0 89
Бароко Лютий 28th, 2017 Руденко Тарас

Матеріал до орієнтовного планування уроків зарубіжної літератури. 8 клас

Всесвітня література в школах України. – 2017. – №  3.

До уроку 48

 

 

Архітектори бароко прагнули динамічного просторового рішення. Основну увагу вони приділяли фасаду, посилюючи його естетичний вплив. Одними з головних ознак архітектури бароко були надмірність засобів і змішування масштабів. Виникли будівлі з опуклим, увігнутим або навіть криволінійним фасадом, застосовувалося викривлення класичних пропорцій, асиметрія; дивлячись на фасад перестаєш розуміти де є стіна – головна опора будівлі На перший план вийшла декоративність. З’явилися зібрані в пучки колони, пілястри, кручені колони, багато пишних декоративних прикрас в вигляді завитків, гірлянд з листків, трав і людських фігур; характерні деталі бароко – атланти, каріатиди, багато скульптур. Характерні величезні розміри порталів, дверей та вікон

Останнім майстром Відродження і творцем стилю бароко одночасно вважають Мікеланджело. Саме він усвідомив основний елемент бароко – пластику стіни. Дивовижність бароко виявилося у пануванні «хви­лястих ліній», неврівноважених композицій, широті форм, масштабності будівель. Вінець його творчості – Собор Святого Петра у Римі. Всі несучі конструкції Мікеланджело зробив більш масивними і виділив головний простір. Він звів барабан центрального купола, але сам купол добудовувався вже після його смерті.

Кращим з архітектурних ансамблів Італії XVII ст. вважається площа перед собором Св. Петра, спроектована Лоренцо Берніні, основоположником стилю зрілого бароко. Майстер оформив площу перед собором як продовження храму. Від країв фасаду далеко вперед простягнулися криті галереї – коридори, а від кінців галереї розійшлися двома рукавами колонади. Сам Берніні порівнював рукави з обіймами церкви, готовою прийняти в своє лоно всіх стражденних. За висловом майстра, колонади «нагадують розпростерті обійми, захоплюють глядача і направляють його рух до головного фасаду, до вівтаря. Лоренцо Берніні створив чимало уславлених споруд, насамперед у Римі, уславив­ся також побудовою водограїв, цим дивовижним плодом фантазії архітекторів доби бароко. Серед них – Фонтан Чотирьох рік, фонтан Тритона на площі Барберіні.

Не можна оминути увагою ще одного відомого італійського архітектора Франческо Борроміні, який прикрасив Рим церквою Сан Карло алле Куатро Фонтане.

Талановитим архітектором пізнього бароко був Бартоломео-Франческо Растреллі, син італійського барокового скульптора К.-Б. Растрел­лі, який з 1716 року жив у Росії. Растреллі-молодший уславив своє ім’я споруд­женням Смольного монастиря, Зимового палацу,  Царськосельського та Петергофського палаців, Андріївської церви у Києві.

Живопис бароко відзначається декоративно-театральними композиціями, тонкою розробкою світлотіні, яскравістю кольорів, парадністю та гіперболізмом образів. Великого значення митці надавали прийомам розширення простору, писали широкими мазками у вільній темпераментній манері. Художники розробляють релігійні та міфологічні сюжети, надаючи їм алегоричного змісту. Релігійні сюжети співіснують із пейзажами, натюрмортами, часто можна зустріти дивно красиві і пишні портрети аристократів.

Значний внесок у барокову культуру зробили такі митці, як Мікеланджело да Караваджо, Гвідо Рені, Хосе де Рібера, Сальватор Роза (Італія); Ель Греко, Франсіско де Сурбаран, Дієго Веласкес, Бартоломео Естебан Мурільйо (Іспанія); Франс Галс, Рембрандт (Нідерланди); Ян Брейгель Старший, Пітер Пауль Рубенс, Якоб Йорданс, Антоніс ван Дейк (Бельгія); Адам Ельсгаймер (Німеччина).

Неперевершеним майстром італійського живопису XVII ст. був Мікеланджело да Караваджо. Для його полотен характерним є зображення постатей у не­сподіваних ракурсах (перевернуті, повалені), освітлення тремтливими спалахами. Персонажам його картин ніби тісно в рамах, вони оптично вириваються назовні. Полотна майстра наповнені похмурим спокоєм і глибиною. Але його послідовники віддали перевагу створенню більш яскравих, наповнених кольором і світлом робіт.

Фламандський живопис доби бароко представлений роботами Пітера Пауля Ру­бенса. Він відомий як різноплановий майстер. Рубенс неперевершений у зображен­ні боротьби вражаючих пристастей, змагання, погоні, полювання (наприклад, по­лотно «Полювання на левів»). Та є в нього й камерні портрети. На полотні «Єлєна Фоурмен із дітьми» зображено молоду жінку з двома дітьми. Мати зосереджена на своїх дітях, відчувається, що вона ними живе. Фарби на картині ніби розмиті, цю техніку згодом використовували художники-імпресіоністи ХХ століття.

Серед відомих голландських живописців, у творчості яких відчутний вплив ба­роко, слід назвати Рембрандта Хармеса ван Рейна та Франса Халса. Полотна цих митців відзначаються великою силою душевної напруги. Художники уважно придивляються до внутрішнього світу своїх героїв, зображуючи їх у момент боротьби добра і зла, життя і смерті, світла і темряви. Але їхні портрети разюче різні. Спробуйте порівняти самі. Перед нами два митці, які залишили нам образи двох жінок. Це дві долі, і два погляди на жінку, водночас два погляди на світ самої жінки.

Однією з найкращих робіт Франса Халса є картина «Циганка». На ній зображена красива циганочка, усміхнена, життєрадісна і пустотлива, здається, що вона злегка підморгує. Її життя здається легким і безхмарним, незважаючи на вороже став­лення до цього кочового народу. Складається враження, неначе Халлс захопив дівчину зненацька.

Погляньте на картину Рембранта «Флора». Зображено прекрасну жінку в образі римської богині рос­линності, цвітіння та юності. Флора захмеліла від кохання й радощів життя, але трохи замислена чи засоромлена. Це  портрет коханої Саскії, музи художника, яку він палко кохав і смерть якої переживав надто тяжко.

Іспанський живописець Дієго Веласкес – майстер барочного портрета. Майже все своє творче життя він писав короля та членів його родини, придворних, і кожного разу був неповторним. Погляньте на картину «Меніни». На полотні зображені інфанта Маргарита, меніни (фрейліни), карлики, придворний, сам художник, який пише картину, собака інфанти. Усі персонажі якісь здивовано-налякані. Веласкес застосував на цій картині цікавий прийом: на задньому плані зображено дзеркало, в якому відобра­зилися король й королева. Можливо, саме вони й наля­кали оточення інфанти. «Ефект дзеркала» дає можливість не тіль­ки зорово продовжити простір картини, а й показати мінливість і таємничість світу, що оточує людей.

(Демонстрація репродукцій картин.)

В добу бароко призначення музики було служіння Богу та прикраса людського життя. Для світської музики бароко характерни­ми є прагнення відобразити складний внутрішній світ людини, її сильні драматич­ні почуття, зобразити сильну особистість, в душі якої триває боротьба пристрастей.

Головним музичним інструментом для духовної та камерної світської музики бароко став орган. Популярним інструментом світської музики був клавесин – попередник фортепіано. Також використовували щипкові і струнні смичкові (віоли, барокова гітара, барокова скрипка, віолончель, контрабас), дерев’яні духові інструменти: різні флейти, кларнет, гобой, фагот.

Вокальна музика, яка переважала в епоху Ренесансу, поступово витіснялася інструментальною. Розуміння, що музичні інструменти повинні об’єднуватися певним стандартним чином, призвело до виникнення перших оркестрів. Один з найбільш важливих видів інструментальної музики, який з’явився в епоху Бароко, став концерт. Найвідомішими творцями концертів того часу були Кореллі і Вівальді. На початку епохи бароко, приблизно в 1600 році, в Італії композиторами Кавальєрі і Монтеверді були написані перші опери, відразу одержали визнання і увійшли в моду. Основою для перших опер були сюжети давньогрецької та римської міфології. Опера поширилася у Франції та Англії завдяки роботам композиторів Рамо, Генделя і Перселла. У Німеччині опера не здобула великої популярності, німецькі композитори продовжували писати музику для церкви. Йоганн Себастьян Бах, найбільший геній в історії музики, своєю творчістю відкрив безмежні можливості музики. Саме про дивовижну музику німецького композитора Й. С. Баха більш пізній його співвітчизник Р. Вагнер сказав: «Музика Баха — це непроясне­не загадкове явище, котре здатне творити чудо…».

Багато важливих форм класичної музики мають витоки з епоху бароко – концерт, соната, опера – вони не втратили актуальності й на сьогоднішній день.

В епоху бароко народилися такі геніальні твори, як фуги і кантати,  «Бранденбурзькі концерти» Йоганна Себастьяна Баха, хор «Алілуя» з ораторії «Месія» та «Музика на воді» Георга Фрідріха Генделя, «Пори року» Антоніо Вівальді, «Вечірня» та «Орфей» Клаудіо Монтеверді, «Дідона і Еней» Перселла.

«Українське бароко». В Україні бароко розвивалося бурхливо й плідно, одним із визначних його центрів став Київ. Початком українського бароко стала творчість Мелетія Смотрицького, перемогу нового напряму засвідчило створення барокової за суттю Києво-Могилянської академії. Особливістю розвитку бароко в Україні є те, що мистецтво роздвоїлося: на Західній Україні, яка перебувала під польсько-католицьким впливом, воно зберегло форми європейського першоджерела – єзуїтського бароко, а на територіях Гетьманщини набрало оригінального забарвлення – так званого козацького бароко. Різниця одного стилю особливо яскраво виявляється в архітектурі, менше – в скульптурі, найменше її знати в малярстві. В часи розквіту лівобережної Гетьманщини будувались величні кам’яні споруди, а в той же час на Правобережжі, через складну економічну ситуацію і утиски польської адміністрації, кам’яне будівництво занепало, будівництво з ж дерева натомість зазнало значного розквіту.

Д.Чижевський у своїй монографії «Історія українсь­кої літератури» зазначав, що в культурі українського бароко домінуючими є релі­гійні мотиви, оскільки життєвою опорою українців була віра. Письменники бароко поетизували духовний світ козака, утверджували образ вільного героя, який служить Вітчизні.

Носієм і прихильником бароко було козацтво. Воно стало тією верствою, що повело народ до власної державотворчості, до утвердження національної свідомості, прагнень до свободи, правди і краси. Все українське суспільство пройнялось надією на волю, прагненням до визволення, енергією діяння і вірою в справедливість Божого промислу. Земне ніби з’єдналось із небесним, тому в цей час в українську культуру природно увійшли барокові мотиви. Еліта (козацька старшина, професійні письменники, художники, зодчі) сприйняли ті мотиви як свої, а низи поступово трансформували їх по-своєму, з’єднавши з давнішими (часів Киїівської Русі) традиціями єдності побожного і людського. Запорізька старшина фінансувала будівництво монастирів та церков. Так, наприклад, 1764 року у місті Ромни на кошти кошового отамана М.Калнишевського було побудовано величну споруду церкви Покрови, багато коштів запорожці витрачали на розбудування Братського і Микільського монастирів у Києві, а також найбільш шанованого на Запоріжжі Межигірського монастиря під Києвом. Усі Гетьмани славного Війська Запорізького, в першу чергу Іван Мазепа, були фундаторами монастирів, чимало коштів втрачали на їх розбудову. Серед цих монастирів Гадяцький, Густинський, Мгарський, Рихловський та деякі інші. З ім’ям козацького полковника Якова Лизогуба, великого землевласника, пов’язане будівництво збереженої до сьогодні полкової канцелярії у Чернігові. Звичайно, будуючи монастирі, церкви, адміністративні приміщення, козацька старшина мала на увазі перш за все досягнення своїх особистих або станових цілей, та збережений у цих пам’ятках дух народу промовляє про речі загальнолюдські, про талант народу, що втілився у високий стиль козацького бароко.

Справжніми шедеврами світової архітектури є українські барокові споруди: церква Усіх Святих, Печерська лавра, Софійський та Михайлівський золотоверхі собори, Георгіївський собор Видубицького монастиря, Андріївська церква, Кловський палац у Києві, Преображенська церква у Великих Сорочинцях, Вознесенський собор Мгарського монастиря (м. Лубни Полтавської області), Хрестоздвиженський собор у Полтаві, Свято-Вознесенський собор (Переяслав-Хмельницький), Успенський собор та Церква Катерини у Черні­гові,  Покровський собор і Успенський кафедральний собор у Харкові,  Собор святого Юра і Бернардинський костел у Львові, костел Святого Йосипа та монастир отців Лазаритів в Ізяславі, на Хмельниччині.

Збереглося багато безіменних іконописних шедеврів. Найчастіше народні іконописці зверталися до образу Божої Матері. Історія зберегла імена найвидатніших іконописців козацької доби Івана Рутковича та Йова Кондзелевича, києво-печерського маляра Алімпія.

Барокова література в Україні представлена різними жанрами. У поезії вирізняються постаті Лазаря Барановича, Івана Величковського, Григорія Сковоро­ди, до нас дійшли козацькі літописи Самовидця, Григорія Грабянки, Самійла Величка, ора­торська проза Іоанія Галятовського, Антонія Радивиловського, Лазаря Барановича, Івана Вишенського, Григорія Смотрицького. Твори писалися переважно церковно-слов’янською мовою.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *