0 341
А в нього свій магічний талмуд Квітень 27th, 2017 Руденко Тарас

«Всесвітня література в школах України» – 2017. – № 5.

До статті Євдокії Кашуби «А в нього свій магічний талмуд…»  Урок за творчістю Боба Ділана».

 

 

Часи, вони міняються (The Times They Are A-Changin’ ) – 1964

Часи, вони ж міняються

Гей, збирайтеся люди,

Де б ви не були,

І погляньте, як води

Кругом прибули.

І погодьтесь, що скоро

Ви змокнете всі.

Доки сонце вам

Усміхається –

Далі треба пливти,

Щоб на дно не піти,

Бо часи, вони ж міняються…

 

Йдіть письменники, йдіть

Ясновидці пера.

І розплющуйте очі —

Це ваша пора!

І не кваптесь на висновки —

Все ж бо кипить;

Тут не важно, хто перший,

Хто ще біжить.

Переможений вчора

Переможе за мить,

Бо часи, вони ж міняються.

 

Йдіть сенатори, йдіть,

Відгукніться в одвіт.

Лиш не стійте у дверях,

Не блокуйте нам вхід.

Хто утратить розгін,

Той загрузне і квит;

А на вулиці бій

Розгоряється.

Він струсне ваші стіни,

Розтопить, як лід,

Бо часи, вони ж міняються.

 

Йдіть батьки й матері,

З усього світу йдіть.

І не лайте, чого

Не змогли зрозуміть.

Ваші доньки й сини

Без команд вміють жить,

Ваша давня дорога

Кінчається.

Поможіть їм або

Із нової зійдіть,

Бо часи, вони міняються.

 

І межа пролягла,

І прокльони летять.

Хто повільний, той зможе

Моторнішим стать.

Так сучасне прийдеться

Минулим назвать;

Так порядок старий

Розпадається.

І хто перший,

Той буде останнім стоять,

Бо часи, вони ж міняються.

 

     Проливний дощ скоро вдарить

А де ж ти бував, мій синку малий?

А де ж ти бував, улюблений мій?

Я лазив на двадцять імлистих верхів’їв,

Я брів шістьома кривими дорогами,

Я дерся крізь нетрі семи темних пралісів,

Я був біля мертвих п’ятьох океанів,

Я виходив тисячі миль в пащі цвинтаря,

І проливний, і проливний, і проливний, і проливний,

І проливний дощ скоро вдарить.

 

А що ж ти бачив, мій синку малий?

А що ж ти бачив, улюблений мій?

Бачив я немовля і вовків кругом нього,

Бачив шлях із алмазів і нікого на ньому.

Бачив гілку суху, із якої кров капала,

Бачив зали, де кров з молотків цебеніла,

Бачив білу драбину, затоплену хвилями,

Бачив безліч промовців, язики в них поламані,

Бачив зброю і леза в руках малих підлітків,

І проливний, і проливний, і проливний, і проливний,

І проливний дощ скоро вдарить.

 

А що ж ти чув, мій синку малий?

А що ж ти чув, улюблений мій?

Я чув, як грім гуркотів застережливо,

Я чув гуркіт хвилі, що може втопити світ,

Я чув сто барабанщиків, їхні руки мигтіли,

Я чув шепіт мільйонів, ніхто їх не слухав,

Я чув стогін голодного й сміх надовкола,

Я чув пісню поета, що вмер у канаві,

Я чув плач, то був клоун на темній алеї,

І проливний, і проливний, і проливний, і проливний,

І проливний дощ скоро вдарить.

 

А що ж ти зустрів, мій синку малий?

Кого ж ти зустрів, улюблений мій?

Я зустрів малюка біля мертвого поні,

Я стрів білого пана, що гуляв з чорним псом,

Я зустрів юну жінку, її тіло палало,

Я зустрів одну дівчину, вона дала мені райдугу,

Я зустрів чоловіка, зраненого любов’ю,

Я зустрів чоловіка, зраненого ненавистю,

І проливний, і проливний, і проливний, і проливний,

І проливний дощ скоро вдарить.

 

А що ти робитимеш, синку малий?

А що ти робитимеш, улюблений мій?

Я збираюся йти, поки дощ не ударив,

Я піду у найглибші, найдрімучіші нетрі,

Де людей так багато, а їх руки порожні,

Де частинки отрути наповнюють води,

Де хатинка в долині зустрічає в’язницю,

А обличчя катів завжди добре приховані;

Там де голод бридкий, а про душі забули,

Там де чорний це колір, а нуль це твій номер,

І я це розкажу, я цим буду жити і дихати,

І відлунням від гір увійду в кожну душу,

І я буду пливти, аж прийдеться тонути,

Та я чутиму пісню іще й не почавши співати —

І проливний, і проливний, і проливний, і проливний,

І проливний дощ скоро вдарить.

 

     Сон Боба Ділана

На захід потяг швидко мчав,

Я ліг і трохи задрімав,

І приснивсь мені сон, повний згадок ясних —

Про мене і друзів найперших моїх.

 

Вдивляюсь майже зі слізьми

В кімнату, де сиділи ми,

Де ми перейшли стільки всяких штормів,

Сміючись і співаючи до ранкових гудків.

 

Довкола пічки ночі й дні,

Були розмови і пісні,

Ми нічого не мали, нам хватало цілком,

Жартували й співали про світ за вікном.

 

Серця простягнуті навстріть —

Ми не збиралися старіть,

Ми гадали, що так тільки жити і варт,

Наші шанси були десь один на мільярд.

 

Як чути холод і тепло,

Так чули ми добро і зло,

І ніхто з нас подумати навіть не міг —

Наша путь розлетиться на сотні доріг.

 

Багато днів перегуло,

Багато всякого було,

І багато доріг кожен з друзів пройшов,

І ми більше ніколи не бачились знов.

 

Я жду, я жду, я жду дарма —

В кімнаті б стрітися з усіма.

Десять тисяч зелених віддав би умить —

Тільки б наше життя ми могли воскресить.

Переклад Миколи Байдюка

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *