0 639
Українська мова. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням румунською (молдовською) мовою 1-4 класи (2016 рік) Вересень 13th, 2016 Руденко Тарас

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Основна мета початкового навчання української мови як державної у ЗНЗ з румунською мовою викладання полягає у формуванні комунікативної компетентності учнів, ураховуючи їхні можливості та інтереси.

Відповідно, головними завданнями навчання української мови в 1-4 класах ЗНЗ з румунською мовою навчання є:

  • створення позитивної мотивації до опанування української мови;
  • формування умінь і навичок з усіх видів мовленнєвої діяльності;
  • засвоєння елементарних знань про найважливіші мовні одиниці української мови, необхідні й достатні для формування комунікативного мовлення;
  • долучення учнів-румунів до культури українського народу;
  • інтелектуальний, моральний, соціокультурний, естетичний розвиток учнів.

Поставлені завдання реалізуються у процесі здійснення навчальної, розвивальної та виховної функцій освітнього змісту предмета.

Програму розроблено на основі Державного стандарту початкової загальної освіти (освітня галузь «Мови й літератури»), 2011 р. Її зміст визначено на основі порівняльного аналізу мовних систем румунської й української мов, що дозволило визначити спільне й розбіжності в навчальному матеріалі й відповідно його інтерпретувати. У програмі представлено знання лише про ті найважливіші мовні одиниці, які необхідні й достатні для формування комунікативного мовлення.

Програма з української мови для ЗНЗ з румунською мовою навчання відповідає змістовим лініям, що визначені Державним стандартом: мовленнєвій, мовній, соціокультурній, які є взаємозалежними, взаємопов’язаними й спрямованими на формування ключових і предметних компетентностей.

Мовленнєва змістова лінія передбачає формування і розвиток умінь користуватися мовою як засобом спілкування і пізнання. З цією метою формуються і розвиваються у 1 класі усні види мовленнєвої діяльності − аудіювання, діалогічне і монологічне мовлення, а в 2-му, крім зазначених, – читання й письмо. У 3-4-их класах розвиваються й удосконалюються усі види мовленнєвої діяльності на основі елементарних знань з мови, правопису й пунктуації.

Тематика текстів для аудіювання і читання, діалогів і монологічних висловлювань учнів визначається відповідно до таких сфер мовлення, як особистісна, соціально-побутова, освітня, публічна та природа.

Мовна змістова лінія спрямована на засвоєння румуномовними учнями знань з української мови, необхідних для фо­р­му­ван­ня мовних умінь і навичок, які є основою для роз­ви­т­ку ус­но­го й писе­м­но­го мо­в­лен­ня, і здійснюються з урахуван­ням осо­б­ли­во­с­тей рі­д­ної мо­ви дітей.

Відомості з мови, які учні одержують у процесі навчання, мають використовуватися не стільки для мовного аналізу, скільки для організації постійної роботи з удосконалення орфоепічних, лексичних, граматичних умінь і навичок учнів, що є базовими для формування комунікативних умінь.

Соціокультурна змістова лінія передбачає ознайомлення учнів із Україною як багатонаціональною державою, її державними символами, національною культурою українців, їхніми традиціями, звичаями, святами, обрядами, засвоєння національно маркованої лексики, що відображає реалії життя українського народу, його матеріальну і духовну культуру; засвоєння найуживаніших народних висловів, прислів’їв і приказок, ознайомлення з українськими дитячими іграми, піснями, казками, іменами українських письменників, історичних і культурних діячів. Крім того, соціокультурна лінія змісту навчання передбачає ознайомлення й засвоєння соціальних норм мовленнєвої поведінки в різних сферах спілкування, визначених програмою; формування вмінь установлювати елементарні комунікативні контакти під час виконання тих чи інших соціальних ролей.

Важливим напрямом соціокультурної змістової лінії є виховання громадянина України, який поважає державу, її національні символи, мову й культуру інших народів, що мешкають в Україні, толерантно ставиться до них.

Соціокультурні відомості не вивчаються на окремих уроках. Вони мають пізнавальне значення й органічно поєднуються з іншими лініями змісту, реалізуються у текстах для аудіювання, читання й письма, входять до змісту діалогів і монологів. Соціокультурна змістова лінія підсилює практичну спрямованість навчального процесу, його зв’язок із життям.

Програма з української мови як державної ґрунтується на засадах особистісно орієнтованого і компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння змісту початкової мовної освіти і має двовимірну структуру, яка складається з:

– змісту навчального матеріалу, визначеного за змістовими лініями (зміст мовленнєвої, мовної, соціокультурної компетенцій);

– державних вимог до загальноосвітньої підготовки учнів (визначений комплекс знань, умінь, навичок, способів діяльності, що в сукупності складають вищезазначені компетенції).

Характерною особливістю навчання української мови у ЗНЗ з румунською мовою викладання є опора на знання, уміння і навички, набуті на уроках румунської (рідної) мови. Це передбачає використання міжмовних зіставлень, що дозволяє уникнути дублювання у формуванні понять, спільних в обох мовах; розмежовувати матеріал, який не збігається, що, у свою чергу, сприяє усвідомленому опануванню української мови учнями-румунами, розвитку умінь диференціювати його.

З огляду на основну мету і завдання, процес навчання української мови передбачає засвоєння мови як засобу спілкування і пізнання шляхом залучення учнів до активної комунікативної діяльності. Зміст програми забезпечує розвивальний характер і прикладну спрямованість навчання української мови, між предметні зв’язки, ураховує можливості й інтереси учнів початкової школи.

Курс української мови в початкових класах структурується таким чином:

І. Усний курс української мови (1 клас).

ІІ. Навчання грамоти (2 клас).

ІІІ. Відомості з мови й правопису (3-4 класи).

 

1 клас

Усний курс української мови

Основна мета усного курсу – формування в учнів-румунів умінь з таких видів мовленнєвої діяльності, як слухання-розуміння українського мовлення та говоріння (діалогічне й монологічне мовлення).

З огляду на мету, визначено основні завдання, які полягають у:

  • формуванні інтересу до вивчення української мови;
  • формуванні аудіативних умінь: слу­ха­ти-­ро­зу­мі­ти пред’явлений матеріал, розрі­з­ня­ти зву­ки румунської й української мов, розуміти слова, словосполучення, ре­чен­ня, нескладні за змістом тексти;
  • збагаченні словникового запасу;
  • розвитку орфоепічних умінь і навичок та умінь правильного наголошування слів;
  • формуванні вмінь граматично правильно вживати слова, будуючи словосполучення, речення;
  • формуванні і розвитку вмінь комунікативного мовлення (діалогічного (3-4 репліки, включаючи етикетну лексику) та монологічного (розповідь за аналогією, переказування, читання напам’ять віршованих текстів).

Особливості формування аудіативних умінь. В основі розвитку вмінь мовленнєвої діяльності лежить уміння сприймати і розуміти усне українське мовлення. Зважаючи на те, що більшість учнів-румунів до школи не володіє українським мовленням, у 1 класі важливо сформувати уміння і навички зосереджувати увагу на слуханні усного українського мовлення, його інтонаційному малюнку, забезпечити розуміння сприйнятого на слух, формувати мовленнєвий слух і оперативну пам’ять.

Формування мовленнєвого слуху передбачає розвиток уміння вирізняти в мовленнєвому потоці окремі елементи (слова, речення, межі речень, кількість слів у реченні, тематику слів, сприйнятих на слух тощо), визначати інтонацію речень (повідомлення, запитання). Важливо навчити школярів сприймати на слух не лише особливості звучання й наголошування слів (бра́ти – брати́, рука́ – ру́ки), але й розуміти різницю у значенні.

Розвиток аудіативних умінь і навичок потребує вміння усвідомлювати значення слів, словосполучень, речень і, врешті, – розуміти зв’язне висловлювання (текст), його фактичний зміст. Неодмінною умовою роботи з аудіювання є розвиток оперативної пам’яті дітей, оскільки вміння утримувати в пам’яті матеріал, що пропонується для слухання, певною мірою визначає успішність в опануванні української мови.

Під час формування аудіативних умінь доцільно використовувати як індивідуальні, так і фронтальні види робіт, для яких пропонуються завдання (після 1-2 прослуховувань) на: а) розуміння сприйнятого на слух сло́ва (співвіднесення його з предметом, дією, ознакою; відповідність чи невідповідність між тим, що сказано, і тим, що показано та ін.); б) розуміння сприйнятих на слух сполучень слів (визначення різниці в значенні словосполучень: лежить у книжці – лежить на книжці; визначення наявності прийменника (без уживання терміна) у словосполученні: наш клас – учиться в першому класі; визначення кількості слів у реченні; розрізнення інтонаційних особливостей речень тощо); в) розуміння інструкцій щодо виконання дій навчальної діяльності, ігрових завдань; розуміння сприйнятого на слух фактичного змісту тексту тощо.

Спостереження свідчать, що учні часто не розрізняють у мовному потоці звуки й звукосполучення, схожі зі звуками рідної мови, але не однакові. Так, школярі слово голосно сприймають і вимовляють як [h]олосно, хороша як [h]ороша, сьогодні як [сйо]годні тощо. Особливості вимови таких сполучень в українській мові учні, як правило, не помічають, що спричиняє помилки під час їх вимовляння у відповідних словах. Тому в процесі початкового навчання української мови слухові й моторні аналізатори школяра слід розвивати у взаємодії. Учень набагато легше навчиться чути особливості мовних одиниць української мови, якщо звертати на це спеціальну увагу та вправляти дітей у вимовлянні.

Збагачення словникового запасу. Робота над збагаченням словникового запасу – будівельного матеріалу мовлення – потребує постійної уваги. У програмі визначено сфери мовлення та їх тематику. Робота над збагаченням словникового запасу проводиться в межах визначених тем. Учитель має дбати про те, щоб учні засвоювали не лише слова – назви предметів, але й ознак і дій предметів, а також службові слова – прийменники і сполучники, оскільки без таких слів мовлення неможливе.

Плануючи урок, визначаючи його мету, доцільно фіксувати слова, які мають бути засвоєні на уроці (6-8), решта, якщо такі є – для ознайомлення.

Роботу над засвоєнням нових слів необхідно проводити у два етапи. На першому етапі – етапі семантизації – учитель знайомить учнів зі значенням слова, його вимовою, наголосом. Найчастіше це відбувається за допомогою малюнків або предметів (учитель вимовляє слово і показує відповідний предмет або малюнок), шляхом називання протилежного за значенням (верх – низ, зліва – справа, товстий – тонкий і под.), часто – перекладом на румунську мову (якщо іншого способу пояснити значення слова нема), рідше – описово, оскільки словниковий запас учнів невеликий. Після пояснення слова учні мають проговорити його за вчителем кілька разів.

Наступний етап – активізація слів у мовленні. Він пов’язаний із засвоєнням граматичних форм української мови. На цьому етапі використовуються вправи на дії з предметами, підстановчі вправи, ігрові тощо. Ставляться питання хто це?, що це?, який (-а, -е)?, де знаходиться?, хто з ким (чим)? і т. д. Цей етап в роботі над словом є обов’язковим, оскільки саме він сприяє активному засвоєнню слів і формуванню умінь уживати їх у процесі мовлення.

Знання слів, які опрацьовувались на уроці, обов’язково мають перевірятися на наступному. При цьому вчитель показує малюнок і запитує: хто це? що це? що робить? який? де? тощо. Недоцільно називати слово українською мовою і спонукати до перекладу на румунську, оскільки такий підхід не дає можливості перевірити правильність вимови.

Особливості формування навичок говоріння. Формування та розвиток умінь і навичок усного мовлення передбачає роботу над формуванням та розвитком умінь діалогічного й, дещо пізніше, – монологічного мовлення.

Сформованість умінь говоріння передбачає наявність в учнів: а) словникового запасу; б) орфоепічних умінь; в) граматичних навичок; г) володіння формулами українського мовленнєвого етикету.

У 1 класі, як уже зазначалося, передбачається засвоєння й активізація певного словникового запасу, оволодіння українською артикуляційною базою та інтонаційним оформленням мовлення. Особлива увага приділяється формуванню орфоепічних умінь і навичок та навичок правильного наголошування українських слів.

Опанування учнями граматичного ладу української мови здійснюється на основі мовленнєвих зразків. Граматичні конструкції, що обслуговують ту чи іншу тему і ситуацію, визначено в програмі.

На початковому етапі навчання учнів тематика спілкування українською мовою реалізується через навчальні ситуації, у процесі чого формуються і розвиваються уміння і навички вживання потрібного слова, певної мовної конструкції. Для організації усного мовлення важливо забезпечувати на уроках мотивацію говоріння. Усі види і форми роботи мають відповідати віковим особливостям дітей, їхнім життєвим інтересам.

Для ефективного розвитку усного комунікативного мовлення доцільно вдаватися до роботи в парах. При цьому важливо вчити учнів правильно вживати найтиповіші формули українського мовленнєвого етикету для вираження вітання, прощання, звертання, прохання, подяки та ін., розвивати вміння уважно слухати співрозмовника, висловлювати згоду (так, я згоден), припущення (мені здається), заперечувати (ні, не знаю, не думаю), уточнювати тощо.

Найбільш оптимальними методами і прийомами навчання діалогічного мовлення є ігрові (рольові ігри, уявні подорожі, екскурсії, змагання), демонстрація зразків мовлення, тренінг, заучування напам’ять (з голосу вчителя), а також створення навчальних ситуацій, у яких умовно визначається місце дії (у класі, вдома, у магазині та ін.), співрозмовник (однокласник, учитель, брат, сестра, батьки, ровесник з іншого міста/села та ін.), ставиться мета спілкування (познайомитись, повідомити про щось чи дізнатися та ін.). Рекомендується проводити сюжетно-рольові ігри за змістом прослуханих казок. Навчання монологічного мовлення проводиться на основі зразків (розповіді за аналогією), нескладних за змістом малюнків, ілюстрацій до текстів для переказування, колективного складання розповідей. Слід зазначити, що використання наочності – предметних, нескладних сюжетних, ситуативних малюнків та серій малюнків – неодмінна умова успішності навчання.

 

2 клас

Навчання грамоти

У 2 класі основним завдання є опанування української грамоти, формування вмінь читати й писати українською мовою. Продовжується робота над збагаченням словникового запасу учнів, розвитком орфоепічних і граматичних умінь і навичок, аудіативних умінь та вмінь діалогічного й монологічного мовлення.

Навчання української грамоти традиційно ділиться на три періоди: добукварний, букварний, післябукварний.

Під час роботи в добукварний період учні знайомляться з номінативним значенням слова (кожне слово (крім службових) щось називає – предмет, ознаку, дію, кількість) та умовним позначенням таких слів. Діти вчаться будувати за допомогою схем і малюнків речення, «озвучувати» схеми, поширювати речення тощо. У добукварний період учні усвідомлюють звукову структуру слів української мови, визначають звуки у слові, розпізнають голосні й приголосні, приголосні тверді і м’які, вчаться правильно вимовляти звуки, відсутні у рідній мові, встановлюють наголос, ділять слово на склади. Крім того, у цей період робота має бути спрямована на розвиток аудіативних умінь, збагачення й активізацію словникового запасу, розвиток оперативної пам’яті, умінь діалогічного й монологічного мовлення.

Букварний період присвячено засвоєнню кириличних букв, формуванню умінь читати й писати українською мовою.

Порядок вивчення букв і методика їх засвоєння визначені на основі врахування результатів порівняльного аналізу звуко-буквених систем румунської й української мов. Він визначається не за частотністю вживання букв, а за ступенем їх збігу в українській і румунській мовах.

Виокремлення на основі порівняльного аналізу групи букв, звукове значення і графічне накреслення яких в обох мовах збігається, дає змогу вже на першому уроці пропонувати учням для читання не лише склади, а й окремі слова, речення. Таким чином, створюється ситуація успіху: учні усвідомлюють, що і в румунській, і в українській мовах є однакові звуки та букви, які їх позначають, спроможні читати слова і цілі речення, а отже, долається бар’єр у засвоєнні другої мови.

Слід ураховувати, що букви, які пишуться однаково, але мають різне звукове значення, складні для читання, оскільки у цих випадках діє навичка вимови звуків, яка сфо­р­му­ва­ла­ся на уро­ках рі­д­ної мови, і тому відбувається інтерференція на рівні вимови звуків.

Букви, які різні за написанням в обох мовах, але позначають однакові звуки, складні для вживання під час письма, оскільки тут спрацьовує навичка позначення звука тією буквою, яка засвоєна в рідній мо­ві (графічна інтерференція). Са­ме то­му в першому випадку з ме­тою по­до­лан­ня фонетичної інтерферен­ції треба більше уваги приділяти читанню, а в другому – вживанню таких букв під час письма.

Вивчення нових букв потребує формування умінь писати такі букви, а також читати слова з ними. В усіх випадках необхідно звертати увагу на поєднання букв, зокрема нижнє й середнє.

Робота над збагаченням сло­в­ни­ко­во­го за­па­су учнів і розвитком умінь аудіювання та говоріння по­в’я­за­на як з ви­вчен­ням букв, так і з тематикою визначених у програмі комунікативних тем.

Післябукварний період передбачає вдосконалення набутих початкових умінь читати цілими словами, правильно інтонувати речення, різні за метою висловлювання, читати і розуміти зміст невеликих текстів; а також каліграфічно писати, правильно поєднуючи літери, списувати слова, речення; розвивати усне мовлення. Окрім вищезазначеного, продовжується робота над збагаченням словникового запасу школярів, удосконаленням граматичних навичок і розвитком умінь спілкуватися.

У процесі формування техніки письма, культури оформлення письмових робіт учитель спирається на знання та вміння учнів, набуті на уроках рідної мови.

Важливим завданням у цей період є також формування у дітей графічної пильності, вміння бачити особливості написання певного слова, зіставляти вимову і написання, звіряти записане зі зразком, що закладає основи грамотного письма.

 

3-4 класи

Відомості з мови й правопису

У 3-4-их класах продовжується робота над розвитком усіх видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письма), учні здобувають елементарні знання з української мови, що підпорядковуються удосконаленню мовленнєвих умінь.

Мовленнєва діяльність у 3-4 класах передбачає формування комунікативної компетентності, тобто умінь представляти себе і своїх друзів згідно етикетних норм української мови, розповідати про себе, родину, друзів, школу, учителів, працювати в парах і більших групах, установлювати комунікативні контакти з однолітками й дорослими в школі й поза нею під час виконання соціальних ролей.

Уроки навчання української мови й читання в цих класах мають інтегрований характер, що дає змогу не розподіляти ту невелику кількість годин, яка відводиться на цей предмет, на окремі уроки мови й читання. На основі текстів різних жанрів, у тому числі й лінгвістичного характеру, розглядаються мовні, правописні й пунктуаційні закономірності. Такий підхід дозволяє вести спостереження за функцією того чи іншого мовного явища в тексті, однак не виключає спеціальних вправ і завдань, пов’язаних зі змістом мовного матеріалу. Текст є зразком для мовлення і, крім того, слугує багатим матеріалом для збагачення словникового запасу, роботи над розвитком діалогічного та монологічного мовлення, розвитку умінь читати й грамотно писати українською мовою. Водночас для розвитку читацьких навичок і вмінь поглибленої роботи з текстом проводяться окремі уроки читання – 35 уроків (кожен 4-ий урок). Вони спрямовані на розвиток читацьких навичок (читати вголос правильно, плавно, цілими словами, свідомо, виразно, розуміти зміст прочитаного) та вмінь працювати з текстом (визначати головну думку, ділити текст на логічно завершені частини (з допомогою вчителя), складати план до тексту тощо). Навчання читати українською мовою поєднується з роботою над збагаченням словникового запасу, розвитком умінь говоріння (діалогічного й монологічного мовлення). Останнє здійснюється в кількох напрямах: переказування прочитаного тексту чи його уривка з орієнтацією на слухачів; відтворення та розігрування діалогів, побудова з допомогою вчителя монологічних висловлювань у зв’язку з прочитаним текстом, малюнком до тексту тощо. Атмосфера у класі має сприяти спілкуванню, спонукати учнів до участі в діалогах.

У 3-4-их класах розвиваються й удосконалюються навички письма (закріплення техніки письма, умінь уживати в словах букви українського алфавіту, списувати, писати самостійно слова й речення та писати під диктовку), формуються уміння складати й записувати запитання за змістом прочитаного тексту, колективно складати й записувати (на дошці й у зошитах) невеликі тексти за малюнком і опорними словами, серією малюнків, малюнком і запитаннями. Крім того, учні навчаються складати вітальну листівку, записку, sms тощо. Важливо навчати дітей удосконалювати написане, виправляти помилки, звіряти записане з поданим зразком, текстом тощо.

Відомості з мови й правопису. У 3 класі розширюються й удосконалюються знання про звуки і букви української мови, орфоепічні уміння й навички вживати букви під час письма. В учнів формуються елементарні правописні уміння, пов’язані з особливостями української вимови та графіки. Третьокласники ознайомлюються з лексичним значенням слів (активізуються знання з рідної мови про антоніми); номінативним значенням (знають, що є слова – назви предметів, ознак, дій, кількості та слова, які нічого не називають, а служать для зв’язку з іншими (службові)). Знання про рід і число слів – назв предметів, узгодження слів – назв ознак зі словами – назвами предметів подаються як пропедевтичні до опанування граматичного матеріалу в наступних класах. Учні одержують знання про будову слова, основу й закінчення (форму слова), зокрема про родові закінчення та їх змінювання у зв’язку з іншими словами, частини основи, словотворчу роль префіксів, суфіксів; знайомляться з відтінками в значенні, яких надають словам суфікси. З метою збагачення словникового запасу учні під керівництвом учителя вчаться утворювати споріднені слова з допомогою суфіксів і префіксів. Важливо, щоб учні усвідомлювали значення таких слів. Крім того, у 3 класі пропонується матеріал про речення та текст. Учні вчаться складати речення, різні за метою висловлювання та інтонацією; текст, його будову, типи текстів.

Програма для 4 класу передбачає ознайомлення учнів з лексичним значенням слова (ведуться спостереження за багатозначністю слів, словами, ужитими у переносному значенні); граматичним значенням слова (частини мови: іменник, прикметник, займенник, дієслово та їх граматичні категорії; числівник і прислівник засвоюються практично). Граматичні форми іменників, прикметників, дієслів засвоюються не шляхом відмінювання окремих слів, а на основі побудови словосполучень, учні вчаться ставити запитання від головного слова до залежного і відповідно змінювати закінчення.

У 3-4-их класах розвиваються й удосконалюються навички письма (закріплення техніки письма, умінь уживати в словах букви українського алфавіту, списувати, писати самостійно слова й речення та писати з голосу вчителя), розвиваються орфографічні вміння і навички та вміння формулювати й записувати запитання за змістом прочитаного тексту, колективно складати і записувати (на дошці і в зошитах) невеликі тексти за малюнком і опорними словами, серією малюнків, малюнком і запитаннями. Крім того, учні навчаються складати вітальну листівку, записку, sms. Важливо навчати дітей удосконалювати написане, виправляти помилки, звіряти записане із поданим зразком, текстом тощо.

 

 

ПРОГРАМИ

1 КЛАС

УСНИЙ КУРС УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

(105 го­дин, 3 години на тиждень. Ре­зерв ча­су – 3 год.)

І. Мовленнєва змістова лінія (протягом року)

 

Тематика мовленнєвої діяльності[1] (протягом року)

 

Сфери спілкування:

особистісна (Хто я? Мої ігра­шки. Іг­ри. Знайомство. Ввічливість. Друзі. Родина. Людина. Ча­с­ти­ни тіла. Гігієна)

соціально-побутова (Дім. Кварти­ра. Допомо­га вдома. Ово­чі. Фру­к­ти. Посуд, їжа (продукти харчування). Одяг. Взут­тя. Свій­сь­кі твари­ни. Українські національні свята, об­ря­ди (відповідно до календа­р­них дат)

освітня (Школа. Клас. На­вча­ль­не при­лад­дя. Навчання. Малювання. Кольори. Лічба (в ме­жах 10))

публічна (Мій рідний край. Місто. Село. Транспорт. Україна – рідний край. Київ – столиця України)

природа (Пори ро­ку(відповідно до календарних дат). Доба. Рослинний і тваринний світ)

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рі­в­нів загальноос­ві­т­ньої під­го­то­в­ки уч­нів
  Ау­ді­ю­ван­ня (протягом року)
  Роз­ви­ток мо­в­лен­нє­во­го слу­ху:

– організація уваги під час слухання українського мовлення;

– слу­хан­ня і розпі­з­на­ван­ня українських слів, зву­чан­ня і значення яких подібне в румунській і українській мо­вах (напр.: clasă − клас, şcoală − школа, coasă − коса, vişină − вишня, lampă − лампа, agrîş − аґрус, drujbă − дружба, virş − вірш, ochelari − окуляри, poştă − пошта та ін.);

Учень / учениця:

– зо­се­ре­джує ува­гу на сприйнятті укра­ї­н­сь­ко­го мо­в­лен­ня;

– роз­рі­з­няє і ро­зу­міє сприй­ня­ті на слух украї­н­сь­кі сло­ва, зву­чан­ня і зна­чен­ня яких по­ді­б­не в румунській та українській мовах;

– слу­хан­ня і впі­з­на­ван­ня засвоєних слів у мо­в­лен­нє­во­му пото­ці; – упі­з­нає в мо­в­лен­нє­во­му по­то­ці за­сво­є­ні сло­ва;
– сприй­нят­тя на слух і розрізнення українських голосних звуків [и], [і] та твердих і м’яких приголосних [л] − [л´], [н] − [н´], [д] − [д´], [т] − [т´], [с] − [с´], [з] − [з´], [дз] − [дз′], [ц] − [ц΄]; звукосполучень [йі], [шч] у словах та складах; – роз­рі­з­няє у сло­вах, скла­дах, сприйнятих на слух, укра­ї­н­сь­кі звуки та звукосполучення [и] − [і], [і] − [йі], [е] − [йе], [дз] − [дз΄], [дж],  [шч];
– сприйняття на слух і визначення наголосу у знайомих дво-, трискладових словах; – визначає місце наголосу у дво-, трискладових знайомих словах;
– розрізнення на слух слів, ужитих у однині чи множині (один – багато): рука – руки, школа – школи;

– розрізнення на слух роду знайомих слів (назв істот);

– розрізняє на слух форми слів, ужитих в однині чи множині;

 

– розрізняє на слух рід знайомих слів (назв істот);

– розрізнення на слух (за інтонацією) окремих слів і слів, поєдна­них у ре­чен­ня (Учень, дошка, стоїть. Учень стоїть біля дошки); – роз­рі­з­няє на слух окремі слова і слова, по­єд­на­ні у ре­чен­ня;
– вста­но­в­лен­ня на слух кі­ль­ко­с­ті слів у ре­чен­ні (3-4 слова); – вста­но­в­лює на слух кі­ль­кість слів у ре­чен­ні;
– сприй­нят­тя на слух слів, словосполучень, коротких ре­чень з 2-3 слів, співвіднесен­ня їх із пред­ме­том, малю­н­ком, ді­єю, озна­кою (у межах про­гра­мо­во­го ма­те­рі­а­лу); – уміє спів­від­но­си­ти сприй­ня­ті на слух укра­ї­н­сь­кі слова, словосполучення, ре­чен­ня з предметом, ма­лю­н­ком, ді­єю, ознакою;
– сприй­нят­тя на слух інтонаційних особли­во­с­тей ре­чень, у яких є повідом­лен­ня, за­пи­тан­ня, прохання, наказ чи спонукання; – роз­рі­з­няє на слух інтонаційні особливості розповідних і питальних речень (без уживання термінів); вловлює інтонацію наказу, прохання у спонукальних реченнях і виконує відповідні дії;
– вста­но­в­лен­ня на слух меж речень у мо­в­лен­нє­во­му по­то­ці (2-3 коротких речення − І се­местр, 3-4 ре­чення − ІІ семестр); – вста­но­в­лює на слух ме­жі речень у мо­в­лен­нє­во­му по­то­ці;
– сприй­нят­тя на слух і ро­зу­міння інстру­к­цій учи­те­ля, що сто­су­ються вико­нан­ня на­вча­ль­них дій, іг­ро­вих завдань; – ро­зу­міє і ви­ко­нує ін­стру­к­ції вчите­ля, по­в’я­за­ні з на­вча­ль­ною діяль­ніс­тю, іг­ро­ви­ми за­вдан­ня­ми;
– сприй­нят­тя на слух і ро­зу­мін­ня про­чи­та­них учителем або роз­ка­за­них невеликих текстів (у межах тематики, визначеної про­гра­мою) (у І се­ме­с­т­рі текст прослухо­ву­єть­ся уч­ня­ми 2-3  рази, у ІІ – 1-2 ра­зи; час зву­чан­ня – 0,5 хв.). – ро­зу­міє зміст сприйнятих на слух невеликих те­к­с­тів;

 

 

Роз­ви­ток об­ся­гу слу­хо­вої па­м’я­ті:
– сприй­нят­тя на слух і за­сво­єння слів, словосполучень, речень (з голосу учителя; І семестр – до 4 слів, ІІ – до 5); – за­па­м’я­то­вує з уст учи­те­ля, дикто­ра сло­ва, сло­во­спо­лу­чен­ня, речен­ня;
– сприйняття на слух і запам’ятовування віршів, лічилок, скоро­мо­вок (І семестр – 1-2 рядки, ІІ – 3-4). – запам’я­то­вує з голосу вчи­те­ля вірші, ско­ро­мо­в­ки, лі­чи­л­ки.
  Го­во­рін­ня

Ді­а­ло­гі­ч­не мо­в­лен­ня:

 

Учень / учениця:

– від­по­віді на за­пи­тан­ня, що стосуються особи (хто ти?, як тебе звати?), навчальної діяльності (що ти робиш?), ігрових завдань; – від­по­ві­дає на за­пи­тан­ня вчителя, од­но­кла­с­ни­ків, по­в’я­за­ні з особою, на­вча­ль­ною ді­я­ль­ні­с­тю, ігро­ви­ми за­вдан­ня­ми;
–         від­тво­рен­ня діалогів із прослуханих ка­зок із опорою на серію ма­лю­н­ків то­що; – від­тво­рює зра­з­ки ді­а­ло­гів із про­слу­ха­них ка­зок, роз­по­ві­дей;
– за­пи­тан­ня та від­по­ві­ді за зразком, із опо­рою на ма­лю­нок підру­ч­ни­ка, серію ма­лю­н­ків, за прослуханим текстом; – ста­ви­ть за­пи­тан­ня за змістом малюнка, серією малюнків, за прослуханим текстом і відповідає на них за зразком і самостійно;
– діалоги за навчальними ситуаціями, передбаченими сферами і тематикою мовленнєвої діяльності (І семестр – 2 репліки на кожного із співрозмовників, не враховуючи етикетні формули; ІІ семестр – 2-3 репліки); – бе­ре участь у ді­а­ло­зі за навчальни­ми си­ту­а­ці­я­ми відповідно до ви­мог про­гра­ми: може розпочати діалог, продовжити його, завершити;
–                відповіді за допомогою вчителя на запитання за змістом тексту; – від­по­ві­дає на за­пи­тан­ня (з допомогою вчителя) про кого (що) розповідалося?, де і коли це відбувалося?
  Мо­но­ло­гі­ч­не мо­в­лен­ня: Учень / учениця:
– опис за ана­ло­гі­єю до по­да­но­го зраз­ка продемонстрованих предме­тів, ма­лю­н­ків; –         описує за ана­ло­гі­єю до поданого зразка продемонстровані предмети, ма­лю­н­ки;
– пе­ре­ка­зу­ван­ня уривка тексту (казки); – переказує уривок тексту (казки);
–                роз­по­ві­дь (з допомогою вчителя) за се­рі­єю малю­н­ків, нескладним за змістом сюже­т­ним малю­н­ком; – роз­по­ві­дає (з допомогою вчителя) за се­рі­єю малюнків, нескладним за змістом сюжетним ма­лю­н­ком;
– роз­по­відь за аналогією про се­бе, свою ро­ди­ну; – роз­по­ві­дає про себе, свою родину;
– роз­по­відь напам’ять віршів, скоромовок, засвоєних з голосу вчителя. – роз­по­ві­дає напам’ять 1-2 невеликі вірші, 2-3 скоромовки, засвоєні з голосу вчителя.

 

ІІ. Мо­в­на змі­с­то­ва лі­нія (протягом року)

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рі­в­нів загальноос­ві­т­ньої під­го­то­в­ки уч­нів
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Прак­ти­ч­не фо­р­му­ван­ня уяв­лен­ня про іс­ну­ван­ня рі­з­них мов. Учень / учениця:

– знає про іс­ну­ван­ня рі­з­них мов;

Озна­йо­м­лен­ня з по­нят­тям українська мо­ва – дер­жа­в­на мо­ва Укра­ї­ни, за­сіб спі­л­ку­ван­ня гро­ма­дян рі­з­них на­ці­о­на­ль­но­с­тей у на­шій країні (прак­ти­ч­но). – знає, що укра­ї­н­сь­ка мова є держа­в­ною, за­со­бом спі­л­ку­ван­ня гро­ма­дян на­шої країни;
1. Фо­не­ти­ч­ні ві­до­мо­с­ті. Формування і роз­ви­ток орфоепічних умінь.  
Ознайомлення з термінами наголос, склад, звук. –         знає і розуміє терміни звук, склад, наголос;
Спостереження за місцем наголосу, у різних словах і його зміною під час зміни форм слова: сестра́ – се́стри; –         розрізняє значення слів, у яких змінився наголос;
Розрізнення на слух звуків румунської й української мови. –         розрізняє на слух звуки румунської й української мов; знає, що в українській мові є звуки, відсутні у румунській, відтворює їх під час вимови складів і слів;
Звук [й]. Вимова звука [й] окремо і в сполученні з [і]: йду – їду, край – краї; Україна; у кінці слова: синій. –     вимовляє звук [й] окремо й у звукосполученнях [йі], [ій];
Розрізнення звуків [й] − [і] − [йі]: йду – іду – їду і значень слів. –     розрізняє звуки [й] − [і] − [йі];

–     розрізняє значення слів зі звуками [й] − [і] − [йі] (йду – іду – їду);

Звук [и]. Ар­ти­ку­ля­ція звука [и], вимовляння йо­го в ізо­льо­ва­ній позиції, скла­дах, сло­вах. – ви­мо­в­ляє го­ло­сний звук [и] окремо й у скла­дах і словах;
Тверді та м’які приголосні. Розрізнення на слух тве­р­дих і м’яких при­го­ло­с­них укра­ї­н­сь­кої мови. – розуміє терміни твердий звук, м’який звук;

– роз­рі­з­няє на слух тве­р­ді і м’я­кі при­го­ло­с­ні зву­ки;

Ви­мо­ва м’яких приголосних звуків [д′ − т′, з′ − с′, л′, н′, ц′] у складі з і; впра­в­лян­ня у ви­мо­ві; роз­рі­з­нен­ня пар слів дим − дім; син – сіль. – уміє ви­мо­в­ля­ти зву­ки [д′ − т′, з′ − с′, л′, н′, ц′] у скла­дах і сло­вах, розрізняє склади й слова з твердими і м’якими приголосними;
Подовжені м’які приголосні звуки, їх вимова: гілля, взуття, завдання. – уміє вимовляти подовжені м’які приголосні у словах;
Зву­ко­спо­лу­чен­ня [шч]. Засвоєння його вимови у словах: що, дощ, плащ, борщ, ще­ня, щі­т­ка та ін. – уміє вимовляти звукосполучення [шч] у засвоєних словах;
Звук [х]. Вимова звука [х] окремо й у словах, зокрема перед і, и: лихий – лихі; розрізнення вимови звуків [г] – [к] − [х]: гіркий, голод, холод, ґанок. – уміє розрізняти і вимовляти звуки [г], [ґ], [х] в ізольованій позиції та у складах, словах;
Вимова африкатів [дз], [дз′] у словах дзвінок, дзьоб та ін. – уміє вимовляти звуки [дз], [дз′] у засвоєних словах;
Чітка вимова дзвінких приголосних у середині й кінці слів (книжка, дубки, віз, дід). – чітко вимовляє дзвінкі приголосні у середині й кінці слова;
2. Фо­р­му­ван­ня сло­в­ни­ко­во­го за­па­су. Учень / учениця:
Засвоєння тематичної лексики (слів – назви предметів) у межах сфер і тем, визначених програмою[2]. – знає і вживає у мовлен­ні слова – назви предметів;
За­сво­єн­ня між­те­м­ної ле­к­си­ки:
–     слів – назв озна­к предметів за кольо­ром (червона фа­р­ба, жовтий олі­вець, зеле­не яб­лу­ко), розміром (великий дім, ма­ла На­та­л­ка, високе дере­во), формою (круглий стіл, довга лінійка), сма­ком (со­ло­д­ка гру­ша, ки­с­ле яб­лу­ко, смачний ви­но­г­рад) і питань до таких слів: який?, яка?, яке?; – знає і вжи­ває у мо­в­лен­ні сло­ва – назви озна­к пред­ме­тів за ко­льором, розміром, формою, смаком і ставить питання до них від слів – назв предметів;
–     слів – назв дій пред­ме­тів (їха­ти, чи­та­ти, спати, розмовля­ти) і питань до таких слів: що робить?, що зробить?; – знає і вжи­ває в мо­в­лен­ні сло­ва – назви дій предметів; ставить питання до них від слів – назв предметів;
–     слів, що характеризують дію, якість (добре, погано, вголос, хором, чисто), вказують на місце предмета (тут, там, вдома, далеко), напрям дії (вгору, вниз, вправо, вліво), час дії (вранці, сьогодні, вчо­ра); – знає і вживає у мовленні (за зразком) слова, що характеризують дію, якість, місце предмета, напрям, час дії;
–     слів – назв кількості пред­ме­тів або їх порядку під час лі­ч­би (до 10) і пи­тань до таких слів: скі­ль­ки? (дві книжки, багато олівців), кот­рий? (перший день, друге вікно), узгодження слів – назв кількості у роді й числі зі словами – назвами предметів (один зошит – п’ять зошитів, одна ручка – п’ять ручок). – знає і вжи­ває в мовленні (за зразком) сло­ва, що озна­ча­ють кількість пред­ме­тів або їх по­ря­док під час лі­ч­би, й узгоджує їх (з допомогою вчителя) зі словами – назвами предметів;
– особових займенників (без уживання термінів): я, ти, ми, він, вона, воно, во­ни);

– присвійних займенників (без уживання термінів): мій, моя, моє, мої, твій, твоя, твоє, твої, наш, наша, наше, наші, його, її;

– вказівних займенників (без уживання термінів): цей, ця, це, ці, той, та, ті тощо;

– знає і вживає у мовленні (за зразком) особові, присвійні, вказівні займенники (без уживання термінів);

 

 

 

 

 

 

 

– пи­та­ль­них слів (хто? що? який? яка? яке? які? скі­ль­ки? ко­ли? ку­ди? як? де? що ро­бить (-в, -ла)?);

– стверджувальних і заперечних (так, не так, ні, не він);

– при­й­ме­н­ни­ків (у (в), на, під, з, від, біля) та спо­лу­ч­ни­ків (і, та, а, але) (без уживання термінів);

–          знає і вживає у мовленні питальні слова (без уживання термінів);

– знає і доречно вживає стверджувальні й заперечні слова;

–          розуміє, що службові слова у (в), на, під, з, від, біля вживаються зі словами – назвами предметів і вказують на місце;

–          знає, що слова і, та зв’язують два окремі слова;

–          уживає (за зразком) службові слова у мовленні (під час побудови словосполучень, речень);

– ети­ке­т­ної ле­к­си­ки під час зустрічі, прощання, знайомства, на вираження прохання, подяки, вибачення. – ужи­ває в мо­в­лен­ні етикетну лексику.
3. Формування і розвиток граматичних умінь (без уживання термінів):  

 

Учень / учениця:

Формування і розвиток умінь запитувати і відповіда­ти (за поданим зразком), будуючи такі синтаксичні конструкції: – уміє запитувати і відповідати, правильно інтонуючи речення-репліки;
– вка­зі­в­ний за­йме­н­ник це + іменник (назва пред­ме­та, осо­би): Це хто? Це дівчинка. Це Ма­ри­н­ка. Це що? Це зошит. Це зо­ши­ти; – ста­вить за­пи­тан­ня, ужи­ва­ю­чи пи­та­ль­ні сло­ва та вка­зі­в­ні займенники; уміє від­по­ві­да­ти на та­кі за­пи­тан­ня;
– під­мет і при­су­док (без уживання термінів), виражені іменниками: Іванко хто? Іванко учень. Олена Іванівна хто? Олена Іва­ні­в­на – учитель­ка; – уточнює, хто є хто, ужи­ва­ю­чи іме­на, та від­по­ві­дає на за­пи­тан­ня;
– осо­бо­вий за­йме­н­ник одн./мн. + імен­ник у Р. в. одн./мн.: Ти хто? Я учень. Я учениця. Вони хто? Вони учні; – за­пи­тує та від­по­ві­дає, хто є хто, ужи­ва­ю­чи осо­бо­ві за­йме­н­ни­ки;
– особові займенники я, ти, він, вона у Р. в. + дієслово звати / звуть: Як … звуть (звати)? Мене звуть (звати) … Його звуть (звати) … Її звуть (звати) … – за­пи­тує та від­по­ві­дає, ужи­ва­ю­чи дієслово звати / звуть та особові займенники мене, його, її;
– прислівники тут, там + іменник: Тут хто? Тут Ауріка. А там хто? Там Іринка. Тут що? Тут олівець. А там що? Там підручник; – запитує чи уточнює, де хто (що) знаходиться, та відповідає, вживаючи слова тут, там;
– сполуч­ники і, та при од­но­рі­д­них членах: Тут стіл і сті­ль­ці. Там шафа і полиця. Оксанка, Віктор та Ігор – учні; – уживає сполучники і, та при однорідних членах речення;
– при­свій­ний за­йме­н­ник + імен­ник у Н. в. одн./мн.: чий? чия? чиє? чиї? Мій під­ру­ч­ник. Моя ру­ч­ка. Моє яб­лу­ко. Мої зо­ши­ти. Наш клас. На­ша кі­м­на­та. На­ші ма­лю­н­ки. Ваш олі­вець. Ва­ша ліній­ка. Ваші книжки; – ставить запитання (уточнює), чий предмет (чия, чиє, чиї) і відповідає, уживаючи присвійні займенники мій (моя, моє, мої), твій (твоя, твоє, твої), наш (наша, наше, наші), ваш (ваша, ваше, ваші);
– осо­бо­вий займенник у Р. в. одн./мн. з прийменником у + дієслово є + імен­ник у Н. в. одн./мн.; дієслово немає + імен­ник у Р. в. одн./мн.: У кого є песик? У ме­не є песик. У мене є малюнки. У нас є підручник. У кого немає машинки? У мене немає машинки. У те­бе є книжка? У мене є (немає) кни­ж­ки. У нас не­має кни­жок; – за­пи­тує, у ко­го що є (не­ма), уживаючи особові займенники мене, тебе, нас з прийменником у; відповідає на поставлені запитання;
– іменник у Р. в. одн./мн. з прийменником у + імен­ник у Н. в. одн./мн.: У ко­го м’яч? У Бог­да­на м’яч. У ко­го м’я­чі? У ді­тей м’я­чі; – уточнює, у кого знаходиться предмет(-и);
– іменник у формі кли­ч­но­го відмінка (зве­р­тан­ня до однолітків і дорослих): мамо, тату, Олено Петрівно, Іринко; – зве­р­тає­ть­ся до од­но­лі­т­ків і дорос­лих, ужи­ва­ю­чи фо­р­му кличного відмінка;
– дієслова у формі наказового способу + іменник у З. в. з прийменником і без нього: Дай, будь ла­с­ка, зо­шит. При­не­си, будь ласка, книжку. Сі­дай­те за пар­ти. – зве­р­та­єть­ся з про­хан­ням, уживаю­чи сло­ва вві­ч­ли­во­с­ті;
Уживання іменників з числівниками. Увага до їх узгодження: –                  за­пи­тує, скі­ль­ки пред­ме­тів (називає їх), та від­по­ві­дає на та­кі запи­тан­ня, уз­го­джу­ю­чи (з допомогою вчителя) чи­с­лі­в­ни­ки з імен­ни­ка­ми у роді й числі;
– числі­в­ник один + імен­ник ч., ж., с. р.: Скі­ль­ки? Один зо­шит. Од­на лінійка. Од­не яб­лу­ко. Од­на гри­в­ня;
– чи­с­лі­в­ник два-­чо­ти­ри + імен­ник ч. або ж. р. у Н. в. мн.: Скі­ль­ки? Два підру­ч­ни­ки. Дві ру­ч­ки. Дві гри­в­ні;
– чи­с­лі­в­ник п’я­ть-­де­сять + іменник у Р.в. мн.: Скі­ль­ки? П’ять підручників. Шість зо­ши­тів. Де­в’ять гри­вень;
– не­озна­че­но-­кі­ль­кі­с­ні чи­с­лі­в­ни­ки ба­га­то, ма­ло + імен­ник у Р. в. мн.: Скі­ль­ки? Ба­га­то уч­нів. Ма­ло зошитів; – запитує, скільки предметів, та відповідає, уживаючи слова багато, мало;
– імен­ник у Н. в. одн./мн. + дієсло­во у фо­р­мі те­пер. ча­су у ІІІ ос. одн./мн.: Хто ма­лює? Ді­в­чи­н­ка ма­лю­є. Що висить? Ка­р­ти­на ви­сить. Що стоїть? Парти сто­ять; – за­пи­тує, хто що ро­бить, та відпо­ві­дає на та­кі за­пи­тан­ня;
– імен­ник у Н. в. одн./мн. + дієсло­во у фо­р­мі тепер. та мин. ча­су одн./мн.: Хло­п­чик чи­та­є. Ді­в­чи­н­ка ма­лю­є. Учні пи­шуть. Що ро­бить…? Що роблять…? Хло­п­чик чи­тав. Дівчи­н­ка ма­лю­ва­ла. Уч­ні пи­са­ли. Що ро­бив …? Що ро­би­ла …? Що робили …? – за­пи­тує, хто що ро­бить (ро­бив, ро­би­ла, ро­би­ли), і від­по­ві­дає на та­кі запитання;
– особовий займенник у Н. в. одн./мн. + дієслово у формі теп. часу І, ІІ, ІІІ ос. одн./мн.: Я пишу. Він читає. Ми співаємо. Вони біжать; –       запитує, хто що робить, і відповідає на такі запитання;
– імен­ник у Н. в. одн./мн. + дієсло­во у фо­р­мі майб. ча­су одн./мн.: Іванко (що зробить?) скаже, принесе, піде; – за­пи­тує, хто що зробить (зробив, зро­би­ла, зробили), і відповідає на та­кі за­пи­тан­ня;
– імен­ник у Н. в. одн./мн. + дієсло­во ІІІ ос. одн./мн. + іменник у З. в. одн./мн.: На­та­л­ка ма­лює кішку. Що ро­бить На­та­л­ка? Ко­го малює Наталка? Хто ма­лює кіш­ку? На­та­л­ка ма­лює яб­лу­ко. Що малює Ната­л­ка? – уміє уто­ч­ню­ва­ти, що саме робить хтось, і дає від­по­ві­ді на подіб­ні уто­ч­нен­ня;
– імен­ник у Н. в. одн./мн. + дієсло­во у фо­р­мі те­пе­р. ча­су ІІІ ос. одн./мн. + імен­ник в О. в. з при­й­ме­н­ни­ком з: Хлоп­чик гра­єть­ся з пе­си­ком. Хло­п­чи­ки гра­ють­ся з песиком. З ким гра­єть­ся хло­п­чик? Що ро­бить хло­п­чик? Хто гра­єть­ся з песиком? – за­пи­тує, хто з ким що ро­бить, та від­по­ві­дає на та­кі за­пи­тан­ня, ужива­ю­чи гра­ма­ти­ч­ну фо­р­му О. в. з при­й­ме­н­ни­ком з;
– імен­ник у Н. в. одн./мн. + дієсло­во у фо­р­мі те­пе­р. / мин. ча­су одн./мн. + імен­ник в О. в. з прийменни­ками з, під, над, за, перед: дівчинка іде з мамою, літак летить над будинком, хлопчик стоїть за деревом; – за­пи­тує, хто з ким що ро­бить, хто де, та від­по­ві­дає на та­кі запитан­ня, ужива­ю­чи гра­ма­ти­ч­ну фо­р­му О. в. з при­й­ме­н­ни­ками з, під, над за, перед;
– іменник ч., ж., с. р. у Н. в. одн./мн. + при­кме­т­ник: Ді­дусь який? Дідусь ста­рий. Гру­ша яка? Гру­ша соло­д­ка. Ви­но­г­рад який? Ви­но­г­рад сма­ч­ний. Яблу­ко яке? Яб­лу­ко ки­с­ле. Ово­чі які? Ово­чі сма­ч­ні.

Фо­р­му­ван­ня вмінь узгоджу­ва­ти прикметники з іменниками у роді, числі.

–       називає, хто (що) який (яка, яке, які), узгоджує за допомогою вчителя прикметники з іменниками у роді й числі;

 

 

 

Увага до іменників середнього роду на та їх узгодження з прикметниками: світле волосся, цікаве оповідання; –       узгоджує за зразком іменники середнього роду на -я з прикметниками;
– імен­ник у Н. в. одн./мн. + дієсло­во у фо­р­мі те­пер. або мин. ча­су ІІІ ос. одн./мн. + імен­ник у М. в. одн./мн. з при­й­ме­н­ни­ком на: Де лежить кни­га? Кни­га ле­жить на парті. Де ле­жать кни­ги? Кни­ги лежать на пар­ті. Де сто­їть ва­за? Ваза сто­їть на сто­лі. Ува­га до чергування го­ло­сних [о], [е] – [і] (стіл – на столі); – за­пи­тує, де що зна­хо­дить­ся, ужи­ва­ю­чи імен­ни­ки у М. в. одн. та мн. з прийменником на, змінюючи голосні [о], [е] – [і] у найбільш уживаних словах;
– імен­ник у Н. в. одн./мн. + іменник у М. в. з при­й­ме­н­ни­ка­ми у, в: Де Анжеліка? Анжеліка в кі­м­на­ті. Де квіти? Кві­ти у ва­зі; – за­пи­тує, де хто (що) знаходиться, і від­по­ві­дає на та­кі запи­тан­ня, вживаючи прийменники у, в;
–       особовий займенник + діє­сло­ва гра­ти, ка­та­ти­ся у формі ІІІ осо­би одн./мн. + імен­ник у М. в. одн./мн. або імен­ник у З. в. одн./мн.: Він (вона) грає на чо­му? Во­ни граються у що? Він грає на гітарі. Во­ни гра­ються у піжмурки. Він грає у футбол. Він (вона) катається на чому? Вона катається на велосипеді (санках); – ста­вить за­пи­тан­ня, ужи­ва­ю­чи діє­сло­ва гра­ти, гратися, ка­та­ти­ся у фо­р­мі ІІІ осо­би одн. та мн.;
– імен­ник у Н. в. одн./мн. + дієсло­во вмі­ти у ІІІ осо­бі одн./мн. + не­озна­че­на фо­р­ма діє­сло­ва: Що вміє ро­би­ти Мико­л­ка? Ми­ко­л­ка вміє читати. Що во­на вміє ро­би­ти? Во­на вміє співати (ка­та­ти­ся на ковзанах…); – за­пи­тує, хто що вміє ро­би­ти, від­по­ві­дає на та­кі за­пи­тан­ня, уживаю­чи осо­бо­ві за­йме­н­ни­ки (він, во­на, во­но) або іме­на ді­тей;
– діє­сло­ва ста­ви­ти, кла­с­ти у різних осо­бо­вих фо­р­мах + імен­ник у М. в. одн./мн. з при­й­ме­н­ни­ком на + іменник у З. в. одн./мн.: Що ставити на стіл? Ста­ви­ти на стіл скля­н­ку. Що класти на стіл? Кла­с­ти на стіл ви­де­л­ки; – за­пи­тує, ужи­ва­ю­чи діє­сло­ва ста­ви­ти, кла­с­ти у рі­з­них осо­бо­вих фо­р­мах та імен­ни­ки у фо­р­мі М. в. й З. в., відповідає на такі за­пи­тан­ня;
– дієсло­во у формі ІІІ осо­би одн./мн. тепер. або мин. часу + іменник у Д. в. одн./мн.: Кому дарує? дарує дівчинці. Подарувала дівчинці. Кому допомагає? … допомагає бабусі. Допомагала бабусі. Увага до чергування [г] – [к] – [х] – [з´] – [ц´] – [с´] (дівчинка – дівчинці); – за­пи­тує, ко­му що ро­б­лять (зроби­ли), та від­по­ві­дає на та­кі запитан­ня, ужи­ва­ю­чи імен­ники у Д. в. одн. чи мн.;
– імен­ник у Н. в. одн./мн. + дієсло­во у фо­р­мі ІІІ осо­би одн./мн. те­пер. або мин. ча­су + імен­ник в О. в. одн./мн.: Чим малює? Хлопчик малює крейдою. Чим миє? Ді­в­чи­н­ка миє ми­ло­м. Чим ма­лю­ють? Ді­ти малю­ють фа­р­ба­ми. Чим малював? Хло­п­чик ма­лю­вав крейдо­ю. Чим ми­ла? Ді­в­чи­н­ка мила ми­ло­м. Чим ма­лю­ва­ли? Ді­ти ма­лю­ва­ли фа­р­ба­ми; – за­пи­тує, хто чим ви­ко­нує дію, та від­по­ві­дає на за­пи­тан­ня, правильно вживаючи дієслова та іменники в О. в. одн. чи мн.;
– імен­ник у Н. в. одн./мн. + іменник у М. в. з при­й­ме­н­ни­ком у(в): У чо­му дівчи­н­ка (про одяг, взуття)? Дівчи­н­ка у ша­п­ці. У чо­му хло­п­чик? Хло­п­чик у курт­ці? Ува­га до чергування [к – ц´] (шапка – у шапці, куртка – у куртці); – за­пи­тує, хто в чо­му, та відповідає на та­кі за­пи­тан­ня, уживаючи прийменник у та змінюючи приголосні у найбільш уживаних словах;
– запитання із вказівним займенником це і відповіді зі стверджуваль­ною част­кою так: Це твій зо­шит? Так, це мій зо­шит. / Так, мій; – запитує (за зразком), уживаючи вказівний займенник це, відповідає, уживаючи стверджувальну частку так;
– відповіді-репліки із заперечною часткою не, ні: Микола румун? Ні, він українець. Це кіш­ка? Ні, це пе­сик. Ти ве­ли­ка? Ні, я мала; – уживає висловлювання (репліки) із заперечними частками не, ні;

 

– висловлювання з протиставним сполучником а: Та­рас – укра­ї­нець, а До­ру – ру­мун. Ви­де­л­ка ле­жить на столі, а скля­н­ка сто­їть. – уживає висловлювання (репліки) з протиставним сполучником а.

 

 

ІІІ. Со­ці­о­ку­ль­ту­р­на змі­с­то­ва лі­нія (протягом року)

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рі­в­нів загальноос­ві­т­ньої під­го­то­в­ки уч­нів
 

Назва держави та її столиці.

Учень / учениця знає:

– назву держави, у якій живе, її столиці;

Назва свого міста (села). – назву свого міста чи села;
Назви пред­ме­тів по­бу­ту, одя­гу; укра­ї­н­сь­ких обе­ре­гів (ру­ш­ник, віночок, ка­ли­на, ве­р­ба). – назви пред­ме­тів по­бу­ту, одягу; укра­ї­н­сь­ких обе­ре­гів (ру­ш­ник, віночок, ка­ли­на, ве­р­ба);
Ві­до­мо­с­ті про укра­ї­н­сь­кі на­род­ні та релігійні свя­та, зви­чаї (Свято Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень). – укра­ї­н­сь­кі на­род­ні та релігійні свя­та, зви­чаї (Свя­то Миколая, Новий рік, Різдво, Великде­нь);
Народні обрядові пісні (ко­ля­дки, щед­рі­вки, ве­с­ня­нки). – 2-3 об­ря­до­ві пі­с­ні (щедрівки, колядки, ве­с­ня­н­ки);
Укра­ї­н­сь­кі ди­тя­чі ігри, пі­сні.

 

 

Українські народні казки.

–      правила 1-2 укра­ї­н­сь­ких дитячих ігор і вміє гратися;

–      1 ко­ли­с­ко­ву пі­с­ню;

–      переказує 1-2 невеликі казки;

Формули звертання до дітей і дорослих, вітання, прощання, подяки, запрошення, вибачення. –      уживає в мовленні формули українського мовленнєвого етикету.

 


 

2 КЛАС

НАВЧАННЯ ГРАМОТИ

(105 годин, 3 години на тиждень. Резерв часу – 3 год.)

І. Мовленнєва змістова лінія (протягом року)[3]:

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
1. Аудіювання (протягом року)

Сприйняття українського мовлення на слух.

Учень / учениця:

– уміє зосереджувати увагу на сприйнятті українського мовлення;

Розвиток мовленнєвого слуху:

– слухання і впізнавання в мовленнєвому потоці засвоєних українських слів;

 

– упізнає в мовленнєвому потоці засвоєні слова;

– сприйняття на слух слів – назв предметів, ознак, дій та співвіднесення їх з предметами, малюнками; –         розрізняє на слух знайомі слова – назви предметів, ознак, дій та співвідносить їх з предметами, малюнками;
– сприйняття на слух словосполучень, речень, співвіднесення їх із предметом, малюнком, дією; –         співвідносить сприйняті на слух словосполучення, речення з предметом, малюнком, дією;
– сприйняття на слух слів – назв предметів, ознак, дій зі сполучниками і, та; –         уловлює на слух сполучники і, та;
– розрізнення змісту конструкцій з прийменниками, які вказують на напрям, місце: у клас – з класу, до дошки – від дошки; на парті – під партою, у портфелі – з портфеля; – розуміє конструкції з прийменниками, які вказують на напрям, місце; уміє показати відповідний напрям руху, місце предмета;
– сприйняття на слух інтонаційних особливостей речень, у яких є повідомлення, запитання, прохання, наказ чи спонукання; – розрізняє на слух розповідні, питальні, спонукальні речення;
– встановлення на слух меж речень у мовленнєвому потоці ( 3-5 речень); – встановлює на слух межі речень у мовленнєвому потоці;
– сприйняття на слух і розуміння інструкцій, що стосуються виконання дій навчальної діяльності, ігрових завдань; – розуміє і виконує інструкції вчителя, пов’язані з навчальною діяльністю, ігровими завданнями;
– сприйняття-розуміння прочитаних або розказаних учителем текстів (у межах тематики, визначеної програмою; прослуховується учнями 1-2 рази; час звучання – до 1 хв.); – розуміє зміст прослуханих текстів; виконує тестові завдання;
– сприйняття-розуміння текстів у записі (час звучання – до 1 хв.); – розуміє текст, сприйнятий на слух у записі; виконує тестові завдання;
  Розвиток обсягу слухової пам’яті:
– сприйняття на слух і засвоєння слів та сполучень слів, речень (до 5 слів); – запам’ятовує зі слів учителя, диктора слова, словосполучення, речення;
  – сприйняття і заучування віршів, скоромовок, лічилок (4-6 рядків). – запам’ятовує з голосу учителя вірші, скоромовки, лічилки.
  2. Говоріння

Діалогічне мовлення:

 

Учень / учениця:

– відповіді на запитання вчителя, що стосуються навчальної діяльності, ігрових завдань; – відповідає на запитання вчителя про себе і однокласників, навчальну діяльність тощо;
–      відтворення зразків діалогів із прослуханих казок;

–      запитання та відповіді за зразком, із опорою на малюнок підручника, серію малюнків, за прослуханим текстом;

–      відтворює зразки діалогів із прослуханих казок;

–      ставить запитання і відповідає на них за змістом малюнка, серією малюнків, прослуханим текстом;

–      побудова діалогів за ситуативними малюнками; за навчальними ситуаціями (2-3 репліки на кожного зі співрозмовників, без урахування етикетних формул); –      бере участь у діалогах за ситуативними малюнками, навчальними ситуаціями;
– уживання етикетної лексики в діалогах за ситуативними малюнками та навчальними ситуаціями, передбаченими тематикою програми. – уживає етикетні формули, форми звертання у процесі діалогічного мовлення;
  Монологічне мовлення:
– переказування (з допомогою вчителя) уривка тексту (казки), сприйнятого на слух (обсяг – 4-5 речень); – переказує (з допомогою вчителя) уривок тексту (казки), сприйнятий на слух;
– опис за аналогією до поданого зразка окремих предметів, малюнків; – описує за аналогією окремі предмети, малюнки;
– розповідь (з допомогою вчителя) за серією малюнків, сюжетним малюнком (4-5 речень); – розповідає (з допомогою вчителя) за серією малюнків, сюжетним малюнком;
– розповідь про себе, родину, друга (подругу); – розповідає на зазначені теми;
– розповідь напам’ять віршів, скоромовок тощо. – розповідає напам’ять вірші, скоромовки тощо.

 

 

ІІ. Мовна змістова лінія (протягом року)

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
18 1. Добукварний період

Номінативне значення слова: слова – назви предметів, ознак, дій, кількості. Засвоєння термінів (протягом року). Називання слів – назв предметів, ознак, дій у рідній і українській мовах. Збагачення мовлення такими словами (до 5-6 слів на кожному уроці).

Учень / учениця:

– знає, розуміє і розрізняє терміни: слово – назва предмета, назва ознаки, назва дії, назва кількості, службові слова, речення;

– має уявлення про те, що у кожній мові всі предмети, їх ознаки і дії, кількість названо словом;

Слова – назви предметів. Їх схематичне і кольорове позначення. Питання до таких слів: хто? що?

 

 

 

– правильно називає слова (у межах вимог програми), якими названі предмети оточуючого середовища;

– розпізнає позначення слів – назв предметів;

– ставить питання до назв істот – хто?, неістот – що?

Рід слів – назв предметів. Увага до слів – назв предметів, рід яких не збігається в румунській і українській мовах. – правильно вживає рід слів – назв предметів (у межах засвоєної лексики);

 

Число слів – назв предметів. Змінювання таких слів за зразком: один – багато і навпаки. – змінює (з допомогою вчителя) слова – назви предметів за зразком: один – багато і навпаки;
Слова – назви дій. Схематичне і кольорове позначення таких слів. Питання до слів – назв дій: що робити? що робив(ла), (ли)? – правильно називає слова – назви дій, ставить питання до них: учень (що робить?) сидить; розпізнає такі слова на схемах;
Розпізнавання слів – назв предметів і слів – назв дій на схемах за кольором. Зв’язок між такими словами. Позначення зв’язку горизонтальною рискою:         —        .

Озвучення схем під малюнками. Побудова схем речень за малюнками і озвучення їх (з допомогою вчителя). Узгодження (за зразком) слів – назв дій зі словами – назвами предметів – у роді (мин. час) й числі (учень читав, учні читали).

– позначає кольором на схемах слова – назви предметів і слова – назви дій, показує схематично зв’язок між ними;

 

– озвучує схеми під малюнками;

– самостійно будує схеми речень за малюнками та озвучує їх;

– узгоджує (з допомогою вчителя) слова – назви дій із словами – назвами предметів;

Слова – назви ознак предметів. Їх кольорове позначення на схемах. Питання який? яка? яке? Узгодження зі словами – назвами предметів у роді й числі. Добір слів – назв ознак до слів – назв предметів, позначення їх кольором на схемах. –       добирає слова – назви ознак до предметів, малюнків, узгоджуючи їх (з допомогою вчителя) у роді й числі (солодке яблуко, малі діти);

 

Складання речень за схемами і малюнками зі словами – назвами ознак, дій, предметів (маленька дівчинка грається). – складає речення за схемами зі словами – назвами предметів та їх ознак, дій (за змістом малюнків);

 

Поширення речень (за зразком) словами – назвами ознак. – поширює (за зразком) речення словами – назвами ознак;
Службові слова (прийменники і сполучники, без уживання термінів). Позначення таких слів на схемах. Формування умінь уживати такі слова у зв’язку з іншими. Побудова (з допомогою вчителя) словосполучень і речень зі службовими словами (за схемами). Озвучення схем. – розуміє значення прийменників, ужитих з іменниками (без уживання термінів), що вказують на напрям дії: до, в (у) − від, з тощо, та прийменників, що вказують на місце предмета: біля, коло, під, над, на, в (у) та ін.;

–       знає, що сполучники і, та поєднують окремі слова: день і ніч;

–       розпізнає на схемах службові слова;

– будує й озвучує схеми речень зі службовими словами;

Слова – назви кількості предметів або їх порядку під час лічби. Питання: скільки? котрий? Кольорове позначення таких слів на схемах. Їх зв’язок зі словами – назвами предметів (узгодження в роді: один хлопчик, одна дівчинка, одне кошеня; й числі: один зошит – шість зошитів). Розпізнавання таких слів на схемах за кольором. Побудова за малюнками і схемами словосполучень і речень із словами – назвами кількості предметів і озвучення їх. – називає кількість предметів або їх порядок під час лічби;

– уживає й узгоджує (з допомогою вчителя) такі слова зі словами – назвами предметів у роді і числі;

– розпізнає і позначає такі слова на схемах;

– озвучує схеми речень під малюнками зі словами – назвами кількості предметів;

– утворює словосполучення і речення зі словами – назвами кількості предметів за малюнками і схемами;

Речення (протягом року). Речення, різні за метою висловлювання (без уживання термінів), їх інтонаційні особливості. Побудова (з допомогою вчителя) таких речень, щоб розповісти, запитати, спонукати до дії. Увага до звертань на ім’я, ім’я й по-батькові у питальних і спонукальних реченнях як ознака культури мовлення. – утворює (з допомогою вчителя) речення, різні за метою висловлювання, за зразком, схемами і  малюнками;

– поширює речення, правильно добираючи потрібне слово (у межах засвоєної лексики);

– уживає звертання під час побудови питальних та спонукальних речень (у діалогах);

Звуковий склад слова. Ознайомлення з термінами (протягом року). Голосні і приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які. Вправляння у вимові. Послідовне називання звуків у одно-, двоскладових словах.

 

– знає, розуміє й розрізняє терміни: звук, буква, слово, наголос, склад, наголошений склад, голосний звук, приголосний, м’який / твердий приголосний, звукова схема;

– розрізняє голосні і приголосні звуки у словах, приголосні тверді й м’які; послідовно називає їх в одно-, двоскладових словах;

Графічне позначення звуків: [•] голосний звук, [–] твердий приголосний звук, [=] м’який приголосний звук. – знає графічне позначення на письмі звуків українського мовлення і вміє позначати їх;
Увага до вимови м’яких приголосних [с′], [д′], [л′], [т′] та ін. – розрізняє приголосні тверді і м’які, правильно їх вимовляє;
Увага до вимови звукосполучень [йі], [шч], [дз] – [дз′]. – правильно вимовляє зазначені словосполучення у засвоєних словах;
Склад. Визначення кількості складів з орієнтацією на голосні звуки і власну артикуляцію (о-ко, ма-ма).

Наголос. Спостереження за місцем наголосу і його зміною залежно від зміни слова.

– уміє ділити на склади дво-, трискладові слова;

– визначає на слух місце наголосу (наголошений склад) у дво-, трискладових словах і правильно їх наголошує;

Тверді приголосні, що пом’якшуються перед [і]. –       правильно вимовляє у словах тверді приголосні перед [і].
68 2. Букварний період[4]

Ознайомлення з українським алфавітом (кирилицею) та назвами букв. Знаходження в алфавіті літер, схожих і відмінних за накресленням в румунській та українській мовах.

Учень / учениця:

– розрізняє букви рідної й української мов;

– знає алфавітні назви букв української мови;

 

Букви, звукове значення і графічне позначення яких повністю збігаються в обох мовах (Аа, Ее, Іі, Оо) і букви однакові за звуковим значенням, графічне позначення яких збігається частково (Мм – Mm, Тт – Tt, Дд – Dd, Кк − Кk). Розрізнення звукового значення букв (малих рукописних) mу румунській і українській мовах. – усвідомлює спільне й розбіжності у графічному позначенні букв румунської й української мов;

– пише такі букви, склади і слова з ними, правильно поєднуючи їх з іншими буквами;

Корекція вмінь читати й писати слова з такими буквами. М’яка вимова приголосних [т´], [д´] перед і. – читає слова з такими буквами, м’яко вимовляючи приголосні [т´], [д´] перед і;
Букви, однакові за написанням, але різні за звуковим значенням (Вв, Рр, Сс та ін.). Розрізнення звукового значення таких букв в обох мовах. Читання і письмо слів з такими буквами. – знає звукове значення таких букв в українській мові;

– правильно читає слова з цими буквами;

– правильно вживає такі букви під час письма;

Буква и та її звукове значення. Диференціація звукового значення букв и в румунській і українській мовах. Удосконалення вимови звука [и]. Читання і письмо складів і слів з буквою и. – розрізняє звукове значення букви и в румунській й українській мовах;

– правильно вимовляє звук [и] і позначає його буквою и;

– правильно читає і пише склади і слова з буквою и;

Букви, властиві лише українській мові (Бб, Лл, Зз, Хх, Жж, Шш, Ґґ, Цц, Йй, Яя, Юю, Єє, Її, Фф та ін.), та їх звукове значення. Увага до вимови м’яких приголосних.

Читання складів і слів з такими буквами.

Письмо великих і малих літер, правильне поєднання їх з іншими під час письма складів і слів.

– знає звукове значення таких букв, правильно вимовляє звуки і називає букви;

 

–      правильно читає склади і слова з такими буквами;

–      пише великі і малі букви окремо й у складах і словах, дотримується верхнього, середнього і нижнього поєднань;

Увага до букв:

–      ь (м’який знак) – буква, яка не позначає звука. Письмо букви. Вживання букви ь для позначення на письмі м’якості приголосних звуків;

– розуміє значення м’якого знака; уміє писати букву ь, вживати її на письмі для позначення м’якості приголосних звуків; читає слова з м’яким знаком (ь);
– Йй. Звукове значення букви.  Уживання букви Йй на письмі для позначення звука [й]; – знає звукове значення букви Йй; пише велику й малу букву Йй, пише і читає слова з нею;
Її. Звукове значення букви. Удосконалення вимови звуків [йі]. Вживання букви Її на письмі для позначення звуків [йі]; – знає звукове значення букви Її, правильно вимовляє звукосполучення [йі] і позначає на письмі однією буквою Її; пише велику й малу букву Її, читає й пише слова з нею;
Яя, Юю, Єє. Звукове значення букв на початку слова (складу) та після приголосних. Уживання букв Яя, Юю, Єє для позначення м’якості приголосних; – знає звукове значення цих букв на початку слова (складу) та після приголосних, правильно вимовляє їх;

– правильно читає слова з цими буквами, пише великі й малі букви окремо й у складах, словах;

– Щщ. Звукове значення букви. Удосконалення вимови звукосполучення [шч]. – знає звукове значення букви Щщ, правильно вимовляє звукосполучення [шч]; пише велику й малу букву Щщ, правильно читає і пише слова з нею;
Букви, різні за звуковим значенням, однак письмо великих (Гг, Нн, Пп) або малих букв збігається в обох мовах. – знає звукове значення зазначених букв, диференціює їх в румунській і українській мовах, правильно вимовляє звуки, позначає їх відповідними літерами;

– читає склади і слова з такими буквами, правильно вживає їх на письмі;

Звуки [дж], [дз], [дз´] і їх буквене позначення. Увага до вимови звуків [дз],[дз´]. Читання і письмо слів. – правильно вимовляє звуки [дж], [дз], [дз´], позначає зазначені звуки двома буквами, читає і пише слова з ними;
Знак апостроф. Позначення апострофом звуків [йа], [йе], [йу], [йї] на місці букв я, є, ю, ї після твердих приголосних: п’ять – [пйат´]. Читання і письмо слів з апострофом. – правильно читає слова з апострофом і вживає його під час письма.

 

16 3. Післябукварний період[5]  
  Розвиток читацьких умінь Учень / учениця:
  Розвиток умінь читати вголос склади і слова, співвідносячи букви та їх звукове значення, дотримуючись належної сили голосу (не надто гучно і не надто тихо), чіткості вимови, темпу (не надто повільно). – правильно (без перекручень), чітко читає склади, слова, дотримуючись норм вимови та наголошування, не надто гучно і не надто тихо, у належному темпі;

 

  Вправляння у швидкому розпізнаванні і зчитуванні одно-, двоскладових слів (під, сік, роса, вона, мала), а також ужитих з прийменниками (на столі) та сполучниками (вовк і коза). – розпізнає і швидко зчитує короткі слова;
  Розвиток умінь читати цілими словами (поскладово в окремих випадках). – читає цілими словами (окремі слова – поскладово) і розуміє прочитане;
  Розвиток умінь читати вголос текстів, правильно вимовляючи слова та інтонуючи початок і кінець речень, різних за метою висловлювання та інтонацією. – правильно інтонує початок і кінець речень під час читання;

– голосом передає інтонацію розповідних, питальних, окличних речень;

  Читання і розуміння літературних (віршованих і прозових) та фольклорних текстів (дитячі пісні, колядки, щедрівки, скоромовки, казки). – читає і розуміє прочитане; правильно передає інтонацію героїв казок, відповідно до їх характеру.
  Заучування напам’ять віршованих текстів. – розповідає напам’ять вірші, скоромовки, пісні-заклички.
  Розвиток навичок письма Учень / учениця:
  Розвиток техніки письма (орієнтація на сторінці зошита, у його розліновці, регулювання розміру букв, дотримання горизонтальності рядків), культури запису слів у зошитах і на дошці (каліграфічність, акуратність записів і виправлень, відступи). –       застосовує уміння щодо оформлення записів у зошитах і на дошці, сформовані на уроках румунської мови;
Удосконалення умінь і навичок писати слова з буквами, які мають однакове звукове значення в обох мовах, але різне написання. Увага до нижнього (м, л, я, х) та середнього (а, б, д, е, є, с, ф) з’єднань у сполученнях з іншими літерами. – правильно пише слова з буквами, які мають однакове звукове значення, але пишуться по-різному в румунській та українській мовах;

– правильно поєднує літери у складах;

Розвиток й удосконалення умінь і навичок писати букви, які властиві лише українській мові, та поєднувати їх з іншими під час письма складів і слів. – пише великі й малі букви і вживає їх під час письма, правильно поєднуючи з іншими;
Розвиток умінь списувати слова, речення, написані друкованим і рукописним шрифтом.

Списування слів із м’яким знаком, апострофом, буквами я, ю, є, ї.

– уміє каліграфічно списувати слова і речення (з правильним нахилом)і поєднанням букв;

– правильно списує слова з м’яким знаком, апострофом, буквами я, ю, є, ї;

Списування речень. Ознайомлення з назвами розділових знаків в українській мові й уживання їх під час письма. Оформлення речень на письмі. – знає назви розділових знаків і вживає їх під час письма речень (перенос умінь з румунської мови);

 

Уживання великої букви на початку речення, у назвах імен, прізвищ, міст, сіл, країн.

 

– переносить знання з румунської мови щодо уживання великої букви на початку речення й у власних назвах;
Запис під диктовку окремих букв, слів і речень.

Доповнення незакінчених речень і запис їх.

– записує під диктовку слова, речення;

– доповнює незакінчені речення і записує їх;

Складання (за допомогою вчителя і самостійно) і письмо речень за малюнком чи діями учнів. –       складає (за допомогою вчителя та самостійно) і записує речення за малюнком чи діями учнів та записує їх;
Написання своїх імен і прізвищ українською мовою. –       уміє записати своє ім’я і прізвище українською мовою;
Самоконтроль під час списування. – звіряє написане зі зразком, уміє виправляти помилки.

 

 

ІІІ. Соціокультурна змістова лінія (протягом року)

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
Учень / учениця:
Держава, в якій мешкають діти та їх батьки – Україна. Столиця України – місто Київ.

Державні символи України (Герб, Прапор, Гімн).

– знає і розповідає про назву держави та її столицю;

– знає назви державних символів України;

 

Назва місцевості, в якій мешкають учні (Буковина, Закарпаття), та назва міста / села, вулиці, де знаходиться дім учня, школа. – знає назву місцевості, в якій мешкає, та назву міста / села, вулиці, де знаходиться його дім, школа;

– уміє встановлювати комунікативні контакти (запитує, де знаходиться вулиця, дім, школа);

Назви предметів побуту, одягу; українські обереги (дідух, рушник, віночок і стрічки, калина, верба).

 

 

–  знає назви українського національного одягу (вишиванка, капелюх, чоботи, хустка, віночок, стрічка), рослин-оберегів (верба, калина), предметів побуту (рушник, глечик, писанки) й уживає їх у мовленні;
Українські народні свята та звичаї (Свято Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень).

 

– знає українські народні та релігійні свята (Свято Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень) і звичаї (колядувати, зустрічати весну піснями (веснянками), розписувати писанки), може розповісти про них;
Народні дитячі ігри й пісні, календарно-обрядові пісні (колядки, щедрівки веснянки, заклички). – знає правила 1-2 народних дитячих ігор, уміє розповісти їх та гратися, 2 колядки, 1-2 веснянки;
Тарас Шевченко – український письменник. – знає ім’я українського письменника Тараса Григоровича Шевченка.

 


 

3 КЛАС

ВІДОМОСТІ З МОВИ Й ПРАВОПИСУ

(140 годин, 4 години на тиждень. Резерв часу – 3 год.)

І. Мовленнєва змістова лінія (протягом року)

 

Сфери мовленнєвої діяльності:

особистісна (Я, мої друзі. Знайомство. Дружба. Роди́на);

навчальна (Класний колектив. Урок. Перерва (ігри, розваги). Бібліотека);

соціально-побутова (Дім (квартира). Магазини. Грошова одиниця. Їдальня (шкільна). Кав’ярня. Народні звичаї, свята, обряди. Ляльковий театр);

професійна (Професії батьків та інших людей);

публічна (Рідний край. Україна. Державні символи. Місто. Село. Транспорт. Екскурсії)

природа (Пори року. Погода. Доба. Рослинний і тваринний світ).

 

К-сть

годин

Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
1. Аудіювання (протягом року)
Розвиток мовленнєвого слуху: Учень / учениця:
– слухання українського мовлення і розпізнавання у мовленнєвому потоці засвоєних слів; – слухає-розуміє українське мовлення; розпі­з­нає в мо­в­лен­нє­во­му потоці засвоєні сло­ва;
–        розрізнення на слух слів – назв предметів, ознак, дій, ужитих в однині і множині (один – багато): учень – учні, білий – білі, читає – читають; – роз­рі­з­няє на слух слова – назви предметів, ознак, дій, ужиті в однині і множині;
– розрізнення на слух серед інших слів займенників (без уживання терміну) я, ти, він, вона, ми, ви, вони, ужитих у коротких реченнях і співвіднесення їх з особою (особами); – роз­рі­з­няє на слух зазначені слова і співвідносить їх з особою (особами);
– уловлювання у реченнях прийменників, сполучників (без уживання термінів); демонстрація напряму (до вікна), місця (біля парти) (для прийменників); –        уловлює в реченнях такі слова, показує напрям, місце (для прийменників);
– уловлювання на слух пар слів, зв’язаних сполучниками і, та (хлопчик і дівчинка, читають та пишуть); –        уловлює на слух пари слів, зв’язані сполучниками і, та;
– сприйняття на слух словосполучень, речень, співвіднесення їх з предметом, малюнком, дією, ознакою; –        уміє спів­від­но­си­ти сприй­ня­ті на слух сло­во­спо­лу­чен­ня, речен­ня з предме­том, ма­лю­н­ком, дією, ознакою;
– сприй­нят­тя на слух інтонаційних осо­б­ли­во­с­тей ре­чень, у яких є повідом­лен­ня, за­пи­тан­ня; – роз­рі­з­няє на слух роз­по­ві­д­ні, питаль­ні, спо­ну­ка­ль­ні ре­чен­ня і демонструє розуміння з допомогою дій або сигнальних карток;
– розрізнення на слух речень, у яких виражено прохання, наказ чи спонукання до дії;
– вста­но­в­лен­ня меж ре­чень у мовлен­нє­во­му по­то­ці (І се­местр – 4-5 коротких речень, ІІ семестр – 6-7); – уста­но­в­лює ме­жі ре­чень у мовленнє­во­му по­то­ці, сприй­ня­то­му на слух;
– сприй­нят­тя на слух і розуміння ін­стру­к­цій, що сто­су­ють­ся ви­ко­нан­ня дій на­вча­ль­ної ді­я­ль­но­с­ті, іг­ро­вих завдань; – ро­зу­міє і ви­ко­нує ін­стру­к­ції вчителя, по­в’я­за­ні з на­вча­ль­ною діяль­ні­с­тю, іг­ро­ви­ми за­вдан­ня­ми;
– слу­хан­ня-­ро­зу­мін­ня про­чи­та­них або роз­ка­за­них учителем текстів (у межах тема­ти­ки, ви­зна­че­ної програмою; прослуховуються 1-2 рази; час звучання до 2 хв.); – слухає і ро­зу­міє зміст про­слу­ха­них текстів і ви­ко­нує відповідні тестові за­вдан­ня;
– сприй­нят­тя на слух те­к­с­тів у записі (час зву­чан­ня до 1,5 хв.). – ро­зу­міє текст, про­слу­ха­ний у записі, і ви­ко­нує відповідні тестові завдання;
Розвиток обсягу слухової пам’яті:
– сприй­нят­тя на слух і за­сво­єн­ня слів, спо­лу­чень слів (з голосу учителя – до 7 слів); – за­па­м’я­то­вує з голосу учи­те­ля слова, сло­во­спо­лу­чен­ня;
– сприйняття на слух і заучування віршів, скоромовок, лічилок (4-6 рядків). – за­па­м’я­то­вує з голосу учителя, диктора ві­р­ші, ско­ро­мо­в­ки, лі­чи­л­ки.
20

10

2. Говоріння (і протягом року)
Діалогічне мовлення: Учень / учениця:
Діалог – розмова двох осіб. Культура діалогічного мовлення, мовленнєвий етикет.

Форми звертання до однолітків (Галинко, Тарасику) і дорослих (пошанна форма) (Маріє Петрівно, Іване Васильовичу).

Типи початкових речень-реплік (повідомлення, запитання, спонукання до дії) залежно від ситуації мовлення і наступних реплік-відповідей (вираження адекватних мовленнєвих реакцій).

– знає яким тоном, з якою силою голосу, в якому темпі треба говорити, куди дивитися, орієнтуючись на співрозмовника та обстановку реальної дійсності;

– бере участь у діалозі, вживає слова-звертання до однолітків і дорослих;

– будує діалог відповідно до комунікативного завдання і створеної ситуації;

Уживання у процесі діалогу питальних слів (без уживання терміну): хто?, що?, куди?, звідки?, де?, коли?, як?, який?, що робить?. – знає і вживає під час діалогу питальні слова, щоб довідатись про когось, щось, місце, час дії тощо і дає відповіді на поставлені запитання залежно від ситуації мовлення;
Уживання під час діалогу (на основі зразків) словесних формул на вираження:
– вітання чи прощання, подяки (привіт, добрий день; до побачення, бувай; дякую тобі вам, дуже дякую, спасибі); – уживає під час діалогу слова вітання, прощання, подяки;
– вибачення (перепрошую, вибач (те), будь ласка); – уживає слова вибачення (залежно від ситуації мовлення);
– запрошення (запрошую(-ємо) тебе (вас), заходьте, будь ласка; ходімо разом; давай разом гратися); – уміє запросити (залежно від ситуації);

 

– відмови (я не можу; ні, не можу, на жаль, не можу); – уміє відмовитись чи погодитись;
– згоди (дякую; звичайно прийду; добре);
– бажання (я хочу, я бажаю) –        уміє висловити бажання, небажання, незгоду, заперечення;

 

– небажання (не хочу, не буду (щось) робити);

– заперечення (ні, не так, це не так; не думаю);

– ствердження (так, звичайно, очевидно);

– радості, задоволення (чудово, прекрасно, я дуже радий (а)!);

– побажання (бажаю (тобі / вам) успіхів, доброго здоров’я, щасливої дороги, одужуй, бережи себе, не сумуй, смачного).

– уживає під час діалогу слова, що підтверджують щось, виражають радість, захоплення;

 

– уживає під час діалогу слова на вираження побажання;

Створення діалогів у зв’язку з темами і ситуаціями, що стосуються навчання і відпочинку, соціально-побутового життя (у магазині, кав’ярні, на вулиці, у транспорті), догляду за тваринами, рослинами тощо (3-4 репліки на кожного співрозмовника без урахування етикетної лексики). – бере участь у діалозі, уміє розпочати й продовжити його.

 

10 Монологічне мовлення:
Монолог – розповідь однієї особи для іншої (інших). Культура монологу: правильність мовлення, чіткість, належна сила голосу, змістовність викладу, відсутність пауз, повторів, орієнтація на слухача (слухачів). –        розповідає чітко, правильно (без перекручень слів), з належною силою голосу, змістовно, без пауз, повторів, орієнтуючись на слухача (слухачів);
Пе­ре­ка­зу­ван­ня про­слу­ха­но­го або про­чи­та­но­го те­к­с­ту чи його уривка з опо­рою на план (пропонований учителем, ко­ле­к­ти­в­но скла­де­ний). – переказує текст з опорою на план;
Складання (з допомогою вчителя) текстів-розповідей за серією малюнків, сюжетним малюнком і опорними словами, сюжетним малюнком і планом.

Складання текстів-описів малюнка (предмета) за планом і опорними словами.

Колективне складання розповідей про свій клас, школу, дім (квартиру).

Складання розповідей про себе, свого друга (подругу), родину тощо.

– бере участь у колективному складанні текстів-роз­по­ві­дей;

 

 

 

– бере участь у колективному складанні текстів-описів;

 

– розповідає про свій клас, школу, дім (квартиру);

– розповідає (з допомогою вчителя) про себе, друга (подругу), родину.

  3. Письмо (протягом року) Учень / учениця:
  Складання і запис запитань і відповідей за сюжетним малюнком, серією малюнків.

Запис відповідей на запитання вчителя та запитання, вміщені у підручнику.

− уміє складати запитання за сюжетним малюнком, серією малюнків і записує відповіді на них;

− записує відповіді на запитання вчителя та запитання, вміщені у підручнику;

  Написання під керівництвом учителя переказу з опорою на план. − записує під керівництвом учителя переказ;
  Написання під керівництвом учителя колективно складеного тексту-розповіді за ма­лю­н­ком чи серією ма­лю­н­ків з опорою на план. − записує колективно складений текст-розповідь;
  Написання під керівництвом учителя колективно складеного тексту-опису предмета чи предметного малюнка за опорними словами. − записує колективно складений текст-опис;
  Складання за допомогою вчителя й написання розповіді про себе, свого друга (подругу), родину тощо. − складає за допомогою вчителя й записує, розповідь про себе, свого друга (подругу), родину тощо.
35 4. Читання Учень / учениця:
  Тематика читання: про рідний край, Україну, життя дітей, товаришування, взаємини в родині, випадки з життя дорослих і дітей, природу, тваринний світ; твори морально-етичного характеру, а також про українські народні звичаї, свята.

Жанри текстів: твори усної народної творчості (казки, колискові, колядки, щедрівки, веснянки тощо); та українських письменників (оповідання, казки, вірші тощо), а також тексти навчального характеру (завдання до вправ, схеми, таблиці тощо).

–        знає імена та прізвища авторів художніх творів.

 

 

 

 

 

 

– розрізняє жанри художніх творів;

 

 

  Розвиток навички читання на уроках мови (протягом року)

Розпізнавання на сторінці підручника рубрикацій, текстів, вправ, завдань, схем, таблиць, словника тощо.

 

 

–        уміє орієнтуватися на сторінці підручника, розрізняє рубрикації, тексти, вправи, завдання тощо;

  Розвиток умінь правильно читати тексти художні і навчального характеру (вправи, завдання, таблиці, схеми тощо). – уміє читати тексти художні і навчального характеру (вправи, завдання, таблиці, схеми тощо);
  Розвиток умінь розуміти прочитане (ставити запитання за змістом прочитаного і відповідати на них, уточнювати завдання тощо). –        розуміє прочитане, ставить запитання за змістом прочитаного і відповідає на них, уточнює завдання тощо;
  Розвиток умінь здобувати інформацію з інших джерел (словників перекладних, орфографічних тощо) – уміє здобувати потрібну інформацію з інших джерел;
  Розвиток умінь читати мовчки:

Вправляння у читанні мовчки очима (без артикулювання).

Вправляння у швидкому перегляді тексту, з метою знайти потрібне слово, абзац, діалог тощо.

 

– читає мовчки очима (без артикулювання);

– швидко переглядає текст щоб знайти потрібне слово, абзац, діалог тощо.

Формування і розвиток читацьких навичок

Читання вголос (увага до сили голосу, темпу, чіткості вимови) цілими словами без перекручень, з дотриманням правильного наголосу (окремі багатоскладові слова – поскладово).

Розпізнавання в тексті речень за кінцевими розділовими знаками та правильне інтонування їх.

 

Читання текстів з діалогом, голосом передаючи інтонацію реплік.

Виразне читання прозових і віршованих текстів із попередньою колективною розміткою логічних пауз та пауз у кінці речень (рядків віршів).

 

Учень / учениця:

– читає чітко в належному темпі, не надто гучно і не надто тихо, цілими словами; правильно (без перекручень) вимовляє слова та дотримується наголосу (окремі багатоскладові слова – поскладово);

– розпізнає в тексті розповідні, питальні, окличні речення за кінцевими розділовими знаками, правильно інтонує їх;

– правильно інтонує тексти з діалогом;

– виразно читає, дотримуючись потрібних інтонацій, пауз, логічних наголосів;

Формування і розвиток навичок розуміння прочитаного:

– розуміння значення слів у тексті;

 

– розуміння змісту прочитаних речень тексту;

– розуміння змісту тексту (про кого, що розповідається в тексті);

– визначення теми і головної думки тексту

– відповіді на запитання за змістом прочитаного тексту.

 

 

– розуміє і пояснює значення більшості слів у тексті;

– розуміє і пояснює зміст речень тексту;

– розуміє про кого, що розповідається в тексті;

– визначає (з допомогою вчителя)  тему та головну думку тексту;

– відповідає на запитання за змістом прочитаного тексту;

  Тексти для заучування напам’ять:

Фольклорні твори:

2-3 скоромовки, лічилки, 2 народних пісні, 2 колискові, 2-3 обрядові пісні, 2 дитячі гри.

 

4-5 віршів українських поетів.

 

 

–     знає напам’ять фольклорні твори, та вміє розповідати їх, проспівувати за вчителем;

–     знає правила дитячих ігор і бере участь у них;

–     знає напам’ять вірші українських поетів та імена їх авторів.

 

 

ІІ. Мовна змістова лінія (80 год. )

К-сть

годин

Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
  Повторення, узагальнення і вдосконалення знань та умінь, одержаних у 2 класі.  
  Техніка письма (протягом року) Учень / учениця:
  Застосування сформованих у 2 класі та на уроках румунської мови умінь з культури оформлення записів у зошитах (охайність, акуратність, чіткість, абзаци, відступи, заголовки) під час письма українською мовою. – веде зошит охайно, акуратно оформляє записи, робить виправлення, розпочинає запис з абзацу, робить належні відступи між видами робіт тощо;

 

  Дотримання нахилу букв під час письма, каліграфічного написання літер, правильності з’єднань.

 

–        дотримується належного нахилу букв, їх каліграфічного написання, правильності з’єднань літер;
  Роздільне написання слів, дотримання меж речень. –        пише слова роздільно, дотримується меж речень;
  Списування слів, речень, записаних друкованим і рукописним шрифтом. − уміє каліграфічно списувати слова, речення, записані друкованим і рукописним шрифтом;
  Письмо з голосу. − уміє списувати і писати з голосу, дотримуючись вимог до швидкості письма, культури запису, правил графіки й орфографії;
  Письмо на дошці й у зошиті.

 

 

 

Розвиток швидкості письма (письмо під рахунок) (до 20 знаків за хв., ураховуючи розділові знаки, переноси).

Розвиток умінь списувати, писати самостійно та з голосу вчителя.

– уміє орієнтуватися на площині дошки і в зошиті, розміщує запис на дошці горизонтально, чітко виписує букви українського алфавіту;

– пише, дотримуючись вимог до швидкості письма.

 

 

– уміє списувати, писати самостійно та з голосу вчителя.

16

 

Звуки і букви. Орфоепія. Графіка. Правопис

Звуки української мови, які відрізняються або відсутні у румунській мові, і позначення їх буквами.

 

Учень / учениця:

– правильно вимовляє звуки, властиві українській мові і позначає їх відповідними буквами;

 

Голосні і приголосні звуки.

 

 

– знає терміни, уміє користуватися ними під час відповіді;

– розрізняє голосні і приголосні звуки, правильно вимовляє їх;

Спостере­жен­ня за змі­ною значення слова залежно від зміни звука (заміни букви) (ліс – лис, рис – рись, сом – сон тощо). – розрізняє значення слів, у яких змінився звук (буква);
Алфавіт. Назви літер. Робота зі словником.

 

Велика і мала буква. Активізація знань з рідної мови про вживання великої букви на письмі.

– уміє правильно називати букви українського алфавіту, користуватися ним під час роботи зі словником;

– уживає велику букву на початку речення, під час письма імен і прізвищ, кличок тварин, назв міст і сіл тощо;

Голосні звуки [а], [е], [і], [о], [у], [и] і їх позначення буквами.

Удосконалення вимови звука [и], позначення його на письмі буквою и.

– правильно вимовляє голосні звуки і позначає їх на письмі;

 

 

Склад. Поділ слів на склади для переносу.

 

Наголос. Визначення наголосу у 2-3-складових словах. Спо­сте­ре­жен­ня за змі­ною зна­чен­ня сло­ва за­ле­ж­но від місця наголосу (нема дочкú – прийшли дóчки, великі містá – приїхали з мíста).

– ділить слова на склади для переносу; уміє переносити слова з рядка в рядок;

– визначає наголос, правильно наголошує засвоєні слова;

 

Букви я, ю, є, ї. Їх звукове значення. Удосконалення вимови звукосполучення [йї]. – знає звукове значення букв я, ю, є, ї, правильно вживає їх на письмі;
Буквосполучення йо. Перенос слів з йо. – правильно вимовляє звукосполучення [й+о] і позначає на письмі буквами йо; уміє переносити слова з буквосполученням йо;
Приголосні звуки та їх позначення буквами. Увага до вживання під час письма букв, схожих за написанням, але різних за звуковим значенням в обох мовах (Вв, Рр, Н, п, Сс та ін.). Вправляння у письмі слів із зазначеними буквами. – уміє ви­мо­в­ля­ти при­го­ло­с­ні звуки і слова з ними та пра­ви­льно позначати їх буквами під час письма українською мовою;
Вимова звуків [шч] та позначення їх буквою Щщ. –         правильно вимовляє слова зі звуками [шч] і позначає їх на письмі буквою Щщ;
Розрізнення приголосних, близьких за місцем творення [г] − [к] − [х] і вимова їх, письмо слів з цими буквами.

Ви­мо­ва і письмо слів зі збігом приголо­с­них на по­ча­т­ку слова (здрастуй­те, хло­п­чик, хмара, хліб).

–         пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє при­го­ло­с­ні [г] − [к] − [х];

 

 

– правильно вимовляє слова зі збігом приголосних; списує такі слова і записує з голосу;

Тверді і м’які приголосні і їх розрізнення у вимові. Увага до вимови м’яких приголосних звуків [д′], [с′], [дз´] та ін. – розрізняє тверді і м’які приголосні; вміє їх вимовляти, в тому числі й звуки [д´], [т´], [з´], [с´], [л´], [н´], [ц´], [дз´];
Позначення м’якості приголосних буквами і, я, ю, є та м’яким знаком (ь).

 

 

– правильно вимовляє м’які приголосні в словах і позначає їх на письмі; уживає м’який знак (ь) і букви і, я, ю, є для позначення м’якості приголосних;
Уживання м’якого знака (ь) перед о. Перенос слів з буквосполученням ьо. – пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє м’які приголосні перед о; уживає на письмі м’який знак (ь) для позначення м’якості приголосного перед о; уміє переносити слова з буквосполученням ьо;
Подовження м’яких приголосних. Вимова і позначення на письмі подовжених звуків двома буквами. – пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє слова з подов­же­ни­ми м’я­ки­ми при­го­ло­с­ни­ми та по­зна­чає та­кі при­го­ло­с­ні двома буквами;
Апостроф і його вживання на письмі. Вимова слів з апострофом. Перенос слів з апострофом. – пра­ви­ль­но вимовляє тверді приголосні перед звукосполученнями [йа], [йу], [йе], [йі] і позначає таку вимову апострофом на письмі; уміє переносити слова з апострофом.
16 Слово Учень / учениця:
Розвиток уявлень про номінативне значення слова (основна робота слова – називати).

Слова – назви – предметів, ознак, дій, кількості. Службові слова.

Збагачення словникового запасу такими словами.

Перекладний словник.

– розуміє, що один і той же предмет, ознака, дія, кількість у різних мовах називається різними словами;

−        знає слова – назви предметів, ознак, дій, кількості, службові слова; уживає такі слова у мовленні;

− уміє користуватися перекладним словником, щоб довідатись про значення слова;

Слова – назви предметів. Питання: хто? що?

Рід слів – назв предметів. Увага до слів, рід яких не збігається у румунській і українській мовах.

Число слів – назв предметів. Змінювання таких слів за зразком: один – багато.

−        ставить питання до слів – назв предметів хто? що?;

−        визначає рід засвоєних слів – назв предметів;

 

−        змінює такі слова за зразком один – багато;

 

Тематичні групи слів – назв предметів (у межах визначених сфер та тем спілкування). Групування слів за тематичною та видовою ознаками. – уміє групувати слова – назви предметів за тематичними групами;

– добирає ряди слів за видовою ознакою (тварини, рослини, іграшки);

Слова – назви ознак предметів. Питання: який? яка? яка? які?

Зв’язок таких слів зі словами – назвами предметів. Залежність роду й числа слів – назв ознак від роду й числа слів – назв предметів (узгодження).

−        ставить питання до слів – назв ознак предметів який? яка? яке? які?;

– уживає слова – назви ознак у тому ж роді й числі, що й слова – назви предметів, які вони характеризують;

Слова, що вказують на особу, але не називають її – особові займенники (без уживання терміну, практично): я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони. – знає і вживає у мовленні слова, що вказують на особу, але не називають її; уміє співвідносити такі слова з особою (особами);
Слова – назви дій предметів. Питання: що робити? що робив? що робить? що зробить (буде робити)?

Зв’язок таких слів зі словами – назвами предметів. Часи слів – назв дій.

– добирає і вживає слова – назви дій до слів – назв предметів;

 

 

–       має уявлення про часи дієслів;

Службові слова – слова, що служать для зв’язку з іншими (прийменники у / в, з / із / зі, на, за, під, над, біля, під, сполучники і, й, та) (без уживання термінів). – знає найбільш уживані прийменники (у/в, на, з/із/зі, за, під, над, біля, від) і вміє їх уживати;

– знає найбільш уживані сполучники (і, й, та) і поєднує слова в реченні з їх допомогою;

Лексичне значення слова. Активізація знань з румунської мови про антоніми. Засвоєння терміну. Добір антонімічних пар.

 

 

–        знає термін антоніми;

 

–         добирає антоніми до слів – назв предметів, ознак, дій;

Збагачення словникового запасу учнів антонімами / синонімами – назвами предметів, ознак, дій. – знає і вживає у мовленні синоніми та антоніми.
21 Будова слова

Основа (основне значення слова) і закінчення (форма слова). Їх графічне позначення (       ). Нульове закінчення ( дуб     ).

Учень / учениця:

– знає і розрізняє терміни основа, закінчення;

– уміє виділяти й позначати основу слова і закінчення;

Родові закінчення слів – назв предметів:

-а, -я – жіночого роду (дівчинка, учениця); чоловічого (лелека, Ілля, Микола); середнього (курча, кошеня, ім’я);

-о, -е – середнього роду (яблуко, сонце); чоловічого (дядько, Петро);

– нульове закінчення – чоловічого роду (хлопчик, учень, зошит); і деяких жіночого (тінь, піч, кров).

Залежність родових закінчень від твердості / м’якості основи: школа, земля, дуб, кінь та ін.

 

 

– знає і розрізняє родові закінчення слів – назв предметів;

Родові закінчення слів – назв ознак предметів:
-ий, -ій – чоловічого роду (зелений листок, синій зошит); -а, -я – жіночого (зелена фарба, синя стрічка); -е; -є – середнього (зелене поле, синє море). – знає і розрізняє родові закінчення слів – назв ознак предметів;
Залежність родових закінчень від твердості / м’якості основи.
Спостереження за змінюванням закінчень залежно від питань у зв’язку з іншими словами.

Вправляння у змінюванні закінчень слів – назв предметів і слів – назв ознак різного роду. Визначення закінчень у таких словах.

 

 

 

–        змінює (за зразком) слово за питаннями;

−        уміє визначати закінчення у словах;

Увага до змінювання голосних [о], [е] – [і] та приголосних [г], [к], [х] – [з′], [ц′], [с′] під час зміни форми слова (стіл – на столі, ніж – ножа, куртка – у куртці). −        уміє змінювати голосні [о], [е] – [і] та приголосні [г], [к], [х] – [з′], [ц′], [с′] під час зміни форми слова;
Частини основи: корінь, префікс, суфікс. Засвоєння термінів. Графічне позначення частин основи. Уміння визначати складові основи. −        знає терміни корінь, префікс, суфікс;

−        уміє (з допомогою вчителя) виділяти й позначати складові основи;

Споріднені слова. Добір груп споріднених слів. –        уміє під керівництвом учителя добирати групи споріднених слів;
Префікси. Їх словотворча роль. Спостереження за значенням, яке надають словам префікси. −        знає, що префікс – частина слова; розуміє словотворчу роль префіксів;
Творення споріднених слів за допомогою префіксів: до-, на-, з-, с-, при-, пере-, ви-, за-, від- та ін. Спостереження за зміною значення таких слів. −        уміє утворювати споріднені слова за допомогою префіксів;

 

−        розуміє різницю у значенні слів, утворених за допомогою префіксів;

Суфікси. Їх словотворча роль. Спостереження за відтінками у значеннях, яких надають слову суфікси. –        розуміє словотворчу роль суфіксів; спостерігає за відтінками у значенні слів без суфіксів і з ними;

 

Творення споріднених слів за допомогою суфіксів: -ок-, -к-, -чик-,      -ець-, -ус-, -еньк-, -оньк-, -очк-, -есеньк- та ін., а також -езн-, -енн-, -ищ- та ін. Спостереження за зміною відтінків у значенні таких слів. –        утворює споріднені слова за допомогою суфіксів;

 

 

–        розрізняє значення слів, утворених за допомогою суфіксів;

Увага до змінювання голосних і приголосних у процесі словотворення: нога – ніжка, голова – голівка, стіл – столик, дорога – доріжка, лице – личко тощо. −        уміє змінювати голосні [о] – [і] та приголосні [г], [к], [ж], [ц], [ч] у процесі словотворення;
Уживання апострофа після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед я, ю, є, ї. −        уживає на письмі апостроф після префіксів, що закінчуються на приголосний, перед я, ю, є, ї;
Розрізнення однозвучних префіксів і службових слів (прийменників). Окреме написання прийменників з іншими словами. −        розуміє, що префікси – складова частина основи, а прийменники – окремі слова.
27 Синтаксис і пунктуація. Учень / учениця:
Речення. Головні члени речення – підмет і присудок, та другорядні, які зв’язані з підметом або присудком.

Речення непоширені (підмет і присудок) і поширені. Визначення підмета і присудка у реченнях.

Спостереження за зв’язком другорядних членів з головними за допомогою закінчень та службових слів. Межі речень.

 

 

Види речень за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні). Розрізнення сприйнятих на слух речень, у яких є повідомлення, запитання, спонукання до дії.

Види речень за інтонацією. Слова о, ой, як на початку окличних речень.

Правильне інтонування речень, різних за метою висловлювання та інтонацією.

– знає терміни підмет і присудок, другорядні члени речення;

–        розрізняє поширені і непоширені речення;

 

–       уміє (з допомогою вчителя) встановлювати зв’язок другорядних членів речення з підметом і присудком, межі речень; правильно оформляє початок і кінець речення на письмі;

 

 

– розрізняє розповідні, питальні, спонукальні речення;

 

 

– розрізняє окличні і неокличні речення;

– правильно інтонує речення різні за метою висловлювання та інтонацією;

Слова-звертання у питальних і спонукальних реченнях. Кома після звертання. – уживає слова-звертання у питальних і спонукальних реченнях; ставить кому після звертання на письмі;
Утворення (за зразком) розповідних речень, у яких повідомляється про когось, щось, час дії, місце дії тощо.

Перебудова розповідних речень в окличні, вживаючи слова який, яка, яке (Настав чудовий ранок. – Який чудовий ранок настав!).

– утворює (за зразком) розповідні речення про когось, щось, час чи місце дії, правильно їх інтонує;

 

– перебудовує розповідні речення в окличні;

 

Утворення (за зразком) питальних речень з питальними словами хто? що? де? куди? звідки? коли? який? скільки? і без них.

Перебудова (за зразком) розповідних речень у питальні за допомогою питальних слів і без них.

–     утворює (за зразком) питальні речення з питальними словами і без них, правильно інтонує їх, вживає звертання у питальних реченнях;

– перебудовує розповідні речення у питальні;

 

Утворення (за зразком) спонукальних речень.

 

Увага до форми наказового способу дієслів однини і множини (без уживання термінів): -й, -те (дай (-те); -и, -іть (принеси(-іть).

– утворює (за зразком) спонукальні речення зі звертанням, уживає їх у мовленні;

– будує спонукальні речення, використовуючи дієслова у формі наказового способу;

Речення-репліки.

Стверджувальні й заперечувальні слова-речення (Так. Ні.).   Спостереження за вживанням таких речень у діалозі.

Розвиток умінь уживати речення, різні за метою висловлювання й інтонацією з комунікативною метою.

– уживає речення-репліки в діалогах;

 

 

 

– уживає речення, різні за метою висловлювання й інтонацією з комунікативною метою;

Текст. Активізація знань з румунської мови про текст та його структуру.

Спостереження за зв’язком між реченнями тексту за допомогою слів він (вона, воно, вони), цей (ця, це, ці), там, потім та ін.

Тема тексту. Головна думка. Добір заголовків.

 

Логіка розміщення речень у тексті. Робота з деформованим текстом.

– розрізняє тексти різних типів, знає про їх структуру;

 

 

 

 

 

– визначає тему тексту (про що розповідається), головну думку, добирає заголовок;

– логічно розміщує речення під час перебудови деформованого тексту;

Текст-розповідь. Спостереження за текстами-розповідями у підручнику (визначення теми, основної думки). Структура тексту-розповіді.

Колективне складання текстів-розповідей.

 

 

– визначає структуру тексту-розповіді;

– бере участь у колективному складанні текстів-розповідей;

Робота з деформованим текстом-розповіддю. – логічно впорядковує структуру тексту-розповіді;
Текст-опис. Спостереження за текстами-описами у підручнику. Особливості вступної частини і кінцівки тексту-опису. – спостерігає за структурою тексту-опису та визначає її; уміє вибрати з поданих кількох початок і кінцівку до основної частини тексту-опису;
Колективне складання текстів-описів.

Робота з деформованим текстом-описом.

– бере участь у колективному створенні текстів-описів;

– логічно впорядковує структуру тексту-опису.

2 Повторення й узагальнення знань,  мовних і мовленнєвих умінь.

 

 

ІІІ. Соціокультурна змістова лінія (протягом року)

К-сть

годин

Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
 

Наша держава і її столиця.

Державні символи (Прапор, Герб, Гімн України).

Учень / учениця:

– знає назву держави і її столиці;

– знає, який прапор України і герб;

– знає і розповідає напам’ять Гімн України;

Назва місцевості, в якій мешкають діти та їхні батьки (місто, село), назва вулиці, на якій живе, та вулиці, де розташована школа. – знає назву місцевості, в якій мешкає, назву міста, села, вулиць і розповідає про це;

 

Назви найближчих соціально-побутових і культурних закладів, які є у місті, селі (пошта, супермаркет (магазин), кафе (кав’ярня), дитячий садок, школа, будинок культури, бібліотека, аптека). – знає назви соціально-побутових та культурних закладів;

– уміє звернутися українською мовою до обслуговуючого персоналу у магазині, у кав’ярні, на пошті, у бібліотеці; уміє пояснити (і пояснює), де що знаходиться;

Назви предметів побуту (національно маркована лексика): глечик, кухоль, миска; кожух, кептар, капелюх, вишиванка, чобітки, стрічки, віночок, хустка.

Грошова одиниця України.

–        знає назви предметів побуту і їх призначення, розповідає про це;

 

 

 

–        знає, що гривня – грошова одиниця України; уміє вживати слова – назви кількості (від 1 до 10) у поєднанні зі словом гривня: дві гривні, п’ять гривень;

Українські народні свята та звичаї, пов’язані з ними (колядувати, засівати, щедрувати, випікати жайворонків, співати веснянки, гаївки). −        знає звичаї, пов’язані з народними та релігійними святами;
Українські народні етикетні норми (зустрічати шанованих гостей хлібом-сіллю, вітатися, запрошувати, прощатися, дякувати). Пошанна форма звертання.

 

 

 

 

Українські письменники: Тарас Шевченко, Іван Франко.

 

– знає народні звичаї та формули вітання, прощання, подяки, запрошення, пошанну форму звертання;

–        уміє встановлювати елементарні комунікативні контакти під час виконання соціальних ролей (учня, читача, покупця, пасажира тощо);

– знає імена та прізвища українських письменників: Тарас Шевченко, Іван Франко.

 


 

4 КЛАС

ВІДОМОСТІ З МОВИ Й ПРАВОПИСУ

140 годин, 4 години на тиждень. Резерв часу – 4 години

І. Мо­в­лен­нє­ва змі­с­то­ва лі­нія[6] (протягом року)

К-сть

годин

Зміст на­вча­ль­но­го ма­те­рі­а­лу Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рівнів загальноос­віт­­ньої під­го­то­в­ки уч­нів
1. Ау­ді­ю­ван­ня (про­тя­гом ро­ку)
Роз­ви­ток мо­в­лен­нє­во­го слу­ху: Учень / учениця:
– слу­хан­ня і впі­з­на­ван­ня в мовлен­нє­во­му по­то­ці за­сво­є­них укра­ї­н­сь­ких слі­в; – слу­хає-ро­зу­міє укра­ї­н­сь­ке мовлен­ня; розпі­з­нає в мо­в­лен­нє­во­му по­то­ці за­сво­є­ні укра­ї­н­сь­кі сло­ва;
– визначення наголосу в словах, сприйнятих на слух; – визначає наголос у словах, сприйнятих на слух;
– розрізнення на слух числа слів (один – багато): олівець – олівці; роду слів, ужитих у словосполученнях: зелене яблуко – зелений листок; чор­не кошеня – чорний песик; – розрізняє на слух число і рід слів;

 

– розрізнення на слух конструкцій з прийменниками: сидіти за партою – сидіти на парті; покласти на шафу – покласти у шафу; біжить у школу – біжить зі школи; – розуміє зміст сприйнятих на слух конструкцій з прийменниками, уміє вказати напрям дії чи місце предмета;

 

– сприй­нят­тя на слух слів, словосполучень, ре­чень, співвіднесен­ня їх з пред­ме­том, малю­н­ком, дією, озна­кою; – уміє спів­від­но­си­ти сприй­ня­ті на слух сло­ва, сло­во­спо­лу­чен­ня, ре­чен­ня з пред­ме­том, ма­лю­н­ком, ді­єю, ознакою;
– сприйняття на слух і розрізнення непоширених і поширених речень; – розрізняє на слух непоширені і поширені речення;
– сприй­нят­тя на слух і розпізнавання ре­чень, у яких є повід­ом­лен­ня, за­пи­тан­ня; – роз­рі­з­няє на слух роз­по­ві­д­ні, пи­та­ль­ні, спо­ну­ка­ль­ні ре­чен­ня речення і демонструє розуміння з допомогою сигнальних карток;

 

– розрізнення на слух речень, у яких виражено про­хан­ня, на­каз чи спо­ну­кан­ня до дії;
– вста­но­в­лен­ня меж ре­чень у мовленнєвому потоці (І семестр – 4-5 ре­чень, ІІ се­местр – 6-7 ре­чень); – вста­но­в­лює ме­жі ре­чень у мовлен­нє­во­му по­то­ці, сприй­ня­то­му на слух;
– сприй­нят­тя на слух і розуміння ін­стру­к­цій, що сто­су­ють­ся виконання дій навчаль­ної ді­я­ль­но­с­ті, іг­ро­вих завдань; – ро­зу­міє і ви­ко­нує ін­стру­к­ції вчи­те­ля, по­в’я­за­ні з на­вча­ль­ною діяль­ні­с­тю, іг­ро­ви­ми за­вдан­ня­ми;
– слу­хан­ня-ро­зу­мін­ня прочитаних учи­телем або роз­ка­за­них те­к­с­тів (у межах тематики, визначеної програмою); прослуховується учнями у І семестрі 2 рази, у ІІ – 1, (час звучання до 2 хв.); –    ро­зу­міє зміст про­слу­ха­них текстів;

–    ви­ко­нує те­с­то­ві за­вдан­ня;

 

– сприй­нят­тя на слух і розуміння те­к­с­тів у запи­сі (час зву­чан­ня до 1,5 хв.). – ро­зу­міє текст, про­слу­ха­ний у записі;

 

Роз­ви­ток об­ся­гу слу­хо­вої пам’яті:
– сприй­нят­тя на слух і за­сво­єн­ня слів, спо­лу­чень слів (зі слів учи­те­ля, ди­к­то­ра – до 7 слів);

– сприй­нят­тя на слух і за­у­чу­ван­ня ві­р­шів, скоромовок, лічилок (6 рядків і більше).

– за­па­м’я­то­вує зі слів учи­те­ля, дик­то­ра сло­ва, сло­во­спо­лу­чен­ня, віршовані рядки.
20 2. Говоріння
10 Діалогічне мовлення:

Діалог – розмова двох осіб. Культура діалогічного мовлення (тон, темп, чіткість дикції), мовленнєвий етикет. Уміння триматися зі співрозмовником. Звертання як ознака культури мовця. Форми звертання до дітей (Михайлику, Ганнусю) та дорослих (пані Олено, пане Михайле, Іване Петровичу, Галино Іванівно).

Учень / учениця:

– дотримується відповідного тону, темпу, чіткості мовлення; знає формули мовленнєвого етикету;

– веде діалог, дотримуючись відповідних правил мовленнєвого етикету;

– уживає слова-звертання до однолітків і дорослих;

 

Побудова діалогу: початок (привітання, звертання із запитанням чи повідомленням у зв’язку із заданою темою й ситуацією).

Адекватна мовленнєва реакція на запитання чи повідомлення. Продовження діалогу у зв’язку з реплікою співрозмовника.

Завершення діалогу (підсумкова репліка, подяка, прощання тощо).

Розвиток та удосконалення умінь встановлювати комунікативні контакти з однолітками і дорослими під час виконання соціальних ролей (покупця, пасажира, читача, учня тощо) у процесі рольової гри.

– уміє вести діалог у зв’язку зі створеною ситуацією;

 

 

 

 

 

 

 

 

– уміє встановлювати елементарні комунікативні контакти з однолітками і дорослими під час виконання соціальних ролей;

Уживання під час діалогів мовленнєвих формули на вираження:

– запрошення (кудись, до чогось);

– згоду або відмову;

– бажання щось зробити, кудись піти;

– заперечення чогось, щось;

–        власної думки (я думаю, що…), припущення (мені здається, що…) тощо[7].

Діало­ги за сприйнятим на слух чи прочитаним текстом, ситуативним малюнками, словесно описаними ситу­а­ці­ями.

 

–    уживає під час діалогів мовленнєві формули на вираження:

–     запрошення,

–    згоди або відмови,

–    бажання,

 

–    заперечення,

–    власної думки, припущення;

 

 

– вступає і веде (з допомогою вчителя) ді­а­лог за сприйнятим на слух чи прочитаним текстом, ситуативним малюнком, описаною ситуа­ці­єю, дотримуючись правил мовленнєвого етикету;

Побудова діалогу за спеціально створеними ситуаціями, щоб одержати інформацію про когось, щось, місце, час дії тощо. – уміє поставити потрібне запитання, щоб одержати інформацію про когось, щось, місце чи час дії тощо.
10 Монологічне мовлення: Учень / учениця:
Монолог – розповідь однієї особи. Вимоги до монологічного мовлення:

– орієнтація на слухача (слухачів), зв’язність, правильність, чіткість мовлення, логіка (послідовність) викладу.

– знає, що таке монолог;

– дотримується вимог, які ставляться до монологічного мовлення;

Пе­ре­ка­зу­ван­ня про­слу­ха­но­го або про­чи­та­но­го те­к­с­ту з опо­рою на план (про­по­но­ва­ний учи­те­лем, колек­ти­в­но скла­де­ний). – пе­ре­ка­зує текст з опо­рою на план (5-6 речень);
Колективне складання тексту-розповіді за серією малюнків, сюжетними малюнком і опорними словами, планом. – бере участь у колективному складанні тексту-розповіді за серією малюнків чи сюжетним малюнком і опорними словами;
Колективне складання тексту-опису предмета чи предметного малюнка за опорними словами. – бере участь у колективному складанні тексту – опису предмета чи предметного малюнка;
Роз­по­відь (за зразком) на те­ми, по­в’я­зані з жит­тє­вим до­сві­дом учнів (прибирання класу, допомога вдома, улюблена тваринка тощо). – роз­по­ві­дає на те­ми, по­в’язані з власним жит­тє­вим до­сві­дом уч­нів;
Складання розповіді (за допомогою вчителя) про себе, родину, школу тощо. –   розповідає про себе, родину, школу.
3. Письмо (протягом року) Учень / учениця:
Запис відповідей (з допомогою вчителя) на запитання за змістом прослуханого чи прочитаного тексту. −   записує відповіді на запитання за змістом прослуханого чи прочитаного тексту;
Запис колективно складених текстів-розповідей за серією малюнків, сюжетним малюнком і опорними словами, сюжетним малюнком і планом. −   записує колективно складений текст-розповідь;
Запис колективно складеного тексту-опису предмета, предметного малюнка. −   записує колективно складений текст-опис;
Запис (з допомогою вчителя) розповіді про себе, родину, клас. −   записує розповідь про себе, родину, клас;
Написання (під керівництвом учителя) вітальної листівки та адреси, записки, sms. – уміє написати (під керівництвом учителя) вітальну листівку та адресу, записку, sms.
35 3. Читання Учень / учениця:
Тематика читання: про життя дітей, товаришування, ігри, взаємини в сім’ї, випадки з життя дітей, рідний край, природу, тваринний світ, твори морально-етичного характеру, Україну, державні символи, українських діячів культури, а також про народні свята, звичаї, обряди. –        знає імена та прізвища авторів художніх творів;

 

 

Жанри текстів: фольклорні твори, оповідання, вірші, казки українських дитячих письменників, а також тексти навчального характеру (завдання до вправ, схеми, таблиці тощо). – розрізняє жанри художніх творів;

 

Розвиток навички читання на уроках мови

Розпізнавання на сторінці підручника рубрикацій, текстів, вправ, завдань, словника тощо.

 

 

– уміє орієнтуватися на сторінці підручника, розрізняє рубрикації, тексти, вправи, завдання тощо;

Розвиток умінь правильно читати тексти художні і навчального характеру (вправи, завдання, таблиці, схеми тощо). – уміє читати тексти художні і навчального характеру (вправи, завдання, таблиці, схеми тощо);
Розвиток умінь розуміти прочитане (ставити запитання за змістом прочитаного і відповідати на них, уточнювати завдання тощо). –        розуміє прочитане, ставить запитання за змістом прочитаного і відповідає на них, уточнює завдання тощо;
Розвиток умінь здобувати інформацію з інших джерел (словників перекладних, орфографічних тощо). – уміє здобувати потрібну інформацію з інших джерел;
Розвиток умінь читати мовчки:

Вправляння у читанні мовчки очима без артикулювання.

Вправляння у швидкому перегляді тексту, з метою знайти потрібне слово, абзац, діалог тощо.

 

– читає мовчки очима без артикулювання;

– швидко переглядає текст, щоб знайти потрібне слово, абзац, діалог тощо;

Читання і розуміння незнайомого тексту з попередньо проведеною словниковою роботою. – читає мовчки і розуміє незнайомий текст.
  Розвиток читацьких навичок Учень / учениця:
Розвиток умінь читання вголос попередньо прослуханого й обговореного тексту. Розуміння прочитаного. – уміє пояснити слова, зміст прочитаних речень, визначити тему, основну думку;
Увага до дикції, вимови, сили голосу (не надто тихо і не надто гучно), темпу (темп розмови); орієнтація на слухачів. – читає вголос правильно, чітко, в міру голосно, нормально за темпом;
Дотримання інтонації кінця речень. Інтонування речень, різних за метою висловлювання й за інтонацією. Паузи в середині речень, перед розділовими знаками. – читає, дотримуючись інтонації кінця речень і робить паузи перед розділовими знаками в середині речень;
Читання в особах, передаючи інтонацією характер дійових осіб. – читає в особах, голосом передаючи характер дійових осіб;
Виразне читання (з попередньою розміткою), заучування і розповідь напам’ять віршованих текстів. – виразно читає, розповідає напам’ять вірші;
Розвиток швидкості читання:
Вправляння у швидкому і правильному зчитуванні знайомих одно-, двоскладових слів, які відрізняються однією-двома буквами (тин – тінь, плащ – кущ). – зчитує знайомі одно-, двоскладові слова, які відрізняються однією-двома буквами;
Вправи на розширення кута зору: швидке зчитування дво-, трискладових слів; груп слів, у тому числі з прийменниками і сполучниками (ішов з ним, пес і кіт, ми тут). – зчитує дво-, трискладові слова; групи слів, у тому числі з прийменниками і сполучниками;
Робота з текстом:
Запам’ятовування автора тексту, який читається. – знає автора прочитаного тексту;
Розуміння фактичного змісту тексту (відповіді на запитання: хто, що, де, коли, чим закінчилося?) і послідовності подій, описаних у тексті (що за чим?). – відповідає на запитання за змістом тексту, відтворює послідовність описаного;
Встановлення причиново-наслідкових зв’язків (чому?..). – встановлює причиново-наслідкові зв’язки;
Уміння орієнтуватися в тексті. Вибіркове читання окремих епізодів, опису героїв, діалогів тощо. – швидко знаходить і читає потрібний абзац, опис, діалог тощо;
Визначення теми і основної думки тексту. Заголовок тексту, його зв’язок з темою, основною думкою. – визначає тему і основну думку тексту;

– добирає заголовок до тексту;

Поділ тексту на частини. Добір заголовків до частин (план тексту). – ділить текст на частини, добирає до них заголовки;
Складання запитань за змістом тексту чи його частин і знаходження в тексті відповідей на них. – складає запитання за змістом тексту чи його частин і знаходить відповіді на них у тексті;
Визначення жанру прочитаного тексту (оповідання, казка, вірш). – визначає жанр прочитаного тексту.
  Твори для вивчення напам’ять: Учень / учениця:
Фольклорні твори: 2-3 лічилки, 3-4 скоромовки, правила 2 народних дитячих ігор, 3 народні обрядові пісні (коля­д­ки, ще­д­рі­в­ки, ве­с­ня­н­ки);

3-5 віршів українських поетів.

–   знає на­па­м’ять та уміє розповідати лічилки, скоромовки, вірші;

–   знає правила і вміє гратися в дитячі народні ігри;

–   проспівує (за вчителем) колядки, щедрівки.

 


ІІ. Мовна змістова лінія (80 год.)

К-сть

годин

Зміст на­вча­ль­но­го ма­те­рі­а­лу Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рівнів загальноос­віт­­ньої під­го­то­в­ки уч­нів
Повторення, узагальнення і вдосконалення знань та умінь, одержаних у 3 класі.
Техніка і культура письма (протягом року)

Перенос умінь, сформованих на уроках румунської мови, щодо культури оформлення записів у зошитах (охайність, акуратність, чіткість, абзаци, відступи, заголовки).

Учень / учениця:

– веде зошит охайно, акуратно оформляє записи, робить виправлення, акуратно підкреслює слова; розпочинає запис з абзацу, робить належні відступи між видами робіт тощо;

Розвиток графічних навичок письма (дотримання нахилу букв під час письма, каліграфічного написання літер, правильності з’єднань), запобігання міжмовному змішуванню літер. – уживає букви українського алфавіту, дотримується належного нахилу букв, їх каліграфічного написання, правильності з’єднань літер;
Грамотність записів (розділові знаки в кінці речень, велика буква на початку речень, роздільне написання слів, дотримання меж речень). – дотримується грамотності записів у зошиті (вживає розділові знаки в кінці речень, велику букву на початку речень, пише слова роздільно, дотримується меж речень);
Списування слів, речень, невеликих текстів, записаних друкованим і рукописним шрифтом. −   уміє каліграфічно списувати слова, речення, невеликі тексти, записані друкованим і рукописним шрифтом;
Письмо з голосу. −   уміє писати з голосу, дотримуючись вимог до швидкості письма, культури запису, правил графіки й орфографії;
Запис віршованого тексту, стовпчиків слів. −   уміє правильно розташовувати і записувати віршований текст, стовпчики слів на сторінці зошита;
Письмо на дошці. – орієнтується на площині дошки; розміщує запис горизонтально, правильно і чітко виписує букви;
Розвиток швидкості письма під час списування (до 25 знаків на хв., ураховуючи розділові знаки і переноси). – пише, дотримуючись вимог до швидкості письма.

 

10 Звуки і букви, норми вимови й правопису  

Учень / учениця:

  Голосні та приголосні звуки, позначення їх буквами. Український алфавіт. Робота зі словником.

 

 

– знає голосні і приголосні звуки української мови, правильно вимовляє їх і позначає буквами;

– знає назви літер в українському алфавіті;

–        користується алфавітом під час роботи зі словником;

  Наголос. Правильне наголошування слів. – визначає на слух мі­с­це на­го­ло­су в сло­вах; правильно на­го­ло­шує засвоєні сло­ва;
  Тверді і м’які приголосні. Позначення м’якості приголосних буквами і, я, ю, є та м’яким знаком (ь). – розрізняє на слух тверді та м’які приголосні, правильно вимовляє їх і позначає на письмі м’якість приголосних буквами і, я, ю, є та м’яким знаком (ь);
Основні правила правопису:
Ужи­ван­ня на письмі м’якого знака (ь) перед о (льон, льотчик, льодяник). Перенос слів з м’яким знаком.

Буквосполучення йо (вимова, вживання у словах, перенос слів з йо).

– уживає на письмі м’який знак перед о; читає слова з буквосполученням ьо, йо; правильно переносить слова з ьо, йо;

 

Ви­мо­ва по­дов­жен­их м’я­ких приго­ло­с­них та їх по­зна­чен­ня на пись­мі. – пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє і пи­ше слова з по­дов­же­ни­ми м’я­ки­ми приголосними;
Ужи­ван­ня апо­стро­фа пі­с­ля букв б, п, в, м, ф та р перед я, ю, є, ї. Перенос слів з апострофом. – пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє, пи­ше і переносить слова з апо­стро­фом.
48 3.                 Слово  
Лексичне і лексико-граматичне значення слова

Активізація знань про антоніми і синоніми. Добір таких слів до слів – назв предметів, ознак, дій.

 

 

 

Учень / учениця:

–             уміє добирати антоніми до слів – назв предметів, ознак, дій;

–             розуміє значення слів-синонімів і вміє добирати потрібні з ряду поданих;

Переносне значення слів і спостереження за їх уживанням у художніх текстах (практичне ознайомлення).

Спостереження в текстах за багатозначними словами.

–       розуміє пряме і переносне значення слів, спостерігає за їх уживанням у тексті;

 

–       розуміє, що деякі слова можуть мати кілька значень, спостерігає за їх уживанням у тексті;

Слово – частина мови: іменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник. Засвоєння українських термінів. Активізація знань про частини мови, засвоєні на уроках румунської мови. –            знає терміни іменник, прикметник, дієслово, числівник, займенник;
Слова – назви предметів – іменники. Іменники істоти і неістоти. Питання: хто? що? –            знає терміни істота, неістота;

– ставить питання до іменників; розрізняє назви істот і неістот;

Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній;

– нульове закінчення – ознака чоловічого роду (хлопчик, учень, вовк, зошит, підручник, стіл); і деяких іменників жіночого роду (тінь, піч, кров);

– закінчення -а, -я – ознака жіночого роду (дівчинка, учениця, кішка, книжка); і деяких іменників чоловічого роду (Микола, собака, лелека, Ілля);

– закінчення -о, -е, -я – ознака середнього роду (яблуко, сонце, кошеня, ім’я) і деяких іменників чоловічого роду (дядько, Петро).

Залежність родових закінчень від твердості / м’якості основи.

– знає терміни чоловічий, жіночий, середній рід;

– уміє визначати і розрізняє рід іменників за закінченням та за допомогою слів він, вона, воно чи  мій, моя, моє;

 

Число іменників: однина і множина. Змінювання іменників за зразком: один – багато (книжка – книжки, олівець – олівці, яблуко – яблука). − знає терміни однина, множина; змінює число іменників за зразком:  один – багато;

– уживає іменники в однині й множині у процесі мовлення;

–       визначає число іменників, ужитих у реченні, тексті;

Змінювання закінчень іменників за питаннями у зв’язку з іншими словами (в однині і множині):

− чоловічого і жіночого роду на

-а, -я: весна – чекати (кого? що?) весну, радіти (кому? чому?) весні; Микола – бачу (кого? що?) Миколу, іду (з ким? з чим?) з Миколою тощо. Увага до чергування [г], [к], [х] − [з], [ц], [с]: дорога − на дорозі.

 

 

 

–       уміє змінювати закінчення іменників чоловічого, жіночого і середнього роду за питаннями у зв’язку з іншими словами;

 

 

 

 

–       уміє змінювати голосні [о] – [і], [е] та приголосні [г], [к], [ж], [ч] під час зміни форм слова;

− іменників чоловічого (крім іменників на -а, -я) і середнього роду на -о, -е: брат – дарую (кому? чому?) братові, чекаю (кого? що?) брата; поле – йду (чим?) полем, росте (де? у чому?) у полі тощо. Увага до чергування [г], [к], [х] − [з], [ц], [с]: око – в оці, вухо – у вусі; голосних [і] − [о], [е]: ніж – ножа, Ки[йі]в – Ки[йе]ва.
– іменників жіночого роду з нульовим закінченням: тінь – стою (де? у чому?) у тіні, піч – дрова (де? у чому?) у печі тощо. Увага до чергування голосних [і] − [е], [о]: піч – на печі, осінь – осені, ніч – ночі.
– іменників середнього роду – назв малих істот: теля – нема (кого? чого?) теляти, курчати; даю (кому? чому?) теляті, курчаті тощо. Увага до суфіксів -ат-, -ят-.
Слова – назви ознак предметів – прикметники. Питання: який? яка? яке? які? – знає термін прикметник, розрізняє прикметники серед інших слів; знаходить їх у реченнях, текстах;
Зв’язок прикметників з іменниками. Залежність роду й числа прикметників від іменників, ознаку яких вони показують. Узгодження в роді й числі: олівець (який?) червоний; крижка (яка?) нова; яблуко (яке?) зелене; зошити (які?) чисті. – добирає прикметники до поданих іменників;

– узгоджує прикметники в роді і числі з іменниками;

 

Родові закінчення прикметників:      -ий, -ій (чол. рід); -а, -я (жін. рід); -е; -є (серед. рід).

Залежність родових закінчень від твердості / м’якості основи.

– знає родові закінчення прикметників; уживає потрібну родову форму прикметника, добираючи його до іменника;
Спостереження за змінюванням родових закінчень прикметників у зв’язку з іменниками різного роду: учень (який?) новий, учениця (яка?) нова. –     змінює закінчення прикметників за питаннями, які ставляться від іменників;

 

Спостереження за змінюванням закінчень прикметників залежно від числа іменників: світлий клас – світлі класи; нова школа – нові школи; високе дерево – високі дерева. –   змінює закінчення прикметників, узгоджуючи їх з відповідними формами іменників;

 

Спостереження за змінюванням закінчень прикметників у зв’язку зі зміною іменників: дівчини (якої?) гарної; з хлопцем (яким?) веселим; на небі (якому?) ясному тощо. –     змінює закінчення прикметників за питаннями, які ставляться від іменників;

 

Слова, що вказують на особу, але не називають – (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони), на приналежність (мій, моя, моє, мої; наш, наша, наше, наші; твій, твоя, твоє, твої), предмет (цей, ця, це, ці, той, та, те, ті), ознаку (такий, така, таке, такі) – займенники. –       знає термін займенник, правильно вживає в мовленні слова, що вказують на особу, приналежність, предмет, ознаку;
Спостереження за змінюванням особових займенників (без уживання термінів) за питаннями у зв’язку іншими словами (я, ти: нема (кого?) мене, тебе; розмова (з ким?) зі мною, з тобою та ін.) –       уміє змінювати особові займенники за питаннями у зв’язку іншими словами;
Змінювання закінчень присвійних та вказівних займенників за зразком прикметників. –       знає, що присвійні та вказівні займенники змінюються за зразком прикметників; уміє змінювати такі займенники за питаннями у зв’язку іншими словами;
Використання займенників для уникнення повторювання слів під час побудови текстів. –       використовує займенники під час побудови та редагування тексту;
Слова – назви дій − дієслова. Питання: що робити? що зробити? –       знає термін дієслово, визначає дієслова серед інших слів; ставить до них питання;
Час дієслів – (теперішній, минулий, майбутній). Визначення часу дієслів за допомогою питань: що робить? що робив? (що робила?) що зробить? (буде робити? що робитиме?)

Уживання дієслів у різних часових формах під час побудови речень.

– визначає час дієслів за питаннями (за поданим зразком і самостійно); уживає дієслова теперішнього, минулого і майбутнього часу в мовленні;

 

Спостереження за зміною особових закінчень дієслів І і ІІ дієвідмін. Змінювання (за зразком) дієслів за особами. – уміє зіставляти дію з особою (особами) виконавця; змінює дієслова за особами;
Увага до зміни приголосних [г] – [ж], [з] – [ж], [с] – [ш], [к] – [ч], [д] – [дж] у деяких дієсловах під час утворення форми теперішнього часу (без уживання терміну) (берегти – бережу, казати – кажу, писати – пишу, пекти – печу, сидіти – сиджу). – уміє змінювати приголосні під час утворення форм теперішнього часу, уживає такі слова в мовленні;
Змінювання дієслова бути за особами й часами (я (ти, він, ми) – є; я (ти, він, вона, воно) – був (була, було); він (вона, воно) – буде) і т.д. – правильно вживає у мовленні часові форми дієслова бути;

 

Написання не з дієсловами. – пише окремо не з дієсловами;
Слова – назви кількості предметів чи їх порядку під час лічби – числівники. Питання: скільки? котрий (-а, -е)?

Кількісні та порядкові числівники. Вимова і написання числівників до 20. Засвоєння назв десятків.

Узгодження числівників з іменниками у роді й числі (один хлопчик, одна дівчинка, одне кошеня, два брати, дві сестри, два вікна, п’ять книжок, шість олівців).

– знає термін числівник, розпізнає серед інших слів; ставить питання до них;

 

– правильно вимовляє й пише числівники; розрізняє кількісні, порядкові числівники;

 

– узгоджує числівники з іменниками у роді і числі у процесі мовлення;

Слова, що вказують на місце, час,  напрям дії, стан – прислівники (практично). Питання: де? (там, тут, скрізь, вдома, праворуч, ліворуч); куди? (вліво, вправо, уверх, униз); коли? (сьогодні, вчора, завтра, рано (вранці), давно); як? (добре, вголос, мовчки, швидко).

Прислівники – антоніми. Зв’язок прислівників з дієсловами: читає швидко (повільно); книжка лежить зліва (справа) тощо.

– розпізнає серед інших слова, що вказують на місце, час, напрям дії,  стан, і вміє ставити питання до них;

– уживає, в мовленні слова, що вказують на місце, час, напрям дії,  стан тощо;

– добирає потрібний прислівник із ряду поданих під час побудови словосполучень і речень;

– добирає антоніми до поданих прислівників.

 

22 2. Синтаксичні відомості. Пунктуація  

Учень / учениця:

Словосполучення. Головне і залеж­не слово у словосполученні, питання від го­ло­вно­го сло­ва до залеж­но­го. Спо­сте­ре­жен­ня за зміною за­кін­чен­ня слова у словосполученнях залежно від питань.

Побудова словосполучень з допомогою прийменників (у / в, на, під, від, до, із / з / зі, за) і без них.

–           уміє визначати головне і залежне слово у словосполученні, ставити питання від головного слова до залежного;

 

 

 

–           будує словосполучення із вживанням прийменників і без них;

 

Речення. Головні члени речення (підмет і присудок) і другорядні. Зв’язок слів у реченні за допомогою закінчень і службових слів (прийменників, сполучників).

Непоширене речення (підмет і присудок) і поширене. Уміння утворювати такі речення.

–     знає терміни: речення, підмет, присудок;

–     уміє визначати підмет і присудок;

 

– уміє будувати речення непоширені і поширені;

Види речень за метою висловлювання й інтонацією (активізація знань, засвоєних на уроках румунської мови). Розділові знаки в кінці речень.

 

 

−        розрізняє речення, різні за метою висловлювання й інтонацією; уживає в мовленні речення різних видів залежно від комунікативної мети;

– пунктуаційно правильно оформляє на письмі різні за метою висловлювання й інтонацією речення;

– правильно їх інтонує речення;

Розповідні речення. Побудова і поширення розповідних речень.

Переконструювання розповідних речень в окличні за допомогою слів як, який (-а, -е).

 

– уміє будувати розповідні речення, поширює їх;

–             уміє перебудувати розповідні речення в окличні з метою вираження почуття радості, захоплення, здивування;

Спонукальні речення. Звертання у спонукальних реченнях. Розділові знаки при звертанні.

Побудова спонукальних речень (увага до закінчень слів – назв дій: скажи – скажіть, дай – дайте).

Переконструювання спонукальних речень у розповідні й питальні.

– вживає звертання у спонукальних реченнях; ставить коми при звертанні на письмі;

–             уміє будувати спонукальні речення, уживаючи звертання та наказову форму дієслів;

–             перебудовує спонукальні речення в розповідні й питальні;

Питальні речення. Звертання у питальних реченнях.

 

Побудова питальних речень з питальними словами хто? що? який (-а, -е)? де? куди? звідки? скільки? і т. п. Переконструювання питальних речень у спонукальні та розповідні і навпаки.

–       уживає звертання у питальних реченнях; ставить коми при звертанні на письмі;

–       уміє будувати питальні речення з питальними словами, уживає їх у мовленні;

– уміє перебудовувати питальні речення у спонукальні та розповідні і навпаки;

Речення з однорідними членами (практично). Спостереження за їх уживанням у тексті. Способи зв’язку між словами таких речень (закінчення, сполучники). –             уміє поширювати речення однорідними членами; пунктуаційно правильно оформляє їх на письмі;

 

Єднальні (і, й, та) і протиставні (а, але) сполучники (без уживання термінів). Побудова речень з ними. Спостереження за уживанням таких речень у текстах. Розділові знаки. −        уміє будувати речення зі сполучниками, пунктуаційно правильно оформляє їх на письмі.
Текст. Тема і основна думка тексту. Спостереження за послідовні­с­тю ви­кла­ду думки в тексті. Зв’язок речень у тексті. Використання слів він, вона, воно, вони; цей, ця, це; той, та, те, потім для зв’я­з­ку ре­чень у те­к­с­ті. – роз­рі­з­няє текст і окре­мі ре­чен­ня;

– ви­зна­чає те­му та осно­вну думку тексту;

– будує текст по­слі­до­в­но викладаючи думки; використовує займенники для зв’я­з­ку ре­чень у тексті;

Типи текстів (розповідь, опис) (активізація знань засвоєних на уроках румунської мови). Особливості їх структури. Відмінності зачину у тексті-розповіді і тексті-описі. – роз­рі­з­няє за­зна­че­ні ти­пи те­к­с­тів;

– знає особливості зачину і кінцівки у тексті-розповіді і тексті-описі;

Робота з деформованим текстом. – перебудовує деформований текст, логічно розміщуючи речення в ньому та / або його структурні частини.
Діалог як вид тексту. Спостереження за діалогом у художніх текстах. – знаходить діалог у художніх текстах;

 

Речення-репліки в діалогах: стверджувальні (Так. Звичайно), заперечні (Ні. Не був/не була). – уживає стверджувальні і заперечні репліки в діалогах.
2 Повторення й узагальнення знань та мовних і мовленнєвих умінь.

 

 

ІІІ. Соціокультурна змістова лінія (протягом року)

К-сть

годин

Зміст на­вча­ль­но­го ма­те­рі­а­лу Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рівнів загальноос­віт­­ньої під­го­то­в­ки уч­нів
  Учень / учениця:
Україна – наша держава. Київ – столиця України. – знає назву держави і її столиці;
Українські державні символи (Прапор, Герб, Гімн). – знає українські державні символи;

– знає і розповідає напам’ять Гімн;

Місто / село, в якому мешкають діти та їхні батьки, назва обласного центру. – знає назву міста / села, у якому мешкає, назву обласного центру;
Назва вулиці, на якій мешкає родина та вулиць, де знаходиться школа і найближчі соціально-побутові, культурні заклади, назви транспорту, що є у місті чи селі. –            знає назву вулиці, на якій мешкає, найближчих соціально-побутових та культурних закладів;

– уміє звернутися за інформацією чи з проханням до працівників закладу, пояснити, де знаходиться той чи інший заклад, як дійти чи доїхати до нього;

Українські обереги (рушники, верба, калина). – знає обереги українського народу;
Зви­чаї зу­стрі­ча­ти гостей, проводжа­ти їх. – знає українські звичаї зустрічати гостей, проводжати їх;
Най­більш ужи­ва­ні фо­р­мули народ­них при­ві­тань, за­про­шень, побажань. – використовує в мовленні найбільш уживані формули привітання, запрошення, побажання та прощання;
Українські письменники: Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Павло Тичина, Василь Сухомлинський, Грицько Бойко. – знає імена найбільш відомих українських письменників (Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Павло Тичина, Василь Сухомлинський, Грицько Бойко).

 

Науковий керівник творчого колективу з розроблення проекту програми

Хорошковська О.Н.,  завідувач лабораторії навчання української словесності у

школах національних меншин України і діаспори

Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України,

доктор педагогічних наук

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 1

Список найуживаніших мовленнєвих формул, які засвоюються в процесі навчання у 1-4 класах:

 

1) привітання: привіт! Вітаю тебе! (до однолітків); доброго дня (ранку, вечора); доброго здоров’я (до старших);

2) прощання: до побачення. Всього доброго! Хай щастить! До зустрічі. Пока! Добраніч;

3) подяки: дякую; дуже дякую ;щиро дякую; красно дякую;

4) ввічлива відповідь на запрошення: дякую, обов’язково прийду, щиро вдячний(а); красно дякую за запрошення;

5) відповідь на подяку: прошу! Не варто дякувати, пусте!;

6) пробачення: вибач(те), будь ласка; я не хотів(ла); перепрошую, даруй(те) мені;

7) відповідь на пробачення: добре, вибачаю; добре, але не роби (не говори) більше так;

8) побажання: смачного! (тобі, вам, усім) (під час обіду), бажаю успіхів; бажаю щастя; щасливої дороги; доброго здоров’я, бережи себе; хай щастить!;

9) ствердження чогось, погодження з чимось: так, звичайно; звичайно є; є; звичайно, буду (прийду); гаразд;

10) заперечення чогось: ні, не знаю; не бачив(ла); не чув (чула);

11) ввічлива відмова від чогось (якоїсь пропозиції, запрошення): на жаль, не (з)можу; шкода, але я не зможу. . .;

12) повідомлення про час дії: вчора, сьогодні, вранці, вдень, увечері, вночі, взимку, восени і т. д.; о першій (другій, третій) годині; о пів на другу (годину) і т. д.;

13) припущення: мабуть, здається, можливо;

14) впевненості – невпевненості, сумніву: звичайно. А як інакше; сумніваюся; мені здається, що . . .; хто його знає. . .;

15) здивування: невже? Хіба? Не може бути!;

16) власної точки зору: на мою думку. . .; я гадаю, що …;

17) несподіванки: отакої! Ні сіло, ні впало!

18) радості: чудово! Прекрасно! Я дуже радий(а);

19) гніву, незадоволення, досади: як ти можеш! Як можна таке говорити! Хай тобі грець! Йди геть! Не приходь більше! Не хочу тебе бачити (чути). Та добре! Хай уже;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток 2

Орієнтовний список українських слів

 для засвоєння учнями 1-2 класів

1.                     а

2.                     абó

3.                     автóбус (мн. -и)

4.                     алé

5.                     альбóм (в альбóмі)

6.                     бабýся (з бабýсею)

7.                     багáтий (-а, -е, мн. -і)

8.                     багáто

9.                     баклажáн (мн. -и)

10.                   батьки́ (-íв)

11.                   бíлий (-а, -е, мн. -і)

12.                   бíля (прийм.)

13.                   блаки́тний (-а, -е, мн. -і)

14.                   бли́зько

15.                   блýзка (у блýзці)

16.                   блю́дце (мн. -я, на блю́дці, на блю́дцях)

17.                   бородá

18.                   борщ (-ý)

19.                   брáтик (-ом)

20.                   брóви

21.                   буди́нок (у буди́нку, (мн. -и, -ів)), буди́нок культýри

22.                   будь лáска

23.                   Букови́на (на Букови́ні)

24.                   бýлочка (мн. -и)

25.                   буря́к (мн. -и́)

26.                   бутербрóд (мн. -и)

27.                   бýти (був, булó, булá, були́, бýдемо )

28.                   вáза (у вáзі)

29.                   варéник (мн. -и)

30.                   вари́ти (вáрить, звари́ла)

31.                   вдень

32.                   ведмéдик

33.                   вели́кий (-а, -е, мн.-і)

34.                   велосипéд (на велосипéді)

35.                   веснá (-óю)

36.                   весня́нка (-и)

37.                   вечéря

38.                   взи́мку

39.                   взувáти(ся) (взувáю, взýв, взýла)

40.                   взуття́

41.                   взя́ти (-в, -ла)

42.                   ви – вас, вам, з ва́ми

43.                   ви́бач(те)

44.                   видéлка (-и)

45.                   ви́йти (з класу)

46.                   виногрáд

47.                   ви́росли (óвочі, фрýкти)

48.                   вистáва (на вистáву)

49.                   витирáтися (-юся)

50.                   вихідни́й (день)

51.                   вівся́на (кáша)

52.                   від (прийм.)

53.                   відповідáти (-ю, мн. -ють)

54.                   відчиня́ти (-ють), (відчини́ти)

55.                   вікнó(-а), на вікнí

56.                   він – йогó, йомý, ним, на ньóму

57.                   вірш (-а, мн. -і)

58.                   вíсім (вóсьмий, вóсьмому)

59.                   влíтку

60.                   вмивáтися (-юся)

61.                   вмíти (не вміти)

62.                   волóсся

63.                   вонá – її, їй, нéю, на ній

64.                   вонó  – йогó, йомý, ним, на ньóму

65.                   вони́ – їх, їм, ни́ми, них

66.                   восени́

67.                   врáнці

68.                   врожáй (мн. -ї)

69.                   вузьки́й (-á, -é, -í)

70.                   вýлиця (на вýлиці)

71.                   вýхо (мн. -а)

72.                   вчи́телька (вчи́тельці, мн. вчительки́)

73.                   вчи́ти(ся), вчи́ш(ся), вчý(ся), вчáть(ся)

74.                   гáрний (-а, -е, мн. -і), гáрно

75.                   герб

76.                   гімн

77.                   гíрка (з гíрки)

78.                   гірки́й (-á, -é, мн. -і)

79.                   гірля́нда (мн. -и)

80.                   глéчик

81.                   головá (на головí)

82.                   горá (гóри, гóрами)

83.                   горóд (на горóді)

84.                   горóх

85.                   гóрщик (у гóрщику)

86.                   грáти у пíжмурки (у футбóл)

87.                   грáтися (-юся), грáтися в м’яч (у снíжки)

88.                   гребінéць (-цéм)

89.                   гречáна (кáша)

90.                   гриб (мн. -и́, -íв)

91.                   гри́вня (дві гри́вні, п’ять гри́вень)

92.                   грóші

93.                   грýша (-і)

94.                   гря́дка (на гря́дці)

95.                   гýби

96.                   гуля́ти (гуля́ю, гуля́єш, гуля́ємо)

97.                   гýмка

98.                   давáй(те)

99.                   дáй(те) (менí)

100.                 далéко

101.                 дарувáти (дарýю)

102.                 два (-і),  дрýгий (-а, -е, мн. -і)

103.                 двéрі (зачиня́ти, відчиня́́ти)

104.                 де?

105.                 дéв’ять (дев’я́тий, -а, -ому)

106.                 день (дня, сім днів)

107.                 дéрево (-а, мн. дерéва, з дерéв)

108.                 дéсять (деся́тий, -ому)

109.                 джéмпер

110.                 джи́нси

111.                 дивáн

112.                 дíвчинка (кл. -о, -у, мн. дівчáтка)

113.                 Дід Морóз

114.                 дідýсь (з дідусéм)

115.                 дім (у дóмі, додóму)

116.                 для

117.                 Дніпрó

118.                 до (шкóли)

119.                 дóброго дня (вітання)

120.                 дóвгий (-а, -е, мн. -і)

121.                 дóнька (дóньки, дві дóньки)

122.                 допомагáти (-ю, -єш, допомóже)

123.                 дóшка (на дóшці)

124.                 дощ

125.                 дýже

126.                 дя́кую (тобí, вам)

127.                 є

128.                 живíт

129.                 жи́ти (живý, -éш, -емó, -етé, -ýть)

130.                 жóвтий (-а, -е, жóвте ли́стя)

131.                 жовтíє (ли́стя)

132.                 з (прийм.)

133.                 зав’я́зувати (зав’язáв, -ла)

134.                 зайти́ (зайди́ до клáсу, ви́йди з клáсу)

135.                 зáйчик

136.                 Закарпáття (на Закарпáтті)

137.                 запашни́й (-á, -é, мн. -і)

138.                 запи́тувати (запи́тує, запитáв (-ла))

139.                 зачиняти (зачиня́є, зачини́в (-ла))

140.                 збирáти (-є, -ють, зібрáв (-ла, -ли))

141.                 звари́ти (звари́ла)

142.                 звáти (як тебе звáти (звýть)?)

143.                 зви́чай (мн. зви́чаї)

144.                 звичáйно

145.                 звíдки?

146.                 зелéний (-а, -е, мн. -і)

147.                 зеленíти (-є)

148.                 зíрка

149.                 зимá

150.                 зимóві канíкули

151.                 злíва

152.                 знайóмство

153.                 зóшит (мн. -и)

154.                 зрозумíти (зрозумíла, зрозумíв)

155.                 зýби (чи́стити зýби)

156.                 зубнá щíтка

157.                 зупи́нка (на зупи́нці, мн. -и)

158.                 і (тáто і мáма)

159.                 íграшка (-и, -ами)

160.                 ї́сти (їм, їси́, їв, ї́ла, ї́ли, їдя́ть)

161.                 йти, йду, йде, йдуть

162.                 кáва

163.                 кав’я́рня (у кав’я́рні)

164.                 капелю́х (у капелю́сі)

165.                 капýста

166.                 кáпці

167.                 кáрі (óчі)

168.                 картóпля (з картóплею)

169.                 кастрýля (у кастрýлі)

170.                 катáтися на велосипéді (на сáнках, на ли́жах, на ковзанáх)

171.                 кáша (-і)

172.                 кварти́ра (у кварти́рі)

173.                 квасóля

174.                 квíти (багáто квíтів, з квíтами)

175.                 кéди

176.                 Ки́їв (у Ки́єві)

177.                 ки́лим

178.                 кисíль

179.                 ки́слий (-а, -е, мн. -і)

180.                 кілогрáм

181.                 кімнáта (-у, у кімнáті, дві кімнáти)

182.                 клас (у клáсі)

183.                 кни́жка (-и, у кни́жці, мн. книжки́)

184.                 ковбасá (з ковбасóю)

185.                 ковзани́ (на ковзанáх)

186.                 коля́дка (співáти коля́дки)

187.                 колядувáти (колядýють, колядувáли)

188.                 кольорóвий (-і олівцí)

189.                 компóт

190.                 комп’ю́тер

191.                 конвáлія (мн. -ї)

192.                 кóник (на кóнику)

193.                 копáти (копáють, копáла, копáв)

194.                 корóткий (-а, -е, мн. -і)

195.                 кóштувати (кóштує)

196.                 краї́на

197.                 край

198.                 крáшанка (-и, мн. -и́)

199.                 крéйда (-ою)

200.                 кріп (з крóпом)

201.                 крíсло (-а)

202.                 кросíвки

203.                 крýглий (-а, -е, мн. -і)

204.                 кýбик (мн. -и)

205.                 кýлька (мн. -и)

206.                 купувáти (купи́, купи́в (-ла), купýємо)

207.                 кýртка (у кýртці)

208.                 кучеря́ве (волóсся)

209.                 лежáти (лежи́ть сніг, лежáть книжки́)

210.                 ли́жі

211.                 ли́стя (вживається в одн.)

212.                 лíва (ногá, рукá)

213.                 лінíйка

214.                 ліс (у лíсі, ліси́, лісáми)

215.                 ліхтáрики (ігр.)

216.                 лóжка (-и, мн. ложки́), лóжечка

217.                 люби́ти (люблю́, лю́биш)

218.                 люди́на, мн. лю́ди

219.                 ля́лька (дай мені ля́льку, мн. ляльки́)

220.                 м’яки́й (-á, -é, мн. -í)

221.                 магази́н (у магази́ні) (мн. -и)

222.                 майдáн (на майдáні)

223.                 мáйка (у мáйці)

224.                 малéнький (-а, -е, мн. -і)

225.                 мáло

226.                 малювáти (малю́ю, -є )

227.                 мáма (-и, -і, -ою)

228.                 мáнна (кáша)

229.                 мáсло (з мáслом)

230.                 мáти (мáю, -є, -єш)

231.                 маши́нка (-ою)

232.                 менé (менé звати …; у мéне є …; дай менí …)

233.                 менí трéба вчи́ти … (малювáти)

234.                 метрó

235.                 ми (нас, нам, нáми)

236.                 ми́ло (-ом)

237.                 ми́ти (-ю, -єш)

238.                 мій (моя́, моє́, мої́, могó, моє́му, мої́й)

239.                 мíсто (у мíсті, мн. містá)

240.                 мóва (-ою, -у)

241.                 молóдший  (-а)

242.                 молокó (-á)

243.                 мóрква

244.                 морóзиво

245.                 м’я́со (з м’я́сом)

246.                 на (прийм.)

247.                 навчáти(ся) (-є(ться))

248.                 називáється

249.                 найбíльший (-а, -е, мн. -і)

250.                 нали́ти (нали́й, наллю́)

251.                 намалювáти (-в, -ла)

252.                 нарóд (мн. -и, багáто íнших нарóдів)

253.                 наси́пати (-в, -ла)

254.                 наш (-а, -е, мн. -і)

255.                 не (не мóжу, не знáю)

256.                 нéбо (на нéбі)

257.                 невели́кий (-а, -е, мн. -і)

258.                 недалéко (від…)

259.                 немá(є)

260.                 ні

261.                 ніж (ножéм)

262.                 ніс (нóса)

263.                 нови́й (-á, -é, мн. -í)

264.                 Нови́й рік

265.                 ногá (-и́, на нозí, ¬мн. нóги, на ногáх)

266.                 оберéжно

267.                 обід

268.                 обíдати (-ю, -єш, -в, -ла, -ли)

269.                 обли́ччя

270.                 óвочі

271.                 огірóк (огірки́)

272.                 оди́н (-а, -е, мн. -і)

273.                 однó (двó-, три́-) поверхóвий (мн. -і)

274.                 óдяг (у óдязі)

275.                 одягáти(ся), (одягáюся, одя́гся, одяглáся)

276.                 óзеро (озéра)

277.                 олівéць (олівцéм, мн. -í, )

278.                 опадáє (ли́стя)

279.                 óсінь

280.                 ось

281.                 óчі

282.                 п’я́ть (п’я́тий, -ому)

283.                 пáлець (мн. пáльці, -ів)

284.                 пальтó (у пальтí, два пальтá)

285.                 парк (мн. -и)

286.                 пáрта(-и, на пáрті)

287.                 пáска(-и, дві пáски, мн. -и́)

288.                 пекти́ (пиріжки́, пáску)

289.                 пенáл (у пенáлі)

290.                 пéрець

291.                 пéрший (-а, -е, мн. -і)

292.                 пиріжóк ( мн. пиріжки́)

293.                 пи́санка (-и, мн. -и́)

294.                 писáти (пишу́, пи́ше, пи́шуть)

295.                 пи́ти (п’ю, п’є, п’єш, пив, пилá, пили́)

296.                 під (пáрту, подýшку)

297.                 підрýчник (мн. -и)

298.                 пíсня (мн. піснí)

299.                 пíшки (іти́ пі́шки)

300.                 плáття (у плáтті)

301.                 плащ (у плащі́)

302.                 плечé (мн. плéчі)

303.                 пóверх (два пóверхи, на другому пóверсі)

304.                 подáти (подáй)

305.                 подарувáти (подарувáв, -ла)

306.                 подарýнок (мн. подарýнки)

307.                 подóбатися (подóбається)

308.                 подýшка

309.                 познайóмився (-лась)

310.                 поклáсти (поклáв, поклáла)

311.                 поли́ця (-і), поли́чка (-и)

312.                 поля́к (-чка, мн. -и)

313.                 поми́в (-ла)

314.                 помідóр (мн. -и)

315.                 пóряд (прийм.)

316.                 посади́ти (-в, -ла, -ли)

317.                 посерéдині

318.                 постáвити (постáв тарíлку, скля́нку)

319.                 пóсуд

320.                 пóтім

321.                 пóшта

322.                 прáва (рукá, ногá)

323.                 прáпор (мн. -и́)

324.                 прибирáти (-ю, -єш, прибрáв, -ла)

325.                 привíт!

326.                 пригощáти (-є, -в, -ла)

327.                 приї́хати (-в, -ла)

328.                 прóлісок (мн. прóліски)

329.                 прóшу

330.                 птах (мн. птахи́)

331.                 птáшка (-и, мн. пташки́, прилетíли пташки́)

332.                 п’ять(п’я́тий)

333.                 рáнець (у рáнці)

334.                 рíдний (-а, -е, мн. -і)

335.                 рíзати

336.                 Різдвó

337.                 рíзка (мн. різки́)

338.                 рíчка (-и, мн. річки́, швидки́ми рíками)

339.                 роби́ти (ліпи́ти, ліпи́ли) сніговý бáбу

340.                 роди́на (у роди́ні)

341.                 роздягáтися (-юся, -єшся, -вся, -лася)

342.                 роззувáтися (-юся, -єшся, -вся, -лася)

343.                 розпи́сувати (я́йця)

344.                 розповідáти (-ю, -є, -в, -ла)

345.                 розчíсувати (-ю, -є, -в, -ла)

346.                 росія́нин (-нка, мн. -и)

347.                 рот

348.                 рукá (-и́, мн. рýки, у руцí)

349.                 рукави́чки

350.                 румýн (-нка, мн. -и)

351.                 рум’я́ні (щíчки)

352.                 рýчка (-и, -ою)

353.                 рушни́к (рушникóм)

354.                 ряд (мн. ряди́)

355.                 сад (у садý)

356.                 сади́ти/посади́ти (посади́ла, -ли)

357.                 сам (самá)

358.                 сандáлі

359.                 санки́ (на санкáх)

360.                 свій (своє́ мíсто, люби́ти свогó та́та, свою́ ма́му…)

361.                 світи́ти (свíтить сóнце)

362.                 свíтлий (-а, -е, мн. -і)

363.                 Святи́й Миколáй

364.                 свя́то (мн. святá)

365.                 селó (у селí, біля селá)

366.                 сестрá (-і, -ою, мн. сéстри, дві сестри́)

367.                 син (мн. сини́)

368.                 си́ній (-я, -є, мн. -і)

369.                 си́ньо-жóвтий (прáпор)

370.                 сир (з си́ром)

371.                 сік

372.                 сіль

373.                 сім, сьóмий

374.                 сíрі (óчі)

375.                 сíяти (горóх, мóркву)

376.                 сказáти (сказáв, -ла, скажи́)

377.                 скíльки (кóштує)?

378.                 складáти (-áю, склáв, склáла, давáй складéмо)

379.                 скля́нка (у скля́нці)

380.                 скрізь (прийм.)

381.                 сли́ва (-и)

382.                 слýхати (-ю, -є, -ють, (по)слýхай(те))

383.                 слухня́ний / неслухня́ний) (-а, мн. -і)

384.                 смачни́й (-á, -é, мн. -í)

385.                 смáчно

386.                 смачнóго!

387.                 сніг (сніг ідé, тáне)

388.                 сніговá бáба

389.                 Снігýронька

390.                 снідáнок (на снідáнок)

391.                 снíдати (снíдає, снíдаєш)

392.                 сніжи́нка (-и)

393.                 солóдкий (-а, -е, мн. -і)

394.                 сóнце

395.                 сорóчка (у сорóчці)

396.                 спекти́ (-лá)

397.                 спідни́чка (у спідни́чці)

398.                 спорти́вний майдáнчик

399.                 спочáтку

400.                 спрáва

401.                 стáрший (-а)

402.                 стіл (на столí)

403.                 стілéць (мн. -цí)

404.                 столи́ця

405.                 стоя́ти (стої́ть, стоя́в, -ла, -ло)

406.                 сýкня (у сýкні)

407.                 суп

408.                 сусíд, сусíдка (мн. сусíди)

409.                 та

410.                 так

411.                 там

412.                 тарíлка (у (на) тарíлці, мн. -и́)

413.                 тáто (з тáтом)

414.                 твій (твоя́, твоє́, твою́, твогó, твої́, твої́м)

415.                 теáтр (у теáтрі)

416.                 теж (ми теж були́…)

417.                 телевíзор

418.                 тепéр

419.                 тéплий (-а, -е, мн. -і)

420.                 ти (тебé, тобí, з тобóю, від (до, за) тéбе)

421.                 тíльки (тíльки зóшити)

422.                 тíстечко (-а, з тíстечком)

423.                 торт

424.                 травá

425.                 трамвáй (мн. -ї)

426.                 трáнспорт

427.                 трéба

428.                 три́ (трéтій, -я, -є, трéтьому)

429.                 тролéйбус

430.                 тут

431.                 тýфлі

432.                 у (в)

433.                 у мéне (тéбе, нéї) є …

434.                 у мéне(тéбе, нéї) нема …

435.                 увéчері

436.                 угорець (-рка, мн. угорці)

437.                 Украї́на (в Украї́ні)

438.                 украї́нська мóва, украї́нський письмéнник (óдяг)

439.                 украї́нець (-нка, мн. -ці)

440.                 урóк (на урóці)

441.                 ýчень, учени́ця, мн. ýчні

442.                 фáрба (-и)

443.                 фарбувáти

444.                 фіáлка (мн. -и)

445.                 фрýкти

446.                 футбóлка

447.                 хліб (шматóк хлíба)

448.                 хлóпчик (-а, -у, мн. -и)

449.                 хмáра (мн. -и)

450.                 хмáрне (нéбо)

451.                 ходи́ти (ходжý, хóдиш, хóдимо, хóдять)

452.                 холóдний (-а, -е, мн. -і)

453.                 хóлодно

454.                 хотíти (хóчу, хóче, хóчеш, хóчемо, хóчуть)

455.                 хýстка (у хýстці, носи́ти хýстку)

456.                 цвісти́ (цвітé (-ýть))

457.                 цей, ця, це, цю, цьогó, ці

458.                 цибýля

459.                 цирк

460.                 цікáвий (-а, -е, мн. -і)

461.                 цукéрка (мн. -и)

462.                 цýкор

463.                 чай

464.                 чáйник

465.                 часни́к

466.                 чáсто

467.                 чáшка (у чáшці, мн. -и́)

468.                 червóний (-а, -е, мн. -і)

469.                 череви́к (мн. -и)

470.                 Чернівéцька (óбласть)

471.                 Чернівцí (пої́хали у Чернівцí, живемó у Чернівця́х)

472.                 чи (чи є у тéбе…?)

473.                 чий, чия́, чиє́, чиї́?

474.                 чим? (чим пи́шеш (ї́деш)?)

475.                 чи́стий (-а, -е, мн. -і)

476.                 чи́стити, чи́щу (зýби, óдяг)

477.                 читáти (читáю, -єш, -є)

478.                 чóбіт (мн. чóботи, чобíт)

479.                 чóрний (-а, -е, мн. -і)

480.                 чоти́ри, четвéртий (-ому)

481.                 шáпка (у шáпці)

482.                 шáпочка (у шáпочці)

483.                 шарф

484.                 шáфа (у шáфі)

485.                 ширóкий (-а, -е, мн. -і)

486.                 ши́ти (ши́є, поши́ла)

487.                 ши́я (на ши́ї)

488.                 шíсть, шóстий (-ому)

489.                 шкарпéтки

490.                 шкодá (шкодá, що не знáєш)

491.                 шкóла (у шкóлі, у шкóлу, від (до) шкóли)

492.                 шматóк (хлíба)

493.                 шóрти

494.                 штани́

495.                 ще

496.                 щíтка (-ою)

497.                 що є… ?

498.                 що рóбить? що рóблять? що роби́в (роби́ла)?

499.                 що це?

500.                 щоб (трéба, щоб ви сказáли)

501.                 я – менé (звáти), менí, зі мнóю

502.                 я́блуко (-а, з я́блуками)

503.                 я́блучний (сік)

504.                 язи́к (язикá)

505.                 як? як звáти йогó (її́, тебé)?

506.                 яки́й, якá, якé, якí?

507.                 яли́нка (на яли́нці, біля яли́нки)

 

Авторський колектив:

Хорошковська О.Н., завідувач лабораторії навчання української словесності у школах національних меншин України і діаспори Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, доктор педагогічних наук;

Петрук О.М, старший науковий співробітник лабораторії навчання української словесності у школах національних меншин України і діаспори Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, кандидат педагогічних наук;

Палій Н.Т., старший викладач Чернівецького педагогічного коледжу

[1] Порядок вивчення тем визначається підручником.

[2] Орієнтовний список слів для засвоєння подано у «Додатку 1».

[3] Сфери мовлення та їх тематика ті ж, що й у 1 класі.

 

[4] Порядок вивчення букв визначається підручником і залежить від урахування результатів порівняльного аналізу звуко-буквених систем румунської й української мов.

[5] Читання і письмо доцільно проводити на одному уроці.

[6] Сфери мовлення та тематика ті ж, що і в 1 класі.

[7] Список мовленнєвих формул у зв’язку з ситуаціями спілкування поданий у «Додатку 2».

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *