0 427
Група істориків Лютий 28th, 2017 Руденко Тарас

Матеріал до орієнтовного планування уроків зарубіжної літератури. 8 клас

Всесвітня література в школах України. – 2017. – №  3.

До уроку 50

 

 

Учнівські повідомлення

Група істориків. У Франції склалася особлива форма правління – абсолютизм, який ґрунтувався на засадах державності й дисципліни. Уся влада належала одній людині – королю. Утвердив могутність королівської влади мудрий і поміркований французький король Генріх ІV. Його син Людовік XІII прийшов до влади 1624 р., але його більше цікавили розваги і бенкети. Він був слабохарактерним і бездарним, тому країною керував перший міністр короля кардинал Рішельє. Це тривало майже вісімнадцять років. Розумний, гнучкий політик Рішельє створив сильну монархічну державу і фактично керував  її економікою, фінансами, армією, поліцією, дипломатією. Завдяки його реформам буржуазія багатіла, а з її допомогою набирала сили королівська влада. Формування централізованої держави сприяло надзвичайному підйому в усіх галузях суспільного життя.

У 1635 році кардиналом було засновано Французьку академію, діяльність якої сприяла розвиткові національної мови, літератури. Він винайшов новий засіб інформації – газету, головним редактором якої і став. Рішельє захоплювався театром, іноді сам писав п’єси. З його ініціативи у 1634 р. в Парижі відкрився новий театр (театр Маре), який відкрив двері для нового репертуару. Кардинал опікувався мистецтвом, впливав на творчість письменників. Він наближав митців до себе, а вони у своїх творах прославляли монархічну владу, проголошували необхідність громадянського служіння державним інтересам. Література стала частиною державної ідеології.

Рішельє неухильно відстоював принцип державності, вимагав дотримуватися строгої дисципліни навіть у мистецтві, порушувати естетичні закони нікому не дозволялося. Він прагнув створити такий літературний напрям, у якому закони розуму поєднувалися б з інтересами абсолютної монархії. Саме завдяки цьому і з’явився класицизм.

Після смерті Рішельє (1642 р.) та короля Людовіка XІІІ (1643 р.) його сину, королю Людовіку XІV, було лише 5 років. Дворянство спробувало відібрати владу в малолітнього короля, але його мати Анна Австрійська стала регентшою, а правління країною взяв на себе кардинал Мазаріні. У 23 роки король Людовік XІV після смерті Мазаріні бере владу у свої руки і починає керувати країною самостійно. Йому належать слова: «Держава – це я!» Людовіка XІV називали «король-сонце». Він перетворив Францію на наймогутнішу державу. Насправді король був підступним і хитрим політиком, хоча створив собі імідж відкритої і життєрадісної людини, поціновувача муз і покровителя мистецтв. Ніколи раніше політика в галузі культури не бувала настільки свідомою, добре продуманою і контрольованою. Людовик цінував мистецтво, але ще більше розумів, що без великого мистецтва його правління ніколи не стане таким, яким він хотів його бачити, – абсолютною монархією. Він вважав себе наступником римських імператорів, оточив себе художниками, поетами, музикантами. Французький двір став центром мистецтв і законодавцем смаків. У Версальському палаці король влаштовував блискучі бали. Улюбленою розвагою короля був театр. При дворі ставляться комедії Мольєра і трагедії Корнеля, однак у старого майстра з’являється молодий суперник – Жан Расін. При дворі починають з’являтися ті, які складуть літературну славу століття і створять його стиль: герцога Ларошфуко, Жан Лафонтен, Нікола Буало. Саме за часів правління Людовіка XІV мистецтво досягло розквіту, класицизм сформувався в усьому блиску й завершеності.

У тих країнах Західної Європи у XVII-XVIIІ ст., де монархи зломили опір феодалів, подолали феодальну роздрібненість і зосередили владу в одних руках, відбувалося формування націй та народностей, з’являлися загальнонаціональні мови. Формування сильних монархічних держав на території Європи сприяло утвердженню класицизму як літературного напряму. Класицизм став першим офіційним художнім методом, який визнав уряд. Ідея національної єдності в політиці монархів знайшла втілення у творах класицистів. Аристократія багатьох країн намагалася наслідувати звичаї, моду, розкіш Парижа. Королі і царі наближали до себе письменників, а вони, у свою чергу, проголошували необхідність громадського служіння державним інтересам.

Група філософів. Повідомлення про філософське підґрунтя класицизму.

Класицисти вірили в могутність розуму, в його здатність змінити на краще не тільки людину, а й суспільство. Завдання літератури і мистецтва вони вбачали у благодатному впливі на людський розум. Тому філософським підґрунтям класицизму стала філософія раціоналізму (від лат. ratio – розум), засновником якої вважають Рене Декарта. Представниками раціоналізму в ХVІІ столітті були також  Б.Спіноза, Г.В.Лейбніц. У ХVІІІ столітті  їхні  ідеї продовжували  І.Кант, Й.Г.Фіхте, Ф.В.Шеллінг, Г.В.Гегель.

Раціоналізм – учення в теорії пізнання, згідно з яким достовірні знання можуть бути отримані з розуму або з понять, притаманних розуму з народження. Досвід, практика, почуття не мають ніякого значення, головне – це діяльність розуму, який є критерієм оцінки всього. Представники раціоналізму утверджували пріоритет розумової діяльності людини над іншими виявами її натури.

Декарт у своїй праці «Роздуми про метод» (1637) обґрунтував тезу про наближення розуму до істини, яку використали у своїй практиці класицисти. Філософ проголосив: «Я мислю, значить я існую». Ідеї Декарта вплинули на розвиток точних наук: геометрії, математики, фізики та ін. Для літератури важливими були думки Декарта про незалежність розуму від чуттєвого сприйняття, про необхідність правильно використовувати розумові здібності людини, щоб запобігти небажаним помилкам у житті.

Люди мали зрозуміти, впевнитися, що тільки розум в змозі змінити навколишнє життя на краще, тому що тільки розум робить людину людиною. Навіть віра відступала на другий план, а життєвий досвід ставився під сумнів, якщо він не мав розумового пояснення, бо почуття людини не мають нічого раціонального.

 

 «Класицизм у архітектурі».

Великий венеціанський майстер Андреа Палладіо (1508—1580) наприкінці доби Відродження сформулював архітектурну мову класицизму: ідеальна симетрія, що ґрунтується на ретельно вирахуваних математичних пропорціях, простота, гармонія з довкіллям. Палладіо виробив свій варіант магнатського палацу і розробляв його варіанти впродовж життя. Він розробив нову систему пропорцій ордерів. Тепер ордер був не декором фасаду, а головним принципом побудови.  Форми будівлі запозичені з архітектурного арсеналу Стародавнього Риму: трикутні фронтони, колони, портики – все досить стримано, майже суворо. Декор – бідний: трохи скульптур, прості карнизи, іноді гірлянди. На збагачення досить аскетичного силуету працюють лише об’єми різної висоти простих геометричних фігур: прямокутника, циліндра, кубу та галереї. Класицистична споруда – велична, спокійна й урівноважена. За образом і подобою його вілли Ротонди були створені тисячі будівель.

Французька монархія хотіла використати навіть архітектуру для зміцнення своїх ідеологічних позицій. На зміну вільним формам Ренесансу приходить новий тип палацу – раціонально побудований, підпорядкований симетрії. Першим став палац Во Ле Віконт, авторами якого були Луї Лево та Андре Ленотр.

Творцем в архітектурі французького класицистичного ансамблю був Жак Лемерсьє, який збудував у 1624 році Луврський палац у Парижі. З 1655 року керівником будівництва Лувру був архітектор Луї Лево. Східний фасад Лувру, збудований Клодом Перро, був доповненням до основної будівлі XVIст. Колонада Лувру утверджує ідею закону й порядку, а фасад вважається найчудовішим витвором світової архітектури. Лувр став зразком для наслідування в багатьох країнах.

Нові тенденції знайшли втілення у грандіозному ансамблі Версаля, що знаходиться неподалік від Парижа. В його побудові брали участь багато скульпторів, архітекторів, художників. Збудований ще в 1670-их роках архітектором Жаком Лемерсьє як мисливський замок Людовіка XIII, Версаль неодноразово перебудовувався і змінювався. Поступово Версаль перетворювався на ансамбль, що об’єднував палац, місто, парк і був з’єднаний з усією країною. Будівництво завершував Жуль Ардуен-Мансар. Версаль став головною резиденцією короля і прославляв безмежну владу французької монархії. Кожен елемент Версаля уособлює образ держави, закони розуму й гармонії. Класична суворість поєднується у Версальському ансамблі з пишним декоративним оздобленням: балюстради, вази, рельєфи, статуї. Все це надає споруді святковості і парадної величі.

Класицизм у живопису

Повідомлення перше. Зачинателем класицизму у Французькому живописі був Нікола Пуссен (1594-1665). Через сюжети з античності, давньої історії художник розкривав теми сучасної епохи. У них він шукав приклади високої моралі, державної мудрості, громадського обов’язку і засоби удосконалення особистості. Він прагнув гармонійної рівноваги.

Картина «Смерть Германіка» – програмний твір класицизму. Критерієм людської гідності художник оголосив заслуги перед країною та особисті якості. Трагічний сюжет картини взятий із книги давньоримського історика Тацита. На картині зображується момент прощання сім’ї легіонера з полководцем Германіком, отруєним заздрісним імператором Тиберієм. Червона тога підкреслює бліде, але мужнє обличчя героя, що зберігає спокій. Загибель героя сприймається як трагедія загального значення, а легіонери сповнені бажання здійснити подвиги заради справедливості. У композиції панує гармонійний порядок, який відбиває порядок у самому житті. Тут усе набуває особливого значення: кожний рух, жест, погляд, розташування предметів і образів.

У пізній період творчості Пуссен звертається до пейзажу. Відомою картиною Пуссена є картина «Пейзаж з Поліфемом», написана за сюжетом поеми Гомера «Одіссея». Образ Поліфема виникає неначе зі скелі й панує над морями й долинами. Його пісня зачаровує навіть природу – завмерли дерева, гори, хмари. На задньому плані – отари, пастухи, орачі, а разом з ними лісові божества. Кольори на картині приглушені, серед них домінують сірий, блакитний, світло-зелений.

Повідомлення друге.

Класичний пейзаж набув нових форм у Клода Желле, названого Лорреном (1610-1682). Картини Лоррена нагадують класичну латинську поезію з її пасторальними мотивами. Він схвильовано сприймає природу, його пейзажі мрійливі й елегантні. Природа для художника є зразком довершеної гармонії, тому він показує найменші її порухи. Найкращими пейзажами Лоррена стали «Ранок», «Полудень», «Вечір», «Ніч».

Свіжістю й поетичністю просякнутий пейзаж найкращої його картини «Ранок». Зображення безкрайнього моря, широких просторів, розташування світла в глибині картини поглиблює емоційний вплив

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *