0 232
Матеріал до орієнтовного планування уроків зарубіжної літератури Олександра Первака Лютий 17th, 2017 Руденко Тарас

Матеріал до орієнтовного планування уроків зарубіжної літератури Олександра Первака

Всесвітня література в школах України. – 2017. – № 2.

До уроку 39

 

Повідомлення. Перше знайомство з театром.  Шекспiру було п’ять рокiв, коли  він уперше міг побачити виставу. Його батько був тоді мiським головою, давав дозвіл виступати перед публiкою, тож мав право бути почесним гостем театру, а його родина могла відвідувати вистави безкоштовно.

Різні мандрівні трупи давали вистави. П’єси були недосконалі, часом примiтивнi, але бродячі актори користувалися великою любов’ю народу, вони знаходили публіку скрізь: і у великих мiстах, й у маленьких селищах. Міські архіви підтверджують, що в Стратфордi щорiчно бували вистави, в окремі роки гастролювали два чи три театри, а в 1587 тут побувало аж п’ять труп. Скажімо, коли Вільяму було дев’ять рокiв, в Стратфордi грали актори графа Лейстера, коли п’ятнадцять рокiв, у Стратфордi гастролювали двi трупи: лорда Стренджа й графинi Ессекс. У шiстнадцять рокiв вiн мiг дивитися спектаклi акторiв графа Дербi. Зрозуміло, молодий Шекспiр не пропускав нагоди побувати на виставах заїжджих акторiв, адже розваг у провінційному містечку небагато.

А ще в Англiї доби Вiдродження було звичним влаштовувати пiд час свят усякого роду вистави. Цiлком iмовiрно, що одинадцятирiчний Шекспiр разом з батьком був присутнiй на святi, що граф Лейстер влаштував у своєму замку Кенiльворт на честь гостин королеви Єлизавети. У парку тоді був поставлений грандiозний спектакль.

Так відбулося знайомство Шекспiра з театром. Імовiрно, тодi він захопився мистецтвом, що надалі стало справою його життя. Крім того, успішні актори могли заробити немалі гроші, а Вільям з дружиною і дітьми жив у виділеній кімнаті батьківського дому, а серйозних доходів у Стратфорді не намічалося. Тож у 1585 роцi двадцятирічний Шекспiр покинув домівку. Як стверджують деякi бiографи, він примкнув до однiєї з акторських труп, і подався до Лондона.

Повідомлення. Театральна ситуація доби. У самому Лондоні (в межах Сіті) театрів не було,  це забороняв муніципалітет, де переважали прихильники пуританської моралі, що забороняла всякого роду розваги. Тому перші лондонські театри виникли в передмістях, на околицях Лондона. На початок діяльності Шекспіра в околицях Лондона було чотири будівлі, спеціально призначені для вистав, але театральних труп було більше, вони винаймали приміщення. Театральна діяльність була прибутковою, тому невдовзі кількість театральних будівель виросла до дев’яти. Найвідомішим власником театру був Філіп Хенслоу. Хоча вiн не був нi драматургом, нi актором, проте на спекуляціях і лихварстві збив капітал, придбав землю і побудував на правому березi Темзи театр «Троянда». Примiщення Хенсло здавав в оренду акторським трупам. При цьому вiн позичав їм гроші, тримав акторiв у кабальнiй залежностi, i вони працювали на нього за борги. Хенсло видавав аванси бідним драматургам, які недорого писали п’єси для його театру. Очолював його трупу видатний трагiк Едуард Аллен, який вирiс на драматургiї Марло й Кiда, був найпопулярнiшим актором Лондона. Аллен став зятем Хенсло, театр «Роза» i «слуги лорда-адмiрала» перетворилися на сiмейне пiдприємство.

А перший публічний лондонський театр збудував Джеймс Бербедж, який був у молодості теслею, потім став актором, нарешті зібрав власну трупу. Його «Театр» існував доти, поки власник землі не зажадав подвійну орендну плату та частку доходів театру. Шекспір спочатку працював з Джеймсом Бербеджем, потім перейшов до його сина Річарда, чия молода трупа повернулася iз провінції і запропонувала Хенсло здати їм приміщення для вистав. Але «Троянда» була на ремонті, актори грали в театрi «Ньюiнгтон-Батс», тому Хенсло приєднав акторів до своєї трупи. Коли ремонт закiнчили, «слуги лорда-адмiрала» повернулися в примiщення «Троянди», а «слуги лорда-камергера» знову стали виступати самостійно. Колектив «слуг лорда-камергера» налічував десять молодих акторів – справжніх майстрів своєї справи. Вони вирішили більше не зв’язуватися iз лихварем, щоб не працювати за жалюгідну плату. Головною зiркою трупи був талановитий трагiк Рiчард Бербедж. Другою окрасою був комiк Вiльям Кемп, через кілька років визнаний кращим клоуном лондонських театрiв. Трупа лорда-камергера в 1594 роцi надбала в особi Шекспiра поета, який міг не тiльки обновити  стару п’єсу, але й написати нову. Це допомогло їм швидко стати на ноги завдяки свiжому репертуару.

Повідомлення. Театр «Глобус». Брати Бербеджі залишили собі половину акцій нового театру, решту порівну розподілили між своїми друзями-акторами. У новому приміщенні вміщалось до 3000 глядачів. «Глобус» був побудований у вигляді триярусного відкритого амфітеатру, будівля нагадувала 18- або 20-гранник і мала щонайменше одну вежу. Витягнута сцена доходила до середини відкритого двору, мала люк, звідки при необхідності виходили актори, і була піднята над землею на висоту близько 1,5 м.

Сцена мала розміри 12×8 метрів і двоє дверей для виходу акторів. Дах розміщувався лише над сценою і був пофарбований у кольори неба, він також мав люк, через який актори спускалися на сцену за допомогою мотузок, зображуючи божеств або ангелів. На даху була встановлена статуя Геркулеса із земною кулею на плечах. Надпис над входом говорив «Totus mundus agit histrionem», тобто «Увесь світ грає якусь роль». Про початок вистави глядачів повідомляли сигналом сурми, а на час вистави піднімали прапор.

Досить комфортні дорогі ложі із сидячими місцями для аристократів розташовувалися уздовж стіни на першому ярусі. Над ними були влаштовані галереї для багатих городян. Квитки за місця прямо на сцені коштували набагато дорожче місць на галереях. У партері – навколо сцени – передбачалися дешеві стоячі та дорожчі сидячі місця, розташовані у три ряди. Було в театрі місце і для тих, хто мав лиш одне пенні.

Театр проіснував всього 14 років, там відбулися прем’єри майже всіх творів великого драматурга. Але дерев’яна будівля згоріла від невдалого пострілу театральної гармати, а з нею і рукописи Шекспіра. Незабаром після пожежі театр відбудували на тому ж місці заново, вже з каменю. Але новий проект Шекспір навряд чи фінансував, через проблеми із здоров’ям він відійшов від справ і повернувся до Стратфорда. Але навіть по його смерті понад тридцять років «Глобус» був успішним театром, та в 1642 р. в Англії почалася громадянська війна, й усі театри закрилися. Будівлю незабаром знесли, земельну ділянку забудували дохідними домами.

Новий театр «Шекспірівський Глобус» збудували за 205 м від історичного «Глобуса». Відкриття відбулося в 1997 році, і там можна подивитися постановки п’єс Шекспіра з оригінальними декораціями і костюмами. Причому, як і при Шекспірі, немає штучного освітлення, вистави проходять тільки вдень. Але не всі традиції шекспірівського театру збереглися в сучасному «Глобусі». Зокрема, жіночі ролі сьогодні грають актриси, а не молоді актори, як було прийнято 250 років тому.

 

До уроку 42

Повідомлення підготовлених учнів.

  1. Ілюстратори трагедії «Ромео і Джульєтта».

Джеймс Вільям Хатерелл – британський митець, майстер портретів та ілюстрацій.

Художник працював для багатьох журналів та видавництв. Практично все життя Вільям прожив у своєму будинку в пригороді Лондона, де розбив сад і використовував його в якості фону для багатьох своїх картин. Як художник-ілюстратор Хатерелл спеціалізувався на історичних і літературних темах. Серед його відомих робіт – серія картин про короля Артура і лицарів Круглого Столу. У 1912 році видавництво Hodder & Stoughton опублікувало двадцять дві акварельні ілюстрації до трагедії «Ромео і Джульєтта». Як зазначав один із сучасників Хатерелла, художник не терпів поспішної роботи,  часто для ілюстрацій робив численні начерки у себе в студії або в саду.

Найвиразнішими і найвідомішими радянськими ілюстраторами трагедії В.Шекспіра «Ромео і Джульєтта» були Дементій Шмарінов та Сава Бродський.

Сава Бродський – відомий художник, архітектор, скульптор, захопившись книжковою графікою, проілюстрував твори майже двадцяти авторів. Серія малюнків до «Ромео і Джульєтти» – одна з останніх робіт майстра. Архітектурне мислення Бродського вплинуло на його ілюстрації п’єси Шекспіра, які висвітлюють загальну будову вистави. Простір ілюстрації підкреслюється глибокими чіткими рисами класичної архітектури італійського Ренесансу. Бродський пояснював: «Мені здається, що на відміну від інших творів Шекспіра, п`єса «Ромео і Джульєтта» дуже симетрична. Дивіться, дві сім`ї, двоє закоханих, дві пристрасті, дві смерті. У графічному зображенні я намагався передати цю симетрію. Я відчув себе театральним режисером – я намагався зобразити героїв так, як їх бачить публіка – усіх разом, але хтось один виступає на перший план, опиняючись у світлі прожектора. Тож це скоріше театральні ескізи, ніж книжкові ілюстрації».

Цикл ілюстрацій Дементія Шмарінова ретельно відтворює усі події п`єси – від початку до фіналу. Шмарінов ретельно знайомився з шекспірівською добою, внаслідок чого на його малюнках постало справжнє середньовіччя – у костюмах, інтер`єрах… Та й образи Ромео і Джульєтти відповідають уявленню про них багатьох читачів з усього світу. Мистецтвознавці відзначають, що в монохромних техніках (вугілля, і чорна акварель) митець завжди досягав більшої виразності, ніж коли застосовував колір. За ілюстрації до трагедії «Ромео і Джульєтта» художник був нагороджений срібною медаллю на Міжнародній виставці книжкового мистецтва в Лейпцигу (1965).

Нове українське видання трагедії вражає малюнками українського художника Владислава Єрка – одного з кращих у світі сучасних ілюстраторів книги. Багатства та розкоші додають графічним ілюстраціям бронзова фарба та дорогий папір. На презентації книги В.Єрко зауважив: «Мені дуже не хотілось повторювати ті ілюстрації «Ромео і Джульєтти», на яких я виріс. Це малюнки Шмарінова та Сави Бродського. Не хотілось, щоб були якісь відсилки до балету Прокоф’єва. І судити, гарна книжка чи погана я не можу, це, очевидно, можете зробити тільки ви».

  1. «Ромео і Джульєтта» Шекспіра в класичній музиці, опері, балеті.

Любов Ромео і Джульєтти живе в музиці минулих часів і наших днів. Змінюються століття, а люди не залишають спроб висловити в звуках її трагічну радість. Ще у 18 ст. музиканти Німеччини, Італії, Франції присвячували свої твори веронським закоханим.

У 1830 році італійський композитор Вінченцо Белліні створює свою знамениту оперу «Капулетті і Монтеккі». Опера вперше прозвучала у Венеції, відразу завоювала популярність у Франції і була поставлена в Паризькій Опері.

У 1839 році Гектор Берліоз написав велику драматичну симфонію для солістів та хору «Ромео і Джульєтта». На музику Берліоза пізніше були поставлені балетні вистави з хореографією Моріса Бежара і Амедео Амодіо.

У 1863 році з’являється твір Філіппо Маркетті на ту ж тему. Потім – увертюра «Ромео і Джульєтта» Йоганнна Свендсена – одного з видних представників норвезької національної музики.

У 1867 році популярний французький композитор Шарль Гуно (1818-1893) створює славетну оперу «Ромео і Джульєтта». Твір Гуно добре відомий у світі і ставиться до цих пір. Вперше опера була поставлена в театрі Лірик в Парижі.

У 1869 році П.І.Чайковський пише увертюру-фантазію «Ромео і Джульєтта». Сюжет, підказаний Балакірєвим, настільки захопив композитора, що він задумав написати велику оперу, але встиг створити лише вокальний дует Ромео і Джульєтти. Працюючи над твором, Чайковський писав: «І все одно справжня любов сильніше всього: сильніше ненависті, сильніше самої смерті… І я покажу, я обов’язково покажу, що на світі існує саме така любов». На музику Чайковського Сергієм Лифарем згодом було поставлено балет.

У 1922 році італійський композитор Рікардо Дзандонаі створює оперу «Джульєтта і Ромео», яку тоді високо оцінили і дуже хвалили, але зараз вона майже не ставиться.

У вересні 1935 року Сергій Прокоф’єв завершує свою роботу над музикою до балету “Ромео і Джульєтта”. Це твір визнано геніальним, він дуже популярний. До Прокоф’єва ніхто не наважувався втілити образи закоханих на балетній сцені. Ось що розповідає Сергій Прокоф’єв у своїй «Автобіографії»: «Мене цікавив ліричний сюжет. Натрапили на «Ромео і Джульєтту» Шекспіра. Договір уклав Великий театр. Навесні 1935 року ми з Радловим розробили сценарій. Протягом літа музика була написана, але Великий театр знайшов її нетанцювальною і розірвав договір.» Дійсно, створена Прокоф’євим музика балету «Ромео і Джульєтта» здавалася спочатку дуже незвичайною, складною і непластичною. Артисти балетної трупи Ленінградського театру опери і балету, де спектакль був поставлений у 1940 році, жартували: «Сумніших оповідей не знайдете, ніж музика Прокоф’єва в балеті».  Так вони перефразували заключні рядки трагедії після того, як вперше почули музику С.Прокоф’єва.

В основі композиції балету – окремі номери, дуже лаконічні і виразні. Усього їх 52, але вони складають безперервну музичну дію, яка блискуче розкриває основний конфлікт трагедії – зіткнення світлої любові Ромео і Джульєтти із родовою ворожнечею.

Цей балет пройшов складний шлях від непорозуміння до тріумфу геніальної музики. Про балет С.Прокоф’єва заговорили, що він є істинним «перекладом Шекспіра на мову танцю». Відома російська балерина Г.Уланова зазначала: «Музика Прокоф’єва зливалася із Шекспіром. При всій новизні й сучасності звучання дивовижна відповідність балету Прокоф’єва трагедії Шекспіра – ось у чому причина успіху цієї вистави». Образ шекспірівської героїні є найяскравішою та проникливою фарбою у творчій палітрі балерини Уланової. У Санкт-Петербурзі на алеї Парку Перемоги встановлено бронзовий пам’ятник, що відобразив артистку в її прославленій ролі.

Існує дві знамениті кіноверсії балету Прокоф’єва: з Галиною Улановою та Юрієм Ждановим (1954 р.) і з Рудольфом Нурієвим та Марго Фонтейн (1966 р.).

  1. Герої Шекспіра в популярній музиці, масовій пісенній культурі. За мотивами п’єси Шекспіра написані багато пісень і композиції з репертуару рок-і поп-виконавців різних країн. Серед них: пісні про Ромео і Джульєтту груп Dire Straits, Pretty Balanced, ВІА «Аріель» (1973), «Заборонені барабанщики» (2001), «Ундервуд» (2005), Володимира Кузьміна (1987), DJ Грува (1997), Олександра Малініна (1998), Сергія Пєнкіна (1998), Діани Гурцької (2002). Темі п’єси присвячені також міні-альбом корейського бой-бенду SHINee «Romeo», пісні «Джульєтта» групи «Наутілус Помпіліус», пісня і альбом «Ромео» групи «Ненсі», «Джульєтта» групи Jane Air і багато інших.

У наш час Ромео і Джульєтта є героями музичних фантазій: «Ромео і Джульєтта, хроніка циганської любові» в ключі фламенко (Луізілло, 1990 р.), «Листи Джульєтти» напрямку пост-рок (Елвіс Кастелло, 1993 р.).

Сучасною адаптацією класичної п’єси Вільяма Шекспіра став мюзикл композитора Леонарда Бернстайна і поета Стівена Сондхайма «Вестсайдська історія» (1957), пізніше екранізований. Дія розгортається в кварталі Вест Сайд Нью-Йорку середини 1950-х рр.., оповідаючи про протистояння двох вуличних банд – білих та латиноамериканців. Розповідається про кохання пуерторіканки Марії і Тоні, який входить в банду італійців. Гине лише Тоні, що усвідомив безглуздя ворожнечі та намагався примирити ворогів. Це розцінили як слабкодухість, зраду своєї банди і покарали смертю. Смерть героя нічому не навчає натовп, трагічна історія приречена на повтори.

Наступною популярною версією мюзиклу «Ромео і Джульєтта» стала оригінальна французька постановка  композитора Жерара Пресгурвіка Він написав не тільки музику, а й лібрето до спектаклю. За постановку танців відповідав відомий європейський хореограф Реда. Прем’єра мюзиклу відбулася 19 січня 2001 року. Французьку версію мюзиклу було перекладено і поставлено у 14 країнах світу.

Великий інтерес викликає музика з кінофільмів. Так, дуже популярні в світі саунд-треки до фільмів База Лурманна і Франко Дзеффіреллі. Тема кохання, написана знаменитим композитором Ніно Рота до картини Дзеффіреллі 1968 року, визнана класичною і стала музичною візитною карткою Ромео і Джульєтти.

  1. Екранізації трагедії Шекспіра «Ромео і Джульєтта». В історії літератури та кінематографу небагато творів були екранізовані понад п’ятдесят разів. Деякі з екранізацій мало відомі широкому загалу, а деякі назавжди вписані в історію кінематографа. Представимо найкращі фільми за п’єсою «Ромео і Джульєтта».

Найбільш успішною кіноверсією вже багато років залишається фільм «Ромео і Джульєтта» Франко Дзеффіреллі 1968 р. Це перша екранізація твору, у якому герої були того ж віку, що персонажі у Шекспіра. Режисеру навіть знадобився спеціальний дозвіл на зйомки 16-річної Олівії. В головних ролях знялися непрофесійні актори. Фільм настільки точно відтворює п’єсу, що виконавці головних ролей і самі закохалися на зйомках фільму.

«Ромео+Джульєта», фільм 1996 року режисера База Лурманна. Екранізація з красунчиком Леонардо ДіКапріо та Дейнс Клер. Хоча порядок деяких подій змінено, проте фільм не втратив настрою та атмосфери п’єси. Сучасного звучання фільму надають саундтреки з рок-пісень в обробці композиторів.

Нова екранізація 2013 року режисера Карла Карлея «Ромео і Джульєтта» заявлена як фільм, що не суперечитиме жодному слову Шекспіра, адже, на його думку, всі до цього викривляли події. Сценарист був скромніший і визнав: він стиснув сюжет, щоб вписатися в стандартну двогодинну тривалість фільму, трохи переписав тексти, щоб середньовічна історія стала зрозумілою сьогоднішнім молодим людям.

Особливе місце в історії кінематографа посідають два наступні фільми.

Екранізація Джорджа Кьюкора «Ромео і Джульєтта» (1936 рік) – це перша звукова екранізація п’єси Шекспіра. До цього фільми були або німими, або картинка і звук записувалися окремо, що погіршувало якість стрічок. Картина наповнена особливим шармом та красою, проте їй не вистачає достовірності та щирості. Фільм викликає подвійне враження: з одного боку «картинка», безумовно, радує око, повертає нас у часи старого доброго якісного кіно, у ньому є особливий шарм. З іншого боку, якщо звернути увагу на зміст фільму та добір акторів, то складно знайти щось гідне захоплення. Режисер запросив на головні ролі зірок світової величини того часу: Норму Ширер і Леслі Говарда. Але практично всі актори були набагато старші шекспірівських героїв. На момент зйомок Нормі Ширер, яка грала Джульєтту виповнилося 34 роки, а Леслі і зовсім 42. Погодьтеся «юними закоханими» їх не назвеш.

Перша кольорова екранізація «Ромео і Джульєтти» (1954 рік) вважається однією з найбільш знакових. Режисер Ренато Кастеллані дозволив собі значні зміни у сюжеті безсмертної п’єси, але зміг продемонструвати справжню історію страждання та почуттів. Найдальша від шекспірівської версії постановка полонить глядачів красою декорацій і не менш красивою постановкою сцен. Прекрасні костюми, зроблені за ескізами знаменитої в Італії і Франції художниці Леонор Фіні, і чарівна музика італійського композитора Романа Влада, написана в стилі середньовічних балад, плавно переносить нас у часи знаменитих веронських закоханих, наповнює фільм затишком і не дає залишитися байдужим. Варто зауважити, що знімали фільм на батьківщині Ромео і Джульєтти в Вероні, тож самі веронці, які щиро люблять історію Ромео і Джульєтти, привнесли своє бачення в цю картину.

 

 

До уроку 46

Учнівські повідомлення про Дон Кіхота.

«Дон Кіхот» і живопис. «Дон Кіхоту» пощастило на ілюстраторів. Образи рицаря і його вірного зброєносця надихали багатьох художників. Початковою віхою в історії ілюстрування «Дон Кіхота» дослідники вважають англійське видання 1738 року з витонченими гравюрами англійського художника Джона Вандербанка. Тоні Жоанно, французький художник, гравер і маляр ХІХ ст. настільки був захоплений романом Сервантеса, що створив до нього 800 малюнків. Образ Дон Кіхота знаходимо на картині відомого французького живописця Оноре Дом’є. Графік Гюстав Доре вивчив роман у всіх деталях і подробицях. Він навіть зробив тривалу подорож по дорогах Іспанії, замальовуючи в альбом свої враження. Відомо понад триста його ілюстрацій до роману. Багато іспанських майстрів намагалися втілити в мистецтві свого національного літературного героя. Франсіско Гойя почав роботу над образом мандрівного лицаря як ілюстратор, однак від цього задуму зберігся всього один офорт. Знаменитий малюнок Пабло Пікассо став хрестоматійним. Зображували Дон Кіхота Сальвадор Далі й Ігнасіо Сулоага. Кожну фразу роману проілюстрував іспанець Х.Аранда, він працював над «Дон Кіхотом» більше сорока років.

У живо­писі образи цієї вічної книги втілили також англієць У.Хогарт, фран­цуз Е.Делакруа, росіяни К.Рудаков, В.Сєров, Г.Єпіфанов, Ф.Константинов, С.Бродський, А.Звєрєв, Кукринікси. Непересічний «Дон Кіхот і Санчо Панса» словака Ципріяна Маєрніка. Киянин Борис Крюков один із перших українців дав ілюстрації до Сервантесового роману, але то вже було в Аргентині, куди емігрував художник. Там він ілюстрував «Дон Кіхота» для розкішного видання в серії «Незабутні постаті». Понад двадцять років тому опублікувала свої ілюстрації київська художниця Ольга Петрова. Роман малювали також відомі українські художники Теофіл Копистенський, Борис Крюков, Владислав Єрко, Сергій Якутович.

Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків в Києві має в своїй збірці чотири гобелени за картонами митця з Франції Шарля Куапеля (1694-1752) на сюжети «Дон Кіхота». Гобелени виконала всесвітньо відома мануфактура в місті Брюссель. Зала з гобеленами музею Ханенків має ще одного Дон Кіхота – на стелі. Плафон (живопис) для зали намалював іспанський митець Барбудо Санчес (1857-1917). На плафоні невмирущий лицар дає бій вітрякам.

«Дон Кіхот» і музика. Дон Кіхот живе в музиці, за мотивами «роману написано по­над 100 творів різних жанрів, це симфонічні поеми, опери, балети, оперети, мюзикли таких відомих ком­позиторів, як іспанці Е.Альфтер, Х.Родріго, англійці Г.Перселл, Д.Ейрес, французи Ж.Ібер, М.Равель, німці Г.Тельман, Д.Дітперсдорф, італійці Д.Паізіелло, А.Сальєрі, Д.Рісторі, Н.Піччіні, росіяни А.Рубінштейн, М.Матюшин, чехи Я.Вейнбергер, Я.Доубрава, українець В.Кирейко.

Відома симфонічна поема Ріхарда Штрауса, опера Жюля Массне «Дон Кіхот» прославив виконанням головної партії Федір Шаляпін. Світової слави набули опери «Дон Кіхот», постав­лені у кращих театрах Європи — Н.Піччіні (Неаполь,1770), С.Майра (Венеція, 1796), М. Гарсіа (Нью-Йорк, 1827), Р.Гепард (Лондон, 1945), а також балети В.Геріха (Берлін, 1840), Д.Макфаррена (Лондон, 1846), Лукантіні (Мілан, 1884), Л.Мінкус (Санкт-Пе­тербург, 1869). І сучасні композитори беруться за втілення образів роману Сервантеса – цікаві знахідки належать Ґ.Гладкову, А.Животову, О.Журбіну, Д.Кабалевському, К.Караєву, А.Петрову, Т.Хреннікову, а мюзикл американця Мітчела Лі «Людина з Ламанчі» завою­вав Новий Світ, ставши театральним бетселлером на Бродвеї.

Дон Кіхот у скульптурі. У 20 столітті, коли Іспанія започаткувала перетворення країни на туристський край, усі більш-менш пов’язані з романом міста і села прикрасили скульптурами Дон Кіхота та Санчо Панси у стилістиці від реалізму до постмодернізму. Обидві постаті прикрасили величний монумент письменнику Сервантесу в Мадриді. Невеличкі монументи Дон Кіхоту можна зустріти і в іспаномовних країнах Латинської Америки, де комічний ідальго ніколи не бував.

Ж.-Л.Готьє – французький скульптор зобразив Дон Кіхота у повний зріст, в рицарських обладунках, зі шпагою на лівому боці й розкритою книгою в лівій руці. Скульптура «Дон Кіхот» виконана у 1870 році. Є парною до скульптури «Мефістофель». Пара уособлює основні етичні категорії: Добро і Зло. Дон Кіхот є символом Добра.

Російський скульптор М.А.Сіліс 1987 року створив із металу незвичайне скульптурне зображення мандрівного рицаря, який тримає в руках ромашку.

Дон Кіхот в кіномистецтві. Всього налічується близько 120 кіноверсій роману М. де Сервантеса, але справді вдалих дуже мало. Дон Кіхот разом із Пансою, Дульсинеєю та Росинантом в мультиках, фільмах та коміксах пережив значно більше пригод, ніж міг передбачити його творець. Ці образи в масовому мистецтві стали гарно продаваним брендом. Але є і визначні фільми. Перша екранізація «Дон Кіхота» вийшла на зорі ери кінематографу в 1903 році. Це була короткометражка французьких режисерів Фернана Зекки і Люсьєна Нонге. Далі роман «Дон Кіхот був екранізований у Данії (1927), пізніше – в Аргентині та Іспанії (1937). Шедевром визнано фільм австрійського кінорежисера Георга Вільгельма Пабста (1933). На головну роль він запросив великого російського артиста Федора Шаляпіна, який вже грав роль хитромудрого ідальго в опері за мотивами «Дон Кіхота». Символічно, що образ Лицаря сумного образу перегукувався з долями Шаляпіна і Пабста, які змушені були покинути батьківщину і, немов хитромудрий ідальго, довгий час поневірятися по світу. Можна сказати, що Шаляпін був народжений для ролі Дон Кіхота, настільки органічно він виглядав в його образі.

У Радянському Союзі режисер Григорій Козинцев створив кінофільм «Дон Кіхот» (1957), головну роль у якому виконав Микола Черкасов. Це екранізація однойменної п’єси Є.Шварца за мотивами роману Сервантеса про кумедні і зворушливі пригоди ідальго Алонсо Кехано, закоханого в лицарські романи. Фільм вважається однією з кращих інтерпретацій шедевру Сервантеса, відзначений на п’яти кінофестивалях, а на батьківщині Шекспіра в Стратфорді виконавець ролі Дон Кіхота був нагороджений премією як найкращий актор.  Це перший кольоровий широкоекранний фільм кіностудії «Ленфільм».

Найбільшу кількість екранізацій книги Сервантеса здійснила американська кіноіндустрія, але майже всі американські фільми, присвячені Дон Кіхоту та його автору, є невдалими, далекими від першотвору. Чи не єдиною американською картиною, в якій у загальних рисах зберігається лише пародійний сюжет Сервантеса, є фільм «Дон Кіхот», знятий 2000 р. режисером Пітером Єйтсом. Картина нагадує казку, пристосовану до розумового рівня і смаків не дуже вибагливого телеглядача, наповнену романтичним пафосом, сентиментальністю і спецефектами, що відтворюють видіння Дон Кіхота.

Унікальним є фільм «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот», знятий у рамках проекту «Класика в мініатюрі» режисером Стівеном Рітс-Барром у 2010 р. Це вистава ляльок-маріонеток, знята з високою повагою до тексту Сервантеса. Наділені надзвичайною пластикою, ляльки (їхнім автором став Є.Серьогін, що пропрацював понад двадцять років у театрі С.Образцова) з усією глибиною виражають трагікомізм Рицаря Сумного Образу.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *