0 160
Всесвітня література в школах України. – 2018. – № 10 Жовтень 17th, 2018 dolorian

До  статті О. Ірклій  «Той, хто ромує тишу…»

Інформаційна  картка

Франц Йозеф Гайдн

Франц Йозеф Гайдн

За висловом Джеймса Вебстера, “Гайдн мав успіх в усіх музичних жанрах. Він широко відомий як ‘батько симфонії’ і ще більш справедливо було б назвати Гайдна батьком струнного квартету; жоден з інших композиторів не наблизився до такого поєднання продуктивності, якості та історичного значення в цих жанрах.

Франц Йозеф Гайдн (нім. Joseph Haydn23 березня 1732Рорауерцгерцогство Австрія — 31 травня 1809ВіденьАвстрійська імперія) — австрійський композитор, представник віденської класичної школи, один з основоположників таких музичних жанрів, як симфонія і струнний квартет. Для музики Гайдна характерною є широта фольклорних зв’язків. Він автор 104 симфоній, 83 квартетів, 52 фортепіанних сонат, ораторій («Створення світу», 1798; «Пори року», 1801), 14 мес, 24 опер. Автор музики гімну Австро-Угорщини, котра згодом стала за основу гімну Німеччини.

У вокальних мелодіях … мініатюр з’являється наспівність, природність розвитку мелодичних  ліній, невимушеність вокального дихання, що раніше не було властивим пісням Гайдна.

І хоча імператор Франц І увійшов до історії як жалюгідний  і нікчемний правитель, звинувачувати Гайдна у звеличенні імператора  не варто. Загальна прогресивна скерованість  музики композитора  примушує нас сприйняти та зрозуміти  і найбільш наївні, патріархальні прояви його уподобань. Ця пісня,  котра являє собою шедевр простоти та виразності,  стала наївною вірою у правильність мирного патріархального суспільного устрою, символу добрих надій та усталеності. У цій пісні Гайдн досяг широкого інтонаційного узагальнення.  Гектор Берліоз, почувши цей твір, писав: „Ця пісня  сповнена  такої зворушливої та  патріархальної величі  та є настільки простою, що слухаючи її, я не мав навіть  можливості судити по ній про якість її виконавців”[1, с. 627].  Вперше „Пісня Кайзеру” була виконана 19 лютого 1797 року у віденському театрі, згодом набувши доволі широкого розповсюдження. Про її популярність свідчить  навіть той факт, що в Австрії був випущений посуд  з текстом і нотами цього гімну. А сам композитор настільки полюбив цю пісню, яку щодня грав на клавірі як молитву. Про роль пісні у творчості Гайдна свідчить і той факт, що на візитці композитора, якою він користувався  в останні роки життя, був відтворений уривок з його пісні „Старий” зі словами: ”Пішли всі мої сили, я старий, слабкий”. Відбиток цього нотного вислову  з візитки  Гайдна можна побачити і в його  останньому 83 струнному квартеті  B-dur,  ор.103, написаному у 1803 році. Гайдна вважають композитором-інструменталістом та рішучий примат його як  композитора-інструменталіста над композитором-вокалістом не підлягає сумніву.  Проте  не можна не відзначити достоїнств вокальних мініатюр та їх впливу на його творчість. Адже у своєму розвитку інструменталізм композитора   спирався не лише на досвід попередніх творців інструментальної музики, а й на чутливе втілення та узагальнення інтонаційних елементів, які спершу визрівали у його вокальній музиці. Властиво, що і сам Гайдн неодноразово підкреслював значення вокального мистецтва та  співу як головного стимулу його музики. І свої інструментальні твори композитор наповнив досвідом вокальності, прагнучи в ній до конкретності та наочності інструментальних образів.

Однак Гайдн не втрачав почуття гумору і азарту, коли творив, і Симфонія № 45 фа-дієз мінор, яку також називать “Прощальною” — прямий тому доказ.

На рубежі 60-70-х років 18 століття у творчості композитора відбувається стильової перелом. Раз-по-раз з’являються патетичні симфонії, нерідко в мінорі. Вони являють собою новий стиль Гайдна, що пов’язує його пошуки експресивної виразності з німецькою літературною течією “Бурі і натиску”.

45-та симфонія стала одним з символів творчого пошуку Гайдна, його нескореності долі й легкої іронії щодо неї. До другої назви симфонії  — “Прощальна”, існує декілька пояснень-гіпотез, хоча за життя композитора вона жодного разу не зринала саме під такою назвою. Достеменно відомо, що під час написання симфонії він служив в капелі князя Естергазі в резиденції містечка Ейзенштадт  і в його розпорядженні була капела з 16 музикантів.

Композитор  був  веселуном  і душею  компанії. Джерело: http://dovidka.biz.ua/yozef-gaydn-tsikavi-fakti/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua

Про  виняткову  значущість  творів  Гайдна в  еволюції  інструментальної  музики  писав  П.  Чайковський:  «Гайдн  обезсмертив  себе  якщо  не  винайденням, то  удосконаленням  тієї  чудової,  ідеально  врівноваженої  форми  сонати і  симфонії,  яку  згодом  Моцарт  і  Бетховен  довели  до к раю  завершеності  та  краси».

Ось як Гайдн описує початок свого робочого дня: «Я рано встаю і, як тільки одягнуся, стаю на коліна і благаю Господа і Пресвяту Діву, щоб мені і сьогодні була удача. Потім я снідаю і сідаю за клавесин і починаю шукати. Якщо знаходжу скоро, то справа йде без особливих перешкод. Але якщо робота не дається і я бачу, що через якийсь проступок я позбувся ласки Божої, тоді я знову приступаю до молитви і до тих пір молюся, поки не відчую, що я прощений».

…І така внутрішня чистота і щира віра поєднувалася з жагою постійного пошуку і експерименту. Напевно тому ще за життя Гайдна всі його твори називали «скандально веселими», обурювалися, що у нього «ніколи не знаєш, у який бік повернеться думка», що він порушує «правила суворого письма» в музиці. Але для Гайдна важливіше  суворих  правил було те, що його музика давала слухачам радість. «У цьому світі так мало щасливих і задоволених людей, скрізь їх переслідує горе і турботи; може, моя музика послужить джерелом, з якого обтяжена справами людина черпатиме свій спокій і відпочинок», – любив повторювати композитор. Напевно, він погодився б з Бетховеном, який сказав: «Нема правила, якого не можна було б порушити заради більш прекрасного».

Кожен, хто чув музику Гайдна, відзначає особливу життєрадісність, притаманну його творчості. Цю життєрадісність, безпосередність та гумор Гайдн проніс через все своє життя.

Одного разу Гайдн, тоді вже знаменитість, давав концерти в Англії. Англійці захоплено приймали композитора. Але як тільки починалася повільна частина симфонії, багато непомітно для себе засипали: музика була такою плавною, заспокійливою, що солодкій дрімоті важко було протистояти. Гайдн вирішив пожартувати над слухачами і трохи їх провчити. Коли заграли другу частину симфонії і очі стали повільно закриватися, – раптом, немов грім з ясного неба, пролунали літаври. Перелякані англійці довго ще приходили до тями, а симфонію так і назвали – «Сюрприз» («Симфонія з ударами литавр»).

Був доброзичливим, щирим і скромним з іншими композиторами. Товаришував з Моцартом. По дорозі додому влітку 1792 Гайдн, проїжджаючи через Бонн, познайомився з Л. ван Бетховеном і взяв його в учні; старіючий майстер відразу розпізнав масштаб дарування юнака і в 1793 передрік, що “його визнають коли-небудь одним з найкращих музикантів Європи, і я буду з гордістю називати себе його вчителем “.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *