0 1680
Українська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою 1-4 класи. Літературне читання для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою 1-4 класи (2016 рік) Вересень 6th, 2016 Руденко Тарас

Пояснювальна записка

Українська мова як державна вивчається в усіх навчальних закладах України, у тому числі й у школах з російською мовою викладання*.

Основною метою навчання української мови в початкових класах шкіл зазначеного типу є формування і розвиток комунікативної компетентності з урахуванням можливостей та інтересів молодших школярів. Комунікативна компетентність є ключовою і полягає у здатності успішно користуватися усіма видами мовленнєвої діяльності в процесі спілкування.

Навчання української мови спрямоване також на формування соціокультурної компетентності, яка полягає в умінні встановлювати соціальні контакти, адаптації підростаючого покоління до життя в українському соціумі, патріотичному й моральному вихованні, формуванні також почуттів толерантності до представників інших національностей, їхніх мов, культур.

Для досягнення зазначеної мети протягом навчання в 1-4 класах передбачається розв’язання таких завдань:

– забезпечення позитивної мотивації до засвоєння української мови;

– формування умінь і навичок з усіх видів мовленнєвої діяльності в усній і письмовій формі;

– засвоєння елементарних знань про найважливіші мовні одиниці, необхідні й достатні для формування мовленнєвих умінь і навичок;

– збагачення словникового запасу;

– засвоєння української графіки й орфографії, формування фонетико-графічних та правописних умінь і навичок;

– залучення до національної культури українського народу;

– забезпечення інтелектуального, морального, соціокультурного та естетичного розвитку особистості.

* Рекомендуємо вивчати українську мову у школах з навчанням словацькою, болгарською, кримськотатарською мовами за програмою «Українська мова для 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням російською мовою», вносячи, за потреби, необхідні корективи.

Виходячи з визначених мети та завдань, конкретизуються навчальні, розвивальні, пізнавальні й виховні завдання, які реалізуються в процесі навчання.

Зміст навчання української мови визначається за такими змістовими лініями: мовленнєвою, мовною, соціокультурною та діяльнісною, хоч остання спеціально не визначена, оскільки її зміст збігається зі змістом, представленим у програмі з російської мови. Дотримуючись принципу міжпредметних зв’язків, зміст, мета і завдання цієї лінії мають реалізовуватися не лише на уроках російської мови, але й української. Зазначені лінії є взаємозалежними, взаємопов’язаними й спрямованими на формування ключових і предметних компетентностей, визначених у Державному стандарті. Мовленнєва лінія є основною, їй підпорядковують­ся знання з мови, які є базовими для розвитку й удоско­налення вмінь спілкуватися в усній і писемній формах.

Усна форма мовлення передбачає розвиток умінь слухати-розуміти співбесідника та тексти, прочитані чи розказані українською мовою, збагачення українського словникового запасу, оволодіння орфоепічними та граматичними уміннями і навичками, а також умінням запитувати й відповідати, вести діалог і монолог.

Письмова форма мовлення у початкових класах передбачає засвоєння української графіки й орфографії, формування умінь грамотно писати: списувати й писати самостійно та під диктування, складати й записувати під керівництвом учителя перекази та тексти різних типів – розповіді, описи, міркування, правильно оформляти записи в зошиті, а також формування умінь правильно й свідомо читати українською мовою.

Мовна лінія змісту навчання спрямована на ово­лодіння учнями елементарними знаннями з української мови та правопису, усвідомлення спільного в російській та українській мовах і відмінностей. Знання з мови не самоціль. Вони підпорядковуються фор­муванню й удосконаленню орфоепічних, лексичних, граматичних та правописних умінь і навичок. Основним принципом, який обумовлює визначення змісту мовної лінії є принцип врахування спільного і відмінностей у мовному матеріалі російської й української мов та особливостей української мови.

Соціокультурна лінія є невід’ємною частиною змісту навчання і полягає в ознайомленні учнів з національною культурою ук­раїнців, українськими письменниками та іншими представниками культури, етикетною лексикою, сталими народними висловами, прислів’ями і приказками. Тут соціокультурна лінія тісно переплітається з мовленнєвою та літературним читанням. Соціокультурна лінія змісту навчання передбачає ознайомлення учнів з нормами, які регулюють соціальні стосунки в українському суспільстві, формування умінь дотримуватись їх (культура поведінки і культура мовлення), в процесі спілкування українською мовою за спеціально створеними ситуаціями: різноманітні соціальні ролі у школі (роль учня, однокласника, роль читача у бібліотеці), вдома (роль сина, доньки, внука), на вулиці (роль перехожого, пасажира у транспорті), у магазині (роль покупця) тощо.

Важливим завданням соціокультурної лінії є виховання громадянина України, який поважає українську державу, знає державну символіку, любить українську мову й культуру та толерантно ставиться до мови й культури інших національностей, що представляють народ України.

Сформованість відповідних знань та комунікативних умінь і становить предметну, соціокультурну й комунікативну компетентність учнів, яка виявляється в умінні правильно й доречно використовувати мовні одиниці (слова, словесні формули) у різних життєвих ситуаціях. Соціокультурна лінія є обов’язковою складовою змісту мовленнєвої й мовної ліній. Вона підсилює практичну спрямованість навчального процесу, його зв’язок з життям.

Зміст курсу українських мови визначено на основі таких дидактичних і лінгводидактичних принципів, як:

– мотивація навчального процесу та взаємозв’язок навчання, виховання і розвиток школярів;

– доступність навчального матеріалу;

– комунікативна спрямованість навчального процесу;

– міжпредметні зв’язки, зокрема врахування спільного в російській і українській мовах та відмінностей – врахування також особливостей української мови;

– здоров’язбереження (дотримання норм навчання і відпочинку, застосування ігрових методів навчання, що запобігає втомлюваності дітей);

– зв’язок з життям.

У початкових класах визначено такі розділи навчання української мови:

І – Усний курс української мови.

ІІ – Початкове навчання читання й письма.

ІІІ – Відомості з мови й правопису.

Окремий курс становить – літературне читання.

І. Усний курс української мови

Формування умінь усного мов­лення — одне з основних завдань навчання української мови. Воно розпочинається з першого класу й продовжується та розвивається протягом наступних років навчання.

Формуючи українське мовлення у 1 класі, слід враховувати, що до школи діти в основному розмовляли російською мовою. Перебуваючи в російськомовному оточенні (родина, дитячий заклад), діти практично оволоділи орфоепічними й граматичними уміннями та словниковим запасом російської мови (засвоїли від 3500 до 5000 слів). Вони вільно висловлюють думку російською мовою. Таких умінь щодо української мови учні не мають. Саме тому в 1 класі програмою передбачено усний курс української мови, який має розв’язати такі завдання:

– розвивати аудіативні уміння;

– формувати в учнів орфоепічні уміння і навички;

– збагачувати словниковий запас;

– формувати граматичні уміння.

Зазначені уміння є базовими. На їх основі формуються уміння комунікативного мовлення, а саме:

– уміння вступати в діалог та вести його українською мовою;

– відтворювати сприйняте на слух за малюнком, аналогією; переказувати, розповідати напам’ять; створювати розповіді за серією малюнків чи нескладними за змістом сюжетними.

Аудіативні уміння є складовою комунікативних, адже без розуміння співбесідника неможлива комунікація. Тому розвиток умінь слухати-розуміти мовлення — одне з найважливіших завдань уроків української мови, у початкових класах, що пов’язано не лише з формуванням усного й писемного мовлення, а й із загальнонавчальними уміннями, зокрема умінням зосереджуватись, вникати у смисл повідомлюваного, стежити за розвитком сюжету, розуміти зміст завдань учителя тощо.

В умовах навчання близькоспоріднених мов розуміння української мови, хоч і неповне, забезпечується спільним у фонетичних і граматичних системах та слов­никовому складі обох мов. Однак часто нові або частко­во схожі слова призводять до неповного чи неправильно­го розуміння усних висловлювань. Тому формування умінь, що стосуються аудіювання, особливо в 1-2 класах, тісно пов’язане зі слов­никовою роботою, розрізненням вимови звуків, місця наголосу у схожих в обох мовах словах, значенням таких слів. Повнота розуміння може перевіря­тися шляхом бесід, виконання спеціальних завдань тесто­вого характеру, що не вимагають розгорнутої відповіді, а лише “так” чи “ні” або використанням малюнків тощо.

Ураховуючи, що процес засвоєння української мови супроводжується інтерференцією (негативним впливом умінь і навичок, сформованих в процесі оволодіння російською мовою), важливим є завдання навчити учнів розрізняти слова, норми вимови й граматичні форми слів російської та української мов, звертати увагу на відмінності у вимові звуків, наголошуванні, тренувати у вимовлянні слів українською мовою. Не допускається, щоб учитель розпочинав урок російською мовою, а потім переходив на українську і навпаки, оскільки це веде до суржику. Використання російської мови необхідне лише для пояснення окремих слів і виразів шляхом перекладу.

Розвиток умінь говоріння. Говоріння може відбуватися на репродуктивному рівні, коли учні відтворюють зразок, який дає вчитель, переказують, розповідають напам’ять тощо, й на продуктив­ному, коли учні вміють самостійно побудувати фразу, за­питати, розповісти про когось, щось (монологічне мовлення), вести діалог (діалогічне мовлення).

Продуктивне мовлення є кінцевим результатом навчання. Воно пов’язано з комунікацією, тобто спілкуванням, і передба­чає мотив (бажання щось повідомити, про щось довіда­тись), орієнтацію у ситуації мовлення, співбесідника (за діалогічного мовлення) або слухачів (за монологічного) і результат, якого мовець хотів досягнути. Формування комунікативного мов­лення потрубує засвоєння етикетної лексики, сталих мовленнєвих виразів (формул) належної мовленнєвої поведінки тощо.

Зміст роботи з розвитку усного мовлення обумовлюється такими сферами спілкування: особистісна, навчальна, соціально-побутова, публічна, професійна та сферою природа. Кожна з цих сфер включає відповідну тематику й ситуації спілкування, які мають забезпечуватися відповідним словником. Розвиток умінь розмовляти ук­раїнською мовою відбувається як на готових зразках мов­лення – текстах діалогічного й монологічного характеру, – так і за допомогою дидактичних матеріалів у вигляді ситуативних і нескладних за змістом сюжетних малюнків, опорних слів, запитань, уявних ситуацій, ство­рених учителем на уроці тощо. Важливою умовою розвитку комунікатив­ного мовлення є забезпечення мотиву й потреби у спілкуванні українською мовою. З цією метою рекомендується організовувати позакласну роботу, в процесі якої проводяться рольові ігри, інсценізація казок, пальчиковий театр; розігрування дитячих ігор. Добре, якщо учні беруть участь у підготовці й проведенні народних свят, розучують колядки й щедрівки, веснянки й гаївки та демонструють свої уміння глядачам.

ІІ. Початкове навчання читання й письма

Уміння і навички читання й письма українською мовою формуються, починаючи з 2 класу, коли в учнів створена певна мовленнєва база: уміння правильної вимови, словниковий запас, граматичні вміння, а також уміння вести діалог і розповідати. За своїми функціями формування початкових умінь читати й писати є по суті навчанням грамоти.

Читання. Оскільки в основі ал­фавітів обох мов лежить кирилиця, це завдання полег­шується тим, що більшість букв діти засвоїли в процесі оволодіння грамотою з російської мови, у них сформува­лися і певні навички читання. Тому на уроках української мови спеціального засвоєння потребують нові для дітей букви (і, є, ї, ґ), знак апостроф, буквосполучення ьо (на місці букви ё) та букви, які мають однакове написання, але інше звукове значення (ч, щ, г, и, е). У всіх інших випадках відбувається перенос знань і вмінь, засвоєних на уроках російської мо­ви. При цьому слід ураховувати, що навички читання, сформовані на уроках російської мови, мають як позитивний, так і негатив­ний вияв. Останнє проявляється у неправильному на­голошуванні, вимові, перекручуванні українських слів під час читання, уповільненні темпу тощо.

Методика пояснення букв, зокрема таких, як і, и, е, є відрізняється від методики навчан­ня грамоти рідної мови. У її основі лежить зіставлення з відповідними зву­ками і буквами російської, вказівка на спільне (звуки) й роз­межування відмінностей (буквеного позначення звуків). Такий підхід спрямований на зменшення інтерференції (впливу навичок, які вже сформувалися, на формування нових), що уповільнює процес засвоєння українських букв, призводить до помилок. Під час читання на початковому етапі основне завдання – домогтися правильності читан­ня і розуміння прочитаного. З оволодінням цими уміння­ми зростає темп читання, однак спеціально пришвидшувати його не варто, оскільки це призводитиме до збільшення вимовних помилок.

Письмо. У 2 класі учні навчаються писати, вжи­ваючи букви українського алфавіту і, и, е, є, ї, ґ, знак апо­строф та буквосполучення ьо  без пра­вил правопису. Уроки навчання грамоти мають комплексний характер, тобто читання, письмо й розвиток мов­лення проводяться на одному й тому ж уроці, тому важли­во раціонально використовувати час на ці види роботи.

Під час письма українською мо­вою так само необхідно враховувати навички, які уже сформовані (письмо більшості букв та з’єднань), і спиратися на них та формувати нові, пов’язані з письмом нових букв і, є, ї, ґ, апострофа, буквосполучення ьо та уживанням їх у словах. Особливої уваги потребує вживання букв і, и, е, є у словах, подібних за звучанням (Іра, сир, поет), які однак відрізняються буквеним позначенням голосних. Оскільки зазначені букви найбільше зазнають впливу інтерференції, необхідні спеціальні вправляння у їх вживанні.

Основні види роботи, які застосовуються на цьому етапі, — списування з проговорюванням, словникові диктанти з використанням сигнальних карток, зорово-слухові та зорові диктанти. Важливо у цей період сформу­вати графічну пильність, уміння вживати українські букви, які засвоюються.

Оскільки навичка вживання українських букв на письмі формується повільно з причин інтерференції, ро­бота над її удосконаленням продовжується і в 3 – 4 кла­сах. Рекомендується у зв’язку з цим замість каліграфічних хвилинок проводити вправи, спрямовані на розвиток зо­рової пам’яті та формування умінь вживати українські букви у словах, подібних за звучанням, але різних за бук­веним позначенням звуків (син, лінія, поет, солов’ї, льон). Після засвоєння букв української мови продовжується робота (ІІ семестр) над розвитком читацьких умінь з адресатом на слухача: береться до уваги не лише правильність вимови, але й сила голосу, темп читання, інтонація, зокрема інтонування початку і кінця речень, а також розуміння прочитаного, проводиться робота над змістом прочитаного тексту.

Тексти для читання в цей період (ІІ семестр) служать також для розвитку аудіативних умінь (перший раз читає текст учитель і з’ясовує, чи зрозуміли учні прочитане) і усного комунікативного мовлення. Уроки письма (кожен 2-й урок) проводяться окремо і поєднуються з розвитком усного і писемного мовлення.

Техніка письма. Вимоги до техніки письма такі ж, як і до письма російською мовою. При цьому слід ураховувати уміння, які вже сформовані на уроках російської, зокрема каліграфічні та ті, що стосуються культури оформлен­ня записів у зошитах. На уроках української мови вони підтримуються, а не формуються як нові, тому каліг­рафічні хвилинки не проводяться, однак за потреби ор­ганізовується індивідуальна робота.

Робота над розвитком усіх видів мовленнєвої діяльності (аудіювання, говоріння, читання і письма) подовжується в 3-4 класах на уроках мови й читання і безпосередньо пов’язується з тематикою цих уроків і їх навчальними й виховними завданнями.

 

IІI. Відомості з мови й правопису.

Відомості з мови. У початкових класах учні одержують уявлення про українську мову як державну, її спорідненість з російською. Український мовний матеріал, що вивчається у 3-4 класах, має як спільне, так і відмінності з відповідним матеріалом російської. Урахування спільного в обох мовах дає змогу здійснювати міжпредметні зв’язки й уникати зайвого дублювання. Спільні в обох мовах знання й уміння з мови активізують в навчальному процесі, а не вивчатися як нові. За­своєнню підлягають лише терміни та опорні слова, які використовуються під час відповідей на запитання, що дає можливість вільно оперувати знаннями.

Оскільки розходжень у мовному матеріалі обох мов не так уже й багато (однаковими є майже усі граматичні по­няття), врахування цього факту в обох мовах вивільняє багато часу, який за інших умов витрачався б на пояснення нових знань та формування відповідних умінь. Це дає можливість надати урокам української мови практичного спрямування. Відпрацьовуються навички пра­вильного користування словом з точки зору орфоепії та граматики, проводиться робота над збагаченням словни­кового запасу як окремими словами, так і граматичними конструкціями, усталеними виразами, прислів’ями й при­казками та їх доречним вживанням у мовленні. Особлива увага має надаватися лексичній та граматичній сполучува­ності слів, зокрема, у випадках розбіжностей у російській та українській мовах (открыть дверь — відчинити двері, благодарю тебя — дякую тобі), вживанню прийменників, займенників, якісних прикметників вищо­го й найвищого ступенів, прислівників (без уживання термінів, практично). Відпрацьовуються уміння будувати речення різних типів, поширювати їх, уживати в мовленні, склада­ти тексти різних видів з орієнтацією на слухача або чита­ча.

Факти, які не збігаються, потребують особливої уваги, оскільки засвоєння такого матеріалу супроводжується інтерференційним впливом умінь і навичок, які вже сформувалися на уроках російської, що призводить до помилок. Такі знання й уміння та навички потребують корекції (поправки) відповідно до закономірностей української мови. Зазначений підхід до організації навчального процесу на уроках української мови зобов’язує вчителя домагатися міцності знань з російської і забезпечення певної відстані в часі (2-3 уроки) між опрацюванням ідентичних тем на уроках російської й української мов.

Практична спрямованість початкового навчання української мови зумовлює те, що контролю підлягають не стільки знання з мови, скільки уміння практично застосовувати ці знання в процесі усного й писемного мовлення.

Правопис. У 3-4 класах учні оволодівають елементарними правилами української орфографії, у них фор­муються відповідні уміння і навички.

Більшість орфографічних правил української мови ма­ють фонетичну основу, тому їх засвоєння має відбувати­ся з опорою на знання з фонетики (в українській мові звук [ц’] м’який, тому після нього вживається м’який знак) та уміння літературної вимови.

Порівняльний аналіз змісту орфографічних правил в обох мовах дозволив визначити пра­вила, зміст яких повністю збігається в обох мовах; правила, зміст яких збігається частково (найбільша група, яка має різні варіанти збігу й розбіжностей), і прави­ла (невелика кількість), що регулюють написання, властиві лише українській мові. Методика засвоєння кожної групи таких правил різна. Найскладнішими з них є правила другої групи, оскільки процес формування правописних умінь у цих випадках зазнає інтерференційного впливу нави­чок з російської мови, що призводить до численних поми­лок. Тому орфографічні уміння повинні постійно підтримуватися шляхом систематичного повторення і вправляння у письмі (словникові поясню­вальні й попереджувальні диктанти, вправи на кла­сифікацію слів за правилами орфографії тощо). З метою попередження інтерференції на етапі пояс­нення рекомендується використовувати прийом відкрито­го міжмовного зіставлення типу: у російській мові – в українській мові. Під час формування орфографічних умінь продов­жується робота над удосконаленням навички вживати українські букви і, и, е, є, ї, ґ. Важливо формувати графічну й орфографічну пильність учнів, використовуючи відповідні віршовані тексти для зорових і зорово-слухових диктантів, а також уміння самоперевірки й самоконтролю записаного.

Правила, які мають складну алгоритмічну структуру (ненаголошені е, и, позначення одзвінчених приголосних у середині слів (боро[д´]ба)), збігають­ся за своїм змістом в обох мовах, тому основна увага має зосереджуватись на умінні діяти за правилом та збага­ченні словникового запасу.

У 3-4 класах учні мають засвоїти слова, написання яких не збігається в російській і українській мовах, однак в українській мові не регулюється певними правилами. Такі слова потребують систематичного введення у вправи, які виконуються на уроці. Крім того, з метою пе­ревірки якості засвоєння їх включають у перевірні й контрольні роботи. Такі слова подані у “Додатку 2″.

Пунктуаційні вміння (уживання розділових знаків у кінці речення та всередині перед а, але (рос. но), а також у реченнях з однорідними членами) збігаються в російській і українській мовах, тому учні застосовують уже сформовані уміння вживати розділові знаки й під час письма українською мовою.

Оскільки на уроках української мови формуються всі види мовленнєвої діяльності, важливо, щоб учитель відводив необхідний час на їх розвиток, навчав працювати з довідниковою літературою, передусім словниками.

 

 

ПРО­ГРА­МИ

1 клас

Усний курс української мови

(105 годин (3 год. на тиждень). Резервний час – 2 год.)

Сфери й теми мовленнєвої діяльності:

особистісна (Хто я? Іграшки, дитячі ігри. Мої друзі. Знайомство. Ввічливість. Родина. Людина, частини тіла (гігієна);

навчальна (Школа. Клас. Навчання. Шкільне приладдя);

соціально-побутова (Дім (квартира). Меблі. Посуд. Їжа. Одяг. Взуття. Супермаркет. Лічба (до 10);

сфера “Природа” (Пори року (від­по­ві­д­но до ка­ле­н­да­р­них дат). Погода. Кольори. Тваринний світ. Охорона природи);

публічна сфера (Україна – багатонаціональна держава. Державні символи. Українська мова – мова української держави. Місто (село). Транспорт).

 

І. Мовленнєва лінія

Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
–                1. Аудіювання

Організація слухової уваги до українського мовлення.

Учень (учениця):

– зо­се­ре­дже­но слу­хає мо­в­лен­ня вчи­те­ля і виявляє інтерес до сказаного;

–                Сприймання на слух і розрізнення:

– рядів слів, спі­ль­них для ро­сій­сь­кої та укра­ї­н­сь­кої мов, які від­рі­з­ня­ють­ся пе­в­ни­ми фо­не­ти­ч­ни­ми озна­ка­ми: звуками ([рΛса] – [ро­са], [ч’ай] – [чай]); місцем наголосу (доска – дошка, игрушка – іграшка);

–    роз­рі­з­ня­є за фонетич­ними відмінностями та місцем наголосу сло­ва ро­сій­сь­кої й укра­ї­н­сь­кої мов;

 

–                – роз­пі­зна­ван­ня знайомих і но­вих слів у реченні й невеликому тексті та вста­но­в­лен­ня їх зна­чен­ня з орі­є­н­та­ці­єю на зміст речень. –       розпізнає знайомі та нові слова в реченні, невеликому тексті та встановлює їх значення з орієнтацію на зміст речення;

–                Сприй­мання на слух і ро­зу­мін­ня:

– за­вдань та інструкцій учи­те­ля;

Сприймає на слух і розуміє:

– завдання й інструкції вчителя;

–                –     сприйнятих на слух та розпізнавання скоромовок і загадок, віршів; оповідань і казок;

 

–    слу­ха­є те­к­с­ти рі­з­них жа­н­рів (вірші, скоромовки, загадки, оповідання, казки) і роз­рі­з­ня­є їх;

–    розуміє, про ко­го роз­по­ві­да­єть­ся в те­к­с­ті, що роз­по­ві­да­єть­ся;

–                –     правил гри; –    ви­ко­ну­є дії від­по­ві­д­но до ін­стру­к­цій та правил гри;
–                –     про­чи­та­них учителем або роз­ка­за­них ним не­ве­ли­ких ві­р­шів, ури­в­ків з ка­зок, опо­ві­дань;

–     розвиток оперативної пам’яті: запам’ятовування рядка слів (5-6), 2-4-рядкових віршів, загадок, скоромовок, початку і кінця тексту.

–    від­по­ві­да­є на те­с­то­ві за­пи­тан­ня за змістом сприйнятого тексту;

–    за­па­м’я­то­ву­є слова, не­ве­ли­кі ві­р­ші, ско­ро­мо­в­ки, за­га­д­ки, сприй­ня­ті на слух, розрізняє їх, а також по­ча­ток і кі­нець те­к­с­ту, по­слі­до­в­ність роз­ви­т­ку по­дій у ньо­му (що бу­ло спо­ча­т­ку і що – по­тім).

2. Го­во­рін­ня

1. Діалогічне мовлення

Учасники діалогу. Ситуації мовлення. Правила поведінки, ввічливість.

Формування умінь:

– відповідати на запитання вчителя і самим ставити запитання;

 

Учень (учениця):

– знає правила поведінки, слова ввічливості;

 

 

– розуміє запитання і відповідає на них, сам ставить запитання;

– відтворювати діалог; – відтворює діалог казкових героїв, правильно інтонуючи його;
–     звертатися один до одного і до вчителя, уживаючи слова-звертання  й етикетну лексику; –    уживає слова-звертання й етикетну лексику під час діалогу;
–     всту­па­ти в ді­а­лог і під­три­му­ва­ти йо­го; –    будує та підтримує діалог, який складається з 3-4 реплік, враховуючи етикетну лексику;
–     від­по­ві­дати, що зо­бра­же­но на ма­лю­н­ку, ­ста­ви­ти за­пи­тан­ня за його змістом, вжи­ва­ю­чи пи­та­ль­ні сло­ва (хто? що? де? ко­ли? зві­д­ки? який    (-а, -е)? що ро­бить (-в, -ла)?); –    відповідає на запитання за змістом малюнка, самостійно формулює запитання;
–     будувати діалог за змістом ситуа­тивного малюнка, уявною ситуацією; –    будує діалог за змістом ситуації, зображеної на ситуативному малюнку;
–     за­пи­тува­ти, щоб оде­р­жа­ти ін­фо­р­ма­цію про: іме­на ді­тей, та­та, ма­ми, бра­ти­ка, се­с­т­ри­ч­ки; хто з ким дру­жить, хто в яку гру гра­єть­ся; де хто жи­ве (на якій ву­ли­ці, у яко­му мі­с­ті, се­лі); хто (що) який?, що ро­бить? –    запитує українською мовою, щоб одержати інформацію про когось з однокласників, батьків, місце помешкання тощо;
–     запрошувати до гри (прогулянки, додому в гості);

–     привітати зі святом, днем народження;

–    вміє запросити, привітати, вживаючи етикетні слова та мовленнєві формули;
–     висловити згоду, відмову, незгоду; –    вміє висловити згоду–незгоду, відмову.
2. Монологічне мовлення

Формування умінь:

– роз­по­ві­да­ти на­па­м’ять ско­ро­мо­в­ки, ві­р­ші, за­га­ду­ва­ти за­га­д­ки;

– розповідати за аналогією;

–     пе­ре­ка­зу­ва­ти сприй­ня­ті на слух те­к­с­ти (не­ве­ли­кі опо­ві­дан­ня, ка­з­ки чи їх ури­в­ки);

–     пе­ре­по­ві­да­ти правила-ін­стру­к­ції до ігор та бра­ти участь у них;

–     бу­ду­ва­ти зв’я­з­ні ви­сло­в­лю­ван­ня (2–3 ре­чен­ня) на ма­те­рі­а­лі ма­лю­н­ків до те­к­с­тів та тем, які ви­вча­ли­ся;

–     роз­по­ві­да­ти з допомогою вчителя про се­бе і свою ро­ди­ну, улю­б­ле­ну іг­ра­ш­ку, по­дру­гу, дру­га чи дру­зів то­що.

Учень (учениця):

 

– роз­по­ві­дає на­па­м’ять вірші, скоромовки, загадує загадки;

–    розповідає за аналогією;

–    переказує сприйнятий на слух невеликий текст чи уривок;

 

–    вміє переказати правила гри і бере участь у ній;

 

–    складає розповідь (3-4 речення) за змістом малюнка, спостереженнями;

 

–    розповідає про себе, свою родину, друга (подругу), іграшку, домашню тварину тощо.

 

ІІ. Мовна лінія (протягом року)

Зміст навчального матеріалу Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рівня загально­освітньої підготовки учнів
1. Лексичні знання

Формування словникового запасу учнів у зв’язку із сферами та темами мовленнєвої діяльності (до 8 слів на кожному уроці).

Засвоєння міжтемної лексики:

–     вказівних слів (ось, це, ця, цей);

–     прийменників до, біля, під, над, з зі словами-назвами предметів і займенниками;

–        особових займенників та їх форм (без уживання термінів) (я, мене́, до ме́не, ти, тебе́, до тебе, він, його, до нього, вона, її, до неї, воно, ми, ви, вони, їх тощо);

–       присвійних (мій, моя, моє, мої);

– питальних (хто? що? який? яка? яке? скільки? коли? куди? де? що робить (-в, -ла)?);

– слів на позначення дії та місця дії (йти, бігти, читати, писати і под.; тут, там, скрізь);

– кількості (багато, мало, кілька);

– часових відношень (вчора, сьогодні, завтра, торік, минулого року);

– ознак предметів за кольором (червоний, білий), величиною (великий, малий), формою (круглий, довгий), смаком (солодкий, гіркий, смачний);

– стверджувальних та заперечних слів (так, ні, ніколи, згоден, незгоден і под.);

Учень (учениця):

–   засвоїв слова зазначеної тематики та міжтемні слова;

–   правильно і доречно вживає їх у процесі мовлення;

 

– форми звертання до дітей і дорослих. –   знає форми звертання;
Засвоєння етикетної лексики (слів вітання й прощання, подяки і вибачення), словесних формул на вираження побажання, поздоровлення, запрошення, згоди/незгоди[1]. –   знає й використовує етикетну лексику й словесні формули;
Розрізнення міжмовних омонімів (гóрод – горóд, место – місце – місто і под.). –   розрізняє значення слів, що є  міжмовними омонімами (без уживання терміна);
Засвоєння найбільш уживаних слів близьких і протилежних за значенням (синонімів і антонімів: будинок, хата, дім; сміливий, хоробрий; великий – малий, багато – мало, довгий – короткий, швидко – повільно). –   засвоїв слова, близькі і протилежні за значенням;
Засвоєння слів – назв держави, столиці, державних та народних символів. Засвоєння етнокультурознавчої лексики, народних виразів. – засвоїв слова-назви держави, її столиці, української народної і  державної символіки слова на позначення предметів побуту;
2. Орфоепічні вміння

Ознайомлення з термінами: наголос, склад, голосні і приголосні звуки;

– дотримання наголосу;

Учень (учениця):

–    розуміє терміни, уживає їх під час відповідей;

– дотримується наголосу в словах української мови;

–            чі­т­ка ви­мо­ва зву­ків [о], [а] не­за­ле­ж­но від мі­с­ця на­го­ло­су;

–            тве­р­да ви­мо­ва зву­ка [ч];

–            м’я­ка ви­мо­ва зву­ка [ц’];

–            дзві­н­ка (не оглу­ше­на) ви­мо­ва дзві­н­ких при­го­ло­с­них (крім [г] у де­яких сло­вах у кі­н­ці та се­ре­ди­ні слів);

–            ви­мо­ва не­скла­до­во­го [ў] на мі­с­ці бу­к­ви в після голосних на початку та в кінці складу і перед приго­ло­сними (на початку слова): ав­то­бус, ска­зав, вчитель;

– ви­мо­ва фри­ка­ти­в­но­го зву­ка [г] у сло­вах з цим звуком та за­кін­чен­нях при­кме­т­ни­ків -ого (си­ньо­го, бі­ло­го);

–    розрізняє звуки російської та української мов;

–    правильно вимовляє голосні й приголосні звуки української мови;

–            вимова звука [ґ] у найуживаніших словах української мови (ґанок, ґуля, ґудзик, ґедзь, аґрус, ґелґотати тощо);

–            ви­мо­ва аф­ри­ка­тів [дж], [дз],[дз’].

–    знає слова, у яких вимовляється звук [ґ], і правильно вимовляє їх;

–    знає слова, у яких вимовляються аф­ри­ка­ти [дж], [дз],[дз’].

–                     3. Граматичні вміння

(практично)

Учень (учениця):
–                     Практичне вживання кли­ч­ного відмінка під час зве­р­тан­ня.

Уживання за­кін­чен­ь іменників ж. р. -ою, -ею (-єю),та при­й­ме­н­ника з: з ма­мою, з ба­бу­сею;

–         за­кін­чен­ня -і іменників (на мі­с­ці рос. -е): на ві­к­ні, на сто­лі, на стіні.

–    знає форми звертання до дітей і дорослих;

–    розрізняє граматичні форми слів російської й української мов;

– відповідає на запитання хто? що? з ким? де?, правильно вживаючи граматичні форми слів – назв предметів;

–                     Спостереження за змі­ню­ван­ням го­ло­сних [о, е – і] та при­го­ло­с­них [г, к, х – з′, ц′, с′] в окре­мих най­ча­с­ті­ше ужи­ва­них іменниках під час їх змінювання (стіл – на сто­лі, ру­ка – у ру­ці, но­га – на но­зі, сто­рі­н­ка – на сто­рі­н­ці, до­ш­ка – на до­ш­ці [до­с’ці]) і вживання таких слів під час побудови словосполучень (рана на нозі, крейда у руці); –     змінює голосні і приголосні у словах з чергуванням [о – е, і], [г, к, х – з´, ц´, с´] під час побудови словосполучень з ними;
–            за­кін­чен­ня іменників у множині -ах, -ях (М.в. з при­й­ме­н­ни­ком по): по до­ро­гах, по сте­ж­ках, по мо­рях;

–            фо­р­ма мно­жи­ни у таких  слів: син – (мої) си­ни, брат – (мої) бра­ти, де­ре­во – (ті) де­ре­ва, две­рі – (до) две­рей, над дверима, але: ли­с­тя, ко­лос­ся (одн.): жо­в­те ли­с­тя, зо­ло­те ко­лос­ся, світле волосся (світлим волоссям);

–       відповідає на запитання по (на) чому?, правильно вживає форми слів – назв предметів з -ах, -ях (замість рос. -ам, -ям);

– уміє правильно вживати форму множини та однини у зазначених словах;

–            се­ре­д­ній рід слів – на­зв ма­ле­нь­ких іс­тот: ве­д­ме­жа, со­ба­ча, те­ля, по­ро­ся;

–            граматичні форми: нема ведмежати, йду до телятка, але граюся з щеням;

–    засвоїв слова на позначення назв маленьких істот, розуміє відмінність їх у роді (у рос. мові – чол. рід, в укр. – середній), правильно вживає їх у мовленні;
–            родові за­кін­чен­ня при­кме­т­ни­ків -а, -я, -е, -є (ж. і с. р.): зо­ло­та, си­ня; зо­ло­те, си­нє;

–            закінчення -ому (ч. і с. р.)

– закінчення -і прикметників (Н.в. мн.);

–            закінчення -ої, -ій, -ою у прикметниках жіночого роду;

–       правильно вживає початкову форму слів – назв ознак ж. і с. роду;

–       вживає закінчення -ому (синьому);

–       уживає закінчення -і (мн.)  білі, сині;

–       закінчення -ої, -ій, -ою у словах – назвах ознак ж. роду: білої, білій, білою, квіткою;

–            фо­р­ми осо­бо­вих за­йме­н­ни­ків з при­й­ме­н­­ни­ка­ми: я, менé, до мéне, без мéне, зі мною; ти, тебé, до тéбе, з то­бою, без тéбе, у ньóго; а та­кож при­свій­них (мій, мо­го, моє, мої); – вживає особові займенники у різних формах, розповідаючи про себе або когось із своїх друзів, а також форми присвійних займенників
–            ви­щий і най­ви­щий сту­пінь де­яких при­кме­т­ни­ків: га­р­ний – кра­щий – най­кра­щий, по­га­ний – гі­р­ший – най­гі­р­ший; до­б­рий – до­б­рі­ший – най­до­б­рі­ший; ви­со­кий – ви­щий, ни­зь­кий – ни­ж­чий, тов­с­тий – то­в­щий; – розповідаючи про когось, щось, вживає форми прикметників вищого і найвищого ступенів;
–            дієслівні форми ІІІ ос. одн. -е, -є (пише, читає), -ить, -їть (ходить, біжить, стоїть);

–            дієслівні форми І ос. мн. -емо, -ємо, -їмо (пишемо, читаємо, стоїмо);

–            дієслівні форми ІІІ ос. мн. ­­-уть, -ють (пишуть, читають), -ать, -ять (біжать, стоять);

–            су­фікс -в у дієсло­вах ч. р. ми­ну­ло­го ча­су: пі­шов, ска­зав, взяв.

–    розповідаючи про того, хто виконує якусь дію, правильно вживає українські дієслівні форми.

 

 ІІІ. Соціокультурна лінія

Зміст навчального матеріалу Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рівня загально­освітньої підготовки учнів
Україна – багатонаціональна держава. Українська мова – державна мова. Київ – столиця України.

 

 

 

 

Імена найвизначніших українських письменників (Т. Г. Шевченко).

Українські дитячі імена (Михайлик, Іванко, Галинка, Марійка). Форми звертання до дітей і дорослих (Михайлику, Галинко, Маріє Іванівно, Іване Петровичу).

Етикетна лексика. Уміння розігрувати соціальні ролі (учень – учитель, учень – бібліотекар, учень – перехожий, учень – продавець).

 

Українська народна культура: рушник, вишиванка, віночок. Народні рослинні символи: калина, верба.

Традиції і свята: свято Миколая, Василя (Новий рік), Різдво (колядки, щедрівки), Великдень, писанки

Учень (учениця):

–       знає, що Україна – незалежна держава, столиця України – Київ, що в Україні живе багато народів різних національностей, що українська мова є державною і вивчається у всіх школах;

–       знає, хто такий Шевченко Т. Г.

–       знає особливості українських дитячих імен і форми звертання до дітей і дорослих, вміє звернутися;

 

–       уміє встановлювати соціальні контакти (звернутися, вживаючи етикетну лексику, подякувати, вибачитися, спитати дозволу, запросити тощо);

–       знає українські обереги, рослинні символи, українські народні традиції і свята.

 

 

 

2 клас

Початкове навчання читання і письма

 (105 годин, резерв часу – 4 години)

(Сфери мовленнєвої діяльності , ті ж, що і в 1 класі).

І. Мовленнєва лінія (про­тя­гом ро­ку)

К-сть год. Зміст навчального матеріалу Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
1. Аудіювання

Розвиток умінь слухати-розуміти українське мовлення:

–            слу­хан­ня і розрізнення ря­дів слів, які ма­ють певні фо­не­ти­ч­ні від­мін­но­с­ті в ро­сій­сь­кій і укра­ї­н­сь­кій мо­вах;

 

 

 

 

–            розпізнавання слів, близьких за значенням, серед групи слів, сприйнятих на слух;

–            розрізнення значення слів, що є міжмовними омонімами (неделя – неділя, луна (месяц) – луна (эхо) і под.)

– слухання слів різних тематичних груп і класифікація їх;

–            слу­хан­ня-розпізнавання текстів різних жанрів: ско­ро­мо­вок, лі­чи­лок, ві­р­шів, не­ве­ли­ких оповідань, ка­зок;

–            слухання-розуміння віршів, оповідань, казок, правил про­ве­ден­ня ігор то­що;

 

–            розвиток оперативної пам’яті: запам’ятовування рядків слів, сприйнятих на слух (до 8 та 2-4-рядкових віршів).

 

 

Учень (учениця):

–     ви­зна­ча­є, якою мо­вою – ро­сій­сь­кою чи укра­ї­н­сь­кою – ви­мо­в­ле­но сло­ва, які ма­ють не­зна­ч­ні фо­не­ти­ч­ні від­мін­но­с­ті, від­рі­з­ня­ють­ся на­го­ло­сом то­що;

–     ви­зна­ча­є у сло­вах близькі, але не однакові зву­ки в ро­сій­сь­кій та укра­ї­н­сь­кій мо­вах;

–     розпізнає й групує близькі за значенням слова;

 

–     розрізняє значення слів російської й української мов, що є міжмовними омонімами;

 

–     групує слова за темами;

 

–     розпізнає тексти різних жанрів, класифікує їх;

–     зо­се­ре­дже­но слу­хає текст і вміє спів­від­не­сти його малюнком;

–     ви­зна­ча­є про ко­го, що роз­по­ві­да­єть­ся; хто го­ло­вні ге­рої; добирає заголовок; розуміє і виконує правила гри;

–     запам’ятовує слова (від 4 до 8) і віршовані тексти, сприйняті наслух.

2. Го­во­рін­ня

Діалогічне мовлення.

Розвиток умінь:

– пра­ви­ль­но від­по­ві­да­ти на за­пи­тан­ня вчи­те­ля;

Учень (учениця):

–     відповідає на запитання у зв’язку з темами, що вивчаються; сам запитує;

 

–            від­тво­рю­ва­ти ді­а­лог під час ін­сце­ні­за­ції ка­зок, всту­па­ти в ро­льо­ву гру (за змі­с­том ка­з­ки).

– вступати в соціальні контакти з однолітками й дорослими (будувати діалог), щоб:

–            по­зна­йо­ми­тись;

–            запитати про когось, щось (одержати інформацію);

–            запитати дозволу;

–            по­від­оми­ти про своє ба­жан­ня щось зро­би­ти;

–            ді­з­на­ти­ся, чи є той чи ін­ший пред­мет, лю­ди­на;

–            ді­з­на­ти­ся, де хто жи­ве, де знаходиться якийсь заклад (школа, аптека, супермаркет) як про­їха­ти чи пройти;

–            за­про­си­ти ко­гось ку­дись, від­мо­ви­тись від за­про­шен­ня;

–            ви­сло­ви­ти своє ста­в­лен­ня до ко­гось, чо­гось;

–            привітати із святом чи днем народженням;

–            запросити в гості, зустріти гостей.

–       відтворює діалог, вступає в рольову гру;

 

–     уміє будувати діалог (4-5 реплік) з однолітками й дорослими, уживаючи етикетну лексику, слова звертання та мовленнєві формули[2] у зв’язку з ситуаціями, які передбачають знайомство, одержання певної інформації, запрошення, привітання зі святом, побажання тощо;

Монологічне мовлення.

Розвиток та вдосконалення умінь:

–            до­слі­в­но пе­ре­ка­зу­вати про­чи­та­ний або сприйнятий на слух текст чи ури­вок;

–            роз­по­ві­дати на­па­м’ять ско­ро­мо­в­ки, ві­р­ші, за­га­ду­вати та відгадувати за­га­дки;

–            роз­по­ві­дати за ана­ло­гі­єю до по­да­но­го зра­з­ка (про­чи­та­но­го те­к­с­ту);

–            роз­по­ві­дати за змі­с­том ма­лю­н­ка, серією малюнків, малюнком і опорними словами тощо;

–            роз­по­ві­дати про се­бе, свою ро­ди­ну, дім (квартиру), по­дру­гу (дру­га);

–            давати ха­ра­к­те­ри­с­ти­ку (опис) ко­гось, щось.

 

Учень (учениця):

 

–      пе­ре­ка­зує про­чи­та­ний або сприй­ня­тий на слух текст, в тому числі ін­стру­к­ції до ігор;

–     розповідає напам’ять скоромовки, вірші, загадки;

–       розповідає за аналогією до поданого зразка, а також за змістом малюнків;

 

 

 

–           розповідає (3-4 речення) про себе, свою родину, дім (квартиру);

–           описує когось, щось (за аналогією).

45 3. Чи­тан­ня і письмо (букварний період) Учень (учениця):
  Озна­йо­м­лен­ня з укра­ї­н­сь­ким ал­фа­ві­том (у по­рі­в­нян­ні з ро­сій­сь­ким). Зна­хо­джен­ня букв, які відрізняються в обох мо­вах. Озна­йо­м­лен­ня з бу­к­ва­ми, од­на­ко­ви­ми за на­пи­сан­ням, але рі­з­ни­ми за зву­ко­вим зна­чен­ням. – визначає букви, які пишуться однаково в обох мовах і мають однакове звукове значення та ті, які розрізняються за звуковим значенням, а також нові букви;
  Букви Аа, Оо. Чітка вимова звуків, позначених цими буквами. Читання і письмо слів з такими буквами – правильно вимовляє голосні звуки [о], [а] на місці букв -а, -о у ненаголошених складах в процесі читання, дотримується наголосу, списує слова з цими буквами;
  Бу­к­ви Чч, Щщ. Зву­ко­ве зна­чен­ня цих букв. Фо­р­му­ван­ня умінь пра­ви­ль­ної ви­мо­ви слів із ци­ми бу­к­ва­ми під час чи­тан­ня. – твердо вимовляє звуки [ч], [шч] на місці букв ч, щ у процесі читання, дотримується наголосу, списує слова з цими буквами;
  Бу­к­ва Гг та її зву­ко­ве зна­чен­ня. Пра­ви­ль­на ви­мо­ва слів із ці­єю бу­к­вою під час чи­тан­ня; вимова закінчення -ого  (си­ньо­го). – правильно читає, наголошує та записує слова з буквою ­г на початку, в середині та в кінці слів та закінченні -ого;
  Бу­к­ва Ґґ та її зву­ко­ве зна­чен­ня. Чи­тан­ня і письма слів з ці­єю бу­к­во­ю. – вміє писати велику й малу букву Ґґ, з’єднувати її з іншими (нижнє поєднання), читає слова з цією буквою й запам’ятовує їх;
  Бу­к­ва Іі та її звукове значення. Формування умінь писати букву, позначати нею звук [і] у словах типу Іра, Іван, лінія та ін. Читання слів з буквою Іі. –       правильно пише велику й малу букву Іі;

–       вживає букву Іі під час письма (Іван, лінія);

  Бу­к­ва и. Розрізнення звукового значення букви и в російській і українській мовах. Тверда вимова приголосних перед и під час читання. Читання складів і слів з цією буквою, окремих і вжитих у реченнях. –       правильно вживає букву и (на місці рос. ы) в словах, що звучать однаково: син, сир, риба та ін.;

–       твердо вимовляє приголосні перед и в процесі читання;

  Бу­к­ва Єє. Зву­ко­ве значення букви. Розрізнення букви Є (укр.) і букви Э (рос.) за першими елементами (в укр. мові перший елемент С).

Письмо великої і малої букви та слів з нею.

–       розрізняє букви Є – Э в українській і російській мовах, знає звукове значення букви, правильно пише і вживає букву є під час письма слів, речень;

–       правильно читає слова з буквою є;

  Буква Ее. Розрізнення звукового значення букви Ее у словах російської й української мов. Тверда вимова приголосних перед цією буквою під час читання.

Читання та письмо слів з буквою Ее.

–       розрізняє звукове значення букви Ее у словах російської й української мов, вживає букву Ее (на місці рос. э) у словах, що відрізняються  цією буквою (поэт – поет, Эмма – Емма);

–       твердо вимовляє приголосні перед буквою Ее під час читання;

  Буква Її. Звукове значення букви. Вимова слів із кінцевими [й]– [йі]: урожай – урожаї. Читання слів із буквою ї на початку, в середині та в кінці  слів.

Письмо букви Її. Зіставлення написання букв Іі – Її.

–       знає звукове значення букви ї, правильно пише букву, читає і пише слова з цією буквою;
  Буквосполучення ьо. М’яка вимова приголосних перед о під час читання складів, слів. Читання слів з буквосполученням йо, ьо. Письмо таких слів. –       м’яко і злито вимовляє звуки в складах з ьо в процесі читання (льон, пеньок); записує слова з ьо (на місці рос. ё) та йо ( Воробьёв – Воробйов);

–       правильно читає й наголошує слова з цими буквосполученнями.

  Апо­строф. Фо­р­му­ван­ня умінь чи­та­ти сло­ва з апо­стро­фом (окремі і в текстах), уживати апостроф під час письма. –       правильно вимовляє слова з апострофом під час читання, списує такі слова;
28

 

Розвиток і вдосконалення читацьких умінь і навичок (післябукварний період)

Розвиток умінь:

– читати чітко, правильно, свідомо, в міру швидко й голосно та розуміти прочитане.

Розвиток умінь орієнтуватися в тексті:

–       переглядати речення в тексті з метою визначення розділових знаків у кінці речень;

–       інтонувати початок і кінець речення відповідно до розділових знаків, робити паузи перед комою всередині речення;

 

–       знаходити за завданням вчителя уривки та вибірково читати, знаходити діалоги, опис героїв тощо.

Розвиток умінь працювати над текстом (визначати тему й головну думку, ділити текст на частини, добирати заголовки).

 

Учень (учениця):

 

–       читає правильно, цілими словами, розуміє прочитане (поскладово читає багатоскладові слова);

 

 

 

 

 

 

–              дотримується пауз перед розділовими знаками в середині та в кінці речення;

–              правильно інтонує початок і кінець речення.

28 Розвиток умінь і навичок письма

Розвиток навичок писати букви Іі, Єє, Її, Ґґ і вживати їх під час письма.

Розвиток умінь уживати: букви е, є під час письма; букви ї – й; букви ь перед о (льон, синього); писати букву Ґґ, з’єднуючи її з іншими (нижнє поєднання); уживати апостроф.

Учень (учениця):

–       дотримується вимог до правильного оформлення записів у зошиті;

–       вживає зазначені букви під час запису слів, які відрізняються такими буквами у російській і українській мовах;

–       правильно вживає апостроф;

Розвиток умінь: правильно списувати слова, речення, невеликі тексти з дошки і підручника та перевіряти правильність списаного, виправляти помилки. –       правильно списує з дошки й підручника, перевіряє записане, виправляє помилки;

 

Розвиток умінь списувати слова, речення, невеликі тексти (3-4 речення) з голосу вчителя (диктування).

Розвиток зорово-слухової й зорової пам’яті (зорово-слухові й зорові диктанти).

–       списує й пише з голосу;

–       запам’ятовує й записує сприйняті на слух та зором/лише зором слова й віршовані рядки (зорово-слухові диктанти: до 10-12 слів, 2-4 віршовані рядки);

Формування умінь записувати (на дошці і в зошитах) самостійно складені речення, записувати невеликі, колективно складені тексти 3-4 речення. –       записує на дошці і в зошиті самостійно складені речення, колективно складені тексти.

 

ІІ. Мовна лінія (протягом року)

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
1. Лексичні знання

Збагачення й активізація словникового запасу, обумовленого темами, визначених у програмі (засвоєння до 8 слів чи словосполучень за 1 урок).

Засвоєння слів-назв держави, державних символів,  національностей, їхніх мов: народ, українці,  росіяни, українська мова, державна мова, російська та  ін.

Закріплення міжтемної лексики. Антоніми й синоніми. Добір антонімічних пар.

Засвоєння найуживаніших синонімів і антонімів (без уживання термінів).

Учень (учениця):

–       знає слова на теми, визначені програмою, й міжтемну лексику, і доречно вживає їх у процесі мовлення;

 

 

–       знає слова, пов’язані з державою і державною символікою (держава, герб, прапор) а також слова: батьківщина, народ, українці, росіяни,  кримські татари та ін.) та доречно вживає їх;

–       розуміє синоніми і антоніми, добирає та вживає їх у мовленні;

 

Ознайомлення зі сталими народними висловами (хліб-сіль, ласкаво просимо тощо), а також найбільш уживаними прислів’ями і приказками. –       вживає (за допомогою вчителя) сталі народні вислови під час побудови речень;
Засвоєння національно маркованої лексики (на позначення національного одягу і взуття, народної символіки (побутової), назв оберегів: віночок (стрічки і квіти), верба, калина, рушники. –       знає національно марковані слова: хата, піч, глечик, горщик, рушники, діжка, чобітки, черевички, вишиванка, капелюх, очіпок, віночок, калина, верба;
2. Фонетичні знання й орфоепічні уміння

а) ознайомлення з термінами: зву­ки го­ло­сні, при­го­ло­с­ні, тверді, м’які; склад, на­го­лос;

б) закріплення й удо­ско­на­лен­ня ор­фо­епі­ч­них умінь:

–            голосні [о], [а], чі­т­ка ви­мо­ва не­на­го­ло­ше­них го­ло­сних зву­ків [о], [а]: вода, колосок, каштан;

–            твердий звук [ч] та [шч], ви­мо­ва твер­до­го при­го­ло­с­но­го зву­ка [ч] та при­го­ло­с­них зву­ків, що по­зна­ча­ють­ся бу­к­вою щ [шч]: чашка, щука;

–            звук [г], ви­мо­ва фри­ка­ти­в­но­го зву­ка [г] на початку і всередині слова (голова, магніт) та у за­кін­чен­ні -ого (чо­р­но­го, си­ньо­го);

–            м’який звук [ц´], ви­мо­ва м’я­ко­го при­го­ло­с­но­го зву­ка [ц’]: палець, кінець;

–            дзвінкі приголосні та чі­т­ка ви­мо­ва їх у кі­н­ці та в се­ре­ди­ні сло­ва;

–            відсутність оглушення звука, що позначається буквою в після голосних [а] [о] та у кінці слів: (а[ў]то­бус, во[ў]к, ска­за[ў], да[ў]);

–            ви­мо­ва по­м’я­к­ше­них при­го­ло­с­них зву­ків [ж’], [ш’] пе­ред і: жінка, шість;

–            вимова м’яких подовжених звуків перед закінченням -я, -ю (життя (-ю), знання (-ю), змагання (-ю);

–            ви­мо­ва тве­р­дих при­го­ло­с­них зву­ків [г], [к], [x] пе­ред за­кін­чен­ня­м   -и: дороги, руки, вільхи;

–            ви­мо­ва м’я­ко­го при­го­ло­с­но­го зву­ка [т’] у діє­слі­в­них фо­р­мах на -уть, -ють, -ать, -ять; м’я­ко­го по­дов­же­но­го при­го­ло­с­но­го зву­ка [ц':] у діє­сло­вах на -ться: смі­є[ц':]а, м’я­ко­го по­дов­же­но­го зву­ка [с':] у діє­сло­вах на -шся: смі­є[c':]a;

–     ви­мо­ва зву­ків [дж], [дз], [дз’]: бджоли, дзвінок, дзьоб;

– ви­мо­ва зву­ка [й] у спо­лу­чен­нях [бйа], [пйа], [вйа], [мйа], що по­зна­ча­єть­ся апо­стро­фом: б’я, п’я, в’я, м’я: голуб’ята, п’ять, в’яз, м’яч .

Учень (учениця):

–       розуміє терміни і вживає їх під час відповідей;

–       роз­рі­з­няє го­ло­сні і при­го­ло­с­ні, тверді і м’які приголосні зву­ки, визначає склад, на­го­лос;

 

–     пра­ви­ль­но ви­мо­в­ляє голосні зву­ки укра­ї­н­сь­кої мо­ви в процесі мовлення;

–     твердо вимовляє звук [ч] та [шч];

–     вимовляє фрикативний звук [г], у тому числі й у закінченні -ого;

–     вимовляє звук [ц’];

–     чітко, не оглушуючи, вимовляє дзвінкі приголосні та нескладовий [ў];

–     пом’якшено вимовляє приголосні [ж’], [ш’] перед [і];

–     правильно вимовляє подовжені приголосні;

–     твердо вимовляє звуки [г], [к], [x] пе­ред -и;

–     правильно вимовляє звуки [т´], [ц´а] у дієслівних формах -ть, -ться,    -шся;

–     вимовляє звуки [дж], [дз], [дз’];

–     вимовляє звук [й] на місці апострофа у спо­лу­чен­нях б’я, п’я, в’я, м’я.

 

3. Граматичні уміння

Закріплення й удо­ско­на­лен­ня гра­ма­ти­ч­них умінь:

–            озна­йо­м­лен­ня з те­р­мі­на­ми: ре­чен­ня, кра­п­ка, ко­ма, знак пи­тан­ня, знак окли­ку;

–            розрізнення граматичних форм слів – різних частин мови у російській і українській мовах;

–            вжи­ван­ня вка­зі­в­них слів цей, ця, це, ці; та, той, те, ті; осо­бо­вих за­йме­н­ни­ків (без те­р­мі­на) він, во­на, во­но, во­ни; їх гра­ма­ти­ч­них форм: йо­го, йо­му, їй, її, їм; ме­не, те­бе, ме­ні, то­бі, зі мною, з то­бою під час побудови речень;

–     ужи­ван­ня при­й­ме­н­ни­ків (без те­р­мі­на) до, бі­ля, з, під, від, в, у (у зна­чен­ні в);

–     засвоєння форм зве­р­тан­ня (кли­ч­ний відмінок: Сер­гій­ку, Ок­са­н­ко) та ін­то­на­ції ре­чень із зве­р­тан­ням.

Практичне ознайомлення з формами іменників (без уживання терміну):

–     за­кін­чен­ня -і (Д. та М. в. одн.): по­да­ру­нок се­с­т­рі, ма­мі, ро­с­те на де­ре­ві; чергування при­го­ло­с­них [г, к, x] на [з’, ц’, с’] перед -і: до­ш­ка – на до­ш­ці, до­ро­га – на до­ро­зі; го­ло­сні [і–о, і–е] під час сло­во­змі­ни та сло­во­тво­рен­ня: стіл – сто­лик, се­ло – сіль­сь­кий (у найуживаніших словах);

–     за­кін­чен­ня -ою, -ею, -єю: ро­с­те над до­ро­гою, ду­має над за­да­чею, йде з На­ді­єю;

–     за­кін­чен­ня -и у де­яких імен­ни­ках, вжи­тих у на­зи­в­но­му від­м. мн.: си­ни, бра­ти;

–     за­кін­чен­ня -а (де­ре­ва); -ів (ба­га­то зві­рів);

–     за­кін­чен­ня -ах (у місц. від­м. мн. з при­йм. по): по до­ро­гах;

–            імен­ни­ки, які рі­з­нять­ся ро­дом у ро­сій­сь­кій та укра­ї­н­сь­кій мо­вах (то­по­ля, степ, біль) та чи­с­лом (две­рі, ли­с­тя).

Практичне ознайомлення з фо­р­мами при­кме­т­ни­ків (без уживання терміна):

–     за­кін­чен­ня -а, -я, -е, -є (на­зивн. від­м. при­км. жін. і се­редн. ро­ду);

–     за­кін­чен­ня -ому у при­кме­т­ни­ках чо­ло­ві­чо­го і се­ре­д­ньо­го ро­ду (хма­ри на бла­ки­т­но­му (си­ньо­му) не­бі);

–     за­кін­чен­ня -ої, -ій, -ою у при­кме­т­ни­ках жі­но­чо­го ро­ду (бі­ля ши­ро­кої рі­ч­ки, на ши­ро­кій рі­ч­ці, з ве­се­лою пі­с­нею);

–     за­кін­чен­ня -і у при­кме­т­ни­ках мно­жи­ни (ви­со­кі го­ри, ве­се­лі пі­с­ні);

Практичне ознайомлення з фо­р­мами діє­слів (без уживання термінів):

–     су­фікс -в у діє­сло­вах чо­ло­ві­чо­го ро­ду ми­ну­ло­го ча­су (не вжи­ва­ю­чи те­р­мі­нів) він чи­тав, го­во­рив; за­кін­чен­ня -е, -є, -ить, -їть (він пи­ше, чи­тає, хо­дить, сто­їть);

– за­кін­чен­ня -емо, -ємо, -имо, -їмо (ми пи­ше­мо, чи­та­є­мо, хо­ди­мо, сто­ї­мо).

 

 

Учень (учениця):

– розуміє терміни: речення, кра­п­ка, ко­ма, знак пи­тан­ня, знак окли­ку;

 

–     розрізняє граматичні форми слів російської й української мов;

 

–     правильно вживає вказівні слова та особові займен­­ники у різних граматичних формах під час говоріння;

 

 

 

–     вживає прийменники при побудові словосполучень, речень;

 

–     правильно вживає форми звертання до однолітків та дорослих;

 

 

 

 

 

–     правильно вживає зазначені граматичні форми слів – назв предметів – під час діалогічного й монологічного мовлення; змінює приголосні [г, к, х] і голосних [о, е, і] у най­уживаніших словах і під час усного мовлення, і на письмі;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

– розрізняє рід подібних у обохмовах іменників;

 

 

 

 

–     вживає слова – назви ознак предметів у різних граматичних формах під час мовлення;

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

– правильно вживає слова – назви дій у різних граматичних формах під час діалогічного й монологічного мовлення.

 

Соціокультурна лінія

К-сть годин Зміст навчального матеріалу Державні вимоги до рівнів загальноосвітньої підготовки учнів
Закріплення і розширення знань, засвоєних у 1 класі, про Україну як батьківщину українського і багатьох інших народів, про українську мову як державну, столицю України – Київ.

 

Державні символи: Прапор, Герб, Гімн;

Грошова одиниця в Україні – гривня. Зображення видатних історичних діячів і письменників.

 

Тарас Шевченко – видатний поет України.

Народна культура українців: обереги (хата, рушники, віночок і стрічки), звичаї (звичай зустрічати гостей, колядувати і щедрувати, розписувати писанки, співати веснянки), свята (Миколая, Новий рік, Різдво, Великдень).

Етикетна лексика і найбільш уживані народні вирази (словесні формули етикетного характеру; розігрування соціальних ролей: учень – учитель, учень – бібліотекар, продавець – покупець, учень перехожий і т. п.)

 

Учень (учениця):

–       знає і розповідає про Україну як багатонаціональну державу, роль української мови як державної;

–       знає, що столицею України є Київ, головна вулиця – Хрещатик, річка –  Дніпро;

–       знає державні символи і вміє розповісти про них;

–       знає, що гривня – грошова одиниця в Україні, що на грошових купюрах зображені письменники й історичні діячі, називає кількох з них;

–       знає, хто такий Т. Шевченко і розповідає його вірші;

–       знає обереги, звичаї, щедрівки, колядки, веснянки, розповідає про свята;

 

 

 

 

– знає етикетну лексику і вміє використовувати її;

– встановлює соціальні контакти в процесі розігрування різноманітних ролей на навчальну, соціально-побутову тематику, правильно використовує слово гривня у зв’язку з ціною товару (у магазині) (одна гривня, 2-4 гривні, 5-10 гривень).

 

 

3 клас

Відомості з мови й правопису.

 (70 год. (2 год. на тиждень). Резерв часу – 2 год.)

 

І. Мовленнєва діяльність (протягом року)

Сфери мовленнєвої діяльності:

особистісна (Я, мої друзі. Знайомство. Дружба. Роди́на);

навчальна (Класний колектив. Урок. Перерва (ігри, розваги). Бібліотека);

соціально-побутова (Дім (квартира). Магазини. Їдальня (шкільна). Кав’ярня. Народні звичаї, свята, обряди.);

природа (Пори року. Погода. Доба. Рослинний і тваринний світ).

професійна (Професії батьків та знайомих);

публічна (Україна. Державні символи. Місто. Село. Грошова одиниця. Транспорт. Екскурсії. Театр)

 

Зміст навчального матеріалу Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
  1. Розвиток аудіативних умінь Учень (учениця):
Розрізнення слів російської й української мов, які мають спільне лексичне значення, але деякі відмінності у вимові. – розрізняє слова української й російської мов;
Сприймання та розуміння з першого разу, в окремих випадках з другого, зміст усних завдань учителя, інструкцій до вправ тощо. – сприймає і розуміє завдання та інструкції, які дає вчитель;
Слухання рядів слів, розрізнення і класифікація їх за певними ознаками (тематичними, лексичними, орфографічними, граматичними та ін.).

Виховання уваги до неправильно вимовлених звуків, неправильно вжитих слів (росіянізмів), закінчень, перекручених слів тощо.

–           розуміє лексичне значення слів, класифікує їх;

–           помічає і виправляє помилки у власному мовленні і однокласників;

Визначення слів із орфограмами у сприйнятих на слух реченнях, текстах. –           визначає на слух слова з орфограмами;
Розрізнення за інтонацією розповідних, питальних, окличних речень. –           розрізняє розповідні, питальні, окличні речення;
Сприймання й розуміння з першого разу на слух змісту невеликих текстів. –           розуміє зміст текстів, сприйнятих на слух, відповідає на тестові запитання за їх змістом;
Визначення в текстах, сприйнятих на слух образних слів, синонімів й антонімів, слів, ужитих у переносному значенні, споріднених слів, слів з експресивними суфіксами тощо. –           визначає образні слова і вирази, слова  з експресивними суфіксами, переносним значенням тощо;
Визначення теми й основної думки сприйнятого на слух тексту, послідовності зображених подій. –           визначає тему й основну думку тексту, послідовність зображених подій, явищ тощо;
Розрізнення в текстах, сприйнятих на слух, діалогу і монологу (без уживання термінів). –           розрізняє в тексті діалог (роз­мова двох) і монолог;
2. Говоріння
  Повторення та закріплення умінь, що формувалися в 2 класі.  

Учень (учениця):

  Культура усного мовлення. Закріплення умінь літературної вимови, форм звертання до однолітків і дорослих, етикетної лексики.

Інтонація мовлення, темп, сила голосу (на матеріалі скоромовок, віршів, казок, опрацьованих у 2 класі); умінь вести діалог.

Розвиток умінь говоріння у зв’язку із сферами мовленнєвої діяльності

–   правильно вимовляє звуки української мови;

–         ввічливо звертається до дорослих й однолітків;

–         вживає етикетну лексику;

–         вибирає потрібний тон, силу голосу, темп мовлення;

–         вступає в діалог і під­три­му­є його;

– правильно інтонує речення (репліки) в процесі усного мовлення;

Складання запитань і відповідей за змістом текстів, малюнків тощо. Пояснення значень слів. – запитує й відповідає на запитання, пояснює значення слів;
Розвиток умінь встановлювати соціальні контакти: вести діалог у зв’язку з ситуаціями, що виникають у класі, та уявними (на вулиці, у транспорті, в магазині, аптеці, бібліотеці тощо), а також за ситуативними малюнками. – вступає в соціальні контакти, розпочинає діалог і підтримує його;
Дослівне й вибіркове переказування невеликих текстів, сприйнятих на слух чи прочитаних самостійно. – переказує дослівно і вибірково (уривки) невеликі тексти, сприйняті на слух чи прочитані;
Формування умінь розповідати за окремим малюнком і серією, ситуацією (розповідь, опис, міркування), а також розповідати про себе, свою родину, подругу чи друга. – розповідає за окремим малюнком чи серією малюнків, за ситуацією в класі;

– розповідає про себе, свою родину, друзів тощо.

3. Читання (на уроках мови)
Читання вголос художніх, науково-популярних та навчальних текстів (завдань, приміток, словників, таблиць, опорних схем) та розуміння їх.

Розвиток умінь:

Учень (учениця):

– читає вголос тексти підручника;

– читати мовчки й розуміти прочитане завдання, інструкцію, схему, текст вправи; – читає мовчки і розуміє завдання, інструкції, схеми;
– читаючи мовчки, швидко знаходити “зайві” слова в логічному ряду, групувати слова за певними ознаками; –       класифікує слова за певними ознаками;

 

 

– читати речення тексту без розділових знаків, здогадуючись (за змістом), які це речення за інтонацією, встановлювати межі речень та правильно інтонувати їх; – встановлює межі речень та правильно інтонує їх;
– читаючи мовчки, знаходити в тексті слова з орфограмами, синоніми й антоніми, споріднені й багатозначні слова тощо, речення відповідного типу; – знаходить у тексті слова з орфограмами, синоніми й антоніми, споріднені й багатозначні слова тощо та речення, різні за інтонацією і метою висловлювання;
– доповнювати прочитане речення словами відповідно до змісту; читаючи, змінювати слова, подані в дужках, замінювати слова синонімами чи антонімами тощо. – доповнює прочитане речення, вживає слова у потрібній граматичній формі, замінює окремі слова синонімами чи антонімами;
4. Письмо.

Техніка письма й культура оформлення записів у зошиті

Культура писемного мовлення. Вимоги до ведення зошитів, культури записів. Учень (учениця):

–           знає вимоги до ведення зошитів і культури записів і застосовує знання й уміння, щодо культури записів;

Повторення рукописних букв Іі, Єє, Її, Ґґ. Письмо слів з буквами і, и, е, є, ґ, ьо, апострофом, вжитими окремо і в реченнях. – вживає букви и, Іі, Ее, Єє, Її, Ґґ, ьо, апостроф під час письма;
Удосконалення вмінь списувати тексти прозові й віршовані з різними розділовими знаками, діалогом та правильно розміщувати їх на сторінці зошита.

Записувати з пам’яті (зорові диктанти), з голосу вчителя (53-55 слів).

Розвиток швидкості письма (25-30 слів за хв.). Письмо під рахунок.

Розвиток письмово мовлення.

– формування умінь самостійно записувати слова з вивченими буквами, що є іменами дітей чи дорослих, назвами продемонстрованих предметів, малюнків;

– списує прозові й віршовані тексти без пропусків і заміни букв українського алфавіту російським, дотримується культури запису;

 

 

 

 

– списує, дотримуючись вимог до швидкості письма;

 

 

– самостійно записує імена дітей та дорослих, слова – назви предметів;
– складати й записувати речення за малюнком, опорними словами, на задану тему тощо; – складає і записує речення за малюнком, опорними словами, на задану тему;
– формулювати й записувати запитання за змістом тексту, малюнка, а також відповіді на запитання; – формулює й записує запитання за змістом тексту, малюнка та відповіді на них;
– відновлювати деформований текст і записувати його; – відновлює деформований текст;
– колективно записувати переказ (на дошці і в зошитах); – колективно записує переказ;
– записувати (на дошці і в зошитах) колективно складений текст за поданим чи колективно складеним планом, малюнком і заголовком, малюнком і поданим планом, малюнком і опорними словами тощо ; – складає і записує текст за колективно складеним планом, малюнком і заголовком, малюнком і опорними словами;
– удосконалювати текст: знаходити слова, що повторюються, і замінювати їх синонімами та іншими словами; – удосконалює (редагує) створений чи поданий текст;

 

ІІ. Відомості з мови й правопису

2 Розвиток уявлень про різноманітність мов, російську й українську мови як споріднені, спільне й відмінне в них (на прикладах лексики, вимови, алфавіту тощо), українську мову як державну. Учень (учениця):

–     знає, що у світі існує багато мов, що українська мова є державною мовою, що українська і російська – споріднені мови;

Повторення й активізація знань про речення, розділові знаки в кінці речень, їх інтонування та текст як групу речень, пов’язаних між собою одним змістом (темою) і логічно. –          складає речення, установлює їх межі, ставить потрібні розділові знаки;

–        складає і записує текст з деформованого;

–         визначає тему тексту.

20 1. Звуки і букви. Норми літературної вимови й правопису
Звуки слова. Норми вимови. Правопис.

Позначення звуків на письмі буквами. Український алфавіт. Уміння швидко відшукувати слова в навчальному словнику, користуючись алфавітом.

 

 

–    знає український алфавіт, вміє позначити звуки відповід­ними буквами;

– уміє користуватися словником;

Ознайомлення і засвоєння термінів: голосний, приголосний звук, склад, наголос. –     знає терміни: ­голосний звук, приголосний звук, склад, наголос;
Голосні звуки. Позначення їх буквами. Склад. Наголос. Ознайомлення зі словами, у яких наголос не збігається в російській і українській мовах (дóшка, топóля, дрóва). Розвиток умінь правильно наголошувати такі. –     позначає, голосні звуки, знає про відмінності у їх позначенні в російській та українській мовах;

–     правильно вживає букви і, и, е, є, ї під час письма;

–     знає слова, наголос у яких не збігається в російській та українській мовах; правильно наголошує такі слова;

Приголосні звуки і позначення їх буквами.
Звуки [г] і [ґ], позначення їх буквами г, ґ; звуки [дж], [дз], [дз´], позначення їх буквами дж, дз; звукосполучення [шч], позначення його буквою щ. Розвиток умінь правильно вимовляти й позначати ці звуки на письмі. –           правильно вимовляє і позначає на письмі зазначені приголосні звуки;
Тверді і м’які приголосні звуки. Удосконалення навичок твердої вимови звуків [ч], [шч] та [б], [п], [в], [м], [ф],  [р] (у кінці слів). –           розрізняє тверді і м’які приголосні;

–           диференціює тверді і м’я­кі приголосні в російській та україн­ській мовах;

–           правильно вимовляє звуки [ч], [шч] та [б],  [п], [в], [м], [ф], [р] у кінці слів;

Твердий звук [ц] і м’який [ц´]. Розвиток умінь правильно вимовляти звук [ц´].

Уживання м’якого знака для позначення м’якості звука [ц´] і його відсутність після букв, що позначають тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф та р (у кінці слова), ж, ч, ш.

– м’яко вимовляє звук  [ц´] і використовує м’який знак на позначення м’якості звука [ц´] у кінці слів;

–     не вживає на письмі ь після твердих б, п, в, м, ф та р (у кінці слова), а також ж, ч, ш;

Використання м’якого знака для позначення м’якості приголосних звуків перед голосним [о]. Розвиток умінь робити звуковий аналіз слів з ь перед о та правильно писати їх, переносити з рядка в рядок. –       робить звуковий аналіз слів та вживає ь для позначення м’якості приголосних перед о; правильно переносить слова з м’яким знаком перед о;
Вимова і письмо слів із буквосполученням йо. Звуковий аналіз таких слів. Перенос їх з рядка в рядок. –       правильно вимовляє і пише слова з буквосполученням йо, робить звуковий аналіз таких слів. Розуміє, що буквосполучення йо становить склад, який при переносі слів розривати не можна;
Подовження м’яких приголосних звуків і позначення цього явища на письмі. Уміння правильно вимовляти й писати слова з подовженими приголосними, переносити їх з рядка в рядок. –       правильно вимовляє подовжені м’які приголосні і позначає їх на письмі двома буквами;
По­м’як­шення твердих приголосних звуків перед голосним [і]. Розвиток умінь вимовляти, слухати й чути по­м’як­шені звуки. Вживання букв и, і після г, к, х та ж, ч, ш, щ. Уміння правильно вимовляти й писати слова з ними, орієнтуючись на вимову. – вимовляє тверді та пом’якшені приголосні перед [и], зокрема у граматичних формах (руки, дороги), перед і (жінка, шість);

– вживає на письмі після букв на позначення пом’якшених та твердих приголосних букви і, и, орієнтуючись на вимову;

Апостроф. Розвиток умінь вживати апостроф після букв б, п, в, м, ф, р перед я, ю, є, ї, що позначають два звуки, переносити слова з апострофом. – робить звуковий аналіз слів з апострофом, вживає апостроф на позначення звука [й] перед [а, о, у, і], що на письмі позначаються буквами я, ю, є, ї.
Робота з орфографічним словником. Формування умінь користуватися ним для перевірки написання слів. –знаходить в орфографічному словнику потрібне слово.
4 2 Слово. Номінативне значення слова

Слова, що називають предмети, їх ознаки, дії. Складання рядів слів, за цими ознаками. Збагачення мовлення учнів такими словами.

Слова, що служать для зв’язку з іншими: прийменники  під, над, з, біля (кого), в (у), на, сполучники (і, а, але, що, щоб) (без використання термінів).

Формування умінь вживати їх для зв’язку слів під час побудови речень.

Робота з перекладним українсько-російським словником.

Учень:

 

–       знає, що в кожній мові назви предметів, їх ознак, дій, кількості тощо названо словом (складає ряди таких слів), знає слова які служать для зв’язку з іншими; вживає такі слова для зв’язку з іншими у реченні;

 

 

 

 

 

– вміє знайти потрібне слово в перекладному словнику, щоб довідатись про його значення.

6 3. Лексичне значення слова Учень (учениця):
  Спостереження за лексичним значенням слова. – пояснює лексичне значення слів;
Розрізнення слів, близьких за звучанням, але різних за значенням у російській та українській мовах. –           розрізняє значення схожих за звучанням, але різних за значенням слів російської й української мов (луна – эхо, чоловік – муж, місто – го́род, горóд – огород);
Спостереження за мотивованим значенням слова. Походження деяких слів, назв міст, імен. –           знає, чому слово так називається (слова, значення яких вмотивоване: підберезовик, під­віконня); знає про поход­ження деяких слів;
Спостереження за випадками багатозначності слова. –           розрізняє слова, які мають одне значення і багатозначні;
Слова, близькі за значенням (синоніми). Розвиток умінь вибирати слова, близькі за значенням, з групи поданих слів та добирати їх самостійно, складати ряди синонімів (3-4 сл.)

Слова, протилежні за значенням (антоніми). Добір антонімічних пар.

–           добирає синоніми й антоніми самостійно і за допомогою словників;

–           складає ряди синонімів; вибирає з ряду синонімів найбільш влучний;

–           добирає антонімічні пари;

Словники синонімів і антонімів, перекладні та тлумачні словники. –           користується словниками (тлумачним, синонімів і антонімів) при доборі синонімів чи антонімів  для з’ясування значення слова.
17 5. Будова слова. Правопис Учень (учениця):
2 Засвоєння термінів: основа сло­ва, закінчення, корінь, префікс, суфікс, споріднені (однокорінні) слова.

Основа  слова і закінчення (фор­ма слова). Їх графічне позначення. Роль закінчень у слові. Змінювання закінчень у зв’язку з запитаннями (на прикладі словосполучень). Залежність закінчень від твердості-м’якості кінцевого приголосного (школа – школою, земля – землею). Розрізнення закінчень у словах російської й української мов, що є подібними.

–     знає і  вживає терміни: основа сло­ва, закінчення, корінь, префікс, суфікс, споріднені (однокорінні) слова;

–           визначає основу і закін­чення; змінює закінчення слова у зв’язку з іншим;

–           розрізняє закінчення у подібних словах російської й української мов;

2 Корінь слова і його графічне позначення.

Споріднені слова. Розвиток умінь добирати їх, групувати (за спорідненістю). Розвиток умінь роз­різняти споріднені слова і слова, близькі за значенням (синоніми), форму слова й споріднені слова.

–           визначає корінь слова;

–           добирає споріднені слова;

–           розрізняє споріднені слова і слова, близькі за значенням; форму слова і споріднені слова;

2 Спостереження за чергуванням голосних і приголосних звуків у корені слова. Розвиток умінь змінювати звуки [о, е – і] та [г, к, х] на [з´, ц´, с´] при словозміні і словотворенні. –           знає про чергуванням кінцевих звуків основи [г, к, х – з’, ц’, с’] та [о, е – і] в корені при зміні слів і словотворення;

–           змінює зазначені звуки (голосні і приголосні) при словозміні та словотворенні;

3 Складові основи: корінь, префікс, суфікс і їх графічне позначення.

Суфікс. Спостереження за зміною значення чи відтінків у значенні, яких надають суфікси: продавати – продавець, дівчина – дівчинка. Суфікси пестливості, ласкавості -еньк-, -есеньк-, -ісіньк- та згрубілості -езн-, -енн-, -ище- (величезний, сташенний, вовчище). Творення споріднених слів за допомогою суфіксів. Розвиток умінь правильно вимовляти й писати суфікси: -ець-, -ськ-, -зьк-, -цьк-. Правильне наголошування слів з суфіксом -еньк- (мале́нький) і суфіксами -ськ-, -цьк- -зьк-.

–           визначає корінь, префікс і суфікс у словах;

 

–           розуміє і пояснює відтінки та нове значення, яке надають суфікси словам (продавати – продавець);

–           утворює споріднені слова за допомогою суфіксів;

–           правильно вимовляє і пише слова із суфіксми;

 

 

 

 

– правильно наголошує та записує слова з суфіксами -еньк-, -ськ-, -цьк-, -зьк-: мале́нький, росі́йський, украї́нський;

3 Префікс. Спостереження за роллю префіксів у словах. Творення споріднених слів за допомогою префіксів. Увага до їх значення.

Правопис префіксів роз-, без-, з-(с-).

Апостроф після префіксів.

Розрізнення однозвучних префіксів та прийменників (практично).

–           розуміє і пояснює значення слів, які надають їм префікси;

–           утворює споріднені слова за допомогою префіксів;

–           правильно пише префікси     з- (с-), вживає апостроф після префіксів перед я, ю, є, ї;

–           розрізняє однозвучні префікси і прийменники;

3 Правопис голосних і приголосних у корені слова:

– ненаголошені голосні звуки [е], [и];

– дзвінкі і глухі приголосні звуки в корені слів. Розвиток умінь правильно вимовляти дзвінкі приголосні звуки (крім [г] в окремих випадках) у кінці та в середині слова й позначати їх, орієнтуватись на вимову.

Одзвінчення глухих [т´], [с´] та оглушення дзвінкого [г] у деяких словах. Добір під час письма перевірних слів з такими приголосними шляхом зміни слова (моло[д´]ба – молотити – молотьба).

–           розпізнає ненаголошені [е], [и] в корені, вибирає перевірні з ряду споріднених слів;

 

–           розпізнає глухі та дзвінкі приголосні; правильно вимовляє слова із дзвінкими приголосними;

 

 

 

 

–           вміє перевіряти написання одзвінчених шляхом зміни слова;

2 Правопис слів типу сонце, серце, чесний. – розрізняє написання слів зі спрощенням приголосних у російській та українській мовах, правильно пише такі слова;
2 Правопис слів типу клас, група, колектив. – записує слова без подвоєння, орієнтуючись на вимову;
16 Синтаксичні відомості. Пунктуація

Речення

Ознайомлення з термінами та їх засвоєння: речення, розповідне, питальне, спонукальне, окличне речення; крапка, кома, знак питання, знак оклику; підмет, присудок, другорядні члени

Види речень за метою висловлювання (і за інтонацію). Звертання в спонукальних реченнях. Кома при звертанні. Окличні речення. Розділові знаки в кінці речень залежно від інтонації.

Речення-репліки. Стверджувальні й заперечні слова-речення (Так. Ні.), спостереження за вживанням таких речень у діалозі.

Розвиток умінь вживати речення, різні за метою висловлювання й інтонацією, щоб розповісти, одержати інформацію про когось, щось, місце, час дії, спонукати когось до якоїсь дії, вживання речень-реплік у діалогах.

Учень (учениця):
8  

 

– володіє термінами: речення, розповідне, питальне, спонукальне, окличне речення; крапка, кома, знак питання, знак оклику; підмет, присудок, другорядні члени;

 

–       уживає речення, різні за метою висловлювання й інтонацією в усному монологічному мовленні і правильно оформляє їх на письмі;

–       уживає речення-репліки, стверджувальні й заперечні слова (так, ні) в діалогах;

 

 

 

– вживає речення, різні за метою висловлювання з комунікативною метою;

Розвиток умінь будувати речення різних видів з уживанням сталих народних виразів (фразеологізмів). – будує речення, вживаючи сталі народні вирази;
Головні (підмет і присудок) та другорядні члени речення (без засвоєння термінів). Речення, що складаються тільки з головних членів (не поширені). Формування умінь складати такі речення й поширювати їх. –           визначає головні члени речення;

–           складає і поширює речення тощо;

Ознайомлення зі складним реченням. Уміння будувати складні речення з двох простих за зразком, графічною схемою тощо, вживати сполучники і, що, щоб, який (-а, -е), бо. Кома перед сполучниками (крім і, якщо він не повторюється). – будує складні речення (з двох простих) за поданим зразком, схемою, вживаючи сполучники, ставлячи коми перед ними (крім і).
8 Текст Учень (учениця):
Активізація знань про текст та його структуру, його тему та основну думку, добір заголовка. Спостереження за способами зв’язку між реченнями. Уміння використовувати їх в процесі складання власних текстів. –           знає основні ознаки тексту;

–           визначає тему й основну думку тексту, добирає заголовок;

–           відновлює деформований текст;

–           визначає способи зв’язку між реченнями тексту;

–           будує текст, використовуючи одержані знання;

Поділ тексту на логічно завершені частини. Абзац. Структура і план тексту. –           ділить текст на логічно завершені частини, складає план тексту;
Типи текстів (розповідь, опис, міркування). Особливості їх будови. –           розрізняє тексти-розповіді, описи, міркування, знає, як розпочинається вступ у тексті-описі і як закінчується такий текст;

Спостереження за оформленням на письмі тексту з діалогом. Уміння правильно списувати такі тексти. –           складає тексти різних типів;

–           визначає в тексті діалог;

–           списує тексти з діалогом;

Колективне складання текстів різних типів (усно й письмово) за опорними словами, малюнками, даним початком і т.п. –           колективно складає тексти різних типів.
2 Повторення в кінці року.

 

Соціокультурна лінія

Закріплення і розширення знань, одержаних у 2 класі: про Україну як незалежну багатонаціональну державу, її державні символи, про Київ – столицю України, її розташування на Дніпрі.

Гривня – грошова одиниця України. Зображення на гривні видатних діячів історії і письменників.

Визначні українські письменники – Т. Г. Шевченко, Леся Українка.

 

Українська культура: народні символи і обереги, пошана батьків, пошанна форма звертання.

 

 

 

Народні звичаї, зустріч Різдва, страви, колядки, щедрівки, Великдень, писанки і писанкарство, закликання весни, обрядове печиво, веснянки. Українські дитячі ігри-співанки.

Етикетна лексика, словесні форми на вираження привітання й прощання, побажання, доброзичливості.

Встановлення соціальних контактів з однолітками й дорослими у зв’язку з різними життєвими обставинами (на пошті у магазині, бібліотеці, на вулиці, у транспорті тощо).

Учень (учениця):

–       знає, що Україна – багатонаціональна держава, що столиця України – Київ;

–       знає державні символи: Герб, Прапор, знає Гімн напам’ять;

–       знає грошову одиницю в Україні, називає окремих історичних осіб і письменників;

–       узгоджує слово гривня зі словами-назвами кількості (1 гривня, 2 гривні, 5-20 гривень);

– знає народні символи, обереги й розповідає про них;

–       знає пошанну форму звертання в Україні до батьків і до дорослих і вміє шанобливо звертатися до них;

–       знає народні звичаї зустрічати Різдво, Новий рік, засівання, щедрівки, колядки;

–       знає, як закликають весну, веснянки, дитячі ігри весною;

 

–       засвоїв етикетну лексику і словесні формули на вираження привітання, прощання, подяки, вибачення, прохання, побажання тощо;

 

 

– вміє встановлювати соціальні контакти: (розігрувати ролі) учень – учень, учень – учитель, учень – бібліотекар, учень – перехожий, продавець – покупець.

 

 

4 клас

Відомості з мови й правопису.

 70 год. (2 год. на тиждень). Резервний час 4 год.

І. Мовленнєва діяльність (протягом року)

(Сфери мовленнєвої діяльності ті ж, що й у 3 класі)

Зміст навчального матеріалу Дер­жа­в­ні ви­мо­ги до рівня загальноосвітньої підготовки учнів
1. Аудіативні уміння
Розвиток умінь слухати-розуміти українське мовлення,  помічати неправильно вимовлені звуки, слова, виправляти їх у власному мовленні та однокласників. Учень (учениця):

– зосереджено слухає українське мовлення, помічає неправильно вимовлені слова, виправляє помилки;

Сприймання і розуміння з одного прослуховування змісту інструкцій, завдань, текстів. – розуміє зміст завдань,  текстів з одного прослуховування;
Розпізнавання в текстах, сприй­нятих на слух, образних слів, народних висловів, синонімів і антонів та слів, ужитих у переносному значенні. – розпізнає в текстах образні слова, й народні вислови, синоніми й антоніми, слова, вжиті у переносному значенні;
Розпізнавання сприйнятих на слух речень, різних за метою висловлювання, інтонацією, з однорідними членами, звертанням. –       розпізнає на слух речення, різні за метою висловлювання й за інтонацією, з однорідними членами;

–       розпізнає речення із звертаннями, місце звертання в реченні;

Визначення теми й основної думки у сприйнятих на слух текстах (з 1 прочитування). – визначає в тексті, сприйнятому на слух, тему й основну думку;
Розпізнавання на слух слів – різних частин мови.

Розрізнення закінчень у подібних в російській та українській мовах лексемах (на дереве – на дереві, над землей – під землею).

–       розпізнає у сприйнятих на слух реченнях слова, що належать до різних частин мови;

–       розрізняє закінчення у подібних в російській та українській мовах лексемах;

2. Говоріння Учень (учениця):
Розвиток відтворювати та будувати діалог на основі сприйнятого на слух чи прочитаного тексту, а також створеної в класі реальної чи уявної ситуації мовлення (5-6 реплік на кожного); – уміє відтворити діалог; будує діалог за змістом тексту і за уявною чи створеною в класі ситуацією;
Мовленнєвий етикет та  прийняті в українців словесні формули  на вираження радості, здивування, побажання, ствердження чогось чи заперечення, сумніву, припущення, одержання дозволу тощо. –       знає правила українського мовленнєвого етикету й етикетну лексику;
Вживання мовленнєвих формул[3], щоб передати своє ставлення до почутого чи висловленого в процесі діалогу;

– уточнити почуте, щоб упевнитися в його достовірності (чи правда, що…), висловити припущення (мені здається, що…; можливо,…) недовіру (невже…?, не може бути) підтвердити почуте (так, це правда, я сам бачив) заперечити, погодитись, висловити здивування чимось, запрошення, звернутися за дозволом, висловити радість співчуття, задоволення / незадоволення, привітання, побажання т.д.; запитати й повідомити про час, місце дії, ознаки;

– використовує мовленнєві формули, будуючи діалоги за створеними ситуаціями щоб: висловити своє ставлення до почутого; уточнити почуте, висловити припущення, здивування, недовіру; висловити підтвердження, згоду/незгоду, заперечення, задоволення/незадоволення і т. д.;
– використовувати найуживаніші народні вислови;

– користуватися українською термінологічною лексикою;

– використовує в процесі мовлення найуживаніші народні вислови;

– використовує терміни під час відповіді на запитання з мови;

– правильно вживати та виправляти неправильно вимовлені чи вжиті слова в процесі власного мовлення та мовлення своїх однокласників; –       самостійно виправляє допущені в процесі мовлення власні помилки та помилки однокласників;

 

– переказувати текст чи епізод з тексту за завданням учителя; –       переказує текст дослівно, стисло, повністю чи вибірково;
– розповідати за малюнком, опорними словами, малюнком і колективно складеним планом, даним початком тощо. – складає усно тексти за завданням учителя.
3. Читання
Розвиток умінь: Учень (учениця):
– читати вголос тексти різних жанрів;

– читати мовчки й орієнтуватися в навчальних текстах: назві параграфів, завданнях, текстах вправ, зразках, примітках, поясненнях, довідничках, словничках;

– читає вголос і розуміє прочитане;

– читає мовчки, знаходить потрібне завдання чи вправу в підручнику, словничок, примітку, зразок і т. п.;

– читати вибірково і групувати слова за лексичними, граматичними чи орфографічними ознаками, знаходити зайві слова в логічному ряду; –       читає і групує слова за лексичними, граматичними чи орфографічними ознаками;

–       знаходить зайві слова в логічному ряду;

–       читати вголос, правильно інтонувати речення, зокрема з однорідними членами;

–       читати речення тексту, додаючи чи змінюючи закінчення, вставляючи або замінюючи слова відповідно до поставлених завдань з мови.

–       правильно інтонує речення під час читання вголос;

–       дочитує закінчення чи змінює їх, додає пропущені слова чи замінює їх.

4. Письмо

Техніка письма й культура оформлення записів у зошитах

 

 

Учень (учениця):

– застосовує вміння з техніки письма й культури оформлення записів у зошитах;

Застосування умінь з російської мови, що стосуються техніки письма й культури оформлення записів на сторінці зошита з української мови.
Писемне мовлення

Розвиток умінь:

– підписувати зошит, ім’я, прізвище у родовому відмінку (без уживання терміну) ;

 

 

– правильно підписує свій зошит;

– складати й записувати речення, різні за метою висловлювання й інтонацією, речення з однорідними членами; – складає й записує речення, різні за метою висловлювання, речення з однорідними членами;
– складати й записувати під керівництвом учителя тексти різних типів (6-7речень) за малюнком, опорними словами, планом, спостереженнями тощо; – складає і записує тексти різних типів за малюнком, опорними словами, планом тощо;
– складати й записувати переказ (на дошці і в зошитах); – складає й записує переказ;
– писати оголошення, привітання, записку, лист (колективно і самостійно); – уміє написати оголошення, привітання, записку, лист, СМС-ку товаришеві (подрузі), татові, мамі;
– удосконалювати записаний текст, замінювати слова, що повторюються, синонімами, займенниками тощо; – удосконалює власний текст;
– списувати слова, речення, тексти з дошки, підручника; писати з голосу (словникові, вибіркові текстові диктанти, а також зорові, зорово-слухові диктанти). –       списує без помилок;

–       пише різні види диктантів, дотримуючись правил правопису.

 

ІІ. Відомості з мови й правопису

6 Повторення, закріплення знань та умінь з мови й правопису, засвоєних у 3 класі: Учень (учениця):
–                норми української літературної вимови;

–                вживання букв і, и, е, є, ї, ґ; вживання м’якого знака; вживання апострофа;

–                вживання на письмі ь, у тому числі й перед о, після ц (у кінці слів) і відсутність ь після губних шиплячих;

– вживання м’якого знака у суфіксах -ськ-, -цьк-;

–       вживання на письмі апострофа;

 

–       позначення на письмі подовжених м’яких приголосних двома буквами;

–       правопис слів типу клас, група,  сонце, серце; спрощення в групах приголосних;

 

 

–       написання ненаголошених е, и в корені слова.

–       знає норми української літературної вимови;

–       вживає під час письма букви українського алфавіту;

 

–       вживає м’який знак для позначення м’якості звука [ц´], не вживає після букв б, п, в, м, ф, р та ж, ч, ш у кінці слів;

– правильно вимовляє і пише слова з суфіксами -ськ-, -цьк-;

–       вживає апостроф на позначення звука [й] (після твердих приголосних) у корені й після префіксів;

–       правильно позначає на письмі м’які подовжені звуки;

 

–       правильно пише слова, у яких в українській мові букви не подвоюються типу (клас, каса); та слова із спрощеними приголосними сонце, серце;

–       правильно пише слова з ненаголошеними е, и.

6 1. Текст

Актуалізація і розширення знань про текст та його структуру.

Учень (учениця):

– знає що таке текст, які бувають його типи;

  Визначення теми та основної думки тексту. Заголовок. Спостереження за вживанням слів це, той, він (вона, воно), там, тоді для зв’язку між реченнями тексту. –       визначає тему й основну думку тексту;

–       добирає заголовок;

  Поділ тексту на логічно завершені частини. Абзац. План тексту. – знаходить слова, що служать засобами зв’язку між реченнями тексту;
  Типи текстів (розповідь, опис, текст-міркування). Особливості їх будови. Переказування текстів різних типів (усно). Колективне складання і запис текстів міркувань на правописні теми, про характер і вчинки героя прочитаного твору тощо. –       розрізняє типи текстів;

–       переказує (усно) різні тексти;

–       колективно складає і записує текси-міркування;

  Розвиток умінь складати тексти (усно й на письмі) різних типів за опорними словами, словами й малюнком, малюнком і планом, даним початком і малюнком тощо. – будує тексти різних типів.
8 2. Речення

Речення і словосполучення. Головне і залежне слово в словосполученні.

–       розрізняє словосполучення і речення;

–       ставить питання від головного до залежного слова в словосполученні; аналізує словосполучення в реченні (встановлює зв’язок слів у реченні);

  Головні (підмет і присудок) та другорядні члени речення. Їх зв’язок із підметом чи присудком. Поширення речень другорядними членами. – визначає головні і другорядні члени речення; установлює зв’язок між ними;

– поширює речення другорядними членами;

  Розвиток умінь складати речення за схемами, малюнками, доповнювати речення за питаннями, визначати головні члени речення, встановлювати за допомогою питань зв’язок між словами в реченні. –       складає речення, поширює їх; встановлює зв’язок між словами в реченні;
  Види речень за метою висловлювання (розповідні, питальні, спонукальні). Звертання в спонукальних реченнях. Кома при звертанні. Окличні речення. Розділові знаки в кінці речень залежно від інтонації.

Використання різних видів речень з комунікативною метою.

Речення-репліки, їх уживання в діалогах.

–       правильно інтонує речення – різні за метою висловлювання й інтонацією та ставить потрібні розділові знаки;

–       правильно записує спонукальні речення;

–       вживає речення різних видів, щоб повідомити, запитати, спонукати до дії;

–       спостерігає за реченнями-репліками в діалозі, вживає репліки під час побудови діалогу;

Використання найпростіших народних висловів, фразеологізмів (без уживання терміна) при побудові речень. Формування умінь доречно вживати їх у власному мовленні. – будує речення, вживаючи найпростіші фразеологізми (накивати п’ятами, теревені правити тощо);
  Речення з однорідними членами, з сполучниками і, а, але, та в значенні але та без них. Розділові знаки в таких реченнях.

Однорідні головні й другорядні члени речення. Спостереження за вживанням однорідних членів речення в текстах. Поширення речень однорідними членами. Поєднання однорідних членів речення за допомогою інтонації та сполучників (без уживання терміна) і, та, але, а. Кома перед а, але, та в значенні але.

Розвиток умінь будувати речення з однорідними членами, вживати їх, розповідаючи про побачене, почуте, правильно інтонувати їх.

Складне речення (без уживання терміна). Конструювання складних речень (з двох простих) за зразком, графічною схемою тощо. Сполучники і, що, щоб, бо (практично). Кома перед сполучниками.

–       поширює речення однорідними членами;

–       складає речення з однорідними членами із сполучниками та без них;

–       правильно інтонує речення з однорідними членами;

–       вживає кому перед сполучниками і (якщо він повторюється), а, але, та (в значення але);

 

 

 

 

– вживає речення з однорідними членами у власних текстах тощо;

 

– складає складне речення (з двох простих) за зразком, графічною схемою тощо зі сполучниками і, що, щоб, бо. Ставить кому перед сполучниками.

 
  3. Слово. Лексичне та лексико-граматичне значення слова  

Учень (учениця):

  Повторення й активізація знань про лексичне значення слова – синоніми, антоніми, багатозначні слова, слова з переносним значенням. Розвиток умінь використовувати найбільш влучні з них при побудові речень, власних висловлювань, при редагуванні (виправленні) текстів. – добирає синоніми, антоніми;

–       розрізняє слова з одним значенням і багатозначні;

–       знаходить у текстах слова з переносним значенням;

–       використовує синоніми і багатозначні слова при побудові речень;

Розширення уявлень про походження найбільш уживаних слів (мотивоване значення, етимологію). – здогадується про походження слів з мотивованим значенням і пояснює його;
Уміння користуватися навчальними словниками: синонімів і антонімів, тлумачним, перекладним. – користується тлумачним та перекладним словником для з’ясу­вання значення слова; словником синонімів – для добору синонімічного ряду.
2 Слово – частина мовиІменник, прикметник, дієслово, займенник, числівник, прислівник. Уміння їх розрізняти.

Засвоєння термінів, уміння їх вживати під час усних відповідей.

Збагачення мовлення учнів словами – різними частинами мови.

Учень(учениця):

– знає терміни на позначення частин мови;

–       користується термінологією під час відповіді на запитання вчителя;

–       розрізняє слова – різні частини мови;

–       добирає слова – назви предметів, ознак, дій;

18 Іменник. Розширення уявлень про предметність на прикладах іменників, що означають опредмечені дії, стан, якість (радість, сум, сміливість, сміх, блакить). Іменники-синоніми й іменники-антоніми. Творення спільнокореневих іменників за допомогою суфіксів і префіксів, суфіксів пестливості та згрубілості. Спостереження за багатозначністю окремих іменників, вживання іменників у прямому й переносному значеннях, формування умінь вибирати з ряду іменників-синонімів слова, які найбільше відповідають змісту висловлювань. –       знаходить в реченні та самостійно добирає іменники;

–       розуміє значення предметності іменників, назв опредмечених ознак і дій;

–       добирає іменники синоніми й антоніми;

–       утворює ряди спільнокореневих іменників за допомогою суфіксів і префіксів, пояснює значення утворених слів;

–       розрізняє іменники з одним значенням і багатозначні;

–       вживає іменники в прямому і переносному значенні;

Рід і число іменників. Спостереження за розбіжністю роду й числа деяких іменників у російській і українській мовах. Розвиток умінь правильно вживати такі іменники в мовленні. –       визначає рід і число іменників;

–       знає іменники, рід яких не збігається у російській та українській мовах;

–       уживає іменники у належному їм роді і числі (кір, листя);

Змінювання іменників за числами і відмінковими питаннями. Засвоєння назв відмінків і питань до них. Число іменників. Засвоєння іменників, які в українській мові вживаються тільки в однині (чорнило, листя, колосся, гілля ) та множині (двері, штани). –       знає назви відмінків і відмінкові питання;

–       змінює іменники за числами;

–       знає іменники, що вживаються лише в однині або множині;

 

Відмінювання іменників чоловічого і жіночого роду на -а, -я в однині (спостереження за таблицею). – спостерігає за таблицею за  змінюванням відмінкових форм іменників чоловічого і жіночого роду, робить висновки щодо спільного і відмінностей у граматичних формах;
Засвоєння закінчень іменників ужитих:
–       у родовому відмінку: -и, -і (вимова приголосних звуків [г], [к], [х] та [ж], [ч], [ш] перед -и, -і. Уживання прийменників з, із, до, без, від під час побудови словосполучень (з парти, без книжки); –       знає закінчення родового правильно вимовляє приголосні перед закінченням -і, -и (синиці, руки) у родовому відмінку;

–       правильно вживає закінчення і використовує потрібні прийменники з іменниками в родовому відмінку під час побудови словосполучень;

–       у давальному та місцевому відмінках. Чергування приголосних звуків [г], [к], [х] із [з´], [ц´], [с´] перед -і: нога – на нозі, рука – в руці; уживання прийменників при, у (в), на з місцевим відмінком при побудові словосполучень; – змінює приголосні основи [г, к, х] на [з´, ц´, с´] перед -і при вживанні іменників з основою на г, к, х у давальному і місцевому відмінках;

– вживає прийменники з місцевим відмінком при побудові словосполучень (сидіти на березі, стояти при дорозі);

– в орудному відмінку (-ою,     -ею, -єю). Уживання прийменників з, за, над, під при побудові словосполучень. – знає і вживає закінчення -ою, -ею,  -єю при побудові словосполучень з іменниками в орудному відмінку з прийменниками і без них (розмовляю з сестрою, пишатися мамою);
Відмінювання іменників чоловічого роду без закінчень та середнього із закінченням -е, -о, -я (спостереження за таблицею). – спостерігає за таблицею за відмінюванням іменників чоловічого і середнього роду, робить висновки щодо спільного і відмінностей у закінченнях;
  Засвоєння закінчень іменників, які не збігаються в російській і українській мовах, ужитих у:
  – давальному й місцевому відмінках (увага до паралельних форм -ові, -еві, -еві, -у, -ю); закінчень -і, -ї (у лісі, в селі, у гаї і в гаю, але: у саду) чергування приголосних [г], [к], [х] із [з’], [ц’], [с’] (стоїть у кожусі, порошинка в оці); –       правильно вимовляє і вживає паралельні закінчення -у, -ю // -ові,   -еві, -єві при побудові словосполучень і речень з іменниками в давальному і місцевому відмінках;

–       вживає закінчення -і, -ї в іменниках  у давальному і місцевому відмінках;

–       змінює приголосні основи [г], [к], [х] на [з’], [ц’], [с’] при вживанні іменників у цих відмінках;

–       в орудному відмінку (увага до випадків розбіжності закінчень в російській й українській мовах: плечом – плечем, мячом – м’ячем);

–       подовження вимови м’яких приголосних перед закінчення -ям в іменниках середнього роду на -я: знанням, вугіллям, життям;

–       увага до розбіжностей в роді таких іменників у російській і українській мовах.

–       вживає закінчення -ем після ж, ч, ш та -ям в іменниках середнього роду на -я при побудові словосполучень та речень; правильно вимовляє і пише такі іменники у формі орудного відмінка;

 

 

– знає про розбіжності в роді іменників середнього роду на –я у російській і українській мовах;

Відмінювання іменників жіночого роду з нульовим закінченням та іменника мати (спостереження за таблицею). – спостерігає за таблицею за відмінюванням іменників жіночого роду та іменника мати, робить висновки щодо спільного і відмінностей у закінченнях;
Засвоєння закінчень іменників, ужитих у:  

 

– називному відмінку. Відсутність ь після букв ­ж, ч, ш); – правильно вимовляє і пише такі іменники, вжиті у початковій формі (степ, піч, ніч);
– родовому, давальному і місцевому відмінках (увага до чергування голосних звуків [і] – [о], [і] – [е] у цих відмінках); – вживає такі іменники у родовому, давальному і місцевому відмінках, змінюючи голосні [і] – [о], [і] – [е]: ніч – ночі, піч – у печі при побудові словосполучень, речень;
– орудному відмінку (увага до  явища подовження м’яких приголосних перед закінченням -ю: осі[н’:]у, сі[л’:]у, позначення цього явища на письмі двома буквами (осінню, сіллю). Апостроф після твердих приголосних основи перед закінченням -ю (любов’ю, кров’ю). Засвоєння вимови і правопису іменників із збігом кінцевих приголосних (радість – радістю). –       правильно вимовляє приголосні основи перед закінченням -ю в орудному відмінку і позначає їх на письмі, будує словосполучення, вживаючи іменники у формі орудного відмінка;

–       вживає апостроф після губних в, ф та р (верф’ю, матір’ю) перед -ю;

–       правильно вимовляє і пише іменники зі збігом приголосних перед -ю;

Змінювання, вимова та правопис іменника мати у всіх відмінках, в тому числі й орудному при побудові словосполучень: розмовляю з матір’ю; родовому: йду до матері). – правильно змінює іменник мати; будуючи словосполучення і речення;
Спостереження (за таблицею) за відмінюванням іменників – назв маленьких істот та іменника ім’я. Увага до суфіксів -ат-, -ят-,    -ен-. – спостерігає за таблицею відмінювання іменників, робить висновки;
Уміння вимовляти й уживати на письмі такі іменники у формі родового, давального та місцевого відмінків. – правильно вимовляє й пише іменники – назви маленьких істот у різних відмінкових формах при побудові словосполучень, речень;
Відмінювання іменників у множині (спостереження за таблицею). – спостерігає за відмінюванням іменників у множині, робить висновки щодо спільного і відмінностей у закінченнях;
Формування умінь вимовляти відмінкові закінчення та правильно вживати їх в усному мовленні й на письмі у формі: – правильно вимовляє і вживає іменники у множині при побудові словосполучень і речень, зокрема:
– називного відмінка (вимова приголосних звуків [г],[к], [х] та [ж], [ч], [ш] перед -и, -і); – твердо вимовляє приголосні основи [г], [к], [х] перед -и та пом’якшено приголосні [ж], [ч], [ш] перед -і в називному відмінку;
– родового відмінка (закінчення -ів, -їв: звірів, країв; відсутність закінчень в іменниках середнього роду на -я: знання – знань, завдання – завдань); –       вживає закінчення -ів, -їв у родовому відмінку множини;

–       не вживає закінчення в іменниках середнього роду з подовженим м’яким приголосним основи перед -я;

– місцевого відмінка (закінчення -ах в іменниках, ужитих з прийменником по: по дорогах). – вживає закінчення -ах­ в іменниках, вжитих у місцевому відмінку з прийменником по.
10 Прикметник. Активізація знань про прикметники. Значення, питання, зв’язок з іменниками, залежність роду прикметників від іменників. Родові закінчення прикметників. Учень (учениця):

–       знає що таке прикметник, граматичні ознаки прикметників, зв’язок з іменником, родові закінчення -а, (-я) ж. р., -е, (-є) с. р.

–       розуміє роль прикметників в текстах;

– добирає прикметники до заданих слів – назв предметів;

Прикметники-синоніми і прикметники-антоніми, уживання прикметників у прямому і переносному значеннях. Спостереження за вживанням прикметників у текстах різних стилів: художньому, розмов­ному, науковому (без уживання термінів). –       добирає прикметники синоніми (синонімічні ряди) та антоніми;

–       спостерігає за вживанням прикметників в текстах різного стилю і робить потрібні висновки;

–       вживає прикметники у прямому й переносному значенні під час складання речень;

Творення прикметників від прикметників та іменників за допомогою суфіксів. Спостереження за відтінками значення прикметників (старий – старенький – старезний). Творення найуживаніших якісних прикметників вищого й найвищого ступенів (практично, без уживання термінів). –       утворює прикметники від іменників та прикметників за допомогою суфіксів, пояснює, як змінилося значення утворених слів;

–       утворює прикметники вищого і найвищого ступенів (великий – більший – найбільший);

Відмінювання прикметників чоловічого і середнього року в однині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінкових питань. Формування умінь вимовляти й правильно вживати в усному мовленні та на письмі відмінкові закінчення прикметників чоловічого і середнього роду, вжитих у формі: –       знає відмінкові питання, які ставляться до прикметників від іменників, ознаки яких вони показують;

–       спостерігає за відмінюванням прикметників за таблицею, робить висновки про збіг й відмінності у закінченнях;

– родового відмінка (увага до вимови та вживання ь для позначення м’якості приголосного перед закінченням -ого, вживання прийменника до з родовим відмінком при побудові словосполучень); –       правильно вимовляє та пише прикметники чоловічого і середнього роду у формі родового відмінка при побудові словосполучень, речень;

–       вживає прийменник до з родовим відмінком (до синього озера);

–       давального і місцевого (в  однині). – вживає закінчення прикметників у давальному і місцевому відмінках при побудові словосполучень: у теплому пальті, у новóму кожушку;
Відмінювання прикметників жіночого роду в однині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінкових питань. Вимова й уживання закінчень прикметників жіночого роду в родовому, давальному й орудному відмінках: -ої, -ій,     -ою. Вживання м’якого знака для позначення м’якості приголосного основи перед закінченням -ої, -ою: синьої, з синьою. –       спостерігає за таблицею відмінювання прикметників жіночого роду і робить висновки щодо спільного й відмінностей у закінченнях;

–       знає відмінкові питання, які ставляться від іменників жіночого роду до прикметників;

–       правильно вимовляє та вживає закінчення прикметників жіночого роду у формі родового, давального і місцевого відмінків;

–       уживає ь після м’яких приголосних перед закінченням -ої, -ою.

Відмінювання прикметників у множині (спостереження за таблицею), засвоєння відмінкових питань. –       спостерігає за таблицею відмінювання прикметників у множині та робить висновки про спільне й відмінності;

–       знає відмінкові питання, які ставляться до прикметників від іменників, вжитих у множині;

Правильна вимова та вживання в усному мовленні й на письмі закінчень прикметників у називному та знахідному відмінках множини (далекі дороги, сині ріки). –  правильно вимовляє та вживає закінчення ­-і у прикметниках, вжитих у називному і знахідному відмінках в усному мовленні та на письмі;
Утворення сполучень іменників з прикметниками, вжитими у різних відмінках (синя річка, синьою річкою). Побудова речень з однорідними членами – прикметниками. Розвиток умінь вдало і точно вживати прикметники, будуючи власне висловлювання (текст-опис, розповідь з елементами опису тощо). –       утворює сполучення прикметник + іменник у різних відмінкових формах;

–       будує речення з однорідними членами – прикметниками;

–       будує тексти-описи, вживаючи різні відмінкові форми прикметників у однині й множині.

3 Займенник (практично). Займенники особові (я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони), присвійні (мій, моя, моє; твій, твоя, твоє тощо) та вказівні (той, та, те, цей, ця, це). Спостереження за роллю займенників у тексті. Учень (учениця):

–       розрізняє особові, присвійні,  вказівні займенники та правильно вживає їх;

–       усвідомлює роль займенників і використовує їх у текстах;

Займенники 1-, 2-, 3-ї особи. Спостереження за змінюванням особових займенників за відмінками (за таблицею). Вживання відмінкових форм займенників мене, тебе, його, йому, їй при побудові словосполучень. Вимова і написання займенників мого, (у) моєму, моїй; твого, твоєму, твоїй; цього, у цьому, цієї. Вправи на вживання зазначених займенників у мовленні. Окреме написання займенників і прийменників (активізація знань, засвоєних у 3 класі). –       спостерігає за відмінюванням особових займенників, робить висновки;

–       змінює форми особових зай­менників за відмінковими питаннями;

–       вживає займенники у різних відмінкових формах при побудові словосполучень, речень;

–       правильно вимовляє та вживає на письмі форму родового відмінка вказівних займенників;

–       відрізняє займенники від прийменників;

Використання займенників для уникнення невиправданого повторення слів під час побудови текстів. – вживає займенники при удосконаленні (редагуванні) тексту (замінює займенниками іменники та прикметники, що повторюються).
9 Дієслово. Активізація знань учнів про дієслово (питання, значення, роль у реченні, зв’язок з іменниками, правопис не з дієсловами). Розширення уявлень про лексичне значення дієслів (без уживання терміна): дієслова мовлення, мислення, руху, стану людини (семантичні групи) тощо. Учень (учениця):

–       знає, що таке дієслово та  його граматичні ознаки;

–       роль дієслова в реченні;

– класифікує дієслова за значенням (дієслова мовлення, руху, стану тощо);

Дієсловами-синонімами і дієсловами-анто­ні­ма­ми, багатозначність окремих дієслів, уживання дієслів у переносному значенні. –       добирає дієслова-синоніми й антоніми;

–       розуміє багатозначність ок­ремих дієслів, вжитих у словосполученнях, реченнях, текстах;

–       розрізняє пряме і переносне значення дієслів;

Творення дієслів за допомогою префіксів. Утворення словосполучень з однокореневими та синонімічними дієсловами різних семантичних груп, введення їх у речення, побудова речень з однорідними членами-присудками. –       утворює однокореневі дієслова за допомогою префіксів, пояснює значення таких дієслів;

–       будує словосполучення і речення з дієсловами різних семантичних груп, речень з однорідними присудками;

Спостереження за роллю дієслів у текстах-розповідях та текстах-описах. Розвиток умінь вибрати із синонімічного ряду дієслів те, яке найбільш відповідає змісту висловлювання, умінь уникати одноманітності у використанні дієслів із значенням мовлення, мислення, руху при побудові тексту. –       спостерігає й пояснює роль дієслів у текстах-розповідях, описах, будує тексти-описи явищ природи з використанням дієслів;

–       вибирає з синонімічного ряду найбільш влучне дієслово при складанні речень, текстів;

Часи дієслів. Активізація знань, засвоєння українських термінів. Змінювання дієслів за часами. Суфікс -в- у дієсловах чоловічого роду минулого часу. Переконструювання тексту за допомогою заміни однієї часової форми дієслова на іншу. –       засвоїв терміни на позначення часу;

–       розрізняє часи дієслів за допомогою запитань;

–       змінює час дієслів;

–       вживає суфікс -в- у дієсловах чоловічого роду;

–       переконструйовує текст за допомогою зміни часової форми;

Неозначена форма дієслова. Спостереження за вживанням дієслів у неозначеній формі в приказках і прислів’ях, порадах, інструкціях. Переконструювання тексту за допомогою заміни неозначеної форми дієслова на часову і навпаки. –       знає, що таке неозначена фор­ма дієслова, де вона найчастіше вживається і яке значення передається з допомогою цієї форми;

–       переконструйовує текст за допомогою заміни неозначеної форми дієслова на часову і навпаки;

Змінювання дієслів теперішнього і майбутнього часу за особами й числами (спостереження за таблицею). Увага до чергування приголосних у деяких дієсловах, вжитих у І ос. однини (бігти – біжу, берегти – бережу,  казати – кажу, ходити – ходжу, сидіти – сиджу, їздити – їжджу тощо). – спостерігає за таблицею змінювання дієслів і робить висновки;

– дотримується чергування приголосних під час зміни часових форм дієслів;

– змінює дієслова теперішнього і майбутнього часу за особами;

Поділ дієслів на дієвідміни – І та ІІ (активізація знань, засвоєння термінів). – знає терміни;

– ділить дієслова за дієвідмінами;

Засвоєння вимови і правопису дієслівних форм на -шся (2-а особа однини). – правильно вимовляє та пише дієслова на -шся, -ться;
Вимова і правопис дієслівних форм на -ть, -ться (3-я особа). Спостереження за значенням дієслів на  -ся в тексті.
Побудова словосполучень і речень з дієсловами в різних особових формах теперішнього і майбутнього часу. Переконструювання та переказ тексту із заміною однієї особи на іншу. Добір особової форми дієслова залежно від змісту тексту. –       будує словосполучення і речення з дієсловами в різних особових формах теперішнього і майбутнього часу;

–       переконструйовує та переказує тексту із заміною однієї особи на іншу;

Прислівник (практичне вживання протягом року); увага до вимови й правопису найуживаніших з них: вчора, вранці, вдень, увечері, справа; зліва; зверху; внизу; скрізь. – вживає в усному мовленні та правильно пише найуживаніші прислівники;
Числівник (практичне засвоєння протягом року кількісних і порядкових числівників від 1 до 20). – вживає в усному мовленні та на письмі числівники від 1 до 20.
2 Повторення вивченого

 

Со­ці­о­ку­ль­ту­р­на лінія

 

Закріплення і розширення знань, здобутих у 1-3 класах.

Назва держави, в якій живуть діти, її столиці. Державні символи. Українська мова як державна.

Київ – столиця України. Навчальні заклади (Київський Національний університет ім. Т. Г. Шевченка, Києво-Могилянська академія). Собори – Михайлівський, Андріївська церква, Києво-Печерська лавра.

Грошова одиниця в Україні. Зображення на грошових купюрах видатних історичних осіб України, письменників.

Т. Г. Шевченко, Іван Франко, Леся Українка – видатні українські письменники. Цікаві біографічні факти.

     Учень  (учениця):

–       знає і розповідає про Україну як багатонаціональну державу, державну мову, державні символи, знає напам’ять Гімн, Київ – столиця України, найбільші навчальні заклади, духовні пам’ятки (собори);

–       знає грошову одиницю в Україні, називає окремих історичних осіб і письменників;

 

–       знає імена українських письменників класиків та окремі біографічні факти, а також їхні твори, які вивчалися;

Народна культура українців: Предмети побуту й одягу (національно маркована лексика): кептар, жупан, очіпок, вишиванка, хата, лавка, рядно, глечик, горщик, діжа, макітра, миска, ополоник тощо. Українські обереги: вишиті рушники, віночок зі стрічками.  Рослинна символіка: верба, калина, мальви, чорнобривці.

Українські народні й релігійні свята та звичаї їх зустрічати:  Різдво (страви), свято Василя, водіння кози, колядки, щедрівки, Великдень, паска, писанки, писанкарство, закликання весни, веснянки, весняні дитячі ігри.

Етикетні норми й словесні формули.

Найпоширеніші народні вислови (фразеологізми) прислів’я, приказки.

–       знає українські предмети побуту й одягу (національно марковані) слова і розповідає про їх призначення;

–       знає українські обереги, рослинну символіку, може розповісти про них;

 

 

 

 

 

 

–       знає назви народних і релігійних свят і може розповісти про них;

–       знає, як закликають весну в Україні, веснянки, весняні дитячі ігри;

 

 

 

 

– доречно вживає в мовленні етикетну лексику, найпоширеніші народні вислови, словесні формули;

– встановлює соціальні контакти з однолітками дорослими у різних життєвих ситуаціях (в школі і вдома, на вулиці, в магазині, у транспорті тощо;

 

 

 

Автор – Хорошковська О. Н.,д. п. н., професор

 

Додаток 1

Список найуживаніших мовленнєвих формул, які засвоюються в процесі навчання у 1-4 класах:

1) привітання: привіт! Вітаю тебе! (до однолітків); доброго дня (ранку, вечора); доброго здоров’я (до старших);

2) прощання: до побачення. Всього доброго! Хай щастить! До зустрічі. Пока! Добраніч;

3) подяки: дякую; дуже дякую ;щиро дякую; красно дякую;

4) ввічлива відповідь на запрошення: дякую, обов’язково прийду, щиро вдячний(а); красно дякую за запрошення;

5) відповідь на подяку: прошу! Не варто дякувати, пусте!;

6) пробачення: вибач(те), будь ласка; я не хотів(ла); перепрошую, даруй(те) мені;

7) відповідь на пробачення: добре, вибачаю; добре, але не роби (не говори) більше так;

8) побажання: смачного! (тобі, вам, усім) (під час обіду), бажаю успіхів; бажаю щастя; щасливої дороги; доброго здоров’я, бережи себе; хай щастить!;

9) ствердження чогось, погодження з чимось: так, звичайно; звичайно є; є; звичайно, буду (прийду); гаразд;

10) заперечення чогось: ні, не знаю; не бачив(ла); не чув (чула);

11) ввічлива відмова від чогось (якоїсь пропозиції, запрошення): на жаль, не (з)можу; шкода, але я не зможу. . .;

12) повідомлення про час дії: вчора, сьогодні, вранці, вдень, увечері, вночі, взимку, восени і т. д.; о першій (другій, третій) годині; о пів на другу (годину) і т. д.;

13) припущення: мабуть, здається, можливо;

14) впевненості – невпевненості, сумніву: звичайно. А як інакше; сумніваюся; мені здається, що . . .; хто його знає. . .;

15) здивування: невже? Хіба? Не може бути!;

16) власної точки зору: на мою думку. . .; я гадаю, що …;

17) несподіванки: отакої! Ні сіло, ні впало!

18) радості: чудово! Прекрасно! Я дуже радий(а);

19) гніву, незадоволення, досади: як ти можеш! Як можна таке говорити! Хай тобі грець! Йди геть! Не приходь більше! Не хочу тебе бачити (чути). Та добре! Хай уже;

 

 

Додаток 2

Список слів, вимова і написання яких засвоюються

протягом навчання в 3-4 класах:

Адре́са

а́йстра

бага́тий

Батьківщи́на

бджола́

бі́гти

бі́льший

бліди́й

боротьба́

брова́

важли́вий

вве́чері

вели́кий

вго́ру

вде́нь

ведмі́дь

ве́чір

взи́мку

взува́тися

вікно́

Вітчи́зна

влі́во

влі́тку

вовк

вого́нь

воло́сся

восени́

вра́нці

вугі́лля

ву́дити

ву́дка

вузьки́й

ву́лиця

ву́са

ву́хо

гаря́чий

глибина́

глибо́кий

гли́боко

гли́бший

го́лка

горі́х

го́стрий

гра́тися

гримі́ти

грім

де́рево (мн. дере́ва)

джміль

дзвіно́к

Дніпро́

до поба́чення

доло́ня

допомага́ти

дощ

дру́зі

дя́кую (тобі́, вам)

жа́йворонок

жо́втень

жо́втий

за́єць

залі́зний

здра́стуйте

знайо́мий

зозу́ля

і́грашка

і́ній

йод

йти (іти)

карто́пля

квасо́ля

 

Ки́їв (з Ки́єва, до Ки́єва)

кише́ня

коло́сся

кра́щий

крини́ця

кропивá

кукуру́дза

кущ

ли́стя

лля́ти

м’яки́й

ма́йже

ма́йстер

ме́нше

мете́лик

мо́рква

навесні́

неді́ля

нести́

но́жиці

обли́ччя

о́вочі

огіро́к

одяга́тися

письме́нник

пізні́ше

піти́

пло́ща

по́друга

прийти́

прі́звище

проїзни́й

пшени́ця

ра́йдуга

рані́ше

риба́лка

рі́дкісний

робо́та

Росі́я

свя́то

слу́хати

соло́дкий

соло́дший

субо́та

сусі́д

сусі́дній

сього́дні

танцюва́ти

ти́ждень

ти́хше

това́риш

топо́ля

триво́га

Украї́на

у́сний

фарту́х

хоро́брий

цибу́ля

часни́к

черво́ний

череви́ки

чолові́к

чо́рний

ши́ти (ши́ю)

ши́я

ща́стя

щока́

я́блуко

я́блуня.

 

 

Автор:

Хорошковська О.Н., завідувач лабораторії навчання української словесності у школах національних меншин України і діаспори Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, доктор педагогічних наук

 

 

 

 

 

ЛІТЕРАТУРНЕ ЧИТАННЯ

українською мовою

 

2-4 класи

загальноосвітніх закладів

з навчанням російською мовою

 

 

Пояснювальна записка

Курс літературного читання вивчається у 3-4 класах і є комплексним розділом навчання української мови як державної у початкових класах шкіл з російською мовою викладання, органічною складовою освітньої галузі “Мови й літератури” Державного стандарту початкової загальної освіти.

Основною метою курсу є формування читацької компетентності молодших школярів, яка є базовою складовою комунікативної і пізнавальної компетентностей, ознайомлення учнів з українською дитячою літературою як мистецтвом слова, підготовка їх до систематичного курсу української літератури в основній школі.

Читацька компетентність є інтегрованим результатом взаємодії знань, умінь і навичок та ціннісних ставлень учня, що набувається в процесі засвоєння курсу “Літературне читання” у 3-4 класах.

У процесі навчання читати українською мовою відбувається становлення юного читача, здійснюється його мовленнєвий, літературний, інтелектуальний розвиток, формуються морально-естетичні, морально-етичні уявлення й поняття, почуття громадянськості, виховується цікавість до читання українською мовою.

Для досягнення мети мають реалізуватися такі завдання:

– удосконалення й розвиток техніки читання українською мовою вголос і мовчки;

– розвиток умінь самостійно читати незнайомі, але доступні за формою і змістом твори українських дитячих письменників, розуміти логічний й образний зміст текстів, співпереживати, чутливо реагувати на художню красу твору;

– формування уявлень літературознавчого характеру, знання про особливості книжки, авторів українських дитячих книжок тощо;

– розвиток умінь створювати власні висловлювання за змістом прочитаного, навички спілкування, оцінні судження, роботи в парах і групах;

– розвиток мислення, уваги, оперативної пам’яті;

– естетичне, моральне й громадянське виховання;

– виховання цікавості до української культури, знань народознавчого та країнознавчого характеру, поваги й толерантного ставлення до інших національних культур.

Зміст літературного читання визначається на основі таких принципів: тематично-жанрового, художньо-естетичного, літературознавчого.

Тематично-жанровий та художньо-естетичний принципи є визначальними у виборі творів для читання. Коло читання охоплює доступні цій віковій групі учнів художні, науково-художні, науково-пізнавальні та фольклорні твори української літератури.

Тематика і зміст творів відображають різні сторони життя людей, зокрема дитини, сприяють розширенню світогляду школярів, поповненню їхніх знань, засвоєнню морально-етичних і загальнолюдських цінностей, вихованню любові до рідної землі, мови, природи, шанобливого ставлення до батьків, людей,  цікавості і поваги до національних традицій українців, їхньої мови, культури, а також мови й культури інших народів України.

Художньо-естетичний принцип передбачає відбір художніх творів за критеріями їх естетичної цінності. Їх зміст розкриває перед читачем різноманітність навколишнього світу, людських взаємин, сприяє розвитку почуттів гармонії і краси, формуванню особистісного ставлення до дійсності.

Літературознавчий принцип передбачає ознайомлення дітей з елементарними літературознавчими поняттями, які засвоюються практично (на рівні уявлень). Він реалізується в процесі елементарного аналізу літературного тексту. Об’єктом уваги читача стає слово, що осмислюється ним як засіб створення словесно-художнього образу, за допомогою якого автор виражає свої почуття, ідеї, ставлення до світу. Упровадження цього принципу передбачає усвідомлення учнями на практичному рівні таких понять, як тема, ідея, жанрові особливості твору, його персонажі, засоби художньої виразності.

Формування читацьких умінь здійснюється в нерозривній єдності з мовленнєвими. Якщо система читацьких умінь відображає закономірності процесу сприймання твору, то мовленнєві уміння – закономірності процесу створення власного висловлювання за прочитаним (прослуханим).

Цілеспрямоване формування читацької діяльності молодших школярів знаходить своє продовження й розвиток в організації самостійної роботи з текстом, дитячою книжкою, роботи з інформацією як на спеціально відведених заняттях у класі, так і в позаурочний час.

Програму структуровано за такими змістовими лініями:

  1. Коло читання.
  2. Формування й розвиток навички читання.
  3. Літературознавча пропедевтика.
  4. Досвід читацької діяльності (робота з дитячою книжкою, інформацією).
  5. Розвиток літературно-творчої діяльності учнів на основі прочитаного.

Робота за цими змістовими лініями здійснюється комплексно. Тобто кожен художній твір розглядається і з точки зору жанру, і з точки зору його сюжету, структури, аналізуються його персонажі, їхні характери і вчинки, художні засоби і таке інше. Разом з тим кожен твір є засобом формування читацьких умінь і навичок, розвитку мовленнєвих умінь, засвоєння морально-етичних цінностей.

Коло й тематика читання. Коло читання охоплює усну народну творчість – дитячі пісні, скоромовки, ігри, прислів’я та приказки. Народні та літературні казки й легенди, ліричні й прозові твори українських письменників та деяких зарубіжних. Крім того, учні знайомляться з науково-художньою літературою, в якій пізнавальна інформація розкривається за допомогою сюжету, змалювання образів, подій, явищ. Це можуть бути вірші, оповідання про явища природи, історичні події, технічні досягнення тощо. Дитяча періодика (журнали і газети). Довідкова література (словники, довідники, енциклопедії).

Тематика читання – про навчання, дружбу, товаришування дітей, взаємини в сім’ї, пригоди, випадки з життя дітей і дорослих, а також про Україну як багатонаціональну державу, видатних діячів України, письменників, українські народні звичаї і свята, світ природи та необхідність її збереження, твори морально-етичного характеру, гумористичні й пригодницькі.

 

Формування і розвиток навички читання

Протягом навчання в початковій школі учні оволодівають повноцінною навичкою читання, яка характеризується злиттям технічної і смислової її сторін.

Техніка читання охоплює такі компоненти, як спосіб читання, правильність, виразність, темп. Кожний з них окремо і в сукупності підпорядкований смисловій стороні читання, тобто розумінню тексту. Ця якість, що є провідною, передбачає розуміння учнями більшої частини слів у тексті, вжитих як у прямому, так і в переносному значеннях, змісту речень, смислових зв’язків між ними і частинами тексту, його фактичного змісту і основного смислу.

Під час навчання молодші школярі оволодівають двома видами читання – вголос і мовчки. Читання вголос – це чітке, плавне, безпомилкове, достатньо виразне читання цілими словами у відповідному темпі. Читання мовчки – читання “очима”, без зовнішніх мовленнєвих рухів, характеризується активізацією процесів розуміння, запам’ятовування і засвоєння прочитаного, а також зростанням темпу, порівняно з читанням уголос.

Уроки літературного читання є початковою ланкою літературної освіти учнів. Вони забезпечуються спеціально підібраними творами та системою запитань і завдань для роботи над текстом.

Як і на уроках російського, так і на уроках українського читання, школярів навчають читати і розуміти зміст прочитаного, виявляти взаємозв’язки між характером героїв і їх вчинками, відрізняти головне від другорядного, розуміти мотиви поведінки персонажів, авторське ставлення до зображених подій і героїв тощо, а також визначати головну думку твору, формувати власне ставлення до прочитаного.

Забезпечуючи один з основних принципів навчання української мови у школах з російською мовою викладання – принцип міжпредметних зв’язків, – учитель має формувати уміння застосовувати знання й уміння роботи над текстом, жанрами, художніми засобами, одержаними на уроках російського літературного читання, у процесі роботи над текстовим матеріалом творів української дитячої літератури.

На уроках українського читання, як і на уроках російського, учні оволодівають двома видами читання – вголос і мовчки. Розвиток умінь читання вголос передбачає читання з належною силою голосу, плавність, правильність, читання в темпі розмовної мови.

Плавність читання – це читання цілими словами, не роблячи помітних пауз після кожного з них. Правильність забезпечується дотриманням норм вимови та наголошування, відсутність повторів та перекручування слів (перестановка букв, складів).

Невід’ємною складовою читання є розуміння прочитаного – окремих слів, виразів, речень і тексту в цілому. Для цього рекомендується проводити попередню словникову роботу, яка забезпечує розуміння. Як правило, слова і вирази, які необхідно пояснити, учитель записує на дошці, ставить наголоси, читає й пояснює найчастіше шляхом перекладу на російську мову, а описово – із збагаченням словникового запасу.  Щоб учні запам’ятали нові слова й вирази, вони мають їх прочитати (разом з учителем) уголос 2-3 рази. Після читання певних уривків та всього тексту ставляться запитання на виявлення розуміння прочитаного.

Крім плавності й правильності читання вголос, важливою якістю читання є його виразність. Як правило, перше читання тексту проводиться учителем, який дає зразок правильності й виразності. Учитель, голосом виділяючи слова, які несуть смислове навантаження, забезпечує розуміння прочитаного, його емоційне сприйняття, викликає співпереживання героєві чи героям.

Формуючи уміння читати виразно, учитель, крім зразка, має ознайомити дітей з основними вимогами, які ставляться до виразного читання, зокрема володіння силою голосу, чіткістю і правильністю вимови, плавністю, читання належним темпом (не надто швидко і не повільно), дотриманням пауз на місці розділових знаків, а також підвищенням сили голосу на початку речення та його зниженням – у кінці, умінням відчувати і голосом виділяти слова, які несуть смислове навантаження. Сприятиме формуванню виразності й розмітка текстів, які робить спочатку вчитель, а потім і учні – самостійно.

Особливістю читання вголос є його комунікативна спрямованість, що передбачає уміння донести зміст і почуття, закладені в тексті, до слухачів. У зв’язку з цим необхідно орієнтувати учня, щоб він читав не для вчителя, а для однокласників, аби вони почули і зрозуміли прочитане, оцінили чи зумів читач голосом передати почуття, закладені в тексті.

Важливим завданням уроків читання є навчання читати мовчки. Однак формування цього уміння слід розпочинати після того, як учні оволоділи умінням читати правильно цілими словами та розуміти прочитане.

Читання мовчки – це уміння читати тільки очима без внутрішнього проговорювання. Таке читання передбачає уміння читати швидко й слідкувати за ходом думки, вираженої в окремих реченнях і тексті в цілому. Це передбачає формування не лише швидкості, але й розуміння прочитаного мовчки.

Формування уміння читати мовчки припадає в основному на 4 клас. З цією метою учні виконують спеціальні завдання, спрямовані на розвиток швидкості читання і розуміння прочитаного, так і завдання на швидкий перегляд речень та усього тексту, щоб зорієнтуватися в розділових знаках, знайти окремий абзац, вираз, опис героя, пейзаж тощо.

Реалізація ідей особистісно зорієнтованого навчання потребує індивідуалізації читацької діяльності учнів. Це зумовлює необхідність систематичного застосування диференційованих і творчих завдань, завдань на вибір, врахування під час оцінювання навчальних досягнень, зокрема швидкості та правильності читання, виразності, індивідуальних особливостей учнів.

Формуючи читацьку компетентність, важливо приділяти увагу розвитку вмінь читати самостійно незнайомі їм художні твори різних жанрів, оскільки саме таке читання необхідне людині в житті. Самостійне читання передбачає його мотивацію учителем, попереднє пояснення окремих виразів, слів, а також подій,  про які йтиметься в тексті тощо. При цьому рекомендується давати учням запитання за змістом, на які вони повинні будуть знайти відповіді. З цією метою доцільно практикувати попереднє самостійне читання (вдома) твору, який буде опрацьовуватись у класі. Таке читання рекомендується розпочинати з ІІ півріччя 3 класу і продовжувати в 4-му. Попереднє самостійне читання тексту учнями не виключає його виразного читання учителем та учнями в класі. Адже виразне читання вчителем не лише зразок для наслідування, але й сприяє глибшому розумінню змісту тексту, його основної думки, характеру героя, справляє великий емоційний вплив.

Літературознавча пропедевтика. У процесі роботи над художніми творами учні вчаться визначати тему та основну думку художнього твору, його сюжет і композицію (без уживання термінів), розглядати факти, події, визначати персонажі та їхні характери й учинки, практично розрізняти жанри художніх творів, здійснювати структурний аналіз тексту. Роботу над літературознавчою пропедевтикою рекомендується здійснювати у взаємозв’язку з відповідною роботою на уроках російського літературного читання. Адже літературознавчі поняття є спільними, а вміння застосовувати одержані знання й уміння на іншому матеріалі є свідченням високого рівня їх сформованості, з іншої сторони – свідченням літературної компетентності молодших школярів.

У визначенні теми й основної думки, а також структури художнього тексту (зачин (зав’язка), основна частина, кінцівка), учителю слід встановлювати зв’язки і з уроками української мови, оскільки відповідні уміння формуються під час вивчення розділу “Текст”.

Досвід читацької діяльності. Навчання читати у 3-4 класах передбачає розвиток умінь працювати з книжкою, формування культури читача. Так, учень повинен вчитися запам’ятовувати автора книжки, яку читає, знати елементи книжки, вчитися орієнтуватися на її сторінках, користуватися змістом, за малюнком на обкладинці здогадуватися й висловлювати своє міркування про зміст книжки. Учень-читач знайомиться з книжками (збірками творів) одного автора (оповідання, вірші) чи багатьох (збірки творів на певну тему). Самостійне читання українською мовою може бути утруднене, оскільки в учнів невеликий словниковий запас, багато слів і виразів можуть бути незрозумілими. Саме тому зростає важлтвість роботи з довідковою літературою (перекладні, тлумачні словники, енциклопедії), якою слід навчити учнів користуватися як на уроках, так і під час самостійного читання в позаурочний час.

Для формування навички самостійного читання творів української дитячої літератури надзвичайно велике значення мають уроки позакласного читання. Такі уроки проводяться один раз на місяць. Їх  методика така ж, як і російського позакласного читання. Вони можуть бути проведені не тільки в класі, але й у шкільній чи районній бібліотеці. При цьому українську дитячу літературу на певну тему чи виставку творів певного автора учитель готує разом з бібліотекарем, залучаючи до цього й кращих учнів. Урок позакласного читання може бути й у класі, проведений як підсумковий з певної теми. На такому уроці учні розповідають про самостійно прочитані оповідання чи вірші того чи іншого автора на задану тему, висловлюють свої міркування з приводу прочитаного, читають напам’ять вірші. Урок літературного читання може бути організований і як літературний ранок, наприклад: “Свято книжки”, “У гостях у казки” або проведений як конкурс. Важливо, щоб учні зацікавлено ставилися до цих уроків, готувалися до них. Визначаючи тематику позакласного читання української дитячої літератури, учитель має враховувати бібліотечні ресурси, наявність казок або творів того чи іншого письменника у домашній бібліотеці й відповідно організовувати роботу з позакласного читання.

Розвиток літературно-творчої діяльності. Уроки літературного читання у 3-4 класах передбачають розвиток творчої діяльності. У школах з російською мовою навчання це передусім розвиток мовленнєвих умінь і навичок, зокрема комунікативних, які включають як аудіативні уміння, так і роботу над збагаченням й активізацією словникового запасу (умінь вживати нові слова й вирази в процесі мовлення), а також розвиток умінь формулювати й висловлювати думку за змістом прочитаного, ставити запитання й відповідати на них, переказувати прочитане, інсценізувати, читати в ролях, а також створювати за допомогою вчителя власні невеликі тексти, казки, вірші. Добре, якщо їх створенню передують екскурсії в природу.

Художня література має тісний зв’язок з музикою й образотворчим мистецтвом, які разом з мистецтвом слова пробуджують і збагачують емоційні відчуття учнів, вводять їх у світ прекрасного, виховують естетичні смаки. Тому вивчення ліричних творів, зокрема присвячених порам року, доцільно супроводжувати слуханням музики, розглядом картин українських художників тощо. Написання під керівництвом учителя творчих робіт з використанням вражень від різний видів мистецтв наповнює їх новим змістом.

Часто творчі роботи вимагають оформлення у письмовій формі. Тому рекомендується ведення зошитів для творчих робіт на уроках літературного читання, а краще – альбомів, у які учні записують вірші, що найбільше сподобалися, образні вирази, самостійно або колективно складені вірші, загадки, казки, ілюструють такі альбоми аплікаціями або власними малюнками, розповідають про свій альбом, його зміст і оформлення. Учитель має час від часу цікавитись записами, висловлювати своє схвалення за гарне оформлення й акуратність записів, підтримувати тих, хто старається, заохочувати тих, хто ще байдужий до такої роботи, влаштовувати виставку альбомів.

На розвиток творчої діяльності (написання творчих робіт) на уроках літературного читання у 3 класі доцільно відвести 6 годин, у 4-му – 8 год.  протягом року. Такі уроки можуть проводитись як спарені й об’єднуватися з написанням творчих робіт на уроках мови. На першому з них іде підготовча робота, на наступному – написання (під керівництвом учителя) твору.

 

 

3 клас

(70 год. на тиждень. Резервний час – 3 год.)

Зміст навчальної діяльності Державні вимоги до навчальних досягнень

1. Коло і тематика читання

Усна народна творчість. Малі фольклорні форми: народні дитячі пісні, ігри, лічилки, загадки, скоромовки, прислів’я, приказки, обрядові пісні.  Казки про тварин, чарівні казки, легенди. Учень:

співвідносить вивчені твори з відповідними жанрами: казка, вірш, лічилка, скоромовка, прислів’я;

Поезія. Вірші сюжетні, пейзажні, гумористичні, акровірші, вірші-загадки, скоромовки.

Проза. Оповідання (художні, науково-художні, науково-популярні). Літературні казки. Легенди.

розрізняє фольклорні і авторські твори; називає основні теми читання,  прізвища, імена українських письменників;

знає сюжети 2-3 фольклорних казок; напам’ять 3-4 вірші та прізвища й імена їхніх авторів; 3-4 прислів’я;

усвідомлює значення книжки в житті людини;

Тематика читання. Твори різних жанрів про красу природи, необхідність оберігати її, життя і навчання дітей, їх взаємини з дорослими, стосунки в родині, повагу до батьків, про Україну, любов до Батьківщини, звичаї, традиції українців, українську й інші мови, повагу до культури інших національностей, видатних людей України, а також твори, які утверджують такі моральні якості як доброта, чесність, дружба, взаємодопомога.
 

2. Формування і розвиток навички читання

Розвиток правильного, свідомого, виразного читання вголос цілими словами. Учень:

читає наприкінці навчального року вголос правильно, свідомо, виразно, цілими словами нормально за темпом;

Формування і розвиток умінь вибирати та застосовувати під час читання потрібний тон, темп, гучність, слова, на які падає логічний наголос. вибирає та застосовує під час читання потрібний тон, темп, гучність, слова, на які падає логічний наголос.
 

3. Літературознавча пропедевтика

Тема та основна думка твору

Формування умінь усвідомлювати й визначати тему твору та основну думку.

Учень:

усвідомлює та визначає тему твору й основну думку;

Сюжет і композиція (без уживання термінів). Пейзаж, портрет, діалоги – основні елементи сюжету. Початок (зав’язка), основна частина, кінцівка як елементи композиції твору, їх взаємозв’язки. знаходить у змісті тексту художні описи природи, зовнішності людини, інших істот; пояснює їх роль у творі; називає учасників діалогу; розуміє зміст діалогу; визначає у структурі художнього твору початок, основну частину, кінцівку; пояснює їх взаємозв’язок після аналізу тексту;
Герой (персонаж) твору. Визначення головного й другорядних персонажів твору; їхні риси характеру, вчинки. самостійно визначає головного і другорядного персонажів; пояснює риси характеру, вчинки; розуміє залежність вчинків від характеру;
Автор твору. Усвідомлення взаємозв’язків: автор – твори – книжки; автор – теми.

Ставлення письменника до зображуваних подій і персонажів.

Епізоди з життя письменника.

пояснює, що той чи інший письменник є автором твору, розповідає, як автор ставиться до зображуваних подій і персонажів (з допомогою вчителя);

розповідає про деякі епізоди з життя письменників, з якими ознайомилися під час навчання;

 Мова твору. Яскраві, точні, образні вислови для характеристики персонажів, опису природи.

Розвиток умінь виділяти в тексті епітети, порівняння, метафори (без уживання термінів, практично), з’ясовувати їх роль.

знаходить у художньому тексті та вживає у своєму мовленні під час характеристики героїв твору чи опису природи яскраві, образні вислови; пояснює їх роль;
 Жанр. Розвиток умінь усвідомлювати жанрові особливості творів, що вивчалися. самостійно визначає жанрові ознаки казок, віршів, оповідань.
 

4. Досвід читацької діяльності

Усвідомлення жанрової специфіки творів –

впізнавання і називання жанру твору

Казки про тварин та чарівні казки. Спостереження за структурними особливостями цих творів. Особливий характер вимислу та фантазії останніх: таємничі, зачаровані, незвичайні місця, предмети, істоти; надзвичайна сила, чудесні перетворення та ін.

Герої (персонажі) казок, їхні вчинки, мотиви поведінки (з допомогою вчителя). Добро і зло в казці.

Учень:

усвідомлює, називає основні ознаки казок про тварин і чарівних казок;

правильно називає героїв казок; пояснює, якими якостями вони наділені; висловлює свою оцінку поведінки, вчинків персонажів; робить висновок про добро і зло у казках;

 Прислів’я і приказки. Тематика прислів’їв. Формування умінь вибрати з кількох прислів’їв таке, що найточніше відображає основну думку твору.

Спостереження за використанням прислів’їв і приказок у художніх творах.

розпізнає прислів’я і приказки з-поміж інших літературних жанрів;

вибирає з кількох прислів’їв таке, що найточніше відображає основну думку твору;

 Вірші. Формування знань про жанрові особливості віршів (рима, ритм, настрій, мелодика, уявні картини). Тематика віршів. Спостереження за мовою віршів. Безкінечники. Їх структурні особливості. називає основні ознаки вірша (рима, ритм, поділ на строфи – без уживання терміну); пояснює, які почуття висловлює поет у творі; називає основні теми віршів, які опрацьовувалися на уроках;
Акровірш (акростих) як особлива форма вірша (віршованої загадки). називає основну відмінність акровіршів і віршів-безкінечників від інших;
Оповідання. Структурні особливості оповідання, герої (персонажі), тематика дитячих оповідань. називає основні ознаки оповідання;   пояснює, хто є героями (персонажами) оповідань; називає основні теми дитячих оповідань, які опрацьовувалися під час навчання;
Усвідомлення умовності подій у художньому творі, їх відмінність від реальних, життєвих.

Увага до особистості автора твору.

 має уявлення про умовність подій у художньому творі;

знає деякі відомості про окремих авторів;

 

Смисловий і структурний аналіз тексту

Розвиток умінь знаходити і пояснювати зв’язки між реченнями, абзацами і частинами тексту; визначення послідовності подій у творі й орієнтування у структурі тексту: зачин (зав’язка), основна частина, кінцівка. Учень:

знаходить і пояснює зв’язки між реченнями, абзацами і частинами тексту;

визначає послідовність подій у творі;

 

Складання простого плану до невеликих за обсягом і нескладних оповідань.

Користування планом для переказу прочитаного.

 

складає план до невеликих за обсягом і нескладних за будовою художніх і науково-художніх текстів; добирає заголовки до частин тексту;

уміє користуватися планом і малюнками для переказу прочитаного (детально і вибірково, окремих частин);

Розвиток умінь запитувати й відповідати на запитання за змістом прочитаних текстів; ставити запитання до тексту; вступати в діалог (4-5 реплік) на основі прочитаного. формулює запитання до тексту і дає відповіді; вступає в діалог за змістом прочитаного;

 

Формування уміння аналізувати тексти з метою знаходження певних ознак описуваних предметів, явищ, подій, персонажів твору, встановлення причиново-наслідкових зв’язків, визначення нового, невідомого, узагальнення тощо.

Формування уміння з допомогою вчителя та самостійно виділяти головне в прочитаному тексті; співвідносити головну думку прочитаного із заголовком, прислів’ям, ілюстраціями.

аналізує з допомогою вчителя тексти, називає ознаки описуваних предметів, явищ, подій, вчинки дійових осіб;

встановлює з допомогою вчителя причиново-наслідкові зв’язки, визначає головне, узагальнює, доводить свою думку;

співвідносить головну думку прочитаного із заголовком, прислів’ям, ілюстраціями;

Формування уміння розрізняти у творах елементи розповіді, опису, міркування. визначає в творах елементи розповіді, описи, міркування.
 

Засоби художньої виразності, емоційно-оцінне

ставлення читача до змісту твору

Формування в учнів уявлень про образні слова й вирази (епітет, порівняння, метафору), їх роль, різні форми вираження. Усталені епітети, порівняння, метафори в усній народній творчості й у творах письменників. Учень:

знаходить у тексті за допомогою вчителя і самостійно порівняння, епітети, метафори (без вживання термінів); пояснює їх роль у тексті;

 

Знаходження в тексті слів, що мають переносне значення, пояснення їх значень на прикладах. знаходить у тексті слова, що мають переносне значення;

 

Формування умінь визначати настрій, загальну тональність твору; висловлювати свої враження від прочитаного, робити оцінні судження. визначає настрій, загальну тональність твору;

висловлює оцінні судження морального і етичного характеру про події, вчинки персонажів, висловлює своє ставлення до прочитаного.

 

5. Робота з дитячою книжкою; робота з інформацією

Формування умінь самостійно знайомитись з новою книжкою, орієнтуючись на позатекстову інформацію, вміщену на обкладинці, титульному аркуші, у прикнижковій анотації, передмові і т. ін. Учень:

самостійно знайомиться з новою дитячою книжкою, орієнтуючись на зміст обкладинки, титульний аркуш, прикнижкову анотацію, передмову; прогнозує її орієнтовний зміст;

Формування в учнів самостійно добирати і читати дитячі книжки за темами, рекомендованими вчителем. самостійно добирає і читає дитячі книжки на рекомендовану вчителем тему;
Формування умінь здійснювати пошук потрібної книжки у відкритому фонді, а також за допомогою Інтернет-ресурсів бібліотеки (за допомогою вчителя). здійснює пошук потрібної книжки у відкритому фонді бібліотеки та за допомогою Інтернет-ресурсів;
Формування умінь складати найпростіше повідомлення про прочитану книжку (усно, за допомогою вчителя). складає найпростіше повідомлення про прочитану книжку (усно, з допомогою вчителя);
 Розвиток  умінь самостійно користуватись довідковою літературою (дитячими енциклопедіями, словниками тощо). усвідомлює призначення довідкової літератури; самостійно користується нею для пошуку потрібної інформації;
Розвиток у школярів умінь самостійно читати дитячу періодику. ­знає і називає кілька українських дитячих журналів.
 

6. Розвиток літературно-творчої діяльності учнів

Виховання культури спілкування під час колективного обговорення прочитаних творів (умінь слухати думки, міркування однолітків, з повагою ставитись до міркувань, суджень, які не збігаються з власними; бути толерантними під час діалогу, колективної дискусії і т. ін.). Учень:

бере участь у колективному обговоренні змісту самостійно прочитаних книжок: уважно слухає думки, міркування однокласників; висловлює власні міркування щодо прочитаного; виявляє толерантність, повагу до однолітків під час діалогу, колективної дискусії.

Колективне та індивідуальне складання варіантів кінцівок до літературних казок, складання творів-мініатюр про казкових героїв; інсценування прочитаного.

Складання за допомогою вчителя казок, загадок, лічилок за аналогією, зразком і самостійно; римування.

уміє самостійно й у співпраці з учнями складати твори-мініатюри про казкових героїв, інсценізувати;

за допомогою вчителя і самостійно (з використанням опорних слів, малюнків) складає казки, загадки, лічилки, добирає рими; бере участь в інсценізації прочитаних творів.

 

4 клас

(70 год. резервний час – 3 год. )

Зміст навчальної діяльності Державні вимоги щодо навчальних досягнень
 

1. Коло і тематика читання

Коло читання – фольклорні, художні, науково-художні твори українських письменників-класиків та сучасних українських дитячих та окремих зарубіжних письменників.

 

Учень:

– розрізняє  фольклорні твори і твори письменників, співвідносить твір з відповідним автором;

– називає прізвища, імена українських письменників-класиків, а також тих письменників, з творами яких неодноразово зустрічались під час навчання;

– називає автора і твір цього автора, тему твору;

Усна народна творчість.  Малі фольклорні форми: прислів’я і приказки, лічилки, загадки, усмішки. Казки, легенди, народні пісні. – знає назви, сюжети 2-3 фольклорних і літературних казок;
Поезія: вірші українських поетів – пейзажні й сюжетні, поеми (історичного характеру), легенди, байки. – знає напам’ять 4-5 віршів; 3-4 прислів’я, розуміє їх зміст та пояснює, у якій життєвій ситуації доцільно вживати кожне з них;
Проза. Науково-художні твори. Довідкова література. Дитяча періодика (журнали, газети). – розрізняє жанри художніх творів;

– усвідомлює, що читання є важливим джерелом знань, задоволення пізнавальних інтересів, цікавого дозвілля;

– знає і з повагою ставиться до видатних історичних і культурних діячів, традицій українського народу.

Тематика читання – твори різних жанрів про красу природи і необхідність її збереження, життя дітей і дорослих, Україну, українську мову, звичаї і традиції українців, сторінки історії, видатних людей України, в тому числі письменників, а також твори, в яких утверджуються такі моральні якості як любов до рідної землі, взаємодопомога, чесність, дружба, толерантне ставлення до інших мов, інших культур.
 

2. Формування і розвиток навички читання

Удосконалення навичок свідомого, правильного, виразного читання вголос з дотриманням основних норм літературної вимови та необхідного темпу.

 

Створення під керівництвом учителя і самостійно партитури читання. Правильне використання під час читання інтонаційних засобів виразності.

 

 

 

 

Удосконалення навички усвідомленого, у відповідному темпі читання мовчки різних за обсягом та жанровою специфікою текстів.

Учень:

володіє навичкою читання вголос; сприймає, розуміє (під час читання, слухання) зміст творів (текстів) різних жанрів, виділяє в них суттєву інформацію;

самостійно готується до виразного читання; добирає та правильно застосовує під час читання, декламації, інсценізації різножанрових творів мовленнєві та позамовні засоби художньої виразності; передає з їх допомогою своє та авторське ставлення до змісту твору;

усвідомлено і достатньо вільно читає мовчки (у темпі, не нижчому 110 сл./хв.).

3. Літературознавча пропедевтика

Тема та основна думка твору.

Розвиток умінь усвідомлювати та визначати тему і основну думку твору; розуміти основний смисл описаних фактів, подій, вчинків персонажів.

Учень:

усвідомлює та визначає тему і основну думку твору; розуміє основний смисл описаних фактів, подій, вчинків, персонажів

Сюжет і композиція (без уживання термінів).

Факти, події, випадки, пригоди, характери персонажів у художньому творі, їх взаємозв’язки.

 

самостійно визначає відносно завершені і самостійні частини тексту (епізоди); пояснює, хто герої твору, що і як про це сказано в тексті; які події, пригоди трапилися, місце і час подій, як вони пов’язані між собою;
Герой (персонаж) твору. Головний і другорядний персонажі у творі, стосунки між ними. Мотиви вчинків персонажів. Характеристику персонажів, ставлення до героїв твору, обґрунтування своїх думок. самостійно визначає головних і другорядних персонажів твору; дає характеристику  персонажам, пояснює, обґрунтовує їхні вчинки та їх мотиви; висловлює до них власне ставлення;
Автор твору.  Усвідомлення взаємозв’язків: письменники – теми; письменник – жанр.

Найбільш цікаві факти біографії письменника.

називає основні теми та жанри творчості письменників, з якими неодноразово зустрічалися під час навчання; розповідає про цікаві факти біографії письменників;
Мова художнього твору. Усвідомлене сприймання засобів художньої виразності відповідно до їх функцій у творі. пояснює, які яскраві, влучні слова і вислови вжив автор, щоб краще розкрити картини природи, зовнішність персонажів, їхні характери, вчинки;
Жанр. Розвиток умінь самостійно визначати жанрові ознаки творів, що вивчалися, обґрунтовувати свою думку.  розрізняє та визначає елементарні жанрові ознаки літературних творів, які опрацьовувалися під час навчання; наводить приклади.
 

4. Досвід читацької діяльності

Усвідомлення жанрової специфіки творів Народні героїко-фантастичні казки. Відображення народного побуту, місце події у казці, особливості мови цих казок. Герої, їхні характери, вчинки, мотиви поведінки.

Відмінність казок про тварин та героїко-фантастичних (чарівних).

Літературна казка. Зв’язок літературної казки з фольклорною.

Учень:

називає місце події у казках, героїв, пояснює їхні вчинки, мотиви поведінки; відмінність казок про тварин від героїко-фантастичних (на конкретних прикладах);

розрізняє фольклорну та літературну казку; пояснює спільне та відмінне у цих казках;

Легенда як твір-переказ, оповитий казковістю, фантастикою, про якісь події, факти, людей. Герої легенд, їхні риси особистості. Відмінність легенди від казки. розрізняє легенди; пояснює відмінність від казки; називає героїв легенд, їхні риси особистості;
Поезія. Поетичні твори.

Розширення та систематизація знань, умінь школярів про жанрові особливості віршів і їх тематику.

Емоційна тональність вірша.

 

називає ознаки вірша як жанру;

теми опрацьованих віршів;

розрізняє вірші за емоційною тональністю;

пояснює, які почуття передає поет у ліричному вірші (на конкретному прикладі);

Байка як невеликий за обсягом, здебільшого віршований твір, у якому в гумористичні, алегоричній формі зображуються людські вчинки, характери, недоліки. Герої (персонажі) байок.

Удосконалення умінь школярів орієнтуватися в структурі художнього оповідання.

Ставлення письменника до зображених подій, героїв твору.

Персонажі, їхні вчинки, мотиви.

 

 

 

має уявлення про жанрові особливості; правильно називає героїв байок;

 

 

 

визначає структуру оповідання;

 

 

визначає ставлення письменника до зображених подій, героїв твору, виражає власне ставлення;

визначає тему, усвідомлює сюжет, розуміє вчинки, події, визначає основну думку,  смислові частини, встановлює між ними зв’язки;

Науково-художні оповідання. Художні і пізнавальні особливості науково-художніх творів. Порівняння художнього і науково-художнього твору.  Художня сюжетна лінія, характеристика героїв твору. Пізнавальна наукова інформація. розрізняє художні і науково-художні оповідання, основні теми оповідань, які опрацьовувалися під час навчання; виокремлює (за допомогою вчителя) науково-пізнавальний матеріал, переказує зміст;

розрізняє твори (за наявністю чи відсутністю наукової інформації);

Історичні оповідання для дітей.

 

 

знає історичні оповідання для дітей, пояснює, що в таких творах йдеться про події (людей), які відбувалися (жили) дуже давно;
Гумористичні твори для дітей. Гумор як добродушний необразливий сміх, його виховний вплив на людину. Спостереження за авторським вибором слова для характеристики героя, створення комічних ситуацій і т. ін.

 

– розуміє гумор;

– спостерігає за авторським вибором слова для змалювання героя, створення комічних ситуацій у гумористичних творах, усвідомлює, що гумор не ображає людину, а почуття гумору є позитивною якістю особистості

 

Смисловий і структурний аналіз тексту

Сприймання художнього образу твору, у художніх і науково-художніх текстах,  розуміння смислових зв’язків, істотних ознак, понять, висновків.

З’ясування значення слів і висловів у тексті.

Знаходження і пояснення ознак певних подій, явищ, персонажів з метою їх характеристики й підготовки до виразного читання; з’ясування ролі пейзажу для розуміння художніх образів.

Спостереженню за будовою тексту, визначення у творах різних жанрів їх структурних елементів.

Складання плану оповідання, казки, статті.

Розповідь, переказ за планом.

Учень:

розуміє текст, свідомо і достатньо повно відтворює зміст прочитаного; визначає основний смисл твору і розповіді;

вміє знаходити і пояснювати істотні ознаки певних подій, явищ; характеризувати дійових осіб; встановлювати смислові зв’язки між частинами тексту;

формулює запитання до тексту; будує діалог; аналізує й  порівнює тексти різних жанрів; виділяє основне у творі і характеристиці персонажів; встановлює причиново-наслідкові зв’язки (з допомогою вчителя);

колективно складає план оповідання, казки, статті; використовує їх для розповіді, різних видів переказу.

 

Засоби художньої виразності, емоційно-оцінне

ставлення читача до змісту твору

Засоби створення художніх образів: художня виразність мови, з’ясування ролі епітетів, порівнянь, метафор, повторів, гіпербол в усній народній творчості й у творчості поетів і прозаїків.

Формування в учнів емоційно-оцінного ставлення до прочитаного (завдання на виявлення і оцінювання стану героїв твору шляхом формулювання власних оцінних суджень, виявлення авторської позиції щодо зображеного).

Учень:

знаходить в тексті засоби художньої виразності – епітет, метафору (без уживання терміну),  порівняння;

з’ясовує з допомогою вчителя їх роль у тексті, створенні художніх образів, описів, розуміє їх роль у тексті;

висловлює емоційно-оцінні судження;

виявляє ставлення автора і власне до зображеного.

 

5. Робота з дитячою книжкою; робота з інформацією

Удосконалення умінь самостійно знайомитись з новою книжкою, визначати її орієнтовний зміст з опорою на позатекстову інформацію.

 

 

Розвиток умінь самостійно складати коротке повідомлення про зміст прочитаного, висловлювати власне ставлення до нього.

 

Учень:

самостійно визначає орієнтовний зміст книжки, за типом видання, напр., збірка творів різних авторів про природу, авторська збірка казок і т. ін., за ілюстративним

та довідково-інформаційним апаратом;

складає коротке повідомлення про зміст книжки (усно), висловлює власне ставлення до прочитаного;

Розвиток умінь користуватися довідковою літературою.

 

 

Формування цікавості до дитячих журналів, газет, що друкуються українською мовою.

 

Удосконалення умінь самостійно орієнтуватися у світі дитячих книжок здійснювати пошук потрібної книжки, користуючись Інтернет-ресурсами дитячої бібліотеки.

самостійно користується словниками, енциклопедією, щоб з’ясувати окремі слова, факти, події;

знає назви 1-2 дитячих журналів, розповідає про цікавий матеріал, у тому чи іншому номері журналу;

самостійно добирає дитячі книжки за завданням учителя, а також з власної ініціативи, користуючись відкритим книжковим фондом бібліотеки, Інтернет-ресурсами;

Формування умінь брати участь в обговоренні змісту прочитаного: враховувати думки й міркування однокласників, співвідносити їх, доповнювати власними; дотримуватись норм культури спілкування і т. ін. бере участь у колективному обговоренні змісту прочитаного, уважно слухає й розуміє запитання вчителя, думки, міркування однокласників, аргументовано доповнює їхні відповіді; дотримується норм культури спілкування під час дискусії; висловлює власні оцінні судження щодо прочитаного.
 

6. Розвиток творчої діяльності учнів на основі прочитаного

Удосконалення культури спілкування (уміння вислухати думку іншого, з повагою ставитись до міркувань, суджень, які не збігаються з власними; бути толерантними під час діалогу, колективної дискусії і т. ін.).

Читання за ролями, інсценізація, читання віршів напам’ять.

Переказування прочитаного із доповненнями, висловленням власної думки. Словесне малювання за уявою (персонажів, місця дії тощо).

Складання казок, небилиць, творів-мініатюр, віршів, лічилок, загадок тощо.

Складання творчих робіт за змістом прочитаних текстів, картин.

Учень:

читає за ролями, бере участь в інсценізації, читає напам’ять;

переказує прочитане;

виконує творчі види завдань до прочитаного (доповнення, певні зміни тексту);

користується прийомами казок,  складає (колективно) загадки, лічилки, римовані рядки;

використовує художні засоби у власному мовленні (в описах, розповідях, творах);

складає творчі .

 

 

Автори:

Хорошковська О.Н., завідувач лабораторії навчання української словесності у школах національних меншин України і діаспори Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук України, доктор педагогічних наук;

Савченко О.Я. – керівник творчого колективу, головний науковий співробітник лабораторії початкової освіти Інституту педагогіки НАПН України, доктор педагогічних наук, професор;

[1] Словесні формули подані у “Додатку 1″

[2] Мовленнєві формули подані у “Додатку 1″.

[3] Список мовленнєвих формул у зв’язку із ситуаціями спілкування поданий у Додатку 1.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *