0 311
Всесвітня література в школах України. – 2018. – № 4. Квітень 3rd, 2018 dolorian

Олена ГОРБАТЕНКО.  Кіносценарій як засіб залучення до читання

Кіносценарій за оповіданням А. Конан Дойла  «Пістрява стрічка»

(картини 1,2)

Анастасія Черевко, учениця 7 класу Носівської районної  гімназії, Чернігівська обл.

Картина 1

Будинок Шерлока Холмса.

В о т с о н. Це було на початку квітня 1883 року. Прокинувшись одного ранку, я побачив, що Шерлок Холмс, уже одягнений, стоїть біля мого ліжка. Зазвичай він уставав пізно, але зараз годинник на каміні показував чверть на восьму, і тому я глянув на свого друга не без подиву, можливо, навіть дещо роздратовано, бо сам ніколи не зраджував своїх звичок.

Ш е р л о к  Х о л м с. Даруйте, що розбудив вас, Вотсоне , але сьогодні всі так чинять. Спочатку розбудили місіс Хадсон, вона розбудила мене, а я – вас.

В о т с о н (схвильовано) . А що таке? Пожежа?

Ш е р л о к  Х о л м с. Ні, клієнтка. Приїхала якась молода леді, вона, здається, дуже схвильована й будь-що бажає зустрітися зі мною. Воначекає у вітальні. Ну, а коли молода жінка мандрує до Лондона такої ранньої пори й піднімає людей з ліжок, то, гадаю, в неї є на це досить поважні причини. Якщо ж справа виявиться цікавою, ви, не сумніваюся, захочете почути все з самого початку. От я й подумав, що треба покликати вас, щоб ви мали таку можливість.

В о т с о н (зацікавлено). Дорогий друже, було б шкода з неї не скористатися.

(Говорить на камеру). Для мене не існувало більшої втіхи, як стежити за Холмсом, коли він займався своєю професійною справою, і захоплюватися його швидкими умовиводами, які, дарма що здавалися майже інтуїтивними, завжди були логічно  обгрунтовані. Саме завдяки цьому Холмс і розплутував усе, за що брався.

Вотсон квапливо одягнувся й за кілька хвилин був готовий супроводити свого друга.

Картина 2

В о т с о н. Коли ми спустились униз до вітальні, біля вікна сиділа вдягнута в усе чорне із густою вуаллю на обличчі дама. Побачивши нас, вона підвелась.

Ш е р л о к  Х о л м с  (привітно). Доброго ранку, пані. Мене звуть Шерлок Холмс. А це мій близький друг і помічник лікар Вотсон, в присутності якого ви можете говорити так само відверто, як і зі мною. Дуже добре, що місіс Хадсон здогадалася затопити камін. Прошу вас, сідайте ближче до вогню, а я зараз накажу принести вам чашечку гарячої кави, бо ви, бачу, тремтите.

Х е л і н  С т о у н е р (тихо , пересідаючи до каміну). Я тремчу не від холоду.

Ш е р л о к   Х о л м с. А чому?

Х е л і н  С т о у н е р (з розпачем; голос тремтить). Зі страху, містере Холмсе. Навіть більше, з жаху.

На цім слові вона підняла вуаль, видно, в якому вона жалюгідному стані: змарніла, аж сіра, неспокійні очі злякано бігають, немов у зацькованої тваринки. Риси обличчя, фігура – усе засвідчувало, що їй не більше тридцяти років, але у волоссі вже з’явилася передчасна сивина, і виглядала вона стомленою й виснаженою.

Ш е р л о к  Хо л м с (ковзнув по ній своїм швидким, проникливим поглядом; заспокійливо, нахилившись уперед і поплескавши її по руці). Вам не треба боятись. Я певен, що ближчим часом ми все владнаємо. Я бачу, ви приїхали поїздом сьогодні вранці.

Х е л і н  С т о у н е р (здивовано). Хіба ви мене знаєте?

Ш е р л о к   Х о л м с. Ні. Але за вашою лівою рукавичкою я помітив квиток на зворотну дорогу. Ви вирушили в путь рано-вранці і, перш ніж дістатися до станції, довго їхали розгаслим путівцем на бідарці.

Х е л і н   Ст о у н е р ( рвучко сіпнулася і спантеличено глянула на Холмса).

Ш е р л о к   Х о л м с ( усміхаючись). В цьому, люба пані, ніякої таємниці немає. Лівий рукав вашої жакетки заляпано грязюкою не менш, як у семи місцях. Плями зовсім свіжі. А бідарка, як ніякий інший екіпаж, обляпує їздця болотом, надто коли сидіти від кучера по ліву руку.

Х е л і н  С т о у н е р (трохи знітившись, розгублено). Хай би як ви дійшли своїх висновків, але все було саме так. Перед шостою я виїхала з дому, о двадцятій хвилині на сьому була в Лезерхеді і першим поїздом прибула в Лондон, на вокзал Ватерлоо.(Знову дуже схвильовано, з відчаєм). Сер, я не можу більше терпіти такого нервового напруження, я збожеволію, якщо так триватиме й далі! В мене немає нікого, хто міг би мені допомогти, нікого, за винятком однієї людини, яка прихильна до мене, але в даній ситуації вона мене не розуміє… (плаче) Я чула про вас, містере Холмсе, від місіс Фарінтош, якій ви стали в пригоді у гірку для неї годину. Вашу адресу дала мені вона. О сер, чи не зможете ви зарадити і моїй біді або кинути хоч якийсь промінчик на той непроглядний морок, що мене оточує? Зараз я не маю можливості належно винагородити вас за вашу послугу, але через місяць-два я вийду заміж із правом розпоряджатися своїми прибутками, й тоді ви переконаєтесь, що я вмію бути вдячною.

Ш е р л о к  Х о л м с  (повернувся до свого письмового столу, відімкнув шухляду, дістав записника й зазирнув у нього). Фарінтош… Так, так, пригадую той випадок із опаловою тіарою… Це було ще до нашого знайомства, Вотсоне. Можу вас запевнити, пані, що буду щасливий приділити вашій справі стільки ж уваги, скільки приділив справі вашої подруги. Що ж до винагороди, то моя робота і є для мене винагородою, але ви вільні відшкодувати у зручний для вас час ті витрати, на які я, можливо, буду змушений піти. А зараз прошу ознайомити нас з усім, що може допомогти нам скласти думку про вашу справу.

Х е л і н  С т о у н е р. О леле! Весь жах мого становища в тому, що причини моїх страхів настільки туманні, а підозри грунтуються на таких дрібницях, особливо для людей сторонніх, що навіть той, до кого першого я маю право звернутись по допомогу й пораду, дивиться на всі мої розповіді як на вигадки нервової жінки. Він, певна річ, так не каже, але я вчуваю це в його заспокійливих словах, у тому, як він відводить очі. Я чула, містере Холмсе, що ви вмієте як ніхто інший збагнути найрізноманітніші пороки людського серця. Ви можете порадити, як мені поводитися серед тих небезпек, що мене оточують.

Ш е р л о к  Х о л м с (сідаючи навпроти). Я Вас уважно слухаю, пані.

Х е л і н  С т о у н е р. Мене звуть Хелін Стоунер, я живу в домі свого вітчима – останнього представника одного з найстаровинніших в Англії саксонських родів Ройлоттів зі Стоук-Морана, що на західному кордоні графства Суррей.

Ш е р л о к  Х о л м с  (ствердно кивнув головою). Мені знайоме це ім’я.

Х е л і н  С т о у н е р. Були часи, коли ця родина належала до найбагатших в Англії, її володіння сягали Беркшіру на півночі й Хемпшіру на заході. Проте в минулому столітті четверо спадкоємців один за одним виявились людьми непутящими, марнотратними, а після них, під час регентства, усе, що лишилося, перейшло до рук картяра, і він довів родину до зубожіння. Після нього зостався невеликий клаптик землі та будинок, споруджений двісті років тому, а нині заставлений і перезаставлений. Останній поміщик із цього роду ледве там животів, ведучи жахливе життя нужденного аристократа. Його єдиний син, теперішній мій вітчим, бачачи, що треба пристосовуватись до нових умов, позичив у якогось родича гроші, закінчив університет, одержав диплом лікаря й поїхав у Калькутту, де завдяки своїй професійній майстерності й сильному характеру здобув широку практику. Якось у його домі було вчинено крадіжку, й він, розлютившись, убив свого дворецького-тубільця. Ледве уникнувши смертної кари й відсидівши чимало років у в’язниці, лікар Ройлотт повернувся до Англії похмурою й розчарованою людиною.

В Індії він одружився з моєю матір’ю, місіс Стоунер, молодою вдовою генерал-майора артилерії, який служив у Бенгалії. Ми із сестрою Джулією були близнятами, і коли мати знову вийшла заміж, нам сповнилось по два роки. Маючи значні статки, що давали не менш як тисячу фунтів прибутку на рік, мати на час, поки ми будемо жити разом, передала всі права на цей прибуток лікареві Ройлотту з умовою, що він виділить кожній із нас певну щорічну суму, якщо ми повиходимо заміж. Невдовзі після нашого повернення до Англії моєї матері не стало: вісім років тому вона загинула в залізничній катастрофі під Кру. Після її смерті лікар Ройлотт облишив спроби одержати практику в Лондоні й разом із нами оселився в родинному будинку в Стоук-Морані. Грошей, що їх залишила моя мати, цілком вистачало на всі наші потреби, і, здавалося, ніщо не потьмарить нашого життя.

Та з вітчимом сталися дивні зміни. Замість того, щоб заприятелювати з сусідами, які спочатку були дуже зраділи з того, що Ройлотт із Стоук-Морана вернувся в своє родинне гніздо, і обмінюватися з ними візитами, він замкнувся в своєму будинку і якщо виходив з нього – до речі, це траплялося досить рідко,- то лише для того, щоб люто полаятися з усіма, хто трапиться йому на очі. Нестриманість, що межує з безумством,- це спадкова риса по чоловічій лінії в родині Ройлоттів. Вона, певно, ще більше посилилась у мого вітчима через тривале перебування в тропіках. Він зчиняв сварку за сваркою, дві з них закінчились у поліції, і нарешті зробився пострахом для всієї округи. Побачивши його, люди просто тікають, бо сила в нього страшна, і коли він розгнівається, то абсолютно не володіє собою.

Минулого тижня він кинув у річку через парапет набережної місцевого коваля, і мені вдалося відвернути ще один публічний скандал тільки тим, що я віддала потерпілому всі гроші, які змогла зібрати.

У вітчима немає друзів, крім мандрівних циган, він дозволяє цим волоцюгам ставати табором на тих кількох акрах порослої ожиною землі, що залишилася від родового маєтку, а іноді, користуючись гостинністю цих циган, тижнями мандрує разом з ними. Ще він має пристрасть до індійських тварин, їх надсилає йому з Індії його постачальник, і зараз у нього по садибі вільно розгулюють гепард і бабуїн, яких селяни бояться так само, як і їхнього хазяїна.

З моєї розповіді ви можете зробити висновок, що наше життя – моєї бідолашної сестри Джулії і моє – було не дуже приємним. Ніхто не хотів працювати у нас прислугою, і тривалий час ми робили всю роботу в домі самі. Сестрі ледве виповнилось тридцять років, коли вона померла, але волосся в неї вже починало сивіти, як от зараз у мене.

Ш е р л о к  Х о л м с (схвильовано). То ваша сестра померла?

Х е л і н  С т о у н е р  (тремтячи).Так, рівно два роки тому, і саме про її смерть я й хочу вам розповісти. Ви, безперечно, розумієте, що ми майже не зустрічалися з людьми нашого віку й нашого кола. Проте в нас була тітка, незаміжня сестра нашої матері міс Гонорія Вестфейл, вона й зараз живе біля Харроу, отже, іноді нам дозволялось трохи погостювати в неї. Два роки тому Джулія поїхала туди на Різдво й зустрілася там з відставним флотським майором, з яким вона й заручилася. Вітчим дізнався про ці заручини, коли сестра повернулась додому, й не заперечував проти цього шлюбу, але за два тижні до весілля сталося страшне нещастя, яке позбавило мене моєї єдиної подруги.

Пауза. Шерлок Холмс сидить із заплющеними очима, відкинувшись на спинку крісла й підклавши під голову диванну подушечку. Раптом він підвів голову й позирнув на відвідувачку.

Ш е р л о к  Х о л м с. Дуже вас прошу, будьте точні щодо подробиць.

Х е л і н С т о у н е р. Мені легко бути точною, бо кожна подія того жахливого часу назавжди закарбувалась у мене в пам’яті…

Носівська районна гімназія

 

Кіносценарій за повістю О.Гріна

«Пурпурові вітрила»

Розділ «Пророцтво»

Підготували:

Макуха Дарина

Палій Катерина

Кебкал Єгор

Кебкал Назар

2016 р.

Картина перша

Лонґрен-матрос «Оріона», міцного тристатонного брига, на якому він прослужив десять років і до якого прихилився дужче, ніж, буває, син до рідної матері, мусив, урешті, полишити службу.

А сталося це так. Одного дня, коли Лонґрен повернувся з його нечастих повернень додому, він не побачив, як завжди, на мості своєї дружини Мері. Замість неї стояла сумна сусідка з дитиною.

Сусідка(схвильовано): Три місяцяы я доглядала її, друже.         Лонґрене, поглянь- но на свою доньку.

Лонґрен(нахиляючись до дитини): Коли померла Мері?

Сусідка (сумно і співчуваючи): Місяців зо три тому господарські справи Мері стали дуже кепські. Із грошей, що ти залишив їй, більша половина, пішла на лікування дитини . Коли вся сума закінчилась, вона змушена була позичити гроші в трактирщика. Але Меннерс вимагав за гроші кохання та ласку. Та Мері відмовилась і вирішила попрямувати до міста закласти обручку. Погода була вітряна і холодна. Мері занедужила на пневмонію, як сказав лікар. Через шість днів вона померла.

 

Картина друга

Була весна, рання і сувора, наче зима, але трохи інакше. Тижнів на три припав до холодної землі різкий береговий норд. Одної такої днини дванадцятирічний син Меннерса, Хін, побачивши, що батьків човен б’ється під містком об палі, пішов і сказав про це батькові. Шторм почався нещодавно, і Меннерс забув вивести човен на пісок. Він швидко пішов до води, де побачив край молу Лонґрена, який стояв до нього спиною і палив. Меннерс  спустився у вируючу воду  і відв’язав шкот. Весла він не взяв, і в ту ж мить похитнувся, не встиг ухопитись за чергову палю, сильний удар вітру шпурнув ніс човна від кладок у бік океану. Вітер і хвилі несли човна, розгойдуючи  його у згубному просторі. Меннерс хотів кинутись у воду,але вже було запізно, бо човен крутився вже не далеко від краю молу. А на кладці під рукою Лонґрена висів змотаний канат з грузилом. Канат цей висів на випадок причалювання в буряну погоду, і його кидали з кладки.

Меннерс(смертельно нажаханий): Лонґрене! Чого ти стоїш як пень? Бачиш-мене вода відносить! Кинь канат!

Лонґрен мовчав, спокійно й непорушно дивлячись на Меннерса, що метався в човні.

Меннерс  (благально,зі страхом): Лонґрене! Ти ж бо чуєш мене, я гину, врятуй! Чому ти стоїш? Я тебе проклинаю за це!

Лонґрен (спокійно): Вона так само просила тебе! Думай про це, поки ще живий, Меннерсе, і не забудь!

Тоді крики і зойки стихли, і Лонґрен пішов додому.

Картина третя

Одного разу Ассоль йшла з прогулянки вулицями свого міста. Був тихий і спокійний вечір. Зненацька дівчинка почула голос  дівчинки.

 

Дівчинка (зухвало): Ти випадково не донька Лонґрена?

Ассоль(здивовано): Так, це я! А що тобі потрібно від мене?

Дівчинка (задиркувато): Та так, нічого особливого, просто спостерігаю, ходять тут всілякі. Ти якась дивна, ні з ким не граєшся, не товаришуєш, і в тебе немає подруг.

Ассоль(ображено): А тобі що до цього? Чого ти до мене чіпляєшся?

Дівчинка (невдоволено): А ти не говори, що мені робити, я й сам знаю! Бо ще отримаєш по заслузі. І взагалі, час вам із твоїм нікчемним батьком їхати звідси, вас тут ніхто не любить!!

Ассоль(ображено і схвильовано): Не чіпай мого батька!! Хіба він винен, що живе серед  таких, як ви??

Дівчинка (зневажливо): Та твій батько ще більш дивний, ніж ти, ні з ким не говорить.

Жінка(застережливо):Ханно, йди в дім швидко, і припини говорити з цією недотепою. Я вже тебе не раз попереджала, не говори з нею!!

Дівчина повернулася  в дім, а Ассоль пішла далі.

Картина четверта

Одного разу, під час подорожі до міста,дівчинка сіла край дороги перекусити. Вона їла й перебирала іграшки.  Одна з них, новенька, була мініатюрною перегоновою яхтою; це біле суденце мало пурпурові вітрила.

Недалеко біля дівчинки  дорогу перетинав струмок, праворуч і ліворуч біг у  ліс.

Ассоль (весело): Ой яка гарна яхта! Якщо я спущу суденце на воду поплавати трохи, вона ж не промокне, я його потім витру!

Дівчинка пустила на воду суденце. Вона уявила, що на ньому є мужній і досвідчений капітан.

Ассоль( зацікавлено): Звідки ви приїхали, капітане?

Капітан(чітко): Я приїхав з Китаю, міс Ассоль!

Ассоль(весело):А що ви привезли?

Капітан(таємниче):Що привіз, про те не скажу.

Ассоль(вдаючи образу): Ах ви які, капітане! Ну, тоді я  вас посаджу назад до кошика.

Але раптом човник зник з очей Ассоль. Він повернув з течією струмка в інший бік. І тільки тепер Ассоль зрозуміла, що суденце вже далеко, а вона ще ніколи не була так глибоко в лісі, як тепер. Дівчина побігла  шукати іграшку за течією струмка.

 

 

Картина п’ята

Ассоль бігла за яхтою. І тут вона побачила, що біля струмка спиною до неї сидить чоловік і тримає в руках зниклу яхту. Перед нею був не хто інший, як мандрівник Егль, відомий збирач пісень і легенд.

Ассоль(несміливо): Тепер віддай мені… Ти вже погрався. Ти як зловив її?

Егль(зачаровано):Присягаюся Гріммами, Езопом і Андерсеном! Це щось особливе. Слухай, квітко! Це твоя штукенція?

Ассоль(трохи заспокоївшись): Так, я за нею бігла вздовж струмка; я гадала, що помру від хвилювання. Вона була тут?

Егль(весело): Біля самісіньких моїх ніг. Саме через корабельну аварію я, як береговий пірат, можу вручити тобі цей приз. Яхту, покинуту екіпажем, викинув на пісок тривершковий вал-між моєю лівою п’ятою і краєм палиці. Як тебе звати, сонечко?

Ассоль(ховаючи до кошика іграшку): Ассоль.

Егль(весело і задумливо): Добре,Ассоль! В тебе чудове і мелодійне  ім’я. Не знаю, скільки мине років, але в Каперні розцвіте одна казка, яку пам’ятатимуть довго. Ти будеш дорослою, Ассоль. Одного разу вранці в морській далечі під сонцем виблискуватиме пурпурове вітрило. Тихо плистиме корабель, без вигуків і пострілів; на березі багато збереться людей. І тоді ти побачиш чудового принца, і він простягне до тебе руки. Він привезе тебе на корабель, і ти поїдеш назавжди в прекрасну країну, де зорі зійдуть з неба, щоб привітати тебе з приїздом.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *