0 2836
Стрілецька Голгофа Листопад 4th, 2015 Руденко Тарас

Українська мова і література в школах України. – 2015. – № 11/ Сторінки: 36-41.

Марія  ПАРКУЛАБ, учитель української мови і літератури Єзупільського НВК Івано-Франківської області.

 

 

Тематика стрілецьких пісень

 Громадсько-політична тематика:

- заклик до визвольного бою;

- тема військового походу;

- трагічні мотиви;

- мотиви стрілецького полону і тюремної тематики.

Побутово-інтимна тематика:

 – прощання з родиною;

 – стрілецький побут;

 – кохання дівчини і стрільця;

 – зрада коханої;

- мотиви відчуття смерті.

Жартівливі пісні.

 

Жанри стрілецьких пісень:

- історичні пісні;

- гімни;

- пісні-заклики;

- пісні-хроніки;

- балади;

- ліричні пісні;

- календарно-обрядові

(колядки, гаївки, гагілки).

 

 

Герої стрілецьких пісень

Січовий стрілець – головний герой, людина високих моральних принципів, підпорядкованих політичній ідеї визволення України, готова за волю віддати своє життя.

 

Стрілецькі пісні поділяються на дві групи:

- авторські пісні представлені двома тематичними блоками, у яких домінує мотив громадсько-політичний та побутово-інтимний;

- народні стрілецькі пісні,  у яких звучить елегійно-трагічний мотив: передчуття смерті, момент втрати життя, похорон, стрілецька могила, оплакування полеглих.

 

Пам’ятник січовим стрільцям під Крутами

Особливо виразно виступає патріотичний мотив у стрілецькій пісні “ Виряджала мати сина до бою під Крути ”. Історичне тло: трагічна загибель трьохсот героїв куреня Січових Стрільців у двобої з більшовицькими окупантами під станцією Крути. Пісня героїзує матір, яка наказує сину:

 – Іди, іди , мій синочку, в бою не здавайся.

 Як побореш воріженьків, додому вертайся.

Стрілецькі пісні – невмируща пам’ять вдячних нащадків про стрілецький подвиг. Вони боронили твердість духу українців, готували до нової боротьби, а згодом, в роки Другої світової війни, стали повстанськими піснями.

 

 

Микола Вороний

UkrMiL-2015-11-02-01Микола Кіндратович Вороний (1871 -1938) — український письменник, перекладач, поет, режисер, актор, громадсько-політичний діяч, театрознавець. Один із засновників Української Центральної ради. Один із засновників і режисерів Українського національного театру (1917).

 
 
 
 

ЗА УКРАЇНУ

За Україну! З огнем завзяття

Рушаймо, браття,всі вперед!

Слушний час кличе нас—

Ну ж бо враз сповнять святий наказ!

За Україну, за її волю,

За честь і волю, за народ!

Ганебні пута ми вже порвали

І зруйнували царський трон.

З-під ярем і з тюрем,

Де був гніт, ми йдем на вільний світ!

За Україну, за її долю,

За честь і славу, за народ!

О Україно! О рідна ненько!

Тобі вірненько присягнем

Серця кров і любов—

Все тобі віддати в боротьбі!

За Україну, за її долю,

За честь і волю, за народ!

Вперед же, браття, наш прапор має,

І сонце сяє нам в очах!

Дружний тиск, зброї блиск,

В серці гнів і  з ним свобідний спів:

За Україну, за її долю,

За честь і волю, за народ!

 
 

Кирило Трильовський

UkrMiL-2015-11-02-02

Трильовський Кирило (1864-1941)– громадсько-політичний діяч, основоположник і один з керівників Української радикальної партії, творець січового руху, адвокат у Коломиї і Гвіздці, журналіст і видавець. Редактор часописів „Зоря”, „Хлопська правда ”, „Січові вісті ”, „Громадський голос ”. У 1900 році  заснував у с. Завалля Снятинського повіту перше спортивно-пожежне товариство „Січ”. З 1908 року – голова Січового комітету, з 1912 – генеральний отаман об’єднання „Січей” – Українського Січового комітету, при якому 1913 року засновано парамілітарну організацію Українських Січових стрільців. Як організатор „Січей ” („січовий батько”) спричинився до пробудження національної свідомості селян. Депутат парламенту Австрії та галицького сейму.

 

ГЕЙ, ТАМ, НА ГОРІ, СІЧ ІДЕ

 Гей, там, на горі, Січ іде,

 Гей, малиновий стяг несе.

Приспів:

 Гей, малиновий, наше славне товариство,

 Гей, машерує, раз, два, три!

 Гей, на переді кошовий,

 Гей, як той орел степовий.

Приспів.

 Гей, а позаду осавул,

 Гей, твердий хлопець, як той мур.

Приспів.

 Гей, а по боках четарі,

 Гей, то сторожі огневі.

Приспів.

 Гей, отамане, батьку наш!

 Гей, веди, батьку, вперед нас!

Приспів.

 Гей, не заллє нас вражий вал,

 Гей, бо з нас кождий радикал.

Приспів.

 Гей, молод хлопче, позір май,

 Гей, та до Січи приставай.

Приспів.

 Гей, наша Січа дорога,

 Гей, як мати, всім одна.

Приспів.

 Гей, повій, вітре, з синіх гір,

 Гей, на прапор наш, на топір.

Приспів.

 Гей, повій, вітре, зі степів,

 Гей, дай нам силу козаків.

Приспів.

 Гей, дай нам силу й відвагу.

 Гей, Україні на славу.

Приспів.

 

 

СІЧОВА ПІСНЯ

На улиці сурма грає, гей, то «Луг» в похід виступає.

Пусти мене, моя мати, гей, та за «Лугом» мандрувати.

Буду тобі день орати, день орати, день косити,

Гей, три дні ціпом молотити.

Літа орел небесами, гей, та над нами, козаками!

Гей, ти, орле, ти, соколе, гей, поведи нас в чисте поле.

А за нашу Україну, гей, меш боротись до загину.

Буйний вітер повіває, гей, там «Луг» вправи відбуває.

А гаката подуріла, гей, як червоні ленти вздріла.

А ми, браття, не лякаймось, гей, в товариство всі єднаймось.

В товаристві тая сила, гей, щоб гакату всю душила.

Не будем їх виганяти, гей, самі будуть утікати.

Наші хлопці радикали, гей, «Луг» козацький заснували.

Кожний хлопець—як та перла,

Гей, та співає «Ще не вмерла».

 
 

Дмитро Вітовський

UkrMiL-2015-11-02-03

Дмитро Вітовський (1887, с. Медуха, Галицький район, Івано-Франківська область — 1919, Рацибуж, Сілезія, нині Польща) — український політик і військовик, полковник Легіону Українських Січових Стрільців, полковник УГА, Державний секретар військових справ ЗУНР.

 
 
 
 

ІЗ СМУТНО-ЯСНИХ НАСТРОЇВ

            Памяті дорогого товариша четаря  І . Балюка присвячую

Ще сонце не розігнало мряки, не спило роси, ще земля не очунялась зі сну, як стежі попрямували далі.

Осталось при Нім лиш  кількох, щоб могилу копати. Йому, молодому, –могилу.  А його сині очі всміхалися й по смерті; здавалось, питає: «Що се ви робите? Я ж сильний, як дуб, подужаю все, переді мною – робота. Та й рідний дім вже близенько…»

А вони все глибше яму копали.

…Того дня прийшла пошта. А в ній була картка  для Нього. Я читав адресу. Пізнав, що те письмо писала тверда й тяжка мужицька рука.

Мене пройняла дрож. Боже, невже ж се від батька? Перша картка для сина – і ся прийшла запізно. Один день запізно. Я боявся читати те письмо батька до вмерлого вже сина. Носив я ту картку цілий день при собі, вона тяжіла мені, мов невиносимий тягар –  та читати її я боявся.

Вкінці зважився.

Батьку, батьку! Пощо писав ти сю картку? Пощо кличеш свого коханого, одинокого сина Івана додому, щоб спочив хоч хвилину? Пощо пишеш, що його мама старенька очі свої видивила, виглядаючи Йванчика свого? Батьку мого четаря дорогого, як я тобі писати буду, що твій одинак, твоя надія вже не прийде спочивати до тебе, бо спочив тут навіки? Що казати я маю його мамі старенькій? …

 
 

Клим Гутковський

UkrMiL-2015-11-02-04

Клим Гутковський (18 серпня 1881, Тернопіль — † 29 травня 1915, Будапешт) — громадський діяч, активіст спортивно-патріотичних товариств «Січ» та «Сокіл-Батько», комендант Гуцульської сотні УСС, редактор часопису «Праця».

 
 
 
 
 

ГЕЙ,ВИ, ХЛОПЦІ СІЧОВІЇ

Гей, ви, стрільці січовії, раз, два, три!

Вже вороже серце мліє, раз два, три!

На ніщо ми не зважаймо, лиш наперед поступаймо.

Раз, два, раз, два, раз, два, три.

Попереду сотник їде, раз, два, три!

Він до пекла з нами піде. Раз, два, три!

Бо він хлопець як сметана, має рангу капітана.

Раз, два, раз, два, раз, два, три.

Перший четар як та змія, раз, два, три,

Звуть го хлопці Гамалія, раз, два, три.

Другий четар як дитина, в нього личко як малина.

Раз, два, раз, два, раз, два, три.

Третій четар—хлопець гідний, раз, два, три,

Любить нас, як батько рідний, раз, два, три.

А четвертий, не казати, любить нас, як рідна мати.,

Раз, два, раз, два, раз, два, три.

 
 

Микола Угрин-Безгрішний

UkrMiL-2015-11-02-05

Микола Угрин-Безгрішний (18 грудня 1883, с. Куп’ятичі, Перемишльський повіт, (тепер Польща)— † 18 січня 1960, м. Новий Ульм, Німеччина) — відомий прозаїк, поет, драматург, видавець, фотограф, педагог, а також активний учасник національно-визвольних змагань та громадський діяч.

Учитель гімназії в Рогатині (1911 — 1944), ред. газ. «Бджола» (1903), «Будучність» (1909 і 1923 — 1924); у 1914 — 1918 pp. Співпрацівник органів Пресової Кватири УСС.

 
 

ГІМН УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ

Прийшла пора велика,

Грізна, мов грім, і дика,

Весь світ в страшнім огні стоїть…

Валяться мури й скали,

Тріщить стіна зо стали,

В бій молодці жваво йдуть!

Упав престол вже царський…

Народе мій лицарський,

Пора позбутися кайдан!

Я, дух Шевченка, з вами

І славні всі гетьмани,

Ідемо враз в кровавий тан!..

Гей, ми стрільці січові,

Стяги в нас малинові,

Ми перші в бій за волю йдем!

Червону калину

На все, не на хвилину,

Високо, гордо піднімем!!!

Одна в нас думка лучить,

Ніщо нас не розлучить,

Нам всім доріженька одна!

За волю України,

За кривди, кров, руїни

Ніяка жертва не страшна!

Бо ми стрільці одважні,

Ми не раби продажні,

Народ за нами весь піде!

Очистимо Вкраїну,

Усунемо руїну,

Царів, деспотів всіх зметем!

Гей, ми стрільці січові,

Стяги в нас малинові,

Ми перші в бій за волю йдем!

Червону калину

На все, не на хвилину,

Високо, гордо піднімем!!!

 
 

Петро Карманський

UkrMiL-2015-11-02-06

Петро Сильвестрович Карма́нський ( 29 травня 1878, місто Чесанів, нині Цешанув, Польща — † 16 квітня 1956, Львів) — український поет, перекладач. Представник «Молодої музи». Псевдоніми — Петро Гіркий, Лесь Могильницький.

 

 
 
 
 

СПІТЬ, ГЕРОЇ, СПІТЬ!

Посвячую тим, що своєю цінною кров’ю

змили з народу України ганьбу рабства

Спіть, герої, спіть! Голови склоніть!

Най вколише вашу тугу

Шумнокрилий вітер з лугу,

Голови склоніть, тихим сном засніть.

Серед рідних піль в пошумі тополь,

Мрійте мрію про походи,

Про народини свободи.

 В пошумі тополь най засне ваш біль.

Як наспіє час, ми розбудем вас,

Загрохочуть самопали,

Задрижать бескидські скали.

Ми розбудим вас; дожидайте нас…

Душу віддамо й вас ми помстимо!

Згинуть, згинуть супостати,

Й усміхнеться ваша Мати.

Ми вас помстимо,

Ми вас помстимо!

 

 

ЛЕБЕДИНИЙ СПІВ

В пам’ять геройської смерті

П. Шеремети і С. Мельничука

І після всіх тортур даремних

Кат присудив героям смерть.

І вивели їх з ям тюремних,

Щоб доповнити помсту вщерть,

Щоб злочинами розбишацтва

Увічнити хижацтво.

І вийшли, наче два соколи,

Які готуються на лет,

Даремно, годі!.. Вже ніколи

Не гряне в ката ваш багнет!

Зв’язали ваші буйні крила,

І вже літати вам несила…

Спокійним поглядом повели

По черні, що ревла: «Розпни!»,

Замучені згадали села

І те, чиї вони сини.

І обнялись, як браття рідні—

Спокійні, ясні і погідні.

І заспівали: «Ще не вмерла

І житиме ляхам на скін!»–

Юрба у собі дух заперла,

Мов похоронний вчула дзвін.

І бачилось: душа народу

З піснями ждала сонця сходу.

Враз грянули злочинні стріли

І втяли їх останній спів…

І зводи неба посіріли,

І впала мовчанка гробів.

Кат зрозумів, що грім несеться…

Що жертва даром не минеться…

 
 

Роман Купчинський

UkrMiL-2015-11-02-07 Роман Григорович Купчинський (псевдо Галактіон Чіпка;  24 вересня 1894, с. Розгадів, Зборівський район, Тернопільська область — † 10 червня 1976, Оссінінг під Нью-Йорком) — український поет, прозаїк, журналіст, композитор, критик, громадський діяч, січовий стрілець. Псевдоніми: Гак Мусій; Чіпка Галант; Галактіон Чіпка; Доля Мирон; Мирон-Доля; Роман К.; Харко; Учасник; Зиз; Рома.

 
 

ЗАЖУРИЛИСЬ ГАЛИЧПНКИ

Зажурились галичанки через тую зміну:

«Ой, відходять наші стрільці та й на Україну.

 Хто ж нас поцілує в уста малинові,

 Карі оченята, чорні брови?»

 «Не журіться, галичанки, є ще і військові,

Вони краще обіймають, як стрільці січові.

 Ті вас поцілують в уста малинові,

 Карі оченята, чорні брові».

«Ой, не будуть більш військові з нами приставати.

І не будуть нас військові за стан обіймати.

 І не поцілують в уста малинові

 Карі оченята, чорні брові.

А як ви вже з України вернетеся знову,

І, як вперше, знов підете з нами на розмову,

 Тоді вже цілуйте в уста малинові,

 Карі оченята, чорні брови».

 

 

ЗАКВІТЧАЛИ ДІВЧАТОНЬКА

Заквітчали дівчатонька

Стрільцеві могилу,

Замість мали заквітчати

Стрілецьку могилу.

       Невисокий хрест з берези,

       Заплели віночки,

       Замість мали заплітати

Косу барвіночком.

І пісочком висипали

Стежечку довкола,

Замість мали простелити

Рушник до престола.

     Схилилися дві черешні

Наліво й направо,

А на віттях вітер грає

Про стрілецьку славу.

 

ДО ГАЛИЧА

Гостили ви мури, гостили ви брами,

Могучі дружини Данила,

Чоло піднімали перед ворогами,

Бо була в нас гордість і сила.

Та плили-минали літа за літами,

І вас вкінці доля стоптала ногами,

Ви впали додолу, скорилися долі

І довго лежали, як символ неволі…

Стоптали вас стопи наїзників лютих

У різних часах і годинах,

Сміялися з башт, із замків нездобутих,

Що нині лежали в руїнах.

Та вибила хвиля кервавої плати,

Здригнулися гори і бори,

Схитнулися вільні ворожії рати—

І впали московські запори.

Загримали кріси, здригнулися гори,

Кров плила широко, як море…

А військо січове, стрілецькії чети

За Галич ішли на багнети!..

 
 

Олесь Бабій

UkrMiL-2015-11-02-08 Бабій Олесь Йосипович (17 березня 1897, Середня, нині Калуського району Івано-Франківської області — †2 березня 1975,Чикаго, США) — відомий український письменник та літературознавець, автор гімну ОУН «Зродились ми великої години», січовий стрілець. Доктор літературознавства. Писав під псевдонімом Хмелик.

 

 
 
 

ДОНЯ СТРІЛЕЦЬКА

Полями, ланами, під гору межею

Ішло в літню днину маленьке дівчатко,

Самотнє, обдерте. Рукою дрібною

У кошику несло з обідом горнятко.

Ішло, підбігало, із межі на межу,

Втираючи піт, що котився по личку:

«Ой леле! Цей глечик тяженький, не вдержу,

Спочину, зірву я для братчика чічку.

Жучок ось чорненький, погляну, цікаво;

Ось мишка побігла,–якби наш тут котик!

Там жайворон пісні посіяв на трави:

Всі люди працюють, а він без роботи».

Йде дальше дівчатко між ниви і збіжжя,

Забрело, як в море, оглянулось, стало:

Ні шляху, ні стежки—саме бездоріжжя;

Гей, мабуть, дівчатко в полях заблукало.

Так тихо, безлюдно, лиш вітер ланами—

Ні женців, ні стежки, лиш колос і колос.

«Де мама? Де женці? Зблудила я, мамо!»–

І бідне дівчатко заплакало вголос.

Піти б розпитати. «Як можна зблудити?

Чи стежки не бачиш за житом? Ну, стидно».—

«Коли ж бо я менша, як стебла у житі,

Хоч стану на пальці, ще стежки не видно».—

«Хто ж смів тут самотну лишати дитину?

Ти звідки? Скажи-но: Де мама? Де татко?»—

«Мій тато на войні зам Україну загинув,

А я несу мамі обід у горнятку».

 

 

ЗА  ЗБРУЧ

Нехай, нехай лишаєм вам

Степи, поля, своїх батьків:

Нехай ще раз прийдеться нам

Під крик і регіт хижаків

Кидати нам героїв край—

Нехай!

Нехай гуляє тут ще раз

Кривавий меч грізних катів.

Та знайте ви! Ще прийде час—

Кайдани знов зітре наш гнів!

З руїни вільний стане край—

Нехай!

 

 

У КИЄВІ

Київ! Поклін тобі, поклін!

До твоїх стін

Іду з Карпат, врагами гнаний.

Ти ж паном був дитинних снів,

З тобою я ридав-радів.

Тебе я бачу, мій коханий!

Немов паломник, що в бою

З життям втомивсь—тугу свою

В Єрусалим несе далекий,

Так, я утоплений в ту мить,

До тебе рани йду гоїть.

Іду самотній, одинокий.

І може, в горах, де в боях

Лягли спочити в тихих снах

Борці безсмертні і герої,

Я зможу серце насталить

І научусь знову любить

Народ, що вбив надії мої.

 
 

Юрій Шкрумеляк

UkrMiL-2015-11-02-09 Юрій Андрійович Шкрумеля́к (псевдонім Олександр Залужний).(18 квітня 1895,

с. Ланчин, нині  Надвірнянського району Івано-Франківської області — †16 жовтня 1965, Коломия) — український журналіст, поет, перекладач і дитячий письменник, січовий стрілець. Псевдоніми: Іван Сорокатий, Юра Ігорків, Ю. Підгірський, Смик, Гнотик, Олекса Залужний, Максим Цимбала.

 

 

ЛИСТ У ГУЦУЛЬЩИНУ

…Слава Богу! Люба нене,

Що чувати коло вас,

Чи здорові, як живете

В той важкий, непевний час?

Чи Петро уже великий,

А Юстинка чи росте,

Чи Василь дрова вже возить,

Чи маржину обійде?

Чи з Верху на Погариська

Ще спускають бутуки?

Стане зерна вам на зиму—

Чи не бракне до сівби?

А в сусідів що чувати?

Чи живе старий Штефан?

Хто із наших оженився?

Хорий ще Сенчин Іван?

А Гафія Полотнючка

За нікого ще не йде?

Шепніть там старій в неділю,

Най донька на мене жде.

І перекажіть Настуні,

Що Юрко від кулі впав,

А Панько, мій брат стриєчний,

В Спаса Богу душу дав.

Лиш один Петро Загірний

Тут зі мною є тепер.

Ще був Лесь, та на Михайла

На плямистий тиф помер.

Ми тепер уже не в бою—

На спочинок відійшли,

Бо багацько наших впало

Від хороби і війни.

Та дасть Бог весни діждати,

Сили ще свої зберем

І на ворога-псубрата

Як один усі підем!

 

ПИТАЄТЬСЯ ВІТЕР

Питається вітер смерти, кому треба нині вмерти.

Гей-гей, гей-гей, кому треба нині вмерти.

Треба вмерти молодцеві та січовому стрільцеві.

Гей-гей, гей-гей, та січовому стрільцеві.

Бо найкраща смерть у бою за край рідний і за волю.

Гей-гей, гей-гей, за край рідний та за волю.

 
 

Михайло Гайворонський

UkrMiL-2015-11-02-10 Михайло Орест Гайворонський (15 вересня 1892, Заліщики — †11 вересня 1949, Нью-Йорк) — головний капельмейстер Армії УНР (1920 р.), композитор, музикант, диригент, педагог, скрипаль, критик, громадський діяч. Псевдонім Орест Тин.

 

 
 
 
 

ОЙ ВПАВ СТРІЛЕЦЬ

Ой впав стрілець украй зруба,

Коло зламаного дуба

І не встане вже.

Йшов до бою опівночі,

Смерть закрила йому очі

Від трьох куль на все.

Ніхто його не ховає,

Ні над гробом не ридає,

Хіба вітер, сніг

Білим пухом слід заносить,

Сухим гіллячком термосить,

Де стрілець поліг.


 

*****

Ой казала мати та не банувати

За стрільчиком молоденьким,

Бо стрільчик покине, а самий полине

На конику вороненькім.

Дівча не зважало і  з туги зав’яло

За стрільчиком молоденьким,

Бо стрілець покинув, а самий полинув

На конику вороненькім.

 

ЙДЕ СІЧОВЕ ВІЙСЬКО

Як січове військо та співає стиха:

Як поборем воріженьків, не буде в нас лиха.

Йде січове військо в боротьбу криваву;

Як поборем воріженьків, здобудемо славу.

Йде січове військо, пісня степом лине:

Як поборем воріженьків, слава не загине.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *