0 1204
Українська мова. Навчальна програма для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням польською мовою 1-4 класи (2016 рік) Вересень 13th, 2016 Руденко Тарас

Пояснювальна записка

Українська мова як державна вивчається в усіх загальноосвітніх навчальних закладах, у тому числі і з польською, де вона викладається як окремий предмет і є дієвим засобом залучення дітей до національної культури українців.

Основною метою навчання української мови у початкових класах ЗНЗ з польською мовою викладання є формування і розвиток комунікативної компетен­т­ності, ураховуючи можливості й інтереси молодших школярів.  Комунікативна компетентність є ключовою і полягає у здатності успішно користуватися всіма видами мовленнєвої діяльності в процесі спілкування.

Для досягнення зазначеної мети протягом навчання в 1-4 класах передбачається розв’язання таких завдань:

– забезпечення позитивної мотивації до засвоєння української мови;

– формування умінь і навичок з усіх видів мовленнєвої діяльності: аудіюванням, говоріння, читання і письма;

– пропедевтика знань про найважливіші мовні одиниці, необхідні й достатні для формування мовленнєвих умінь і навичок;

– збагачення словникового запасу;

– засвоєння української графіки й орфографії і формування фонетико-графічних та правописних умінь і навичок;

– залучення до національної культури українського народу;

– забезпечення інтелектуального, морального, соціокультурного та естетичного розвитку.

Курс початкового навчання української (державної) мови так само, як і польської, будується за такими змістовими лініями: мовленнєвою, мовною і соціокультурною та діяльнісною, хоч остання спеціально й не визначена, оскільки її зміст збігається зі змістом, представленим у програмі з польської мови. Дотримуючись принципу міжпредметних зв’язків, зміст, мета і завдання цієї лінії мають реалізовуватися не лише на уроках польської мови, але й української. Зазначені лінії є взаємозалежними, взаємопов’язаними й спрямованими на формування ключових і предметних компетентностей, визначених у Державному стан­дарті.

Мовленнєва лінія є основною, їй підпорядковані мовні знання, уміння й навички, які є базовими для формування, розвитку й удоско­налення вмінь спілкуватися в усній і писемній формах.

Усна форма спілкування передбачає формування умінь слухати-розуміти співрозмовника та тексти, прочитані чи розказані українською мовою, збагачення українського словникового запасу, оволодіння орфоепічними та граматичними навичками і уміннями, а також умінням запитувати й відповідати, вести діалог та монолог.

Писемна форма мовлення у початкових класах передбачає формування вмінь і навичок писати українською мовою, співвідносячи звук і букву (списувати й писати самостійно та під диктування), і вмінь писати навчальні перекази, складати й записувати тексти різних типів – розповіді, описи, правильно оформляти записи в зошиті, а також читати цілими словами, плавно, правильно й свідомо (вголос і мовчки).

Мовна лінія передбачає пропедевтику знань з української мови, достатніх і необхідних для розвитку комунікативного мовлення і формування мовних умінь і навичок, які лежать в основі мовленнєвих. Знання з мови не самоціль. Вони підпорядковуються фор­муванню й удосконаленню орфоепічних, лексичних, граматичних та правописних умінь і навичок. Основним принципом, який обумовлює визначення змісту мовної лінії є принцип врахування спільного і відмінностей у мовному матеріалі польської й української мов та особливостей української мови. Вона розроблена з урахуванням того, що польська й українська мови споріднені, хоч і належать до різних груп слов’янських мов, однак поряд із відмінностями мають багато спільного. Тому під час викладання мовного матеріалу необхідно враховувати спільні явища, що властиві обом мовам, і ті, які не збігаються. Такий підхід спрямований на свідоме засвоєння учнями мовних знань – матеріалу, що збігається, і що є відмінним від рідної мови – з одного боку, а з іншого – сприяє вихованню цікавості до української мови як мови, спорідненої польській.

Соціокультурна лінія змісту навчання української мови полягає у формуванні й розширенні уявлень учнів про Україну й українців, національну культуру: засвоєння лексики на позначення національного одягу, посуду, їжі, оберегів, фольклорних творів, зокрема дитячих (ігри, пісні, казки), сталих народних виразів, прислів’їв і приказок, розвиток умінь їх доречно вживати, ознайомлення з народними святами і обрядами (у порівнянні з польськими), іменами українських письменників, інших представників культури, історичних діячів тощо. Соціокультурна лінія змісту навчання передбачає ознайомлення учнів з нормами, які регулюють соціальні стосунки в українському суспільстві, формування умінь дотримуватись їх (культура поведінки і культура мовлення), виконуючи українською мовою за спеціально створеними ситуаціями: різноманітні соціальні ролі у школі (роль учня, однокласника, роль читача у бібліотеці), вдома (роль сина, доньки, внука), на вулиці (роль перехожого, пасажира у транспорті), у магазині (роль покупця) тощо.

Важливим завданням соціокультурної лінії є виховання громадянина України, який поважає українську державу, знає державну символіку, любить українську мову й культуру та толерантно ставиться до мови й культури інших національностей, що представляють народ України.

Сформованість відповідних знань та комунікативних умінь і становить предметну, соціокультурну та комунікативну компетентність учнів, яка виявляється в умінні правильно й доречно використовувати мовні одиниці (слова, словесні формули) у різних життєвих ситуаціях.

Соціокультурні відомості не вивчаються на окремих уроках. Вони мають велике пізнавальне й виховне значення, органічно поєднуються з іншими лініями змісту і реалізуються в текстах для аудіювання, читання й письма, входять до змісту діалогів і монологів.

Зміст курсу українських мови визначено на основі таких дидактичних і лінгводидактичних принципів, як:

– мотивація навчального процесу та взаємозв’язок навчання, виховання і розвиток школярів;

– доступність навчального матеріалу;

– комунікативна спрямованість навчального процесу;

– міжпредметні зв’язки;

– врахування спільного в російській і українській мовах та відмінностей, а також особливостей української мови;

– здоров’язбережувальний (дотримання норм навчання і відпочинку, застосування ігрових методів навчання, що запобігає втомлюваності дітей);

– зв’язок з життям.

Навчальний матеріал програми структуровано за такими розділами:

І – Усний курс української мови (1 клас);

ІІ – Початкове навчання читання й письма (2 клас);

ІІІ – Відомості з мови й правопису.

 

 

І. Усний курс української мови

(1 клас)

Формування умінь усного мов­лення — одне з основних завдань навчання української мови. Воно розпочинається з першого класу й продовжується та розвивається протягом наступних років навчання.

У програму для першого класу уроки розвитку вмінь усного українського мовлення введені з урахуванням того, що до ЗНЗ із польською мовою навчання приходять діти з недостатнім рівнем володіння українською літературною мовою (переважає побутова лексика), частина дітей є російськомовною. Тому завдання збагачення українського словникового запасу, розвитку таких видів мовленнєвої діяльності як аудіювання й говоріння українською мовою розпочинається з першого класу і є основним. Навчання грамоти українською мовою (кирилиці) рекомендується розпочинати з 2 класу, коли вже виробилися вміння і навички письма латиницею. Таке відстрочене засвоєння кириличного письма допомагає запобігти змішуванню букв латинського й кириличного алфавітів.

Усний курс української мови  покликаний розв’язати завдання збагачення словникового запасу, розвитку й удосконалення таких умінь і навичок, як аудіативні, орфоепічні, граматичні, а також уміння діалогічного й монологічного мовлення.

Досягнення результативності розвитку аудіативних і мовленнєвих умінь можливе за умови щоденної уваги до активного поповнення українського словникового запасу та уваги в навчальному процесі до відмінностей у вимові певних звуків (переважно приголосних), слів і граматичних форм польської та української мов. Недооцінювання важливості хоча б одного з поставлених завдань знижуватиме рівень володіння українським мовленням, що в наступних класах утруднюватиме засвоєння писемного, зокрема формування граматичних і правописних умінь і навичок.

Таким чином, одним з найважливіших завдань першого року навчання є збагачення словникового запасу, розвиток аудіативних умінь, а також умінь говоріння (діалогічне і монологічне мовлення).

  1. Збагачення словникового запасу. Робота над збагаченням словникового запасу – будівельного матеріалу мовлення – потребує повсякденної уваги. У програмі визначено сфери мовлення, кожна з яких охоплює низку тем. Тому робота над словом проводиться в їх межах. При цьому вчитель має дбати про те, щоб учні засвоювали не лише слова – назви предметів, але й ознаки і дії предметів, а також службові слова – прийменники і сполучники, оскільки без таких слів мовлення неможливе.

Плануючи урок, визначаючи його мету, доцільно фіксувати слова, які мають бути засвоєні на уроці (6-8), решта, якщо такі є, – для ознайомлення.

Робота над засвоєнням нових слів проводиться в два етапи. І етап – етап семантизації, ІІ – етап активізації слів у мовленні. На першому з них учитель знайомить учнів зі словом, його значенням, вимовою, наголосом. Пояснення слова відбувається найчастіше з допомогою малюнків або предметів (учитель вимовляє слово і показує відповідний предмет або малюнок), шляхом називання протилежного зазначенням (верх – низ, злі́ва – спра́ва, товсти́й – тонки́й і под.), а також використовуючи переклад на польську мову (якщо іншого способу пояснити значення слова нема), рідше – описово (горизонт – умовна лінія вдалині, що ніби з’єднує небо і землю). Оскільки словниковий запас учнів невеликий, у описовому поясненні не повинно бути слів, які в свою чергу потребують пояснення.

Після пояснення слова учні мають проговорити його за вчителем декілька разів, а потім учитися використовувати засвоєні слова в мовленні (ІІ етап). Ця робота пов’язана з оволодінням граматичними формами української мови. На цьому етапі обов’язковими є зразки відповідей і вправи на дії з предметами, підстановчі вправи, ігрові тощо. Ставляться питання ­хто це? що це? де? біля чого? який (-а,     -е)? де знаходиться? хто з ким (чим)? що робить? тощо.

Цей етап в роботі над словом є обов’язковим, оскільки саме він сприяє активному засвоєнню слів і формуванню граматичних умінь і навичок уживати їх у процесі мовлення.

Знання слів, які опрацьовувались на уроці, обов’язково мають перевірятися на наступному. При цьому вчитель показує малюнок і запитує:  хто це? що це? що робить? який? тощо. Недоцільно називати слово українською мовою і спонукати до перекладу на польську, оскільки такий підхід не дає можливості перевірити правильність вимови. Отже, можна назвати слово польською, учні відповідають українською.

  1. Формування і розвиток аудіативних умінь. Аудіативні уміння є складовою комунікативних: від розуміння сприйнятого на слух запитання, репліки залежить адекватність мовленнєвої реакції. Тому так важливо формувати в учнів уміння сприймати й розуміти з 1-2 прослуховувань завдань і запитань учителя, а також пропонований аудіативний матеріал: слова і словосполучення, речення, тек­сти, сприймаючи які учні мають вчитися визначати наголос у словах, звуки, якими розрізняються вимова слів польської й української мов, граматичні форми тощо. У текстах, сприйнятих на слух, учні мають визначати хто (що) виконує дію, яку саме, де, коли і т. п. Для перевірки розуміння рекомендується використовувати тестові завдання, які не вимагають розгорнутого висловлювання. Доречними можуть бути співвіднесення сприйнятого на слух уривка і пред’явленого малюнка (вибір малюнків), малювання за змістом сприйнятого на слух тексту, вибір (шляхом плескання в долоні) правильної відповіді із 2-3-их запропонованих тощо.
  2. Формування умінь говоріння (діалогічне і монологічне мовлення). Не менш важливим завданням є формування в першокласників умінь діалогічного й монологічного мовлення. Слід зазначити, що розвиток діалогічного мовлення, так само як і аудіативних умінь, у багатьох випадках недооцінюється вчителем і тому перевага надається розвитку монологічного (переказувати, складати тексти тощо). Однак у повсякденному спілкуванні частіше використовується саме діалог. Формуючи уміння діалогічного мовлення, слід брати до уваги, що вони тісно пов’язані з прийнятими в українського народу формулами ввічливості – привітання, подяки, вибачення, прохання дозволу звернутися із запитанням (до дорослих), а також умінням триматись із співрозмовником, звертатися до нього, вибирати потрібний тон, темп мовлення. Усе це – мовленнєвий етикет, культура мовлення, якими мають оволодіти учні.

Формування умінь діалогічного мовлення передбачає не тільки розповідь чи бесіду вчителя про те, як вести діалог, а й створення на уроці навчальних мовленнєвих ситуацій, які  передбачали б діалог учнів, спонукали б їх до нього. У початкових класах, зокрема першому, найпоширенішим методом є рольова гра, коли учні відтворюють діалоги героїв (казкових чи реальних), ролі яких вони виконують. Крім того, використовуються ситуативні малюнки, де учні виступають у ролі зображених героїв, створюються уявні ситуації, в яких учні беруть на себе ту чи іншу роль тощо.

Монологічне мовлення складніше, оскільки потребує змістовності й логіки викладу. Тому в 1 класі цього навчають на готових зразках – текстах, сприйнятих на слух, які учні мають дослівно переказати, серіях малюнків, де послідовність розповіді запрограмована їх розташуванням, розповіді за одним нескладним сюжетним малюнком, за аналогією до поданого зразка, продовження тексту відповідно до поданого початку і малюнку тощо.

Робота над розвитком мовленнєвих умінь проводиться у зв’язку з визначеними в програмі сферами мовлення, кожна з яких охоплює кілька тем. Така організація цієї роботи сприяє цілеспрямованому поповненню словникового запасу з кожної теми, на основі якого розвиваються мовленнєві уміння.

ІІ. Початкове навчання читання й письма

У 2 класі основним завданням є формування писемного мовлення – навчання грамоти, паралель­но з яким продовжується робота над розвитком усного.

Навчання грамоти українською мовою традиційно ділиться на три періоди: добукварний, букварний і післябукварний.

Добукварний період. Він дещо відрізняється за своїми завданнями порівняно з рідною мовою. Тут враховується, що в дітей уже підготовлена рука до письма, тому письмо розчерків, овалів, півовалів відсутнє. У цей період учні одержують уявлення про номінативне значення («основну роботу») слова – називати предмети, дії, ознаки, числа і т. п., дізнаються, що в кожній мові однакові предмети чи їх дії, ознаки називаються по-різному, одержують уявлення про різницю між предметом і словом, яке його називає, а також про те, що є слова, які нічого не називають, а служать для зв’язку з іншими, вчаться графічно і кольором позначати слова, що мають різне номінативне значення. Крім того, учні вже з перших уроків вчаться графічно позначати речення, поширювати їх.

У добукварний період важливо показати, що, як і в рідній мові, слово складається із звуків, вчити слухати звуки у сприйнятих на слух і власне вимовлених словах. При цьому враховується, що навичками звукового і складового аналізу діти вже оволоділи на уроках польської мови, вони вміють диференціювати голосні і приголосні, приголосні тверді і м’які. Тому увага має зосереджуватись на засвоєнні термінів, випадках розбіжностей у вимові того чи іншого звука, на визначенні наголосу в словах української мови і правильному наголошуванні їх, удосконаленню літературної вимови тощо.

Звуковий аналіз і поділ слів на склади – не самоціль. Вони проводяться з метою усвідомлення учнями відмінностей у вимові чи встановлення місця наголосу (на першому, другому чи третьому складі). Велика увага надається розвитку умінь діалогічного та монологічного мовлення.

Букварний період. Особливістю букварного періоду є те, що в учнів уже сформувалися уміння і навички поскладового читання і письма (графічні навички) польською мовою. У навчанні грамоти слід враховувати це як позитивне, що полегшує навчальний процес. Разом з тим особлива увага має надаватися тому, що його ускладнює, а саме: розбіжностям у буквеному позначенні звуків чи у звуковому значенні однакових букв. У цих випадках уміння і навички, які вже сформовані, учні переносять на українську мову, що негативно позначається на формуванні умінь читати й писати українською мовою. Усе це утруднює процес оволодіння українською грамотою, оскільки учням доводиться долати вплив уже сформованих на уроках польської мови навичок читання і письма. Останнє проявляється у неправильному наголошуванні, вимові, перекрученні українських слів під час читання, уповільненні темпу, а під час письма – вживання букв латинського алфавіту. Тому на початковому етапі основне завдання – домогтися правильного читання і розуміння прочитаного та умінь писати, вживаючи букви українського алфавіту. З оволодінням умінням читати зростає і темп, однак спеціально пришвидшувати читання на цьому етапі не варто, оскільки це призводитиме до збільшення вимовних помилок. Навчання читати українською мовою поєднується з роботою над збагаченням словникового запасу та розвитком й удосконаленням умінь усного мовлення.

У результаті порівняльного аналізу фонетико-графічних систем польської й української мов визначено групу букв, які збігаються за звуковим значенням і графічним накресленням (А а, E e, I i, O o; рукописні К, М, друкована Т), групу, яка має спільне у звуковому значенні, але різне графічне позначення звуків (Є є, Ї ї, Ю ю, Я я; Б б, друкована Д, З з, Ж ж, Ґ ґ, Й й, Л л,  н, П, Т рукописна,  Ш ш, Х х, Ц ц, Ч ч, Щ щ, Ф ф, ь), і групу букв, які збігаються за накресленням, але мають різ­не звукове значення (И и, У у; В в, С с, Р р, Н, д, Г, п, т).

У зв’язку із зазначеним, порядок вивчення букв визначається не стільки частотністю їх уживання, скільки врахуванням труднощів у їх засвоєнні.

Методика пояснення букв української мови відрізняється від методики навчання грамоти рідною мовою. В основі пояснення букв української мови і їх звукового значення лежить зіставлення з відповідними буквами польської та вказівкою на спільне й розмежування відмінностей (графічних і звукових), проводиться частковий звуко-буквений аналіз слів. Такий підхід спрямований на зменшення інтерференції – накладання навичок, які вже сформувалися, на формування нових, що уповільнює процес засвоєння, призводить до помилок.

У букварний період навчання читанню і письму проводиться на одному уроці. При цьому вчитель показує, як писати тільки ті букви, які є новими. Якщо букви однакові, то слід навчати вживати їх в окремих словах і реченнях. Якщо ж велика чи мала буква відрізняються написанням від ідентичних у польській мові, то необхідно спочатку показати, як писати ту чи іншу букву, потім писати її в складах і словах. Важливо при цьому звертати увагу на нахил букв і їх з’єднання з іншими, правильне і чітке зображення букв, плавне письмо складів, слів, невеликих речень.  У випадках, коли написання великих букв збігається, а рядкові схожі на ті, які в польській мові мають інше звукове значення (або навпаки), більша увага надається випадкам розбіжностей у вживанні таких букв (м, т, д тощо). ураховуючи зазначене важливо, щоб учні користувалися комплектом – підручник і зошит для письма.

Післябукварний період. У післябукварний період рекомендуються не лише списування готових зразків, але й самостійне письмо (під диктовку) нових букв, складів і слів з ними. Крім цього, доцільно проводити зорово-слухові та зорові диктанти для активізації зорової і слухової пам’яті. Для таких робіт добираються одно-дворядкові віршовані тексти з поступовим збільшенням кількості рядків до чотирьох-шести, а також записування слів (окремо і в словосполученнях, реченнях), які мають букви, що по-різному позначають однакові чи подібні звуки (туман, мир, роса).

У цей період увага надається розвитку навичок читання українською мовою вголос, правильному інтонуванню речень, розумінню прочитаного, а також елементарній роботі над текстом: визначити про кого (що) розповідається, що саме, дібрати заголовок, визначити дійових осіб, назвати послідовність дій (що було спочатку, що – потім) тощо.

Паралельно з формуванням умінь і навичок читання і письма українською мовою проводиться робота над розвитком усного мовлення: аудіативних умінь, збагаченням словникового запасу, умінь діалогічного й монологічного мовлення. Зміст цієї роботи визначається специфікою кожного періоду навчання грамоти. Особливо великі можливості має післябукварний період, оскільки прочитаний учителем текст щонайперше сприймається учнями на слух, а після читання учнями текст може служити матеріалом  для розвитку діалогічного (робота в парах: один ставить запитання за змістом тексту, інший відповідає) та монологічного мовлення (переказування, продовження тексту за уявною ситуацією, заданою вчителем, розповідь за малюнком, усне малювання (опис героя чи героїв) тощо).

 

ІІІ. Відомості з мови й правопису

(3-4 класи)

Мовленнєва діяльність у 3-4 класах покликана забезпечити пізнавальну й комунікативну функції, які здійснюються через сприймання й розуміння усної інформації (аудіювання) та писемної (читання і письмо), а також розвиток умінь говоріння, і має передбачати формування комунікативної компетентності в усній і писемній формі, тобто умінь рекомендувати себе і своїх друзів згідно етикетних норм української мови, розповідати про них, свою родину, школу, учителів, працювати в парах і більших групах, встановлювати соціальні контакти з однолітками й дорослими у школі й поза нею, писати оголошення, привітання, лист, SMS-ку тощо.

Уроки навчання української мови й читання у цих класах мають інтегрований характер, що дає змогу не розподіляти ту невелику кількість годин, яка відводиться навчальним планом, на уроки мови й читання, оскільки це єдиний процес, і дає можливість забезпечувати на уроках мови розвиток усіх видів мовленнєвої діяльності. На основі текстів різних жанрів, у тому числі й лінгвістичного характеру, розглядаються мовні, правописні й пунктуаційні правила. Такий підхід дозволяє не лише слухати й читати тексти, але й вести спостереження за функцією того чи іншого мовного явища в тексті, що однак не виключає спеціальних вправ і завдань, пов’язаних зі змістом мовного матеріалу. Водночас для розвитку читацьких умінь та навичок поглибленої роботи над текстом, проводяться окремі уроки читання (кожен 4-ий урок).

Основна мета уроків читання – сформувати техніку читання українською мовою, розвивати цікавість і любов до читання, виховувати засобами художнього слова громадянина України, прививати естетичні смаки й уподобання, формувати моральні якості молодшого школяра, розвивати пізнавальні інтереси, інтелектуальні здібності, удосконалювати мовлення.

Відповідно до поставленої мети у 3-4-их класах необхідно:

– удосконалювати вміння читати українською мовою вголос (у міру швидко, правильно, свідомо, виразно) і мовчки та розуміти прочитане;

– забезпечувати активне засвоєння української лексики, розвиток усного діалогічного і монологічного мовлення;

– виховувати цікавість до української мови, фольклорних творів та творів українських письменників, народних традицій та звичаїв, почуття поваги до українського й інших народів, любові до рідної землі, естетичні смаки, моральні якості учнів.

Уроки читання українською мовою мають певну специфіку. Вони потребують більшої уваги, порівняно з читанням польською, до правильної вимови та роботи над словом, оскільки лексичний запас учнів ще досить обмежений, а також до удосконалення літературно правильного усного мовлення.

Як і на уроках польського читання, потрібно, щоб учні, прочитавши текст, уміли визначити основну думку, говорили про характер героя, мотивували його вчинки, висловлювали свої думки, своє й авторське ставлення до героя і змісту прочитаного, усвідомлювали роль художніх засобів у змалюванні тих чи інших подій, характеру тощо.

У 4 класі більше уваги надається формуванню навичок читати мовчки. Ті основні навички читання мовчки, які формуються на уроках польського читання, а саме: техніка такого читання (без артикулювання, рухів голови за рядком, який читається очима, уміння швидко схоплювати очима рядок і т.д.) та відповідні вправи застосовуються й на уроках українського.

Як і на уроках польського читання, важливе значення для створення відповідного емоційного настрою, а також для поглиблення сприймання й розуміння, мають вступна розповідь учителя, бесіда, розгляд картини, слухання музики, які однак не повинні бути надто довгими (в межах 3-5 хв.).

Так само спільними в обох мовах є й прийоми роботи над текстом, його розумінням, художніми засобами, видами читання, темпом, розвитком мовлення.

У 4 класі, готуючи учнів до виразного читання, варто не тільки давати готову розмітку текстів, але й привчати самостійно розмічати текст.

Під час читання важливо вчити учнів підмічати образні слова, вирази, нові слова, ставити питання у зв’язку з прочитаним тощо.

Удосконалення навичок читання має відбуватися у нерозривній єдності з розвитком умінь розуміти прочитане. Для цього важливо ставити запитання, які допомагають з’ясувати, чи правильно діти сприйняли той чи інший факт, подію, чи можуть встановити причиново-наслідковий зв’язок між фактами, як розуміють загальний зміст прочитаного тощо.

З огляду на невелику кількість годин уроки позакласного читання українською мовою не проводяться. Однак учитель має спонукати до самостійного читання, організовуючи виставку книжок одного автора, або виставку, пов’язану з темою, яка вивчається, рекомендувати українську дитячу періодичну пресу, зокрема, журнали. На підсумкових уроках з теми учні мають розповідати й про твори, прочитані самостійно за рекомендацією вчителя.

Письмо. Основне завдання, пов’язане з технікою письма, – удосконалювати уміння вживати українські букви, правильно писати букви українського алфавіту, які є новими, дотримуючись потрібних з’єднань, нахилу, а також вживати такі й інші букви (які однакові за написанням, але позначають різні звуки) під час письма. З ув’ю метою застосовуються різні види списування, в тому числі й з проговорюванням, зорово-слухові та зорові диктанти, словникові диктанти з використанням сигнальних карток тощо.

Вимоги до навичок письма такі ж, як і до письма польською мовою. При цьому слід враховувати уміння, які вже сформовані на уроках польської і які потребують певної корекції, наприклад, каліграфічні, та ті вимоги, що стосуються культури оформлення записів у зошитах. На уроках української мови вони підтримуються, а не формуються як нові, тому каліграфічні хвилинки не проводяться, однак за потреби організовується індивідуальна робота.

Оскільки навичка вживання українських букв на письмі формується повільно з причини інтерференції, робота над її удосконаленням продовжується і в 3, і в 4 класах. Рекомендується у зв’язку з цим замість каліграфічної хвилинки проводити вправи, спрямовані на розвиток зорової пам’яті та формування умінь вживати українські букви у словах, подібних за звучанням з польськими.

У 3–4 класах навички письма розвиваються, удосконалюються, формується швидкість письма, графічна й орфографічна грамотність.

Розвиток писемного мовлення. На уроках української мови учні вчаться складати й записувати невеликі тексти за малюнками, опорними словами, планом, даним початком, упорядковувати деформовані тексти, усно переказувати й колективно записувати переказ. Така робота проводиться під керівництвом і за допомогою вчителя, оскільки в учнів ще недостатній словниковий запас і граматичні вміння і навички.

На уроках української мови діти одержують уявлення про українську мову як державну, спорідненість польської й української мов. Зміст українського мовного матеріалу визначено на основі порівняльного аналізу польської й української мов. У результаті виявлено мовні факти, які повністю збігаються в обох мовах, і ті, які мають певну розбіжність. Це повинно враховуватись під час організації навчального процесу та в методиці навчання. Так, спільні в обох мовах знання й уміння з фонетики і граматики мають знайти своє застосування на українському мовному матеріалі. Вони повинні активізуватися в навчальному процесі, а не вивчатися як нові. Засвоєнню підлягають лише терміни та опорні слова, що дає можливість вільного оперування знаннями.

Факти, які не збігаються (деякі знання з фонетики, граматики: рід, число деяких іменників, граматичні закінчення, суфікси і префікси тощо) потребують особливої уваги, оскільки засвоєння такого матеріалу супроводжується інтерференційним впливом навичок, які вже сформувалися на уроках польської. Такі знання й уміння потребують корекції (поправки) відповідно до закономірностей української мови.

Оскільки розходжень у мовних знаннях з обох мов не так уже й багато (спільними є усі граматичні поняття), описаний вище підхід до його опрацювання вивільняє багато часу, який за інших умов витрачався б на пояснення нових знань та формування відповідних умінь. Це дає можливість надати урокам української мови практичного спрямування. Відпрацьовуються навички правильного користування словом з точки зору фонетики і граматики, проводиться робота над збагаченням словникового запасу як окремими словами, так і граматичними конструкціями, усталеними виразами, прислів’ями й приказками та їх доречним уживанням у мовленні. Особлива увага має надаватися лексичній та граматичній сполучуваності слів у випадках розбіжностей у польській та українській мовах, вживанню прийменників, займенників, зокрема особових і вказівних, якісних прикметників вищого й найвищого ступенів, прислівників (без уживання термінів, практично). Відпрацьовуються вміння будувати словосполучення й речення різних типів, поширювати їх, вживати речення з однорідними членами зі сполучниками й без них, складати тексти різних типів з орієнтацією на слухача або читача. Зазначений підхід до організації навчального процесу на уроках української мови зобов’язує вчителя домагатися міцності знань з польської і забезпечення певної відстані (2–3 уроки) у часі між опрацюванням ідентичних тем на уроках польської й української мов.

Правопис. У початкових класах учні оволодівають елементарними правилами українського правопису, у них формуються відповідні правописні уміння.

Більшість орфографічних правил української мови, які вивчаються у початкових класах, мають фонетичну основу (крім ненаголошених е, и та одзвінчення приголосних у деяких словах, правопису сполучень -ться, -шся), тому їх засвоєння має відбуватися з опорою на знання з фонетики (наприклад, в українській мові звук [ц′] м’який, тому після нього вживається м’який знак) та уміння літературної вимови.

Формування правописних умінь і навичок, так само, як і графічних, повинно постійно бути в центрі уваги вчителя, вони мають підтримуватися шляхом організації систематичного повторення і вправляння у письмі (словникові пояснювальні й попереджувальні диктанти, вправи на класифікацію слів за правилами правопису тощо). З метою попередження та зменшення інтерференції на етапі пояснення рекомендується використовувати прийом відкритого міжмовного зіставлення типу: «у польській мові – в українській мові», а під час добору дидактичного матеріалу для практичних вправ – прийом прихованого зіставлення. І під час формування правописних умінь продовжується робота над виробленням навички вживати українські букви у словах української мови.

Знання, уміння та навички з пунктуації (розділові знаки в кінці речення залежно від мети висловлювання та інтонації, а також вживання коми перед сполучниками а, але, і (якщо повторюється), та під час письма речень з однорідними членами, перед сполучниками який (-а, -е,), що, щоб, бо), збігаються в польській та українській мовах, тому необхідно звернути увагу учнів на це і забезпечити перенос і застосування відповідних пунктуаційних умінь під час письма українською мовою. Корекції підлягає вживання (вимова і написання) сполучників у разі розбіжності з польською мовою.

У програмах для 3-4-их класів, як і в попередніх, навчальний матеріал подано за змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною.

 


ПРОГРАМИ

1 клас

Усний курс української мови

(аудіювання, говоріння)

(105 годин, 3 години на тиждень. Резерв часу – 3 години)

Сфери і тематика мовленнєвої діяльності:

персональна (Хто я? Мої іграшки, ігри. Українські дитячі ігри. Знайомство. Ввічливість. Друзі. Моя родина. Лю­ди­на. Ча­с­ти­ни ті­ла. Гі­гі­є­на);

освітня (Школа. Клас. Навчальне приладдя. Навчання. Кольори. Лічба (в межах 10));

соціально-побутова (Мій дім (квартира). Допомога вдома. Свійські тварини. Овочі і фрукти. Посуд і їжа. Одяг і взуття. Українська хата, обереги. Національні страви. Національні українські свята, обряди (ознайомлення з ними проводиться відповідно до календарних дат));

публічна (Мій рідний край. Україна – наш спільний дім. Київ – столиця України. Місто. Село (селище). Транспорт. Грошова одиниця);

природа (Пори року (відповідно до календарних дат). Погода. Кольори. Доба (частини доби). Тваринний світ. Охорона природи).

 

І. Мовленнєва лінія (протягом року)

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів

 

1. Аудіювання

Учень (учениця):

  Розвиток мовленнєвого слуху:

Слухання-розуміння українського мовлення (протягом року).

– зосереджено слухає мовлення вчителя;

– упізнає в мовленнєвому потоці засвоєні слова;

Сприймання на слух і розріз­нення слів, спільних у польській та українській мовах, які: мають певні фонетичні відмінності (сестрá – siostra, товá­риш  – towarzysz); відрізняються місцем наголосу (робітни́к – robotnik). – розрізняє і розуміє сприйняті на слух українські слова, звучання і значення яких подібне в українській та польській мовах;
Сприймання і розрізнення на слух м’яких звуків української мови: [д′], [т′]; [з′], [с′], [ц′], [дз′]; [л′], [р′] у словах та складах. – розрізняє у словах, складах, сприйнятих на слух, м’які приголосні звуки;
Визначення місця наголосу в словах, сприйнятих на слух. – визначає наголос у словах, сприйнятих на слух;
Установлення різниці у звучанні слів, зміна значення яких обумовлена зміною наголосу (напр. руки́ – ру́ки, сестри́ – се́стри). – розрізняє значення слів, сприйнятих на слух, зміна значення яких обумовлена зміною наголосу;
Співвіднесення слів, словоспо­лучень, речень з предметом, малюнком, дією, ознакою. – співвідносить сприйняті на слух українські слова, словосполучення, речення з предметом, малюнком, дією, ознакою;
Розпізнавання нових слів у реченні і встановлення їх значення з орієнтацією на його зміст. – розпізнає нові слова в реченні та здогадується про їх значення, орієнтуючись на зміст речення;
Сприймання на слух інтонаційних особливостей речень, у яких є пові­домлення, запитання, спонукання, прохання чи наказ. – розрізняє на слух розповідні, питальні, спонукальні речення;
Установлення на слух меж речень у мовленнєвому потоці (2-3 речення (І семестр), 3-5 речень (ІІ семестр). – установлює межі речень, сприйнятих на слух;
Сприймання на слух і розуміння інструкцій, ігрових завдань. – розуміє і виконує завдання, інструкції вчителя, пов’язані з навчальною діяльністю, ігровими завданнями;
Сприймання на слух і розуміння прочитаних або розказаних учителем текстів (у межах сфер, визначених програмою) (у І семестрі текст прослуховується учнями 2-3 рази, у ІІ – 1-2 рази; час звучання – до 1 хв.). –  слухає прочитані чи розказані учителем або в записі тексти;

–    розуміє, про ко­го роз­по­ві­да­єть­ся в те­к­с­ті, що роз­по­ві­да­єть­ся;

Сприймання текстів у записі (час звучання – до 1 хв.).

 

Розвиток оперативної пам’яті: сприймання на слух і запам’я­то­ву­вання рядків слів (5-6) української мови, сло­во­спо­лучень, віршованих текстів (2-4 рядки), загадок, скоромовок.

– сприймає на слух і запам’я­то­вує слова української мови, словосполучення, скоромовки, загадки, короткі віршовані тексти.

 

2. Говоріння

  Діалогічне мовлення: Учень (учениця):
Відповіді на запитання вчителя, однокласників, що стосуються навчальної діяльності, ігрових завдань. – відповідає на запитання вчителя, однокласників, пов’язані з навчальною діяльністю, ігровими завданнями;
Відтворення зразків діалогів із прослуханих казок, розповідей із опорою на серію малюнків тощо. – відтворює діалог із прослуханих казок, розповідей;
Формування умінь ставити запитання та давати відповіді за зразком, із опорою на малюнок підручника, серію малюнків, за прослуханим текстом. – запитує, відповідає на запитання за зразком, малюнком, серією малюнків;
Формування умінь створювати діалоги за змістом ситуативних малюнків, навчальними ситуаціями, передбачених тематикою програми,  щоб виразити прохання, подяку, вибачення, згоду – незгоду, одержати інформацію про когось, щось (І семестр – 2-3 репліки на кожного із співрозмовників, враховуючи етикетні формули на початку і в кінці спілкування; ІІ семестр – 3-4 репліки на кожного із співрозмовників без урахування етикетних формул). – увічливо звертається до співрозмовника, вживаючи формули вітання, подяки тощо;

– бере участь у діалозі за ситуативними малюнками та навчальними ситуаціями відповідно до вимог програми;

  Монологічне мовлення:
Переказування уривків текстів, сприйнятих на слух (І семестр – 3-4 речення, ІІ – 4-5). – переказує уривок прослуханого тексту;
Розповідь чи опис окремих предметів, малюнків за аналогією до поданого зразка. – розповідає за аналогією про предмет, малюнок;
Розповідь за серією малюнків, сюжетним малюнком. – розповідає за допомогою вчителя за серією малюнків, сюжетним малюнком;
Розповідь про себе, свою родину, школу, дім (квартиру) тощо. – розповідає про себе, свою родину, школу тощо;
Розповідь напам’ять обрядових віршів, пісень, колискових, загадок. – розповідає напам’ять вивчені вірші,  пісні, загадує загадки тощо.

 

ІІ. Мовна лінія (протягом року)

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
  Мовні уміння і навички:

1. Лексичні

 

Учень (учениця):

Збагачення словникового запасу у зв’язку із визначеними сферами спілкування, а також засвоєння міжтемних слів (6-8 слів на кожному уроці):

– вказівних (цей, ця, це, той, та, те),

– питальних (хто? що? який? яка? яке? скільки? котрий? коли? куди? де?  що робить (-в, -ла)?),

– слів на позначення дії (ходити, писати) та місця дії (тут, там, скрізь, вгорі, внизу,  поруч),

– кількості (від 1 до 10, багато, мало, кілька),

– часових відношень (вчора, сьогодні, завтра, торік, минулого року),

– на позначення смаку (солодкий, гіркий, смачний),

– величини (великий, малий),

– форми (круглий, довгий),

– кольору (червоний, синій) та інших ознак предметів.

– засвоїв більшість слів, що охоплені зазначеними сферами спілкування;

– знає міжтемні слова і правильно та доречно вживає їх у процесі говоріння;

 

Засвоєння етикетної лексики. – знає і використовує етикетну лексику (слова вітання, прощання,  формули ввічливого прохання, вибачення);
Засвоєння слів близьких і протилежних за значенням (найбільш уживаних синонімів і антонімів). – засвоїв найбільш уживані синоніми й антоніми;
Розрізнення міжмовних омонімів (диван – dywan (килим), овочі – owoce (фрукти), вистава – wystawa (виставка, вітрина), крісло – krzesło (стілець), запам’ятати –  zapomnieć (забути)  і под.). – розрізняє значення слів, що є  міжмовними омонімами в польській та українській мовах, і правильно використовує їх у процесі мовлення;

 

Засвоєння етнокультурознавчої лексики, окремих усталених виразів. –     засвоїв назви предме­тів українського побуту, української народної символіки (рушник, калина, віночок);

–     засвоїв назви державних символів;

– знає окремі усталені вирази (доброго здоров’я, ласкаво просимо, хліб та сіль тощо).

  2. Фонетичні, орфоепічні Учень (учениця):
Ознайомлення з термінами: наголос, склад, голосні і приголосні звуки. – розуміє терміни, уживає їх під час відповіді;
Тве­р­да ви­мо­ва зву­ка [ч] (по­м’як­шена лише перед і). – уміє твердо вимовляти звук [ч];
Тверда вимова [к] перед и.

 

– твердо вимовляє звук[к] перед и;
Вимова звука [з] у сполученні з [и], [е] на початку слова (зима, земля). – вимовляє звук [з]  перед [и], [е] на початку слова (зима, земля);
М’я­ка ви­мо­ва зву­ків [з′],  [с′], [ц′]; [д′], [т′]; [р′], [дз′]; [л′] (на противагу польській мові). – розрізняє звуки польської та української мов та ор­фо­епі­ч­но пра­ви­ль­но ви­мо­в­ля­є м’які приголосні у сло­вах укра­ї­н­сь­кої мо­ви;
Вимова звука [с′] у сполученні зі звуком [т′] (­листя). – чітко вимовляє звуки [с′ т′] у словах типу листя;
Ви­мо­ва звука [г].

Вимова звука [ґ] у найбільш уживаних словах української мови (ґанок, ґуля, ґудзик, ґедзь, аґрус, ґелґотати тощо).

–    вимовляє звук [г] (Галя, груша); знає найуживаніші слова, у яких вимовляється звук [ґ], і правильно вимовляє їх;

 

Вимова слів із сполученнями       -оро-, -оло-, -ере- (мороз, молоко, береза, берег). –    правильно вимовляє слова з  -оро-, -оло-, -ере-;
Увага до наголошування українських слів, встановлення місця наголосу у слові. – знає особливості українського наголосу;

–    установлює місце наголосу у дво-, три­складових словах і правильно наголошує слова.

  3. Граматичні (без засвоєння тер­мінології)  

Учень (учениця):

– увага до слів – назв предметів, які належать в обох мовах до різного роду (клас (ч. р.) – klasa (r. ż.), виноград (ч. р.) – winogrono (r. n.), акваріум (ч. р.) – akwarium (r. n.)). – уживає у мовленні слова – назви предметів, які належать в українській та польській мовах до різного роду і правильно узгоджує їх у роді зі словами – назвами ознак;
Практичне засвоєння гра­ма­тич­них форм у процесі побудови конструкцій (речень,  словосполучень): – будує висловлювання, правильно вживаючи закінчення іменників:
  – дієслово + іменник ж. р. у Д. в. одн. (дарую мамі, сестрі); –            ж. р. у Д. в. одн.;
  – дієслово + іменник ч., ж., с. р. у  М.в. одн. з прийменниками на, в (у) (вчуся у школі, стоїть на вікні, лежить на столі); увага до конструкції вчитися в (у) (вчитись у школі, в університеті). –            ч., ж., с. р. у М.в. одн. з прийменниками на, в (у);

–            правильно вживає прийменники в (у) з дієсловом вчитися;

  – дієслово + ім. ж.р. у З.в. одн. (бачу книжку, школу, землю); вживання прийменника про (розмовляю про школу); – будує висловлювання, правильно вживаючи закінчення іменників ж.р. у З.в. одн.,
  – дієслово + ім. ж.р. у О.в. одн. (пишу ручкою (крейдою), розмовляю з бабусею); вживання прийменники з, під, над (летить над землею); – ж.р. в О.в. одн.,
  – дієслово + ім. ч. та с.р. в О.в. одн. (зустрівся з батьком, стоїть під вікном, мокне під дощем); – ч. та с.р. в О.в. одн.,
  – дієслово + ім. у Д.в. мн. (подарунки дівчатам, вітання бабусям); – у Д.в. мн.;
  Побудова конструкцій (речень,  словосполучень) дієслово + іменник + прикметник: – будує висловлювання, правильно вживаючи закінчення прикметників;
  Увага до вживання закінчень прикметників:

–     -и­й (Н.в. одн. ч.р.): падає білий сніг;

–     -ого (Р.в. одн. ч. і с.р.): зустрів знайомого хлопця;

–     -ої (Р.в. одн. ж.р.): принести свіжої води;

– -ою (О.в. одн. ж.р.): милуюся зеленою травою.

  Уживання в процесі мовлення осо­бо­вих займенників (я, менé, до мéне, без мéне, зі мнóю; ти, тебé, до тéбе, з то­бóю, без тебе);

присвійних (мій, мо­гó, моє́му; твій, твого́, твоє́му);

займенника ІІІ ос. мн. вони (стосовно істот чоловічого і жіночого роду);

–    уживає у процесі мовлення особові займенники з прийменниками і без них,

 

–    присвійні займенники,

 

– особовий займенник вони;

  Уживання в процесі мовлення дієслів у 1 ос. одн. і мн. (я пишу, читаю; ми  пишемо, читаємо);

– у 2 ос. мн. (ви пишете, малюєте, ходите, стоїте);

–   у 3 ос. мн. (вони пишуть, читають, біжать, ходять).

Уживання дієслів у формі теп., мин., і майб. часу (він пише, писав, буде писати); увага до суфікса -в- у дієсловах минулого часу.

Увага до зворотних дієслів з часткою -ся (дія, звернена на себе)­: умиватися, вітатися.

Відсутність дієслова-зв’язки ­є: Я (є) учень. Що це (є)?

–     уживає у процесі мовлення дієслова у формі 1 ос. одн. і мн.; 2 і 3 ос. мн.;

 

 

 

–     уміє розповісти про те, що відбувається тепер, уже відбулося або буде відбуватися;

 

 

– правильно вимовляє зворотні дієслова на -ся;

 

правильно будує розповідні, питальні речення, не вживаючи дієслово-зв’язку є.

 

ІІІ. Соціокультурні відомості (протягом року)

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
Держава, в якій мешкають діти – Україна. Державні символи. Столиця України – місто Київ.

Імена найвизначніших українських письменників (Т. Г. Шевченко).

Українські дитячі імена (Михайлик, Галинка, Марійка та ін.). Форми звертання до дітей і дорослих. Етикетна лексика.

Українські обереги (рушник, віночок, стрічки).

Українські народні свята та звичаї (Свято Миколая, Різдво, Великдень), колядки, щедрівки, веснянки, заклички (у порівнянні з польськими).

Українські дитячі ігри й пісні.

Учень (учениця):

– знає назву держави, столиці України, державні символи України;

– знає, хто такий Т. Г. Шевченко;

– установлює соціальні контакти з однолітками й дорослими, щоб запитати, звернутися з проханням. Доречно вживає етикетні слова, форми звертання;

– уживає слова – назви українських оберегів, знає їх значення;

– знає українські національні свята (Свято Миколая, Різдво, Великдень), звичай їх зустрічати;

–   може розповісти про 1-2 українські дитячі гри й розваги, розповідає напам’ять 2-3 обрядові пісні (щедрівки, колядки, веснянки), 1-2 колискові пісні.

 


2 клас

Початкове навчання читання й письма

(105 годин, 3 години на тиждень. Резерв часу – 2 год.)

Сфери і тематика мовленнєвої діяльності ті ж, що і в 1 класі.

 

І. Мовленнєва лінія (протягом року)

К-сть годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до рівнів загально­освітньої підготовки учнів
  1. Аудіювання

Слухання-розуміння українського мовлення учителя (пояснення, запитання, завдання).

Учень (учениця):

– слухає-розуміє і відповідає на запитання вчителя, виконує поставлені завдання (у тому числі тестові);

Слухання рядів слів і впізнавання серед них слів, засвоєних у 1 класі та груп слів на певну тему. – розпізнає знайомі з 1 класу слова, розуміє їх значення; розпізнає групи слів на певну тему;

 

Визначення місця наголосу у словах, сприйнятих на слух. – визначає наголос у сприйнятих на слух словах;
Розпізнавання серед прочитаних слів – назв предметів, ознак, дій. – розрізняє слова – назви предметів, ознак, дій;
Розпізнавання речень і окремих слів, визначення кількості слів у реченні.

Слухання речень, різних за метою висловлювання й інтонацією, розпізнавання їх.

– розпізнає речення і окремі слова, встановлює кількість слів у реченні;

– розрізняє інтонацію речень, визначає за інтонацією розповідні, питальні, спонукальні речення (без уживання термінів);

Слухання-розуміння текстів різних жанрів (оповідань і казок, скоромовок і загадок, віршів). – розуміє зміст текстів, послідовність розгортання подій, розрізняє жанри;
Розвиток слухової пам’яті (запам’ятовування з вуст учителя віршованих рядків, скоромовок, чистомовок, загадок із 2-3 прослуховувань). – запам’ятовує з вуст учителя віршовані рядки, скоромовки, чистомовки, загадки.
  2. Говоріння

Збагачення словникового запасу на те­ми, які відповідають визначеним у 2 класі сферам спілкування та обумовлених змістом уроків навчання грамоти. Правильне наголошування слів у процесі мовлення.

Учень (учениця):

– знає та вживає у мовленні слова на теми, пов’язані із визначеними сферами та міжтемну лексику;

– уміє правильно наголошувати слова в процесі мовлення;

Засвоєння міжтемної лексики:

– слова на позначення особи (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони) і їх граматичні форми, та слова на позначення приналежності (мій, моя, моє, твій, твоя, твоє);

– уживає у процесі мовлення:

– слова на позначення особи, приналежності;

 

– службові слова: прийменники (біля, від, про, під) і сполучники (і, а, але, що); вказівні слова (це, ось) (без уживання термінів); – уживає найбільш частотні прийменники, сполучники, вказівні слова у процесі побудови висловлювань;
– слова, що вказують на дію предметів (йти, стояти, бігти), місце дії (тут, там, скрізь, вгорі, внизу, далеко, близько), час дії (сьогодні, завтра, вчора); – слова, що вказують на дію предметів, місце дії, час дії;
– слова, що вказують на ознаку предметів: за кольором (білий, червоний), розміром (великий, малий), формою (круглий, довгий), якістю (солодкий, гіркий) тощо; – слова, що вказують на ознаку предметів;
– слова, що вказують на кількість предметів та їх порядок під час лічби (від 1 до 20), узгодження їх з назвами предметів у роді (1, 2), і числі (починаючи з 3); – слова, що вказують на кількість предметів та їх порядок під час лічби, узгоджуючи їх у роді і числі зі словами – назвами предметів;
– слова ввічливості (вітання, прощання, подяка, вибачення); – знає етикетну лексику;
– слова на позначення  згоди (так, добре, згоден), незгоди (ні, не так, не буду), припущення (здається, можливо), побажання. – слова на позначення  згоди,  незгоди; припущення;
Діалогічне мовлення:
– відповіді на запитання вчителя, однокласників; – запитує і відповідає на запитання, пов’язані з визначеними сферами спілкування, вживаючи етикетну лексику і слова-звертання;
–     звертання з проханням чи запитанням, щоб одержати інформацію про когось (щось); – звертається до дорослих, уживаючи пошанну форму й однолітків. Уживає слова-звертання;
  –     вираження привітання, прощання, подяки, вибачення, запрошення і відповіді на них;

 

–     відтворення діалогів за змістом сприйнятих на слух казок;

–     побудова діалогів за ситуативними малюнками й уявними навчальними ситуаціями.

Монологічне мовлення:

–     розповіді за аналогією про себе, своїх рідних, друзів;

–     за серією малюнків і окремими нескладними за змістом сюжетними.

–    уміє привітатися, попрощатися, подякувати, вибачитися, запросити (до себе додому, до гри, до класу тощо), відповісти на них;

–         відтворює діалог за змістом сприйнятих на слух казок;

– будує діалог із 3-4 реплік за ситуативними малюнками й уявними навчальними ситуаціями;

 

– розповідає про себе, своїх рідних, друзів;

– розповідає за серією малюнків і окремими нескладними за змістом сюжетними.

 

ІІ. Мовна лінія

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
  Навчання грамоти
21 1. Добукварний період Учень (учениця):
Номінативне значення слова:

слова – назви предметів, ознак, дій, кількості, службові слова.

– володіє термінами: слово; назва предмета, ознаки, дії, кількості предметів; службові слова; речення;

– знає, що предмети навколишнього світу, ознаки, дії у кожній мові названо словом;

Слова – назви предметів. Їх графічне та кольорове позначення. – знає слова – назви предметів; позначає їх графічно і кольором;
Увага до слів – назв предметів, рід яких не збігається в українській та польській мовах. – правильно вживає слова – назви предметів, рід яких не збігається в українській і польській мовах;
Змінювання слів – назв предметів за зразком: один – багато. – змінює слова – назви предметів за зразком: один – багато;
Слова – назви дій. Їх графічне та кольорове позначення. Зв’язок зі словами – назвами предметів. Побудова речень (за схемами і малюнками). – знає слова – назви дій, позначає їх графічно і кольором; зв’язує їх із словами – назвами предметів;

– будує речення за схемами і малюнками;

Слова – назви ознак.  Їх графічне та кольорове позначення. Зв’язок зі словами – назвами предметів. Добір слів – назв ознак до слів – назв предметів. Утворення словосполучень (без уживання терміна) і речень (за схемами і малюнками). Поширення речень словами – назвами ознак (за схемами і малюнками). – знає слова – назви ознак, їх графічне та кольорове позначення. Зв’язує (узгоджує) їх із словами – назвами предметів. Добирає ознаки до слів – назв предметів (утворює словосполучення). Будує речення із словами – назвами ознак (за схемами і малюнками) і поширює їх (за схемами і малюнками);
Службові слова (і (та); у (в), на, коло, біля, над, під, з (із), до); графічне позначення таких слів. Побудова словосполучень і речень із службовими словами (за схемами і малюнками). – знає службові слова та їх графічне позначення, позначає на схемах службові слова, будує словосполучення і речення з ними (за схемами і малюнками);
Слова на позначення кількості предметів, їх графічне і кольорове позначення.  Вживання таких слів під час побудови речень (за схемами і малюнками). – уживає слова на позначення кількості предметів, будує з ними словосполучення і речення;
Звуки української мови. Голосні і приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які.  Графічне позначення голосних і приголосних, твердих і м’яких приголосних. – володіє термінами: голосні, приголосні звуки, склад, наголос, приголосні тверді, м’які;

– розрізняє голосні і приголосні звуки; приголосні тверді і м’які; знає їх графічне позначення;

Увага до приголосних, які відрізняються за твердістю-м’якістю у польській і українській мовах. – правильно вимовляє м’які приголосні;
Склад. Наголос. Визначення кількості складів, місця наголосу в слові.

Спостереження за зміною значення слова, залежно від місця наголосу.

–     визначає кількість складів;

–     ділить слова на склади;

–     визначає місце наголосу в слові; розуміє значення слів, яке змінюється залежно від наголосу;

Звуковий аналіз одно-, двоскла­дових слів. – послідовно вимовляє звуки в одно-, двоскладових словах; робить звуковий аналіз слів за схемами.
65 2. Букварний період (читання і письмо)
Ознайомлення з українським алфавітом – кирилицею. Знаход­ження в алфавіті букв, схожих і від­мінних за написанням. Увага до звукового значення таких букв. Учень:

– розрізняє латиничний і кириличний алфавіти;

– переносить алгоритм читання та письма складів і слів з рідної мови в українську;

Букви, однакові за написанням і звуковим значенням: Аа, Ее, Оо, Іі та друковані К, М, Т. Читання скла­дів і слів з цими буквами. Увага до наголошування в українській мові.

Письмо великих і малих букв Мм, Тт, Кк, складів і слів з цими буквами (корекція письма малої букви к). Розрізнення звукового значення рукописних м – т.

Буква Дд і її звукове значення. Увага до спільного (написання) і відмінностей (звукове значення)  малої рукописної букви д.

– правильно пише букви, дотримується нахилу, поєднань;

– розрізняє звукове значення малих рукописних букв м – т в польській і українській мовах, вживає великі і малі букви в складах і словах під час письма;

– розрізняє звукове значення малої рукописної букви д в польській і українській мовах; правильно вживає її під час письма;

 

М’яка вимова приголосних [т´], [д´] і пом’якшена вимова [к´], [м´] перед [і]. Позначення твердості і м’я­кос­ті приголосних звуків однією буквою. – правильно вимовляє м’які й пом’якшені приголосні звуки перед [і] під час читання складів і слів;
Букви  Ии, Уу, Вв, Сс, Рр, Н, Г, п і їх звукове значення. Увага до спільного у написанні і відмінностей у звуковому значенні цих букв в українській і польській мовах. Письмо букв та складів і слів з цими буквами. – читає слова з буквами, однаковими за написанням у польській і українській мовах, але різними за звуковим значенням і правильно вживає їх під час письма українських слів;

– розрізняє звукове значення малих рукописних букв и, у, в, д, п, р, с у польській і українській мовах;

Букви Бб, Жж, Зз, Ґґ, г,  Йй, Лл, н, м,  П, Т рукописна, Шш, Хх, Цц, Чч, Фф і їх звукове значення. М’яка вимова приголосних, що позначаються буквами Зз, Лл, Цц, Сс, Нн перед [і]. Письмо великих і малих букв та складів і слів з цими буквами.

Увага до:

–     знає звукове значення українських букв;

–     читає слова з буквами, різними  за написанням у польській і українській мовах, м’яко вимовляє звуки [з´], [л´], [ц´], [с´], [н´] перед і, правильно пише такі букви та вживає їх під час письма українською мовою;

– звукового значення букви Щщ. Читання слів з буквою Щщ. Письмо букви та складів і слів із цією буквою. – вимовляє звуки [шч] під час читання слів з буквою ­щ; позначає на письмі звуки [шч] однією буквою; правильно пише букву Щщ та склади і слова з цією буквою;
– букви ь (м’який знак), який не позначає звука, а м’я­кіс­ть приголосних. Читання і письмо слів із м’яким знаком. Перенос слів із м’яким знаком з рядка в рядок. – знає значення м’якого знака і вміє читати слова з м’яким знаком;

–  уживає на письмі букву ь;

–  уміє переносити слова з м’яким знаком;

– букви Йй і її звукового значення. Письмо букви Йй. Читання слів із цією буквою. Письмо букви та складів і слів із цією буквою. – пише букву Йй, читає і пише склади і слова з цією буквою;
– сполучення букв йо. Читання та письмо складів і слів із цими буквами. –     читає і пише слова із сполученням букв йо;
 – букви Її та її звукового значення.  Письмо букви, читання та письмо складів і слів з нею. –     знає звукове значення букви Її, пише букву, читає і пише склади і слова з цією буквою;
– букв Яя, Юю, Єє та їх звукового значення на початку складу й після приголосних. Письмо букв. Читання й письмо складів і слів із цими буквами. – знає звукове значення букв Яя, Юю, Єє, вміє писати такі букви;

– уживає букви я, ю, є для позначення м’якості приголосного (ляк, люк, синє);

– читає і пише слова з цими буквами на початку складу і після приголосних;

Знак апостроф (’). Уживання апострофа на позначення звука [й] після твердих приголосних перед я, ю, є, ї (м’яч, п’ять, б’ють, п’є). Перенос слів із апострофом із рядка в рядок. –     читає і пише слова з апострофом;

–     переносить такі слова з рядка в рядок;

Позначення звуків [дз], [дз´], [дж] двома буквами. Читання й письмо слів з цими буквами. –     читає слова з буквосполученнями дз, дж, вимовляючи на їх місці один звук;

–     позначає на письмі звуки [дж], [дз], [дз´] двома буквами; правильно переносить слова з цими буквами.

17

3. Післябукварний період

8 Читання

Матеріал для читання: невеликі за обсягом й нескладні за змістом тексти різних жанрів, фольклорні твори та твори про життя дітей, родинні стосунки, рослинний і тваринний світ, любов до рідної землі.

Розвиток умінь читати цілими словами, правильно вимовляючи й наголошуючи слова. Увага до сили голосу та чіткості дикції під час читання вголос.

Учень (учениця):

–     читає цілими словами (в окремих випадках – поскладово), чітко, правильно вимовляючи й наголошуючи слова, плавно, з нормальною силою голосу; дотримується інтонації початку і кінця речення;

Удосконалення і розвиток умінь читати слова з буквами, однаковими за накресленням і різними за звуковим значенням у польській та українській мовах (син, ранок, пити тощо).

– читає слова, не змішуючи звукового значення букв польської та української мов;

Правильне інтонування речень, різних за метою вислов­лювання.

–     правильно інтонує речення, різні за метою вислов­лювання;

Розвиток швидкості читання (миттєве зчитування слів типу: на, щоб, від, кущ, дощ та груп слів: з ним, я і ти, в дім тощо).

–     уміє швидко зчитувати односкладові слова та групи слів;

Читання текстів у міру швидко, правильно, без перекручування слів.

–     читає текст у міру швидко, правильно вимовляючи слова;

Розуміння прочитано­го (вміння пояснити значення окремих слів та виразів, відповісти на запитання за змістом прочитаного).

–            уміє пояснити прочитане слово, речення;

–            відповідає на запитання за змістом тексту.

9 Письмо.

Удосконалення і розвиток умінь писати. Каліграфічне письмо нових букв. Дотримання нахилу та з’єднань.

– каліграфічно пише букви з належним нахилом, правильно поєднує їх у слова;

Списування слів, речень, напи­саних друкованим і рукописним шрифтом.

– каліграфічно списує друковані і рукописні слова, словосполучення, речення;

Списування слів із буквами, які позначають однакові звуки в українській та польській мовах, але пишуться по-різному; та з буквами, які є новими, властивими лише українському алфавіту.

– правильно списує слова з буквами, які зазнають впливу інтерференції;

Списування слів з м’яким знаком, апострофом, буквами я, ю, є, ї, ж, ч, ш, щ, буквосполученням йо.

– правильно списує слова з м’яким знаком, апострофом, буквами я, ю, є, ї, ж, ч, ш, щ, буквосполученням йо;

Самоконтроль під час списування.

– звіряє написане зі зразком, виправляє помилки;

Запис під диктування однакових букв, що позначають різні в обох мовах звуки, і букв, що властиві лише українській мові, а також складів, слів, речень.

– записує під диктовку окремі букви, склади, слова, речення;

Самостійний запис слів, що є підписом до малюнків, іменами дітей чи дорослих, назвами продемон­стро­ваних предметів тощо. – самостійно записує слова й речення, робить підписи під малюнками;
Складання і записування речень за малюнком, опорними словами, на задану тему тощо. Оформлення їх на письмі. – складає і записує речення за малюнком, опорними словами, на задану тему тощо;
Перенос умінь з рідної мови щодо:

– уживання великої літери на початку речення;

– уживання розділових знаків у кінці речення;

– написання великої літери в назвах імен, прізвищ, кличках тварин.

–  уміє починати речення з великої літери;

– знає назви розділових знаків крапка, кома, знак питання, знак оклику; вживає у кінці речення відповідні розділові знаки;

– уживає велику літеру у власних назвах.

 

ІІІ. Соціокультурна лінія

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
Держава, в якій мешкають діти – Україна. Столиця України – місто Київ.  Державні символи України (Герб, Прапор, Гімн). Учень (учениця):

–            знає назву держави та столиці України; державні символи України;

Грошова одиниця України – гривня. –            знає, що гривня – грошова одиниця в Україні; уміє вживати слова – назви кількості у поєднанні зі словом гривня (одна гривня, 2-4 гривні, 5-10 гривень);
Уміння встановлювати соціальні контакти з однолітками (знайомитись, запрошувати до гри, до себе додому) та дорослими, щоб одержати якусь інформацію, уточнити, повідомити про щось тощо. –            уміє встановлювати соціальні контакти з однолітками й дорослими, дотримуючись правил мовленнєвого етикету;
Предмети побуту, одягу; українські обереги (вишитий рушник, віночок, стрічки).

Народні й релігійні свята та звичаї зустрічати їх (свято Миколая, Різдво, свято Василя (Новий рік), Великдень), колядки, щедрівки, писанки. Звичай зустрічати весну піснями, іграми, танцями (веснянки, заклички).

Українські дитячі ігри й пісні, народні загадки.

–            знає слова – назви предметів українського побуту, українські обереги та їх значення;

–          знає українські народні й релігійні свя­та та звичаї їх зустрічати;

–            знає і може розповісти про 2-3 українські дитячі гри, загадки, пісні;

–          знає напам’ять 2-3 обрядові пісні (щед­рівки, колядки, веснянки), 1-2 колискові пісні, 2-3 народні загадки;

Український письменник – Тарас Григорович Шевченко. Святкування 9 березня дня народження поета. – знає особу українського народного письменника і його день народження.

3 клас

Відомості з мови, правопису й пунктуації

(140 год., 4 год. на тиждень. Резерв часу – 3 год.)

І. Мовленнєва лінія

Сфери мовленнєвої діяльності:

особистісна (Я, мої друзі. Знайомство. Дружба. Роди́на);

навчальна (Класний колектив. Урок. Перерва (ігри, розваги). Бібліотека);

соціально-побутова (Дім (квартира). Магазини. Грошова одиниця. Їдальня (шкільна). Кав’ярня. Народні звичаї, свята, обряди.);

природа (Пори року. Погода. Доба. Рослинний і тваринний світ).

професійна (Професії батьків та знайомих);

публічна (Рідний край. Місто. Село. Україна. Державні символи. Транспорт. Екскурсії, Ляльковий театр)

 

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівня загально­освітньої підготовки учнів
  1. Аудіювання (протягом року)
Розрізнення сприйнятих на слух слів української та польської мов, які мають спільне лексичне значення, але деякі відмінності у вимові. Учень:

– розрізняє слова української та польської мов;

Розрізнення слів польської й української мов, подібних за звучанням і різних за лексичним значенням. – розрізняє слова польської й української мов, подібні за звучанням, але різні за лексичним значенням;
Слухання-розуміння (з першого разу, в окремих випадках – з другого) змісту усних завдань учителя, інструкцій до вправ тощо. – слухає й розуміє після одного прослуховування завдання вчителя, інструкції;
Слухання рядів слів на певну тему. Знаходження «зайвих» слів. – слухає й розуміє лексичне значення слів, класифікує їх;

– знаходить зайві слова в логічному ряду, групує слова за певними ознаками; знаходить з ряду слів ті, які називають предмети, ознаки, дії;

Розрізнення на слух речень, різних за метою висловлювання і за інтонацією. – розрізняє за інтонацією розповідні, питальні, спонукальні й окличні речення;
Сприймання на слух текстів різних жанрів. – слухає-розуміє тексти різних жанрів, розрізняє їх;
Визначення теми сприйнятого на слух тексту, послідовності зображених подій (що за чим). – визначає тему і головну думку тексту, послідовність зображених подій, явищ тощо;
Розрізнення в текстах, сприйнятих на слух, діалогу і монологу (без уживання термінів). – розрізняє в тексті діалог (розмова двох) і монолог;
Розвиток мовленнєвого слуху.

 

– помічає в словах української мови неправильно вимовлені звуки, закінчення, наголос, перекручені слова, неправильно вжиті слова (полонізми) тощо.
20 2. Говоріння й письмо
10 Усне ді­а­ло­гі­ч­не мо­в­лен­ня
Культура усного мовлення. Мовленнєвий етикет. Форми звертання до дітей (Михайлику, Оксанко) та дорослих (Іване Петровичу, Галино Іванівно, пане, пані). Пошанна форма звертання до дорослих (Іване Петровичу,  скажіть…). Учень (учениця):

– запитує і відповідає на запитання, вживаючи звертання та формули етикету;

Діалог: розмова двох. Перша репліка – привітання (форми привітання до однолітків (вітаю тебе, привіт), до дорослих (доброго дня (ранку, вечора), доброго здоров’я); наступне речення – запитання, щоб одержати інформацію про когось, щось, місце дії, час дії тощо; спонукання до дії; чи повідомлення про когось, щось.  – уміє розпочати діалог, продовжити його, завершити, уживаючи питальне чи розповідне речення на початку діалогу і репліки впродовж його;
Вживання реплік у процесі діалогу на вираження адекватних мовленнєвих реакцій. Уживання у діалозі:

– питальних слів: хто? що? де? звідки? коли? куди? як?

– форм спонукання: -и, -іть (скажи – скажіть), -й, -те (дай – дайте).

– уживає у діалозі питальні слова та форми спонукання;
Відтворення ді­а­ло­гів з про­слу­ха­ної ка­з­ки (рольова гра).

Побудова діалогів за ситуативними малюнками (рольова гра).

По­бу­до­ва ді­а­ло­гів за уявними ситуаціями, у яких необхідно висловити згоду чи незгоду з чимось, ствердження чи заперечення, припущення.

– відтворює діалог казкових героїв;

–  будує діалог за ситуативними малюнками (вступає в рольову гру);

–  будує діалог за уявними ситуаціями;

Мовленнєві формули на вираження:

–  згоди (так, добре, дуже добре, звичайно), незгоди (ні, не хочу, не буду); відмови (ні, не можу; мені шкода, але я не можу…);

–  запрошення (про́́шу, ласкаво про­симо, заходь (-те));

–  вдячності (дякую, дуже (красно) дякую, спасибі, я вам вдячний (-а));

–  вибачення (вибач(-те), пробач (-те) мені, будь ласка, перепрошую);

–  відповідь на вибачення (будь ласка, нема за що, гаразд, добре);

–  поздоровлення (вітаю тебе (Вас), поздоровляю…, дозвольте поздоровити Вас);

–  радості (чудово! Прекрасно! Я дуже радий (-а);

–  гніву, незадоволення (як ти можеш! як можна таке говорити! йди геть, не хочу тебе бачити (чути);

–  побажання (смачного, бажаю успіхів (щастя), доброго здоров’я Вам, хай щастить!);

–  власної точки зору (на мою думку, я гадаю (вважаю), що…)

–  припущення (мабуть, здається, можливо);

–  упевненості – невпевненості (зви­чайно, сумніваюсь, хто його знає)[1].

–  засвоїв та вживає у процесі діалогу мовленнєві формули на вираження:

–  згоди,  незгоди, відмови;

 

 

–  запрошення;

 

–  вдячності;

 

–  вибачення;

 

–  відповіді на вибачення;

 

–  поздоровлення;

 

 

–  радості;

 

–  гніву, незадоволення;

 

 

–  побажання;

 

 

–  власної точки зору;

 

–  припущення;

 

–  упевненості – невпевненості.

10 Монологічне мовлення (усне й писемне)
Вимоги до монологічного мовлення: правильність мовлення, відповідність темі, послідовність викладу, зв’язність. Учень (учениця):

– дотримується вимог, які ставляться до монологічного мовлення;

Усний і письмовий переказ текстів (уривків з казок, оповідань) з допомогою вчителя. Обсяг тексту для переказу – 55-60 слів. – дослівно і вибірково (усно і на письмі) переказує невеликий текст (55-60 слів), сприйнятий на слух або прочитаний самостійно;
Колективне складання і запис текстів за опорними словами і малюнком, колективно складеним планом і малюнком, серією малюнків, нескладним за змістом сюжетним малюнком і колективно складеним планом. – складає текст (усно і письмово) за опорними словами і малюнком, планом і малюнком, за серією малюнків, нескладним за змістом сюжетним малюнком;
Усні розповіді про себе, свою родину, друга чи подругу. Короткий запис розказаного. – розповідає про себе, свою родину, друга чи подругу;  робить запис своєї розповіді.
  3. Техніка письма (протягом року) Учень (учениця):
  Перенос умінь з польської мови в українську щодо культури оформлення записів у зошитах (охайність, акуратність, чіткість, абзаци, відступи, заголовки).

Уживання букв українського алфавіту, запобігання міжмовному змішуванню літер. Увага до нахилу букв під час письма, каліграфічного написання літер, правильності з’єднань.

Грамотність записів (розділові знаки в кінці речень, велика буква на початку речень, роздільне написання слів, дотримання меж речень).

 

Письмо на дошці.

 

Розвиток швидкості письма під час списування (20-25 знаків на хвилину, враховуючи розділові знаки і переноси).

– веде зошит охайно, акуратно оформляє записи,  робить виправлення, розпочинає запис з абзацу, робить належні відступи між видами робіт тощо;

– уживає букви українського алфавіту, дотримується належного нахилу букв, їх каліграфічного написання, правильності з’єднань літер;

– дотримується грамотності записів у зошиті (вживає розділові знаки в кінці речень, велику буква на початку речень, пише слова роздільно, дотримується меж речень);

– уміє орієнтуватися на площині дошки, розміщує запис горизонтально, чітко виписує букви;

– пише, дотримуючись вимог швидкості письма.

35    4. Читання
Матеріал для читання: невеликі за обсягом й нескладні за змістом тексти різних стилів.

Жанри текстів для читання: твори усної народної творчості (казки, колискові, прислів’я і приказки, колядки, щедрівки, веснянки, скоромовки, загадки, дитячі ігри тощо); твори сучасних українських письменників і письменників-класиків (вірші, оповідання, автор­ські казки, небилиці, гумористичні твори).

Тематика читання: про рідний край, Україну, природу, тваринний світ; про життя дітей, дружбу, товаришування, ігри, взаємини в сім’ї, пригоди, випадки з життя дорослих і дітей; твори морально-етичного характеру, а також про народні звичаї, свята; про українських культурних діячів тощо.

1. Розвиток читацьких умінь Учень (учениця):  
Читання вголос цілими словами. Увага до дикції, сили голосу, плавності читання, належного темпу (не надто швидко і не надто повільно). – читає, чітко вимовляючи слова, в міру голосно, плавно, в належному темпі;
Читання і розуміння прочитаного. –            читає правильно, в міру швидко; правильно наголошує слова;
Орієнтація в тексті (розділові знаки, абзаци, діалоги, словнички). –     швидко орієнтується в тексті;
Увага до інтонування кінця речень, різних за метою висловлювання та інтонацією. – правильно інтонує речення, різних за метою висловлювання та інтонацією;
Читання і розуміння прочитаного. –            читає і пояснює окремі слова і вирази;

–       відповідає на запитання за змістом речень, абзаців, частин тексту чи тексту в цілому;

Виразне читання прозових і віршованих текстів з попередньою колективною розміткою логічних пауз та пауз у кінці речень (рядків віршів). – виразно читає, дотримуючись потрібних інтонації, пауз, логічних наголосів;
Читання в особах, добираючи потрібний темп, тон, інтонацію. – читає в особах, добираючи потрібний темп, тон, інтонацію;
Читання мовчки і розуміння незнайомого тексту з попереднім поясненням учителем нових слів. – читає мовчки (швидше за читання вголос) і розуміє прочитане.
  2. Робота над текстом Учень (учениця):
Визначення теми, головної думки тексту, авторського ставлення до описаного, героїв. –    визначає тему та головну думку тексту;

 

Поділ тексту (за допомогою учителя) на частини, добір заголовків. – ділить (з допомогою вчителя) текст на частини, добирає заголовки;
Визначення дійових осіб (героїв) тексту, розуміння їх характеру. – називає дійових осіб, дає їм коротку характеристику;
Образні вирази в тексті. – знаходить в тексті образні слова і вирази, пояснює їх роль;
Розрізнення жанрів: прислів’я, загадка, лічилка, скоромовка, казка, оповідання, вірш. – розрізняє жанри текстів.
  3. Тексти для заучування напам’ять:

Фольклорні твори:

2 дитячі гри, 2-3 скоромовки, 3 прислів’я, 3-4 загадки, 1-2 народних пісні, 1-2 колискові, 2-3 щедрівки, веснянки.

Вірші письменників:

Павло Тичина. А я у гай ходила; Осінь така мила. Максим  Риль­сь­кий. Новорічна нескінченна. Наталка Поклад. Прапор. Олена Пчілка. Дивна хатка. Тарас Шев­ченко. Встала весна… Андрій Малишко. Дощ. Михайло Стельмах. Обходив журавель.

Учень:

 

–          знає напам’ять фольклорні твори та вміє розповідати їх, співати колискові, щедрівки, веснянки

–          знає правила дитячих ігор, вміє розповісти їх, запросити до гри і бере участь у них;

–          знає напам’ять вірші українських письменників та їх авторів.

 

ІІ. Мовна лінія (80 год. )

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
16

 

 

 

1. Звуки і букви. Правопис

Звуки українського мовлення і позначення їх буквами. Український алфавіт. Назви літер. Розміщення слів в алфавітному порядку у словниках. Знаходження потрібного слова у словнику.

Великі й малі букви в алфавіті. Вживання великої букви на письмі.

 

Учень (учениця):

– засвоїв український алфавіт; правильно називає букви;

– розташовує слова в алфавітному порядку (за 1 та 2 буквами);

– уживає велику букву на початку речення, в іменах і прізвищах, назвах міст, сіл, країн тощо (не вживає велику букву у назвах національностей);

Голосні і приголосні звуки. Склад. Наголос в українській мові. Увага до слів, однакових у польській та українській мовах, у яких наголос не збігається (наприклад, бджолá – pszczola, вагóн – wagon, кожýх – kożuh). Визначення та дотримання наголосу.

 

–             знає терміни української мови (звук, буква; голосні, приголосні звуки; тверді і м’які приголосні звуки; склад, наголос, склад наголошений, ненаголошений), правильно використовує їх під час відповіді на запитання;

–             визначає кількість складів у слові, наголошений склад;

–             читає, говорить, правильно наголошуючи українські слова;

Голосні звуки та позначення їх буквами.

Букви я, ю, є, ї та їх звукове значення. Увага до написання букв на позначення голосних, які мають в українській та польській мовах однакове написання, але різне звукове значення (рукоп. Ии, Уу).

Написання та перенос слів з  буквосполученням йо.

– розрізняє букви, однакові за написанням і різні за звуковим значенням у польській та українській мовах;

– пише, правильно позначаючи голосні звуки;

 

Приголосні звуки та позначення їх буквами. Увага до букв, які однакові в обох мовах, але мають різне звукове значення (Г, Вв, Сс, Рр, Н, д, п, т). – правильно вимовляє і вживає на письмі букви, які в польській та українській мовах мають однакове написання, але різне звукове значення;
Звуки [г] і [ґ], позначення їх буквами Гг, Ґґ. – розрізняє звуки [г] і [ґ], правильно позначає їх на письмі;
Звукосполучення [шч], позначення його буквою щ. – позначає на письмі звукосполучення [шч] однією буквою щ;
Тверді і м’які приголосні звуки та їх розрізнення. Тверда вимова звуків [ч], [шч], [б], [п], [в], [м], [ф] та [р] (у кінці слів). –        розрізняє тверді і м’які приголосні звуки;

–        читає, говорить, твердо вимовляючи звуки [ч], [шч], [б], [п], [в], [м], [ф] та [р] (у кінці слів);

Тверді і м’які приголосні звуки:

[ц] – [ц´]; [с] – [с´]; [з] – [з´].

– читає, говорить, правильно вимовляючи звуки [ц´];[с´],  [з´];
Позначення м’якості приголосних звуків буквами і, я, ю, є та ь.

Вживання м’якого знака (ь) на позначення м’якості приголосних перед [о].

Перенос слів з м’яким знаком  (ь) з рядка в рядок. Перенос слів з буквосполученням ьо.

– уживає на письмі букви і, я, ю, є та ь для позначення м’яких приголосних;

– визначає м’який приголосний перед о; правильно вимовляє його і вживає на письмі ь перед о для позначення м’якості приголосного;

– правильно переносить слова з ь із рядка в рядок;

Відсутність м’якого знака у сполученнях ст, нс, тс (радості, радістю; український, братський), які в українській мові вимовляються м’яко. – читає, правильно вимовляє і пише слова зі сполученнями ст, нс, тс у найбільш вживаних словах;
Подовження м’яких приголосних звуків.  Вимова і письмо слів з подовженими приголосними. – читає, правильно вимовляє і пише слова з подовженими приголосними;
Тверді і пом’якшені перед і приголосні  звуки. Вживання и, і після букв г, к, х та ж, ч, ш, щ. – читає, правильно вимовляє і пише слова з буквами и, і після букв г, к, х та ж, ч, ш, щ;
Апостроф. Вживання апострофа після букв, що позначають тверді приголосні перед я, ю, є, ї. Вимова твердих приголосних перед апострофом і сполученнями [йа], [йу], [йе], [йі], що позначаються буквами я, ю, є, ї. Звуковий аналіз та письмо слів з апострофом. – робить звуковий аналіз слів з апострофом;

– пише, вживаючи апостроф після букв б, п, в, м, ф та р перед я, ю, є, ї;

Перенос слів з апострофом з рядка в рядок. – правильно переносить слова з апострофом з рядка в рядок;
Ознайомлення з орфографічним словником (у процесі засвоєння правописних правил). – користується орфографічним слов­ником для перевірки написання слів.
16

 

2. Слово. Лексичне значення слова. Розвиток уявлень про номінативне значення слова (словом названо все – предмети, ознаки, дії.) Слова – назви предметів, ознак, дій, службові слова. Збагачення словникового запасу словами-назвами предметів, дій, ознак, кількості, а також словами, що служать для зв’язку з іншими.

Ознайомлення з перекладним словником.

Учень:

– знає, що все називається словом; добирає слова – назви предметів, ознак, дій, кількості, вживає прийменники і сполучники (без уживання термінів) під час побудови словосполучень, речень;

– уміє користуватися перекладним словником;

Групування слів за тематичною ознакою (у межах тематики, що охоплює сфер навчання, побут, соціальну сферу).

Слова, близькі (сино­німи) й протилежні за значенням (анто­німи).

Добір рядів синонімів. Вибір з поданого ряду потрібного за змістом.

Добір антонімів до поданих слів. Утворення антонімічних пар.

Збагачення словникового запасу учнів антонімами і синонімами – назвами предметів, ознак, дій.

– групує слова за тематичною ознакою;

 

 

– добирає слова, близькі та проти­лежні за значенням, з групи поданих слів;

 

– утворює антонімічні пари;

 

 

Переносне значення слів. Спостереження за переносним значенням слів у текстах.

Спостереження за випадками ба­га­то­значно­сті слова в текстах.

–     спостерігає за переносним значенням слів у текстах, розуміє їх значення;

–     знає, що одне слово може мати декілька значень; уміє розрізняти значення слова за контекстом;

21

 

Будова слова. Правопис.

Основа і закінчення слова. Їх графічне позначення. Змінювання закінчень (форм) слова у зв’язку з іншими словами (читати (що?) книжку).

– володіє українськими термінами (закін­чен­ня, основа, корінь, суфікс, пре­фікс);

– визначає основу і закінчення у слові, позначає їх графічно; змінює закінчення залежно від запитання у словосполученнях;

Складові основи: корінь, суфікс, префікс. Корінь слова. Споріднені слова. Спостереження за чергуванням голосних [о, е – і] і приголосних звуків [г, к, х] – [з´, ц´, с´] у корені слова.

 

– добирає споріднені слова, групує їх за спорідненістю;

– визначає корінь слова;

– знає про чергування та змінює звуки [о, е – і] в корені та кінцеві звуки основи [г, к, х] – [з´, ц´, с´] у найбільш уживаних словах;

Споріднені слова і форми слова. Споріднені слова й синоніми.

Добір рядів споріднених слів, увага до їх значення.

– розрізняє споріднені слова і слова, близькі за значенням (синоніми), форму слова й споріднені слова;
Префікс. Спостереження за роллю префіксів у словах. Уміння визначати префікс. Утворення слів за допомогою префіксів, увага до значення утворених слів.

 

Правопис пре­фіксів з-(с-).

 

Апостроф після префіксів.

– читає слова, розуміє і пояснює значення, які надають словам префікси;

– уміє визначати префікс;

– утворює споріднені слова за допомогою префіксів; пояснює їх значення;

– уживає на письмі апостроф після префіксів перед я, ю, є, ї;

Префікси та прийменники, розрізнення їх на письмі.

 

– читає і пише, розрізняючи префікси та прийменники (практично);
Суфікс. Спостереження за роллю суфіксів у словах. Уміння визначати суфікс. Утворення слів за допомогою суфіксів. Увага до відтінків у значенні утворених слів. – читає слова, розуміє і пояснює значення, яке надають суфікси словам;

– уміє визначати суфікс;

– утворює споріднені слова за допомогою суфіксів; розуміє відтінки у значенні утворених слів;

Правопис ненаголошених голосних звуків [е], [и] у корені слова. Уміння визначати наголос у словах, розпізнавати ненаголошені голосні у корені, перевіряти ненаголошені е, и, змінюючи слова так, щоб ненаголошений голосний став наголошеним, добирати перевірні слова з ряду поданих та самостійно. –     розпізнає ненаголошені [е], [и];

–     змінює слова так, щоб ненаголошений голосний став наголошеним;

–     добирає перевірні слова з поданих і самостійно;

Дзвінкі та глухі приголосні звуки в корені слова. Чітка вимова дзвінких приголосних у кінці та в середині слова й позначення їх, орієнтуючись на літературну вимову. –     читає, говорить, чітко вимовляючи дзвінкі приголосні у кінці та в середині слова й позначає їх відповідними буквами на письмі;
Одзвінчення глухих [т´], [с´] у словах косьба [з´], молотьба [д´] й оглушення звука [г] у словах кігті [х], нігті [х]. Вимова і написання таких слів. Перевірка правильності написання букв на позначення таких приголосних шляхом добору перевірного слова. –      правильно вимовляє і пише слова з одзвінченими  [т´], [с´] й оглушеним [г];

–     перевіряє їх під час написання шляхом зміни слова чи добору перевірного;

Робота з орфографічним словником (протягом року). – користується орфографічним словником для перевірки правильного написання слів.
27

 

3. Відомості з синтаксису

Сло­во­спо­лу­чен­ня. Го­ло­вне і за­ле­ж­не сло­во в сло­во­спо­лу­чен­ні. Умін­ня ста­ви­ти пи­тан­ня від го­ло­вно­го до за­ле­ж­но­го сло­ва. Уз­го­джен­ня слів у сло­во­спо­лу­чен­ні. Утворення словосполучень.

Учень (учениця):

–     уміє визначати головне і залежне слово у словосполученні;

–     ставить питання від головного до залежного слова;

– узгоджує слова у словосполученні;

– утворює словосполучення;

Речення.

Головні члени речення (підмет, присудок) і другорядні. Речення, які складаються тільки з головних членів. Поширення таких речень другорядними членами. Їх зв’язок із головними членами.

Види речень за метою висловлювання (розповідні, пита­льні, спонукальні). Окличні речення.

Розділові знаки в кінці речень за­лежно від інтонації. Правильне інтонування речень.

Складання розповідних речень про когось, щось, місце, час дії.

Складання питальних речень з питальними словами хто? що? де? коли? куди? звідки? як? який? яка? яке? що робить?

 

–     володіє термінами: головні члени речення, підмет, присудок, другорядні члени речення;

–     уміє поширювати речення;

–     уміє встановлювати зв’язок між членами речення;

–     читає, розрізняє різні за метою висловлювання та за інтонацією речення, правильно інтонує їх;

– уживає на письмі відповідні розділові знаки в кінці речень;

 

– складає речення, різні за метою висловлювання;

– уживає питальні слова під час утворення питальних речень;

Переконструювання розповідних речень у питальні й навпаки. – уміє переконструйовувати розповідні речення в питальні й навпаки.
Звертання у пита­льних реченнях. Кома після звертання. – уживає звертання в питальних реченнях;

–     уживає на письмі кому після звертанні;

Складання й письмо спонукальних речень. Увага до форм слів – назв дій у спонукальних реченнях -и, -іть (скажи – скажіть), -й, -те (дай – дайте). – утворює спонукальні речення;

– доречно вживає розповідні, питальні, спонукальні речення під час побудови зв’язних висловлювань;

Звертання в спонукальних реченнях. Кома після звертання.

Переконструювання спонукальних речень у розповідні і питальні.

– уживає звертання в спонукальних реченнях; пише кому після звертання;

–     конструює і переконструйовує спонукальні речення в розповідні й питальні;

Поширення речень за питаннями. – поширює речення у зв’язку з поставленими запитаннями;
Речення-репліки.

Стверджувальні й заперечувальні слова-речення (Так. Ні.).   Спостереження за вживанням таких речень у діалозі.

Розвиток умінь уживати речення, різні за метою висловлювання й інтонацією з комунікативною метою.

– уживає речення-репліки в діалогах;
Текст. Активізація знань про текст та його будову, засвоєних на уроках рідної мови. Учень:

 

Тема та основна думка тексту, заголовок. Спостереження за логікою, послідовністю викладу думок у тексті. Зв’язок між реченнями тексту.

Добір заголовків до тексту.

Робота з деформованим текстом.

–    читає, визначає тему і основну думку сприйнятого на слух чи прочитаного тексту;

–    добирає заголовок до тексту;

–     знаходить у прочитаному тексті речення, що виражають основну думку;

– відновлює деформований текст;

Складання плану тексту у вигляді питальних та розповідних речень. – колективно складає план прочитаного тексту у вигляді питальних та розповідних речень;
Типи текстів (розповідь, опис). Особливості їх побу­дови.

 

– читає і визначає тип тексту (розповідь, опис); знає особливості вступу і кінцівки у текстах (розповіді й описі);

– читає і переказує тексти – розповіді й описи;

Колективне складання текстів – розповідей і описів (усно і на письмі) за опорними словами, малюнками, даним початком і т. п. – усно і на письмі складає тексти різних типів за опорними словами, малюнками, даним початком тощо.
2

Повторення й узагальнення знань.

 

ІІІ. Соціокультурна лінія (протягом року)

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
 

Україна – наша Батьківщина. Київ – столиця України.

Учень:

–          знає назву Батьківщини і її столиці;

Державні символи (Прапор, Герб,  Гімн України). – знає державні символи України;
Місто (село), в якому мешкають діти та їх батьки, вулиця, на якій знаходиться будинок, школа. – знає назву міста (села) і соціальні заклади, що знаходяться поблизу; знає назви соціальних закладів їх призначення;
Найближчі соціальні заклади, які є у місті (селі): школа, пошта, лікарня, магазини, кав’ярня, аптеки, будинок культури.

Транспорт.

– уміє звернутися до працівників соціальних закладів, щоб одержати інформацію;

– уміє розповісти, як дійти чи яким транспортом доїхати до певного закладу;

Українські народні свята та звичаї, пов’язані з ними (колядувати, засівати, щедрувати, випікати жайворонків, співати веснянки, гаївки) – знає звичаї, пов’язані з народними та релігійними святами;
Українські народні звичаї зустрічати гостей, вітатися, запрошувати, прощатися, дякувати. Пошанна форма звертання до дорослих і гостей. – уміє розповідати про окремі народні звичаї (зустрічати гостей, шанувати хліб, з повагою ставитись до старших, вживаючи пошанну фор­му Ви) та обереги (рушники, віночок, стрічки, квіти).
Прислів’я і приказки, народні вислови, загадки. – знає прислів’я і приказки, народні вислови, загадки і доречно використовує їх у мовленні;
Українські письменники (Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко та ін.). – знає імена українських письменників, може дати коротку інформацію про їхні твори, які прочитали в класі чи вдома.


4 клас

(140 год. 4 години на тиждень.  Ре­зерв ча­су – 3 год.)

І. Мо­в­лен­нє­ва  лі­нія

К-сть годин Зміст на­вча­ль­но­го ма­те­рі­а­лу Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рі­в­ня за­га­ль­но­ос­ві­т­ньої під­го­то­в­ки уч­нів
1. Ау­ді­ювання (про­тя­гом ро­ку)
Слу­хан­ня-­ро­зу­мін­ня ус­но­го укра­ї­н­сь­ко­го мо­в­лен­ня. Учень:

– сприй­має на слух і ро­зу­міє ус­не укра­ї­н­сь­ке мо­в­лен­ня: слова, словосполучення, речення, тексти;

Сприймання з пер­шо­го ра­зу і ро­зу­мін­ня змі­с­ту ін­стру­к­цій, за­вдань, те­к­с­тів. – сприй­має й ро­зу­міє з од­но­го про­слу­хо­ву­ван­ня зміст ін­стру­к­цій, за­вдань, те­к­с­тів;
Роз­пі­зна­ван­ня в те­к­с­тах, сприй­ня­тих на слух, об­ра­з­них слів і сло­во­спо­лу­чень, си­но­ні­мів і ан­то­нів, слів, ужи­тих у пе­ре­но­с­но­му зна­чен­ні, а також ре­чен­ь, рі­з­них за ме­тою ви­сло­в­лю­ван­ня, ін­то­на­ці­єю, з од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми, зве­р­тан­ням. – роз­пі­знає в те­к­с­тах об­ра­з­ні сло­ва й сло­во­спо­лу­чен­ня, си­но­ні­ми й ан­то­ні­ми, сло­ва, вжи­ті у пе­ре­но­с­но­му зна­чен­ні;

–  ви­зна­чає на слух ре­чен­ня, рі­з­ні за ме­тою ви­сло­в­лю­ван­ня, ін­то­на­ці­єю, з од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми, зве­р­тан­ням;

Розуміння те­ми й ос­но­в­ної ду­м­ки те­к­с­ту, сприй­ня­того на слух (з пер­шо­го про­чи­ту­ван­ня). –  ви­зна­чає те­му й ос­но­в­ну ду­м­ку у сприй­ня­тих на слух те­к­с­тах (з пер­шо­го про­чи­ту­ван­ня);
Розпізнавання в текстах, сприй­ня­тих на слух, ді­а­логу й мо­но­логу. –  роз­рі­з­няє ді­а­лог і мо­но­лог;
Роз­ви­ток мо­в­лен­нє­во­го слу­ху. – по­мі­чає не­пра­ви­ль­но ви­мо­в­ле­ні зву­ки, сло­ва, ви­пра­в­ляє їх у вла­с­но­му мо­в­лен­ні та в од­но­кла­с­ни­ків.
Розвиток слухової пам’яті. – запам’ятовує сприйняті на слух слова (5-7), короткі речення, віршовані рядки.
20 2. Го­во­рін­ня й письмо Учень:
Збагачення словникового запасу (протягом року) словами – назвами предметів, ознак, дій, кількості; синонімами й антонімами, образними словами та виразами. – уживає під час мовлення слова, що називають предмети, їх ознаки, дії, кількість;

– добирає синоніми й антоніми до поданих слів; уживає образні слова та вирази;

10 Усне діалогічне мовлення
До­три­ман­ня пра­вил мо­в­лен­нє­во­го ети­ке­ту під час зве­р­тан­ня до од­но­лі­т­ків і ста­р­ших та куль­ту­ри спі­л­ку­ван­ня. Форми звертання до однолітків і дорослих. Пошанна форма звертання до дорослих. – до­три­му­єть­ся пра­вил мо­в­лен­нє­во­го ети­ке­ту під час зве­р­тан­ня до од­но­лі­т­ків і ста­р­ших та куль­ту­ри спі­л­ку­ван­ня;
Від­тво­рен­ня та по­бу­до­ва ді­а­ло­гу на ос­но­ві сприй­ня­то­го на слух чи про­чи­та­но­го те­к­с­ту, за ситуативним ма­лю­н­ком, си­ту­а­цією (ре­а­ль­ною чи уяв­ною). –  від­тво­рює та бу­дує ді­а­лог на ос­но­ві сприй­ня­то­го на слух чи про­чи­та­но­го те­к­с­ту, за ситуативним ма­лю­н­ком, а та­кож від­по­ві­д­но до ство­ре­ної в кла­сі ре­а­ль­ної си­ту­а­ції мо­в­лен­ня (5–6 ре­п­лік на ко­ж­но­го);
Участь у діалозі за уявною ситуацією (початок, продовження діалогу, завершення його), щоб здобути інформацію про когось, щось, місце, час дії (коли, о котрій годині), спосіб дії, кількість чогось, ознаки когось, чогось тощо. – бере участь у діалозі за уявною ситуацією;

–     ви­сло­в­лює своє ста­в­лен­ня до по­чу­то­го чи ви­сло­в­ле­но­го в про­це­сі ді­а­ло­гу; уто­ч­нює по­чу­те, щоб упе­в­ни­ти­ся в йо­го до­сто­ві­р­но­с­ті (чи пра­в­да, що...), ви­сло­в­лює при­пу­щен­ня (ме­ні зда­єть­ся, що…, мо­ж­ли­во,…), не­до­ві­ру (не­вже…?, бу­ти не мо­же та­ко­го, щоб…) та пе­ре­ко­ну­є в до­сто­ві­р­но­с­ті (так, це пра­в­да, я сам ба­чив і т.д.); за­пи­тує про час, мі­с­це дії, озна­ку;

Уживання у процесі діалогу за уявною ситуацією питальних слів (щоб одержати інформацію про когось, щось, місце чи час дії тощо). – уживає в процесі діалогу репліки з питальними словами, щоб одержати потрібну інформацію;
Уживання під час діалогу мовленнєвих формул[2] на вираження:

– привітання до однолітків та дорослих, прощання (Привіт! Добрий день (ранок, вечір)! До побачення!); 

– подяки (дякую тобі, Вам; красно (щиро)дякую, дуже вдячний (-а);

– відповіді на подяку (будь ласка, прошу, не варто дякувати);

– вибачення (прощу вибачити мені, вибачте (мені), будь ласка, перепрошую);

– відповіді на вибачення (будь ласка, добре, гаразд);

– прохання, спонукання до дії (наказ) (дозволь(те) запитати (взяти), дай(те) мені, будь ласка, можна мені (щось зробити), чи можна…);

– відповіді на прохання (будь ласка);

– поздоровлення (вітаю (-ємо) тебе (Вас) з днем народження (святом); я хочу привітати тебе (Вас) з …) і висловлення побажань (бажаю тобі (Вам) доброго здоров’я, щастя, радості тощо);

– згоди чи незгоди (гаразд, добре, так. звичайно, ні, не треба, не так, не можна);

– відмови (ні, не можу, не знаю, не хочу, не скажу; шкода, але я не можу);

– запрошення (я запрошую тебе (Вас) до себе (нас)…; я хочу запросити…; ходімо разом, давай разом …);

– відповіді на запрошення (дякую, з радістю, із задоволенням, добре; на жаль, не можу, вибач).

Телефонна розмова. SMS-ка. Культура такої розмови.

– уживає під час діалогу мовленнєві формули, щоб:

– привітатися і попрощатися;

 

 

 

– подякувати і відповісти на подяку;

 

 

– вибачитись і відповісти на вибачення;

 

 

 

– попросити про щось, запитати, попрохати і відповісти на прохання;

 

 

 

 

 

 

– привітати однолітка чи вчителя (родича) із святом, днем народження тощо і висловити побажання;

 

 

 

– висловити згоду чи незгоду із повідомлюваним;

 

– відмовити в чомусь (залежно від ситуації);

 

– запросити когось (у гості, до гри тощо) і відповісти на запрошення;

 

 

 

 

– уміє ввічливо і коротко розмовляти по телефону;

– SMS-ка – коротке повідомлення, привітання і побажання.

10 Усне й писемне мо­но­ло­гі­ч­не мо­в­лен­ня  
Вимоги до монологічного мовлення: правильність, точність у вживанні слів, відповідність темі, послідовність викладу, зв’язність. Учень (учениця):

– дотримується вимог, які ставляться до монологічного мовлення;

Усне пе­ре­ка­зу­ван­ня те­к­с­ту чи епі­зо­ду з ньо­го за колективно складеним планом. – усно переказує текст чи епізод з нього за колективно складеним планом;
Колективне складання (усно й на письмі) текстів-розповідей за нескладним за змістом ма­лю­н­ком, малюнком і опо­р­ни­ми сло­ва­ми, ма­лю­н­ком і ко­ле­к­ти­в­но скла­де­ним пла­ном, да­ним по­ча­т­ком і малюнком то­що. –     колективно скла­дає текст-розповідь за ма­лю­н­ком, опо­р­ни­ми сло­ва­ми, ма­лю­н­ком і пла­ном, да­ним по­ча­т­ком то­що (6-8 речень);

 

Складання і запис текстів-описів добре знайомого предмета (тварини, рослини). Увага до струк­турних частин тексту-опису. –     бере участь у складанні текстів – описів, записує їх;
Удо­с­ко­на­лен­ня за­пи­са­них те­к­с­тів (за­мі­на слі­в, що по­вто­рю­ють­ся, си­но­ні­ма­ми, за­йме­н­ни­ка­ми то­що). – удо­с­ко­на­лює за­пи­са­ний текст, за­мі­ню­ю­чи сло­ва, що по­вто­рю­ють­ся, си­но­ні­ма­ми, за­йме­н­ни­ка­ми то­що.
Складання усної розповіді про себе, свою родину, друга чи подругу. –     усно складає розповідь про себе, свою родину, друга чи подругу;
Скла­дан­ня і за­пис ого­ло­шен­ня, при­ві­тан­ня, запрошення. – уміє на­пи­са­ти ого­ло­шен­ня, при­ві­тан­ня, запрошення.
  3. Техніка письма (протягом року) Учень (учениця):

 

  Перенос умінь з польської мови в українську щодо культури оформлення записів у зошитах (охайність, акуратність виправлень, абзаци, відступи, заголовки).

Розвиток графічних навичок письма (дотримання нахилу букв під час письма, каліграфічного написання літер, правильності з’єднань), запобігання міжмовному змішуванню літер.

Грамотність записів (розділові знаки в кінці речень, велика буква на початку речень, роздільне написання слів, дотримання меж речень).

Запис віршованого тексту, стовпчиків слів, табличок, схем.

Письмо на дошці.

 

Розвиток швидкості письма під час списування (25-30 знаків на хв., враховуючи розділові знаки і переноси).

– веде зошит охайно, акуратно оформляє записи,  робить виправлення, акуратно підкреслює слова;  розпочинає запис з абзацу, робить належні відступи між видами робіт тощо;

– уживає букви українського алфавіту, дотримується належного нахилу букв, їх каліграфічного написання, правильності з’єднань літер;

– дотримується грамотності записів у зошиті (вживає розділові знаки в кінці речень, велику буква на початку речень, пише слова роздільно, дотримується меж речень);

– вміє правильно розташовувати і записувати віршований текст, стовпчики слів, таблички, схеми тощо на сторінці зошита;

– правильно і чітко робить записи на дошці;

– пише, дотримуючись вимог до швидкості письма.

35 4. Чи­тан­ня
  Те­ма­ти­ка чи­тан­ня: тво­ри про рі­д­ний край,  про Укра­ї­ну й укра­ї­н­сь­ку мо­ву, на­род­ні зви­чаї, об­ря­ди, лю­дей, їхні ха­ра­к­те­ри, пра­цю, тво­ри на мо­ра­ль­но-­ети­ч­ні теми, рослинний і тваринний світ то­що.
Жа­н­ри:  крім тих, що ви­вча­ли­ся у 3 кла­сі, уч­ні зна­йо­м­лять­ся з та­ки­ми жа­н­ра­ми, як бай­ка, п’є­са, ле­ге­н­да, без­кі­не­ч­ник, статті науково-популярного характеру.
Роз­ви­ток на­ви­ч­ки чи­тан­ня Учень:
1. Читання вголос

Розвиток умінь читання вголос знайомого, попередньо прослуханого й обговореного тексту.

 

 

 

 

Чітка дикція читання, правильна вимова слів, належна сила голосу (не надто тихо і не надто гучно), орієнтуючись на слухачів, нормальний темп читання (темп розмови). – читає вголос чітко, правильно вимовляючи слова, в міру голосно, нормально за темпом;
Дотримання інтонації початку і кінця речень. Інтонування речень, різних за метою висловлювання й за інтонацією. – читає, дотримуючись інтонації початку і кінця речень, робить паузи перед розділовими знаками в середині речень;
Паузи в середині речень, перед розділовими знаками.
Читання в особах, передаючи інтонацію дійових осіб. – читає в особах, голосом передаючи характер дійових осіб;
Виразне читання (з попередньою розміткою), заучування і розповідь напам’ять віршованих текстів. – виразно читає, розповідає напам’ять вірші;
2. Розвиток умінь читати мовчки
Вправи у читанні очима без артикулювання. – читає мовчки очима без артикуляції;
Вправи у швидкому перегляді тексту з метою знайти потрібне слово, абзац, діалог. – швидко переглядає текст за завдання учителя;
Читання і розуміння незнайомого тексту з попередньо проведеною словниковою роботою. – читає мовчки і розуміє незнайомий текст;
3. Розвиток техніки читання
Вправи у швидкому і правильному зчитуванні знайомих одно-, двоскладових слів, які відрізняються однією-двома буквами (тин – тінь, плащ – кущ). – зчитує знайомі одно-, двоскладові слова, які відрізняються однією-двома буквами;
Вправи на розширення кута зору: швидке зчитування дво-, три­складових слів; груп слів, у тому числі з прийменниками і сполучниками (ішов з ним, пес і кіт, ми тут). – зчитує дво-, трискладові слова; групи слів, у тому числі з прийменниками і сполучниками;
4. Робота з текстом
Запам’ятовування автора тексту, який читається. – пам’ятає автора прочитаного  тексту;
Розуміння фактичного змісту тексту (відповіді на запитання: хто, що, де, коли, чим закінчилося?) і послідовності подій, описаних у тексті (що за чим?). – відповідає на запитання за змістом тексту, відтворює послідовність описаного;
Установлення причиново-на­слід­­ко­вих зв’язків (чому?..). – установлює причиново-наслід­кові зв’язки;
Вибіркове читання окремих епізодів (художнього зображення картин, опису героїв тощо). – швидко знаходить і читає потрібний абзац, опис тощо;
Персонажі тексту. Слова автора і слова персонажу. – розрізняє слова автора і персонажу;
Визначення теми і основної думки тексту. Заголовок тексту, його зв’язок з темою чи основною думкою. – визначає тему і основну думку тексту;

– добирає заголовок до тексту;

Поділ тексту на частини. Добір заголовків до частин (план тексту). – ділить текст на частини, добирає до них заголовки;
Складання запитань за змістом тексту чи його частин і знаходження в тексті відповідей на низ. – складає запитання за змістом тексту чи його частин і знаходить відповіді на них у тексті;
Визначення жанру прочитаного тексту (оповідання, казка, вірш, загадка тощо). – визначає жанр прочитаного тексту.
  Тво­ри для ви­вчен­ня на­па­м’ять: Учень:
Фо­ль­к­ло­р­ні тво­ри: 3-4 за­га­д­ки, 2-3 лі­чи­л­ки, 4-5 ско­ро­мо­вок, 3-4 при­слі­в’я,  2-3 ві­р­ші-­зву­ко­на­с­лі­ду­ван­ня, 1 ві­рш-­не­би­ли­цю, 3-4 на­род­них об­ря­до­вих пі­с­ні (об­жи­н­ко­ві, ко­ля­д­ки, ще­д­рі­в­ки, ве­с­ня­н­ки), розповідь народних казок. –     знає на­па­м’ять та уміє роз­по­ві­да­ти:

–     лічилки, скоромовки, віршики;

–     загадує загадки;

–     співає колядки, щедрівки;

–     знає 2-3 народні казки і вміє розповісти їх;

Ві­р­ші пись­мен­ни­ків:

Володимир І­ва­но­вич. Осінь мрій­на. Ганна Черінь. Рідна хата. Анатолій Ко­с­те­ць­кий. Гру­день. Леонід Глі­бов. Зи­мо­ва пі­се­нь­ка. Ле­ся Укра­ї­н­ка. Мамо, іде вже зима. Дмитро Па­в­ли­ч­ко. Ве­с­на. Тарас Ше­в­че­н­ко. Ре­ве та сто­г­не Дніпр ши­ро­кий. Іван­ Ф­ра­н­ко. Ве­с­ня­н­ка. Лідія Компа­ні­єць. Твоя зе­м­ля.

 

– знає напам’ять і вміє розповідати вірші українських письменників і знає прізвища їх авторів.

 

ІІ. Мо­в­на лі­нія (80 год.)

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
По­вто­рен­ня, поглиблення та розширення знань з мови  

Учень:

7 Зву­ки і бу­к­ви. Правопис.

Звуки української мови та по­значення їх на письмі буквами. Розрізнення звукового значення букв польської й української мов: у-и, м-т, б-в, н-п-р, с-ц, д-г, ґ.

Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ.

 

– знає те­р­мі­ни укра­ї­н­сь­кої мо­ви: го­ло­сні, при­го­ло­с­ні, тве­р­ді, м’я­кі, склад, на­го­лос; на­зви букв укра­ї­н­сь­кої мо­ви;

– розрізняє звукове значення букв, які схожі за написанням у польській і українській мовах;

– знає звукове значення букв я, ю, є, ї, щ і вживає їх на письмі;

Склад. Наголос. Спостереження за зміною значення слова в залежності від місця наголосу. Правильне наголошування слів. –   ділить слова на склади; визначає на слух місце наголосу; правильно наголошує слова;
Тве­р­ді і м’я­кі при­го­ло­с­ні. Позначення м’якості приголосних на письмі буквами і, я, ю, є та ь (м’я­ким зна­ком).  – роз­рі­з­няє тве­р­ді і м’я­кі при­го­ло­с­ні зву­ки; правильно позначає м’якість приголосного на письмі;

 

М’який знак (ь) перед о. – позначає м’якість приголосного перед о м’яким знаком (ь);
Буквосполучення йо на позначення звуків [й+о]. – вимовляє і позначає на письмі звуки [йо] відповідними буквами;
Вимова м’яких по­дов­же­них при­го­ло­с­них і їх позначення на письмі. –   ви­мо­в­ляє, чи­тає і за­пи­сує сло­ва з по­дов­же­ни­ми при­го­ло­с­ни­ми;
Апостроф. Вживання апострофа після букв б, п, в, м, ф та р перед я, ю, є, ї. – правильно вимовляє і пише слова з апострофом;
3 Бу­до­ва сло­ва. Правопис.

Основа і закінчення (форма слова). Нульове закінчення. Залежність закінчень від твердості-м’якості кінцевого приголосного основи. Змінювання закінчень (форм слова) залежно від запитань.

–     ви­зна­чає бу­до­ву сло­ва, основу і закінчення;

–     розуміє залежність закінчень від твердості-м’якості кінцевого приголосного основи;

–     змінює закінчення за зразком;

Правопис ненаголошених е, и у корені слова: зна­хо­дження пе­ре­ві­р­них для по­зна­чен­ня не­на­го­ло­ше­них голосних і для слів, у яких від­бу­ва­єть­ся од­зві­н­чен­ня глу­хих [т´], [с´] та оглу­шен­ня дзві­н­ко­го [г]. –     зна­хо­дить пе­ре­ві­р­ні сло­ва під час позначення на письмі ненаголошених е, и та одзвінчених глухих [т´], [с´] та оглушеного [г];
  Правопис префіксів роз-, без-; з- (с-), вживання апострофа після префіксів. – правильно пише префікси, вживає апостроф після префіксу, що закінчується на приголосний перед я, ю, є.
13 Відомості з синтаксису  
3 Текст (повторення)  Учень:
Ак­ти­ві­за­ція знань про текст, те­му й ос­но­в­ну ду­м­ку те­к­с­ту, за­го­ло­вок, структуру і план тексту. –     знає те­р­мі­ни укра­ї­н­сь­кої мо­ви: текст, аб­зац, план, заголовок, роз­по­відь, опис, мі­р­ку­ван­ня;

–     ви­зна­чає те­му та ос­но­в­ну ду­м­ку;

–     до­би­рає за­го­ло­вок за­ле­ж­но від те­ми та ос­но­в­ної ду­м­ки тво­ру;

Структура тексту: зачин, основна частина, кінцівка. По­діл те­к­с­ту на ло­гі­ч­но за­ве­р­ше­ні ча­с­ти­ни. Аб­зац. Структура і план те­к­с­ту. Складання плану тексту. –     розрізняє структуру і план тексту;

–     скла­дає план те­к­с­ту;

Ти­пи те­к­с­тів (роз­по­відь, опис, мі­р­ку­ван­ня). Осо­б­ли­во­с­ті їх по­бу­до­ви.

 

–      розпізнає ти­по­ві озна­ки те­к­с­тів: роз­по­ві­ді, опи­су;

–     скла­дає те­к­с­ти (ус­но й на пись­мі) рі­з­них ти­пів за опо­р­ни­ми сло­ва­ми, сло­ва­ми й ма­лю­н­ком, ма­лю­н­ком і пла­ном, да­ним по­ча­т­ком і ма­лю­н­ком то­що;

Добір структурних частин (зачину, кінцівки) до тексту-розповіді, опису. –     добирає структурні частини до поданих частин тексту;
Діалог як вид тексту. Спостереження за діалогом у художніх текстах. – знаходить діалог у художніх тек­стах;

 

Речення-репліки в діалогах: стверджувальні (Так. Звичайно), заперечні (Ні. Не був/не була). – уживає стверджувальні і заперечні репліки в діалогах.
6 Ре­чен­ня Учень:
Ак­ти­ві­за­ція знань про ви­ди ре­чень за ме­тою ви­сло­в­лю­ван­ня (роз­по­ві­д­ні, пи­та­ль­ні, спо­ну­ка­ль­ні).

Зве­р­тан­ня в спо­ну­ка­ль­них і питальних ре­чен­нях. Ко­ма при зве­р­тан­ні.

Роз­ді­ло­ві зна­ки в кі­н­ці ре­чень, за­ле­ж­но від ін­то­на­ці­ї.

–     знає те­р­мі­ни укра­ї­н­сь­кої мо­ви: ре­чен­ня, роз­по­ві­д­ні, пи­та­ль­ні, спо­ну­ка­ль­ні, окли­ч­ні, зве­р­тан­ня, кра­п­ка, ко­ма, знак окли­ку, знак пи­тан­ня;

–     роз­рі­з­няє ре­чен­ня за ме­тою ви­сло­в­лю­ван­ня та вжи­ває від­по­ві­д­ні роз­ді­ло­ві зна­ки на пись­мі;

–     ужи­ває на пись­мі ко­ми при зве­р­тан­ні;

Речення-репліки в діалогах: стверджувальні (так, звичайно), заперечні (Ні. Не був/не була). –     уживає стверджувальні і заперечні репліки в діалогах;
Го­ло­вні – під­мет і при­су­док –  та дру­го­ря­д­ні чле­ни ре­чен­ня.

Речення, що складається тільки з головних членів, поширення таких речень другорядними членами. Їх зв’язок з головними членами.

 

–     ви­зна­чає го­ло­вні та дру­го­ря­д­ні чле­ни ре­чен­ня; від­по­ві­д­но по­зна­чає їх у схе­мах;

–     уміє поширювати речення другорядними членами, установлювати зв’язок другорядних членів речення з підметом чи присудком;

Речення і словосполучення. Головне і залежне слово в словосполученні. Встановлення зв’язку між ними за допомогою питань від головного до залежного слова. –     – ви­зна­чає го­ло­вне і за­ле­ж­не сло­во у сло­во­спо­лу­чен­ні;

– роз­рі­з­няє сло­во­спо­лу­чен­ня і ко­ро­т­ке ре­чен­ня;

Ре­чен­ня з од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми, зі спо­лу­ч­ни­ка­ми і (й), та; а, але, та в зна­чен­ні але та без них. Роз­ді­ло­ві зна­ки перед а, але, і (й) (при повторенні). –     роз­рі­з­няє од­но­рі­д­ні чле­ни в ре­чен­ні зі спо­лу­ч­ни­ка­ми та без них;

–     бу­дує ре­чен­ня з од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми та за­пи­сує їх, вжи­ва­ю­чи від­по­ві­д­ні роз­ді­ло­ві зна­ки; ста­вить ко­му пе­ред а, але, та (в зна­чен­ні але), і (як­що по­вто­рю­єть­ся);

Од­но­рі­д­ні го­ло­вні і дру­го­ря­д­ні чле­ни ре­чен­ня. Спо­сте­ре­жен­ня за вжи­ван­ням ре­чен­ь з од­но­рі­д­ними чле­нами в те­к­с­тах. По­ши­рен­ня ре­чень од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми. По­єд­нан­ня од­но­рі­д­них чле­нів ре­чен­ня за до­по­мо­гою ін­то­на­ції та спо­лу­ч­ни­ків (без ужи­ван­ня те­р­мі­на) і, та, але, а.

Умін­ня бу­ду­ва­ти ре­чен­ня з однорідними членами, вжи­ва­ти їх, роз­по­ві­да­ю­чи про по­ба­че­не, по­чу­те, пра­ви­ль­но ін­то­ну­ва­ти їх.

– роз­рі­з­няє од­но­рі­д­ні го­ло­вні і дру­го­ря­д­ні чле­ни ре­чен­ня;

– по­ши­рює ре­чен­ня од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми;

– пра­ви­ль­но ін­то­нує ре­чен­ня з од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми;

–   пра­ви­ль­но за­пи­сує ре­чен­ня з од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми, вжи­ва­ю­чи від­по­ві­д­ні спо­лу­ч­ни­ки та роз­ді­ло­ві зна­ки;

–   утворює та­кі ре­чен­ня і вжи­ває їх у вла­с­но­му мо­в­лен­ні.

4 Сло­во Учень:
Ле­к­си­ч­не зна­чен­ня сло­ва. Слова-си­но­ні­ми, ан­то­ні­ми. Добір синонімів, антонімів до заданих слів. Утворення антонімічних пар. Добір синонімічних рядів до заданого слова. Вибір із синонімічного ряду потрібного за значенням синоніма під час редагування речень, тексту.

Ба­га­то­зна­ч­ні сло­ва, сло­ва з пе­ре­но­с­ним зна­чен­ням. Спостереження за такими словами в текстах.  Ви­ко­ри­с­тання їх під час по­бу­до­ви ре­чень.

– знає те­р­мі­ни укра­ї­н­сь­кої мо­ви: си­но­ні­ми, ан­то­ні­ми, ба­га­то­зна­ч­ні сло­ва, сло­ва з пе­ре­но­с­ним зна­чен­ням;

– добирає синоніми, антоніми, вибирає із синонімічного ряду потрібне слово; утворює антонімічні пари;

– ви­ко­ри­с­то­вує си­но­ні­ми, ан­то­ні­ми, ба­га­то­зна­ч­ні сло­ва, сло­ва з пе­ре­но­с­ним зна­чен­ням під час по­бу­до­ви ре­чень;

Фразеологізми (без ужи­ван­ня те­р­мі­на). Зна­чен­ня най­про­с­ті­ших фра­зе­о­ло­гі­з­мів. Фо­р­му­ван­ня умінь до­ре­ч­но вжи­ва­ти їх у мо­в­лен­ні (протягом року). – знає 5–6 най­більш ужи­ва­них фра­зе­о­ло­гі­з­мів;

– ужи­ває най­про­с­ті­ші фра­зе­о­ло­гі­з­ми в мо­в­лен­ні;

Ознайомлення (протягом року) з по­хо­джен­ням най­більш ужи­ва­них слів (мо­ти­во­ва­не зна­чен­ня, ети­мо­ло­гія слів). – знає по­хо­джен­ня най­більш ужи­ва­них слів;
Ознайомлення і робота (протягом року) з на­вча­ль­ними сло­в­ни­ками (си­но­ні­мів і ан­то­ні­мів, тлу­ма­ч­ним, пе­ре­кла­д­ним). – уміє ко­ри­с­ту­ва­ти­ся на­вча­ль­ни­ми сло­в­ни­ка­ми.
60 Гра­ма­ти­ч­не зна­чен­ня сло­ва Учень:
1 Українські те­р­мі­ни та граматичні питання, ужи­ва­ння їх у про­це­сі ус­них від­по­ві­дей (протягом року). Слово – ча­с­ти­на мо­ви (імен­ник, при­кме­т­ник, діє­сло­во, за­йме­н­ник, прислівник, чи­с­лі­в­ник). Перенос з польської мови знань і вмінь розрізняти класифікувати (групувати) слова за частинами мови.

 

 – володіє те­р­мі­нами укра­ї­н­сь­кої мо­ви (імен­ник, при­кме­т­ник, діє­сло­во, за­йме­н­ник, прислівник, чи­с­лі­в­ник) і пра­ви­ль­но вжи­ває їх під час від­по­ві­ді;

–     ста­вить за­пи­тан­ня і ви­зна­чає ча­с­ти­ни мо­ви за питаннями й зна­чен­ням сло­ва; уміє вживати їх у процесі відповідей;

23 Імен­ник. Іменники істоти і неістоти. Запитання хто? що? Імен­ни­ки – си­но­ні­ми й ан­то­ні­ми. Фо­р­му­ван­ня умінь ви­би­ра­ти з ря­ду імен­ни­ків-­си­но­ні­мів ті, які най­більше від­по­ві­да­ють змі­с­ту ви­сло­в­лю­вань. Спо­сте­ре­жен­ня за ба­га­то­зна­ч­ні­с­тю окре­мих імен­ни­ків, ужи­ван­ня імен­ни­ків у пря­мо­му й пе­ре­но­с­но­му зна­чен­нях. –     володіє те­р­мі­нами укра­ї­н­сь­кої мо­ви: іменник, істоти, неістоти, си­но­ні­ми, ан­то­ні­ми; пря­ме і пе­ре­но­с­не значен­ня сло­ва;

–     до­би­рає си­но­ні­ми й ан­то­ні­ми до імен­ни­ків;

–     ви­би­рає з ря­ду імен­ни­ків – си­но­ні­мів ті сло­ва, які най­більш від­по­ві­да­ють змі­с­ту ви­сло­в­лю­вань;

–     роз­уміє ба­га­то­зна­ч­ні іменники й іменники, ужи­ті в пе­ре­но­с­но­му зна­чен­ні;

Рід імен­ни­ків. Родові закінчення. Залежність закінчень від твердості-м’якості основи. Ува­га до імен­ни­ків, рід яких у поль­сь­кій і укра­ї­н­сь­кій мо­вах не збі­га­є­ть­ся. Роз­ви­ток умінь пра­ви­ль­но вжи­ва­ти та­кі імен­ни­ки в мо­в­лен­ні. –     володіє термінами: чоловічий, жіночий, середній рід;

–     ви­зна­чає рід імен­ни­ків;

–     пра­ви­ль­но вжи­ває в мо­в­лен­ні імен­ни­ки, рід яких у поль­сь­кій і укра­ї­н­сь­кій мо­вах не збі­га­єть­ся;

Число іменників. Змі­ню­ван­ня імен­ни­ків за чи­с­ла­ми. Вжи­ва­ння імен­ни­ків в од­ни­ні й мно­жи­ні. Ува­га до імен­ни­ків, які в укра­ї­н­сь­кій мо­ві вжи­ва­ють­ся тіль­ки в од­ни­ні (чо­р­ни­ло, ли­с­тя, ко­лос­ся, гіл­ля) та тільки в мно­жи­ні (две­рі, шта­ни, ножиці, сани). –     знає терміни: однина, множина;

–     змі­нює імен­ни­ки за чи­с­ла­ми;

–     ужи­ває імен­ни­ки в од­ни­ні і мно­жи­ні;

–     знає іменники, які вживаються лише в однині та лише в множині;

–     пра­ви­ль­но вжи­ває в мо­в­лен­ні імен­ни­ки, чи­с­ло яких у поль­сь­кій і укра­ї­н­сь­кій мо­вах не збі­га­єть­ся;

Спостереження за таблицею за змі­ню­ван­ням імен­ни­ків за пи­тан­ня­ми (від­мі­н­юванням) у порівнянні з польською мовою. На­зви від­мі­н­ків і пи­тання до них. – спостерігає за змінюванням іменників за питаннями;

– знає на­зви від­мі­н­ків і за­пи­тан­ня до них;

–     уміє ста­ви­ти пи­тан­ня до імен­ни­ків, ужи­тих у рі­з­них від­мі­н­ках, бу­ду­ва­ти сло­во­спо­лу­чен­ня з та­ки­ми імен­ни­ка­ми;

З­мі­ню­ван­ня імен­ни­ків чо­ло­ві­чо­го ро­ду з нульовим за­кін­ченням і з закінченням та іменників середнього роду в однині (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею). – спо­сте­рі­гає (за таб­ли­цею) за змі­ню­ван­ням імен­ни­ків чо­ло­ві­чо­го і середнього ро­ду, ро­бить ви­сно­в­ки щодо спільного і відмінного у відмінкових закінченнях польської й української мов;
Закінчення іменників чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду, ужитих у формі давального і місцевого відмінків однини: -у, -ю / -ові, -еві, -єві; -і, -ї (у лі­сі, в се­лі, у гаї і в гаю, але: у са­ду).

Уживання при­й­ме­н­ни­ків при, у (в), на, по з іменниками, вжитими у формі місцевого відмінка під час побудови словосполучень, речень.

–   знає, чим відрізняються закінчення іменників чо­ло­ві­чо­го й се­ре­д­ньо­го ро­ду у польській та українській мовах у формі давального та місцевого відмінків однини;

–   будує словосполучення й речення з іменниками чоловічого і середнього роду у формі давального і місцевого відмінків з від­по­ві­д­ни­ми при­й­ме­н­ни­ка­ми, уживає їх у процесі мовлення;

Закінчення іменників чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду, ужитих у формі орудного відмінка:

-ом (у імен­ни­ків з основою на твердий приголосний:  лі­так­ом, озер­ом), та -ем (-єм) (у імен­ни­ків з основою на м’який приголосний та ж, ч, ш: то­ва­риш­ем, го­с­по­дар­ем, кон­ем).

– пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє та вжи­ває закінчення іменників чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду, ужиті у формі орудного відмінка;

– уміє будувати словосполучення й речення з іменниками у формі орудного відмінка, уживає їх у процесі мовлення;

 

Ува­га до ви­па­д­ків роз­бі­ж­но­с­ті в поль­сь­кій і укра­ї­н­сь­кій мо­вах: но­сом – nosem, ко­том – kotem та по­дво­єн­ня букв пе­ред за­кін­чен­ням -ям в імен­ни­ках се­ре­д­ньо­го ро­ду на -я (знан­ням, ву­гіл­лям, жит­тям). –   розрізняє закінчення орудного відмінка у польській та українській мовах;

–   вимовляє подовжені приголосні перед закінченням -ям та позначає їх на письмі двома буквами;

Побудова словосполучень і речень з іменниками чоловічого і середнього роду, вжитими у формі орудного відмінка. – будує словосполучення й речення з іменниками чоловічого і середнього роду, вжитими у формі орудного відмінка; вживає їх у процесі мовлення;
З­мі­ню­ван­ня імен­ни­ків чоловічого і жі­но­чо­го ро­ду на -а, в од­ни­ні (спостереження за таблицею). – спо­сте­рі­гає (за таб­ли­цею) за змі­ню­ван­ням імен­ни­ків чоловічого і жіночого роду на -а, -я, робить висновки  щодо спільного і відмінного у відмінкових закінченнях іменників польської й української мов;
Закінчення імен­ни­ків жіночого ро­ду на -а, , ужитих у формі родового відмінка:

-и, -і (руки́, землі́). Ви­мо­ва при­го­ло­с­них зву­ків [г], [к], [х] та [ж], [ч], [ш] пе­ред за­кін­чен­ням -и, -і.

Вжи­ван­ня при­й­ме­н­ни­ків з, із, до, без, від під час по­бу­до­ви сло­во­спо­лу­чень, речень.

–     пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє закінчення і кінцеві приголосні основи перед -и, -і та вжи­ває такі іменники в ус­но­му і пи­се­м­но­му мо­в­лен­ні;

–     будує словосполучення й речення з  імен­ни­ками жі­но­чо­го ро­ду на -а, , ужитих у формі:

– родового від­мі­н­ка з від­по­ві­д­ни­ми при­й­ме­н­ни­ка­ми;

Закінчення імен­ни­ків жіночого ро­ду на -а, , вжитих у формі знахідного відмінка:  -у, -ю (руку, землю). – знахідного відмінка;
Закінчення імен­ни­ків жіночого ро­ду на -а, , ужитих у формі давального та місцевого відмінків: -і, -ї (нозі, руці, стрісі, мрії). Ува­га до чер­гу­ван­ня при­го­ло­с­них зву­ків [г], [к], [х] із [з´], [ц´], [с´] (нога – нозі, рука – руці, стріха – на стрісі) перед закінченням в давальному та місцевому відмінку. – давального і місцевого відмінків;

– змінює приголосні [г], [к], [х] на [з´], [ц´], [с´], уживаючи іменники у давальному та місцевому відмінку;

 

Закінчення імен­ни­ків жіночого ро­ду на -а, , вжитих у формі орудного відмінка: -ою, -ею, -єю (рукою, землею, мрією). – орудного відмінка;
Ужи­ван­ня імен­ни­ків жіночого ро­ду на -а, у формі орудного відмінка однини з при­й­ме­н­ни­ками з, за, під, над у процесі побудови сло­во­спо­лу­чень, речень. – будує словосполучення і речення, уживаючи іменники жіночого роду у формі орудного відмінка з прийменниками та без них;
З­мі­ню­ван­ня імен­ни­ків жі­но­чо­го ро­ду з нульовим за­кін­ченням та імен­ни­ка ма­ти (в однині і множині) (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею).

 

– спо­сте­рі­гає (за таб­ли­цею) за змі­ню­ван­ням імен­ни­ків жіночого роду з нульовим закінченням та іменника мати, робить висновки щодо спільного і відмінного у відмінкових формах польської й української мов;
Закінчення імен­ни­ків жі­но­чо­го ро­ду (з нульовим за­кін­ченням), ужитих у формі ро­до­вого, да­ва­ль­ного й мі­с­це­вого від­мі­н­ків: -і (ночі, на печі).

Чер­гу­ван­ня го­ло­сних зву­ків [і]-[о], [і]-[е] у корені (осінь – осені,  ніч – ночі). Уживання таких іменників під час побудови слово­сполучень, речень.

– пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє закінчення ­­в іменниках жіночого роду, ужитих у формі ро­до­вого, да­ва­ль­ного й мі­с­це­вого від­мі­н­ків;

– знає про чергування і вміє змінювати голосні звуки [і]-[о], [і]-[е] в корені під час змінювання слів;

–  ужи­ває в ус­но­му і пи­се­м­но­му мо­в­лен­ні, будує словосполучення й речення з  імен­ни­ками жі­но­чо­го ро­ду без за­кін­чень у формі ро­до­вого, да­ва­ль­ного й мі­с­це­вого від­мі­н­ків з від­по­ві­д­ни­ми при­й­ме­н­ни­ка­ми;

Закінчення в імен­ни­ків жі­но­чо­го ро­ду (з нульовим за­кін­ченням), ужитих у формі ору­д­ного від­мі­нка. За­сво­єн­ня яви­ща по­дов­жен­ня при­го­ло­с­них пе­ред за­кін­чен­ням: осі[н':]ю, сі[л':]ю, по­зна­чен­ня цьо­го яви­ща на пись­мі (осін­ню, сіл­лю).

Апостроф після губних б, п, в, м, ф та р (любов’ю). За­сво­єн­ня ви­мо­ви і пра­во­пи­су імен­ни­ків зі збі­гом кі­н­це­вих при­го­ло­с­них (ра­дість – ра­ді­с­тю).

– установлює відмінності у відповідних відмінкових формах іменників жіночого роду польської й української мов;

– правильно вимовляє і пише іменники жіночого роду з подовженими м’якими приголосними та зі збігом кінцевих приголосних перед закінченням -ю­ в орудному відмінку;

– правильно вимовляє закінчення [йу] і позначає під час письма тверду вимову після губних і р перед ю апострофом;

– – уміє вживати іменники у формі орудного відмінка в процесі побудови словосполучень і речень;

Побудова словосполучень, речень з такими іменниками, вжитими у формі орудного відмінка. – уживає форму орудного відмінка імен­ни­ків під час побудови словосполучень і речень;
Змі­ню­ван­ня за питаннями, ви­мо­ва й пра­во­пис іменника ма­ти. Суфікс -ер- у родо­вому, давальному і місцевому відмінках однини (ма́тері, у ма́тері) та в усіх відмінках множини, суфікс -ір- у знахідному і орудному відмінках (матір, матір’ю). Апостроф в ору­д­но­му від­мі­н­ку: роз­мо­в­ляю з ма­ті­р’ю. – правильно змінює за питаннями, вимовляє і пише іменник мати, вжитий у різних відмінкових формах; вживає на письмі апостроф в формі іменника матір’ю;

 

Побудова словосполучень, речень з іменником мати, вжитому в різних відмінкових формах. – будує словосполучення і речення з іменником мати, вжитому в різних відмінкових формах;
Спо­сте­ре­жен­ня за з­мі­ню­ван­ням імен­ни­ків – на­зв ма­ле­нь­ких іс­тот та імен­ни­ком ім’я (за таб­ли­цею). Ува­га до су­фі­к­сів -ат-, -ят-, -ен-. – пра­ви­ль­но змінює за питаннями, ви­мо­в­ляє і пише імен­ни­ки – назви маленьких істот;
Побудова словосполучень, речень з іменниками – назвами маленьких істот та іменника ім’я, ужитими у різних відмінкових формах.   – будує словосполучення, речення з іменниками – назвами маленьких істот й іменником ім’я, ужитими у різних відмінкових формах;
  З­мі­ню­ван­ня імен­ни­ків у мно­жи­ні (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею). – спо­сте­рі­гає (за таб­ли­цею) за змі­ню­ван­ням імен­ни­ків у множині, робить висновки;
Закінчення імен­ни­ків у множині, вжитих у формі на­зи­в­ного і знахідного від­мі­нків: -и, -і. Увага до ви­мо­ви при­го­ло­с­них зву­ків [г], [к], [х] та [ж], [ч], [ш] пе­ред -и,  -і.

Побудова словосполучень, речень з іменниками у множині, вжитими у формі на­зи­в­ного і знахідного від­мі­нків.

–     пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє закінчення -і, -и (називний і знахідний відмінки множини);

–     вжи­ває іменники у мно­жи­ні в ус­но­му і пи­се­м­но­му мо­в­лен­ні, будує словосполучення й речення з імен­ни­ками у формах:

– на­зи­в­ного і знахідного від­мі­нків;

Закінчення імен­ни­ків чоловічого і середнього роду у множині, вжитих у формі ро­до­вого від­мі­нка: -ів, -їв (синів, героїв). – ро­до­вого від­мі­нка;
Нульове за­кін­чення в імен­ни­ках жіночого та се­ре­д­ньо­го ро­ду в формі ро­до­вого від­мі­нка (рука – рук; знан­ня – знань). – знає про відсутність закінчень в іменниках жіночого й середнього роду множини під час побудови словосполучень і речень;
Побудова словосполучень, речень з іменниками у множині, вжитими у формі родового від­мі­нка. – правильно вживає іменники у множині під час побудови словосполучень і речень;
Закінчення імен­ни­ків, вжитих у формі давального відмінка множини: -ам, -ям (мостам, рукам, хлопцям, полям).

Побудова словосполучень, речень з іменниками у множині, вжитими у формі давального від­мі­нка.

– розрізняє закінчення іменників у формі давального відмінка множини під час побудови словосполучень і речень у польській та українській мовах;
Закінчення імен­ни­ків, ужитих у формі орудного відмінка множині:   -ами, -ями (мостами, руками, хлопцями, полями).

Побудова словосполучень, речень з іменниками у множині, вжитими у формі орудного від­мі­нка.

– розрізняє закінчення іменників, ужитих у формі орудного відмінка множині у польській та українській мовах;

– правильно вживає іменники у формі орудного відмінка множини під час побудови словосполучень і речень.

12 При­кме­т­ник. Ак­ти­ві­за­ція знань, засвоєних на уроках польської мови, про при­кме­т­ни­ки. Зна­чен­ня, пи­тан­ня, зв’я­зок з імен­ни­ка­ми, за­ле­ж­ність ро­ду й числа при­кме­т­ни­ків від імен­ни­ків. Ро­до­ві за­кін­чен­ня при­кме­т­ни­ків: -ий, -ій (ч. р.); -а, -я (ж. р.), -е, -є (с. р.). Учень:

–  знає що та­ке при­кме­т­ник; ро­зу­міє його роль у мовленні;

–  розрізняє рід прикметників за закінченнями;

– до­би­рає при­кме­т­ни­ки до за­да­них слів – на­зв пред­ме­тів, узгоджуючи їх у роді й числі з іменниками;

При­кме­т­ни­ки-­си­но­ні­ми і при­к­ме­т­ни­ки-­ан­то­ні­ми, ужи­ван­ня при­к­ме­т­ни­ків у пря­мо­му і пе­ре­но­с­но­му зна­чен­нях.

Спо­сте­ре­жен­ня за вжи­ван­ням при­кме­т­ни­ків у те­к­с­тах рі­з­них сти­лів: ху­до­ж­ньо­му, на­у­ко­во­му, офі­цій­но-­ді­ло­во­му (без ужи­ван­ня те­р­мі­нів).

–  до­би­рає до при­кме­т­ни­ків си­но­ні­ми (си­но­ні­мі­ч­ні ря­ди) та ан­то­ні­ми;

–  ужи­ває при­кме­т­ни­ки у пря­мо­му й пе­ре­но­с­но­му зна­чен­ні;

 

 

 

Вищий і найвищий ступені порів­няння прикметників (прак­ти­ч­но, без ужи­ван­ня те­р­мі­нів). Тво­рен­ня від звичайних прикметників, що вказують на кількість предметів, величину, колір, смак,  при­кме­т­ни­ків ви­що­го й най­ви­що­го сту­пе­нів. – прак­ти­ч­но утво­рює най­більш ужи­ва­ні які­с­ні при­кме­т­ни­ки ви­що­го й най­ви­що­го сту­пе­нів;
Суплетивні форми творення вищого і найвищого ступенів найбільш уживаних прикметників: малий – менший, найменший; великий – більший, найбільший; гарний – кращий, найкращий; поганий – гірший, найгірший тощо. – знає суплетивні форми вищого і найвищого ступенів прикметників;
Уживання таких прикметників у реченнях з протиставними сполучниками а, але. – уживає прикметники вищого і найвищого ступеня під час побудови речень із протиставними сполучниками а, але;
Вимова і правопис прикметників на -ський, -зький, -цький.

Уживання таких прикметників під час побудови речень й у власних розповідях.

– правильно вимовляє і пише прикметники на -ський, -зький,          -цький;

– уживає їх в усному мовленні й на письмі;

З­мі­ню­ван­ня при­кме­т­ни­ків чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду, ужитих в од­ни­ні (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею), за­сво­єн­ня від­мі­н­ко­вих пи­тань. Фо­р­му­ван­ня умінь ставити питання від іменників до прикметників. –     за­сво­їв від­мі­н­ко­ві пи­тан­ня, які ста­в­лять­ся від імен­ни­ків до при­кме­т­ни­ків чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду;

–     спо­сте­рі­гає за з­мі­ню­ван­ням при­кме­т­ни­ків чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду в од­ни­ні за таб­ли­цею, ро­бить ви­сно­в­ки про спільне й відмінності у польській та українській мовах;

Закінчення при­кме­т­ни­ків чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду, вжитих в однині:
–     -ий (-ій) (називний відмінок, ч.р.);

–     -е, -є (називний відмінок, с.р.);

–     -ого (ро­до­вий від­мі­нок). Ува­га до м’якої ви­мо­ви кінцевих приголосних основи перед -ого та вжи­ван­ня на письмі ь для по­зна­чен­ня м’я­ко­с­ті при­го­ло­с­но­го пе­ред за­кін­чен­ням. Вжи­ван­ня при­й­ме­н­ни­ків до, з, бі­ля з ро­до­вим від­мі­н­ком під час по­бу­до­ви сло­во­спо­лу­чень;

–     під час побудови словосполучень і речень пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє та вживає закінчення при­кме­т­ни­ків чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду у формі:

–     називного від­мі­н­ка;

–     родового відмінка з при­й­ме­н­ни­ка­ми до, з, бі­ля;

 

–     -ому (да­ва­ль­ний і мі­с­це­вий від­­мі­н­ки). – давального і місцевого відмінків;
З­мі­ню­ван­ня при­кме­т­ни­ків жі­но­чо­го ро­ду в од­ни­ні (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею), за­сво­єн­ня від­мі­н­ко­вих за­пи­тань. –     знає і ставить від­мі­н­ко­ві пи­тан­ня до при­кме­т­ни­ків жі­но­чо­го ро­ду, ужитих в однині;

 

Закінчення при­кме­т­ни­ків жі­но­чо­го ро­ду, ужитих в однині: –     пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє та вживає в усному і писемному мовленні при­кме­т­ни­ки жі­но­чо­го ро­ду в зазначених від­мі­н­кових формах однини з прийменниками і без них;
-ої (ро­до­вий від­мі­но­к). Увага до вживання м’якого знака (ь) перед закінченням -ої для позначення м’якості приголосного;
– -ій (да­ва­ль­ний і місцевий від­мі­н­ки);
–  -ою (ору­д­ний від­мі­но­к). Увага до вживання м’якого знака (ь) перед закінченням -ою для позначення м’якості попереднього приголосного.
Побудова словосполучень, речень, у яких прикметники жіночого роду вживаються у формі родового, давального і місцевого, орудного відмінків однини. –     будує словосполучення і речення, у яких прикметники жіночого роду вживаються у формі родового, давального і місцевого, орудного відмінків однини;
З­мі­ню­ван­ня при­кме­т­ни­ків у мно­жи­ні (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею), за­сво­єн­ня від­мі­н­ко­вих пи­тань. Увага до закінчення прикметників -ими     (-іми) в орудному відмінку множини. –     знає і вживає від­мі­н­ко­ві пи­тан­ня, які ста­в­лять­ся до при­кме­т­ни­ків у множині;

–     спостерігає за змінюванням прикметників у множині, робить висновки про спільне й відмінності у польській та українській мовах;

–     правильно вимовляє й уживає в усному і писемному мовленні прикметники в множині;

Фо­р­му­ван­ня вмінь утво­рю­ва­ти спо­лу­чен­ня при­кме­т­ни­ків з імен­ни­ка­ми, ужи­ти­ми в рі­з­них від­мі­н­ках. По­бу­до­ва ре­чень з утво­ре­ни­ми сло­во­спо­лу­чен­ня­ми, од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми ре­чен­ня – при­кме­т­ни­ка­ми. –     утво­рює спо­лу­чен­ня при­кме­т­ни­ків з імен­ни­ка­ми, вжи­ти­ми в рі­з­них від­мі­н­ках.

–     бу­дує ре­чен­ня з утво­ре­ни­ми сло­во­спо­лу­чен­ня­ми, од­но­рі­д­ни­ми чле­на­ми ре­чен­ня – при­кме­т­ни­ка­ми.

4 За­йме­н­ник (практично).

Осо­бо­ві за­йме­н­ни­ки, спостереження за їх змінюванням за питаннями.

Конструювання словосполучень з уживанням різних форм особових займенників (ме­не, те­бе, йо­го, йо­му, їй).

Учень:

–     знає, що таке займенник, його роль у мовленні;

–     правильно вимовляє і вживає особові займенники;

–     конструює словосполучення з уживанням різних форм особових займенників;

Займенники, що вказують на приналежність предмета (мій, моя, моє, твій, твоя, твоє) чи на предмет (той, та, те, цей, ця, це). Їх змінювання за питаннями за зразком прикметників і вживання в мовленні.

Спо­сте­ре­жен­ня за вживанням за­йме­н­ни­ків у те­к­с­тах.

–     вживає у мовленні займенники мій, моя, моє, твій, твоя, твоє; той, та, те, цей, ця, це та їх форми;

 

 

–     використовує займенники під час удосконалення (редагування) тек­сту;

Ви­мо­ва і на­пи­сан­ня форм вказівного за­йме­н­ни­ка цей: цьо­го, у цьо­му, ці­є­ї.

На­пи­сан­ня за­йме­н­ни­ків із при­й­ме­н­ни­ка­ми (ак­ти­ві­за­ція знань).

–     пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє та вжи­ває на пись­мі фо­р­ми вка­зі­в­но­го за­йме­н­ни­ка цей: цьо­го, у цьо­му, ці­є­ї;

–      від­рі­з­няє за­йме­н­ни­ки від при­й­ме­н­ни­ків і пра­ви­ль­но вжи­ває їх на пись­мі.

13 Діє­сло­во. Ак­ти­ві­за­ція знань про діє­сло­во (пи­тан­ня, зна­чен­ня, роль у ре­чен­ні, зв’я­зок з імен­ни­ка­ми). Роз­ши­рен­ня уяв­лень про се­ма­н­ти­ч­не зна­чен­ня діє­слів (без ужи­ван­ня те­р­мі­нів): діє­сло­ва мо­в­лен­ня, ми­с­лен­ня, ру­ху, ста­ну лю­ди­ни то­що. Учень:

–     знає що та­ке діє­сло­во і які йо­го гра­ма­ти­ч­ні озна­ки;

–     роль діє­сло­ва в ре­чен­ні;

–     групує діє­сло­ва за зна­чен­ням (діє­сло­ва мо­в­лен­ня, ру­ху, ста­ну то­що);

Добір си­но­ні­мів і ­ан­то­ні­мів до поданих діє­слі­в, спостереження за ба­га­то­зна­ч­ні­с­тю окре­мих діє­слів, вжи­ван­ням діє­слів у пе­ре­но­с­но­му зна­чен­ні. –     до­би­рає діє­сло­ва си­но­ні­ми й ан­то­ні­ми;

–     ро­зу­міє ба­га­то­зна­ч­ність ок­ре­­мих діє­слів, вжи­тих у сло­во­спо­лу­чен­нях, ре­чен­нях, те­к­с­тах;

–     роз­рі­з­няє пря­ме і пе­ре­но­с­не зна­чен­ня діє­слів;

Не­озна­че­на фо­р­ма діє­сло­ва. Спо­сте­ре­жен­ня за вжи­ван­ням діє­слів у не­озна­че­ній фо­р­мі в при­ка­з­ках і при­слі­в’ях, по­ра­дах, ін­стру­к­ці­ях. Складання порад, інструкцій з уживанням неозначеної форми дієслова. –     знає, що та­ке не­озна­че­на фо­р­ма діє­сло­ва, де во­на най­ча­с­ті­ше вжи­ва­єть­ся і яке зна­чен­ня пе­ре­да­єть­ся з до­по­мо­гою ці­єї фо­р­ми;

–     уміє скласти пораду чи інструкцію, уживаючи неозначену форму дієслова;

Ча­си діє­слів (теперішній, минулий, майбутній). За­сво­єн­ня укра­ї­н­сь­ких те­р­мі­нів. Змі­ню­ван­ня діє­слів за ча­са­ми. Су­фікс -в- у діє­сло­вах чо­ло­ві­чо­го ро­ду ми­ну­ло­го ча­су. –     за­сво­їв укра­ї­н­сь­кі те­р­мі­ни на по­зна­чен­ня ча­су;

–     роз­рі­з­няє ча­си діє­слів за до­по­мо­гою за­пи­тань;

–     змі­нює час діє­слів;

–     ужи­ває су­фікс -в- у діє­сло­вах чо­ло­ві­чо­го ро­ду;

Дієслово бути і його форми. –     знає форму дієслова бути у теп. часі (є) і вміє змінювати його в минулому часі;
Змі­ню­ван­ня діє­слів те­пе­рі­ш­ньо­го і май­бу­т­ньо­го ча­су за осо­ба­ми й чи­с­ла­ми (спо­сте­ре­жен­ня за таб­ли­цею).

Вживання дієслів теперішнього і майбутнього часу в різних особових формах під час побудови речень.

Вживання дієслів теперішнього і майбутнього часу в різних особових формах під час побудови словосполучень і речень.

–     спо­сте­рі­гає за таб­ли­цею змі­ню­ван­ня діє­слів і ро­бить ви­сно­в­ки;

–     змі­нює діє­сло­ва теперішнього і майбутнього часу за особами і числами;

–     уживає дієслова теперішнього і майбутнього часу в різних особових формах під час побудови речень;

Наказова форма дієслова (практично): напиши, напишіть. Уживання наказової форми дієслів у спонукальних реченнях. – уживає наказову форму дієслів в діалогах, під час побудови спонукальних речень;
По­діл діє­слів на діє­від­мі­ни – І і II (за­сво­єн­ня те­р­мі­нів). Правопис закінчень дієслів. – знає про відмінності у поділі дієслів на дієвідміни у польській та українській мовах;

– групує дієслова за дієвідмінами; правильно вживає закінчення дієслів І і ІІ дієвідміни під час побудови речень;

За­сво­єн­ня ви­мо­ви і пра­во­пи­су діє­слі­в­них форм на -шся (2-га осо­ба од­ни­ни). Увага до написання частки -ся з дієсловами. – пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє і пи­ше діє­сло­ва на -шся, та -ть, -ться;
Ви­мо­ва і пра­во­пис діє­слі­в­них форм на -ть, -ться (3-тя осо­ба). Спо­сте­ре­жен­ня за зна­чен­ням діє­слів на -ся в те­к­с­ті.
Пе­ре­ко­н­с­т­ру­ю­ван­ня речення,  те­к­с­ту із за­мі­ною од­ні­єї осо­би на ін­шу. До­бір осо­бо­вої фо­р­ми діє­сло­ва за­ле­ж­но від змі­с­ту те­к­с­ту. –     пе­ре­ко­н­с­т­ру­йо­вує речення, те­к­с­т із за­мі­ною од­ні­єї осо­би на ін­шу;
3 При­слі­в­ник. Практичне ознайомлення з прислівниками, які вказують на місце, час, спосіб дії. Запитання: де? коли? куди? звідки? як? Пра­во­пи­с най­ужи­ваніших з них: учора, вра­н­ці, вдень, уве­че­рі; спра­ва, злі­ва, зве­р­ху, вни­зу, скрізь тощо.

Побудова речень з прислівниками.

–                        відрізняє прислівники від прикметників;

– ужи­ває в ус­но­му мо­в­лен­ні та пра­ви­ль­но пи­ше най­більш ужи­ва­ні при­слі­в­ни­ки;

 

– будує речення з прислівниками, які вказують на місце, час, спосіб дії.

2 Чи­с­лі­в­ник (практично). Кількісні й порядкові числівники. Запитання: скільки? котрий? Узгодження кількісних числівників у роді та числі з іменниками, порядкових – у роді. За­сво­єн­ня назв десятків кі­ль­кі­с­них чи­с­лі­в­ни­ків (двадцять один, тридцять два і под.). –     розрізняє кількісні й порядкові числівники;

–     узгоджує кількісні і порядкові числівники з іменниками в роді і числі;

– уміє рахувати, уживаючи назви десятків;

– ужи­ває кількісні і порядкові чи­с­лі­в­ни­ки в ус­но­му й писемному мо­в­лен­ні.

2

Повторення й узагальнення знань та мовних і мовленнєвих умінь і навичок.

 

ІІІ. Со­ці­о­ку­ль­ту­р­на лінія (протягом року)

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
  Учень знає:
Україна – наша держава. Київ – столиця України.

Українські державні (Прапор, Герб, Гімн) та народні символи (рушник, віночок), рослинна символіка (верба, калина).

–     назву держави і столиці України,

–     українські державні та народні символи;

Встановлення соціальних контактів з однолітками і дорослими, на вулиці, в транспорті, у магазині, у бібліотеці, у літньому таборі. Привітання з днем народження, святом згідно мовленнєвого етикету. –     установлює соціальні контакти з дорослими й однолітками згідно норм мовленнєвого етикету;

–     вітає зі святом усно, листівкою, смс-кою;

При­слі­в’я, при­ка­з­ки, на­род­ні ви­сло­ви; дитячі ігри, пісні. –     знає 4-5 при­слі­в’їв, при­ка­зок, на­род­них ви­сло­вів і до­ре­ч­но вжи­ває їх у вла­с­но­му мо­в­лен­ні; 1-2 пісні; 2 дитячі гри;
Най­більш ужи­ва­ні фо­р­ми на­род­них при­ві­тань, за­про­шень, по­ба­жань. – використовує в мовленні най­більш ужи­ва­ні фо­р­ми запрошення, побажання, при­ві­тан­ня та про­щан­ня;
Укра­ї­н­сь­кі зви­чаї зу­стрі­ча­ти го­с­тей, про­во­джа­ти їх. – знає укра­ї­н­сь­кі зви­чаї зу­стрі­ча­ти го­с­тей, про­во­джа­ти їх;
Українські письменники. –     знає імена відомих українських письменників (Тарас Ше­вченко, Леся Українка, Іван Франко, Василь Сухомлинський та інші).

Проект базової навчальної програми

Науковий керівник творчого колективу з розроблення проекту програми

Хорошковська О.Н.,  завідувач лабораторії навчання української словесності у школах національних меншин України і діаспори Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України,

доктор педагогічних наук

 

 

 

Додаток 1

Список найуживаніших мовленнєвих формул, які засвоюються в процесі навчання у 1-4 класах:

1) привітання: привіт! Вітаю тебе! (до однолітків); доброго дня (ранку, вечора); доброго здоров’я (до старших);

2) прощання: до побачення. Всього доброго! Хай щастить! До зустрічі. Пока! Добраніч;

3) подяки: дякую; дуже дякую ;щиро дякую; красно дякую;

4) ввічлива відповідь на запрошення: дякую, обов’язково прийду, щиро вдячний(а); красно дякую за запрошення;

5) відповідь на подяку: прошу! Не варто дякувати, пусте!;

6) пробачення: вибач(те), будь ласка; я не хотів(ла); перепрошую, даруй(те) мені;

7) відповідь на пробачення: добре, вибачаю; добре, але не роби (не говори) більше так;

8) побажання: смачного! (тобі, вам, усім) (під час обіду), бажаю успіхів; бажаю щастя; щасливої дороги; доброго здоров’я, бережи себе; хай щастить!;

9) ствердження чогось, погодження з чимось: так, звичайно; звичайно є; є; звичайно, буду (прийду); гаразд;

10) заперечення чогось: ні, не знаю; не бачив(ла); не чув (чула);

11) ввічлива відмова від чогось (якоїсь пропозиції, запрошення): на жаль, не (з)можу; шкода, але я не зможу. . .;

12) повідомлення про час дії: вчора, сьогодні, вранці, вдень, увечері, вночі, взимку, восени і т. д.; о першій (другій, третій) годині; о пів на другу (годину) і т. д.;

13) припущення: мабуть, здається, можливо;

14) впевненості – невпевненості, сумніву: звичайно. А як інакше; сумніваюся; мені здається, що . . .; хто його знає. . .;

15) здивування: невже? Хіба? Не може бути!;

16) власної точки зору: на мою думку. . .; я гадаю, що …;

17) несподіванки: отакої! Ні сіло, ні впало!

18) радості: чудово! Прекрасно! Я дуже радий(а);

19) гніву, незадоволення, досади: як ти можеш! Як можна таке говорити! Хай тобі грець! Йди геть! Не приходь більше! Не хочу тебе бачити (чути). Та добре! Хай уже;

 

 

Додаток 2

Орієнтовний список українських слів

 для засвоєння учнями 1-2 класів

1.                  а

2.                  абó

3.                  автóбус (мн. -и)

4.                  алé

5.                  альбóм (в альбóмі)

6.                  бабýся (з бабýсею)

7.                  багáтий (-а, -е, мн. -і)

8.                  багáто

9.                  баклажáн (мн. -и)

10.                батьки́ (-íв)

11.                бíлий (-а, -е, мн. -і)

12.                бíля (прийм.)

13.                блаки́тний (-а, -е, мн. -і)

14.                бли́зько

15.                блýзка (у блýзці)

16.                блю́дце (мн. -я, на блю́дці, на блю́дцях)

17.                бородá

18.                борщ (-ý)

19.                брáтик (-ом)

20.                брóви

21.                буди́нок (у буди́нку, (мн. -и, -ів)), буди́нок культýри

22.                будь лáска

23.                Букови́на (на Букови́ні)

24.                бýлочка (мн. -и)

25.                буря́к (мн. -и́)

26.                бутербрóд (мн. -и)

27.                бýти (був, булó, булá, були́, бýдемо )

28.                вáза (у вáзі)

29.                варéник (мн. -и)

30.                вари́ти (вáрить, звари́ла)

31.                вдень

32.                ведмéдик

33.                вели́кий (-а, -е, мн.-і)

34.                велосипéд (на велосипéді)

35.                веснá (-óю)

36.                весня́нка (-и)

37.                вечéря

38.                взи́мку

39.                взувáти(ся) (взувáю, взýв, взýла)

40.                взуття́

41.                взя́ти (-в, -ла)

42.                ви – вас, вам, з ва́ми

43.                ви́бач(те)

44.                видéлка (-и)

45.                ви́йти (з класу)

46.                виногрáд

47.                ви́росли (óвочі, фрýкти)

48.                вистáва (на вистáву)

49.                витирáтися (-юся)

50.                вихідни́й (день)

51.                вівся́на (кáша)

52.                від (прийм.)

53.                відповідáти (-ю, мн. -ють)

54.                відчиня́ти (-ють), (відчини́ти)

55.                вікнó(-а), на вікнí

56.                він – йогó, йомý, ним, на ньóму

57.                вірш (-а, мн. -і)

58.                вíсім (вóсьмий, вóсьмому)

59.                влíтку

60.                вмивáтися (-юся)

61.                вмíти (не вміти)

62.                волóсся

63.                вонá – її, їй, нéю, на ній

64.                вонó  – йогó, йомý, ним, на ньóму

65.                вони́ – їх, їм, ни́ми, них

66.                восени́

67.                врáнці

68.                врожáй (мн. -ї)

69.                вузьки́й (-á, -é, -í)

70.                вýлиця (на вýлиці)

71.                вýхо (мн. -а)

72.                вчи́телька (вчи́тельці, мн. вчительки́)

73.                вчи́ти(ся), вчи́ш(ся), вчý(ся), вчáть(ся)

74.                гáрний (-а, -е, мн. -і), гáрно

75.                герб

76.                гімн

77.                гíрка (з гíрки)

78.                гірки́й (-á, -é, мн. -і)

79.                гірля́нда (мн. -и)

80.                глéчик

81.                головá (на головí)

82.                горá (гóри, гóрами)

83.                горóд (на горóді)

84.                горóх

85.                гóрщик (у гóрщику)

86.                грáти у пíжмурки (у футбóл)

87.                грáтися (-юся), грáтися в м’яч (у снíжки)

88.                гребінéць (-цéм)

89.                гречáна (кáша)

90.                гриб (мн. -и́, -íв)

91.                гри́вня (дві гри́вні, п’ять гри́вень)

92.                грóші

93.                грýша (-і)

94.                гря́дка (на гря́дці)

95.                гýби

96.                гуля́ти (гуля́ю, гуля́єш, гуля́ємо)

97.                гýмка

98.                давáй(те)

99.                дáй(те) (менí)

100.              далéко

101.              дарувáти (дарýю)

102.              два (-і),  дрýгий (-а, -е, мн. -і)

103.              двéрі (зачиня́ти, відчиня́́ти)

104.              де?

105.              дéв’ять (дев’я́тий, -а, -ому)

106.              день (дня, сім днів)

107.              дéрево (-а, мн. дерéва, з дерéв)

108.              дéсять (деся́тий, -ому)

109.              джéмпер

110.              джи́нси

111.              дивáн

112.              дíвчинка (кл. -о, -у, мн. дівчáтка)

113.              Дід Морóз

114.              дідýсь (з дідусéм)

115.              дім (у дóмі, додóму)

116.              для

117.              Дніпрó

118.              до (шкóли)

119.              дóброго дня (вітання)

120.              дóвгий (-а, -е, мн. -і)

121.              дóнька (дóньки, дві дóньки)

122.              допомагáти (-ю, -єш, допомóже)

123.              дóшка (на дóшці)

124.              дощ

125.              дýже

126.              дя́кую (тобí, вам)

127.              є

128.              живíт

129.              жи́ти (живý, -éш, -емó, -етé, -ýть)

130.              жóвтий (-а, -е, жóвте ли́стя)

131.              жовтíє (ли́стя)

132.              з (прийм.)

133.              зав’я́зувати (зав’язáв, -ла)

134.              зайти́ (зайди́ до клáсу, ви́йди з клáсу)

135.              зáйчик

136.              Закарпáття (на Закарпáтті)

137.              запашни́й (-á, -é, мн. -і)

138.              запи́тувати (запи́тує, запитáв (-ла))

139.              зачиняти (зачиня́є, зачини́в (-ла))

140.              збирáти (-є, -ють, зібрáв (-ла, -ли))

141.              звари́ти (звари́ла)

142.              звáти (як тебе звáти (звýть)?)

143.              зви́чай (мн. зви́чаї)

144.              звичáйно

145.              звíдки?

146.              зелéний (-а, -е, мн. -і)

147.              зеленíти (-є)

148.              зíрка

149.              зимá

150.              зимóві канíкули

151.              злíва

152.              знайóмство

153.              зóшит (мн. -и)

154.              зрозумíти (зрозумíла, зрозумíв)

155.              зýби (чи́стити зýби)

156.              зубнá щíтка

157.              зупи́нка (на зупи́нці, мн. -и)

158.              і (тáто і мáма)

159.              íграшка (-и, -ами)

160.              ї́сти (їм, їси́, їв, ї́ла, ї́ли, їдя́ть)

161.              йти, йду, йде, йдуть

162.              кáва

163.              кав’я́рня (у кав’я́рні)

164.              капелю́х (у капелю́сі)

165.              капýста

166.              кáпці

167.              кáрі (óчі)

168.              картóпля (з картóплею)

169.              кастрýля (у кастрýлі)

170.              катáтися на велосипéді (на сáнках, на ли́жах, на ковзанáх)

171.              кáша (-і)

172.              кварти́ра (у кварти́рі)

173.              квасóля

174.              квíти (багáто квíтів, з квíтами)

175.              кéди

176.              Ки́їв (у Ки́єві)

177.              ки́лим

178.              кисíль

179.              ки́слий (-а, -е, мн. -і)

180.              кілогрáм

181.              кімнáта (-у, у кімнáті, дві кімнáти)

182.              клас (у клáсі)

183.              кни́жка (-и, у кни́жці, мн. книжки́)

184.              ковбасá (з ковбасóю)

185.              ковзани́ (на ковзанáх)

186.              коля́дка (співáти коля́дки)

187.              колядувáти (колядýють, колядувáли)

188.              кольорóвий (-і олівцí)

189.              компóт

190.              комп’ю́тер

191.              конвáлія (мн. -ї)

192.              кóник (на кóнику)

193.              копáти (копáють, копáла, копáв)

194.              корóткий (-а, -е, мн. -і)

195.              кóштувати (кóштує)

196.             краї́на

197.              край

198.              крáшанка (-и, мн. -и́)

199.              крéйда (-ою)

200.              кріп (з крóпом)

201.              крíсло (-а)

202.              кросíвки

203.              крýглий (-а, -е, мн. -і)

204.              кýбик (мн. -и)

205.              кýлька (мн. -и)

206.              купувáти (купи́, купи́в (-ла), купýємо)

207.              кýртка (у кýртці)

208.              кучеря́ве (волóсся)

209.              лежáти (лежи́ть сніг, лежáть книжки́)

210.              ли́жі

211.              ли́стя (вживається в одн.)

212.              лíва (ногá, рукá)

213.              лінíйка

214.              ліс (у лíсі, ліси́, лісáми)

215.              ліхтáрики (ігр.)

216.              лóжка (-и, мн. ложки́), лóжечка

217.              люби́ти (люблю́, лю́биш)

218.              люди́на, мн. лю́ди

219.              ля́лька (дай мені ля́льку, мн. ляльки́)

220.              м’яки́й (-á, -é, мн. -í)

221.              магази́н (у магази́ні) (мн. -и)

222.              майдáн (на майдáні)

223.              мáйка (у мáйці)

224.              малéнький (-а, -е, мн. -і)

225.              мáло

226.              малювáти (малю́ю, -є )

227.              мáма (-и, -і, -ою)

228.              мáнна (кáша)

229.              мáсло (з мáслом)

230.              мáти (мáю, -є, -єш)

231.              маши́нка (-ою)

232.              менé (менé звати …; у мéне є …; дай менí …)

233.              менí трéба вчи́ти … (малювáти)

234.              метрó

235.              ми (нас, нам, нáми)

236.              ми́ло (-ом)

237.              ми́ти (-ю, -єш)

238.              мій (моя́, моє́, мої́, могó, моє́му, мої́й)

239.              мíсто (у мíсті, мн. містá)

240.              мóва (-ою, -у)

241.              молóдший  (-а)

242.              молокó (-á)

243.              мóрква

244.              морóзиво

245.              м’я́со (з м’я́сом)

246.              на (прийм.)

247.              навчáти(ся) (-є(ться))

248.              називáється

249.              найбíльший (-а, -е, мн. -і)

250.              нали́ти (нали́й, наллю́)

251.              намалювáти (-в, -ла)

252.              нарóд (мн. -и, багáто íнших нарóдів)

253.              наси́пати (-в, -ла)

254.              наш (-а, -е, мн. -і)

255.              не (не мóжу, не знáю)

256.              нéбо (на нéбі)

257.              невели́кий (-а, -е, мн. -і)

258.              недалéко (від…)

259.              немá(є)

260.              ні

261.              ніж (ножéм)

262.              ніс (нóса)

263.              нови́й (-á, -é, мн. -í)

264.              Нови́й рік

265.              ногá (-и́, на нозí, ¬мн. нóги, на ногáх)

266.              оберéжно

267.              обід

268.              обíдати (-ю, -єш, -в, -ла, -ли)

269.              обли́ччя

270.              óвочі

271.              огірóк (огірки́)

272.              оди́н (-а, -е, мн. -і)

273.              однó (двó-, три́-) поверхóвий (мн. -і)

274.              óдяг (у óдязі)

275.              одягáти(ся), (одягáюся, одя́гся, одяглáся)

276.              óзеро (озéра)

277.              олівéць (олівцéм, мн. -í, )

278.              опадáє (ли́стя)

279.              óсінь

280.              ось

281.              óчі

282.              п’я́ть (п’я́тий, -ому)

283.              пáлець (мн. пáльці, -ів)

284.              пальтó (у пальтí, два пальтá)

285.              парк (мн. -и)

286.              пáрта(-и, на пáрті)

287.              пáска(-и, дві пáски, мн. -и́)

288.              пекти́ (пиріжки́, пáску)

289.              пенáл (у пенáлі)

290.              пéрець

291.              пéрший (-а, -е, мн. -і)

292.              пиріжóк ( мн. пиріжки́)

293.              пи́санка (-и, мн. -и́)

294.              писáти (пишу́, пи́ше, пи́шуть)

295.              пи́ти (п’ю, п’є, п’єш, пив, пилá, пили́)

296.              під (пáрту, подýшку)

297.              підрýчник (мн. -и)

298.              пíсня (мн. піснí)

299.              пíшки (іти́ пі́шки)

300.              плáття (у плáтті)

301.              плащ (у плащі́)

302.              плечé (мн. плéчі)

303.              пóверх (два пóверхи, на другому пóверсі)

304.              подáти (подáй)

305.              подарувáти (подарувáв, -ла)

306.              подарýнок (мн. подарýнки)

307.              подóбатися (подóбається)

308.              подýшка

309.              познайóмився (-лась)

310.              поклáсти (поклáв, поклáла)

311.              поли́ця (-і), поли́чка (-и)

312.              поля́к (-чка, мн. -и)

313.              поми́в (-ла)

314.              помідóр (мн. -и)

315.              пóряд (прийм.)

316.              посади́ти (-в, -ла, -ли)

317.              посерéдині

318.              постáвити (постáв тарíлку, скля́нку)

319.              пóсуд

320.              пóтім

321.              пóшта

322.              прáва (рукá, ногá)

323.              прáпор (мн. -и́)

324.              прибирáти (-ю, -єш, прибрáв, -ла)

325.              привíт!

326.              пригощáти (-є, -в, -ла)

327.              приї́хати (-в, -ла)

328.              прóлісок (мн. прóліски)

329.              прóшу

330.              птах (мн. птахи́)

331.              птáшка (-и, мн. пташки́, прилетíли пташки́)

332.              п’ять(п’я́тий)

333.              рáнець (у рáнці)

334.              рíдний (-а, -е, мн. -і)

335.              рíзати

336.              Різдвó

337.              рíзка (мн. різки́)

338.              рíчка (-и, мн. річки́, швидки́ми рíками)

339.              роби́ти (ліпи́ти, ліпи́ли) сніговý бáбу

340.              роди́на (у роди́ні)

341.              роздягáтися (-юся, -єшся, -вся, -лася)

342.              роззувáтися (-юся, -єшся, -вся, -лася)

343.              розпи́сувати (я́йця)

344.              розповідáти (-ю, -є, -в, -ла)

345.              розчíсувати (-ю, -є, -в, -ла)

346.              росія́нин (-нка, мн. -и)

347.              рот

348.              рукá (-и́, мн. рýки, у руцí)

349.              рукави́чки

350.              румýн (-нка, мн. -и)

351.              рум’я́ні (щíчки)

352.              рýчка (-и, -ою)

353.              рушни́к (рушникóм)

354.              ряд (мн. ряди́)

355.              сад (у садý)

356.              сади́ти/посади́ти (посади́ла, -ли)

357.              сам (самá)

358.              сандáлі

359.              санки́ (на санкáх)

360.              свій (своє́ мíсто, люби́ти свогó та́та, свою́ ма́му…)

361.              світи́ти (свíтить сóнце)

362.              свíтлий (-а, -е, мн. -і)

363.              Святи́й Миколáй

364.              свя́то (мн. святá)

365.              селó (у селí, біля селá)

366.              сестрá (-і, -ою, мн. сéстри, дві сестри́)

367.              син (мн. сини́)

368.              си́ній (-я, -є, мн. -і)

369.              си́ньо-жóвтий (прáпор)

370.              сир (з си́ром)

371.              сік

372.              сіль

373.              сім, сьóмий

374.              сíрі (óчі)

375.              сíяти (горóх, мóркву)

376.              сказáти (сказáв, -ла, скажи́)

377.              скíльки (кóштує)?

378.              складáти (-áю, склáв, склáла, давáй складéмо)

379.              скля́нка (у скля́нці)

380.              скрізь (прийм.)

381.              сли́ва (-и)

382.              слýхати (-ю, -є, -ють, (по)слýхай(те))

383.              слухня́ний / неслухня́ний) (-а, мн. -і)

384.              смачни́й (-á, -é, мн. -í)

385.              смáчно

386.              смачнóго!

387.              сніг (сніг ідé, тáне)

388.              сніговá бáба

389.              Снігýронька

390.              снідáнок (на снідáнок)

391.              снíдати (снíдає, снíдаєш)

392.              сніжи́нка (-и)

393.              солóдкий (-а, -е, мн. -і)

394.              сóнце

395.              сорóчка (у сорóчці)

396.              спекти́ (-лá)

397.              спідни́чка (у спідни́чці)

398.              спорти́вний майдáнчик

399.              спочáтку

400.              спрáва

401.              стáрший (-а)

402.              стіл (на столí)

403.              стілéць (мн. -цí)

404.              столи́ця

405.              стоя́ти (стої́ть, стоя́в, -ла, -ло)

406.              сýкня (у сýкні)

407.              суп

408.              сусíд, сусíдка (мн. сусíди)

409.              та

410.              так

411.              там

412.              тарíлка (у (на) тарíлці, мн. -и́)

413.              тáто (з тáтом)

414.              твій (твоя́, твоє́, твою́, твогó, твої́, твої́м)

415.              теáтр (у теáтрі)

416.              теж (ми теж були́…)

417.              телевíзор

418.              тепéр

419.              тéплий (-а, -е, мн. -і)

420.              ти (тебé, тобí, з тобóю, від (до, за) тéбе)

421.              тíльки (тíльки зóшити)

422.              тíстечко (-а, з тíстечком)

423.              торт

424.              травá

425.              трамвáй (мн. -ї)

426.              трáнспорт

427.              трéба

428.              три́ (трéтій, -я, -є, трéтьому)

429.              тролéйбус

430.              тут

431.              тýфлі

432.              у (в)

433.              у мéне (тéбе, нéї) є …

434.              у мéне(тéбе, нéї) нема …

435.              увéчері

436.              угорець (-рка, мн. угорці)

437.              Украї́на (в Украї́ні)

438.              украї́нська мóва, украї́нський письмéнник (óдяг)

439.              украї́нець (-нка, мн. -ці)

440.              урóк (на урóці)

441.              ýчень, учени́ця, мн. ýчні

442.              фáрба (-и)

443.              фарбувáти

444.              фіáлка (мн. -и)

445.              фрýкти

446.              футбóлка

447.              хліб (шматóк хлíба)

448.              хлóпчик (-а, -у, мн. -и)

449.              хмáра (мн. -и)

450.              хмáрне (нéбо)

451.              ходи́ти (ходжý, хóдиш, хóдимо, хóдять)

452.              холóдний (-а, -е, мн. -і)

453.              хóлодно

454.              хотíти (хóчу, хóче, хóчеш, хóчемо, хóчуть)

455.              хýстка (у хýстці, носи́ти хýстку)

456.              цвісти́ (цвітé (-ýть))

457.              цей, ця, це, цю, цьогó, ці

458.              цибýля

459.              цирк

460.              цікáвий (-а, -е, мн. -і)

461.              цукéрка (мн. -и)

462.              цýкор

463.              чай

464.              чáйник

465.              часни́к

466.              чáсто

467.              чáшка (у чáшці, мн. -и́)

468.              червóний (-а, -е, мн. -і)

469.              череви́к (мн. -и)

470.              Чернівéцька (óбласть)

471.              Чернівцí (пої́хали у Чернівцí, живемó у Чернівця́х)

472.              чи (чи є у тéбе…?)

473.              чий, чия́, чиє́, чиї́?

474.              чим? (чим пи́шеш (ї́деш)?)

475.              чи́стий (-а, -е, мн. -і)

476.              чи́стити, чи́щу (зýби, óдяг)

477.              читáти (читáю, -єш, -є)

478.              чóбіт (мн. чóботи, чобíт)

479.              чóрний (-а, -е, мн. -і)

480.              чоти́ри, четвéртий (-ому)

481.              шáпка (у шáпці)

482.              шáпочка (у шáпочці)

483.              шарф

484.              шáфа (у шáфі)

485.              ширóкий (-а, -е, мн. -і)

486.              ши́ти (ши́є, поши́ла)

487.              ши́я (на ши́ї)

488.              шíсть, шóстий (-ому)

489.              шкарпéтки

490.              шкодá (шкодá, що не знáєш)

491.              шкóла (у шкóлі, у шкóлу, від (до) шкóли)

492.              шматóк (хлíба)

493.              шóрти

494.              штани́

495.              ще

496.              щíтка (-ою)

497.              що є… ?

498.              що рóбить? що рóблять? що роби́в (роби́ла)?

499.              що це?

500.              щоб (трéба, щоб ви сказáли)

501.              я – менé (звáти), менí, зі мнóю

502.              я́блуко (-а, з я́блуками)

503.              я́блучний (сік)

504.              язи́к (язикá)

505.              як? як звáти йогó (її́, тебé)?

506.              яки́й, якá, якé, якí?

507.              яли́нка (на яли́нці, біля яли́нки)

 

Автори програми:

Хорошковська О.Н., завідувач лабораторії навчання української словесності у школах національних меншин України і діаспори Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, доктор педагогічних наук;

Яновицька Н.І., науковий співробітник лабораторії навчання української словесності у школах національних меншин України і діаспори Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, кандидат педагогічних наук

[1] Список мовленнєвих формул подано у Додатку 2.

[2] Зміст мовленнєвих формул подано у Додатку 2.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *