0 2363
100-річчю утворення легіону Українських січових стрільців та пам’яті Небесної сотні присвячується. Урок-проект 8 – 9 класи Листопад 5th, 2015 Руденко Тарас

Українська мова і література в школах України. – 2015. – № 11/ Сторінки: 36-41.

Марія  ПАРКУЛАБ, учитель української мови і літератури Єзупільського НВК Івано-Франківської області.

 

ТІЛЬКИ ТИМ ІСТОРІЯ НАЛЕЖИТЬ,
ХТО СЬОГОДНІ БОРЕТЬСЯ Й ЖИВЕ

 

      Мета:
• ознайомити учнів з такими славними сторінками історії України, як боротьба січових стрільців та героїв Небесної сотні за національне та соціальне визволення рідної землі;
• формувати особисту відповідальність кожного за свої дії перед Вітчизною;
• розвивати вміння й навички аналізувати, проводити паралелі, самостійно працювати, логічно мислити, висловлювати власну думку;
• виховувати любов до рідної землі, почуття патріотизму й вірності Україні, гордості за приналежність до української нації.

      Тип уроку: урок-проект.

      Обладнання: Виставка творів та матеріалів про січових стрільців та героїв Небесної сотні, мультимедійні засоби, аудіозаписи, слайд – шоу, висловлення відомих людей про січових стрільців, Небесну сотню (Додатки див. на нашому сайті:
http://lib.pedpresa.ua/11319-zbirka-virshiv-pro-nebesnu-sotnyu.html; http://lib.pedpresa.ua/11340-striletska-golgofa.html).

      Методи, прийоми і форми роботи: слово вчителя, учнівські повідомлення, бесіда, постановка й розв’язання проблемного запитання, створення мультимедійних презентацій, виразне читання поезій, робота з епіграфом, робота в групах, «Асоціативний кущ», виготовлення саморобних збірок творів, «Мікрофон», метод «Прес».

Це все було…О, не забудьте, люди,
Своїх братів, що нині неживі,
Що руйнували світ тиранства і облуди
І нищили в’язниці вікові.

Василь Симоненко

 

ПЕРЕБІГ УРОКУ

І. Мотиваційний етап.
Забезпечення емоційної готовності учнів до уроку.
1. Слово вчителя.
Україно, ти моя молитва,
Ти моя розпука вікова…
Гримотить над світом люта битва
За твоє життя, твої права (В. Симоненко).

      В історії кожного народу завжди були люди, які вершили його долю, клали свої буйні молоді голови на вівтар свободи, волі, незалежності. Перед ними, справжніми патріотами, нітилися вороги, ними захоплювалися побратими, їх шанували сучасники і пам’ятають нащадки. Це козацькі гетьмани й полковники Б. Хмельницький і М. Кривоніс, І. Мазепа й славний Морозенко; січові стрільці Петро та Тарас Франки, Д. Вітовський, К. Трильовський; воїни ОУН-УПА Р. Шухевич, С. Бандера, О. Теліга та сотні й тисячі інших, імена яких вписано в славні сторінки історії України. І зовсім недавно червоно-чорними і блакитно-жовтими кольорами було вписано й імена наших сучасників – героїв Небесної сотні.
Саме про таких патріотів і піде мова на уроці. І щоб ми змогли перейнятися духом їхньої любові до рідної землі, змогли зрозуміти, що саме керувало ними, коли з ім’ям «Україна» на устах вони ставали на прю з ворогом, щедро поливаючи рідну землю кров’ю, потріть, будь ласка, зілля, яке є у вас на партах.

• Що це за зілля? (Липа, м’ята, калина…).
• Відчуйте його запах.
• Доберіть асоціації до словосполучення рідний край.
• То що, на вашу думку, змушувало наших предків і героїв Небесної сотні боротися за свою рідну землю?

2. «Асоціативний кущ».

UkrMiL-2015-11-03-01

 

ІІ. Цілевизначення і планування.

1. Повідомлення теми, мети. Визначення основних завдань.

      На цьому занятті ми будемо говорити про наших предків січових стрільців, славу яких оспівано в піснях, уславлено в переказах та оповіданнях, повістях. Ви дізнаєтеся про історію створення легіону Українських січових стрільців, про їхній внесок у здобуття незалежності нашої Вітчизни, про бойовий шлях фронтами Першої світової війни.
Ми перенесемося у своїх розповідях на кілька місяців назад на київський майдан Незалежності, де творилася сучасна нова й важлива сторінка української історії, де полягла Небесна сотня. Для України це найголовніша, найвпливовіша сотня. Кожен із її представників заплатив за свої переконання найвищу ціну – життя. І для нас є святим обов’язком гідно вшанувати героїв, пам’ятати їх і не зраджувати.
Готуючись до уроку, ми працювали в групах, кожна з яких отримала свої завдання: перша група – зібрати інформацію про створення легіону Українських січових стрільців, друга – про Небесну сотню.

2. Звернення до епіграфа. Постановка проблемного запитання.

      Епіграфом сьогоднішнього уроку є слова титана української поезії, чесного митця, безкомпромісного патріота, поета-шістдесятника Василя Симоненка:

Це все було…О, не забудьте, люди,
Своїх братів, що нині неживі,
Що руйнували світ тиранства і облуди
І нищили в’язниці вікові.

      Ці поетичні рядки стосуються найкращих синів і дочок України, які стали на захист своєї держави, тому наприкінці уроку ви повинні дати відповіді на запитання:

• Що змушувало січових стрільців і героїв Небесної сотні йти в бій, «руйнувати світ тиранства і облуди»?
• Чому вони не відступали перед грізним ворогом?
• Що саме єднає цих людей, між якими вчасі-ціле століття?

 

ІІІ. Розкриття теми уроку.

      «Легіон Українських січових стрільців»

      Учень.
Коли ви вмирали, вам дзвони не грали,
Ніхто не заплакав за вами,
Лиш в чистому полі ревіли гармати
І зорі вмивались сльозами.
Коли хоронили вас в темну могилу,
Від крові земля почорніла.
Під хмарами круки зграями літали
І бурею битва гриміла.
На ваших могилах хрести похилились,
Калина нагнулась додолу.
Спіть, орли-соколи, стрільці січовії,
Гармати розбудять вас знову.

      Учитель. Перша частина нашого заняття присвячена січовим стрільцям.

• Хто такі січові стрільці?
• Коли, ким і за яких умов було створено цей
легендарний легіон?
• Яку роль відіграли вони у становленні дер-
жави Україна?

      На ці питання нам дасть відповідь перша група, яка опрацьовувала матеріали на цю тему.

      Учень. Ми дослідили історію створення легіону Українських січових стрільців, дізналися про його членів, про битви, у яких вони брали участь. А також виготовили збірку творів, у якій оглядово представлено тему стрілецької творчості. Представляємо результати своєї праці.

      Учень. Своїм корінням Українські січові стрільці сягають не 1914 р., а 1900, коли 5 травня у селі Завалля на Снятинщині з ініціативи Кирила Трильовського виник перший осередок «Січі». Через деякий час таких спортивно-культурних товариств «Січ», «Пласт» та «Сокіл» було багато по всій Галичині. У 1912 р. ці товариства об’єдналися в Український Січовий союз, а на 1914 р. таких «Січей» було більше 900. Назва союзу, статутний устрій відбивали атмосферу козацького способу життя.

      Учень. Саме сто років тому в 1914 р. був сформований цей легіон Українських січових стрільців. Запис проводився на добровільних засадах. Основний контингент становили молоді вихованці воєнізованих українських організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт». До міста Стрия, що на Львівщині, прибуло понад 10 тисяч добровольців. Але австрійське військове командування хотіло бачити українців мобілізованими до своєї армії, де вони могли б «розчинитися» серед інших солдатів австрійської імперії. Тому було дано дозвіл на легіон УСС лише у складі 2,5 тисяч і осіб. Вони приймали присягу двічі: вперше -загальну для всього австрійського війська, а вдруге – «свою», національно-патріотичну, на вірність Україні. Ось як звучала друга присяга:

      Учень: «Я, УКРАЇНСЬКИЙ СІЧОВИЙ СТРІЛЕЦЬ, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму РІДНОМУ КРАЄВІ, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплі крові…».

      Учень. Отже, 6 серпня 1914 року на заклик Головної Української Ради січові стрільці утворили добровільну українську стрілецьку армію, яка в складному воєнно-політичному вирі світових подій будувала плани національного визволення України. Українські січові стрільці були першими українськими частинами на бойових теренах Східної Європи після Полтавської битви 1709 р. Саме завдяки їм відновлювалися військові традиції, зростав український патріотизм, утверджувалася воєнна форма українського однострою (мазепинка), створювався військовий фольклор, пісні й музика.
Велику культурну й мистецьку роботу здійснювали січові стрільці всюди, де перебували. Вони організовували й брали участь у товаристві «Просвіта», друкували тижневик «Січ», організовували концерти та пізнавальні екскурсії, установлювали пам’ятні хрести, складали пісні, малювали картини, створювали історію січового стрілецтва у світлинах. Найбільш відомі серед січових стрільців художники – Осип Курилас, Осип Сорохтей; скульптор – Михайло Гаврилко; стрілецький літописець – Василь Дзіковський; композитор – Михайло Гайворонський; поети – Роман Купчинський та Юрій Шкрумеляк; письменники – Антін Лотоцький та Микола Угрин-Безгрішний; публіцист – Теофіл Мелень.
Тема стрілецької творчості, зокрема поезії, частково розкрита нами у буклеті.

      Учень. Вдова Карпенка-Карого Софія Тобілевич під час перебування УСС на Херсонщині зазначала: «Незабаром серед селянства пройшлися чутки одні від других чудніші: вони вчать… вони лікують хворих… вони посилають своїх людей на роботу в поміч удовам і недужим… За все платять… поводяться по-людськи з народом… Позаводили свої крамниці, дають селянам світло, роздають книжки».

      Учень. Бойове хрещення січові стрільці прийняли 25 вересня, захищаючи Ужоцький перевал Карпатських гір. Тут проти них вела наступ дивізія кубанських козаків, у складі якої також були українські вояки. І це наша велика загально-національна трагедія часів Першої світової війни. Свій бойовий шлях вони пройшли від Карпат до Золотої Липи (1914 – 1915 рр.), від Золотої Липи до Стрипи (1915 – 1916 рр.), маршрутом Соснів-Потутори (1916 – 1917 рр.). У рядах легіону воювали й жінки, імена яких не всі відомі й досі.

      Учень. У цій війні січові стрільці показали себе найстійкішими солдатами австрійської армії. Їх нагороджували, їм доручали найвідповідальніші завдання. Генерал Фляйшман в одному з наказів по дивізії писав, що «вони («усусуси») можуть гордо дивитися на свої подвиги, бо повсякчасно залишиться в історії слава їхніх хоробрих діл та золотий лавровий вінок в історії їхнього народу». А російське командування, характеризуючи УСС у секретній директиві, наголошувало, що це «відбірні війська, які називають себе українцями і мріють про відновлення самостійної України».

      Учень. Та попри всі заслуги січових стрільців австро-угорська влада насторожено сприймала їхній український патріотизм і навіть замислила позбавитися від них. Частково їй це вдалося: легіон було розбито на невеликі загони по 20 осіб, що мали переходити лінію фронту і вести бойові дії в тилу ворога. У такій військовій операції втрати «усусусів» мали бути і були максимальними. З таких рейдів повернулися лише окремі воїни, а кілька сотень взагалі зникло безслідно.

      Учитель. Чому, на вашу думку, австро-угорська влада хотіла знищити армію січових стрільців?

      Учень. У рядах легіону Українських січових стрільців воювали Дмитро Вітовський, Михайло Островерха, Дмитро Катамай та Михайло Геник, Степан Шухевич та Василь Дідушок, Михайло Волошин, Осип Семенюк та багато-багато інших. Одними з перших вступили до лав «усусусів» сини Івана Франка Петро й Тарас. Відомо, що в останню путь труну з тілом великого Каменяра несли саме січові стрільці. Сотник полку УСС Зенон Носковський у прощальній промові над труною Франка зазначив, що «січові стрільці пішли в бій сповнити дослівно та найточніше його заповіт – ломити ворожу скелю, щоб промостити шлях народному щастю».

      Учень. Протягом серпня-вересня 1916 р. полк УСС витримував шалений артилерійський вогонь та безперервні атаки ворога. Бойовим завданням полку було прикриття залізничного шляху Підгайці-Бережани на Тернопільщині. Ще одна гора Лисоня, на якій закріпилися воїни, стала місцем їхньої геройської слави і непоправних втрат. Потрапивши в оточення більших сил ворога, полк УСС перестав існувати. Лише 150 стрільцям і 16 старшинам удалося вирватися з оточення. Ці вояки наприкінці 1916 р. прибули на Волинь, де зосередилися на освітній роботі.

      Учитель. Нелегкий, але героїчний бойовий шлях пройшов легіон Українських січових стрільців. Його створення ознаменувало відновлення збройної боротьби за волю Батьківщини. Важко знайти на Західній Україні місцевість, де б не було стрілецьких могил, на яких викарбувані сумні й водночас горді написи: «Упав за волю України».

      Учень.

Коли крізь розпач випнуться надії
І загудуть на вітрі степовім,
Я тоді твоїм ім’ям радію
І сумую іменем твоїм.
Коли грозує далеч неокрая
У передгроззі дикім і німім,
Я твоїм ім’ям благословляю,
Проклинаю іменем твоїм.
Коли мечами злоба небо крає
І крушить твою вроду вікову,
Я тоді з твоїм ім’ям вмираю
І в твоєму імені живу.

Василь Симоненко

 

«Небесна сотня»

      Учитель. Справжні герої не вмирають ніколи. Саме цими словами Україна завжди проводжала в останню путь своїх кращих синів і дочок, які в найтрагічніший період ставали на захист своєї землі, своєї держави, своїх співвітчизників. Так було і за княжої доби, і за часів козаччини, за часів боротьби за незалежність у 1917 – 1921 рр. і під час Другої світової війни, на початку 1990 рр. Сьогодні знову настав цей час – час вибору між свободою і рабством, світлим майбутнім та темним минулим, справедливістю та тиранією. На Майдані в Києві стояли не тільки українці, а й вірмени та грузини, білоруси та євреї, росіяни. Їх об’єднала українська земля та бажання жити у вільній країні. Спочатку вони вимагали право вибору. Потім їм довелося вимагати права жити. І хоч кулі снайперів – це вагомий аргумент, але ні кулі, ні гранати, ні нелюдська жорстокість не змогли перемогти цих людей. Вони гинули, проте не здавались… Так на Майдані з’явилася Небесна сотня.

 

      Слайд-шоу про Небесну сотню під супровід пісні «Гей, плине кача» (у виконанні «Піккардійської терції»).

 

      Учитель. Ми переходимо до другої сторінки заняття, присвяченої Андріям і Василям, Романам та Устимам, Назарам та Іванам – усім тим, хто названий нині «НЕБЕСНОЮ СОТНЕЮ». Поки людина відчуває біль, вона жива. Поки людина відчуває чужий біль, вона – людина… Ми повинні бути людьми і пам’ятати про тих, хто віддав нам найдорожче, що мав, – життя. За нас віддав. Аби ми жили. Долюбили за них, дітей їхніх ненароджених доколихали, пісень за них доспівали.
      Небесну сотню складають жителі всієї України. Є у цьому жалобному списку і наші земляки з Івано-Франківщини.

      Учень.

Мамо…
Не плач, матусю, я ще повернусь,
У снах до тебе я прилину, мамо.
До рук твоїх тихенько притулюсь
І запечу свою криваву рану.
Моя матусю, пам’ятай повік,
Що правда завжди дорога ціною,
Що я помер як справжній чоловік,
Що я не здався, я пішов до бою!
Я знаю, мамо, як тебе болить
Твоя душевна, віковічна рана…
Тоді була всього одна лиш мить…
І тільки постріл від руки тирана.
Прости мене, матусенько, за все,
За горе й сльози, що приніс з собою.
І пам’ятай, ти пам’ятай мене…
Я не пропав, не зникнув! Я з тобою!

Алекс Пірс

 

      «Наймолодший воїн Прикарпатської Небесної сотні, який хотів створити вічний двигун»
      Учень. Мабуть, саме такі слова сказав би сьогодні своїй матері наймолодший воїн Прикарпатської Небесної сотні 19-річний Роман Гурик з Івано-Франківська. 19 лютого хлопець закрив собою дівчину-медика, що тягнула пораненого. Куля снайпера, влучила у скроню, обірвала життя і мрії Романа.
      На день закоханих Роман востаннє бачився зі своєю дівчиною, з якою зустрічався півтора року. Незабаром мали побратися. Та спершу хлопець мріяв вибороти для своєї Батьківщини та рідних краще життя.
      До Києва студент психологічного факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника їздив кілька разів – і з батьком, і сам. Він з родини інтелігентів, у якій на першому місці духовність і взаєморозуміння, любов і злагода.
      Роман був допитливим, розумним і чуйним. Екстерном закінчив школу. «Хотів дуже багато знати,– згадує його друг Віктор, – про навколишній світ, про людей, про таємниці людського буття та душі». Саме це й привело його на філософський факультет. Роман обрав фах психолога. Та з думками визнаних світових авторитетів психології був не згідний, часто сперечався з викладачами. А ті пророкували талановитому студентові кар’єру вченого. Роман мав також хист конструктора. Хотів створити вічний двигун, щоб полегшити життя людства. Захоплювався астрономією, вірив, що десь у Всесвіті є планета з розумними істотами.

 

      «Він мріяв показати Україну всьому світові»
      Учень. Дідич Сергій, 44 роки, с. Стрільче, Івано-Франківська область.

      Знав безліч казок і легенд про рідний край. Про Дністер, яким влаштовував сплави для туристів, міг розповідати годинами. Вивчав іноземні мови. Мріяв побачити весь світ – і всьому світу показати свою рідну землю. Мав душу таку глибоку, як його Дністер.
      Друзі згадують: «Сергій був душею компанії, легко спілкувався з людьми з різних країн. Він зачаровував своїми розповідями про природу Дністровського каньйону. Завдяки йому про Прикарпаття знають у багатьох куточках не лише України, а й світу».
      Дідич Сергій працював у місцевій податковій, згодом у правлінні юстиції. Ніколи не чванився посадами. І коли став депутатом райради, то завжди допомагав людям. Хоч мав фінансові можливості, їздив на стареньких «Жигулях». Власноруч відбудував батьківську хату, яку залишив пусткою. Сиротами залишилися дружина, син, маленька донечка, батько з матір’ю. Дивиться на них зі світлини: 18 лютого граната вибухнула в повітрі перед його обличчям.

 

      «Він був наче кришталик, крізь який видно людську душу»
      Учень. «Він був наче кришталик, крізь який видно людську душу. Його проникливі очі дивилися в саме дно душі. Такій людині неможливо було сказати неправду»,– так згадує про Ігоря Дмитріва член Комітету опору диктатурі Ігор Очкур.
      Ігор Дмитрів родом із села Копанки. Він закінчив Одеську юридичну академію, мріяв жити у вільній країні, де діють справедливі закони. Був дуже начитаний, цікавився законодавством, майстровитий та беручкий до роботи. Друзі згадували: «Ігор завжди мав свою думку щодо змін у країні. Казав, що треба цілковито змінити систему, бо вона наскрізь корумпована і злочинна. Навіть у дуже складній ситуації вмів у всьому знаходити хороше. Як приїжджав з Майдану, насамперед захоплено говорив про те, як у Києві згуртувалася вся Україна. І немає поділу на Захід та Схід, є великий єдиний народ». Ігор Дмитрів завжди казав, що є патріотом України. Гордився, що народився у тому краї, де й великий Провідник Степан Бандера. Мав величезну жагу до життя. Про таких людей кажуть, що вони здатні змінити не лише людей навколо себе, а й увесь світ. Не встиг – загинув 20 лютого у 30 років.

 

      «Дітей своїх називав «золотками», був добрим, роботящим, веселим, любив дивитися на квіти».
      Учень. Родом з Івано-Франківської області й Ігор Ткачук. Цей добрий, роботящий, веселий чоловік, який народився у селі Велика Кам’янка, рано залишився без батька, тож уже з дитинства був опорою для матері й сестри. Він завжди був готовий допомогти сусідам – і на городі, і на будівництві. Любив дивитися на квіти. Знайомий Ігор Гісь згадував, що майже ніхто в селі ніколи не бачив його сердитим та злим.
      Мав кохану дружину і трьох діток віком 18, 12 та 1 рік, яких з любов’ю називав «золотками», навчав їх бути ввічливими, порядними, чесними, гордився ними. Старші син і дочка радо допомагали батькам у господарстві. Саме заради їхньої кращої долі Ігор Ткачук і поїхав до Києва. Заспокоював рідних, що повернеться з перемогою. Повернувся, тільки неживим. Та разом з іншими виборов перемогу.
      Снайперська куля обірвала життя Ігоря Ткачука 20 лютого у 39 років. Його тіло впізнали в холі готелю «Україна».

 

      «Потрібно піднімати економіку своєї держави, а не чужої»
Учень. Богдан Калиняк, родом з Коломиї, не дожив один день до свого 53-го дня народження: він помер 28 січня в Івано-Франківській обласній лікарні. Два місяці з маленькими перервами по 4 дні він стояв на Майдані. Був облитий з водометів, коли надворі стояв сильний мороз. Додому поїхав лікуватися, коли було пізно.
      Чому Богдан Михайлович, будучи успішним бізнесменом, щасливим сім’янином, поїхав на Майдан, де самовіддано дні і ночі працював, де, ризикуючи життям, стояв на передовій на Грушевського, коли обливали з водометів і калічили мирних демонстрантів? Мабуть, тому, що не міг інакше. У своєму роду він не перший борець за вільну Україну. Ще у 1948 році його батько був засуджений до 35 років тюрми тільки за те, що на фасаді сільської школи почепив синьо-жовтий прапор.
      Рідні, друзі, знайомі згадують про чоловіка як про людину добру, чесну, працьовиту. Пан Богдан любив активний відпочинок, мав веселу вдачу, ніколи ні на що не скаржився, любив тварин. Вважав, що потрібно піднімати економіку власної держави, а не чужої.
      Богдан Михайлович хотів побудувати хату для дочки, намалювати генеалогічне дерево своєї великої родини, та не судилося. Дочка Ірина згадує, що в сім’ї всі рівнялися на батька, а найменша внучка Аліна щодня малює малюнки для улюбленого дідуся і передає їх бабусею на могилу.

 

      «Життя пролетіло, як одна мить, – не встиг й обернутися»
      Учень. Василь Шеремет народився 21 березня 1949 року у селищі Ланчин Надвірнянського району. Був другою дитиною серед шістьох сестер і ще двох братів. Батько чотирьох синів, дідусь трьох онучок.
      Життя чоловіка пролетіло, як він часто говорив, як одна мить, – не встиг й обернутися. Було в ньому різне: і радощі, і розчарування, і помилки. Батько пана Василя родом з Одещини із заможної родини, тому за радянської влади його було розкуркулено. Але крізь усе своє життя він проніс любов до Батьківщини, яку передав і своїм дітям, зокрема, старшому Василеві.
      Василь Олександрович мав веселу вдачу, любив розповідати гуморески. У побуті намагався бути заощадливим (мабуть, далася взнаки важка юність – з 15 років почав заробляти на хліб, щоб допомогти утримати велику родину), раціональним, але для інших не жалів нічого, був готовий за потреби віддати останнє.
      На Майдані провів майже без перерви 3 місяці. Помер від отриманих поранень 4 березня.

 

      «Будь-яка несправедливість торкала за живе»
Учень. Михайло Костишин (с. Нижній Струтин, Рожнятівський район) щиро переймався долею України, будь-яка несправедливість торкала його за живе. Новини про негаразди в державі, наче струм, проходили по всьому тілу і тривожили душу.
Життя змусило Михайла Йосиповича працювати в Чехії, Польщі, Португалії. Він бачив добробут іноземних держав, ідеальні дороги, щасливих та усміхнених людей, і від цього ще більше щеміло серце за свою країну, що потопала в корупції, безробітті, руйнації. Йому хотілося кращого життя для себе й рідних саме в Україні.
Михайло Йосипович був прямим, серйозним, ніколи не розкидався словами, умів і любив працювати, ловити рибу, цікавився бджолярством. Був хорошим і вірним другом. На Майдані був з перших днів з найкращим другом Ігорем. Разом ходили на пікети, вночі чергували на барикадах. Додому приїжджав тільки на кілька днів. І коли на Грушевського почали стріляти, жорстоко бити його впертість, сміливість та рішучість не дозволили ховатися по закутках. Хоч обіцяв матері, що не їхатиме більше, та вирішив, що він там потрібен. Уже з порога гукнув неньці: «Я поїхав». Мама не очікувала, тому не встигла, як завжди це робила, перехрестити на дорогу…
Ще місяць у напівпритомному стані після побиття він чіплявся за життя. Марно…Серце
зупинилося 25 лютого. Йому було 43.

Учень.
А сотню вже зустріли небеса…
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
І з кров’ю перемішана сльоза…
А батько сина ще не відпускав.
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду сотник – молодий, вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній, сивий-сивий…
І рани їхні вже їм не болять…
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла

Людмила Максимлюк, 21.02.

 

      Учень. Таких віршів про Небесну сотню є уже багато. Серед них є й автори з Тисменицького району. Ті з поезій, які нам вдалося знайти, ми надрукували ось у збірці. Всі вони щирі, сповнені великої любові та гіркоти від втрати людського життя.

 

      IV. Рефлексія. Підбиття підсумків уроку.

1. Крізь призму почутого на занятті про героїв Небесної сотні та про січових стрільців прокоментуйте, будь ласка, епіграф уроку:

Це все було…О, не забудьте, люди,
Своїх братів, що нині неживі,
Що руйнували світ тиранства і облуди
І нищили в’язниці вікові.

Василь Симоненко

 

2. Виконання сенкану із ключовими словами «Січові стрільці» та «Небесна сотня».

3. Розв’язання проблемних запитань.

• Що змушувало січових стрільців і героїв Небесної сотні йти в бій і «руйнувати світ тиранства і облуди»?
• Чому вони не відступали перед грізним ворогом?
• Що саме єднає цих людей, між якими в часі-ціле століття?

4. Метод «Прес». Дайте аргументовану відповідь на запитання: «Чи можу я себе назвати патріотом?»

5. «Мікрофон». Що саме із сьогоднішнього уроку ви візьмете в майбутнє життя?

      Учитель. Герої Небесної сотні і січові стрільці посіли найпочесніше місце в історії творення держави Україна. Вони вражають кожного з нас силою свого духу, мужністю, вірністю рідній землі.
Їх били, а вони стояли. Їх труїли газом і стріляли по них з артилерії, а вони не здавалися. Їх лякали, а вони ставали все сильнішими і вперто продовжували любити рідну землю, імення якій – Україна. Їх тиснув мороз, а вони тисячоголосо співали Гімн України! Вони мали волю сказати – НІ! Їх були мільйони! І вони – січові стрільці та Небесна сотня – мали гідність. І це – наша НАЦІЯ, наша Україна. Ми пишаємося ними, любимо їх,
пам’ятатимемо про них завжди!!!

 
 

Додатки до матеріалу див. на нашому сайті:
http://lib.pedpresa.ua/11319-zbirka-virshiv-pro-nebesnu-sotnyu.html; http://lib.pedpresa.ua/11340-striletska-golgofa.html

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *