0 119
Всесвітня література в школах України. – 2017. – № 11 Жовтень 26th, 2017 dolorian

Олександр Первак, Вікторія Кривенко, Оксана Комочковв. Орієнтовне планування уроків зарубіжної ліьератури

До уроку 24

Учнівські повідомлення

Повідомлення групи учнів – «біографів» про життєвий шлях поета

Михайло Юрійович Лермонтов народився 3 (15) жовтня 1814 р. в  Москві. Батько поета, Юрій Петрович Лермонтов, був бідним відставним капітаном, мати, Марія Михайлівна Арсеньєва, походила з родовитої  сім’ї. Батьки були щасливі у шлюбі, але в 1817 році Марія Михайлівна померла. Маленького Михайла забрала до себе бабуся Єлизавета Олексіївна Арсеньєва. Чвари між нею і Юрієм Петровичем змусили останнього віддати сина і поїхати в свій маєток. Арсеньєва ж перебралася разом з онуком у свій маєток Тархани Пензенської губернії. Там поет провів своє дитинство. Десятирічним хлопчиком він вперше потрапив на Кавказ, де відчув відразу дві закоханості, одну – в дівчинку 9 років, іншу – в гори Кавказу, могутні і величні. З тих пір він вважав Кавказ своєю другою, поетичною, батьківщиною. З 1828 по 1830 рік Лермонтов навчається в Московському університетському благородному пансіоні, де розширив свої пізнання  літератури, ближче познайомився з творами Пушкіна, Шіллера.

Восени 1830 року Лермонтов вступає до Московського університету на морально-політичне відділення, де навчався протягом двох років. Юнак не зміг здати публічних іспитів, оскільки професори, пам’ятаючи його зухвалий характер, участь  в студентському протесті й неприязне ставлення до них, «зрізали» його. Залишатися на другий рік Михайло не захотів і разом з бабусею вони переїхали до Петербурга.

Не потрапивши в Петербурзький університет, Лермонтов, за порадою друга і настоянням бабусі, вступає до школи гвардійських юнкерів і підпрапорщиків. Майже одночасно з ним в цю школу поступив і його майбутній убивця – Н.С.Мартинов. У школі Лермонтов також пробув два роки, занурившись в бурхливе студентське життя з головою.

По закінченні військової школи молодий корнет лейб-гвардії оселяється зі своїм другом А. А. Столипіним в Царському Селі, де стає душею молодіжного товариства.

Після появи  вірша «На смерть поета», який було розцінено як заклик до революції, в 1837 році Лермонтов був переведений до Нижньогородського драгунського полку, що діяв на Кавказі, але вже у жовтні завдяки зв’язкам бабусі Лермонтов був переведений до лейб-гвардії Гродненського полку, що розташовувався в Новгороді, і залишив Кавказ.

Січень і половину лютого 1839 р. поет провів у Петербурзі.16 січня 1840 р. на балу у  графині Лаваль сталося зіткнення Лермонтова із сином французького посланника, що спричинило дуель, яка закінчилася благополучно, але неблагонадійного поета заарештували й перевели в Тенгінський піхотний полк на Кавказі.

Читання віршів  «Хмари», «Прощавай, невмита  Росіє…»

У січні 1841 року Лермонтов отримує відпустку для лікування і повертається до Петербурга, а після її закінчення знову вирушає на Кавказ і зупиняється в П’ятигорську. Час тут проходив у веселих розвагах і спілкуванні з молоддю. У цій же компанії знаходився відставний майор Мартинов, який любив похизуватися, за що був часто висміяний Лермонтовим. Завершенням бурхливої сварки стала дуель.

Поєдинок відбувся  15 липня 1841 року близько 5 години вечора між горами Машук і Бештау. Лермонтов був убитий, але Мартинов був покараний лише нетривалим домашнім арештом.

Навесні 1842 року прах поета був перевезений з П’ятигорська в Тархани.

Повідомлення групи учнів – «шукачів цікавинок» Рід Лермонтових має шотландське коріння і відомий з XI ст. пращуром Лермонтова вважається Томас Лермонт, легендарний шотландський поет-пророк, який жив у XIII ст.(його оспівав у баладі «Томас Римувальник» сам Вальтер Скотт). За легендою фея ельфів подарувала йому 3 властивості: римування,   пророцтва і правдивості. В.Соловйов вважав,що М.Лермонтов був близьким за духом Томасу Лермонту «давньому своєму предку, віщому і демонічному, з його любовними піснями, похмурими пророцтвами, загадковим двоїстим існуванням та фатальним кінцем».

З 1613 р. потомок Томаса Георг Лермонт перейшов на службу до російського царя, Михайло був його нащадком у 8 коліні. В XVI ст. предок Джорджа Байрона Гордон Байрон одружився на Маргарет Лермонт, цей факт доводить, що Лермонтов та його кумир Дж.Байрон – родичі. У 1828 – 1829 роках Лермонтов, ще не знаючи англійської мови зацікавився  творами Байрона. Тоді ж він почав вивчати англійську мову. І надалі Байрон залишався його улюбленим поетом. Вплив англійського поета досить помітний в ліриці Лермонтова. Як і у Байрона, лермонтовський герой переживає конфлікт зі світом, трагічно сприймає буття, він бранець світу, йому притаманний нестримний потяг до свободи, туга за ідеалом. Однак ліричний герой Лермонтова більше пов’язаний із соціальною дійсністю, він не тікає від неї й не віддаляє себе від суспільства, своєї країни, а саме тут шукає відповіді на свої пекучі запитання. На відміну від Байрона, котрий тяжіє до високої патетики, мова Лермонтова більш проста й доступна, поет вмів говорити просто навіть про найскладніші й найтрагічніші речі.

       Читання вірша «Ні, я не Байрон…»

Повідомлення учня-літературознавця «Лермонтов – перекладач Переклади Лермонтова особливі, вони ніколи не були передачею тексту, копіюванням оригіналу, це скоріше – переспів, або вірші, створені за мотивами. Вірш «На півночі дикій стоїть одиноко..» – переклад вірша Г.Гейне «Сосна і пальма». Повністю зберігши одразу знайдений чудовий мелодійний ритм, завдяки якому відчутно, як сосна хитається у своїй дрімоті, поет-перекладач багато змінив в образному складі вірша, зробивши свій образ виразнішим. Поет відійшов від німецького оригіналу, змінив ідею Гейне, провів свою власну думку. Справа у тому, що в німецькій мові слово сосна (einFichtenbaum) чоловічого роду (тому інші перекладачі створювали образ самотнього кедра), у Гейне йшлося про долю закоханих, яким не судилося зустрітися. У Лермонтова залишилися сосна і пальма. Тому це вірш-роздум про самотність, про пошуки, хоч уві сні, рідної душі, що тебе зрозуміє… Особливість лермонтовських перекладів — не тільки в самобутньому, своєрідному таланті, а ще й у долі поета, в його роздумах, у тому, чим жила його душа…

До уроку 26

Повідомлення учня-«історика». «Епоха, відображена у романі М. Лермонтова «Герой нашого часу». М. Ю. Лермонтов жив у часи, які назвали добою лихоліття.  14 грудня 1825 року на Сенатській площі у Петербурзі відбулося повстання декабристів, яке закінчилося поразкою. П`ятеро організаторів повстання були страчені, решту учасників відправлено на каторгу до Сибіру. Настав період жорстокої політичної реакції. Волелюбні ідеали декабристів опинилися під забороною, суспільство було налякане. Переважали сумні, похмурі настрої, песимізм і заглибленість в себе. Ровесники Лермонтова росли в атмосфері утисків, страху, підозри, безнадії, у суспільстві панувало мертве затишшя. Поет виріс у своєрідній духовній пустелі, за виразом Герцена, це була «глибока та брудна ріка цивілізованої Росії, з її аристократами, бюрократами, офіцерами, жандармами, великими князями та імператором — безформна і безголоса маса низин, рабської покірності та заздрості, що захоплює й утискає все».Той же Герцен так характеризує своїх сучасників: «Всі ми були дуже юні, щоб взяти участь в 14 грудня. Розбуджені цим великим днем, ми побачили лише страти і вигнання. Вимушені мовчати, стримуючи сльози, ми навчилися, замикаючись в собі, виношувати свої думки – і які думки! Це вже не були ідеї освіченого лібералізму, ідеї прогресу, – то були сумніви, заперечення, думки, повні люті.»

Суспільна думка розвивалась, ідея змін не зникла, швидше була загнана вглиб.

Але більшість суспільства складали ті, що не вміли або не встигли знайти мету життя, у кого порядок життя забирав будь-яку віру в доцільність служіння добру, віру в майбутню його перемогу. Домінуючим типом епохи була особистість, відома в літературі під сумною назвою «зайвої людини».

Повідомлення учня-«літературознавця» про історію створення роману.

З 1838 по 1840 рік Михайло Юрійович під враженням кавказького життя написав 5 повістей, різних за сюжетом, пов’язаних між собою лише образом головного героя – російського офіцера, який служить на Кавказі.

У першій редакції роман розпочинався повістю «Бела», за нею йшли «Максим Максимович» і «Княжна Мері». Протягом серпня-вересня 1839 року М.Лермонтов переписав усі частини роману, за винятком «Бели», яка на той час була уже опублікованою. Саме на цій стадії роботи до роману увійшла глава «Фаталіст».

У другій редакції роман мав назву «Один із героїв початку століття». Тепер він складався з 4-х частин: «Бела», «Максим Максимович», «Фаталіст», «Княжна Мері». Твір поділявся на 2 частини: перша – записки офіцера – оповідача, друга – записки героя. Введення повісті «Фаталіст» поглибило філософський напрям твору.

Остаточна редакція роману мала також дві частини: перша (записки офіцера – оповідача) складалася з повістей «Бела», «Максим Максимович», друга («Журнал Печоріна») – з повістей «Тамань», «Княжна Мері», «Фаталіст». Отже, 5 повістей під новою назвою «Герой нашого часу» побачили світ у 1840 році.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *