламував, особливо прискіпливо підшукуючи фрази. Сотні гусячих пір’їн, тисячі списаних, виправлених листів, бувало, лише вночі раптом знаходив необхідне речення… Дійсно, він фанатично редагував свої твори, наприклад «Пані Боварі» писав майже шість років. Тому, коли ви хочете створити свій ідеальний текст, варто повчитися у Флобера. Його друг Гі де Мопассан згадує поради наставника: «Яка б не була річ, про яку ви говорили, є тільки один іменник, щоб назвати її, тільки одне дієслово, щоб передати її дію, і тільки один прикметник, щоб її означити. І треба шукати до того часу, доки не будуть знайдені цей іменник, це дієслово, і цей прикметник, і ніколи не слід задовольнятися приблизним, ніколи не слід вдаватися до підробок, навіть вдалих, до мовних фокусів, щоб уникнути труднощів.»

До останньої хвилини життя митець працював в своєму кабінеті, де й помер 8 травня 1880 року.

 

  1. Знайомство з творчістю Флобера. Учнівські повідомлення

Творчі досягнення майстра реалізму. Дві теми вабили письменника: дослідження сучасного життя (романи «Пані Боварі» і «Виховання почуттів», повість «Проста душа», а також «Бувар і Пекюше» — останній роман письменника, який залишився незавершеним) і ретельна реконструкція далекого минулого (роман «Саламбо» — розповідь про Карфаген доби Першої пунічної війни, в основі сюжету – повстання вояків-найманців, яких карфагенські купці ошукали і не виплатили винагороду; філософська драма «Спокуса Святого Антонія», повісті «Легенда про Юліана, Захисника Прочан» та «Іродіада» — всі три являють собою розробки старовинних християнських легенд).

(Презентація книг шкільної бібліотеки.)

Флобер піддає критичному аналізу, засудженню буржуазне суспільство, від якого його «нудить», буденне життя, яке йому «ненависне». Для Флобера «життя таке потворне, що єдиний засіб винести його – це уникати його ж».

Флобера вважають тонким стилістом і майстром сюжету. Особливістю його світогляду і творчості є повна відсутність будь-яких ілюзій щодо реального життя. Письменник вважав, що людина повинна «виховувати» свої почуття, не прагнути неможливого, реально дивитися на світ, а не жити нездійсненними мріями. Головним своїм завданням вважав проникнути і відобразити життя своєї доби таким, яким воно є, без прикрас. Флобер продовжив справу, започатковану Стендалем і Бальзаком, розвинув їхні мистецькі досягнення, сприяв розширенню можливостей реалізму і водночас усвідомленню його меж. Неперевершений віртуоз стилю і майстер композиції, Флобер зумів не тільки створити правдиву картину французького життя, а й розкрити драму повсякденного існування людини новітнього часу.

Характерною особливістю стилю Флобера є так званий принцип об’єктивізму.

Словник. Об’єктивізм – це зображення персонажів, їхніх вчинків, думок без прямої авторської оцінки, засуджень або схвалень, автор лише спостерігач, який намагається допомогти читачу зрозуміти природу і причини вчинків своїх героїв.

Історія створення роману «Пані Боварі».

«Пані Боварі» — одне з найвищих досягнень реалізму в світовій літературі. Ідея роману виникла в 1851 році в дружній розмові. Максим дю Кан, редактор «Рев’ю де Парі» порадив Флоберу обрати побутовий «міщанський» сюжет і розвинути його в реалістичному стилі. Луї Буйле (йому присвячений роман) нагадав Флоберу історію відомого в сім’ї Флобера лікаря Деламара. Ежен Деламар, маючи посередні успіхи в професії, одружився з старшою за нього удовою заради грошей. Після її смерті він запропонував руку і серце юній дочці сусіда-селянина. Красуня Дельфіна виявилася дівчиною з великими запитами, прагнула вирватися зі свого оточення, з нудьги провінційного міщанського життя, тож почала тринькати чоловікові гроші на дороге вбрання і прикраси. Чоловік їй незабаром набрид, і вона завела коханців. Деламара попереджали про можливі зради дружини, але він у це не вірив. Подейкували, що вона заборгувала велику суму, і, кинута черговим коханцем, наклала на себе руки, чоловік не зміг цього пережити й за рік теж помер. Допитливі дослідники пізніше перерили усі місцеві архіви і ніяких відомостей про те, що Дельфіна отруїлася, не знайшли. Деламар з часом став головою республіканського клубу і не дуже побивався з приводу втрати  дружини. Існує інша версія, згідно з якою основну ідею роману письменник запозичив із історії пані Прадьє, розлученої дружини відомого скульптора.

Сам Флобер неодноразово підкреслював, що «Пані Боварі» – чиста вигадка. «Усі персонажі цієї книги цілком вигадані, і навіть Йонвіль – місто, яке не існувало…»

Флобер накидав кілька коротких сценаріїв розвитку подій майбутнього твору, з чого видно, що він спочатку схилявся до жанру любовного психологічного роману з провінційного життя. Поступово письменник поглиблював соціальне тло дії, вивів постаті аптекаря Оме, лихваря Лере, податкового інспектора Біне, нотаріуса Гійомена та ін. Перед нами постає світ обивателів, людей обмежених, самовдоволених і вульгарних; їхнє життя, заповнене дріб’язковими інтересами й турботами, позбавлене будь-яких проблисків духовності. Це середовище представлене нечисленними, але точно вибраними й розставленими постатями, які в сукупності дають повну, синтетичну картину «побуту провінції». Вони довго залишаються малопомітними, але у фіналі книги виростають до рівня головних призвідників трагічної розв’язки сюжету.

Створюючи сцени отруєння Емми Боварі, Флобер з медичної енциклопедії вивчав симптоми і наслідки цієї хвороби, сам відчув себе погано: «Коли я описував сцену отруєння Емми Боварі, я так виразно відчував смак миш’яку і відчував себе настільки дійсно отруєним, що переніс два напади нудоти, абсолютно реальних, один за другим…»

Практично повна ідентичність історії Дельфіни Деламар і описаної Флобером історії Емми Боварі давала привід вважати, що в книзі описана реальна історія. Однак Флобер категорично заперечував це, стверджуючи, що у мадам Боварі немає прототипу. Одного разу він навіть заявив: «Пані Боварі –  це я!»

Роман «Пані Боварі», опублікуваний у 1856 році в журналі «Рев’ю де Парі», став яскравим вираженням об’єктивного стилю. Автора і видавця в притягнули до суду і звинуватили в аморальності твору. Завдяки вдалому захисту Флобер виграв процес, а увага громадськості стала найкращою рекламою твору. І коли у травні роман видали окремою книжкою, він став справжнім бестселером, хоча і був у 1864 році офіційно заборонений Ватиканом, з мотивацією, що книга розбещує серця людей.

ІV. Формування нових знань, умінь та навичок. Робота з художнім текстом.

Аналіз композиції роману та його художнього конфлікту.

– На які частини композиційно поділений твір? (Роман має три частини. Це не лише місце проживання героїні, але й етапи розвитку почуттів: І  (Тост) – розчарування  в шлюбі з Шарлем Боварі;  ІІ (Йонвіль) – зрадливе ставлення Родольфа до Емми; ІІІ (Руан) – крах кохання до Леона.)

– Як такий поділ пов’язаний з реалізацією художнього конфлікту твору? (Це три історії загибелі сподівань Емми. Флобер співставляє появу нових ілюзій героїні зі зміною її місця проживання: «… кожного разу це було начебто початком нової епохи в її житті.»)

Літературознавчий коментар. Композиція роману має певну неврівноваженість: сам Флобер назвав це «недостатньо пропорційний розподіл матеріалу», «дефект книги». Головна героїня роману з’являється тільки у другому розділі роману, і її появі передує розповідь про шкільні роки Шарля Боварі, його юність, перший шлюб. І закінчується роман зовсім не смертю Емми, а описом її похорону, скорботи Шарля, його смерті і повідомленням про безрадісну долю Берти, дочки Емми та Шарля. Останні два абзаци книги розповідають про процвітання аптекаря Оме, образ якого в романі втілює всесилля обивательської вульгарності: у нього, читаємо, «тьма пацієнтів» і він «недавно отримав орден Почесного легіону». Однак даний композиційний «дефект» має принципове значення: так у Флобера знаходить своє вираження центральна для літератури реалізму думка про визначеність людської долі звичаями того середовища, в якому живе людина. Недарма роман має підзаголовок «Провінційні звичаї».

Вибіркове коментоване читання та аналіз розділів VІ та VII роману.

– Чим вирізнялось виховання Емми в монастирі?

– Чому вона полюбила романтичні любовні романи? Як сприймала прочитане?

– Як читання любовних романів вплинуло на характер та психіку дівчини?

– Чому Емма «вважала себе вкрай розчарованою істотою, нездатною навчитись чогось нового чи зазнати якихось почуттів»?

– За що вона вподобала Шарля Боварі? Чого очікувала від майбутнього чоловіка?

– Яке бажання щодо весілля вона висловила? Чим воно було викликане?

– Як пройшло весілля? Чи була романтика у цьому визначному дні?

– Навіщо автор описує реп’яшки, що чіплялися до весільної сукні нареченої?

– Яким Еммі уявлялося подружнє життя? Чому її очікування не справдилися?

– Яке враження на Емму склав будинок Шарля? На що вона звернула особливу увагу?

– Якою дружиною стала Емма: в очах чоловіка, в сприйнятті суспільства, з погляду свекрухи? Чому сприйняття різне?

– Чому Емма відчуває розчарування, потім відчуження і її починає дратувати Шарль?

– Дайте відповідь Еммі на її питання: «Господи! І навіщо я вийшла заміж?»

– Який конфлікт ми спостерігаємо у творі? Він має внутрішній чи зовнішній характер? Чи зустрічались вам раніше у прочитаних творах подібні конфлікти. Спрогнозуйте, як конфлікт надалі проявлятиметься.

Коментар. Романтична туга за досконалістю, якої немає в дійсності, протиставляє героїню оточенню, частиною якого є і вона сама. Її спроба вибудувати романтичні стосунки у світі, де взаємини вибудовують за розрахунком, а почуття спираються на гроші, приречена. Тому над Еммою позаочі насміхаються, її використовують, її засуджують.

Розвиток критичного мислення.  Літературознавці Вайль Петр і Геніс Александр висловили думку: «У «Пані Боварі» гроші – чи не головний герой. Гроші – конфлікт між свекрухою та невісткою; гроші – убогий розвиток і подальше становище Шарля, вимушеного в першому шлюбі одружитися на посагові; гроші – муки Емми, яка в багатстві бачить спосіб вирватися з міщанського світу; гроші – нарешті, причина самогубства героїні, яка заплуталася в боргах: дійсна, справжня причина, без алегорій. Перед темою грошей відступає і тема релігії, представлена в «Пані Боварі» дуже сильно, і тема суспільних умовностей.»

– Чи згодні ви з таким твердженням? Чому?

– Якого вигляду набуває художній конфлікт з погляду озвученої позиції?

– Чи висвітлена у цьому твердженні соціальна сторона конфлікту?

  1. Закріплення вивченого матеріалу та корекція знань.

Заповнення узагальнюючих табличок (по варіантах) та обмін результатами.

  1. Заповнення «анкети письменника».
Дата і місце народження
Дані про родину
Освіта
Спеціальність, професія, рід занять
Покликання, улюблене заняття
Естетика, художня манера
Дата і місце смерті
Творча спадщина (найвідоміші книги)
  1. Заповнення «паспорта твору».
Час створення
Жанр
Джерело сюжету
Головні герої
Тема твору
Провідна ідея
Порушені проблеми
Композиція

 

«Творча провокація». Яка кольорова гама поняття конфлікт? Які ви оберете кольори чи відтінки, щоб зобразити це поняття?

– В чому особливість романного конфлікту з огляду на висловлювання Флобера, що історія Емми – це «малюнок сірим по сірому»?

«Дерево рішень». Проаналізуйте авторські зміни сюжету роману «Пані Боварі» у різних редакціях.

ВАРІАНТИ ПЕРЕВАГИ НЕДОЛІКИ
Провінційний любовний роман на тему подружньої зради (протосюжет)
Соціально-психологічний роман «Пані Боварі»

 

VІ. Узагальнення.  Бесіда за змістом уроку.

Створення психологічного портрета Флобера (за допомогою прикметників, які учні записують в зошит самостійно: наполегливий, працьовитий, уважний, прискіпливий, рішучий, турботливий, вразливий, правдивий, ненависний…)

Літературна рефлексія та робота з епіграфами.

–      Якого літературного героя нагадує опис? Звичайно, Дон Кіхота.

–      Що спільного між цим літературним героєм Сервантеса і письменником  Флобером ви побачили? З яких підстав Анатоль Франс порівняв Флобера з Дон Кіхотом? (Обидва наполегливо боролися зі злом світу – Дон Кіхот списом, а Флобер своїм пером, були добрими і чутливими до чужого горя, страждань, мучились самі, але не відступали від своїх вітряків, щоб врятувати суспільство – Дон Кіхот – від злих велетнів, а Флобер – від морального, духовного падіння.)

– Як почуття, про які говорить Флобер, впливали на його життя? Чи були ті почуття взаємними?

Бесіда.

– Якими були естетичні погляди Г.Флобера?

– Чим особливий індивідуальний стиль письменника?

– Що нового вводить автор в реалістичний метод? У чому полягає значення творчості Г.Флобера?

– Який підзаголовок дав роману Флобер? Поясніть його значення.

– Що вплинуло на формування життєвих ідеалів Емми Боварі? Якими вони були?

– Чому конфлікт ідеалів Емми та життя був неминучим?

VІІ. Підведення підсумків уроку. Виставлення оцінок. Домашнє завдання.

  1. Опрацюйте статтю підручника про Г.Флобера та його роман «Пані Боварі».
  2. Прочитайте роман та доберіть цитати щодо ілюзій Емми Боварі, еволюції її образу.
  3. Схарактеризуйте суспільство, зображене в романі, образи обивателів.

Урок 19 (варіативний)

Тема. Сюжет і композиція роману. Зображення суспільства. Еволюція Емми Боварі. Образи обивателів.

Мета (розвиток компетентностей). Предметних: знання сюжету, композиції та системи персонажів роману «Пані Боварі»; вміння характеризувати й порівнювати романні образи у зв’язках із дійсністю, середовищем; ціннісний компонент: уміння давати оцінку героям, використовуючи навички критичного мислення, зіставляти образи героїв; ключових компетентностей: (комунікативної) вміння розкрити стосунки людини та суспільства в романі, еволюцію образу Емми Боварі; (математичної) вміння установлювати причиново-наслідкові зв’язки між типовими характерами й типовими обставинами їх формування; (інформаційно-цифрової) навики створення презентацій про художній твір; (уміння вчитися) навички самостійної роботи, використання різних джерел інформації для поглиблення знань про роман; (ініціативність і підприємливість) готовність брати відповідальність за себе та інших; (соціальної та громадянської) вміння аналізувати вплив соціуму на особистість; висловлювати власну думку щодо суспільних і моральних питань, порушених у романі; (обізнаність та самовираження у сфері культури) вміння визначати особливості національної культури, які знайшли відбиток у романі; коментувати та аналізувати різні інтерпретації та оцінки критиків щодо роману, його інтерпретації у інших видах мистецтва; (екологічна грамотність і здорове життя) набуття знань (на основі прочитаного твору) про цілісну картину світу та місце людини в ній, уміння не шкодити своєю діяльністю собі та іншим людям.

Обладнання: карта Франції, фотографії видів Нормандії, руанського собору Божої Матері, репродукція картини Е. Моне«Руанський собор», гравюри Г.Доре «Вавілонська вежа», карикатура «Флобер, що препарує мадам Боварі. 1869 р.», фото бюсту Еммі в Руані.

Тип уроку: урок формування нових знань, умінь та навичок.

 

Зміст уроку

І.  Актуалізація та корекція знань.

Бесіда-виявлення читацьких вражень учнів.

  • Чи зацікавив вас сюжет роману Флобера «Пані Боварі»? Чому?
  • Які ваші почуття, ставлення до героїні роману на його початку? Чи змінюється враження і ставлення протягом твору та у його фіналі?
  • Чи співчували ви комусь із персонажів твору? Чому?
  • У чому, на ваш погляд, причина нещасть Емми?
  • Яку ідею, на ваш погляд, автор хотів донести до читачів?

Актуалізація опорних знань. Складання асоціативних кущів «Густав Флобер» і «Роман «Пані Боварі» (по варіантах). Користуючись складеним асоціативним кущем, представники першого варіанту розповідають про Г.Флобера, а другого варіанту – про особливості роману «Пані Боварі».

 

Батько лікар Круассе Париж
Руанський колеж Густав Флобер Руан
«Саламбо» виховання почуттів Сорбона
реалізм об’єктивний стиль Дельфіна Деламар
судовий процес «Пані Боварі» простий сюжет
мораль соціальний побутовий

 

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Презентація теми уроку.

Вступне слово вчителя. Роман Флобера «Пані Боварі» має підзаголовок «Етюд провінційних звичаїв» (перекладений М. Лукашем як «Побут провінції»).

Дійсно, читаючи цей твір, ми разом з героями мандрували його сторінками французькою Нормандією. Зверніть увагу на карту Франції. Ось Руан, вуличками якого блукала пані Боварі з Леоном, старовинний руанський собор Божої Матері з величезним шпилем, саме там після довгої розлуки зустрілись герої; Тост, де мешкали Шарль і Емма, Берто – батьківщина батечка Руо і його доньки, Дудвіль – там помер старий Боварі після гучної вечірки відставних офіцерів і маленьке містечко біля самого Руана, яке вигадав Флобер – Йонвіль. Його немає і не було ніколи на карті Франції, але автор створив його силою своєї творчої уяви, щоб втілити в ньому всю країну, все суспільство, героїв, які були типовими для 40-х років ХІХ століття. Продовжимо знайомство з сюжетом і композицією роману і розглянемо його образну систему. Щоб зрозуміти, як типові обставини впливають на формування характерів, простежимо еволюцію образу Емми.

ІІІ. Сприйняття і засвоєння матеріалу.

Розповідь учителя з елементами бесіди. На минулому уроці ми вияснили, що Флобер у романі підняв вічний конфлікт між реальним життям та мріями про ідеальне життя. Основна думка проста: у житті людина повинна мати свій ідеал, прагнути до чогось світлого і чистого, але жити своїм реальним життям, бачити і цінувати його красу, принаду.

«Пані Боварі» – це спроба художнього дослідження соціальної реальності, типових її проявів. Сюжет роману досить простий: жінка виходить заміж за чоловіка-посередність, розчаровується в ньому, марно прагне знайти чоловічий ідеал, попадає в тенета лихваря і накладає на себе руки. У його розвитку провідне значення має внутрішній світ героїв –  думки, почуття, переживаня героїні. Книга починається з розповіді про дитинство і юність Шарля Боварі, яка начебто й не пов’язана напряму з розвитком сюжету.

– Хто і як виховував Шарля Боварі? Як закладена матір’ю модель поведінки вплинула на його характер і подальше життя? Як він повторює батьківську поведінку? Що вчинила мати, щоб син не став таким як батько? Вона «врятувала» сина чи зіпсувала йому життя?

Виховання Емми та її становлення як особистості відбувалося в умовах неприродної ізоляції від реального життя.

– Які ідеали й навіщо прагнули сформувати в Емми у монастирській школі?

– Що стало результатом такого виховання? (Стан романтичної меланхолії і протест.)

Для тогочасного жіноцтва захоплення романтичними чи сентиментальними любовними романами – явище досить типове. Згадаємо хоча б героїнь Пушкіна: у Тетяни Ларіної – любовний томик під подушкою, а мати її й сама  – «від Річардсона без ума».

– Що вони шукали на сторінках таких книг? Чи могли вони звідти отримати модель правильних стосунків?

– Якими ілюзорними уявленнями жила Емма Руо? Як вони вплинули на її життя?

Ідеал, сформований романтичною літературою, Емма намагається здійснити у своєму житті. Свідомість її, за висловом самого Флобера, «перекручена» романтичним штампом. Вона бездумно запозичує сценарій щасливого життя з романтичної літератури в неадекватній надії втілити його в повсякденності, у світі  обивателів,  людей  обмежених,  самовдоволених,  вульгарних. Колись Дон Кіхот прагнув утілити високий ідеал лицарства в такому світі, але його романтичні ілюзії зазнали краху. У Дон Кіхота була висока мета – відродити на землі «золотий вік», він думав не стільки про себе, як про благо інших людей. У буржуазному світі кожен думає лиш про себе, і навіть мрії Емми стають вульгарними.

– Чим наділені Емма і Шарль від природи чи з волі батьків? Розумом? (Ні.) Грунтовною освітою? (Ні.) Практичними знаннями з життя? (Ні.) Гарним смаком? (Ні.)

– Які подібні риси характеру сформувались у Емми і Шарля в результаті акого виховання й освіти? Чому вони не проявили себе як особистості?

Автор у експозиції детально описує, як сформувалися Емма і Шарль під впливом міщанських забобонів. Вони з дитинства привчені бути «золотою серединою». Головне в житті – забезпечити себе, жити помірно й виглядати пристойно в очах суспільства. Флобер виявляє закономірності формування особистості в провінційному міщанському соціумі.

Флобер розповідає, що зустрілися дві людини з неправильними установками на життя, з помилковими ідеалами, які перебувають у стані «тихого протесту» проти того, що з ними відбувається, як вони живуть. Які сподівання на шлюб з Шарлем були у Емми, а які у Шарля? Чому вони вирішили поєднати свої життя? Для кожного це шанс втілити свій ідеал, шанс змінити своє життя. Для Шарля це втеча від надмірності: гіперопіки матері й ревнощів  покійної дружини, спроба отримати спокійну розміреність. Для Емми це шанс позбутися прози життя, втеча від буденщини у світ ідеального, від «сірого» життя у яскравий світ різнобарвних емоцій та почуттів.

Обговорення проблемної ситуації. Чи був Шарль щасливий з Еммою?  А Емма з ним? Чи можна назвати їхній шлюб дійсно щасливим?  Чи був у таких схожих і таких різних людей як Емма і Шарль шанс стати щасливими? Що для цього потрібно було зробити?

Так, Шарль уповні щасливий. Його ідеал цілком матеріальний, він щасливий тим, що має. Секрет його щастя в його тупості й відсутності амбіцій. Зате в Емми амбіцій хоч відбавляй. Запити її надмірні, але вона цього не усвідомлює. Взагалі, Флобер вкрай рідко щодо Емми вживає слово «думати», передає усі переживання героїні за допомогою розповіді про її фізичний стан. Змальовується не розумовий процес, а «процес відчування».

Тому композиція твору циклічна, ретельно продумана, має чіткий план; в її  основі перебуває біографічний принцип – опис життя Емми, розділений на три частини.

У першій ідеться про життя героїв до одруження, знайомство Шарля з дочкою фермера, весілля, розчарування Емми в чоловікові. Основним місцем дії у першій частині є провінційне містечко Тост, де Шарль після весілля живе зі своєю другою дружиною. Емма зрозуміла, що Шарль не відповідає тим романним ідеалам, про які вона читала в монастирській школі. Найважливіша подія для Емми в цій частині – бал у замку Воб’єссар.

Дія другої частини роману відбувається у Йонвілі. Народження дитини і турботи про донечку мали б наблизити Емму до реальності. Але вона продовжує жити в ілюзорному світі, не помічає, що її «книжковий ідеал» далекий від дійсності. Про це свідчить її закоханість у службовця Леона, а потім у цинічного Родольфа. Автор не висловлює відкрито своє ставлення до подій, але читач розуміє банальність її життя у сцені сільськогосподарської виставки. Кохання до Родольфа вилилося в Емми нервовим зривом. Друга частина книги завершується зустріччю Емми з Леоном у руанській опері.

Детальному опису їх зв’язку присвячена третя частина роману. Це історія подальшого падіння Емми, яка зупиняється лише тоді, коли довела свою сім’ю до повного фінансового краху. Героїня обрала смерть як єдиний, романтичний на її думку, вихід для себе. Але її отруєння дуже прозаїчне, і враження буденності автор підсилює описом похорону, на якому біля труни заснули аптекар і священик.

Інколи люди кажуть: от, якби я прожив своє життя вдруге, ніколи б не повторив помилок. Взагалі, ілюзії є в усіх людей, але не всі уміють їх позбавлятися. Життя Емми в різних варіантах повторює одну і ту саму ситуацію: вона створює уявлення про якийсь ідеальний світ, шукає його навколо себе і не може знайти. Гостре розчарування розбиває її серце, стає причиною відрази до життя. Цей негативний урок нічому її не навчає: героїня знову й знову починає жити ілюзіями, які приречені на загибель під тиском вульгарної реальності. Трагічний фінал роману очікуваний і закономірний. Емма не бажає розлучатися зі своїми ілюзіями, визнати, що життя мудріше. Для Емми залишається єдиний вихід – самогубство. Це остання і остаточна втеча героїні від дійсності.

Чи врятувало це її родину? Шарль був повністю розорений і вбитий горем. Остаточним ударом стали знайдені листи Родольфа і Леона. Він опустився, оброслий, неохайний, бродив по місту і плакав ридма, а незабаром теж помер, прямо на лавці в саду, стискаючи в руці пасмо Емминого волосся. Маленьку Берту спочатку взяла на виховання мати Шарля, а після її смерті – стара тітка. Грошей у Берти не залишилося, і вона змушена була важко працювати на прядильній фабриці. Татуся Руо розбив параліч.

Містечко жило так, начебто Емми не було ніколи. Леон невдовзі вигідно одружився. Родольф завів нову коханку. Лере відкрив новий магазин. Аптекар отримав орден Почесного легіону, про який давно мріяв. Всі вони досягли свого ідеалу.

ІV. Формування нових знань, умінь та навичок.

Літературний практикум. Користуючись текстом роману, знайдіть і випишіть ілюзії Емми Боварі та їхнє реальне, правдиве відображення в житті у вигляді антонімічних пар. Словник. Ілюзія – від лат. обман, помилка – це викривлене, хибне сприйняття дійсності.

Ілюзії Реалії
Бажання свободи в шлюбі Залежність від чоловіка
Прагнення кохання, пристрасті Розчарування в шлюбі
Мрія про незвичайне життя Буденне провінційне життя
Медовий місяць у Швейцарії, Шотландії Перебування в Тості
В голові звучить сарабанда Чує гру шарманки
Марить      галасливим            життям, маскарадами Монотонне          існування    в невеличкому містечку
Вишукана їжа Прості, селянські страви
Хоче грати в концертних залах Погане,      бездарне виконання на старому фортепіано
Хоче сина Жоржа Народжує доньку Берту
Мріє для дитини колисочку з рожевим пологом, мереживний чепчик Грубий одяг, пошитий місцевою швачкою
Розкіш помешкання Жалюгідні спроби прикрасити дім
Віддане романтичне кохання Стосунки, породжені інстинктами або вигодою
Набожність Формальне          ставлення до релігії
Прекрасний         зовні і чистий душею, ідеальний романтичний коханець Обмежений, безсердечний кар’єрист Леон. Зрадливий і підлий Родольф

 

Поміркуємо про таємницю імені. Флобер спочатку назвав свою героїню Марія, а потім – Емма. Чому змінив ім’я героїні? Яке значення імені для нього було важливим?

Ім’я Марія має давньоєврейське походження, варіанти значення — «гірка», «бажана», «безтурботна». Існує інша версія, що ім’я Марія — це один з варіантів ім’я Маріам, що означає або «відкинута», або «сумна». У православній традиції це ім’я означає «пані».

Ім’я Емма має багато значень залежно від версії походження імені. У єврейській традиції ім’я означає «Бог з нами». Латинська версія має значення «душевна», «безцінна», «дорогоцінна». Давньогрецька версія дає тлумачення: «улеслива», «ласкава», «мила», «та, що прагне ласки». В арабській версії переклад звучить як «надійна», «спокійна», «вірна». Якщо це давньогерманське ім’я, то його значення — «весь, цілісний,  загальний».

Дослідження (в групах) любовних трикутників Емми Боварі (учні самостійно створюють схеми, а потім пояснюють причини, чому Емма наважується на адюльтер.)

Словник. Адюльтер – від фр. аdultere – подружня зрада.

Емма

ігнорує                          захоплюється

 

обожнює                                                                       використовує

Шарль                                                                            Родольф

 

Емма

ненавидить              ідеалізує

віддано кохає                                                                   відчуває пристрасть

                      Шарль                                                                        Леон

 

Створення «психологічного ланцюжка». Етапи еволюції Емми Боварі.

Мрійлива → сентиментальна → проста → чиста душею → свободолюбива → незвичайна → прекрасна → в очікуванні щастя → розчарована у шлюбі → зневажлива → погана матір → сумуюча → прискіплива до чоловіка → пристрасна → зрадлива → хитра → безсоромна → брехлива → нестримна → депресивна → нервова → дратівлива → святенниця → ненависна → похітлива → самотня → принижена → знеславлена.

Міжмистецькі зв’язки. Аналітизм Г.Флобера став навіть предметом жартів: художник Ж. Лемо зобразив письменника, який розглядає серце своєї героїні Еми Боварі, наколоте на вістря ножа. Відомо, що сам Г.Флобер називав роман «Мадам Боварі» «анатомічним», а сучасники порівнювали перо його автора зі скальпелем.

Розгляньте карикатуру на Флобера. Що хотів передати таким образом художник?

Висновки. Емма Боварі відрізняється від міщанського оточення тим, що помічає його пороки і бунтує проти пересічного пристрої провінційного побуту, але вона сама є частиною цього світу, тож не може бунтувати проти себе. Характер людини формується у певному середовищі, тому Емма увібрала провінційність з молоком матері, їй не змінитися без радикальної зміни оточення. Проблема у тому, що оточення її одне й те ж. Своє ставлення до героїні письменник дуже влучно передає висловом «Емма Боварі – це я». Автор поділяє її ставлення до вульгарного світу і критичний удар спрямовує не саму героїню, а на той міщанський ідеал, який вона витворила у власній уяві та свідомості.

Учитель. Роман Флобера «Пані Боварі» має підзаголовок «Етюд провінційних звичаїв» (перекладений М.Лукашем як «Побут провінції»). Перед читачами постає світ обивателів, людей обмежених, самовдоволених, вульгарних. Французька провінція є своєрідним фоном, на якому відбуваються трагічні події в житті Емми Боварі. Саме її пошуки щастя в центрі сюжету твору. Але воно виявилося таким неможливим і недосяжним в цій задушливій провінційній атмосфері. Хто формує цю атмосферу?

Створення таблиці «Французьке суспільство в романі «Пані Боварі».

Суспільні типи Герої в романі
Лікар в провінції Шарль Боварі
Лікар в місті Ларив’єр, Каніве
Аптекар Оме
Аптекарша Пані Оме
Нотаріус Гійомен, Леон Дюпюї
Бакалійник, лихвар Лере
Священик, абат Бурнізьєн
Власниця готелю Пані Лефрансуа
Фермер Руо
Мер містечка Тюваш
Аристократ Родольф Буланже де ла Юшет
Чиновник, податковий інспектор Біне
Відставний офіцер Старий пан Боварі
Слуги Фелісіте, Іполіт, Жюстен
Селянка Катрина Леру
Безхатько Сліпий в Руані

 

Висновки. Предметом зображення в романі є провінційна дійсність, але для письменника уся Франція – живе втілення морального зубожіння і деградації. Автор з неперевершеною майстерністю змальовує характери типових представників сучасного йому суспільства: лікар, аптекар, крамар, нотаріус, власник сільського готелю, священик. Жодної яскравої особистості. Гроші репрезентує хитрий і хижий Лере, церкву – обмежений і жалюгідний отець Бурнізьєн, інтелігенцію – нікчемний Шарль Боварі, всевладну вульгарність і лицемірство буржуа – аптекар Оме.

Робота в групах. Представлення ключових образів твору.

Група 1. Шарль Боварі, чоловік головної героїні, провінційний лікар. Цей образ є завершальним втіленням обмеженості й міщанської самовдоволеності, безпросвітної тривіальності думок і почуттів. Характеризуючи розмови, які відбулися у Шарля з дружиною, Флобер пише, що вони «були пласкі, як вуличні тротуари, загальники проходили в них одноманітною плетеницею в своєму буденному вбрані, не викликаючи ні хвилювання, ні сміху, ні задуми». Але виявляється також, що цей примітивний і смішний Шарль здатний на глибоке й сильне почуття, він продовжує любити Емму й після її смерті. Він починає викликати не тільки іронічний усміх, а й співчуття, стає зворушливим. Ось так виникає та суперечлива повнота характеру, та світлотінь його зображення, якої домагався Флобер у своїй творчості.

Група 2. Кюре Бурнізьєн змальований Флобером з убивчою іронією. Суспільна функція священика – бути духовним наставником своєї пастви, вміти зцілювати стражденні людські душі. Але добродій Бурнізьєн найменше до цього вдатний, зате добре вміє лікувати корів і серед фермерів має репутацію гарного ветеринара. Емма просить поради – він пропонує їй випити води з цукром. Кюре – це одна з гримас «побуту провінції», в його образі передана повна втрата духовності міщанським середовищем.

Група 3. Найзначніша й найколоритніша постать іонвільського середовища – аптекар Оме. В його образі поєднано раціоналізм з душевною апатією. Всі люди йому байдужі, на першому плані лише те, чим займається він сам. На відміну від інших обивателів містечка, Оме ніби й не замикається в побуті, його інтереси нібито широкі та різноманітні. Він схиляється перед наукою і сам займається «дослідженнями». На рівні своєї освіти та світогляду Оме й філософствує і мріє про людську красу. Та справа передусім у тому, що за всім цим криється поверховість розуміння, міщанська обмеженість і самовдоволеність, а головне – дріб’язковий практичний розрахунок. Значущість образу Оме в тому, що він втілив у собі характерні риси епохи торжествуючого міщанства, її провідну тенденцію. Не випадково роман завершується рядками про процвітання Оме, його тріумф.

Група 4. Особливе місце у романі посідає лихвар Лере, який зіграв вирішальну роль у долі  головної  героїні.  Лере найменше схожий на бальзаківських «тигрів» фінансового світу, на Гобсека, в якому поєднується скнара й філософ. Лихвар Лере дуже пересічний, буденний – дрібний хижак, павук, що тихенько і облесливо тче павутину, в якій заплутується недосвідчена Емма. Вибравши момент, він накидається на свою жертву й стає безпосередньо причиною її самогубства. Лихвар Лере доповнює картину «побуту провінції», без нього вона була б трохи пласкою.

  1. Закріплення вивченого матеріалу та корекція знань.

Міжмистецькі зв’язки. Розгляньте гравюру Г.Доре «Вавілонська вежа». Чому Флобер називає Руан – біблійним Вавілоном («І вона виливала її на площі, вулиці, бульвари, старовинного нормандського міста, що розгорталося в очах у неї в якусь незмірно велику столицю, – вона ніби в’їжджала в новітній Вавілон».)?

Розгляньте репродукцію картини Е.Моне «Руанський собор». Порівняйте з флоберівським зображенням цієї історичної, релігійної споруди. В чому різниця? Чому?

 

Створення «Кола знань». «Основні ознаки міщанської провінції Флобера»:

вульгарність, ниці пристрасті і амбіції, грубий, убогий матеріалізм. Дріб’язкові розрахунки, обжерливість, навмисна хазяйновитість, дрібне марнославство, таємні любовні пригоди на стороні, зацикленість на фізичну сторону любові – ось цінності й радощі цього суспільства.

 

Робота в групах. Схематичне відтворення етапів життя Емми та загибель її ілюзій.

      Орієнтовний результат роботи:

1 група

шлюб

монастир

дитячі роки

 

розчарування в

подружньому житті

 

2 група                                             ставлення Родольфа

до Емми

кохання до

Родольфа

закоханість

у Леона

зрада

кохання

 

3 група                                                борги

красиве

життя

кохання

до Леона

самогубство

Висновки про еволюцію образу Емми. Обивательські звичаї – визначальний фактор безвиході долі Емми Боварі. Зазнавши розчарування в чоловікові, гострої туги за красивим життям аристократів, відчайдушну нудьгу одноманітного життя, героїня сподівається вирватися з вульгарної буденності. Спочатку вона просто чекає якогось незвичайного в житті, потім – здійснює ідею зради і підштовхує до романтичного втечі свого першого коханця, нарешті – спільно зі своїм другим коханцем розігрує «красиву» подобу подружнього життя. Виявляється, що «благородна», за визначенням Флобера, спрага щастя у вульгарному середовищі може висловитися тільки у вульгарних формах.

Недарма історія героїні подана в світлі відвертої іронії.

Критична думка. Чи заслужила Емма пам’ятника, який їй поставили у Руані?

VІ. Узагальнення.  Бесіда за змістом уроку.

  • Чому заміжжя для Емми виявилося розчаруванням?
  • Чому героїня так легко встає на шлях зрад?
  • Чому Родольфо і Леон не змогли принести Еммі щастя?
  • Чому Емма приймає рішення про самогубство? Чи виправданим воно було?
  • Які ж закони та звичаї провінційного французького суспільства критикує автор?
  • Проаналізуйте композицію роману «Пані Боварі». Яким чином композиційні прийоми сприяють реалізації авторського задуму?

VІІ. Підведення підсумків уроку. Виставлення оцінок.  Домашнє завдання.

  1. Прочитайте статтю підручника про об’єктивний стиль Флобера.
  2. Знайдіть у тексті роману приклади художньої деталі, поясніть їхню символіку.

Творче завдання. Напишіть міркування «Що ми змогли з роману Флобера дізнатися про справжнє кохання?»

Урок 20 (варіативний)

Тема. Об’єктивний стиль Г. Флобера. Психологічні деталі. Боварізм як суспільно-психологічне явище.

Мета (розвиток компетентностей). Предметних: розуміння специфіки об’єктивного стилю Г.Флобера; вміння визначати його ознаки, психологічні деталі у творі; ціннісний компонент: усвідомлення явища «боварізму»; ключових компетентностей: (комунікативної) уміння висловлювати судження щодо порушених у романі проблем, використовуючи навички критичного мислення; (математичної) вміння установлювати причиново-наслідкові зв’язки; (інформаційно-цифрової) навики створення схем і таблиць за прочитаним твором; (уміння вчитися) навички роботи в групах; (ініціативність і підприємливість) готовність брати відповідальність за себе та інших; (соціальної та громадянської) вміння аналізувати вплив соціуму на особистість; висловлювати власну думку щодо суспільних і моральних питань, порушених у романі; (обізнаність та самовираження у сфері культури) вміння визначати особливості національної культури, які знайшли відбиток у романі; коментувати та аналізувати різні інтерпретації та оцінки критиків щодо роману; (екологічна грамотність і здорове життя) набуття знань (на основі прочитаного твору) про цілісну картину світу та місце людини в ній, уміння не шкодити своєю діяльністю собі та іншим людям.

Обладнання: ілюстрації до роману різних авторів, роздаткові картки.

Тип уроку: урок формування нових знань, умінь та навичок.

 

Моя бідна Боварі в цю саму мить страждає і плаче

зразу в двадцяти французьких містечках.

Г. Флобер

 

Зміст уроку

І.  Актуалізація та корекція знань.

Хвилинка творчості. Представлення та обговорення кількох творів-міркувань «Що ми змогли з роману Флобера дізнатися про справжнє кохання?»

ІІ. Мотивація навчальної діяльності. Презентація теми уроку.

Вступне слово вчителя. Складний і неоднозначний образ Емми Боварі сприймався по-різному і після публікації роману, і навіть багато років по тому. Деякі критики бачили в героїні роману претензійну міщаночку, яка, піддавшись розпусті, сама визначила свою сумну долю. Іншим Емма представлялася яскравою, цікавою жінкою, оточеною бездарними, посередніми людьми, не здатними її зрозуміти і оцінити. Треті вважали і Емму, і її оточення вульгарним. І все ж, ніхто не заперечував повсюдної поширеності виведеного Флобером жіночого типу; у літературознавстві з’явився навіть спеціальний термін «боварізм». Однією з причин цього є унікальний індивідуальний стиль Флобера, характерні риси якого ми дослідимо сьогодні.

ІІІ. Сприйняття і засвоєння матеріалу.

Пояснення вчителя. Естетика Флобера склалася під впливом глибоко фаталістичного погляду письменника на людину. З точки зору Флобера, особистої свободи не існує, і людина у всіх своїх проявах обумовлена закономірностями, яких вона навіть не усвідомлює. На осягнення об’єктивного змісту життя, керованої не людською волею, а безособовим об’єктивним законом, і націлена художня творчість Флобера.

Флобер писав відповідно наступних естетичних установок:

  1. Зображення пересічної людини в середовищі повсякденного, дуже прозаїчного життя. Типове митець розуміє як поширене, масове, нарешті, «вульгарне», за його власним словом. Якщо в творчості Бальзака і Стендаля тип розумівся як результат соціального розвитку і тому він міг знаходити своє вираження в яскравих, навіть величних постатей (Жюльєн Сорель, Гобсек); то Флобер прагне до «дегероїзації» персонажа.
  2. Безособове, об’єктивне письмо. У книзі, писав Флобер, не повинно бути «ні єдиного слова від автора». Він розробив цілу систему способів досягнення безособовості:

– перевтілення в персонаж і прагнення відобразити його (персонажа) бачення життя;

– відмова від авторського коментаря, авторської оцінки, авторських висновків, ліричних відступів, образу автора у творі;

– відмова від натхнення як джерело творчості і опора на наукове дослідження предмета зображення;

– відмова від особистих естетичних уподобань у виборі теми та предмета художнього зображення;

– драматизація оповіді, тобто надання слова героям, посилення ролі діалогів, відсутність «слова від автора», показ дійсності з точки зору різних персонажів.

Дійсно, у Флобера описів дуже мало, переважають деталі. Ми не знайдемо розгорнутого опису зовнішності героїні, передано лише враження від неї Шарля, Леона, Родольфа. Авторське ставлення простежується лише у відборі характерних деталей і тонких відтінків слів. Для прозаїка принципово важливою була відсутність прямолінійно сформованої авторської позиції, адже читач мав усе осягнути і оцінити сам.

Тож уперед, мої читачі… оцінюйте, бо саме цього прагне автор.

ІV. Формування нових знань, умінь та навичок.

Проблемне питання. Флобер пише історію своєї героїні так, що читач поступово, знайомлячись з твором, все більше зневажає Емму. Але, переживши з нею жахливу натуралістичну сцену смерті, все ж таки починає їй співчувати і задумується, хто зміг би врятувати героїню? (Обговорення варіантів.)

Хто? Так чи ні?
Родина? - чоловік Шарль, якби був до неї уважніший

– батько, якби більше цікавився життям доньки, її вихованням, освітою

– донька, якби Емма її любила

– свекруха, якби ставилася з розумінням до Емми

Кохання? - Шарль, якби вона  відчула та зрозуміла його почуття

– Леон, якби не бездушність, кар’єризм

– Родольф, якби не аристократична пиха, жадібність, черствість

Релігія, віра в Бога - якби Емма вірила по-справжньому

– якби абат Бурнізьєн краще виконував свій духовний обов’язок

Закон - якби            нотаріус Гільйомен         не хотів скористатися її складним становищем
Мистецтво - якби Емма була дійсно віддана музиці
Громада - якби поставились до пані Боварі з розумінням, а не із засудженням.

Робота з картками. Визначте героя за його портретною характеристикою, знайдіть художні психологічні деталі.

  1. Синій сюртук обвисав на його сухорлявій статурі; з-під шкіряного кашкета з зав’язаними на потилиці навушниками й задертим козирком виглядав лисий лоб, удавлений від довголітнього носіння каски. Він носив чорний суконний жилет, волосяний комірець і сірі панталони, у всяку погоду був узутий у добре наваксовані високі чоботи… Жодна волосинка не вибивалася за лінію його рівно підстриженої русявої борідки, що облямовувала, як зелений бордюр клумби, його довгасте, безбарвне обличчя з маленькими очицями й горбатим носом. Він досконало знав усі картярські ігри, був завзятим мисливцем і мав прегарний почерк; дома він завів токарний верстат, виточував знічев’я кільця на серветки і захаращував ними всю квартиру із захопленням митця і егоїзмом буржуа. (Податковий інспектор Біне)
  2. Кладовищенський сторож, він же гробокоп і паламар при церкві, маючи подвійні доходи з покійників, засаджує, крім того, вільну площу картоплею. Але та грядка з року в рік вужчає, і коли в містечку лютує пошесть, старий не знає, чи йому радіти покійникам, чи сумувати, риючи все більше могил. «Ти годуєшся мертвяками», – сказав йому якось кюре. (Паламар Лестібудуа)
  3. … був вічно завалений справами, носив окуляри в золотій оправі, білу краватку і руді бакени і не розумів нічогісінько в душевних тонкощах, хоч і хизувався чепуркуватими англійськими манерами. (Нотаріус Гійомен)
  4. …це була істота сумирна, як ягниця, і найкраща дружина на всю Нормандію; вона весь час клопоталася своїми дітьми, батьком, матір’ю, двоюрідними братами та сестрами, співчувала горю ближнього, вела своє господарство абияк і не визнавала корсетів. Але вона була така вайлувата в рухах, така нудна в розмові, така вульгарна на вигляд і така убога духом … хоч їй було тридцять років… (Аптекарша пані Оме)
  5. З блискучим красномовством розводився він про ароматичні речовини, м’ясні відвари, соуси і желатин. В голові в нього було більше рецептів, ніж слоїків у аптеці, він чудово вмів варити варення, готувати маринади й смачні наливки. Він знав усі новітні винаходи в галузі економічних плиток, всілякі способи зберігати сири й підсолоджувати прокислі вина. (Аптекар Оме)
  6. Гасконець родом, він перевернувся на нормандця і поєднував нестримну балакучість південця з хитрою обачністю північанина. Його опасисте, м’яке й безбороде обличчя, здавалось, було скупане в ріденькому виварі лакриці, а сива шевелюра робила ще виразнішим жорсткий блиск маленьких чорних очиць. Ким він був раніше, ніхто гаразд не знав: хто говорив – мандрівним крамарем, а хто – міняйлом у Руто. Достеменно було відомо тільки одне: він міг робити в голові такі складні обрахунки, що сам Біне дивом дивувався. Він був надмірно ввічливий, чи скоріше догідливий, і завжди тримався злегка зігнувшись, ніби кланявся чи запрошував когось до крамниці. (Крамар і лихвар Лере)
  7. Проміння призахідного сонця било йому просто в обличчя, і ластикова сутана, лиснюча на ліктях і обтріпана знизу, здавалась світлішою. На широких грудях вздовж ряду гудзиків тягнулись плями від жиру й тютюну; особливо густо було їх нижче стоячого комірця, на який складками звисало його червоне воло. Обличчя його було вкрите буйним жовтуватим ластовинням, яке щезало в шорсткій щетині сивіючої борідки. Він щойно встав од обіду і гучно сопів. (Абат Бурнізьєн)
  8. Тоді з екіпажа виліз пан у куценькому фраку, гаптованому сріблом, лисий спереду, з зализнями на тімені; йо го землистого кольору обличчя мало надзвичайно благодушний вигляд. Придивляючись до людей, він мружив свої великі очі з припухлими повіками, задерши вгору гострого носика і посміхаючись запалим ротом. Другий відповів йому чемними вітаннями, гість заявив, що почуває себе збентеженим; так стояли вони лице в лице, мало не торкаючись лобами, а навколо товпилися члени жюрі, муніципальні радники, почесні громадяни, національна гвардія і публіка. Притискаючи до грудей маленьку чорну трикутку, перший усе повторював свої поздоровлення, а другий, зігнувшися в дугу, і собі усміхався, не знаходив слів, заникувався і все запевняв про свою відданість монархії та дякував за честь, яку явили Йонвілю. (Перший – радник префектури пан Льєвен, другий – мер Йонвіля пан Тюваш)
  9. …вийшла низенька бабуся – якась ніби скорчена у своїй убогій одежині. Вона була запнута широким синім фартухом і взута в грубі дерев’яні черевики. Худе обличчя, облямоване чепчиком без оборки, взялося дрібними зморшками, як печене яблуко, а з рукавів червоної кофти виглядали довгі руки з вузлуватими суглобами. Від гризючого пороху на токах, від їдкої золи в жлукті, від масної овечої шерсті її руки так зашкарубли, порепалися, огрубіли, що здавалися брудними, дарма що бабуся довго полоскала їх у чистій воді… (Селянка Катріна Леру)
  10. Його завжди можна було бачити на площі, як він скакав навколо возів, налягаючи на коротшу ногу. Здавалось, вона була навіть сильніша від нормальної ноги. Від постійної роботи вона ніби набула високих моральних якостей – терпіння та енергії, і коли … доводилося виконувати якусь важку роботу, він спирався переважно на калічну ногу. (Конюх, трактирний служник Іполіт)

Робота з ілюстративним матеріалом. Розгляньте ілюстрації до роману М.Майофіса, О.Дом’є, А.де Річмонта, Ш.Леандра, Е. Буальвена, В. Мілашевського, С. Бродського. Упізнайте відповідних персонажів роману Г. Флобера «Пані Боварі». Кому з художників вдалось, на ваш погляд, більш вдало передати характер персонажа, загальний задум Флобера?

Робота з художнім текстом. Коментоване читання (частина ІІ, глава VIII).

Загальну картину провінційного життя Йонвіля яскраво доповнює опис виставки сільського господарства. Це Вона завершується обідом – своєрідним апогеєм ницості і бездушності буржуа. Епізод побачення Емми і Родольфа на сільськогосподарській виставці, де Флобер сполучає репліки міських чиновників, що нагороджують хліборобів і тваринників, і репліки Емму й Родольфа, який обманює жінку. Так Флобер домагається ефекту вульгаризації побачення і викриває підлість Родольфа, при цьому не використавши «жодного слова від автора».

– Яке враження на читача справляють промови радника та мера?

– Що відбувається під час нагородження?

– Чим завершується виставка?

– Які риси міщан виявляє їхня огидна поведінка під час святкового обіду?

  1. Закріплення вивченого матеріалу та корекція знань.

Заповніть таблицю прикладами психологічних деталей.

Деталь Підтекст
Очі Емми «карі, аж ніби чорні, вони дивилися на вас з-під довгих вій щиро, сміливо і довірливо» Відкрита, чиста душа Емми
 «Проте руки в дівчини були не дуже гарні – не досить білі й трохи сухорляві» Міщанське походження героїні
Букет флердоранжу з весілля Шарля і Елоїзи Дюпок та вінчальний букет Емми і Шарля Символ сімейного щастя, після смерті першої дружини Шарля Боварі – його винесли на горище. Перед від’їздом до Йонвіля Емма, перебираючи речі в шухляді, вколола палець дротом від її весільного букета. Він пожовтів, обтріпався, як і їхній шлюб з Шарлем. Вона жбурнула букет у вогонь, символічно знищила свій шлюб.
Портсигар на дорозі з Воб’єссара, який належав віконту. Ілюзія Емми щодо аристократичного, вищого світу. Вона дарує такий самий

портсигар Родольфу.

М’які чобітки Родольфа, які він одягає

на побачення з Еммою.

Символ розкішного, аристократичного

життя Родольфа Буланже.

Брудні чобітки Емми Бруд, який з’явився в житті героїні через її зради чоловікові.
Вульгарна пісня жебрака Символізує шлях героїні та фінал її морального падіння.

 

Створення опорної схеми.

Характерні ознаки «об’єктивного стилю»

Визначення поняття «боварізм».

– Прокоментуйте вислів Флобера, який ми обрали епіграфом нашого уроку.

– Які риси Емми Боварі є типовими для дівчат з багатьох французьких містечок?

– Чому Флобер сказав: «Емма Боварі – це я»? Чи були у письменника риси Емми?

Літературознавчий коментар вчителя. Флобер намагаючись пояснити причини написання цього роману, сказав: «Емма Боварі – це я». Звичайно, не в прямому сенсі цього виразу. Автор мав на увазі, що його героїня внутрішньо схожа на нього, є своєрідним жіночим відображенням його чоловічої душі, яка завжди прагнула романтики, екзотики, незвичайного, бурхливого життя, а в реаліях було скромне життя затворника в Круассе. Французькі критики назвали це явище, коли люди живуть у світі мрій, уявляють себе іншими, ніж вони є насправді – «боварізм». Позбутись його можна, якщо свідомо відмовитися від ілюзій, подивитись на світ і на себе реально, оцінити об’єктивно, і в такий спосіб здобути бажаний спокій. Флобер лікувався від власного «боварізму» створюючи роман, де показав крах ілюзій на фоні суспільства людей кольору плісняви з сірими душами.

Назву цьому явищу дав літературний критик і філософ Жуль де Готьє.

Словник. Боварізм – нездатність людини відрізнити реальність від уяви.

Допитливим. Емма Боварі зайняла гідне місце навіть у психіатрії – її іменем названо типову поведінку людей з психічним відхиленнями. Синдром пані Боварі – романтичні мрії, переважно сентиментального, любовного змісту, характерні для деяких психопатологічних станів. (Великий медичний словник. 2000).

Знавцям літератури. Порівняйте сюжет твору з аналогічним в українській та світовій літературах: «Украдене  щастя»  І. Франко, Л.Толстой  «Анна Кареніна»,  «Гроза» О.Островський,  «Дама з камеліями»  О. Дюма-син, Е.Золя  «Дамське щастя» та інші.

VІ. Узагальнення.  Бесіда за змістом уроку.

  • Опишіть в деталях ідеал «красивого життя» Емми Боварі. Яким чином він сформувався? Яке ваше ставлення до цього ідеалу?
  • Розкрийте зміст поняття об’єктивізм на прикладах з тексту.
  • Як Флобер розглядає в романі тему «втрачених ілюзій»?
  • Що таке боварізм? Це поняття втратило актуальність для сучасного життя чи явище залишається актуальним для нашого часу?

Вільне письмо. Якого кольору сучасне суспільство?

VІІ. Підведення підсумків уроку. Виставлення оцінок. Домашнє завдання.

Напишіть твір-роздум (підготуйте відповіді на питання, виконайте проект) за темами, запропонованими у підручнику.

Дослідницькі завдання. Підготуйте повідомлення про особистість і творчість О.Вайльда.

Література

  1. Ісаєва О. О. Зарубіжна література. Рівень стандарту: підруч. для 10 кл. закладів загальної середньої освіти. / О. О. Ісаєва, Ж. В. Клименко, А. О. Мельник. — К.: УОВЦ «Оріон», 2018.
  2. Кадоб’янська Н.М. Удовиченко Л.М. Зарубіжна література (рівень стандарту): підручник для 10 класу закладів загальної середньої освіти. – Х.: Сиция, 2018.
  3. Мішуков О. В. Світова література і культура.- Херсон: Видавництво ХДУ, 2004. – 252 с.
  4. Ніколенко О. М. Зарубіжна література: підруч. для 10 кл. закл. загальн. серед. освіти (рівень стандарту) / О. М. Ніколенко, О. В. Орлова, Л. Л. Ковальова. — К.: Грамота, 2018.
  5. Паращич В.В. Зарубіжна література (рівень стандарту): підруч. для 10 кл. закл. загал. серед. освіти. / В. В. Паращич, Г. Є. Фефілова, М. В. Коновалова — Харків: «Ранок», 2018.

Електронні ресурси

  1. Демидюк З.А. Флобер Г. «Пані Боварі». Джерело: http://olesyandriy.wixsite.com/demiduk-za/6
  2. Папушина В.А. Тема 5. Гюстав Флобер – майстер реалістичної прози // Дистанційний курс «Історія зарубіжної літератури. (Література другої половини ХІХ ст. та межі ХІХ-ХХ ст.)». Джерело: http://dn.khnu.km.ua/dn/k_default.aspx?M=k0949&T=05&lng=1&st=0

3. «Пані Боварі». Джерело: https://dovidka.biz.ua/pani-bovari-istoriya-napisannya/

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *